Skip to main content

Full text of "Жартівливі пісні. Родинно-побутові"

See other formats


^тГв-” 

М 




АКАДЕМІЯ НАУК 

УКРАЇНСЬКОЇ РСР 
* 

ІНСТИТУТ 

МИСТЕЦТВОЗНАВСТВ 
ФОЛЬКЛОРУ 
ТА ЕТНОГРАФІЇ 
ім. М. Т. РИЛЬСЬКОГО 



УКР/ПНСЬКИ 

НАРОАНА 

ТВОРЧІСТЬ 


НИУКОВИ 

ЛУМКУІ- 



«Жартівливі пісні» — сьома книга в серії «Українська 
народна творчість». До збірки ввійшли жартівливі пісні ро¬ 
динно-побутового характеру від найдавніших записів в XVII — 
XVIII ст. до сучасних. Багато зразків та варіантів друкується 
вперше. Дотепно і влучно висміюють ці пісні недоладні вчин¬ 
ки й людські вади та недоліки, що й досі ще часто трапляють¬ 
ся в житті. Значна кількість текстів друкується з мелодіями. 

Книга є першою спробою наукового видання жартівливих 
пісень з усієї української етнічної території. Розрахо¬ 
вана на широкі читацькі кола, художню самодіяльність і фа¬ 
хівців у галузі поезії та музики. 


Упорядкували: 

О. І. ДЕЙ, М. Г. МАРЧЕНКО (тексти), 
А. І. ГУМЕНЮК (мелодії) 


Редакційна колегія: 

О. І. Дей (голова), М. М. Гордійчук, 
К. Г. Гуслистий, О. А. Правдюк, 
М. П. Стельмах, Г. С. Сухобрус. 


Шуточньїе песни 

(На украинском язьіке) 

Друкується за постановою вченої ради Інституту мистецтво¬ 
знавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського 
АН УРСР 

Редактор Л. П. Головня к. Художній редактор В. П. К у з ь. 
Технічний редактор О. М. Ли с о в е ц ь. Оформлення худож¬ 
ника А. Д. Б а з и л е в ич а. Коректор А. М . Р о м а н ю к. 

БФ 39322. Зам. №> 1845. Вид. 197. Тираж 15 000. Папір № 1, 
64Х90Уіб. Друк. фіз. арк. 50. Умови, друк. арк. 53. Обліково- 
видавн. арк/ 42,9. Підписано до друку 24/ХІІ 1966 р. 
Ціна 2 крб. 48 к. 

«Наукова думка», Київ, Рєпіна, 3. 

Київська фабрика набору Комітету по пресі при Раді 
Міністрів УРСР, вул. Довженка, 5. 


78С.01 

Ж36 


8 — 1—6 

897—66 



ВІД УПОРЯДНИКІВ 

Пропонована читачеві книга жартівливих пісень — текстів з мелодіями — 
є першою спробою наукового узагальнюючого зведення пісень цього харак¬ 
теру за всю історію записування і видання української народної творчості. 
В кращих дожовтневих і радянських збірниках народних пісень (М. Мак¬ 
симовича, В. Залеського, Жеготи Паулі, А. Метлинського, А. Коціпінського, 
О. Балліної, П. Чубинського, А. Єдлічки, Я. Головацького, М. Лисенка, 
де Воллана, Г. Купчанка, Б. Грінченка, Д. Яворницького, В. Гнатюка, 
О. Роздольського та С. Людкевича, Ф. Колесси, К. Квітки, П. Демуцького, 
Д. Ревуцького, А. Хвилі, двотомній збірці «Українські народні пісні» 1954 р. 
та ін.) жартівливі пісні або ж подавались всуміш з усіма родинно- й су¬ 
спільно-побутовими піснями, або часом виділялись в окремий розділ. Проте 
вони становлять цілком своєрідну, специфічну змістом і емоційним коло¬ 
ритом групу творів української народної пісенності, в яких відобразилась 
одна з типових рис характеру народу — його щедрий гумор і оптимізм, його 
вміння відкривати й відображати смішні сторони людини, її вчинків та 
життя. 

Побутування жартівливих пісень передбачає теж своєрідну обстановку 
і атмосферу — колективну забаву, відпочинок, свято і т. ін. Якщо сумовита 
пісня розрахована переважно на самого співака чи співаків, бо вона перед¬ 
усім є ґолосом їх наболілої душі, то весела, жартівлива пісня, як правило, 
виконується при наявності слухачів, на аудиторію, бо ж головна її мета не 
стільки висловити бадьорий настрій співаків, скільки передати його слуха¬ 
чам, заразити їх веселістю, включити в забаву, дати в дотепній і легкій 
формі своєрідний урок моралі, життєвої поведінки тощо. Саме ця особли¬ 
вість спонукала вже в кінці XVII ст. російських, а згодом і українських, 
видавців відвести чимало місця жартівливим пісням. Особливо це стосується 
луб’яйих пісенників. Звичайно, видавці керувалися тут чисто комерційними 
міркуваннями: українська пісня, особливо весела і дотепна, користувалась 
величезним успіхом серед читачів — українців, росіян, білорусів, пісенники 
цього типу розходилися масовими тиражами і приносили добрий зиск. Що¬ 
правда, це були вкрай дилетантські видання, в них жартівливі пісні подава¬ 
лись з додатками й перекрученнями та переробками, викликаними низькими 
естетичними смаками видавців. 

Згадуємо про ці видання тільки тому, що їх популярність в Росії та на 
Україні в XIX і на початку XX ст. теж своєрідно свідчила про зацікавлення 


5 - 



масового читача українською жартівливою піснею, про спробу виділення її 
видавцями (нехай і з комерційною метою) з потоку усієї народної пісен¬ 
ності. 

Розуміється, готуючи дану збірку, до якої ввійшли кращі варіанти жар¬ 
тівливих пісень з друкованих і рукописних джерел, накопичених протягом 
приблизно двохсот років, ми не враховували «підшліфованих» варіантів з 
луб’яних пісенників *. 

У фольклористичній літературі найчіткіше поставив питання про виді¬ 
лення жартівливої пісні в окрему групу А. Кримський 1 2 . Останнім часом 
з’явилася невелика книжечка текстів найпопулярніших українських гумори¬ 
стичних пісень, укладена М. Стельмахом 3 . Спроб наукового видання жар¬ 
тівливих пісень досі не було. 

В процесі підготовки даної книги «Жартівливих пісень» упорядники 
взяли до уваги найголовніші фольклорні видання і архівні рукописні 
матеріали, зокрема численні скарби, що зберігаються у відділі фондів Інсти¬ 
туту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського 
АН УРСР і у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка 
АН УРСР. 

При доборі варіантів основним критерієм був характер розгалуженості 
змісту, мотивів та образів і художня довершеність. Для публікації відби¬ 
рались найпоетичніші варіанти і передусім ті, що записані з мелодіями. 
Маючи ряд рукописних і друкованих варіантів однієї й тієї ж пісні і від¬ 
бираючи кращі, упорядники прагнули разом з цим представити читачеві 
пісні в їх часовому і територіальному поширенні. Друкуючи найдавніший 
варіант пісні та її сучасний запис, ми таким чином своєрідно вказуємо на 
вікові ознаки пісні, засвідчуємо її живучість і популярність. Саме тому в 
збірнику відведено значне місце текстам, зафіксованим у XVIII і на початку 
XIX ст., і сьогоднішнім, найновішим записам жартівливих пісень (ряд таких 
записів зроблено безпосередньо перед виданням книги, вони відзначені в 
примітках словами «нові надходження»). Якщо між найдавнішим і сучасним 
записом пісня була зафіксована друком чи в рукописах мало відмінними 
варіантами, то вказівка на останні подана бібліографічно в примітках (ва¬ 
ріанти). 

В даному томі, як і в усій серії «Українська народна творчість», широко 
представлені пісні в їх варіантах з усієї етнографічної території України 
із збереженням своєрідного мовного аромату. Зокрема, повністю збережені 
діалектні лексичні надбання і найхарактерніші форми та деякі фонетичні 
риси. В передачі ж діалектних рис вимови в основу покладена сучасна тен¬ 
денція всіх мовлян до користування нормами літературної мови. Це означає, 
що в зв’язку з непослідовністю у передачі під час співу, при записах і в 
друкові таких діалектних рис, як дифтонги північних говорів, ненаголошені 
голосні, дзвінкі і глухі парні приголосні, як пом’якшення шиплячих, тверде 
закінчення дієслів третьої особи множини у західних говорах та ряд інших, 
у збірці перевага надається формам, найближчим до літературної норми. 


1 Бібліографію українських луб’яних пісенників див. у статтях: 
В. Данило в, Украинские лубочньїе песенники.—«Киевская старина», 1905, 
червень; його ж, Додатки до огляду українських луб’яних співаникїв та 
малюнків.— «Україна», 1907, березень; А. Кримський, Етнографічні й 
інші видання московських лубочників рр. 1888 — 1893.— У кн. «Розвідки, стат¬ 
ті та замітки», К., 1928, стор. 167—181. 

2 Див. «Розвідки, статті та замітки», К., 1928. 

3 «Жартівливі пісні», К., 1961, 223 стор. 


- б - 



В книзі запроваджена специфічна тематична систематизація жартівли¬ 
вих родинно-побутових пісень, що складають цю книгу 4 . Як правило, жар¬ 
тівлива пісня висміює якусь типову ваду поведінки або характеру, властиву 
людям саме певного родинного стану (парубкам, дівчатам, чоловікам, жін¬ 
кам, дідам, бабам, та ін.), різні комічні ситуації і відносини в родинному 
житті. 

Це дало підстави основний матеріал родинно-побутових пісень розпо¬ 
ділити на тематичні групи за родинним становищем об’єктів висміювання 
(парубки і дівчата, чоловіки й жінки, діди й баби і т. д.) або за суттю ви¬ 
сміюваних відносин (кохання, родинне життя і т. ін.). Всередині кожної 
з цих груп пісні обснувалися за спорідненістю провідних мотивів або ін¬ 
шими словами — в переважній більшості випадків за типовою вадою людей, 
що стала предметом гумористичного зображення. Цей принцип системати¬ 
зації виключав можливість подати поруч в окремих епізодах тотожні або 
споріднені за ритмо-мелодичним характером пісні, далекі між собою змі¬ 
стом. Деякі фольклористи-музикознавці минулого, готуючи збірки пісень 
з мелодіями, інколи систематизували матеріал за формальними ритмо-мело- 
дичними ознаками, не рахуючись з тематикою пісень. Проте запровадити 
такий принцип у даній збірці ми вважали недоцільним, бо: 1) щодо охоп¬ 
лення матеріалу дійсності й глибини її відображення провідне місце в пісні 
належить текстовій її частині і 2) багато колоритних і дотепних жартів¬ 
ливих пісень з різних причин були зафіксовані без мелодій, і відсутність 
цих пісень у томі значно збіднила б цю збірку скарбів народної жартівли¬ 
вої пісенності. 

Існує ряд жартівливих пісень, тексти яких співаються на танцювальну 
і нетанцювальну мелодії. Прагнучи показати варіантність жартівливих пі¬ 
сень як в словесній, так ї в музичній частині, ми подавали в цьому томі 
якнайповніше варіанти з нетанцювальними мелодіями разом з варіантами 
текстів. Танцювальні пісні з розгорненим сюжетом і дрібні пісеньки-при- 
співки до танцю (так звані триндичкй, чабарашки, присказки, окремі ча¬ 
стівки, співомовки і коломийки 5 ) подаються в книзі «Танцювальні пісні». 
В цій книзі будуть повторені танцювальні мелодії з приналежним до них 
текстом (без варіантів) з розгорненим сюжетом. 

При подачі кількох варіантів однієї й тієї ж пісні на початку, як пра¬ 
вило, подаються пісні з мелодіями та найдавніші записи, а далі інші варіан¬ 
ти за хронологією запису або публікації. 

Постійні приспіви подані в піснях один раз після першої строфи. При 
виконанні пісень вони повторюються за кожною такою строфою. 

В кінці книги в примітках до кожного варіанту пісні подана паспор¬ 
тизація: час запису, записувач, місце за адміністративним поділом на час 
запису, виконавець або друковане чи рукописне джерело, за яким наводи¬ 
ться пісня у збірці (якщо інших даних немає). 

До багатьох пісень зроблені в примітках вказівки на друковані та руко¬ 
писні паралелі й варіанти, на окремі передруки. Оскільки ряд жартівливих 
пісень мають паралелі серед пісенності сусідніх слов’ян, на окремі з них 
вказано в примітках. Розуміється, вичерпати всі дані цього характеру не 
було можливості. В тих випадках, коли вказується на варіант мелодії без 
тексту, при джерелі це позначено в дужках «мел.» 


4 Жартівливі пісні, що відображають громадський побут, а також сати¬ 
ричні, алегоричні, пародійні та розважальні вийдуть окремим томом. Танцю¬ 
вальні пісні, що в більшості є жартівливими, теж складуть окремий том 
серії. 

5 Жанри частівок і коломийок вийдуть в нашій серії і окремими томами. 


7 - 



В алфавітному покажчику пісень в кінці книги на першому місці вка¬ 
зано сторінку, де знаходиться сама пісня, а на другому — примітка до неї. 

В процесі підготовки книги кожен з упорядників виконав такі частини 
роботи: добір текстів і варіантів з друкованих і рукописних джерел — 
О. І. Дей та М. Г. Марченко, вироблення принципів систематизації, визна¬ 
чення варіантів для Друку, поширені пояснення до пісень і вказівки на ва¬ 
ріанти й паралелі в примітках, остаточне розташування зразків і редакція 
текстової частини пісень, виклад принципів упорядкування («Від упоряд¬ 
ників») — О. І. Дей, добір мелодій і вказівки в примітках на композитор¬ 
ські опрацювання їх — А. І. Гуменюк, словник малозрозумілих слів — 
М. Г. Марченко. 

Частину допоміжної роботи при підготовці збірки виконала А. Ясинчук, 
за що упорядники складають їй подяку. 



ПІСЕННИЙ ГУМОР УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ 


Українці обдаровані незрівнянним гумором. 

В. Г. Бєлінський 


Здавна мандрівники й дослідники, письменники та громад¬ 
ські діячі сусідніх народів відзначали як одну з типових рис 
характеру українців їх невичерпний гумор. Коли ж цей багатий 
та іскристий гумор розпалив велике вогнище нової української 
літератури славнозвісною «Енеїдою» І. Котляревського, а в ро¬ 
сійській вибухнув соковитою симфонією гоголівського сміху, 
ця риса стала ледве не головною і визначальною при характе¬ 
ристиці українського народу. І тільки після виступу геніального 
Т. Шевченка та пильного знайомства з народною українською 
пісенністю всеслов’янська і європейська освічена громадськість 
побачила, що поруч із незрівнянним гумором український 
народ володіє найширшим діапазоном глибоких і сильних почут¬ 
тів, хвилюючою сердечною теплотою та благородством. Пре¬ 
красне, комічне і трагічне, кажучи словами М. Г. Чернишев- 
ського,— це тільки три найбільш визначених елементи з 
безлічі тих елементів, від яких залежить інтерес людського 
життя. 

І все ж український народний гумор продовжував виклика¬ 
ти захоплення та визнання, здобуваючи все більшу славу. 
Широким річищем він проникав в українську та російську літе¬ 
ратури, театр, музику і навіть у живопис, де могутньо зазвучав 
розкотистим і заразливим реготом рєпінських «Запорожців». 

Статті революційних демократів і окремих критиків-марк- 
систів про Україну не раз відзначали гумор як одну із яскра¬ 
вих рис українського національного характеру. Передові діячі 
справедливо вбачали в цьому вираз «величезних і свіжих неви- 


- 9 — 



черпних сил, які відчувають за собою право дивитись і на дріб¬ 
не, і на значне, крупне певною мірою згори вниз, пом'якшува¬ 
ти (ненависть презирством і зневагою, захоплення і схиляння — 
іронією, горе — надією» 1 . 

Гумор і оптимізм — близнята. Конденсуючи світлі емоції, 
гумор був для трудового народу своєрідним засобом самозахис¬ 
ту в умовах гніту та лихоліття. В атмосфері буйних веселощів 
і в сміхові, нерідко пройнятому смутком, трудова людина праг¬ 
нула знайти забуття від усього несправедливого і злого, вда¬ 
рити лихом об землю й дихнути на повні груди. Несучи важкий 
тягар біди, експлуатації, воєн, народ ніби урівноважував гу¬ 
мором свій настрій, свій життєвий пульс, усвідомлював свою 
колективну силу, оберігав своє духовне і моральне здоров’я. 
Цю соціальну функцію народного гумору тонко підгледів поет 
і фольклорист Іван Манжура і висловив своє захоплення цією 
рисою характеру українців в таких рядках: 

Ні! Я дух люблю свого народу, 

Що на усяку він пригоду, 

Яка б його де не зостріла, 

Прискаже сміло та до діла. 

Слівце веселеє по волі 
І кпить з ледачої недолі! 

Той дух насмішкувато-іцирий 
Не дасть приспати в серці віри 
В громадську силу, її розум 
І не поб’є, немов морозом, 

Надію певную довіку 
На кращу долю чоловіку 2 . 

Гумор, як важливий складник психіки українського народу, 
щедро виявив себе в народній поетичній творчості та мисте¬ 
цтві. І це цілком закономірно: «мистецтво кожного даного на¬ 
роду визначається його психікою; його психіка створюється 
його становищем, а його становище зумовлюється, кінець кін¬ 
цем, станом його продуктивних сил та його відносинами вироб¬ 
ництва» 3 . 

Цією діалектичною взаємозалежністю пояснюється історич¬ 
на змінність природи гумору і його соціальної функції. . 

В умовах класового суспільства почуття комічного, або гу¬ 
мор, відіграє в житті трудящих своєрідну роль соціального 
фільтра, який не пропускає в річище звичного, закономірного 
для народу різних хиб та вад окремих людей, головним чином 

1 А. В. Луначарский, О национализме вообще и украинском дви- 
жении в частности.— «Украинская жизнь», 1912, № 10, стор. 21. 

2 І. Манжура, Твори, К., 1961, стор. 157. 

3 Г. В. П л е х а н о в, Естетика і література, К., 1960, стор. 75. 



свого соціального середовища. Він спрямований проти аномалій 
людської поведінки та характеру, а часом і зовнішності з по¬ 
гляду усталеної в дану епоху народної моралі та естетики. Ви¬ 
сміювання всіх цих непринципових відхилень від норми забарв¬ 
лене нотками симпатії, співчуття та дружелюбності. 

Сатира ж, що теж відноситься до сфери комічного, є актив¬ 
ним засобом художнього викриття різних явищ дійсності з по¬ 
зицій певного класу, засобом тиску на інший клас. Вона ого¬ 
лює протиріччя між явищем та його сутністю, формою й зміс¬ 
том чи дією й метою, виходячи з певної соціальної позиції і 
тенденції, розвінчує гостро, нещадно і з явною або прихованою 
ненавистю. Сміх в цьому випадку стає отруйним, нищівним; 
об’єкт насмішки принижується показом мізерності того, що він 
вважає серйозним. Таким чином, комічне є протилежністю ви¬ 
сокого і прекрасного в житті. 

«Сміх є ознака сили. Сміх не тільки ознака сили, але і' сам 
сила... Сміх — ознака перемоги », 4 — писав А. В. Луначарський. 
Український народ відвічно володіє великим запасом цієї сили, 
про що яскраво свідчить його народна полична творчість — 
і спеціальні сатирично-гумористичні її жанри, і ті барвисті про¬ 
жилки сміху, якими густо переткана народна епічна та лірична 
творчість. 

Стихія смішного в українській народній творчості найбіль¬ 
ше виявляє себе в гумористичних, жартівливих творах. Це обу¬ 
мовлено тим, що критика веселим сміхом спрямовується голов¬ 
ним чином проти індивідів із свого ж середовища, що трудовий 
народ по своїй натурі добрий і благородний, що його вневне- 
ність в своїй силі й правоті дає йому змогу дивитись скептично- 
іронічно, без почуття сліпої злості навіть часом на класово во¬ 
рожі явища й суспільні верстви. 

Отже, громадська функція гумористично-сатиричних творів 
трудового народу цілеспрямована: вона скерована або на вихо¬ 
вання і зміцнення своєї внутрішньої самодисципліни й моралі 
або на боротьбу проти зовнішніх чужих народові сил і класів. 
В обох випадках сміх є серйозною зброєю в руках трудящих, 
необхідною життєвою їх потребою, особливо в умовах підне¬ 
вільного життя і боротьби. 

Народний сміх ще й тим сильний, що він — колективний. 
«Сміх,— писав Г. Гейне,— має епідемічний характер» 5 . Коли ж 
він ще й поширюється на легких та швидких крилах усної фоль¬ 
клорної традиції, його вражаюча сила незрівняно помножується. 


4 А. Луначарский, Театр и революция, М., 1924, стор. 59. 

5 «Гейне и театр», М., 1956, стор. 221. 


- - 



Тому, як відзначав М. Гоголь, сміху бояться навіть ті, хто 
нічого не боїться; хоч сміх не відбирає ні життя, ні маєтку, 
одначе винний почуває себе перед громадським сміхом як зв’я¬ 
заний заєць. Від сміху, кажучи словами О. Герцена, ідоли па¬ 
дають. 

«Класова спрямованість окремого письменника або мас, які 
творять ті чи інші сатиричні об’єкти,— писав А. Луначар- 
ський,— не підлягає жодному сумніву; тут легше, ніж, скажімо, 
в ліриці, більше чи менше сентиментальній чи емоційно-під- 
несеній, або в епосі, який прагне бути зовнішньо об’єктивним, 
розпізнати соціальну тканину» 6 . 

Соціальна тканина гумору, як правило, національно забар¬ 
влена; гумористичні твори завжди мають національну природу. 
І це обумовлено не тільки національною формою — мовою, не 
тільки самим предметом зображення, але й своєрідним віддзер¬ 
каленням в гумористичних творах національних особливостей 
народу, його психіки і художніх традицій — насамперед фоль¬ 
клорних. До цього слід додати, що національна специфіка гу¬ 
мору є історично змінною і рухливою, а не навічно застиглою, 
вона обумовлюється прогресом світогляду народу і змінами в 
його історичному житті. Ця рухливість виявляється, зокрема, 
в неоднаковому темпі розвитку сатирично-гумористичних жан¬ 
рів народної творчості та літератури на різних етапах історич¬ 
ного життя народу. 


* * * 

Серед гумористично-сатиричних жанрів української народ¬ 
ної творчості провідне місце належить жартівливій пісні. В ній 
переливаються всі барви й відтінки народного гумору, всі ню¬ 
анси сміху — від ледь вловимої посмішки одними очима до 
бурхливого, масового нестихаючого реготу. В гумористичних 
широких, сюжетних піснях і коротеньких танкових приспів¬ 
ках, що в переважній більшості виникли на живому матеріалі 
української дійсності, чи не найповніше відображена весела 
вдача народу. 

їх питома вага в українській народній пісенності настіль¬ 
ки велика, що деякі фольклористи ладні були визнати ці пісні 
за основне річище української пісенності. «Пісні веселого або 
жартівливого змісту,— писав, наприклад, М. Закревський,— є, 


6 А. В. Луначарский, О смехе.— «Литературньїй критик», 1935. № 4, 
стор. 4. 


- 12 - 



здається, найчисленніші. Тут повне привілля для веселощів, 
іронії і дотепу українця, без яких він не може жити. Ця весе¬ 
лість тим привабливіша і забавніша, що вона непідробна, при¬ 
родна; а дотепність, неначе іскра, часто з’являється несподівано 
і з б/іиском; проте деколи переходить за межі пристойності...» 7 
Численність жартівливих і бадьорих творів в українському на¬ 
ціональному пісенному репертуарі дала підставу чеському до¬ 
слідникові 3. Неєдли вважати, що домінуючим в цьому є весе¬ 
лий, а не тужливий настрій 8 . 

Багатства української жартівливої пісні складалися протя¬ 
гом ряду століть і далі продовжують поповнюватися. Характер¬ 
ною особливістю процесу їх розвитку є все більше тематичне 
розгалуження, постійне посилення сатиричного відображення 
дійсності, все зростаюча популярність коротких оперативних 
пісенних форм. Чим ближче до нашого часу, тим якравіше ви¬ 
ступають усі ці тенденції. Вони обумовлені соціально-еконо¬ 
мічними процесами, що їх переживав український народ на 
шляху свого історичного розвитку. 

В умовах феодалізму з властивим йому патріархально-замк- 
нутим укладом життя народу і порівняно невисоким рівнем 
його соціальної свідомості основними об’єктами гумору були 
негативні явища щоденного побуту, і тільки в часи визвольного 
руху він набирав гострішого соціального спрямування, в пі¬ 
сенності загострювались елементи сатири. Використання на¬ 
родної творчості в пансько-шляхетських та козацько-старшин¬ 
ських дворах з розважальною метою стимулювало творення 
весело-фривольних пісень, чимало з яких ввійшло і в народ¬ 
ний вжиток, звичайно, відповідно опрацьованими та змінени¬ 
ми. Динаміка тодішнього життя сприяла виникненню й побу¬ 
туванню великих сюжетно-розгорнутих жартівливих пісень, 
епічних викладом, з повторами та варіаціями. Важливу роль у 
творенні й поширенні таких пісень відігравали кобзарі, в ре¬ 
пертуарі яких гумористична пісня посідала не менш значне 
місце, ніж думи та історичні пісні. 

З розвитком капіталістичних відносин і загостренням со¬ 
ціальних суперечностей народний гумор і сатира все активні¬ 
ше включається в сферу класової боротьби; в народній твор¬ 
чості розширюється дошкульно-сатиричний викривальний стру¬ 
мінь. Як засіб і своєрідна зброя все ширше використовується 


7 «Старосветский бандуриста», собрал Н. Закревский, М., 1960, ч. І, 
стор. V—VI. 

8 О. Бодянський та інші дослідники дотримувалися думки, що в укра¬ 
їнських піснях переважає тужлива нота. 


- 13 



гнучка і оперативна коротка сатирична пісня. Значно збага¬ 
чується коло об’єктів гумористично-сатиричного оспівування, 
що свідчить про розширення світогляду трудящих та зростан¬ 
ня їх соціальної свідомості. Цю особливість розвитку народної 
творчості підмітив ще перед Жовтнем ряд фольклористів. 
У передмові до збірника. «Южнорусские народньїе песни» 
(1854) А. Метлинський спеціально підкреслив, що жартівливі 
та сатиричні пісні — «пізнішого і новішого походження» 
(стор. XVII). І. Франко визнавав цю рису в розвитку пісні ко¬ 
рисною і цілком закономірною. «Правда,— писав він 1877 р.,— 
що пісні найновішої формації, які складає наш народ, по біль¬ 
шій часті не історичні, а радше сатиричні,— але я не знаю, чим 
се промовляє на їх некористь? Я думаю, що противно, се свід¬ 
чить про вищий розвій народного самопізнання, коли народ 
зачинає критично розглядати суспільний устрій, який його ок- 
ружає, а не сміючи, або й не вміючи висказати своїх вражінь 
просто, висказує їх гумористично-іронічним способом, у їдких, 
насмішливих пісеньках. Ті пісеньки, хоч і не живописують, як 
історичні думи, характеру і життя усього народу, та зате для 
всякого чоловіка, живучого сучасним життям, вони хто знає, 
чи не важніші, як історичні думи...» 9 

В радянський час, в зв’язку з докорінною перебудовою су¬ 
спільного ладу і зникненням класових протиріч, змінився ха¬ 
рактер суспільно-побутової сатиричної пісні. її вістря спрямо¬ 
ване проти пережитків минулого, злісних порушників радян¬ 
ського громадського порядку, проти іноземних загарбників. 
У зв’язку із зміною об’єктів розвінчання дожовтнева сатирична 
пісня побутує порівняно в невеликій кількості зразків. Вико¬ 
ристовуються її художньо-композиційні засоби й образно-мовні 
форми для творення нових сатирично-викривальних пісень, 
переважно малих жанрів (частушок, коломийок). Зате гумо¬ 
ристична класична пісня, що кепкувала над різними чисто люд¬ 
ськими вадами та рисами характеру, продовжує своє побуту¬ 
вання, бо має і зараз відповідний грунт. З’являються й нові за 
темами жартівливі пісні, які здебільшого творяться в уже ви¬ 
робленому образному й мелодійному ключі, тільки з викори¬ 
станням у текстах сучасних побутових деталей. 

Пісенна українська творчість радянської доби досить жва¬ 
во проходить саме в гумористично-сатиричному роді, хоча в 
ліро-епічному та ліричному вона теж може похвалитися оригі¬ 
нальними поетичними надбаннями. 


9 Іван Франко, Вибрані статті про народну творчість, К., 1955, 
стор. 227. 


- 14 - 



* 5{С * 


Творення й поповнення жартівливих пісень, зафіксованих 
протягом останніх двох століть, відбувалося різними шляхами. 
Велика частина гумористичної пісенності є колективним про¬ 
дуктом трудових мас, художнім результатом спільної творчої 
діяльності обдарованих носіїв народної пісні багатьох поколінь, 
головним чином з селянського середовища. Та чималий вклад 
в цю пісенність внесли й напівпрофесіональні митці та пред¬ 
ставники освічених верств, близькі до народного життя. Вже 
в Київській Русі, як свідчать писемні та мистецькі пам’ятки, іс¬ 
нувала спеціальна категорія мандруючих напівпрофесіональних 
співаків, жартунів та комедіантів, так званих скоморохів. Влаш¬ 
товуючи «бісовські ігрища», про які так неприязно відізвався 
Нестор в літописі під 1068 роком, скоморохи в основу свого 
репертуару клали жартівливі танці, пісні, забави і вистави, що 
найбільше подобалися глядачам. їх діяльність відіграла поміт¬ 
ну роль в збагаченні жартівливого пісенного репертуару пе¬ 
ріоду Київської Русі і наступної доби — доби формування трьох 
братніх народностей — росіян, українців та білорусів. Скомо¬ 
рохи не тільки творили оригінальні гумористичні пісні, але й 
перенесли на східнослов’янський грунт ряд жартівливих сюже¬ 
тів, перейнятих під час мандрівок по сусідніх слов’янських і 
неслов’янських землях. «Впливи західноєвропейської лицарської 
поезії могли дуже вчасно перейти на Вкраїну з мандрівними 
співаками-шпільманами («шпилеве») й скоморохами, котрим 
треба приписати також пересадження на український грунт 
багатьох баладових і анекдотичних тем» 10 . На жаль, чітко ви¬ 
ділити з гумористичної пісенності відкладений напівпрофесіо- 
нальними митцями шар на сьогодні досить важко, бо не зберег¬ 
лося таких записів і свідчень, які б хоч частково висвітлювали 
пісенний репертуар мандрівних співаків, а самі пісні, що ви¬ 
йшли з їх середовища і були сприйняті народом, в процесі 
свого обігу на час записів у XVII—XIX ет. значно змінилися. 
Все ж можна припустити, що деякі досить давні гумористичні 
розважальні пісні-нісенітниці, чи окремі дотепні пісні з еле¬ 
ментами жартівливо-еротичної двозначності, виконувані в тан¬ 
цювальних ритмах, могли виникнути в середовищі скоморохів. 

Значний внесок у жартівливу пісенність українського на¬ 
роду зробили народні професіональні співаки-кобзарі. Протя- 


10 Ф. Колесса, Українська народна пісня на переломі XVII—XVIII в.— 
«Україна», 1928, кн. 2, стор. 71. Подібну думку висловлювали й І. Франко 
та В. Перетц. 


~ 15 - 



гом XVI —XIX ст. вони створили чимало нових жартівливих 
пісень, що виблискують дотепом та справжньою народною ве¬ 
селістю. Поруч з думами та історичними піснями, а також мо- 
ралізаційними й духовними кобзарськими співами, гумористич¬ 
ні (часто з елементом тривіальності) й сатиричні пісні стано¬ 
вили невід’ємну і дуже важливу частину кобзарського мисте¬ 
цтва. Жартівлива кобзарська пісня була настільки популярною 
серед народу, що кобзарі почали вносити гумористичний стру¬ 
мінь навіть у поважний жанр свого мистецтва — в думи. Так 
з’явилася славнозвісна дума «Козак Нетяга», а пізніше жартів¬ 
ливі пародії на думи — про чабана і про вареники. 

Кобзарі своїм співом виконували важливу виховну та орга¬ 
нізаційну суспільні функції. Вони були активними учасниками 
визвольної боротьби українського народу, неодмінними і ша¬ 
нованими людьми в козацькому війську, на Запорозькій Січі, в 
повстанських гайдамацьких загонах. Сатирична й жартівлива 
кобзарські пісні не лише висміювали різні вади співвітчизників, 
але й гостро кепкували над ворогом, підносили моральний дух 
і оптимізм воїнів, розпалювали їх молодецьку енергію. Це добре 
показав Т. Г. Шевченко в поемі «Гайдамаки», де кобзар співає 
переважно жартівливі й танцювальні пісні, бо цьго вимагає ото¬ 
чення, бо це бажано слухачам. 

В мирному житті, серед щоденних клопотів і турбот трудо¬ 
вого народу кобзарі своєю бадьорою гумористичною піснею 
«розганяли тугу», за словами Т. Г. Шевченка, сміялися з біди 
і лиха, кепкували над усім, що було несумісне з мораллю роз¬ 
судливого і нескореного трудового народу. 

Жартівлива пісня з самого початку посідала велике ^іісце 
в репертуарі кобзарів. Це було обумовлено в значній мірі тим, 
що вони стали на Україні своєрідними спадкоємцями мисте¬ 
цтва скомордхів. В часи розквіту свого мистецтва (XVII — 
XVIII ст.) кобзарі створили багато жартівливих пісень, що ввій¬ 
шли в класичну скарбницю української пісні. В XIX ст. в їх 
репертуарі зафіксовані такі невмирущі гумористичні пісні, як 
«Дворянка», «Міщанка» («Як задумав мужичок»), «Теща», «Ки¬ 
сіль», «Попадя», «Про Хому і Ярему», «У сусіда хата біла», 
«До вдовиці я ходив», «Омелечко», «У місяці сентябрі випала 
пороша», «Химеричка» та ін. Багато з фих пісень пізніше пе¬ 
рейшло до лірницького репертуару («Міщанка», «Дворянка», 
«Чечітка», «Комар» та ін.). Характерно, що кобзарі як творці 
та носії епічних дум та пісень виявили цю свою рису і в жартів¬ 
ливих творах: гумористичні кобзарські пісні мають розвинені 
ти, їм властива епічна послідовність викладу подій, певна 
деталізація, чому сприяє нахил їх виконавців до імпровізації. 


- 16 - 



У Другій половині XIX ст. деякі кобзарі почали вважати 
жартівливі пісні другорядними в своєму репертуарі, називали 
(наприклад, Федір Грищенко) їх «штучками» 11 ' (чимось несер¬ 
йозним), співали рідко, а Остап Вересай дивився на них, як 
на «простацькі» пісні. 

В XVIІ—XVI11 ст. в складанні та поширенні жартівливих 
пісень взяли участь і школярсько-дяківські кола та двірські ко- 
заки-співаки, що були по суті напівпрофесіоналами в цій га¬ 
лузі. Давні співаники зберегли значну кількість творів такого 
походження. До цих дяківсько-школярських витворів, зафіксо¬ 
ваних у рукописних співаниках XVII—XVIII ст., а потім част¬ 
ково і в друкованій збірці Вацлава з Олеська (1833), І. Фран- 
ко відносив, зокрема, «невеликі віршовані оповідання, звичайно 
досить слизького змісту», що стали піснями. Це «Ой мати, мати, 
єсть дяк у хаті», «Ой погнала дівчинонька ягнятонька в поле», 
«Ой кум із кумою в корчмі забавився», «Гандзя», «Казав ми 
батенько пігнати кози», «Гей, внадився кіт на чужеє сало», 
«Хвалилася попадя своєю бідою» та ін. 12 Як правило, вони 
відзначались епічним тоном, в змісті їх розсипані такі натяки, 
які ведуть в атмосферу життя мандрівних дяків-бакалаврів того 
часу. В них досить виразно звучить відверте любування ероти¬ 
кою і захоплення недвозначним малюванням любовних утіх. 

В цих творах чується своєрідний далекий відгомін впливу тієї 
популярної літератури епохи Відродження, що заперечувала 
лицемірну аскетичну мораль, освячену католицизмом, і відстою¬ 
вала права людини та її особисті почуття. Культурний струмінь 
епохи Відродження в XVI—XVII ст. напливав і на Україну, 
збуджував розвиток культури і не міг не вплинути, зокрема, 
й на народну пісенність. 

Своєрідний відбиток на народнопісенний репертуар накла¬ 
ла в XVII—XVIII ст. атмосфера польсько-шляхетських дворів, 
у яких в цей час українська пісня була дуже популярною. 
Особливо це стосується Правобережжя й Галичини, де поль¬ 
ські пани для потіхи й забави утримува^зир своїх дворах 
теорбаністів і співаків, які під панс^ий -є*4*ик творили пісніУі 
українською мовою і на народний лад. ҐМ^^їжричні^с^лаг - " 
дання мали фальшиво-сентименталщ|щ^ 5 кол?фїі , г, а гумбрис^гщ- 
ні ПІСНІ не обходились без цинізму 1 ?>*ІЇ0И У.лслб -г~'с 

«Інтересним вкладом у ту купу укщ ІЦЯіеЧр,--. 

лишив нам XVIII вік,— писав про ц^твВрШ¥і:аіг(Фщ^кр, — 


п Від. ф. ІМФЕ, ф. 11-4? од. зб. 592, ад &УзУ^ записи ТПЧ^ртГПтовича). 
12 Див. рукописну «Історію УК-раУнГЬКОІ Уітррят ур ті» СЬр Д | хі^ { -рі*, 

рук. ІЛ, ф. З, од. зб. 728), III, стор. 549-552. 


- 17 - 


також вірші і пісні т. зв. козацькі, тобто складані тими пансь¬ 
кими, двірськими козаками, яких любили держати при своїх 
дворах багаті пани для послуги, вони майже завсігди мусіли бути 
також співаками і складати пісні для забави панам: деякі пани 
устроювали для таких співаків навіть щось подібне до шкіл — 
знаємо таких співаків, у яких сей «талант» переходив з батька 
на сина (див. статтю М. Лисенка про співацьку сім’ю Відор- 
тів, що в початку XIX в. таку школу співаків держав україн¬ 
ський магнат Вацлав Ржевуський і провід над тою школою мав 
польський і український віршар Т. Падурра)» 13 . 

Жартівлива пісенна продукція цього гатунку характеризу¬ 
валась танцювальною ритмікою, бравадним надуманим молоде¬ 
цтвом, грубим цинізмом у ставленні до жінки, зухвальством і 
прагненням до дотепності, святково-безтурботною атмосферою, 
велемовністю, а головне, як підкреслив І. Франко, лакейським 
світоглядом 14 . В цих творах мова віддає манірністю, засміче¬ 
на полонізмами. Багато таких творів ввійшло до рукописних 
співаників XVII—XVIII ст., опублікованих у кінці XIX і на 
початку XX ст. І. Франком, В. Перетцом, М. Возняком, Ю. Явор- 
ським, В. Щуратом та ін. Деякі з цих співаників, очевидно, по¬ 
ходять теж із середовища польських магнатських дворів, вони 
створені з тією ж метою розваги й забави панам, тому жартів¬ 
ливі й фривольні українські та польські пісні (народні й напів- 
професіональні) представлені тут досить широко. Твори, що 
виникли при панських дворах і належать напівосвіченим спі- 
вакам-українцям, які відчули на собі сильний вплив популярної 
польської літератури, зустрічаємо і в друкованих збірниках по¬ 
чатку XIX ст. Найбагатший з цього погляду збірник Вацлава 
з Олеська. І. Франко нарахував у ньому 75 пісень такого га¬ 
тунку. Подібні твори трапляються і в пізніших фольклорних 
виданнях. Скажімо, в «Сборнике пам’ятников народного твор- 
чества Северо-Западного края» (в. 1, Вільно, 1866, № 116) ти¬ 
повим зразком такої пісні двірських козаків є «Я Гриць — козак 
з-за Дунаю», в інших збірках не раз зустрічається «Гей, я козак 
з України, козак з роду, козак з міни» і подібні. 

Розуміється, далеко не все, створене мандрівними співака¬ 
ми, кобзарями, дяками-школярами й двірськими козаками під 
народну пісню, було сприйнято народом. 


13 Іван Франко, Історія української літератури, від. рук. ІЛ, ф. З, од. 
з б. 728 III, стор. 554 — 555. Крім того, див.«Рузта Тушка Расіиггу», Львів, 
1874, стор. XXIII. 

14 Іван Франко, Історія української літератури, від рук. ІЛ, ф. З, 
од. зб. 728 III, стор. 554—555. 


- 18 - 



«Щоби книжний твір, — справедливо зазначав Ф. М. Колес- 
са,—міг перейти в усну традицію і стати народною піснею, 
мусить він змістом і формою достроюватися до творів усної 
словесності, і що найважніше, він мусить, неначе прищеплена 
галузка, прийнятися на дереві народної поезії, втягти в себе 
його животворчі соки та зростися з ним уодно, мусить пере¬ 
йти довгий процес асиміляції та вигладжування, а цього ніяк 
не можна заступити штучним способом» 15 . Ось саме в цій ди¬ 
фузії в період XVI—XVIII ст. і відіграли певну роль згадані ка¬ 
тегорії напівпрофесіональних співаків, полишивши чимало 
творів, особливо жартівливих, в українській народній пісен¬ 
ності. Тільки ті з їх творів, що пройшли отой «довгий процес 
асиміляції і вигладжування» та органічно влилися в фольклор, 
мають підстави для включення їх у сучасні збірники класичної 
народнопоетичної творчості. 


^ * * 

Жартівлива пісня належить до споконвічних національних 
надбань української народної поезії. їй передував гуморис¬ 
тичний струмінь давньої обрядової слов'янської народної 
пісенності. Від самого початку розвитку української народної 
пісенності жартівлива пісня стає її невід'ємним складником і по¬ 
сідає в ній важливе місце. Участь організованих напівпрофесіо¬ 
нальних сил в її творенні, про що говорилося вище, відіграла 
в цьому неабияку роль. Деякі дослідники найдавніших записів 
українських пісень навіть схильні вважати цю роль першоряд¬ 
ною. Гіпотетично таку думку висловлював І. Франко з приводу 
ряду народних пісень, а М. Возняк прямо писав, що «кожний 
твір усної словесності в своїм первопочині є індивідуальним, 
не колективним» і що «велика частина так званих творів усної 
словесності се колишні літературні твори» 16 . На такий висно¬ 
вок наштовхнули його саме найдавніші записи тих пісень, які 
живуть серед народу і досі, маючи за собою 300—400-літню 
історію. В багатьох найстаровинініших текстах і варіантах від¬ 
чуваються поодинокі відгомони їх літературного походження, 
на той час ще не затерті шліфуванням у процесі побутування 
серед широких мас. 

Найдавніші записи українських жартівливих пісень відно¬ 
сяться до початку XVII ст. Чим ближче до XIX ст., коли народ- 


15 «Україна», 1928, кн. 2, стор. 81. 

16 «Українсько-руський архів», Львів, 1913, т. IX, стор. 3. 


- 19 - 



на пісня стала одним з важливих об’єктів наукових зацікав¬ 
лень, тим більше записів українських народних пісень, перед¬ 
усім ліричних і жартівливих, зустрічається в польських та ро¬ 
сійських рукописних співаниках. Завдяки дослідженням руко¬ 
писних та друкованих співаників та інших памяток XVI — 
XVIII ст., здійснених В. Перетцом, І. Франком, О. Брюкнером, 
М. Грушевським, Е. Карським, М. Сперанським, В. Гнатюком, 
М. Возняком, В. Щуратом, Ю. Яворським, постала широка і 
яскрава картина багатої пісенності того часу. Досить сказати, 
що в досліджених співаниках віднайдено близько ста жартівли¬ 
вих пісень та їх варіантів, чимало з яких побутує й досі. 

Виготовлювані письменними особами — дяками, бурсаками, 
писарями тощо — пісенники включали переважно духовні тво¬ 
ри, але впереміжку вносилось чимало й народних пісень, або 
вірші світського характеру і змісту, нерідко створювані сами¬ 
ми ж зацисувачами. Тому ці рукописні співаники, як вірно за¬ 
значив у свій час П. Киреєвський, являли собою щось перехід¬ 
не, середнє «между устами й книгою, голосом и печатью» 17 , 
були своєрідним спільним продуктом народної усної та напів- 
професійної писемної творчості, який задовольняв естетичні 
смаки тодішнього суспільства. 

Одним з найстаріших зразків жартівливих пісень у цих спі¬ 
ваниках є пісня «Чом, чом, чому босо ходиш», запис якої від¬ 
носиться до 1620-х років. 

Співаник з бібліотеки Чарторийських другої половини 
XVII ст. також зафіксував серед 68 українських пісень кілька 
жартівливих («Ой гиля, гиля, гусоньки, на став», «Ой не стій 
під вікном»). З XVII ст. відомі пісні «Попадя я, попадя», «Ой 
мати, мати, ченчик у хаті», «Орав мужик при дорозі». В руко¬ 
писному збірнику з Тернопільщини, складеному в кінці XVII — 
на початку XVIII ст. зустрічаємо жартівливу пісню «Ой мати, 
мати, єсть дяк у хаті». 

Пісня «Перестань, перестань до мене ходити» відома по нот¬ 
ному пісеннику Московського Синодального училища церков¬ 
ного співу кінця XVII або початку XVIII ст. 18 та в пізніших 
західноукраїнських і російських пісенниках. Два рядки з неї 
(«Перестань, Ясю, до мене ходити, мене, молодую, з розуму 
зводити») причіплені до одної еротичної української пісні в 
друкованому польському пісеннику XVII ст. «Хо^е ріезпі 

17 Див. А. Веселовский, Любовная лирика XVIII в., СПб., 1909, 
стор. 21. 

18 Див. В. Н. П е р е т ц, Историко-литературньїе исследования и мате- 
риальї, СПб., 1900, III —І, стор. 354; його ж, Новьіе данньїе для истории 
старой украинской лирики, СПб., 1907, стор. 18 — 20. 


- 20 - 



сіиюгзкіе» 19 . В деяких російських і українських збірниках кінця 
XVIII і XIX ст. ця пісня починається рядком «Переходом в чи¬ 
стім полі заквітли волошки». 

В пісеннику середини XVIII ст., збереженому в збірці 
А. Петрушевича (№ 254), зафіксована жартівлива пісня «Да сто¬ 
їть козак над водою» в старому лемківському варіанті. Як від¬ 
значив Ю. А. Яворський, в цій пісні виведений типовий для 
старовинної української народної поезії й живопису образ ко- 
зака-бандуриста. Такий персонаж виступав у вертепі, яскравим 
уособленням його в народному живописі є образ козака Мамая. 
Під малюнком останнього часто зустрічаємо звернення до 
бандури з словом про жінку: 

Гей, бандуро моя золотая, 

Коли б до тебе да жінка молодая... 

У співанику Ф. Шелестинського з 1760 р., опублікованому 
М. Возняком (ЗНТШ, т. 133) вміщено жартівливі пісні «Оже¬ 
нився Кучерина, а взяв собі любку» (один з найдавніших варі¬ 
антів пісні про міщанку) та «Пішла матінка до зятенька». 
В збірнику з середини й третьої чверті XVIII ст. С. Ваганов- 
ського були жартівливі пісні «Ой погнала дівчинонька ягня- 
тонька в поле», «Ой дівчина кріпко жне», «Да оре мужик при 
дорозі», «Ой перестань, перестань до мене ходити», «Ой гиля, 
гиля, гусоньки, на став», пісня про біду, про смерть горобця 
та ін. 20 

У ряді друкованих російських пісенників останньої чверті 
XVIII ст. вже зустрічаються жартівливі пісні «Ой під вишнею, 
під черешнею», «На бережку у ставка», «Да орав мужик при 


19 Див. Е. Ф. Каре кий, Три малорусские песни из польского сборни- 
ка XVII в.—«Русский филологический вестник», 1905, в. IV, стор. 401 — 
402; А. Вгйскпег, Ріезпі роїзко-гизкіе.— «РатІ£Іпік Ьііегаскі», 1911, 
стор. 185—186. Повний текст цієї пісні такий: 


— Перестань, Ясю, звечора ходити, 
Мене, молодую, з розуму зводити. 
'Да волю ж я, волю под калиною, 
Ніжлі з тобою под периною. 


Волю з козаком под кобеняком, 
Ніжлі з тобою под периною. 
Под кобеняком вітер провіває, 
Под периною душно буває. 


Под калиною вітер провіває, 
Под периною душно буває. 


Див. також: ІО. Яворский, Новьіе данньїе для истории старинной мало- 
русской песни и вирши, І—XII, Львів, 1921, стор. ЗО. 

20 Див. публікацію М. С. Возняка «Два співаники половини й третьої 
четвертини XVIII в.» — ЗНТШ, 1922, т. 133. 


- 21 



дорозі», «Ой гай, гай, гай зелененький», «Ой коли я Прудивуса 
любила» та ін. Багато із записаних у кінці XVIII ст. жартівли¬ 
вих пісень ввійшло до фольклорних збірок початку XIX ст. 
(М. Максимовича, В. Залеського, Жеготи Паулі) 21 . 

У XVII—XVIII ст., як уже відзначили дослідники цього пе¬ 
ріоду української пісенності на основі тогочасних співаників, 
народна пісня була добре розвинена й відзначалась великим 
багатством змісту та поетичних форм 22 . Якщо йдеться про гу¬ 
мористичний струмінь, то вже в цей час були вироблені над¬ 
звичайно тонкі засоби веселого забарвлення серйозної темати¬ 
ки. Серед них, зокрема, варто відзначити засіб передачі легких 
мінорних роздумів і вражень-захоплень у мажорному ритмічно¬ 
му ключі з явно жартівливим приспівом. Одним з досить попу¬ 
лярних тоді приспівів був «Ох, єго ма!», що відкривав і заклю- 
чав строфу (в деяких записах — «ах, бідо ма!», «ах, удома!») 23 . 
Ю. Яворський вважав цей приспів дивним і неясним, а втім 
саме на цьому в значній мірі і грунтується його гумористичний 
ефект. Такі види приспівів жартівливих пісень нерідко зустрі¬ 
чаються і в сучасних піснях. Можливо, що пісні з таким при¬ 
співом виконувались з пританцьовуванням. 

Пісні лірично-жартівливого характеру з приспівом «Ох, єго 
ма!» відомі з кінця XVII і до кінця XIX ст. Найстаріший запис 
такої пісні зустрічається в рукописній збірці бібліотеки Чарто- 
рийських (№ 2337) з кінця XVII ст.: 

Ох, єго ма! Не велика сума. 

Та не сходить з ума. Ох, єго ма! 

Ох, єго ма! Под окном сежу, 

Білий кужель преду. Ох, єго ма! 

Ох, єго ма! Аж но ідет молодец, 

Минаєт мой дворец. Ох, єго ма! 

Ох, єго ма! Ні шапоньки не зняв, 

Помагай бог не дав. Ох, єго ма! 

Ох, єго ма! Чи любити його, 

Чи лишити його? Ох, єго ма! 

Ох, єго ма! Да й любивши його, 

Не мати другого. Ох, єго ма! 

Ох, єго ма! Да й любивши його, 

Не уйти сорома! Ох, єго ма! % 


21 Вказівки на найдавніші записи див. у «Примітках». 

22 Див. Ф. М. Колесса, Українська народна пісня на переломі XVII — 
XVIII вв.—Україна, 1928, кн. 2; Г. А. Нудьга, Найдавніші записи україн¬ 
ських народних пісень.— «Народна творчість та етнографія», 1961, № 2. 

23 Див. А. Вгйскпег, Ріезпі роїзко-гизкіе.— «Раті§іпік Іліегаскі», 
стор. 429; М. С. В о з н я к, Матеріали до історії української пісні і вірші, 
Львів, 1913, в. І, стор. 13; ЗНТШ, 1912, т. 111, стор. 127 (запис Г. Ількевича, 
пісня 281). 


- 22 - 



Ох, єго ма! Да й не мал, не велик — 

Середній чоловік. Ох, єго ма! 

Ох, єго ма! Да й миленький рум’ян, 

Хорошенько убран. Ох, єго ма! 

Ох, єго ма! Не великий сума, 

Да й не сходить з ума! Ох, єго ма! 

Ох, єго ма! Невелика напасть, 

Да й спатоньки не дасть! Ох, єго ма! 24 

Очевидно, ця форма була досить популярною й дуже поши¬ 
реною, досить улюбленою при передачі гіркого через гумори¬ 
стичне, бо і в кінці XVII ст., і в XIX в. зафіксовані подібні піс¬ 
ні. В збереженому на Буковині уривку пісенника з другої по¬ 
ловини XVIII в., що належав протоієрею Николаю Дмитрієви- 
чу, зустрічаємо таку пісню цього типу: 

Ох, єго ма! Велика то туга, 

Що миленького нема. Ох, єго ма! 

Ох, єго ма! Тільки з туги не плачу, 

Коли єго не бачу. Ох єго ма! 

Ох, єго ма! Сама собі гадаю, 

Що так єго кохаю. Ох, єго ма! 

Ох, єго ма! Опасався тоненько, 

Аж глядіти миленько. Ох, єго ма! 

Ох, єго ма! Самі плинуть з уст слова, 

Люба ж ми з ним розмова. Ох, єго ма! 

• Ох, єго ма! Ідет в танец як треба, 

То му дал бог із неба. Ох, єго ма! 

Ох, єго ма! Очі в него чорненькі, 

А бровоньки тоненькі. Ох, єго ма! 

Ох, єго ма! Ставай зо мнов до слюбу, 

Нехай тугу позбуду. Ох, єго ма! 

Ох, єго ма! Коли зв’яжет поп руки, 

Не будет розлуки. Ох, єго ма! 25 

Таким чином, хоч жартівливий репертуар української пісні 
з XVI—XVIII ст. представлений в тогочасних записах порівняно 
невеликою кількістю зразків, проте художній рівень кращих із 
них та виробленість тривких поетичних засобів гумору, здат¬ 
них діяти протягом століть (ми навели лише один із таких при¬ 
кладів з проміжком часу між записами в сто років), свідчать про 
широкий розлив жартівливої пісенності вже в XVI—XVIII ст. 
Не випадково ж Ф. М. Колесса вважав цю добу золотим віком 
української народної пісні. 


24 «Українськснруський архів», 1913, т. IX, стор. 13, ч. 7 (публікація 
М. С. Возняка). 

25 Ю. А. Яворский, Новьіе даннне для истории старинной малорус- 
ской песни и вирши, І—XII, Львів, 1921, стор. 18. 


- 23 - 



* * 


* 


Жартівливі пісні в основному розробляють гумористично 
сімейно-побутові теми. А вже виходячи на громадську арену, 
сміх, як правило, набирає сатиричної спрямованості. В цих піс¬ 
нях сімейно-побутового змісту фольклорна типізація смішного 
ведеться з позицій маси проти недоліків характеру і поведінки 
індивідуальних її представників. В окремій особі, зіпсованій з 
погляду громадської етики й естетики, висміюються дріб'язко¬ 
вість, пустота та інші риси, несумісні зі здоровою мораллю тру¬ 
дового колективу, сповненого життя, сили й енергії. Героями 
цих пісень є передусім постаті певного родинного стану, що 
уособлюють в собі якісь типові відхилення від нормальної по¬ 
ведінки і звичайного побуту людей саме даного стану (чолові¬ 
ків, жінок, удовиць, кумів тощо). Узагальнюючи такі далеко не 
поодинокі в житті риси чи явища, пісні свідомо перебільшу¬ 
ють їх, щоб підкреслити і відтінити сутність. Типізація веде¬ 
ться по-фольклорному, тобто загально, без розкриття в героєві 
пісні певної особи, без її індивідуалізації. При цьому збірний 
тип жартівливої пісні висміюється по якійсь одній лінії його 
поведінки чи характеру, по певній конкретній рисі, яка в пере¬ 
важній більшості може бути властивою для людей даного ро¬ 
динно-побутового становища різних епох і різних народів (чо¬ 
ловік — п’яниця, лінива жінка, легковажна дівчина, розпусний 
дяк і т. ін.). Максимально концентрується певна фізична або 
моральна якість (дурощі, хитрощі, ледарство тощо). Так дося¬ 
гається одночасно економність зображення і яскравість та рель¬ 
єфність гумористичного образу, бо засоби гумору, як пучок 
променів, спрямовані на одну рису, на одну якість, на найсут¬ 
тєвіший бік явища. Все це в сукупності надає багатьом народним 
пісням, в тому числі й жартівливим, загальнолюдського звучан¬ 
ня і часто сприяє переходу їх від народу до народу. 

* # * 

Родинно-побутова тематика жартівливих пісень надзвичайно 
різноманітна і колоритна. Спостережливі і дотепні творці на¬ 
родного гумору підгледіли всі тіньові сторони свого повсякден¬ 
ного життя, освітили їх сміхом, що розливається в піснях то 
легким жартом, то глумом і глузуванням, то соромливо-солонува¬ 
тим натяком, то гострим гротеском, то ледь вловимою усміш¬ 
кою, то злою іронією або їдким дотепом. Комічні ситуації і 
випадки в родинноппобутових відносинах, зокрема у відносинах 
молоді і в коханні, в родинному житті, а також різні сімейні 


- 24 - 



аномалії (нерівне подружжя, химери старих і т. д.) — на все це 
гостро реагує пісня. І завжди в ній за влучним словом хули і 
доброзичливою насмішкою чується народний кодекс доброчин¬ 
ності, його сувора і здорова моральність. 

Серед героїв української жартівливої пісні чи не найчастіше 
зустрічається молодь — дівчата і парубки. Акцентуючи на сміш¬ 
них і негативних рисах окремих представників молодого поко¬ 
ління, народний гумор відіграє тут роль своєрідного вихова¬ 
теля. Разом з тим весела пісня — це одна з форм залицяння та 
взаємопізнання між парубками й дівчатами. Пісенні перекори 
між ними на вулицях в пору парубкування та дівування часто 
набирали форми своєрідного змагання в дотепності, в майстер¬ 
ності співу тощо. Віддавна у веонянкових іграх, хороводах та 
піснях парубоча й дівоча громади кепкують одна з однієї, ви¬ 
сміюють хлопців чи дівчат інших кутків, вулиць чи сіл, і в час 
гулянок з жартівливими переспівами та дотинками визрівають 
почуття симпатії та кохання. 

Пісні такого характеру пронизані м’яким інтимним гумором, 
що прикрашає життя й вібрує бадьорим настроєм непереможної 
молодості. 

Жартівливі пісні про молодь кепкують над дівочими та па¬ 
рубочими вадами, передусім над лінивством і безгосподарністю, 
над недбальством і вайлуватістю, над дурістю та недотепністю, 
над нескромністю й легковажністю, над різними недоречними 
ситуаціями в час дівування та парубкування: комічними освід¬ 
ченнями та непорозуміннями між парубком і дівчиною, сміш¬ 
ними принаджуваннями й частуваннями, безглуздими супереч¬ 
ками й занадто відвертими любощами. Причому в усіх цих 
випадках народна етика дозволяє зачіпати й вади зовнішності 
парубків та дівчат. Особливо дістається в піснях недбайливим 
пестухам-одиначкам з багацького роду. 

Поняття краси в народній естетиці органічно поєднане з 
поняттями працьовитості та справедливості. Якщо героям пісні 
бракує цих рис, якщо говориться про-їх негативні риси, то їхні 
портретні характеристики даються в повній гармонії — теж не¬ 
гативними. Чималу роль відіграє і соціальний момент: багаті 
парубки та дівчата, як правило, в піснях невродливі, незугарні, 
відразливі. В цьому художньому прийомі відображаються соці¬ 
альні тенденції творців та носіїв народної пісенності. 

Жартівливі пісні щедро відобразили і сферу родинного по¬ 
буту. Тільки зрідка оспівується в них ідилія сімейного життя, 
захоплення чоловіка жінкою чи навпаки, та й то з ледь влови¬ 
мим скепсисом. В переважній же більшості тематика їх присвя¬ 
чена різним смішним сторонам сімейних відносин. Тут і усміш- 


- 25 



ка над клопотами чоловіка, який боїться лишати молоду дру¬ 
жину вдома, і показ незавидного родинного становища, поданий 
протиставленням холостяцького та подружнього, дівочого й за¬ 
міжнього життя. Тут і порівняння нечупарної власної жінки з 
вродливою хазяйновитою сусідкою, і поблажливе змалювання 
кмітливої та хитрої жінки, що вміє поставити на своєму, симу¬ 
люючи перед чоловіком хворобу або піддобрюючись до нього 
облесним словом. Тут і іронізування з дріб’язкових сімейних не¬ 
згод та пустих суперечок і зіткнень чоловіка з жінкою. 

Особливо значне місце серед жартівливих пісень родинно- 
побутової тематики посідають твори про типові вади чоловіків 
та жінок. Народ висміює в чоловіках безгосподарність, ледар¬ 
ство, скупість, непривітність, безпорадність перед власною жін¬ 
кою, байдужість та безтурботність, схильність до чарки тощо. 
Багато пороху з арсеналу гумору витрачено для зображення 
ледащиць та безгосподарних жінок, нездатних до звичайних 
буденних робіт (доїння корів, кухарства, жатви, обробітку льо¬ 
ну і т. ін.), для висміювання нехлюйок, незугарних, примхли¬ 
вих, язикатих, вередливих, упертих, пихатих та запанілих і вза¬ 
галі всяких жінок-химеричок. Кепкує народна пісня також з не¬ 
покірних та свавільних жінок, їх безглуздих витівок та пустих 
забаганок. Рельєфними малюнками приборкання ледачих, норо¬ 
вистих та привередних жінок пісня висловлює негативне став¬ 
лення народу до цих рис людської поведінки й характерів. Кла¬ 
сичними зразками пісень цього гатунку є славнозвісні кобзар¬ 
ські твори «Міщанка» («Як задумав мужичок») та «Дворянка» 
(«Продай, милий, сірі бички»). В обох піснях з навмисно під¬ 
кресленою чемністю висміяно вибагливих та свавільних жінок, 
які гребують трудовим селянським середовищем і прагнуть на¬ 
слідувати в становищі селянки звичкам та примхам привілейо¬ 
ваних. Сарказм та іронія цих пісень доведені до апогею, 
гумор переростає в нищівну сатиру, коли героїня ставиться в 
нереальні умови (чоловік запрягає «дворянку» у віз замість про¬ 
даних коней). М. Драгоманов вважав, що пісня про дворянську 
(гусарську) жону народилась на Лівобережній Україні в кінці 
XVIII от., коли дрібні полкові урядовці після зміни козацьких 
полків на гусарські стали претендувати на дворянство, «а дочки 
їх уважати себе за щось вище од простих козачок, а тим паче 
посполитих» 26 . Серед жартівливих пісень про приборкання ве¬ 
редливих жінок історичну підоснову мала також пісня про по¬ 
півську бороду та ін. Пропонований в них спосіб приборкання, 
близький до домостроївського батога, теж свідчить про час ви- 


26 «Житє і слово», 1895, т. III, стор. 272. 


- 26 - 



никнення подібних пісень. Тиск міських звичаїв на село і зро¬ 
стаючі суперечності між містом та селом дали грунт для виник¬ 
нення й широкої популярності злої насмішки над міщанами в 
пісні «Міщанка», що в кобзарському та лірницькому репертуарі 
користувалась величезним успіхом 27 . 

Слід відзначити, що в процесі свого життя пісні відриваю¬ 
ться від конкретного історично-соціального грунту й все біль¬ 
ше акцентують на рисах оспівуваних героїв, типових для певної 
родинної чи суспільної верстви. Порівняння кобзарських пісень 
«Дворянка» та «Міщанка» з піснями «Оженився Шурадель», 
«Саврадимка» свідчить про це красномовно. Не менш яскраво 
прослідковуємо трансформацію суспільно-історичного змісту в 
загальнолюдський побутовий на пісні «Журилася попадя своєю 
бідою». Живучість цієї пісні пояснюється не тими суспільними 
причинами, що викликали її на світ, а наявністю в ній гумору 
над попівством, з одного боку, і теми про приборкання веред¬ 
ливих жінок — з другого. 

Народний ідеал — подружжя, засноване на взаємному кохан¬ 
ні та повазі. Таму всякі відхилення від цього — нерівність ві¬ 
кова, маєткова, контрасти вроди чоловіка та жінки, що побра¬ 
лися під тиском різних обставин, без веління серця, особливо 
жіночого,— стали предметом відображення гумористичної пісні. 

А що тебе заставило 

Піти заміж за старого — 

запитують пісні й неприродністю шлюбу виправдовують пове¬ 
дінку жінки, що порушує вірність своєму старому й нездалому 
чоловікові. Народна пісня не картає її за це, бо ж вона пішла 
за потягом природних своїх почуттів і бажань. Тому, малюючи 
картини «шанування» (по суті — збиткування) молодої над ста¬ 
рим, її хитрощів, обдурювання чоловіка і навіть зради, пісні 
дихають певною симпатією до жінки та іронічним співчуттям, 
а часом і неприязно до чоловіка. В центрі тут не вчинки жінки, 
а смішне становище старого чоловіка, його незавидна роль в 
нерівному подружжі. Більше того, вони колоритно малюють ра¬ 
дість молодої жінки з приводу смерті старого нелюба, приймаю¬ 
чи її сторону. Важливою рисою цих пісень є повчальність, осте¬ 
рігання молодих дівчат і старих парубків та вдівців, щоб не 
вступали в нерівні шлюби. Виховний елемент в піснях цієї те¬ 
матики бере верх над розважальним. 

У той же час пісенність далека від поетизування подружньої 
зради внаслідок звичайної розбещеності. Можливо, що саме 


27 Див. «Черниговские губ. ведомости», 1853, № 15, стор. 123. 



цим пояснюється така увага жартівливих пісень до змалювання 
кари над спокусниками і перелюбниками, до висміювання «за¬ 
стуканих» героїв любовних пригод. Особливо часто в піснях у 
ролі звабників і облесників виступають представники духовного 
саН у _ попи, дяки, владики, які справді були розсадниками 
розпусти і найбільшими порушниками народного неписаного 
морального кодексу. Сміх у цих творах нерідко набирає відтін¬ 
ку злорадності, в якій проглядає соціальне недружелюбне став¬ 
лення трудящих до паразитарних аморальних верств суспіль¬ 
ства. В піснях, де сільський парубок зваблює заміжню жінку, 
ця тенденція майже не вловлюється. Покараний парубок висту¬ 
пає всього-на-всього комічним персонажем. 

Поблажливо, з легким гумором ставляться творці й виконав¬ 
ці народних пісень до жінок, що йдуть за покликом свого по¬ 
чуття, зраджуючи нелюбому чоловікові. І навіть образи не¬ 
вгамовних легковажних, але вродливих, молодиць (не кажучи 
вже про вдів) не оточені у фольклорі атмосферою антипатії. 
Бо ж нерідко ці вчинки розглядались народом як своєрідний 
протест проти підневільного й приниженого становища жінки 
в родині. 

Почуття кохання високо піднесене в народній поезії. І як¬ 
що заради цього почуття жінка йде на різні хитрування й ви¬ 
крути (посилає старого чоловіка по калину, вдає з себе хвору 
і т. ін.), то чи ж можна її за це гостро картати? На що тільки 
не піде жінка заради справжнього кохання! 

Жартівлива пісня взагалі далека від домостроївських грізних 
поглядів на дівочі та жіночі почуття. Тема недозволеного кохан¬ 
ня й дівочого гріха — одна з популярних у гумористичній пі¬ 
сенності, й розробляється вона легко, з симпатією чи м’якою 
іронією і без гострих докорів («Ой ходила коло плоту», «По¬ 
любила дівчина Дениса», «Косив Ванька, косив Ванька», «Йшла 
дівчина лужками» та ін.). І тільки в поодиноких піснях мати лає 
дочку і велить іти з дому («Та орав мужик край дороги»). 
В цьому своєрідно відсвічується тверезий народний погляд на 
жінку та гуманне ставлення до неї. До речі тут згадати спосте¬ 
реження М. Костомарова, який писав, що «матеріальна сторона 
кохання в жартівливих піснях зображується з тою анакреонтич¬ 
ною грацією, яка скрадає тривіальність і одушевляє, облагород¬ 
жує саму чуттєвість... Жінка в українській (чисто народній) 
поезії до того духовно прекрасна, що і в самому падінні пое¬ 
тично висловлює свою чисту натуру і соромиться свого прини¬ 
ження... В піснях забавних і жартівливих виробляється принад¬ 
ність слова і вислову, яка підноситься до істинної художності: 
відпочиваючи, людська природа не задовольняється простою за- 


- 28 - 



бавою, але відчуває потребу дати їй витончену форму, не тільки 
розважальну, але і підносячу душу; веселощі хочуть обняти її 
стихіями прекрасного, освятити думкою» 28 . 

Не обминула жартівлива пісня і чоловіків-залицяльників. 
Дотепно змальовує вона образ ненаситно-завидющого до жі¬ 
ноцтва ледаря й гультяя; кепкує над ласим до молодиць страхо¬ 
полохом, який заглянув би до любки, та боїться власної жінки; 
колоритно, з повчальною метою, розповідає, що за біда може 
спіткати одружених волоцюг та ловеласів. Вся ж гумористична 
картина пісні про жінку, яка, прикинувшись мертвою, випро¬ 
бовувала вірність чоловіка, ставить під сумнів взагалі можли¬ 
вість чоловічої відданості й вірності дружині. 

Своєрідну групу жартівливих пісень становлять твори, що 
зображають життя старих, химери дідів та бабів. Різні колізії 
відносин і непорозумінь родинного життя, відтворені через по¬ 
статі діда і баби, набирають ще яскравішої гумористичності й 
рельєфності. Неоковирна, примхлива та вередлива баба, дід- 
ловелас, якому не щастить в любовних пригодах, непорозуміння 
між старими, доведені до того, що дід іде топитися, або топить 
бабу, або ладен продати свою надокучливу супутницю життя 
(біда лише — ніхто не купує!) — ці й подібні образи та епізоди 
відтворюють в найбільш загостреній формі комічні явища сі¬ 
мейного побуту взагалі. 

З епічним розмахом гумористичного відображення змальову¬ 
ють пісні численну родину (в цьому виявився відгомін розкладу 
‘патріархальної великої сім’ї й появи нових тенденцій сімейного 
укладу), типові смішні сторони взаємовідносин тещі й зятя, не¬ 
вістки й свекрухи, сватів тощо. 

Особливою різноманітністю тематики відзначаються жартів¬ 
ливі пісні про аномалії в інституції кумівства. Як правило, в 
куми запрошували найбажаніших друзів, нерідко колишніх 
коханих, з якими з різних причин не довелося побратися. То ж 
не дивно, що між кумом та кумою часто встановлювались особ¬ 
ливо близькі відносини, які з погляду народної моралі все ж 
викликали заперечення, а отже й гумористичне висвітлення. 
Пісні на цю тему в своїй сукупності дають широку панораму 
відносин і переживань, відтворену в найрізноманітніших коміч¬ 
них епізодах. В деталях змальовують вони зустрічі й залицяння 
кума до куми, то з хитрим підходом до неї через подарунки, по- 
частунки, компліменти й натяки, то з відвертими підмовляннями 
на гріх. У веселому освітленні постають непорозуміння між 


28 Цит. за кн. О. Г улак-Артемовський, Народні українські пісні 
з голосом, К., 1868, стор. 5. 


- 29 



жінками-кумами на цьому грунті, ревнощі, сварки та ті смішні 
ситуації, коли кумові доводиться розплачуватися за свої зустрі¬ 
чі з кумою. Окрему групу становлять пісні про почастунки 
куми, скупість кумів при удаваній гостинності тощо. 

В оптимістичних тонах змальовує жартівлива пісня образ 
молодої веселої удовиці, ніби прагнучи таким чином підтрима¬ 
ти дух жіноцтва з важкою й сумною долею. Як і ряд охаракте¬ 
ризованих вище постатей, образ безтурботної вдовиці, часто 
зрадливої і непевної любки, несе в собі чимало загальнолюдських 
прикмет, властивих цій категорії людей. Народний прихильний 
погляд і глибоке співчуття окривдженій жінці яскраво виявляє¬ 
ться не тільки в мінорних, але й в мажорних піснях на цю тему. 
В останніх образ удовиці овіяний симпатією і повагою: адже 
сама смерть відступає від удови, що веселиться з гостями. В цьо¬ 
му ємкому лаконічному образі віддзеркалилась вся глибина на¬ 
родного співчуття вдовиній долі, якій випало в житті так мало 
веселощів, що припиняти їх не наважується навіть сама невбла¬ 
ганна смерть. Пісні цієї тематики є особливо показовими з того 
боку, що в багатьох з них іронія і жарт змішуються з сумом, що 
«в кожному гуморі є і сміх, і горе» 29 . 


* * * 

Різноманітні тематикою і змістом жартівливі пісні мають 
свої характерні композиційні та художні прийоми і своєрідні 
мелодії. Гумористичне світосприймання та відображення побу¬ 
тової дійсності є тут основою змісту й художнього стилю, що 
складається з цілого комплексу елементів, починаючи від ком¬ 
позиції і закінчуючи емоційним співвідношенням тексту й ме¬ 
лодії. 

Типовими формами композиційної структури жартівливих 
пісень є діалогічна, самооповідальна (ІсЬ ЕггаЬііш^), описова 
та комбінована (діалог з описом). Це — характерні форми пі¬ 
сенної будови взагалі. Проте в жартівливій пісні кожна з них 
освоєна з гумористичною метою, що досягається самим змістом 
і відповідними поетичними прийомами гумору в межах кожної 
пісні. 

Діалогічна будова жартівливих пісень бере свої початки від 
обрядово-ігрової та хороводної поезії. Драматизація дії засобами 
діалогу й жестів характерна для багатьох календарно-обрядових 
форм народної поезії. Пісенні перекори та жарти між парубоць- 


29 Н. Г. Ч е р н ьі ш ев с ки й, Полное собр. соч., т. II, М., 1949, стор. 190. 


-ЗО - 



кими й дівочими громадами, між окремими кутками й вулицями 
сіл під час гулянок молоді теж сприяли виробленню пісень діа¬ 
логічної композиції. Тому багато пісень побудовані у вигляді 
діалогу між парубком і дівчиною («Дівчинонько чорнобрива», 
«Дівка в сінях стояла», «Ой за лісом, за дубиною», «Чи я тобі 
не казала», «В славнім місті Сороці», «Як пішов я за грибами», 
«Ти, дівчино, люба та мила», «Ой козаче, що робить будем», 
«Пареньочку, женитися треба» та ін.). 

У таких піснях-діалогах важливим гумористичним прийомом 
є мимовільне самовикриття героя. Скажімо, з відповіді парубка 
дівчині, що кличе його на побачення, вимальовується гуморис¬ 
тична постать неабиякого боягуза: 

— Ти, козаче, ходи, — Як до тебе ходити, 

Ти, козаче, люби, Тебе вірно любити, 

Серце моє! В тебе миші лихі... 

(«Дівка в сінях стояла») 

Або: 

— Ой ти, ляшку молодий, В тебе двері скрипливії 

Хороший, чорнобривий, Та й собаки брехливії... 

Чом до мене не ходиш, — А я дверям догоджу — 

Та чом мене не любиш? Фаску масла підложу; 

— Як до тебе ходити, Я собаки прилащу — 

Та як тебе любити — Бохан хліба намощу. 

(«Ой за лісом, за дубиною») 

Розкриваючи рядом деталей мізерність перепон (скрипливі 
двері в піснях «Ой за лісом, за дубиною», «Ой ішло дівча луч¬ 
ками», їжак в пісні «Ой ліз їжак, ліз» та ін.), в процесі діалогу 
створюється гумористично-шаржований образ недотепного па¬ 
рубка. Не з меншою майстерністю використовується цей же 
композиційний засіб драматизованого діалогу при змалюванні 
кмітливого залицяльника. В пісні «В славнім місті Сороці», при¬ 
міром, парубок на запросини дівчини відповідає «не прийду», 
доти, доки вона не обіцяє покласти його спати поруч з собою. 
В ряді пісень з такою композицією в процесі діалогу з матір'ю 
(«Очерет лугом іде»), з батьком («Грицю, Грицю до роботи», 
«Я Дарочку полюбив») тощо висміюються парубки-ледарі, гур¬ 
мани, недотепи. Сполученням цієї композиції з комічною детал¬ 
лю та контрастним змалюванням поведінки чи портрету дося¬ 
гається яскрава гумористична характеристика героя пісні. Для 
прикладу наведемо уривок з славнозвісної пісні «Грицю, Гри¬ 
цю, до роботи» з тонким контрастуванням поведінки героя: 

— Грицю, Грицю, роби хліб! 

— Кахи, кахи,— щось охрип. 

— Грицю, Грицю, до Марусі! 

— Зараз, зараз приберуся! 


- 31 



Значна кількість пісень такої побудови висміює дівочі вади, 
подаючи їх у динаміці наростання в процесі діалогу дівчини 
з парубком («Ой здорова, дівчино, чи ти спиш», «Ой ти, гарний 
Семене», «Переходом в чистім полі заквітли волошки», «Чи ти 
мене, Василю, не знаєш», «Чорні очі, як терен»), з матір’ю 
(«Ой де ж ти сі забавила, Гануню, Гануню», «Що то сину, Ма- 
рисуню, попід вікна ходить», «Люблю ляшка.— Люби доню», 
«Ой мати, мати, єсть дяк у хаті», «Сватав мене, матінко, пер- 
вий»), з паном («Пішла Кася по воду») тощо. 

В ряді пісень чується відгомін їх первісного ігрового вико¬ 
нання, звучать мотиви життєрадісних веснянок. До цієї кате¬ 
горії відноситься також чимало творів на теми подружнього 
життя («Ой жоно моя, жононько», славнозвісна «Та куди їдеш, 
Явтуше», «Купи мені, мій миленький», «Як посіяв мужик та й 
у полі ячмінь», «Сіяв мужик просо», «Тетяно, Тетяно, вари пи¬ 
роги», «Задумав дідочок, задумав жениться», «Орю я, орю я», 
«Одведи ж мене додому, ти ж мій дідочок», «Ой борщу, мила, 
ой борщу, мила», «Ой на дубі, на дубочку голуби сиділи», 
«Біжи, мила у садок», «Ой діду мій, Пархоме» та ін.). 

Засобом діалогу відтворюється динаміка комічної події чи 
епізоду, а зіткненням протилежних точок зору героїв розкри¬ 
ваються певні риси їх характерів і поведінки. Контраст є орга¬ 
нічною закономірністю пісень діалогічної композиції, віссю 
всього зображення. Скажімо, пісня подає сцену непорозуміння 
жінки з чоловіком: він сіє просо, вона каже: мак, він ловить 
сойку, вона каже: шпак (і далі відповідно: штани — фрак, че¬ 
пець — сак, риба — рак), і все це підпорядковано по суті єди¬ 
ній меті: висміяти жіночу впертість. Засобом антитези побудо¬ 
ваний і діалог у пісні «Купи мені, мій миленький»: мила про¬ 
сить купити білила, а милий пропонує їй воду, вона бажає мати 
запаску, а він їй обіцяє лопуха. Дуже часто пісні такого типу 
ще й вивершуються контрастним штрихом, який надає надзви¬ 
чайної рельєфності негативній рисі героя чи героїні. В піснях 
«В понеділок раненько», «Казав мені милий», «Посилає Сидір 
Гапку» чоловік настирливо запрошує жінку жати жито, та вона 
відмовляється, бо в житі остюки, полова, бо болить голова. Але 
охоче йде з чоловіком, коли той, під кінець, запрошує до корч¬ 
ми, до куми або спати. І цей останній штрих остаточно домальо¬ 
вує образ жінки. Іноді цей штрих-контраст, що ним завершує¬ 
ться композиція діалогічної пісні, являє собою найвищу кон¬ 
центрацію насмішки над героєм (приміром у пісні «Та куди 
їдеш, Явтуше»). 

Серед пісень, побудованих у формі діалогу, є чимало таких, 
що становлять собою ніби своєрідну фотографію комічних епі- 


- 32 - 



зодів побуту, які дають можливість чітко уявити собі ту чи іншу 
ваду персонажу (боягузтво парубка в пісні «Молодице моло¬ 
дая», невірність чоловіка чи жінки в піснях «Куди йдеш, куди 
йдеш, чоловіченьку», «Марусенько-серденько» та подібне). В та¬ 
ких піснях немає, як правило, розгорненого сюжету із зав’язкою 
та розв’язкою, з певними тенденціями гумористичного показу 
дійсності. Та навіть коли пісня сюжетна, то й сюжет підпоряд¬ 
кований відображенню певної риси характеру або поведінки 
героїв. Ось, приміром, у пісні розповідається, як чоловік, по¬ 
оравши поле, повернувся додому й не застав господарства. Жін- 
ка-чепуруха поміняла його на білила-красила, а потім почала 
хитро виправдовуватись перед чоловіком. З дотепного діалогу 
виступає на перший план не подія, що дала пісні сюжет, а об¬ 
раз винахідливої й дотепної жінки-чепурухи, яка вміє обвести 
навколо пальця свого недалекого чоловіка: 

Ей, де, милая, кобила? Та й іспалив солому. 

— Води пити я водила, — Ей де ж, мила, попілок 

В ополонку й утопила. — Ей десь взявся вітерок 

— Ей, де, милая, корови? Та й розвіяв* попілок. 

Одігнала пастухові. — Чого, милая, білена? 

— Ей де, мила, стіжок жита? — Муку, милий, я сіяла. 

— Молотничків я наймала, — Чого, милая, рум’яна? 

Змолотила та й прибрала. — Проти пожару я стояла. 

— Ей де, милая, солома? — Чого, мила, чорнобрива? 

— Десь не взявся пожарок — Трубу, милий, я трусила. 

Жартівлива пісня, як уже згадувалося, розрахована на ви¬ 
конання для аудиторії, зображуване вона ніби передає на роз¬ 
суд мас, на осміяння слухачів. Винятково яскраво виступає ця 
особливість в піснях, побудованих засобом ІсЬ ЕггаЬІип^. Ге¬ 
рой чи героїня пісні розповідають слухачам про себе, про свої 
почуття, нахили, звички, про близьких людей. Ефект досягає¬ 
ться тут шляхом самохарактеристики, що ведеться з серйозним 
виглядом про дріб’язкові, варті осуду вчинки, риси, почуття. 
Через це протиріччя й розкривається комічна суть образу. Для 
гострішого звучання гумористичної струни творці народних 
пісень вдаються до комічного забарвлення цих самохарактерис¬ 
тик з допомогою добору комічно забарвлених, гіперболізованих 
або ж гротескних деталей, що виграють гумористичними бли¬ 
скітками в прямій мові пісенних героїв. Нерідко останні висту¬ 
пають в смішних ситуаціях, дрібні конфлікти розв’язуються 
несподівано й комічно. Часом від першої особи ведеться розпо¬ 
відь про речі, що безпосередньо її майже не стосуються, — в цьо¬ 
му випадку спостереження оповідача зосереджене, як правило, 
на чомусь несерйозному або непохвальному. 


2 1845 


33 



Типовим прийомом жартівливих пісень цієї будови є зведен¬ 
ня нанівець позитивної самореклами негативними деталями- 
ілюстраціями: 


Чи я в мужа не жона, 
Чи не господиня: 

Три дні хати не мела, 
Сміття по коліна. 


Або: 


Чи я в мужа не жона, 

Чи не майстериця: 

Покроїла я штани, 

Вийшла рукавиця. 

(«Чи я в мужа не жона») 

Застосовуючи такий контраст у змісті жартівливих пісень- 
монологів, творці їх щедро користуються засобами гіперболи і 
літоти, беруть крайню можливість або й неможливість вияву 
певної риси, досягаючи виняткової опуклості образу. В пісні 
«Чи це я не гарна, чи не господиня», щоб розкрити образ не- 
хлюйки й ледарки, їй в вуста вкладається повідомлення, що в 
неї на подушках ворони несуться. А щоб представити нікудиш¬ 
ню господарку, в її самохарактеристику вводяться такі майже 
небиличні деталі: 

В мене кава з буряками, 

А капуста з гарбузами, 

А пироги з огірками. 

(«То за борщ, то за каву») 

Подача зображення від першої особи ніби надає описувано¬ 
му більшої достовірності, а цим самим ще яскравіше підкрес¬ 
люється несумісність його із звичною життєвою нормою, отже, 
підсилюється гумористична атмосфера твору. Важливу роль у 
цьому відіграє також мелодія, яка або ж є невідповідно серйоз¬ 
ною в порівнянні з предметом зображення, або.ж занадто грай¬ 
ливою. Жартівливі пісні цього типу іронізують над найрізно¬ 
манітнішими негативними рисами парубків і дівчат та їх від¬ 
носин. Засобом «самореклами» висміюються в них лінюхи, 
ласуни і ненажери, для яких головне в житті — поледарювати та 
попоїсти, для кого «без гарячих млинців нема женихання» («На 
горбочку сиджу та й думку гадаю», «Коли б мені зранку», «Ой 
хтів же я женитися», «В понеділок рано косив отець сяно» 
та ін.), безгосподарні дівчата («Як я в батька єдиниця була», 
«Казала мені мати», «У нас маляр ночував», «Я весела й жартів¬ 
лива», «Мій отець з матірьом» та ін.), симулянтки, що бажають 


34 ~ 



«дохторика з чорними очима», легковажні та чепурухи то¬ 
що («Як ми било літ п’ятнайцять», «Умираю, моя мати, вми¬ 
раю, вмираю», «Ой послала мене мати пшениченьку спет- 
лювати», «Ой болить ня головонька», «Очеретом качки гна¬ 
ла» та ін.). 

Засобом своєрідного самовизнання широко висміюються в 
жартівливих піснях жіночі негативні риси і далеко менше — 
чоловічі. Останні звичайно піддаються висміюванню вуста¬ 
ми жінок, які оповідають про своїх милих та нелюбів, 
своїх дідів, кумів тощо («Ніхто не винен, сама я», «Болить 
мене головочка», «Ой заставив мене муж», «А я собі ланко¬ 
ва» і т. д.). 

Композиційна форма монологічного типу є однією з найпо¬ 
ширеніших у сучасній гумористичній пісенній новотворчості, 
націленій на негативні явища в побуті колгоспного села («Я в 
вівторок родилася», «Три дні печі не топила», «Ой сапала бу¬ 
ряки під зеленим дубом» та ін.). 

Поруч з діалогічною та монологічною формами композиції 
в жартівливих піснях постійно зустрічається і форма епічної 
описової подачі картин, сторонньої фіксації комічних ситуацій, 
сцен, людських рис тощо («Чи не той то Омелько», «Ой на горі 
жита много», «У місяці сентябрі випала пороша» та ін.). Особ¬ 
ливо характерна така будова для тих пісень, де гумористичність 
випливає з комічних конфліктів, ситуацій або де веселість зо¬ 
середжена в приспіві — бадьорому, голосистому, розгульно-без¬ 
турботному аж до беззмістовності. В таких піснях зміст нерідко 
зводиться до безконфліктної фотографії процесів праці в їх 
послідовності. «Дівка Явдошка сіяла пшеницю», а далі — поло¬ 
ла, жала, молола. Або: калину ламала, в пучки в’язала, на дорогу 
кидала, на хлопців моргала — оце увесь зміст пісні. Такий же 
простенький зміст пісень про вирощування льону, гороху, на¬ 
пасання кіз тощо («Не стій, дубе, не гуди», «Ой на горі кали¬ 
на», «Виорю толоку, посію гороху», «За городом козу пасла» 
та ін.). Гумористичний акцент у цих творах (в окремих з них 
проглядають риси трудових пісень) перенесений на приспів, що 
існує по суті незалежно від останнього тексту і є своєрідним 
візерунком гумору, досягнутого деколи йебилично-нісенітнич- 
ною словесною та звуковою грою: 

Соловей у саду тьох да тьох, 

Соловеєчко, 

Личко чинда чиричинда, 

Кличинда, ричинда. 

Личко чумба, чиричумба, 

Брала воду в чимбаря. 


— 35 — 



Або: .«Чубарики-чубчики, там дівчина ходила» (і так за кож¬ 
ним рядком пісні з повтором другої його частини). Чи ще — 
приспів у пісні про плекання гороху: 

Чорнявая моя, чорнобривая моя, 

Чорнобрива, чорноглаза, розкудрява голова, 

Розкуд..., розкуд..., розкудрява, 

Розкудрява голова. 

У пісні про вирощування пшениці — такий же безвідносний 
до її теми приспів: 

Джар, джар, джарочка, 

Чи варила, душа мила, 

Чи варила джар. 

Таким чином, приспів є теж одним із засобів гумористично¬ 
го забарвлення пісні, часом цілком серйозної за своїм змістом. 

З другого боку, жартівливі пісні полюбляють оспівувати 
дрібні й не варті уваги пригоди та епізоди з багатьма подроби¬ 
цями, в серйозному тоні, і в цьому зіткненні мізерного змісту 
з удавано-серйозним викладом його викрешуються іскри справ¬ 
жнього гумору. Скажімо, вся суть пісні «Як ішов я з Дебречина 
додому» зосереджена в тому, що куриця перейшла парубкові до¬ 
рогу; в пісні «Казав ми батенько пігнати кози» йдеться про 
загублену козу, під час пошуків якої герой натрапив на дівчи¬ 
ну; конфлікт пісні «Задумала вража баба та й забагатіти» грун¬ 
тується на дрібному побутовому епізоді з потоптаними курча¬ 
тами і т. д. Комічні неглибокі перипетії побутового змісту в 
об’єктивному пісенному освітленні є яскравими, зразками гу¬ 
мористичної ситуації в народній творчості. Справді класичними 
в цьому плані є пісні про люльку, навколо якої народна твор¬ 
чість, як влучно відзначив М. Стельмах у повісті «Летять лебе¬ 
ді», створила своєрідний ореол слави («Мав я люльку-чере- 
пульку», «Ішов тютюн дорогою», «Як їхав я з України», «Ой 
зійшлися два гуцули близько Яворова», «Ой продала дівчина 
курку» та ін.). Особливо щедрі жартівливі пісні на змалювання 
дрібних любовних пригод і перипетій та виняткових ситуацій, 
комічних в самій своїй суті. Народна вигадка і дотепність тут 
ллється через вінця; всі згадані композиційні форми та прийо¬ 
ми, найрізноманітніші поетичні засоби досягнення комічного 
тут знаходять широке застосування. 

Важливу роль у жартівливих піснях відіграють і такі засоби 
досягнення комізму, як контрастування, гіпербола, добір коміч¬ 
ної деталі, а також різні специфічні стильові прийоми (пара¬ 
лелями, повтори, наверстування, евфемізми та ін.). У народних 
піснях, кажучи словами М. В. Гоголя, все окинуто сміливими 


- 36 



кольорами. В жартівливих піснях це виявляється передусім у 
постійному контрастуванні. В самій природі гумору та сатири 
закладене протиставлення та співставлення: адже зображаючи 
відхилення людських дій та поведінки від загальноприйнятих 
норм, жартівливі твори по суті співставляють все це з уста¬ 
леними нормами, які існують поза текстом в житті й у свідо¬ 
мості мас. 

У самій тканині жартівливих пісень контрастне малювання 
виступає в найрізноманітніших виявах: в композиції (передусім 
це стосується творів діалогічної будови, бо ж природа, суть діа¬ 
логу саме в суперечці, в протиставленні), у відповідному 
доборі й відтінюванні героїв, їх вчинків, соціальних звичок, 
характерів, зовнішності тощо (старий і молода, хазяйновита і 
безгосподарна, милий і огидний і т. д.), у художніх деталях та 
поетичних засобах. 

Одним з найпоширеніших прийомів гумористичного контра¬ 
стування є протиставлення героїв пісні на віковій основі (мо¬ 
лода і старий, молодий і стара), соціальній (багата і бідна), ро¬ 
динній (своя і чужа жінка, жінка і кума), професійній (музика, 
хлібороб, швець, писар і т. д.), емоційній (любий і нелюб) то¬ 
що. В цих випадках позитивний образ відтворюється ідеально, 
а негативний засобом гротескного портрету й сатиричної харак¬ 
теристики. Останнє передусім стосується соціально негативних 
фольклорних типів — багатіїв та багачок: «багатая, губатая, во¬ 
на дуже пишна», в той же час «убогая красивая, як у саду виш¬ 
ня» («Ходив, ходив по току»). Особливо щедрі контрастним 
зображенням жартівливі пісні на теми невдалого женихання та 
нерівного подружжя («Ой не ходи, не ходи», «Ой на горі пень- 
колода», «Ой густий очерет та й лепеховатий», «Ой не стій 
під вікном», «Я в середу родилася», «Ой ти, гарний Семене» 
та ін.). 

Протиставне зображення дає можливість рельєфніше роз¬ 
крити певну ваду людини, її негативну рису: 

Чужі люди конопельки мочать, 

А нашії — свині волочать. 

(«Дала мене моя мати замуж») 

Та у людей жінки, як ластівки, 

А в мене женище, як помелище... 

Та я думав, що то свиня, 

А то моя господиня. 

(«Да стоїть козак над водою») 

Класичним зразком гумористичної характеристики, засобом 
контрастного порівняння є пісня «У сусіда хата біла». Взагалі 


37 - 



використання порівнянь, що часто виступають у контрастуючих 
позиціях,— одна з характерних рис жартівливої пісні. Напри¬ 
клад: 

Ой знати, знати, хто не жонатий, 

Білеє личенько, як у паняти. 

Ой знати, знати, хто вже жонатий, 

Скорчився, зморщився, як пес кудлатий. 

(«Ой знати, знати...») 

Подібне протиставлення жонатих і нежонатих іде по різних 
лініях: змалюванням одягу того й другого («Ой на горі мачок, 
мачок», «Та як був я парубком»), господарських статків («По» 
кля я ся не оженив»), безжурності і клопотів («Казав мені 
батько»). В портретних характеристиках ці порівняння проти¬ 
ставного характеру найчастіше розкривають контраст героїв: 
у діда борода, як солома в стрісі, личко дівчини — як калина в 
лісі («Твоя борода, твоя старенька»). 

Яскравим зразком художнього вирішення теми за допомогою 
цього художнього засобу є пісня «Ой ти, гарний Семене»: 

— Ой ти, гарний Семене, 

Іди сядь коло мене! 

І хатина в мене є, 

Сватай мене, Семене! 

— Нащо мені та хатина, 

Коли дівка, як драбина, 

А я візьму в одній льолі, 

Аби мені до любові. 

І далі на кожну повторну однотипну пропозицію дівчини — 
відповідь порівнянням все негативнішого змісту (емоційне на¬ 
ростання відмови): 

— Нащо мені та корова, 

Коли дівка, як ворона... 

— Нащо мені та подушка, 

Коли дівка не пампушка... 

— Нащо мені та телиця, 

Коли сама як телиця... 

— Нащо мені та коняка, 

Коли сама роззявляка... 

А в кінці пісні — несподіваний поворот: почувши, що в дівчини 
є гроші, Семен цілком змінюється: «Моя люба, моя цяця, хіба 
можна нам розстаться?» Знову ж засобом контрасту фокус гу¬ 
мористичного освітлення переноситься на Семена: 

— Відчепися від мене, 

Дурнуватий Семене, 

То я тобі так казала, 

Твою думку добре знала. 


- 38 - 



Гумор багатьох жартівливих пісень досягається контрастним 
показом бажання й можливості героя чи героїні, суті дії й ха¬ 
рактеру її виконання, природи героя і несподіваної його пове¬ 
дінки тощо. Приміром, дівчина прагне заміж, але реальна готов¬ 
ність її до цього дуже сумнівна: 

Корову не здою, 

Бо ся хвоста бою, 

Хижу не замету, 

Мітлу не занесу. 

(«Фраїру малючкий») 

А ось чоловік, головна сила в родині, танцює за наказом жінки 
перед нею «Гайдука», побитий та голодний. Більше того, сва¬ 
вільна жінка йде його ще й позивати: 

Присудили мужика 
Ще й жінку прохати. 

Стоїть мужик у порога 
Та й шапочку знявши, 

А перед ним його мила 
Ще й у боки взявши: 

— Прости мене, моя мила, 

Що ти мене била... 

В жартівливих піснях нерідко спостерігається доведення 
контрастного зображення аж до нереальності, небиличності. 
Тут вони перегукуються з жанром казок, особливо побутових 
казок-нісенітниць. Такими є пісні «Ой пішов Косьмина, пішов 
Волосина», «Ота-ота-тана, служив я у пана» та ін. З успіхом 
використовується цей засіб при зображенні або ж крайніх ви¬ 
явів безглуздя та недотепства, або ж хитрощів і егоїзму. Ось 
перше: 

Пісок грабала, воду в’язала, 

По тій роботі тиждень лежала. 

А друге зустрічаємо в піснях «Побила шевця лиха година», 
«І учора в куми і сьогодні в куми» та ін. Через небиличне не¬ 
достовірне розкриваються тут характери персонажів. Особливо 
яскраве в цьому плані зіткнення характерів шевця і шевчихи 
в названій пісні, кожне з яких, як у деяких казках, ставить не¬ 
можливі завдання своїй парі: 

Заставляє швець дратовку прясти 
З тонкої павутини, 

Заставляє шевчиха рибоньку ловить 
Без човна, без невода; 

Заставляє швець рибоньку варить 
Без вогню, без полум’я... 

іт. д. 


- 39 - 



На контрасті небиличності, несумісності, на поєднанні де¬ 
талей, що логічно взаємовиключаються, побудована славнозвіс¬ 
на пісня «А мій милий заболів» («Кисіль»), в якій виведена 
постать унікальної жінки-недотепи. Оксиморон — тут головний 
засіб досягнення гумору: 

«Учинила кисіль у безодній діжі..-.» 

«Ой джур да кисіль на морозі кипів» 

і Т. д. 

Близьким до цього засобом гумору, в основі якого лежить 
також контраст, є зведення до абсурду серйозних з першого по¬ 
гляду речей. В цих випадках творці жартівливих пісень також 
вдаються до небиличних малюнків. Тоді така серйозна подія, 
як похорони чоловіка, виглядає досить комічно: 

На гарбуз подзвонила, 

Морков’ю посвятила, 

Стрюками прокадила, 

Редькою поминала... 

Не менш смішним є й захід хитрої дівки, зовнішня серйоз¬ 
ність якого наскрізь протилежна його суті: 

Моя фраїречка Мотузком підперла, 

Є велька циганка: Кийом зав’язала, 

Казала ми прийти, Так ся моя мила 

Сама двері замкла. Твердо замикала. 

(«Моя фраїречка») 

Типовий прийом жартівливих пісень — зведення нанівець 
позитивної тези наступним її розкриттям — також заснований 
на контрастному відтінюванні явищ. Наприклад, молодий рек¬ 
ламує свою стару жінку: 

Купіть, купіть, дуже красна, 

Нема зубів, одні ясна. 

(«Ой як мав я двадцять літ») 

Або — «міщанка» обіцяє так годити чоловікові: 

Я буду годити, 

Хорошенько водити: 

По морозу босяка, 

По кропиві голяка. 

Чи ще приклад: 

Ой женила мене мати, женила, женила, 

Та й на мені ясенові вила поломила. 

(«Чи ти, чи не ти») 

Як бачимо, контрастування виступає в жартівливих піснях 
в найрізноманітніших формах, проникаючи в найменші пори 


- 40 - 



поетичної тканини — в тропи та словосполучення; воно є одним 
з найважливіших шляхів досягнення гумористичного та сати¬ 
ричного освітлення дійсності. 

Серед найпродуктивніших тропів у жартівливих піснях на¬ 
самперед треба назвати гіперболу і літоту. Вони є ефективними 
засобами загострення художнього образу і посилення гуморис¬ 
тичного враження. Чи це буде навмисне перебільшення зобра¬ 
жуваного явища (гіпербола), чи применшення його розмірів і 
значення (літота) — зображення однаково гостро контрастує- 
ться з реальною дійсністю. Значне число веселих, карикатур¬ 
них, деколи дуже забавних пісень в українців, про що писав ще 
М. Максимович, очевидно, передусім обумовлено широким ко¬ 
ристуванням їх творців цими тропами. Гіпербола і літота є 
яскравим показником багатства творчої уяви українців, 
«їх уява,— відзначав М. Максимович,— коли розгуляється на 
дозвіллі або з горя, не знає собі меж» 30 . 

Справді, дотепні і влучні гіперболічні деталі складаються 
в багатьох жартівливих піснях на цільні рельєфні картини й 
образи. Народні творці-піснярі не спиняються перед небилич- 
ністю й неймовірністю ситуацій, вони дбають, користуючись 
гіперболою та літотою, лише про виняткову яскравість зобра¬ 
ження і гумористичне забарвлення. І це їм чудово вдається. Ска¬ 
жімо, щоб висміяти дівчину, яка не вміє спекти хліба, пісня з 
подробицями малює, як попід відсталою скориною спеченої 
нею хлібини бігає кіт, піднявши хвоста; більше того 


Іще хвостик закачурив, 

А шкірки ся не дотулив. 

(«Такий ми ся хлібець удав») 


Засобами фантастично-казкової гіперболізації висміює інша 
пісня жінку, що не здатна зробити звичайної кваші. Щоб роз¬ 
крити негативну рису героїні, народна уява малює винятково 
дотепну епічну картину: 


Стала кваша грати 
Потолок підіймати. 
Хуки! Хуки! Хуки! 
Та стопила кваша 
Всі вулиці й луки. 
Сюди їхав генерал 
Василій Задонський 
Та в вуличку нашу 


Та й витопив вісім конь 
У ту саму квашу. 

Та втопила Грицька, 

Та втопила Яцька, 
Втопила Івана, 

Втопила Романа, 
Утопила і того, 

Що не знаєм і кого. 

(«Як у нас була Векла») 


30 М. Максимович, Малороссийские песни, М., 1827, стор. X—XI. 


41 - 



Завдяки гіперболічному загостренню образу у всій своїй 
«красі» виступають господарські здібності молодої жінки і в 
пісні «Оженився у Петрівку»: 

Поки діжу замісила, 

Свиня двері розносила, 

Свиня двері розносила, 

Жінку в діжі утопила. 

Прийшлось волів нанімати, 

Жінку з діжі рятувати. 


Нахил народної фантазії до допустових неймовірних та гі¬ 
перболічних малюнків з метою висміювання певних людських 
рис чи суспільних явищ витворив нереальні теми продажу жін¬ 
ки й чоловіка на базарі («Ой там на товчку, на базарі», «Насту¬ 
пив комар на ногу, на ногу», «В нашім селі новина»), а також 
образи жінок, чоловіків, дівчат, парубків, бабів, дідів з яскра¬ 
вими гротескними-^рисами (такою, наприклад, є образ жінки в 
пісні «Оженився наш Іван»: вона відразу з’їла піч хліба, ви¬ 
пила бочку вина, а на віз сіла — всі колеса поламала). 

В основі народної естетики лежить категорія праці. Тому 
всі людські риси, суперечні працьовитості, є постійним об’єк¬ 
том висміювання в жартівливих піснях. Народна поезія нещадно 
картає ледарство, неробство і гультяйство. Незамінимим тро¬ 
пом в цьому випадку є літота. Ось, наприклад, якою вичерпною 
і гумористично наповненою стає характеристика хазяйки і жни¬ 
ці завдяки цьому художньому прийому: 

Два городи обробила 

Одна диня уродила. 

(«Я в матері одна була») 

Ой жала — не лежала: 

За день три снопи вжала. 

(«Я в бору жито жала») 

Взагалі майстерність комбінування тропів та художніх де¬ 
талей в народній пісні надзвичайно смілива й гідна подиву та 
пильного вивчення. Тільки поєднанням літоти й гіперболи ви¬ 
нятково економно в слові, але надзвичайно щедро в рельєфнос¬ 
ті, народна пісня створює гумористично-сатиричний гротескно- 
шаржований образ свавільної ледарки і обжори: 

Був у мене муж, був і чоловік, 

Прив’язав ниткою, бив соломинкою 
Та ще й не навчив. 

А я стала зла та й спати лягла: 

Устала раненько, вмилася біленько 
Та й поснідала: 


- 42 - 



Із’їла вола та ще й барана, 

Чотири качечки, два горшки кашечки, 

Три мірки горілки — не п’яна була... 

' («Був у мене муж, був і чоловік») 

Просто і в той же час з яким розмахом подано цей гумо¬ 
ристичний образ! 

А поруч — пісні, де джерелом гумору є звичайне життєве 
спостереження, побутова подробиця: в пісні «Розвивайся, буч- 
ку» об’єм дівочої роботи передано словами «наганяти кури по¬ 
за плоти»; в одній з пісень пильність Гандзі схарактеризована 
деталлю: «сіла шити та й заснула»; в пісні «Мій отець з ма- 
тірьом» господарські пізнання відданиці не сягають навіть до 
розуміння різниці між коровою і биком... Для пісні достатньо 
однієї-двох влучно схоплених деталей з буденного життя, без 
спеціального їх художнього опрацювання (суть художньої типі¬ 
зації тут — в доборі життєвих фактів),—і маємо довершений 
гумористичний образ. Ось приклад такого персонажу — роззяви 
і розтелепи: 


А мій милий такий був: 
Коня глядав, на нім був, 
Коня глядав сивого 
Аж до рана білого. 


Серед всього багатства комічного жартівлива пісня залюб¬ 
ки користується натуралістичними життєвими деталями, часом 
занадто точними і грубуватими, часом лоскітливими, окутаними 
фігурами недомовленості, натяку чи двозначності. Пісенний ма¬ 
люнок іноді виглядає як фотографія, і все ж він зачіпає гумо¬ 
ристичну струну своєю несподіваною адекватністю натурі: 

Прийшов кум до куми, 

Кума мете хату; 

— Покинь, кумо, хату, 

Підем у загату. 

(«Прийшов кум до куми») 

Часом пісня прагне пом’якшити натуралістичний малюнок 
евфемістичним висловом: 

Давав зять тещі первую потравку: 

Взяв за ноги тещу да мордою ’б лавку 
Сорока «че-че-че», а зять тещу січе, 

Тонесеньким дубцем, оглоблею, кінцем. 

(«Ой поїхав Охрім») 


- 43 - 



Особливо широко вживаною є натуралістична деталь в порт¬ 
ретних зарисовках: 

Що то в мене за жінка, 

Що висока та й тонка. 

Ота моя кума люба, 

Що під нею литка груба 

(«А мій милий Онгурян») 

Або портрет славнозвісної баби: 

І стидка, і бридка, 

Ще й низького росту, 

Сяде собі на припічку 
Та й чеше коросту. 

(«У місяці сентябрі випала пороша») 


Одним із гумористичних засобів, що часто виступає в жар¬ 
тівливій пісні, є накопичення однотипних деталей, сукупність 
яких створює комічне враження. Найпоширенішими тут бува¬ 
ють такі види: а) перелік різних імен і професій при змалюван¬ 
ні масових сцен («Нехай же нас бог рятує»), занадто великої 
родини, яка в зв’язку з розпадом патріархального роду викликає 
вже насмішку («А в нашого Омелечка», «Поїхала тьощенька 
та й на ярмарочок» та ін.); б) однорядне накопичення різних 
процесів і дій (ловелас-мрійник міркує, що б робила кожна 
жінка, коли б він мав їх з двадцять — «За що би нас пан біг 
карав»; в) показ розгортання процесів за днями тижня («І дощ 
іде, і хмариться»), за логікою і динамікою почуття («Ой кум до 
куми залицявся», «Удовицю я любив») і т. д. 

Жартівливі пісні охоче користуються засобом заперечного 
переліку, так би мовити показом від противного («Та не люблю 
я ні Стецька, ні Грицька»), що теж сприяє досягненню гумори¬ 
стичного колориту. Скрупульозний перелік жіночих якостей 
вустами залицяльника («Ой попадя молоденька», пісні про 
Гандзю) теж саме знімає з поетичної розповіді враження сер¬ 
йозності. В кожному випадку нагромадження і повтори тих чи 
інших деталей розкривають свій зміст, своєрідну якість героя. 
З сукупності їх виступає яскрава комічна ситуація або узагаль¬ 
нююча постать з притаманною їй рисою характеру чи поведін¬ 
ки. Ось як, приміром, таким художнім прийомом з анафорою 
висміюється крайнє лінивство й пусте мрійництво у пісні «Ой 
за яром, за яром»: 


Найму собі наймичку 
Сама сяду в запічку, 
Найму собі Педору, 
Щоб доїла корову, 
Найму собі Тетяну, 


Щоб збирала сметану, 
Найму собі Явдоху, 
Щоб носила до льоху, 
Найму собі Килину, 
Щоб бавила дитину. 


44 



В ряді випадків наростання якості, дії чи почуття в жартів¬ 
ливих піснях ведеться за допомогою психологічного паралеліз- 
\му, який «перебиває» всю тканину пісні (психологічні парале- 
\лізми як зачини в жартівливих піснях зустрічаються рідко). 
Зарисовки з оточуючої природи тут вносять ліричний струмінь 
і є своєрідним допоміжним «будівельним матеріалом» римуван¬ 
ні, ритміки та гумористичної настроєвості. Такою є старовин¬ 
на! пісня «Жито, мамцю, жито, мамцю»: 

Жито, мамцю, жито, мамцю, 

Жито — не полова, 

Як дівчини не любити, 

Коли чорноброва. 

Далі в другому і четвертому рядку паралельно змінюються об¬ 
рази: «жито — не пшениця» — «коли чепуриться», «жито-коло- 
сочки» — «коли чорні очки». В такому контексті пісня відома 
з XVIII ст. Досить було докинути один мазок, один хід, економ¬ 
ний і невеличкий узор на традиційній канві, як пісня стала на¬ 
скрізь сучасною: 

Жито, мамцю, жито, мамцю, 

Жито — не полова, 

Як дівчини не любити, 

Коли ж бо ланкова! 

Таке вміння осучаснювати давні пісні економними засобами — 
маленькою деталлю, одним словом (наприклад, у відомій пісні 
про Солоху внесенням слова «концерт» в риму до «четвер») — 
одна з типових творчих рис фольклору. 

Яскравим зразком жартівливої пісні, перевитої паралеліз¬ 
мом, є і пісня «Ой у саду-винограду зацвіла лілія». Тут така ж 
схема, як і в попередній: 

Ой у саду-винограду 
Зацвів чорнобривець, 

Тим я тебе полюбила, 

Що в батька одинець. 

Далі перший і третій рядки йдуть без змін, а другий і чет¬ 
вертий відповідно видозмінюються: гвоздички — невеличкий, 
волошки — чорнявий трошки, нагідки — не спитала відки. 

Серед мовних засобів гумору в жартівливій пісні ще від¬ 
значимо афективні слова, особливо зменшувальні ласкаві фор¬ 
ми, вживані цілком всупереч вчинкам героїв (пісні про тещу), 
а також синоніміка, розрахована на дотеп і сміх. Винятково 
влучно вжита остання в кобзарській пісні про Хому та Ярему, 
де обидва герої змальовуються паралельно з тенденцією до 


- 45 - 



контрасту, яка тут же анулюється синонімічною предикатив¬ 
ністю: 

Що Хома обідрався, 

А Ярема обшарпався... 

Аж у Хоми не купують, 

У Яреми — не торгують... 

Пішов Хома аж на дно, 

А Яреми не видно. 

і 

Протягом століть жартівлива пісенність виробила надзви¬ 
чайно багатий художньо-поетичний арсенал комізму. Поетика 
народної гумористичної пісенності — це ще й досі не вичерпа¬ 
не джерело майстерності для письменників-гумористів і сати¬ 
риків. 

Не можна забувати, говорячи про прийоми гумору в жартів¬ 
ливих піснях, такі засоби гумористичного ефекту, як контраст 
тексту й мелодії, часта задерикувата ритміка й супровід тан¬ 
кової мелодії, роль інтонації, жесту, руху та імпровізації при 
виконанні пісень. Оскільки співаки мають перед собою ауди¬ 
торію, то самим процесом виконання вони кожен раз збагачу¬ 
ють словесно-музичний складник пісень. У цьому — важлива 
роль заводіїв — співаків жартівливих пісень на гулянках, під 
час родинних та громадських свят тощо. Багато з них володіють 
природженим артистичним талантом гумористів. 

Особливо любили розцвічувати жартівливі пісні кобзарі. 
Щоб викликати в слухачів більше сміху, вони збагачували пі¬ 
сенні картини численними побутовими деталями, епізодами й 
сценами, в процесі виконання вдавалися до широких повторів, 
вводили часто в спів речитатив або й просто окремі слова — 
свої зауваження з приводу героїв пісні, що дуже оживлювало, 
драматизувало дію пісні, підсилювало гумор. Ось чому жартів¬ 
ливі пісні в записах від кобзарів, особливо притаманні кобзар¬ 
ському репертуару («Дворянка», «Міщанка», «Про Хому і Яре¬ 
му» та ін.), відзначаються епічним викладом, деталізацією 
описів, не завжди точно дотримуваною ритмічною схемою і ве¬ 
ликим розміром («Дворянка» у виконанні Остапа Вересая мала 
193 рядки). Порівняння давніших записів жартівливих пісень 
(зокрема, від кобзарів) з новішими записами (від кобзарів, а 
особливо від масових виконавців) вказує на характерну тенден¬ 
цію: старші варіанти пишніші, ширші, вільніші в ритмомело¬ 
диці. Чим ближче до нас — тексти коротші, ритміка і строфіка 
чітка, витримана, деталізація економна. Досить порівняти, на¬ 
приклад, варіант пісні про Хому та Ярему в записі від кобзаря 
Остапа Вересая з варіантом цієї пісні, записаним через півсто¬ 
ліття від відомої співачки Я. Зуїхи, щоб переконатися в цьому. 


- 46 



Дане явище відображає, з одного боку, типову тенденцію на¬ 
родної пісні до збереження найзагальнішого, найхарактернішо¬ 
го, до економності в змісті й поетичних формах, так необхідної 
При усному побутуванні; а з другого — це явище підкреслює 
різницю між творцями й носіями — професіоналами і масовими 
виконавцями та творцями. 


* * * 

^Українська жартівлива пісня ввійшла широким річищем в 
художню літературу, театр, музику і журналістику. Нема в ук¬ 
раїнській культурі поета і письменника, драматурга й компо¬ 
зитора, який би в тій чи іншій мірі не відчув впливу жартівли¬ 
вих рісень, не скористався їх текстами, темами, мелодіями, 
художніми образами та прийомами. Особливо це стосується ав¬ 
торів гумористичних і сатиричних творів. Щоб охопити більш- 
менш всі головніші випадки засвоєння народних жартівливих 
пісень з нашій літературі та мистецтві, треба б написати про це 
цілу книгу. На цьому ж місці доведеться обмежитись лише ок¬ 
ресленням основних шляхів, по яких ішло використання над¬ 
бань жартівливої пісні митцями-професіоналами протягом 
останніх трьох століть. 

Перші поодинокі відгомони окремих жартівливих пісень в 
літературі зафіксовані в творах польських авторів XVI—XVII ст. 
Пізніше засвоєння їх у ширшому охопленні повела так звана 
«українська школа» в польській літературі. 

В українську літературу й театр жартівлива пісня входить 
щедрим потоком у XVIII ст. через вертепну драму. В інтерме¬ 
діях вертепних драм XVIII ст. різні персонажі (багаті господи¬ 
ні, старі женихи, козаки і т. д.) виступали, як правило, з своїми 
жартівливими піснями («А я собі господиня, два городи — одна 
диня», «А я смерті не боюся», «Ой учора орав», «Дівчинонько, 
сіра утко» тощо). Можна гадати, що окремі з них були створе¬ 
ні школярами за народними зразками спеціально для інтермедій 
(«Ой під вишнею, під черешнею»). Чимало жартівливих пісень 
виспівували герої вертепу під танкові мелодії (циган — під 
«сербіянку», поляк — під краков’як, солдат — під «камарин- 
ську», запорожець — під «козачок»). 

Традиції вертепу в користуванні жартівливою піснею для 
характеристики комічних персонажів і ситуацій підхопила ук¬ 
раїнська драматургія і театр XIX ст. В комедіях та водевілях, 
починаючи від І. Котляревського та Г. Квітки-Основ’яненка і до 
наших днів, жартівлива пісня — невід’ємний компонент вистави. 
Сватання, весілля, вечорниці, гулянки на майданах і в шинках, 
що входили необхідними етнографічно-розважальними епізо- 


- 47 - 



дами в драматичні твори, обов’язково тягнули за собою на сце¬ 
ну розлив жартівливих і танцювальних пісень. Часом весь твір 
складався з мозаїки народних пісень. Ще в 1830-х роках Кири¬ 
ло Тополя в творі «Чари или несколько сцен из народних бьілей/ 
и рассказов украинских» (М., 1837) події сільського життя з 
його родинними та громадськими конфліктами спробував пере¬ 
дати виключно за допомогою народних пісень, серед яких знач¬ 
не місце належить і жартівливим. Згодом Стецько Шереперя 
(Степан Писаревський) за таким зразком створює першу оперу 
«Купала на Івана» (Харків, 1840). З того часу в українській дра¬ 
матургії й театрі часто зустрічаємо твори й вистави, побудова¬ 
ні на етнографічно-фольклорному матеріалі, без глибоких со¬ 
ціальних і психологічних конфліктів. Дійшло до того, що окре¬ 
мі драматурги й трупи почали виставляти «песни в лицах». 
Проти цієї тенденції гостро виступив Іван Франко. / 

Реалістична ж драматургія, користуючись пісенним матері¬ 
алом не як самоціллю, а з метою глибшого показу внутрішнього 
стану героїв та відображення атмосфери народного житія, жар¬ 
тівливу пісню використовувала переважно в гумористичних та 
етнографічних сценах. Проте нерідко в творах драматургів- 
реалістів (М. Кропивницького, М. Старицького, І. Тобілевича, 
І. Франка та ін.) жартівлива пісня, завдяки своєму контрастно¬ 
му до характеру подій звучанню або алегоричності, несла й 
важливе ідейне навантаження. В реалістичних комедіях та опере¬ 
тах вона використовувалась як один із засобів посилення коме¬ 
дійних ситуацій, конфліктів і характерів. Ці ж тенденції кла¬ 
сичної дожовтневої драматургії й театру продовжують та роз¬ 
вивають радянські українські митці. 

Винятковим багатством форм засвоєння надбань української 
народної жартівливої пісні відзначається класична й радянська 
українська і російська літератури, починаючи від «Енеїди» 
І. Котляревського й закінчуючи гуморесками Остапа Вишні. 
Зокрема винятковим майстром творчого переосмислення образ¬ 
ності й змісту жартівливої пісенності виявив себе М. Гоголь 
у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» і «Тарасі Бульбі». 
Переломлена через його могутній талант комедіографа й сати¬ 
рика, вона відлунює як в усій атмосфері цих творів, характе¬ 
рах героїв, так і в художніх деталях та епізодах (наприклад, 
в славнозвісному епізоді з люлькою Тараса Бульби). 

Т. Шевченко дав своєрідний зразок використання надбань 
пісенного гумору: на основі естетики й поетики народних жар¬ 
тівливих і танцювальних пісень в народній манері він створив 
оригінальні зразки й варіанти. Його майстерність настільки 
висока, що й досі ще знавці не можуть чітко сказати, де в од- 


- 48 - 



чайдушних, нерідко солонуватих піснях кобзаря Волоха з «Гай¬ 
дамаків» поетова, а де народна творчість. Світла й тонка іронія 
Т. Г. Шевченка, його смілива сатирична гіперболізація та конт- 
расність теж у великій мірі живилися соками народної жартів¬ 
ливої пісенності. 

\ Засіб переспівів та переробок народних жартівливих пісень, 
започаткований Т. Г. Шевченком, широко ввійшов у практику 
українських поетів. Одні, зацікавившись певними сюжетами, 
давали їм свою поетичну трактовку (наприклад, переробки піс¬ 
ні про цехмістра Купер’яна І. Франка та М. Рильського), інші 
створювали оригінальні поезії по аналогії до певних народних 
пісень (приміром, «Мандрівка русина з Бідою» І. Франка як 
аналогія до пісні про біду, «Гультяй» М. Чернявського як ана¬ 
логія до пісень про куму тощо), ще інші — брали з народних 
жартівливих пісень ритмо-мелодичну канву і зачини, творячи 
злободенні сатиричні поезії найрізноманітнішої тематики. Сти¬ 
мулювала цей метод засвоєння народного пісенного гумору са¬ 
тиричні журналістика. В журналах 1880 —1890-х років «Зерка- 
ло» і «ї^ове зеркало», у сатиричній періодиці 1900-х років — 
«Комар», «Шершень», «Оса», «Жало»,„ в радянському «Черво¬ 
ному перці» та «Перці», а також у сатиричних кутках числен¬ 
них газет розсипано різноманітні зразки таких Літературних 
творів на 1 канві народних гумористичних пісень. Особливо ін¬ 
тенсивно користувались поети цим оперативним методом тво¬ 
рення сатиричних поезій в періоди боротьби з іноземними за¬ 
гарбниками, коли сатира ставала гострою зброєю викриття 
ворога, передусім у період громадянської війни та у час Великої 
Вітчизняної війни. На канві пісень «Удовицю я любив», «Ой ка¬ 
зала мені мати», «Пішла мати по селу», «Ой що ж то за шум 
учинився» і т. д. створені сотні злободенних поезій, спрямо¬ 
ваних проти Петлюри й Денікіна, Гітлера та його посіпак, про¬ 
ти буржуазно-націоналістичних запроданців, куркулів та спе¬ 
кулянтів, проти найрізноманітніших зовнішніх ворогів нашого 
народу і внутрішніх шкідників та антисуспільних вчинків. 

У перші роки радянської влади деякі українські поети ви¬ 
користовували канву найпопулярніших традиційних народних 
пісень, здебільшого гумористичних, для створення нових пісень 
злободенної тематики. Такі пісні-новотвори включались до пі¬ 
сенників і поширювались серед молоді. В збірниках «Нові піс¬ 
ні на старий лад» (ДВУ, б/р), «Пісні комсомольські» (Харків, 
1925), «Юнацькі пісні» (Книгоспілка, 1925), «Великий співа- 
ник» (Книгоспілка, 1929) та інші зустрічаємо значну кількість 
пісень такого типу. Деяка невідповідність старої форми й ме¬ 
лодії новому тимчасовому змісту, який не в стані був витиснути 


- 49 



відстояного, добре відшліфованого традиційного змісту загаль¬ 
нолюдського звучання, очевидно, стала причиною того, іцо в на¬ 
родний репертуар ці пісні міцно не ввійшли. Проте, виконувані/ 
художньою самодіяльністю, вони робили корисний вплив на 
молодь. Для прикладу наведемо одну з таких «нових пісень яр. 
старий лад»: 


Дівка в сінях стояла, 
Комсомольцю моргала: 

— Ти до клубу ходи, 

Мене розуму вчи, 

Серце моє. 

— Як до клубу ходити, 

Тебе розуму вчити? 

Я на досвітках був, 

Свій там розум забув, 

Горе мені. 

— Кинь по досвітках гулять, 
Про дурниці розмовлять,— 
Ти до клубу ходи, 

Мене розуму вчи, 

Серце моє. 


— В сельбудинку якби був, 
І про досвітки б забув,— 
Самогону я напився 

І мій ніс розчервонівся,— 
Сором мені... 

— Кинь погані новини, 
Самогонку прокляни, 

І до клубу, як всі, 

Ти на лекції йди, 

Серце моє. 

— ОЙ ДІВЧИНОНЬКО МОЯ,І 
Буду вже розумний я, 

Буду в клуб ходить, 

Тебе ж вірно любить, 

Серце моє. 


Діапазон використання надбань народної жартівливої пісні 
ввесь час розширюється. За зразком гумористичних журналів 
і «вікон сатири» в газетах до неї вдаються виконавці естради 
й самодіяльної сцени, редколегії багатотиражок і стінних га¬ 
зет. Ритмо-мелодичні форми та образи-зачини жартівливих пі¬ 
сень настільки гнучкі, що їх легко застосувати для критики 
найрізноманітніших недоліків. Ось, скажімо, як використовує 
фольклорне начало стінгазета Тульчинської школи-інтернату, 
підтекстозуючи карикатуру: 

Ой не спиться, не лежиться 
І сон мене не бере, 

Бо не знаю я, де крапка. 

А де кома, й де тире 31 . 


Вхід жартівливої пісні в різні види сучасного мистецтва ї 
культури — поезію, прозу, театр, кіно, пресу, телебачення, жи¬ 
вопис — це тема, що заслуговує спеціального узагальнення. 
Воно на численних яскравих фактах покаже, якими барвистими 
й веселими променями грає й виблискує жартівлива пісенність 
у великому потоці національної культури, як ці народні скарби, 
творчо засвоєні митцями-професіоналами, сприяють збагаченню 
й поповненню культури новими дійовими надбаннями. 


31 М. Г. Чечот, Позакласна робота з літератури в школі-інтернаті.— 
«Наукові записки», т. VIII, Вінниця, 1957, стор. 177. 


- 50 - 



Українська жартівлива пісня — яскраве й своєрідне явище 
уіісенного гумору слов’янських народів. Серед її тем і сюжетів, 
як і в образній системі, є чимало спорідненого з пісенністю 
сусідів 32 , проте основне ядро тем і образів, емоційний колорит, 
специфіка гумору — наскрізь національні. Досить влучно цю 
своєрідність підкреслив художнім словом С. М. Степняк-Крав- 
чинський у романі «Андрей Кожухов», зауваживши про спів 
героїні твору Вуліч: «Вона вибухнула веселою молодецькою 
пісенькою, повною живого українського гумору, який в порів¬ 
нянні з хвацькою веселістю росіян — те ж, що спів ширяючого 
в небі жайворонка в порівнянні з криками морської чайки, що 
загра^ з бурею» 33 . 

І с^ме тут — при вивченні особливостей українського гумо¬ 
ру жартівлива пісня є винятково цінним джерелом. В ній від¬ 
дзеркалились характер і світогляд народу, його етичні й есте¬ 
тичні уподобання, його висока шляхетність і непохитний опти¬ 
мізм. Картаючи засобом гумору й сатири все, з чим не може 
миритися чиста народна мораль, жартівлива пісня назавжди за¬ 
лишається дійовою виховною силою, що сприяє зміцненню на¬ 
шої комуністичної моралі. Бо ж відомо, що комуністична мораль 
в своїй основі має традиційно-народне походження, вона вклю¬ 
чає в себе, як сказано в Програмі КҐІРС, «основні загальнолюд¬ 
ські моральні норми, які вироблені народними масами на про¬ 
тязі тисячоліть у боротьбі з соціальним гнітом і моральними 
пороками». 


Олексій Дей 


32 Вказівки на паралелі й споріднення див. у примітках до пісень. 

33 С. М. Степняк-Кравчинский, Андрей Кожухов, М., 1951, 

стор. 163. 



ХАРАКТЕРИСТИКА МУЗИЧНОГО МАТЕРІАЛУ 

і 

І 

Роль жартівливої пісні в художньому житті народу +- най¬ 
різноманітніша. Ця пісня знайшла притулок в обрядах, звичаях, 
побуті, танцях, вона прикрашає й повсякденне трудове життя 
народу. Фактично жартівлива пісня просочилася в усі куточки 
музичного життя народу. Вона існує як окремий сольний чи 
хоровий твір, пов’язана з деякими хороводами, що виконую¬ 
ться в рухові, та такими побутовими танцями, як метелиці, го¬ 
паки, козачки, коломийки тощо. Окремі строфи жартівливих пі¬ 
сень використовуються і в сюжетних танцях. Весілля, вечор¬ 
ниці, вулиці, досвітки і навіть дозвілля українця, як правило, 
супроводжуються жартівливими піснями. 

Мелодії жартівливих пісень віддзеркалюють узагальнений 
зміст тексту пісні. Вони мають багато спільного з мелодіями 
танцювальних пісень, але й відрізняються від них іншими сти¬ 
лістичними особливостями. Раніше в різних збірниках під окре¬ 
мою рубрикою йшли жартівливі пісні (їх, як правило, було не¬ 
багато). Сюди входили і танцювальні пісні. Враховуючи те, що 
функція жартівливих і танцювальних пісень в художньому жит¬ 
ті народу — різна, упорядники відділили їх. В серії «Українська 
народна творчість» вони видаються окремими томами. 

Серед збирачів, які записували жартівливі пісні з мелодіями, 
слід відзначити М. Лисенка ! , К. Квітку 1 2 , П. Демуцького 3 , Ф. Ко- 


1 «Збірник українських пісень. Зібрав і ноти завів М. Лисенко», К., 
перший вип., 1890; другий вип., 1905; четвертий вип., 1886; п’ятий вип., б/р.; 
шостий вип., 1895. 

2 «Народні мелодії з голосу Лесі Українки. Записав і упорядкував Кли- 
мент Квітка», К., 1917; К. Квітка, Українські народні мелодії, К., 1922. 

3 «Народні українські пісні в Київщині. Записав голос і слова П. Де- 
муцький», К., 1905, та ін. 


- 52 - 



лессу 4 , С. Карпенка 5 та багатьох інших, а в радянський пе¬ 
ріод — Д. Шмиговського, В. Харкова, Л. Ященка, 3. Василенка, 
О. Правдюка, С. Стельмащука, М. Мишастого, Г. Танцюру 
рга ін. їх записи зберігаються у фондах Інституту мистецтво¬ 
знавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР. 

Жартівливі пісні в художньому житті українського народу 
займають визначне місце. Вони з давніх-давен становлять істот¬ 
ну частину репертуару кобзарів, лірників, окремих солістів- 
співаків та хорів. Це, зокрема, такі пісні, як «Про Хому та Яре¬ 
му», «Дворянка», «Киселик», «Про Купер’яна», «В місяці іюлі 
випала пороша» та багато різноманітних небилиць, триндичок 
тощо (останні перенесені за традицією з репертуару скоморо¬ 
хів). Серед співаків-солістів слід відзначити насамперед С. Кар¬ 
пенка, який не лише популяризував українські народні пісні 
(в тому числі й жартівливі) на Україні і в Росії, а також видав 
свій репертуар окремим збірником. Істотне значення мали жар¬ 
тівливі пісні в репертуарі й інших співаків минулого, зокрема, 
оперних. За радянських часів їх виконували й виконують майже 
всі професійні й самодіяльні співаки України: С. Паторжин- 
ський, Б. Гмиря, М. Ворвулєв, О. Петрусенко, 3. Гайдай, М. Лит- 
виненко-Вольгемут, Д. Гнатюк, Б. Руденко, Д. Петриненко, 
Ю. Гуляєв, В. Кабачок, П. Колесник та багато інших. Основні 
жартівливі пісні, які входили і входять до їхнього репертуару,— 
«А кум до куми залицявся», «Чоловік каже: ячмінь, жінка каже: 
гречка», «В місяці іюлі випала пороша», «Казав мені батько, 
щоб я оженився», «Мав я раз дівчиноньку чепурненьку», «Про 
Купер’яна», «Як поїхав мій миленький до млина» та багато ін¬ 
ших. Не менше місце жартівливі пісні посідають також у ре¬ 
пертуарі професійних та самодіяльних хорових колективів, ка¬ 
пел бандуристів та різноманітних вокальних ансамблів. Серед 
жартівливих народних пісень, художньо оброблених для 
цих колективів, можна назвати «Гей, люди їдуть по ліщи¬ 
ну», «Та орав мужик край дороги», «Ой на горі жита мно- 
го», «На поточку-м прала», «Коли-м була мала, мала», «Ганд- 
зя» та ін. 

Завдяки цьому українські жартівливі пісні завжди були в 
центрі уваги широких кіл громадськості. 

Жартівливі пісні знайшли широке використання в творах 
українських класиків-драматургів: М. Кропивницького, М. Ста- 


4 «Народні пісні з галицької Лемківіцини, тексти й мелодії зібрав, упо¬ 
рядкував і пояснив Ф. Колесса».— Етнографічний збірник», т. XXXIV—ХЦ 
Львів, 1929. 

5 С. Карпенко, Збірник народних пісень та танців, 1862. 


- 53 - 



ризького, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка та ін. 
Не менше використовують їх також письменники та поети. Так, 
поезії геніального Шевченка пересипані окремими строфами 
тексту жартівливих пісень. 

Велике значення мали жартівливі пісні у творчості вітчиз¬ 
няних і зарубіжних композиторів. Наприклад, тема пісні «Дівка 
в сінях стояла» використана в симфонії М. Калачевського, в 
скрипковому концерті Чайковського, мелодія пісні «У Києві на 
риночку» — у другій симфонії Л. Ревуцького і т. д. На Україні 
немає жодного композитора, в творчому доробку якого не бу¬ 
ло б обробок жартівливих народних пісень. Такі з них, як «Сте¬ 
лися барвінку», «Ой летіла горлиця», «Час додому, час», М. Ли- 
сенка, «Ой дуб дуба» П. Козицького, «Чи се ж тії чоботи», 
«Ішов козак потайком» Г. Верьовки, «Черевички мої» М. Вери- 
ківського, «Гей, люди їдуть по ліщину» 6. Козака та багато 
інших стали постійними в репертуарі професіональних і самоді¬ 
яльних хорових колективів України та інших республік Радян¬ 
ського Союзу. 

Часто на одну й ту ж або трохи змінену мелодію жартівли¬ 
вої пісні співають в народі багато різних за змістом, але адек¬ 
ватних за ритмічною будовою текстів. Пісня «Біда тому чо¬ 
ловіку» в записові В. Степаненка виконується на мелодію пісні 
«Казав мені батько, щоб я оженився», «Чи я в мужа не жона, 
чи не майстериця» в записові В. Шепотьєва — «У сусіда хата 
біла», «Ой продала дівчина курку» — «А до мене Яків прихо¬ 
див», «Ой бачив я, бачив ту дівчину ладну» в записові компози¬ 
тора М. Вериківського — на мелодію пісні «Ой за гаєм, гаєм», 
дещо змінену в другій частині та ін. 

Це явище в музичному житті народу можна пояснити так: 
за взірець бралась мелодія популярної жартівливої пісні і ство¬ 
рювався інший текст, який відбивав ті чи інші події місцевого 
значення окремого локального району України. Завдяки цьому 
пісня з новим текстом швидко поширювалась. Іноді талановиті 
народні імпровізатори, варіаційно змінюючи відому мелодію, 
створювали для неї новий за змістом текст. Так чи інакше, але 
це є яскравим свідченням великої любові українського народу 
до жартівливих пісень. 

Текст широко відомих жартівливих пісень «А сова кральо- 
ва» («Пташине весілля»), «Де ти мене, Василеньку, поведеш» 
(«Ой дівчино, шумить гай»), «Ей, гаїк, гаїк, гаїчок» («Ой дів¬ 
чино, чия ти»), «А мій милий захворів», («Киселик») та інших 
в західних областях України виконується на зовсім інші мело¬ 
дії як за характером, так і за ритмічною структурою та фор¬ 
мою. Це дає підставу твердити, що тексти жартівливих пісень 


54 - 



на Україні трактуються народом у різноманітних аспектах, по- 
різному розглядається їх зміст, тлумачаться ідейно-емоційні 
характеристики художніх образів. Це свідчить про невичерпну 
творчу фантазію нашого народу. 

Виконуються жартівливі пісні також неоднаково. Ті з них, 
які за змістом і характером мелодії ближче стоять до танцю¬ 
вальних, виконуються або одним співаком, або хором в унісон, 
або ж хором багатоголосним. Ці мелодії легко «підтекстовую- 
ться» гармонічним супроводом. Підголоски в них використо¬ 
вуються епізодично: в кульмінаційних моментах пісні на ви¬ 
гуках «ой», «гей», «ех» тощо. Ті ж пісні, які відзначаються 
епічним чи частково ліричним характером, виконуються з груд¬ 
ними підголосками і мають в основі народну поліфонічну струк¬ 
туру (наприклад, «Ой на дубі, на дубочку голуби сиділи», 
«Ой борщу, мила, ой борщу, мила», «Та було в батька три доч¬ 
ки»). У жартівливих піснях незалежно від характеру виконан¬ 
ня та їх структури (гармонічні чи поліфонічні) іноді засто¬ 
совуються в кінці вокального періоду заохочувальні вигуки: 
«іх», «іха-ха», або ж глісандо-вигук (переважно в піснях полі¬ 
фонічного складу). Ці вигуки і глісандо збирачі пісень раніше 
зовсім не фіксували. Та, власне, й тепер їх рідко занотовують. 
А вони ж надають пісні своєрідного колориту, підкреслюють 
її характерність. 

У мелодіях жартівливих пісень зустрічаються також меліз¬ 
ми (переважно форшлаги — часто подвійні і потрійні). Тут 
вони не становлять органічної частини мелодичного розвитку, 
як у протяжних піснях, а тому їх можна вважати звичайною 
прикрасою. Форшлаги бачимо в піснях «Казала мені мати», 
«Умираю, моя мати, вмираю, вмираю», «Ой дівчата, чуєте», 
та ін. Остання з них, а також «Ой на горі, на горі», «А чи ти 
мя, Василеньку не знаєш», «А там за гороньком каня воду пиє» 
та інші мають подвійні чи потрійні форшлаги і морденти. Вони 
також надають пісням своєрідного звучання. 

Дуже велике значення у жартівливих піснях має речитатив¬ 
ний виклад. Він, як і в інших пісенних жанрах, розподіляється 
на говірковий та мелодичний. Основу цього викладу становить 
говірковий речитатив: «Як посіяв мужик та й у полі ячмінь» 
(друга половина вокального періоду), «А в місяцю сентябрю» 
в запису К. Квітки (перша половина вокального періоду), «Не 
стій, дубе, не гуди» в запису П. Демуцького. 

Рідше застосовується мелодичний речитатив («Я в бору жи¬ 
то», у другому періоді пісні «Пусти ж мене, моя мати»). 

Іноді в піснях цього жанру трапляється певна невідповід¬ 
ність тексту й мелодії. Наприклад, у пісні «Чи не той то Омель- 


- 55 ~ 



ко» сповнений гумору текст розспівується на мелодію мінор¬ 
ного характеру. Це невипадкове явище, воно зумовлене змістом 
пісні, художньою потребою її творців. Сумне (мінорне) забарв¬ 
лення мелодії яскраво підкреслює жартівливий, життєрадіс¬ 
ний зміст тексту пісні, надає його викладу разючої контраст¬ 
ності. 

Національна природа українського гумору відображається 
в мелодичній тканині пісні й іншими художніми прийомами, 
які виявляються в особливостях використання ладу, ритму, фор¬ 
ми тощо. Іноді це спостерігається в співставленні заспіву й 
приспіву пісні: заспів мінорного, а приспів мажорного харак¬ 
теру. Такі пісні можуть виконуватися соло у супроводі хору, 
партії якого підтекстовані яким-небудь словом, що не має пев¬ 
ного змісту, наприклад: «тра-ля-ля», «тумба» тощо («На гор¬ 
бочку сиджу та й думку гадаю»). В інших піснях хоч лад і не 
змінюється, але заспів за традицією протяжний, а приспів 
швидкий; тут розвиток музичної думки зберігає основи струк¬ 
тури стародавніх хороводних пісень («Не стій, дубе, не гуди»). 
Іноді приспів досить розгорнений, в якому один і той же мо¬ 
тив підтекстовується значним за розміром текстом («Да посія¬ 
ли дівки льон», «Нехай же нас бог рятує», «А в нашого Оме- 
лечка» та ін.). Все це разом взяте підкреслює в пісні ті чи 
інші комічні ситуації, відображені в тексті. 

В деяких піснях, як, наприклад, «Виорю толоку», зустрічає¬ 
ться закінчення на великій терції. Вони є характерними для 
церковних гімнів. Тут це закінчення можна розглядати, як 
своєрідний елемент гумору в народній пісенній музиці. 

Лад жартівливих пісень у своїй основі чітко визначений 
(мажорний або ж мінорний), причому в мінорі, як правило, 
підвищується VII ступінь. Проте зрідка трапляються й такі ме¬ 
лодії, в яких застосовується натуральний мінор, що надає пісні 
дещо епічного характеру і свідчить до певної міри про спільні 
ладово-інтонаційні риси з піснями російського народу. Та¬ 
кими властивостями, зокрема, відзначаються «Та була ж в мені 
жінка, та була в мене любка» із збірника А. Бігдая, «Ой кум 
до куми залицявся», «Ой лежу я, лежу» (з пентатонним коло¬ 
ритом) та ін. 

Зрідка трапляється також змінний лад. Зразком його може 
бути багатоголосна поліфонічна пісня «Дідку мій», в якій фа 
мажор змінюється на до мажор, або ж пісня «Пішов Іван в 
полонину косити» де ля мінор змінюється на фа мажор. При¬ 
чому у фа мажорі робляться відхилення у паралельний ре мі¬ 
нор (змінний лад). Ця ладова багатогранність надає мелодії 
своєрідного, яскравого і оригінального звучання. 


- 56 - 



Деякі мелодії пісень зберегли стародавні ладові особливос¬ 
ті. Найчастіше зустрічається міксолідійський лад («Кум до ку¬ 
ми залицявся» з «Етнографічного збірника», т. XXI, «Ох, та 
не люби двох», «Або мене, Грицю, люби»), рідше — дорій¬ 
ський. 

Більш широко застосовуються знаки альтерації та окремі 
хроматизми, що є явищем внутріладових інтонаційних зрушень. 
Так, у пісні «Ой посіяв мужик та й у полі ячмінь» Карпенка 
в соль мінорі використано мі-бекар, фа-бекар і фа-дієз, а в піс¬ 
ні, записаній М. Лисенком, в тому ж соль мінорі вже викори¬ 
стовується не лише мі-бекар і фа-дієз, яке було в попередній 
пісні, а й до-дієз. В іншій пісні, записаній М. Лисенком, у фа 
мінорі зустрічаються мі-бекар і ля-бекар. Відомо багато прикла¬ 
дів застосування в мелодіях знаків альтерації. Всі вони разом 
взяті активно впливають на ладову суть мелодій, вносять в них 
ладово-інтонаційні елементи, характерні для українського на¬ 
родного мелосу. 

Як оригінальний випадок, можна навести пісню «Кисіль» з 
репертуару Остапа Вересая в запису М. Лисенка. Тут є така 
поспівка: фа-дієз і мі-бемоль та часте повторення сі-бекара, 
що не дає можливості точно визначити лад пісні (до мажор, 
чи до мінор). Сама ж поспівка ( фа-дієз і мі-бемоль ), за влуч¬ 
ним виразом Вересая, служить для того, щоб у думах «додати 
жалощів». У жартівливій пісні «Кисіль» її можна розглядати 
по-різному. Проте найвірнішим, на наш погляд, буде те, що 
використання цієї поспівки цілком і повністю залежить 
від строю приструнків бандури Вересая, на якій він су¬ 
проводжував пісню. Можливо вона підкреслювала харак¬ 
терність пісні, бо фактично ця поспівка в’яжеться із змістом 
тексту, в якому говориться про хворобу, а в деяких варіантах 
і смерть «милого». Правда, ці випадки в жартівливих піснях 
поодинокі. 

Ритміка в жартівливих піснях найрізноманітніша. Ті з них, 
які за змістом тексту і характером мелодичного розвитку на¬ 
ближаються до танцювальних пісень, вкладаються в роз¬ 
мір \ . Таких пісень більшість. Ті ж, які відзначаються епіч¬ 
ним началом і наближаються за змістом тексту і характером 
мелодичного розвитку до багатоголосних протяжних пісень на 
побутові теми, мають мішані розміри. Так, у пісні «Оженився 
у петрівку» в запису П. Демуцького маємо сукупність розмірів: 

а в пісні «Біда мене та заставила» із збірника «Україн¬ 
ське народне багатоголосся» — • Інколи трапляються й 


- 57 



такі мелодії, в яких мішаний розмір такий: 4» 4, 4 і т- Д- Зо¬ 
крема, бачимо в пісні «Широкая левадонька, а густа ліщина» 
в запису Д. Ревуцького. Вона виконується в повільному темпі 
і має епічний характер. Саме цими властивостями відзначаю¬ 
ться протяжні пісні російського народу. В українських піснях, 
особливо в жартівливих, ці розміри зустрічаються рідко. І все ж 
вони свідчать про взаємовпливи в народній музичній культурі 
українського і російського народів. 

В жартівливих піснях застосовуються пунктирний ритм 
(«А за нашим хатом», «Чоловік посіяв ячмінь», «Ой на горі два 
дубки, два дубки» та ін.). Але здебільшого зустрічається син- 
копований ритм (особливо в мелодіях західних областей Укра¬ 
їни). Він характерний для пісень «Ой місяцю місяченьку», 
«Ой на горі два дубки, два дубки». В останній ритмічний пульс 

створює поєднання розміру 3 і В деяких мелодіях західних 

областей України («Співаю, співаю та й не знаю доки», «Як 
ішов я з Дебречина» та ін.) ритмо-каданси мають пізнішу фор¬ 
му ритмо-кадансів коломийок. 

Незважаючи на ці ритмічні особливості, основою жартівли¬ 
вих пісень слід вважати ритмічну простоту викладу мелодій, 
яка витікає переважно з ритмічної природи тексту. Ця рит¬ 
мічна ознака впливає на квадратність структури мелодій. 

Жартівливі пісні відзначаються багатством форм. Пошире¬ 
на, наприклад, форма вокального періоду, яка складається з про¬ 
тяжного в помірному темпі заспіву і швидкого приспіву або ж 
навпаки. Серед такого типу пісень можна назвати «Думай, ду¬ 
май», «На городі сухий дуб», «Не стій, дубе, не гуди», «Ой мі¬ 
сяцю, місяченьку» тощо. Розгорнутою формою вокального пе¬ 
ріоду відзначаються і мелодії «Била жінка мужика» із збірни¬ 
ка А. Бігдая та в запису С. Стельмащука, «Ой борщу, мила, ой 
борщу, мила», із збірника «Українське народне багатоголосся», 
«Я в бору жито жала» в запису М. Гайдая та ін. В пісні «А що 
тото за чоловік, що ск жони боїть», в запису 3 . Василенко, ця ж 
форма здійснюється на основі своєрідних вокальних варіацій, 
в пісні-небилиці «Ой пішов Косьмина, пішов Волосина» вона 
утворюється повторенням окремих поставок, які в мелодичному 
контексті то уповільнюються, то повертаються до початкового 
темпу. Все це разом взяте впливає не лише на форму, а й на 
характер мелодії, надає їй своєрідної гнучкості. 

Значна частина жартівливих пісень відзначається інстру¬ 
ментальним викладом мелодій. В основному, це легкі мелодич¬ 
ні варіації: інструментальне розцвічування окремих вокальних 


~ 58 - 



поспівок. Серед пісень такого типу слід відзначити пісні з ре¬ 
пертуару відомого українського співака й актора С. Карпенка, 
опубліковані в збірнику «Васильковский соловей Киевской 
Украиньї, словяно-русский альбом для одного голоса с акком- 
панементом фортепиано...» На вокальних мелодіях цих пісень 
частково позначилася рука автора, який дав до них фортепіан¬ 
ний супровід. Але ця легенька обробка, якщо вона насправді є, 
настільки природна, яскрава і, отже, випливає з ладово-інтона¬ 
ційної основи пісні, що без неї твір немислимий. Ось кілька 
зразків таких пісень із збірника С. Карпенка: «Ячмінь», «Ой 
спать мені не хочеться» та ін. Крім збірника С. Карпенка, жар¬ 
тівливі пісні з інструментальним викладом зрідка зустрічаю¬ 
ться також в збірниках А. Бігдая («А в місяці октябрі випала 
пороша», «Та не люблю я ні Отецька, ні Грицька» тощо), А. Ко- 
ціпінського та К. Квітки, в «Етнографічному збірнику», т. XXI, 
в «Українських народних піснях», кн. 2, 1954, та ін. ^ 

Жартівливі пісні, особливо ті, мелодії яких відзначаються 
гомофонно-гармонічним складом, легко піддаються обробці, що 
викладається переважно гармонійно-мелодичними варіаціями. 

Пісень, які зазнали тієї чи іншої художньої обробки, в збір¬ 
нику дуже мало. 

Готуючи пісенні мелодії до даної збірки, упорядник, крім 
друкованих джерел, використав записи жартівливих пісень, які 
зберігаються в рукописних фондах ІМФЕ, ЦНБ АН УРСР та 
інших установ. 


А. І. Гуменюк 






ПОРА ДІВУВАННЯ. ДІВОЧІ РОКИ. 
ДІВОЧА ВРОДА 


КАЗАЛА МАТИ КУРИ СКЛИКАТИ 


Казала мати кури скликати: 
Цюр, цюр, куройки! 

Цюр, цюр, любойки! 

Цюр, цюр, до хати — 

Казала мати! 


Казала мати гуси скликати: 
Гусю, гусю, гусоньки! 
Гусю, гусю, любоньки! 
Гусю, гусю до хати — 
Казала мати! 


Казала мати хлопці скликати: 
Ходіть, ходіть, любоньки! 
Біжіть, біжіть, любоньки! 
Біжіть, хлопці, до хати — 
Казала мати! 


ЧОМ ДУБ НЕ ЗЕЛЕНИЙ? БО ГО ТУЧА ЗБИЛА 

Чом дуб не зелений? Бо го туча збила, 

Козак зажурений: лишила дівчина. 

А хто хоче знати, най мене спитає, 

Що дівчина любить, як сім років має. 

Як сім років має, то до школи ходить, 

А вже за собою штири хлопці водить. ^ 

А як десять має, го вже мелюєся, 

Вийде на улицю, до хлопців смієся. 


- 63 - 



Як п’ятнадцять має, то вже віддався, 

А вна си гадає, що так і здаєся. 

Йа в чужої мами треба рано встати, 

Не будеш, дівчино, личко малювати. 

А як має двадцять, то цвіте, як ружа, 

А люди вже кажуть: «Он пішла сивуля!» 


ЯК МІ БИЛО ЛІТ П’ЯТНАЙЦЯТЬ 


Помірно 

ІЩИ 

Як мі 




би- ло літ п'ят-найнять, як мі би- ло літ 


п’ят-най-цять, 



ей, лю- би- ло ня хлоп-ців двай- цять, ей, лю-би- ло ня хлоп-ців двайцять. 


Як мі било літ п’ятнайцять *, 

Ей, любило ня хлопців двайцять. 

Як мі било двайцять штири, 

Ей, любили ня офіцири. 

А тепер мі на сто п’ятий, 

Ей, то ня не хце пес кудлатий. 


КОЛИ-М БУЛА МАЛА, МАЛА 

Коли-м була мала, мала, (2) 

Мене мати колисала. 

Коли-м мала літ шістнадцять, (2) 
Любило ня хлопців двадцять. 

Коли-м мала двадцять один, (2) 
Не любив ня ані один. 

А тепер я вже велика, (2) 

Треба мені чоловіка. 

* Кожний рядок повторюється. 


- 64 — 




















Бо, як буде шістдесятий, (2) 
Не візьме ня й дід горбатий. 

А тепер я стала баба — (2) 

Не цілують, хоч би-м рада. 


ПОПІД ТЕРНОМ СТЕЖЕЧКА 


Попід терном стежечка (2) 
Битая була. (2) 

А стежкою дівчина (2) 

По водицю йшла. (2) 

По водицю вона йшла, (2) 
Відерце несла. (2) 


ОЙ НЕ СТОЙ 

Ой не СТОЙ под окном, 

Ке кивай колпаком, 

Колпачонка не внесеш, 

Сам молодий не втечеш. 

Сюди виль, туди виль, 

До милої дев’ять миль, 

Десятая дорога — 

До самого порога. 


А в дівчини брівоньки, 

А в дівчини чорнії — 
Матуся дала. (2) 

А хто її знатиме, 

А хто цілуватиме? 
Хлопійко-душа! (2) 

А коли це станеться? (2) 
Прийде та пора! (2) 


ПОД окном 

Засвіти лучину, 

Осмотри дівчину: 

Ой у кого си вдала, 

Чи у попа, чи в дяка. 

Чи у попа, чк в дяка, 

Чи в доброго юнака? 

Не вдалася ні в попа, 

ні в дяка, 
Тільки в доброго юнака! 


ЧИЙ ТО ДВІР, ЧИЙ ТО ДВІР, ЩО НА ГОРІ ХАТА 

Чий то двір, чий то двір, іцо на горі хата? 

Люба, мила дівчинонька, тільки не багата. 

Чий то двір, чий то двір, що нові ворота? 

Люба, мила дівчинонька, тільки криворота. 

Чий то двір, чий то двір, що із хвірточкою? 

Люба, мила дівчинонька, зовуть Вівдичкою. 


З 1845 


- 65 - 



ОЙ НА ТОКУ, НА ТОКУ КУРЯТА ЧУБАТІ 


Ой на току, на току курята чубаті, 

А на нашій на улиці дівчата губаті. 

Куди йдуть — губи дмуть, губи надимають, 
А сорочки ні рубця, плахти не ведеться. 

А як займе наш брат, вона к чорту дметься, 
А як займе студент, вона засміється. 


НА ГОРОДІ БІЛА ГЛИНА 



ОЙ ГОРОЮ ГУСАК ЛЕТІВ 
А 


Ой горою гусак летів, 

Не оден то мене хотів. 

ГТ*р и с п і в. 

Ой, йо, йой, 

А він хотів, я не хтіла, 

Бо він чорний, а я біла, 

Бо він чорний, як пантарка, 

А я біла, як фіялка. 

Ой за горою жовта глина, 

— За що ти мя, мати, била? 

— За то я тя, доню, била, 
Щоби-сь хлопців не любила. 

— А я люблю, не жартую, 
Кого схочу, поцілую. 

- 66 - 


Ой горою жита мною, 
Половина зеленого. 

А в тім житі кавки в’ються, 
За дівчину хлопці б’ються. 

Не бийтеся, нема за що, 
Котра файна, то ледащо. 

Котра файна та й подібна, 
До роботи не спосібна. 

А в городі оріх влоський, 
Любив мене Романовський. 

Ой коби то матка боска, 
Була би я Васильовська. 

Чей-то буде воля боска, 

То я буду Веселовська. 









ЧЕРЕЗ СЕЛО ГУСАК ЛЕТІВ 
Б 


Через село гусак летів, 

Не єден мя козак хотів — ох, йо-йой! 

Через село на долину, 

Дай мя, мати, бо вже згину — ох, йо-йой! 

На городі біла глина, 

Стоїть козак, як калина — ох, йо-йой! 

Не могла-м сі надивити, 

Мусіла-м го полюбити — ох, йо-йой! 


ЯК Я В БАТЬКА ЄДИНИЦЯ БУЛА 


Швиденько 





Б 


Ш 




са- ма ру- да ще й по- га- на, раз. чи_ ку- раз* Раз- 


у. раз- у- раз! 


Як я в батька єдиниця була, 

Без спідниці ходила, раз-ураз-ураз! 

Без спідниці, без кармана, 

Сама руда ще й погана, разчику-раз! Раз-ураз-ураз! 


Сама руда ще й погана, 

Ще й чоботи без підошов, раз-ураз-ураз! 

Ще й чоботи без підків, 

Бо чортмає передків, разчику-раз! Раз-ураз-ураз! 


- 67 - 

















НЕ БИЛО ТО, ЯКО ВЛОНИ 


Не поспішаючи 



Не било ТО, ЯКО ВЛОНИ, 
Били ябка на яблони, 

Приспів: 

Ля-ля-ля, ля-ля-ля, 
ля-ля-ля, ля-ля-ля, 
ля-ля-ля! 


Били ябка і ябчата, 
Били дівки і дівчата. 


Били велки, били мали, 
На Милику дівки стари. 


А в Андрівці молодіцьки, 
Мають гемби солодіцьки. 


Як їх хлопці поцілують, 
До тижня ша облизують. 


Мене єден поціловал, 
До тижня ша облизовал. 


- 68 - 












БОЖЕ, БОЖЕ, ШТО СЯ СТАЛО 


Не дуже поспішаючи 



Боже, боже, што ся стало, 

Же на моїм вінку (2) листя мало? 

Ци не било, ци й опали, 

Ци мі го обірвав (2) Янчик младий? 

Боже, боже, што ся водить, 

Ой йа, же паробок (2) босий ходить? 

Зложте, дівки, по дуткові, 

Ой йа, купте скірні (2) паробкові. 

Боже, боже, як хто глодний, 

Як йа били ябка (2) на яблоні. 

Били слодкі, били квасні, 

Ой йа, в Волтошовій (2) дівки красні. 

Суть великі, суть маленькі, 

Ой йа, мають гамбки (2) солоденькі. 

Як-єм єдну поцілував, 

Ой йа, то-м ся тиждень (2) облизував. 














ПАРУБОЧА ВРОДА, її ГАНДЖ 


ЧИЙ ТО ПАРУБОЧОК, ЩО НАБІК ЧУБОЧОК 

А 


Жваво 


і' * ^ , ■ !> Л -М, 


ГЙМПгІ'Н ГрІШ 

ИЙ то ПЄ- ру_ бо- чок, що на_ бік чу бо- чок, СИ- ДИТЬ КО- ЛО СТО- лу, 


Чий 


Г Г Рт -' ггг ГТТ 

як з ро- ЖІ ЦВІ— ТО- ЧОК, СИ_ ДИТЬ КО- ЛО СТО- лу, як з ро- жі цві- то- чок? 


Чий то парубочок, що набік чубочок, 

Сидить коло столу, як з рожі цвіточок? (2) 

Сидить коло столу, як мак процвітає, 

Не одна дівчина на нього чекає. (2) 

Не одна дівчина, та й не одна мати 
Хоче свою дочку за нього віддати. (2) 


ЩО ЗА ПАРУБОЧОК, ЩО НАБІК ЧУБОЧОК 

Б 

Що за парубочок, що набік чубочок, 

Сидить перед столом, як з рожі цвіточок. 

Сидить перед столом, як мак процвітає, 

Не одна дівчина на нього чекає. 


- 70 - 




Не одна дівчина, не одная вдова 
Є в мене на осінь дівчина готова. 

Коб-но до восени, буду ся женити, 

Бо вже докучило по чужих ходити. 

Коб-но до восени, буду жінку мати, 

Бо вже мені докучило чужих обнімати. 


НЕМА В СВІТІ ДООКОЛА 

Нема в світі доокола, 

Як мій миленький Микола, 

Красний з очів, милий з мови, 

А до того чорні брови; 

Бо на Миколі жовті чоботи, 

З ним то до танця, з ним і до роботи. 
Красний з очів, милий з мови, 

А до того чорні брови, 

Не раз мене била мати, 

Буду Миколу кохати; 

Бо на Миколі жовті чоботи, 

З ним то до танця, з ним і до роботи. 
Бо він любий, бо він милий, 

А до того чорнобривий, 

Всі дівчата радуються, 

Як з Миколою зійдуться; 

Бо на Миколі жовті чоботи, 

З ним то до танця, з ним і до роботи. 
Ой не скажу я ніколи, 

Що я жию для Миколи, 

Бо він любий, бо він милий, 

А до того чорнобривий; 

Бо на Миколі жовті чоботи, 

З ним то до танця, з ним і до роботи. 
Я го люблю над всі сили, 

Бо він любий, бо він милий, 

Єго люблять всі дівиці, 

За ним ходять молодиці; 

Бо на Миколі жовті чоботи, 

З ним то до танця, то до роботи. 


- 71 



Його сама пані любить, 

Не раз його приголубить, 

Бо він любий, бо він милий, 

А до того чорнобривий; 

Бо на Миколі жовті чоботи, 

З ним то до танця, з ним і до роботи. 


А В БАРИНІ ЗА ДВОРОМ 


Рухливо 



А в ба- ри __ ні за дво_ ром, 



А в барині за двором, (2) 

Ти Ярина-Марина, 

Кучерява Катерина,— 

За двором. 

Та посіяли дівки льон, (2) 
Ти Ярина-Марина, 

Кучерява Катерина,— 

Дівки льон. 

А той же льон не зійшов, (2) 
Ти Ярина-Марина, 

Кучерява Катерина,— 

Не зійшов. 


- 72 - 















Та вродили гірчаки, (2) 

Ти Ярина-Марина, 

Кучерява Катерина,— 
Гірчаки. 

А то ільчанські парубки, (2) 
Ти Ярина-Марина, 

Кучерява Катерина, — 
Парубки. 


ЯДЛОВЕЦЬ, ЯДЛОВЕЦЬ, САМА ЯДЛІВЧИНА 


Швиденько. 



нів- ські хлоп- ці — са- ма кри - ва- чи- на. 


Ядловець, ядловець, сама ядлівчина, 
Калинівські хлопці — сама кривачина. 

Були би з них, були премилени санки, 
Пониже валала возити циганки. 

Калинівські хлопці таки як і єден, 

Войде під решето вісімдесят єден. 

Калинівські хлопці такий звичай мають: 
Як цигане грають, они посідають. 


ДУМАЙ, ДУМАЙ 


Широко 


Всі 


. йди» 

-й_і-—-1-- 



-1-- 







*— г 



Ду - май, ду- май, ДУ- май, ДУ- май.' 


- 73 - 



















Поступово прискорюючи 



Ду- май, ду- май, ду - май, ду_май ( ду_ май, ду_ май, ду-май, ду... 



Ой ду. май, ДУ- май, ой ду - май, ду_ майї 


Думай, думай. (2) 

Ох, ох, не дай бог 
Одного любить удвох, 

Одна любить і коха, 

Друга сльози пролива. 

Ой думай, думай! (2) 

А у мого миленького 
Руді вуса й борода, 

Очі сірі та великі, 

Як у нашого кота. 

Ой думай, думай! (2) 

Я ж думала — він чорнявий, 
А він рудий, як і я, 

Я ж думала — кучерявий,— 
В його чуба нема. 

Ой думай, думай! (2) 

Ой гоп по льоду, 

Я на танці піду 

Та й до того козаченька, 

Що хороший на виду. 

Ой думай, думай! (2) 


- 74 - 





































ЧИКИЛЮ, ЧИКИЛЮ ТА БІЛЯ ДОРОГИ 


Рухливо 

Один 



го г оД ио - го, од фр« - «- ра мо - 


Мала я фраїра першого Андрія, 
Чорний мі ся виділ, там го намочила. 





































Приспів: 


В густім лісі псича бреше, 

Уж мі поштар письмо несе, 

Од кого, од кого, 

Од фраїра мого. 

Мій милий воячок, бо добрий хлопачок, 
А я бетяр дівка, бо-м його фраїрка. 

МАЛА Я ФРАЇРА З ЧОРНИМИ ОЧИМА 

Мала я фраїра з чорними очима, 

Чорний ся ми видів, та я го намочила. 

Та я го мочила три дні і три ночі, 

Же би му вимокли його чорні очі. 


ОЙ ХТО ЛЕГІНЬ, ОЙ ХТО ЛЕГІНЬ, ЦИ НЕ Я 



У Ком'_я_тах но_ шу я, на_бік шал - ку та вби У- сі ви_ ді_ ли. 



ви. ді_ ли, та вби ме_ не фай_ ні дів- ки лю-би— ли. 


Хлопці: Ой хто легінь, ой хто легінь, ци не я? 
Набік шапку у Ком’ятах ношу я, 

Набік шапку та вби усі виділи, виділи, 
Та вби мене файні дівки любили. 


2 


Дівчата: Ой чий ото легінь, як ружа, 

Я би-м го любила за мужа, 

Я би-м му робити не дала, не дала, 
Лем би го за красу держала. 


} 


2 


- 76 - 


















Порізала-м перетик та болить, 
Зелений листочок не гоїть, 

Зелений листочок не гоїть, не гоїть, 
Пои, милий, поцілуй, бо болить. 


Хлопці: Ой чиї то коні у дворі, 

Що на них новенькі ремені? 

Чиї би вни були — мої суть, мої суть, 
Вони мене до милої понесуть. 


2 


Дівчата: Гори були, гори були, гори й суть, 

Попід гори, попід гфри бучки ростуть, 
Попід бучки росте біла лелія, лелія, 
Не є мені у Ком'ятах легіня. 


ЯКИЙ ТИ, ЯНІЧКУ, ЯК РУЖА 



Р г І*р р г ^ * 


де- па, лем |би-м тя на кра-су три- ма- па. 


Який ти, Янічку, як ружа! 

Кеби мі тя дали за мужа, 

Ани би-м ти робиц не дала, не дала, 
Лем би-м тя на красу тримала. 

Який ти, Янічку, як ружа! 

Кеби мі тя дали за мужа, 

Ани би-м ти жерти не дала, не дала, 
Лем би-м тя з халупи вигнала. 






















ПАРУБКИ — ЛІНЮХИ, 
ЛАСУНИ, НЕНАЖЕРИ, ПИЯКИ 


ГРИЦЮ, ГРИЦЮ, ДО РОБОТИ 



— Гри. цю, Гри- цю, до те_лят! В Гри - ця ні. жень _ ки бо. лять. 



— Грицю, Грицю, до роботи! 
В Гриця порвані чоботи. 

— Грицю, Грицю, до Марусі! 

— Зараз, зараз приберуся! 

— Грицю, ГриціО, врубай 

дров! 

Ой! Гриць іцось-то нездоров. 


— Грицю, Грицю, до Марусі! 

— Зараз, зараз приберуся! 

— Грицю, Грицю, молотити! 
Гриць нездужає робити. 

— Грицю, Грицю, до Марусі! 

— Зараз, зараз приберуся! 


78 - 



— Грицю, Грицю, до телят! 

В Гриця ніженьки болять. 

— Грицю, Грицю, до Марусі! 

— Зараз, зараз приберуся! 

— Грицю, Грицю, роби хліб! 
Кахи, кахи, щось охрип! 

— Грицю, Грицю, до Марусі! 

— Зараз, зараз приберуся! 
Грицю, Грицю, хоч жениться? 
Не може одговориться! 

— Грицю, Грицю, кого взяти? 

— Краще Марусі не зискати! 

— Марусенько, серце моє, 

Чи ти підеш за мене? 


— Стидкий, бридкий, не 
люблю 

І за тебе не піду. 

Пішов Гриць, зажурився 
Да і в ченці постригся. 
Тепер Грицю скучно жити. 
Було Марусі не любити. 
Грицю всюди невпокой, 
Гриць іде уже домой. 
Грицю, Грицю, пошукай, 
Краще Марусі вибирай. 
Єсть Наталка і Ганнуся, 

Та миліш нема Марусі. 
Хоть ізгину, пропаду, 
Краще Марусі не найду. 


Я ДО ЛЕСА НЕ ПІДУ 


Швиденько І 


■9 - щ —1 

к- 




9 . ш. .... ^ 


-Л- -■ - ' ■ 


т 





-£= 




Я до ле.са, я до ле_са, я до ле - са не пі_ ду ( 



древ_ ка ру_баць, древ_ ка ру-баць, древ-ка ру - баць не бу- ду. 


Повільно 



Я до ле_ са, я до ле-са, я до ле - са не під- зем, 



древ _ ка ру-баць, древ. ка ру-баць, древ- ка ру- баць не бу-дзем. 


Я до леса (3) не піду, 

Древкарубаць (3) не буду. 

Древко би мя (3) забило, 

А што же би (2) шварне дівча робило? 


- 79 - 



ЧИ НЕ ТОЙ ТО ОМЕЛЬКО 



той то О- мель_ ко, що жне жи - то по- ма-лень-ко, по - ма- лень-ко? 


Чи не той то Омелько, (2) 
Що жне жито помаленько? 

Цілу жменю до смерку (2) 
Жне Омелько в холодку. 

Він нажав півснопа, (2) 

Та й хвалиться: о, копа! 

Він нажав цілий сніп, (2) 

Та й говорить: десять кіп. 

А як сяде за обід — (2) 

Із Омелька ллється піт. 

Пообідавши, Омеля (2) 
Завалився спать в постелю. 

Він за мною упадає (2) 

Ще й сватати обіїцає. 

Іди геть, іди проч, (2) 
Голівоньки не мороч! 

Ти ледачий, наче пень, (2) 
Жменю жнеш за цілий день. 

А мій милий роботящий, (2) 
Він ударник в нас найкращий. 


- 80 - 













НА ГОРБОЧКУ СИДЖУ ТА Й ДУМКУ ГАДАЮ 

Рухливо 

Один д вое 

Л іі і і і і .. .її. 



А 

На горбочку сиджу та й думку гадаю, 

Що я парубок моторний, та грошей не маю. 

Якби мені стільки грошей, як у того пана, 
Справив би я собі синього жупана. 

Ой справив би жупан новий та й підперезався, 
А як вийшов на вулицю, ще й у боки взявся. 

Ой їв би я, що хотів, сало і ковбаси, 

І чехоню, і тараню, панські витрабаси. 


- 81 
































А горілку б я пив, яка є на світі, 

І вишнівку, і тернівку, яка є на світі. 

На горбочку сиджу та й збираю вишні, 
Якби мені чоловіка та й під мої мислі. 

Щоб горілки не пив, тютюну не нюхав, 
Чужих жінок не любив, а своєї слухав. 

Ой не дав мені бог, кого я бажала, 

Та ж за той перебір, що перебирала. 

А за той перебір та ж за теє лихо, 

Колишу, тормошу, а він сидить тихо. 

— Ой устань, старий хрін, поворуши кості, 
Не суши, не нуди моєї молодості. 


НА ГОРБОЧКУ СИДЮ ТА Й ДУМКУ ГАДАЮ 

Б 

На горбочку сидю та й думку гадаю, 

Хоч я хлопець моторний, а грошей чортмає. 

Якби мені стільки грошей, як у мого пана, 

Купив би я сіру шапку й панського жупана. 

Іще що б я хотів — сало та ковбаси, 

7 чехоню з таранею — панські витримбаси. 

Оженився б я на пані або на міщанці. 

Любився б я, кохався б я, як сир у сметанці. 


КОЛИ Б МЕНІ ЗРАНКУ 


А 


Рухливо 



Ко_ ли 6 ме - ні зран- ку го- рі - лоч- ки склян- ку, 

то. тю. ну на люль- ку, дів- чи- ну - мор- гуль- ку. 


- 82 - 



КОБИ МЕНІ ЗРАНКУ 
Б 

— Коби мені зранку — Коби мені зранку 

Горілочки в дзбанку, Кави філіжанку, 

І до того люлька Сухарця до того, 

Й дівчина Ганулька. Хлопця молодого. 

Горілочку пив би-м, Кавоньку би-м пила, 

Тютюнець курив би-м, Сухарець би-м їла, 

Дівчину Ганульку Хлопця молодого 

До себе тулив би-м. До себе тулила. 


З’ЇЛО БИ СЯ, З’ЇЛО 

З’їло би ся, з’їло, Пив би я водицю 

Коли б в рот летіло: 3 чистої криниці 

Чи варене, чи печене, Чи з горняти, чи з баняти, 

То ж то з’їв би і смажене. Щоб лиш хто приніс до хати. 

Добра річ сакмана, 

Коби дарована 
Та ще синя-зеленява, 

То ж ходив би в ній, як пава. 


БУВ СОБІ ГАРНИЙ ХЛОПЕЦЬ 



Був со _ бі гар- ний хло.пець, мав ро _ ків двад _ цять три, лю _ 



Т 1 - 1 Г 


_ бив ко _ зак дів - чи _ ну і з си - ром пи _ ро - ги. 


- 83 - 
















Був собі гарний хлопець, 
Мав років двадцять три, 
Любив козак дівчину 
І з сиром пироги. 

Приспів: 

Ой чули, чули, чули, 

Чи чули, чули ви, 

Любив козак дівчину 
І з сиром пироги * 

Чи теплі, чи студені, 

Чи з білої муки; 


Дівчина хлопця любить, 
А він їсть пироги. 

Із гори високої 
Напали вороги. 

Козак лишив дівчину 
І вхопив пироги. 

Козак мав довгі ноги, 
Скакав через степи 
Дівчину рятувати, 

Бо вже з’їв пироги. 


ОЙ Я, МОЛОДА, НА БАЗАР ХОДИЛА 


Весело, жваво 




на 6а- зар хо- ди- ла я, на 6а- зар хо- ди- ла я. 



о- ку_ ня ку- пи - ла. 


Ой я, молода, на базар ходила **, 

На базар, на базар, на базар ходила я. 

Ой я, молода, окуня купила, 

Окуня, окуня, окуня купила я. 


* Приспів «Ой чули, чули, чули, чи чули, чули ви» повторюється з дво¬ 
ма останніми рядками кожного куплета. 

** Кожний рядок повторюється. 


- 84 - 






















Ой я, молода, юшки наварила, 

Юшки я, юшки я, юшки наварила я. 

Ой я, молода, хлопця запросила, 

Хлопця я, хлопця я, хлопця запросила я. 

Він носа дере, скоса поглядає, 

Не цілує, не цілує і не пригортає. 

На полиці млинці — він на них моргає, 
Він на них, він на них, він на них моргає. 

Ой горе мені із таким коханням: 

Без гарячих млинців нема женихання. 


ОЙ ІШОВ Я З ВЕЧОРНИЦЬ 


Швиденько 



ОЙ ХТІВ ЖЕ Я ЖЕНИТИСЯ, НЕ МАЮ ЗА ЧОГО 

А 

Ой хтів же я женитися, не маю за чого, 

Не стає мні десять грошей до півзолотого. 

Я п’ять грошей розміняю, десять позичаю, 

На Вкраїні дівчинонька — до неї манджаю. 

Приходю я до дівчини, просять мене сісти, 

Дають мені бараболі полуплені їсти. 

А я тую бараболю стиха поїдаю, 

На полиці вареники — я за них думаю. 


- 85 - 
















По вечері, по вечері полягали спати, 

Я за тії вареники та й далі тікати! 

Не попав же я у двері та в стовп головою, 
Господиня те все чула та зверх — коцюбою! 

їден каже: «Пане-брате», другий каже: «Куме», 
Ну, а третій межи плечі макогоном суне. 

Я змежи них вимотався, в коноплі сховався, 

Як потягне мужик ціпом, аже-м засміявся. 

І здається не болить, а не можу встати, 

Коби бог мене підняв, піду спочивати. 

Ой хотів же я женитися, хотів жінку мати,— 
Сіно мені не вродило — нічим зимувати. 

Вівсяниці, половиці та й не хоче їсти, 

А яшна із остяками — буде в язик лізти. 

БУВ У МЕНЕ СИВИЙ КІНЬ, А СІДЕЛЬЦЕ МАЮ 

Б 



Був у мене сивий кінь, а сідельце маю, 

Поїхав я за границю, там дівчину знаю. (2) 

Приїхав я за границю, кажуть мені сісти, 
Дають мені бараболю полуплену їсти. (2) 

А я ж тої бараболі та й не поїдаю, 

На полиці вареники — на них поглядаю! (2) 

Стала скалка догорати, стала й потухати, 

А я за ті вареники да й шмигнув із хати! (2) 


- 86 - 









Поїв я ті вареники, поїв варениці, 

Перевернув макітерку в сінях на полиці. (2) 

На добраніч усім на ніч та ще й тобі, Настя, 

Щоб на мене, молодого, не було напасті! (2) 

ОЙ ВИСКОЧИВ У КОНОПЛІ ТА Й ВЗЯВСЯ У БОКИ 

в 

Ой вискочив у коноплі та й взявся у боки: 

Подивися, старий дурню, який я високий. (2) 

Прийшли дівки, прийшли дівки конопельок брати, 
Взяли мене за рученьку, привели до хати. (2) 

Як привели аж у хату, кажуть мені сісти, 

Дають мені бараболі невбирані їсти. (2) 

Ой я тії бараболі по столі качаю, 

На полиці вареники — скоса поглядаю. (2) 

Загасили ясну свічку, полягали спати, 

Я за тії вареники та й утік із хати. (2) 

Ой сів і з’їв, ой сів і з’їв тії варениці, 

Перевернув макітрину в сінях на полиці. (2) 

Ой ішов я з вечорниць через три городи, 

Заплутався в гарбузиння, наробив я шкоди. (2) 

Ой прийшов я до корчми: «Добривечір, люди! 
Виплутайте з гарбузиння, вам шкоди не буде». (2) 


НА ТІМ БОЦІ ПРИ ТОЛОЦІ СИВИЙ БИЧОК РИЧЕ 

Г 

На тім боці при толоці сивий бичок риче. 

— Вийди, вийди, дівчинонько, легінь тебе кличе. 

Ой не вийшла дівчинонька, вийшла її мати: 

— Кому треба дівчиноньки, най іде до хати. 

А я ввійшов та до хати, не завстиг я сісти, 

А вони мні — гандибурку нелуплену їсти. 


- 87 - 



А я тоту гандибурку гірко заїдаю, 

Перед печі — пироженьки, я си позираю. 

Перед печі — пироженьки, а на кухні — масло. 

— Дідько тебе,— каже,— бери а з твоїм багатством! 

— Ой багаче, багачику, чим ся гоноруєш, 

Чому дівку не віддаєш, на чорта годуєш? 

— Я ще буду годувати та й штири неділі, 

Відтак буду посилати в високе Підгір’я. 

А Підгір’ю хліб по кілю, калачі по платі, 

Багацької дівчиноньки нема на роботі. 

А багацька дівчинонька не хоче робити, 

А черево по коліна, не годна ходити. 

А черево по коліна, а ротик по вуха, 

Оченята, як горнята, ще й до того глуха. 


ІДЕ БИЧОК У ПЛАЄЧОК ТА Й ТОНЕНЬКО РИЧЕ 

Д 

Іде бичок у плаєчок та й тоненько риче: 

— Вийди, вийди, дівчинонько, щось ті легінь кличе. 

Та не вийшла дівчинонька, лишень її мати: 

— Кому треба до дівчини, най іде до хати. 

Ой прийшов я та до хати та не спостиг сісти, 

Дали мені барабульку нелуплену їсти. 

А я тоту барабульку лиш пересуваю; 

Стоїть книшок на полиці — я сі позираю. 

На припічку варениці, а на столі сир, сир, 

А я тоту барабульку поза себе фир, фир! 

НА ТІМ БОЦІ НА ТОЛОЦІ СИВИЙ БИЧОК РИЧЕ 

Е 

На тім боці на толоці сивий бичок риче: 

— Вийди, вийди, Іленочко, чос тя Іван кличе. 

Та не вийшла Іленочка, але вийшла мати: 

— Кому треба до Іленки, най іде до хати. 


- 88 - 



Увійшов я та й до хати та став ся вітати, 
А Іленка до віника — хату замітати. 


Увійшов я та й до хати, та не встиг я сісти, 
Мені дали барабулю нелуплену їсти. 

А я тоту барабулю гірко оббираю, 

На полиці варяниці — я все зазираю. 

На полиці варяниці, а під печов масло... 
Через таке моя люба до дівчини згасла... 


ОЙ НА ГОРІ-ГОРІ ОГОНЬ ГОРИТЬ 

Ой на горі-горі огонь горить, 

Ой там дівчина пироги варить. 

А прийшов хлопець та кривопиский, 
Ой та й смик та смик пироги з миски. 

А я його пирогом по зубах, 

А він мене батогом по ногах. 


В ПОНЕДІЛОК РАНО 




В понеділок рано 
Косив отець сяно. 
Косив отець, косив я — 
Косили ми обидва. 


А в вівторок рано 
Сушив отець сяно. 
Сушив отець, сушив я 
Сушили ми обидва. 


- - 














А в середу рано 
Збирав отець сяно. 
Збирав отець, збирав я — 
Збирали ми обидва. 

А в четвер рано 
Копив отець сяно. 

Копив отець, копив я — 
Копили ми обидва. 

А в п’ятницю рано 
Складав отець сяно. 


Складав отець, складав 
Складали ми обидва. 

А в суботу рано 
Возив отець сяно. 
Возив отець, возив я — 
Возили ми обидва. 

А в неділю рано 
Пропив отець сяно. 
Пропив отець, пропив ; 
Пропили ми обидва. 



ЛІНИВІ, БЕЗГОСПОДАРНІ 
ДІВЧАТА 

НА ГОРОДІ СУХИЙ ДУБ ХЛОПЦІ ПОРУБАЛИ 


Рухливо 

Один 



























На городі сухий дуб хлопці порубали, 

Ой недавно оженився, усі люди знали. 

Приспів: 

Чумбара, чумбара, чумбариня, 

Де дівчина молода. 
Чумба-чумба-чумбариня, 
Чумба-чумба-чумбара, 
Чумба-чумба-чумбариня, 

Де дівчина молода. 

Ой мав же я дівчиноньку, Марусею звали, 

Вона мені сорочечку шила-вишивала. 

Вона мені сорочечку шила-вишивала 
Кривульками-стебельками, бо більше не знала. 

Ой як прийшла неділенька, я в сорочку вбрався, 
Як вийшов я на вулицю, весь народ зглядався. 

Ои прийшов же я у церкву та й став у куточку, 
Святий Юрій задививсь на мою сорочку. 

То ж не свита, не сіряк, не така рубаха, 

Оце мила вишивала — гола костомаха. 

Ой як вийшов із церковки, стали всі питати, 

Ой чи свита, чи сіряк, то було не знати. 

Ой Марино, Марино, яка ти облесла, 

Ти не вмієш наложити на сніп перевесла. 

Ой Марино, Марино, яка ти облесла, 

Грім би тобі зуби вибив аж по самі ясна. 


РОЗВИВАЙСЯ, БУЧКУ 



не сі» дай мі, Ган_ чо, на ко - ле_ на, на ко_ ле - на. 


- 92 - 



















Розвивайся, бучку, 

Од кореня, од кореня, 
Не сідай мі, Ганчо, 

На колена, на колена. 

А чия то вина? 
Материна, материна, 


Она ня роботі 
Не учила, не учила. 

Лем ня научила 

Той роботи, той роботи 

Наганяти кури 

Поза плоти, поза плоти. 


КАЗАЛА МЕНІ МАТИ 
А 

Казала мені мати 
Зелений ячмінь жати: 

— Жний, жний, моя доненько, 
Жний, жний, й моє серденько. 

Я ячменю не жала, 

Б бороздоньці лежала: 

— Лежи, лежи, моя доненько, 
Лежи, лежи, моє серденько. 

Сніпочок-єм нажала 
До себе притуляла: 

— Тули, тули, моя доненько, 
Тули, тули, моє серденько. 

Ячмінноє зерненько 
Закололо в серденько: 

— Терпи, терпи, моя доненько, 
Терпи, терпи, моє серденько. 

Ой та вже я терпіла, 

Аж поки-м не зомліла: 

— Млій, млій, моя доненько, 
Млій, млій, моє серденько. 

Щоб серце улічити, 

Тра козака любити: 

— Люби, люби, моя доненько. 
Люби, люби, моє серденько. 


- 93 - 



Та ще би, моя мати, 

З козаком погуляти: 

— Гуляй, гуляй, моя доненько, 
Гуляй, гуляй, моє серденько. 

Ой а він хоче, мати, 

Щоби му ручку дати: 

— Давай, давай, моя доненько, 
Давай, давай, моє серденько. 


КУЛИК ЧАЙКУ ЛЮБИВ 
Б 

Кулик чайку любив 
Та й до чайки ходив. 

Кулик чайку питає: 

— Чи ще, чайко, не світає? 

— Ой ще, ще, ще, ще! 
Присуньмося ближче ще! 

Борозенька узенька — 

Не уляжемося; 

В Петрівку ніч маленька — 

Не награємося; 

Суча куца кожушина — 

Не удягнемося: 

— Ой ще, ще, ще, ще! 
Присуньмося ближче ще! 

— Коли б знала, що ти мій, 

Дала б тобі кожух свій; 

Кожух білий, ковнір чорний, 
Славний парень, ще й моторний. 
Славний парень, славно ходить, 
Славно його мати водить. 

— Ой ще, ще, ще, ще! 
Присуньмося ближче ще! 


- 94 - 



ОЙ ПОСЛАЛА МЕНЕ МАТИ 


В 

Ой послала мене мати (3) 
Золотеє жито жати. 

А я жита не жала, (3) 

В борозеньці лежала. 

Борозенька узенька — (3) 
Не помістимося. 

Літня нічка маленька — (3) 
Не натішимося. 

А я дня укорочу (3) 

Да й до нічки приточу. 

А я заступа маю, (3) 
Борозеньку розкопаю. 


КАЗАЛА МЕНІ МАТИ 


Г 


Швиденько 



Ка- за- ла ме- ні ма- ти зе- ле-не жи- то жа- ти, 



Казала мені мати 
Зелене жито жати, 

А я жита не жала, 

В борозеньці лежала. 

Хлопці з поля йшли, 
Мя в борозні найшли, 
Принесли мя додому, 
Положили в комору. 


Я з комори та в контору — 
До писаря молодого. 
Писар пише і малює, 
Обернеся і цілує. 

— Писарчику, любче! 
Цілуй мене.лучче, 

Цілуй мене, як сам хоч, 
Головоньки не мороч! 


- 95 - 
















ОЙ ПОСЛАЛА МЕНЕ МАТИ 


д 


Швиденько 



Ой пос. ла_ лв ме_ не ма_ ти зе- ле- но - го жи - та жа- ти, 









а я жи- та не жа- лв, • бо- ро-зень- ці ле - жа- ла. 


Ой послала мене мати 
Зеленого жита жати; 

А я жита не жала, 

В борозеньці лежала. 
Борозенька узенька — 
Не уляжемося, 

Тепер нічка маленька — 
Не награємося. 


Всі лампадки горять, 

А моя погасла, 

Всі по парам лежать — 
Моя не согласна. 

Під рядном холодно, 
Під кожухом жарко, 
Якби знала, що ти мій, 
Дала б тобі кожух свій. 


ЯК ПОСЛАЛА МЕНЕ МАТИ 
Е 

Як послала мене мати 
Ярового жита жати, 

А я жита не жала, 

В борозеньці лежала. 

Та їхали чужі женці, 

Найшли мене в борозеньці: 

— Встань, дівчино, не лежи, 
Боже тобі поможи! 

— Ох ви, женці — чужі женці, 
Та не кажіть моїй неньці, 

Та не кажіть моїй неньці, 

Що лежала в борозеньці. 

Я лежала — не лежала, 

І снопика не нажала, 

І снопика не нажала, 

І копи не наклала. 


- 96 - 















ОЙ НА ГОРІ ЖИТА МНОГО 


Швиденько 



зе_ ле_ но- го, 


Ой на горі жита много, 
Йой, йой, йой, йой, йой, 
Половина зеленого, 
Гоя-гой, гоя-гой, гоя-гой! 

Ішли його дівки жати, 
Йой, йой, йой, йой, йой, 
Та й забули серпи взяти, 
Гоя-гой, гоя-гой, гоя-гой! 


Серпи взяли, хліб забули, 
Йой, йой, йой, йой, йой, 
Такі тоті женці були, 
Гоя-гой, гоя-гой, гоя-гой! 

Коби його хлопці жали, 
ЙОЙ, йой, йой, йой, йой, 
Вони б йому ради дали, 
Гоя-гой, гоя-гой, гоя-гой! 


ОЙ НА ГОРІ ЖИТА МНОГО 


на го - рі жи_ та мно- го, по- ло - 


Ои на горі жита много, 

Половина зеленого, гоя-я. (2) 

Над тим житом женці рвуться, 

За дівчину хлопці б’ються, гоя-я. (2) 

- 97 - 


ІІІІІІ 





























Не бийтеся — нема чого; 

Котра файна — ні до чого, гоя-я. (2) 

Котра файна та й подібна — 

До роботи непотрібна, гоя-я! (2) 


ОЙ ДІВЧИНА КРІПКО ЖНЕ 
А 

Ой дівчина кріпко жне — 

Серпа в руку не бере, 

А за нею густий сніп: 

Штири дяки, п’ятий піп. 

Ой гоню його, ма! 

Не має дяк сорома: 

Куди іде — не мине, 

Поцілує, обійме. 

Ой на горі стояла 
Та на дяка кивала: 


ПІШЛА ГАНДЗЯ В 
Б 

Пішла Гандзя в поле жати 
Та й забула хліб узяти, 

Хліб узяла, серп забула, 

Таки Гандзя вдома була. 

Ой то Гандзя добре жне — 

Серпа в руку не озьме, 

А за Гандзьом густий сніп: 

Штири дяки та й Прокіп. 

Пішла Гандзя по бураки, 

А за нею всі двораки, 

А воконом іспереду: 

— Почекай, Гандзю, куплю меду! 


— Прийди, дяче, прийди 
Не вчиню тобі кривди! 

Одну козу мала, 

А другу продала, 

А третього цапа мала 
Та смерть іспрятала. 

А третього цапа мала, 

Та смерть іспрятала, 
Щоби дяк мовчав 
Та на мене не ворчав! 


ПОЛЕ ЖАТИ 


~ 98 - 



ДОБРИЙ ВЕЧІР, АБО ЩО, АБО ЩО, АБО ЩО 

В 


Швидко 



Добрий вечір, або що, або що, або що, 

Вечеряв би — нема що, нема що, нема що. 

Засвистав би — нема чим, нема чим, нема чим, 
Говорив би — нема з ким, нема з ким, нема з ким. 

Наша Гандзя добре жне, добре жне, добре жне — 
Серпа в руки не возьме, не возьме, не возьме. 

За Гандзею густий сніп, густий сніп, густий сніп: 
Штири дяки, п’ятий піп, п’ятий піп, п’ятий піп. 

Уже шестий попів син, попів син, попів син 
Гандзі снопи поносив, поносив, поносив. 

А вже семий паламар, паламар, паламар 
Гандзі снопи пов’язав, пов’язав, пов’язав. 


ГАНДЗЮ, ГАНДЗЮ, ГАНДЗЮСЕЧКО 

— Гандзю, Гандзю, Гандзюсечко! 

Не йди в поле ранюсечко. 

Не йди, Гандзю, рано в поле, 1 
Сонце пече, стерня коле. ) 2 

Г андзя того не слухала, 

До дня в поле потрухала. 

Таки в поле потрухала, 1 
Стерню собі прополола. } 2 

Стерню собі прополола, 

Щоб в ніжечки не колола. 

Хліб узяла, серп забула, 1 
Таки Гандзя дома була. ] 2 


- 99 - 














За Гандзею густий сніп: 

Штири дяки, п’ятий піп. 

Шостий іде попереду: 

— Чекай, Гандзю, куплю меду. 

— Купи, купи, то згодиться, 

Бо я гарна молодиця. 

ОЙ ХОДИЛА КОЛО ПЛІТУ 

Ой ходила коло пліту — 

Нема в світі над Микиту, 

Як любила, любить буду, 

Повік його не забуду! 

Ой ходила коло млина — 

Нема в світі над Данила, 

Як любила, любить буду, 

Повік його не забуду! 

Пішла Гандзя в поле жати, 
Забулася серпа взяти, 

Хліб узяла, серп забула, 

Таки Гандзя дома була. 

Пішла Гандзя по буряки, 

А за нею два дураки, 

А попович попереду: 

— Постій, Гандзю, куплю меду! 

— Ой ти, Гандзю, що ти робиш? 
За собою хлопців водиш! 

— Ой якби ж я не водила, 

То б косників не носила! 

— Ой ти, Гандзю, що ти робиш? 
За собою хлопців водиш, 

За собою молодою 
Водиш хлопців чередою! 

— За тією вдовицею 
Ходять хлопці копицею, 

А за мною, молодою, 

Ходять хлопці чередою! 

— Ой ти, Гандзю, милостива, 
Чим ти брови намастила? — 

— Було трохи купервасу — 
Намастила к сьому часу. 


- 100 - 



Намастила брови лоєм, 

Щоб ходили хлопці роєм. 

Ой ти, Гандзю кучерява, 

З ким ти сю ніч ночувала? 

— Під явором зелененьким 
З козаченьком молоденьким. 

— Ой дам тобі прочухана, 
Щоб ти дома ночувала!.. 

— Ой ти, Гандзю кучерява, 
Де ти цю ніч ночувала? 

— Під хатою, під латою 
З собакою кудлатою! 

Через греблю Микитину 
Ведуть Гандзю підтикану. 
Кричить Гандзя, репетує, 
Ніхто Гандзі не рятує. 

Гандзю, Гандзю, триста мамі! 
Через тебе був я в ямі. 

Через тебе, високую, 

Впав я в яму глибокую! 


ГАНДЗЮ, ГАНДЗЮ КУЧЕРЯВА 


Швиденько 




ШШШ 




Ганд_зю, Ганд-зю, 


V 7 

ку- че- ря- ваі 


Під ре-шв-том но- чу- ва-яа. 



Гандзю, Гандзю кучерява! 
Під решетом ночувала. 

Як решето подереться, І £ 
Гандзя лиха набереться! / 


- 101 - 
















Гандзю, Гандзю, тряс ця в маму! 
Через тебе впав я в яму. 

Через твої чорні очі | 

Не спав же я ані ночі! / ^ 

к ХТО ХОЧЕ ГАНДЗЮ ЗНАТИ 

А хто хоче Гандзю знати, 
Прошу мене запитати, 

Бо я Гандзю добре знаю, 

Бо я в Гандзі все буваю. 

Там-то Гандзя, там-то стан, 

Не з дурниці любив пан! 

Там-то Гандзя, там-то гожа, 
Там-то личко, як та рожа. 

Іно в Гандзі зла натура, 

Сіла шити та й заснула. 
Прийшов тато та й торкає: 

— Вставай, Гандзю, вже світає! 

ОЙ НА ГОРІ НА МОГИЛІ 

Ой на горі на могилі 
Там пасуться три кобилі — • 
їдна кара, друга бура... 

Що то в дівки за натура: 

Йшла за дров’ми та й заснула. 
Прийшов кабан та й торкає: 

— Вставай, дівко, бо світає. 
Пішла дівка до пана 
Позивати кабана: 

— Ой ти, пане, твій кабан 
Такий самий, як сам пан. 


НАВАРИЛА СОЧЕВИЦІ 

Наварила сочевиці, 
Поставила на полиці, 
Сочевиця сходить, сходить, 
Сам до мене козак ходить. 


- 102 - 



Наварила гороху 
Да послала на даху. 

Приспів: 

Що це в біса, нема з ліса? 
Що це, братця, як баряться? 
Наварила каші з лоєм. 
Налигалась з упокоєм! 

Приспів. 

А я з того поговору 
Пішла собі за комору. 

Приспів. 

Сіла дівка та й заснула, 

Свиня бігла та й зопхнула. 

Приспів. 

Біжить свиня кованая: 

— Чого сидиш, поганая? 

Чого сидиш, надулася? 

Чому в кожух не вдяглася? 

— Бодай в тебе стільки духа, 

Як у мене єсть кожуха. 

Приспів. 

Ведуть свиню перед пана, 
Кричить свиня: «Я не пхала!» 
Кричить свиня, репетує, 

Ніхто її не рятує. 

Приспів. 


ТАКИЙ МИ СЯ ХЛІБЕЦЬ УДАВ 
А 


$ 


Помірно 


Та_ кий ми ся 


хяі-бець у- дав - 


по- під кір - ку 



ма.цур бі _ гав. 


Го_ я, го _ я- я, ру- жа бі-ля-ва, ма- цур бі-гав. 


- 103 - 














Такий ми ся хлібець удав — 
Попід кірку мацур бігав. 
Гоя, гоя-я, ружа білява, | 
Мацур бігав. ) 2 


А ЦИ ТО Я НЕ ГАЗДИНЯ 
Б 

А ци то я не газдиня, 

Што-м фраїра погостила? 

В понеділок заправила, 

А в вівторок замісила. 

У середу запалала, 

А у четвер посаджала. 

В п’ятницю я винимала, 

А в суботу на стіл клала. 

У неділю прийшов милий, 

Ци ся вдарив хлібець білий. 

Такий ся мі хлібець вдарив, 
Попід скору коцур шмарив. 

Іщи хвостик закачурив, 

А скорхи ся не дотулив. 


У НАС МАЛЯР, У НАС МАЛЯР 



Ма _ ли_ на, ка_ ли _ на, ма_ ли _ но_ вий гус _ ™й ліс, 



най ся збі- сить, ти, бе — тя_ ру, тво- я ма. ма ше днесь, 


- 104 - 

















У нас маляр, у нас маляр 
Ночував, ночував. 

Што мі личко, што мі личко 
Малював, малював. 

Приспів: 

Малина, калина, малиновий густий ліс, 

Най ся збісить, ти, бетяру, твоя мама ше днесь. 


Мила моя, мила моя, 

Што мислиш, што мислиш, 
Крави гонять, крави гонять, 
А ти спиш, а ти спиш. 


ПРОДАЙ, МАМКО, ПРОДАЙ 


Швиденько 



Про-дай, мам. ко, про- дай то- ту си _ ву кра- ву, 



же-бм-м не хо - ди _ ла до га - ю на тра- ву. 


Продай, мамко, продай 
Тоту сиву краву, 
Жеби-м не ходила 
До гаю на траву. 


Бо там хлопці ходять, 
Мене младу просять, 
А я ся не даю, 

Бо чижем не маю. 


А ще, мамко, продай 
Тоті штири бички, 
Жеби-м не ходила 
До гаю на смички. 


Бо як буду, мамко, 
До гаю ходити, 
Буде ся мі, мамко, 
Личенько палити. 


- Ю5 - 










НА ЧУМАКУ ЧОРНА ШАПОЧКА 
(Джарочка) 

На чумаку чорна шапочка. 

Приспів: 

Джар, джарочка, 

Джар, джар, джарочка, 

Чудна була Одарочка. 

Чи варила, душа мила, джар. 
На шапочці три вузла: 

Що в першому — білило, 

А в другому красило. 

Я й білилом набілюся, 

А красилом накрашуся. 


ОЙ БІЛА БІЛЯВИНО, НА МЕНЕ НЕ ДУЙСЯ 


Жваво 





§ *т— 


ір $..ффї,$ р } і 

Ой 

и , , 

бі - ла 

- к—1- 

бі _ ля- ви- но, на ме_ не не дуй- ся, 

К К к к І К N—Г' К і г ", і 


куп_ лю я 

4-і- 

ти 

пу — де- ри- ку, ти на - пу- де_ руй_ ся. 

-»-- ——к -- н ---г. 

4.г і = 


-■-■--=-=-- Ф - н -и 


Ай, гой, ди_ ну- ди- ну, а ти, ди_ ну- дай- на. 


Ой біла білявино, на мене не дуйся, 
Куплю я ти пудерику, ти напудеруйся. 

Приспів: 

Ай, гой, дину-дину, 

А ти, дину-дайна. 

Ой яворе, яворе, яворе, яворе, 

Тая собі дівча найду, аж перейду море. 
Когут піє, когут піє, куриця кокоче, 
Стара баба блюда миє, молода не хоче. 


- 106 - 











УМИРАЮ, МОЯ МАТИ, ВМИРАЮ, ВМИРАЮ 




Умираю, моя мати, вмираю, вмираю, 

На постелі крижом лежу, на хлопців моргаю. 
Як же мені не моргати на сиві голуби? 

А хто ж по мні тії хлопці любитоньки буде? 

А в суботу на роботу голова боліла, 

А в неділю на музики мало не злетіла. 

А в суботу на роботу нехай іде мама, 

А в неділю на музики вже я піду сама. 

Як музика ладно грає, пусти мене, нене, 

Бо мій любко не танцює, чекає на мене. 
Мати моя старенька, мати моя, мати! 

Не дай мені три дні їсти, а день погуляти. 

Гуляй, доню, не бороню, тільки твого світа, 
По чім будеш пам’ятати молоденькі літа? 
Тепер мені погуляти, коли рідна мати 
І постелить, і накриє — лягай, доню, спати! 

Ой ніхто так не заграє, як Іван, весело, 

А Йванову скрипку чути на десяте село! 

А скрипочки із липочки, а струни з барвінку, 
Як заграє, защебече, чути на Вкраїнку. 


- 107 - 




















ОЙ ТАМ, ОЙ ТАМ НА ГОРІ 
А 



ма_ лю- ва- ли 


Ой там, ой там на горі, 
Там стояли малярі, 
Малювали черевички 
Дівчиноньці молодій. 

— Ой мамуню моя, 
Позичте ми таляра, 
Викупити черевички 
В молодого маляра. 

— Ой доню ж ти моя, 
Було літо — не зима, 

Було собі заробити, 


. КИ ДІН- ЧИ - НОНЬ - ЦІ МО- ЛО- 

Черевички викупити 
В молодого маляра. 

Ой там, ой там на горі, 
Малювали малярі, 
Питалися дівчини: 

— Чи треба ти димчини? 

Дівчина сі не встидала, 
Нову димку підібрала, 
Ой дивуються малярі, 
Нова димка — дві дирі. 


ОЙ ТАМ НА ГОРІ 


Швидко 


ЧЄ — ре- 8ИЧ- КИ ДЛЯ 
ви— ку- пи- ти 


*о- ло-дои мо- ло- дич-ки за чо- ти- ри 
од мла- до- го 


Ой там на горі, 

Там малюють малярі, 
Змалювали черевички 
Для молодой молодички 
За чотири талярі. 


— Ой мамцю моя! 

Пришли ти мі таляра, 
Черевички викупити 
Од младого маляра. 




















— Ой дівко моя, 
Було літо, не зима, 
Було собі заробити, 
Черевички викупити 
Од младого маляра. 


— Ой мамцю моя. 
Боліла ня голова, 

Не могла-м си заробити, 
Черевички викупити 
Од младого маляра. 


ЕЙ, А НА ГОРІ МАЛЮЮТЬ ТАМ МАЛЯРІ 

В 


Швиденько 



-и — к— к - — 1 

— 


г-тіг-Нс - к .- г-- 




Е= 

. . .4 — л . і 

тзВ—> 




ма _ пю _ ють т гм че _ ре- вич_ ки про *ло_ по- Ді Дів _ ча- та. 

Ей, а на горі малюють там малярі, 

Малюють там черевички про молоді дівчата. 

— Ей, мамо ж моя, пожичте мі таляра, 
Черевички вимінити од младого маляра. 

— Ей, дівко моя, било сой заробити, 

Черевички от младого маляра вимінити. 


ПІСОК ГРАБАЛА 


Пісок грабала, 
Воду в’язала, 

По тій роботі 
Тиждень лежала. 


Ке била-м знала 
О тім зарбутку, 
Сиділа била-м 
На пєцу в кутку. 


ЧОМ, ЧОМ, ЧОМ, ЧОМУ БОСО ходиш 

— Чом, чом, чом, чому босо ходиш, 
Чом, чом, чом, чому не заробиш? 

— Принесе коли біс лісовчики, 
Зароблю собі на черевики. 

— Не ждай ти на лісовчики, 

Дам я тобі на черевики. 

— Не хочу тебе, волю лісака, 

З острогами красного козака. 


- 109 - 



— Прийди до мене робити, 

Босо не будеш ходити. 

— Не приду, коли шість гроші даєш, 
А черевики дорогі маєш. 

— Коли не хочеш робити, 

То босо мусиш ходити. 

— Дідько тя просить з черевиками, 
Маю я ходаки з холошеньками. 

— Бог не буде тобі спроїцині, 

Коли обуєш колошині. 

— Нічого, так повідала мати, 

Іж в холошинях гаразд скакати. 


ОЙ ЗА ЯРОМ, ЗА ЯРОМ 


Ой за яром, за яром 
Кукурудза з полином. 

Приспів: 

Ой тай-тай-тай-тай-тай-тай! 
Кукурудза з полином *. 

Там дівчина гуляла, 
Кукурудзу ламала. 
Кукурудзу ламала. 

Та й на хлопців моргала. 

—Ой ви, хлопці, парубки, 
Візьміть мене на руки, 
Візьміть мене з собою, 

Буду я вам жоною. 


Буду я вам жоною, 
Вашим батькам слугою. 
Ой іцо буде, те й буде, 
Я робити не буду. 
Найму собі наймичку, 
Сама сяду в запічку. 
Найму собі Педору, 
Щоб доїла корову. 
Найму собі Тетяну, 
Щоб збирала сметану. 
Найму собі Я в доху, 
Щоб носила до льоху. 
Найму собі Килину, 
Щоб бавила дитину. 


ЧИ Я ТОБІ НЕ КАЗАЛА, ХОРОШИЙ ЛЕГІНЮ 

А 

Чи я тобі не казала, хороший легіню, 

Та хоть бери, хоть не бери, робити не вмію. 

У хаті ти не замету, бо си не схиляю, 

Сміття ти не виберу, ручки не валяю. 

* Приспів «Ой тай-тай-тай-тай-тай-тай!» повторюється з кожним парн 

)ЯДКОМ. 


— по — 



Мисочки ти не помию, бо ручки не мочу, 
Ватерку ти не складу, бо таки не хочу. 
На полотно я не пряду, бо не розумію, 
Сорочку ти не заш’ю, бо таки не вмію. 


ОЙ ПОЗИРАЙ, ДІВКО БІЛА, НА СУХУ ТОПОЛЮ 

Б 

— Ой позирай, дівко біла, на суху тополю, 

Як ся буде розвивати, беру тя з собою. 

— Ой бери ня, легінику, бери ня, бери ня, 

Лем в велику робітницю та не заведи ня. 

Хижочку ти не замету, бо ся не схиляю, 

Сміттячко ти не винесу — руки обваляю. 

Мисятко ти не умию, руки не намочу, 
їсточки ти не ізладжу, бо таки не хочу. 

Постілку ти та пристелю, учиню ти волю, 

Ідеш у ню, любцю, спати та й я йду з тобою. 


ФРАЇРУ МАЛЮЧКИЙ 


Фраїру малючкий, 
Возьми ня на ручки, 
З ручок на коліна, 
Буду твоя жена. 

А боже мій, боже, 
Таку мам мамичку, 


Што мене видали 
Таку невеличку. 

Корову не здою, 
Бо ся хвоста бою, 
Хижу не замету — 
Мітлу не занесу. 


МІЙ ОТЕЦЬ З МАТІРЬОМ 


Мій отець з матірьом 
Глядають мі жону. 
Лем кеби не найшли 
Деяку шалену. 

Деяку шалену, 
Такого бортака: 


Піде краву доїць, 
Сяде під буяка. 

Што то за корова — 
Молока не дала. 

Ци то є ялова, 

Ци теля не мала. 


- 111 - 



ОЙ МИЛИЙ, МИЛИЙ, ЧОРНОБРИВЕНЬКИЙ 

Ой милий, милий, чорнобривенький! 

Шануй же мене, як мак біленький. 

Як мак біленький, як тую рожу, 

Я молоденька, бігме не можу. 

Ані до серпа, ані роботи, 

Я молоденька йно посидіти. 

Йно посидіти і погуляти, 

А часом в коршму йти напивати. 

Як я нап’юся, за все забуду. 

За то, мій милий, любить тя буду. 


ВЗЯВ БИ-М ТЯ, ДІВЧАТКО, АЛЕ НА ЦО 




Взяв би-м тя, дівчатко, але на цо? (2) 
Кедись ти малюцька (3) і ледацо. 
Ани мі кошелю не випереш, (2) 

Ани ся мі сама (3) не прибереш. 

А я потребую роботницу, (2) 

Не таку, як ось ти, (3) даремницу. 
Зде-єс си, мой милий, загаздував, (2) 
Остатнє колесо до пєца (3) порубав. 


- 112 - 






















НЕ ДИВУЙТЕ, ДОБРІ ЛЮДИ, ЩО ЖИВУ БАГАТО 

Не дивуйте, добрі люди, що живу багато, 
Заробила трудоднів, ставлю білу хату. 

Як же мені парубкам мізки не крутити, 

Коли вмію всі машини відмінно водити, 

Коли вмію їх водити ще й ремонтувати, 
Попробуйте пішака мене доганяти! 

А Марія-ледащиця стиляжниця стала, 
Скудлачила всю голову,— курей полякала. 



ЗАКЛИКИ НА ВУЛИЦЮ. 
ГУЛЯНКИ МОЛОДІ. ЗАЛИЦЯННЯ 


ОЙ ЛУГАМИ ЙДЕМ 



' Ой лу _ га- ми йдем, бе_ ре_ та _ ми йдем, па_ суть.ся ка_ ча-та, 



Ой лугами йдем, 
Берегами йдем, 

Пасуться качата, (2) 

Ой пасуться качата. 

Ой туди ж ми йдем, 

Ой туди ж ми йдем, 

Де гарні дівчата, (2) 

Ой де гарні дівчата. 

Ой лугами йдем, 
Берегами йдем, 

Пасуться (г)индики, (2) 
Ой пасуться (г)индики. 


Ой туди ж ми йдем, 

Ой туди ж ми йдем, 

Де грають музики, (2) 

Ой де грають музики. 

Ой лугами йдем, 
Берегами йдем, 

А там вовки трублять, (2) 
Ой там вовки трублять. 

Ой туди ж ми йдем, 

Ой туди ж ми йдем, 

Де нас вірно люблять, (2) 
Та де нас вірно люблять. 


- 114 - 








ДОБРИВЕЧІР, ДІВЧИНО, КУДИ ЙДЕШ 
А 


— Добривечір, дівчино, куди йдеш? (2) 
Скажи мені правдоньку, де живеш? 

— Ото ж моя хаточка край води (2) 

З високого дерева — з лободи. 

Ото ж мої сінечки при кутку (2) 

З високого дерева — з лопуху. 

— Ой чия ти, дівчино, чия ти? (2) 

Чи вийдеш ти на вулицю гуляти? 

— Не питай же, козаченьку, чия я, (2) 
Як вийдеш ти на вулицю — вийду я. 


ДОБРИЙ ВЕЧІР, ДІВЧИНО, КУДИ ЙДЕШ 

Б 

— Добрий вечір, дівчино, куди йдеш? 
Скажи мені правдоньку, де живеш? 

— Ой я живу, козаченьку, край води, 
Поставила хатоньку з лободи. 

А ще к тому сінечки приплету 
З премудрого дерева — лопуху. 

— Ой одчини, дівчино, одчини, 

Сама собі кривдоньки не чини. 

— Ой не буду, козаченьку, одчинять, 

Бо ти будеш ніченьку ночувать. 

— Ой не буду, серденько, не буду! 
Посиджу я трішечки да й піду. 

Зайшов, зайшов місяць і зоря; 

— Зоставайся, дівчино, ти сама! 

- 115 - 



КУКУРІКУ, ПІВНИКУ, ГАЙДА 
В 


Кукуріку, півнику, гайда, 

Була в мене дівчина найда. 

На курочці пір’ячко рябоє, 
Любімося, серденько, нас двоє! 

— Добривечір, дівчино, куди йдеш? 
Скажи мені правдоньку, де живеш? 

— Моя хата, серденько, край води 
З високого дерева — з лободи. 

А ще к тому сінечки притешу 
З кудрявого дерева — комишу, 
Покладу латоньки, латоньки 
З кудрявої м’ятоньки, м’ятоньки. 

Покладу кроковці, кроковці 
З кудрявої морковці, ргорковці. 

— Ой одчини, дівчино, одчини! 
Сама собі кривдоньки не чини. 


ДОБРИВЕЧІР, ДІВЧИНО, КУДИ ЙДЕШ 
Г 


Швиденько 



ДІВ- чи_ но. ку- ди йдеш? Ска.жи ме - ні прав- донь-ку. де жи-веш ? 


— Добривечір, дівчино, куди йдеш *? 
Скажи мені правдоньку, де живеш? 

— Чи то ж би я розуму не мала, 

Щоб я тобі правдоньку сказала? 

— Добривечір, дівчино, чия ти? 

Чи вийдеш ти на вулицю гуляти? 

* Кожний рядок повторюється. 


- 116 














— Не питайся, козаченьку, чия я, 

Як вийдеш ти на вулицю, вийду й я! 

— Дівчинонько-серденько, куди йдеш? 
Скажи мені правдоньку, де живеш? 

— Отам моя хатонька край води 
З високого дерева — з лободи. 

Я до хати сінечки приплету 
З високого дерева — з черету! 

— Тепер же я догадався, чия ти! 

Пусти ж мене, серденько, до хати! 

— Шкода теє, голубе, затівать, 

Бо ти будеш ніченьку ночувать! 

— Та я ж тебе, серденько, не зведу, 
Пожартую трішечки та й піду! 
Жартувала дівчина до зорі, 

Поки стало видненько надворі. 

— Ой уставай, козаченьку, та тікай, 

Та на мене славоньки не пускай! 


ОЙ ДІВЧИНО, КУДИ ЙДЕШ 

д 

Швиденько 

її;; ч ? ■■ " і і г>, 

Ой дів- ми- но. ку-ди йдеш. ОЙ ДІВ- ЧИ- но. 



ку — ди йдеш? Ска_ жи ме _ ні прав- донь-ку, де жи - веш? 


— Ой дівчино, куди йдеш *? 

Скажи мені правдоньку, де живеш? 

— А я правди не скажу, 

Хіба свою хаточку покажу. 

Моя хата край води 

З високого дерева — лободи. 


* Кожний рядок повторюється. 


- 117 - 















Ще й сінечки приплету 
З липучого дерева — осоту. 

А ввечері вечерком 

Хтось проситься в хаточку потайком. 

— Ой дівчино, відчини, 

Своє й моє серденько звесели. 

— Ой не буду відчинять, 

Бо ти будеш ніченьку ночувать. 

- Ой, не буду, не буду, 

Пожартую звечора та й піду. 
Жартувала до зорі, 

Поки не розвиднилось надворі. 

Зійшов місяць ще й зоря. 

— Зоставайся, дівчино, здорова, 

Більш до тебе не прийду, 

Кращу собі дівчину я знайду. 

А до тебе стежечка заросте, 

А для мене дівчина підросте. 

ОЙ НА ГОРІ ДВА ДУБКИ, ДВА ДУБКИ 
Е 


Легко, ірайливо 



Ой на горі два дубки, два дубки, 
Схилилися докупки, докупки, 
Схилилися докупки. 

Вітер ними хитає, хитає, 

Козак дівча питає, питає, 

Козак дівча питає: 

— Ой дівчино, чия ти, чия ти, 
Чи вийдеш ти гуляти, гуляти, 

Чи вийдеш ти гуляти? 


- 118 - 














— Не питай ти, чия я, чия я, 

Як вийдеш ти — вийду я, вийду я, 
Як вийдеш ти — вийду я. 

Ой не є я попова, попова,— 

До гуляння готова, готова, 

До гуляння готова. 


ОЙ У ЛІСІ ПІД ДУБКОМ 
Є 


Двоє 

4 =^ 


ш 


Т=РТ 


Не поспішаючи 
Один 





З По— руб- ком, ой у 


яі_ сі під дуб_ком СТО¬ 


ЇТЬ дів _ ка з па-руб-ком. 


Ой у ЛІСІ під дубком 
Стоїть дівка з парубком. 

Вітер дуба хитає, 

Козак дівки питає: 

— Ой дівчино, чия ти, 
Чи вийдеш ти гуляти? 

— Не питайся, чия я,— 
Як вийдеш ти, вийду й я. 


} 2 

} 2 

} 2 


ой у лісі під ДУБКОМ 

ж 

Ой у лісі під дубком 

Стоїть дівка з козаком, з козаком, 

Стоїть дівка з козаком. 

Розмовляє з козаком, 

Накрилася рукавом, рукавом, 
Накрилася рукавом. 


- 119 - 
















Накрилася ще й двома, 

Щоб не було сорома, сорома, 

Щоб не було сорома. 

Вітер дубком хитає, 

Козак дівку питає, питає, 

Козак дівку питає. 

Вітер дубком вихитав, 

Козак $івку випитав, випитав, 
Козак дівку випитав. 

— Ой дівчино, чия ти, 

Чи вийдеш ти гуляти, гуляти, 

Чи вийдеш ти гуляти? 

— Не питай ти, чия я, 

Як вийдеш ти,— вийду я, вийду я, 
Як вийдеш ти,— вийду й я. 

Аяхлопець — дяків син, 

На гуляння якби з ким, якби з ким, 
На гуляння якби з ким. 

— Я дівчина попова, 

На гуляння готова, готова, 

На гуляння готова. 


ЗЙ ЛЕТІЛА ЗОЗУЛЕНЬКА КУЮЧИ, КУЮЧИ 

З 

Ой летіла зозуленька куючи, куючи, 

Надибала Василечка орючи, орючи. 

— Ой сину, Василино, чи ореш, чи ореш, 

Чи ти сієш пшениченьку, чи овес, чи овес? 

— Ой що ж тобі, зозуленько, до мене, до мене, 
Посіяв я пшениченьку для себе, для себе. 

— Ой чия ти, дівчинонько, чия ти, чия ти, 

Чи ти вийдеш на вулицю гуляти, гуляти? 

— Не питайся, козаченьку, чия я, чия я, 

Як ти вийдеш на вулицю, вийду я, вийду я. 


- 120 - 



ЕЙ ГАЇК, ГАЇК, ГАЇЧОК 

и 


Помірно 






= 

в 






_ и _ и _к- и ___ і 

1 _ » 


•> г Г • г Ц, 

6с- лить ме, цен- тер- йо— вий лист- ку, за 

_ гой 

^7 

ме 

, 


Ей гаїк, гаїк, гаїчок, 

Урізала-м пальчик, пальчичок; 
Ей болить, болить, 6олит£> ме, 
Центерйовий листку, загой ме! 

— Ей дівча, дівча, чия ти, 

Ей подь же з нами гуляти. 

— Ей не питайся, чия я, 

Ей де ти підеш, там і я. 


ОЙ У НАШОМУ СЕЛІ 
І 

Ой у нашому селі 
Гарні хлопці молоді. 

Приспів: 

Гей, гей, уха-ха, 

Гарні хлопці молоді *. 

Ведуть коні до води 
За шовкові поводи. 


* Приспів «Гей, гей, уха-ха» повторюється з кожним парним рядком 


- 121 - 












Ой на горі корито 
Повне води налито. 


Ой там орел воду пив, 

Що не випив, сколотив. 

Що не випив, сколотив, 
Козак дівку полюбив: 

— Ой дівчино, чия ти, 

Чи підеш ти гуляти? 

— Я, дівчина молода, 

На гуляння готова. 

Я дівчина мамчина, 

Я гуляти навчена. 

— А я хлопець не вдівець, 
Я гуляти мблодець. 


ОЙ ЛЕТІЛА ГОРЛИЦЯ ЧЕРЕЗ САД, ЧЕРЕЗ САД 

ї 

Жваво 



Ой ле-ті - ла гор- ли-ця че-рез сад, че.рез сад, гей! 









і 1 Г г 

... ш _ Л _І 1 Г 


I I 1 ..т 1 Я — Л І—п 

^ у 1 г у '-^ | ‘І - 1 

* 1 11 


Роз-пус- ти— ла пі- р’яч-ко на вдесь сад, гей, на ввесь сад! 


Ой летіла горлиця через сад, через сад, гей! 
Розпустила пір’ячко на ввесь сад, гей, на ввесь сад! 

Ой хто ж теє пір’ячко ізбере, ізбере, гей! 

Отой мене молодую забере, гей, забере! 

На курочці пір’ячко рябоє, рябоє, гей! 

Любімося, серденько, обоє, гей, обоє! 

На курочці пір’ячко в один ряд, в один ряд, гей! 
Любімося, серденько, в один лад, гей, в один лад! 

- 122 - 












ОЙ ЯК ОРАЛИ ХЛОПЦІ НА ЛЬОН 
А 


Широко 


Один 




сту_ лей сю. да сю _ да- лоч_ к а, сту_ пай сю _ да, сю _ да - чок 

на- і- ха~ ли ка - ва— лс - ри, * роз-лва- та- ли ді - во- чок. 


Ой як орали хлопці на льон. (2) 

Приспів: 

Чарочка-мочалочка, 

Ступай сюда, сюдалочка, 
Ступай сюда, судачок, 

Наїхали кавалери, 

Розхватали дівочок. 


Ой як сіяли хлопці льон. (2) 
Ой як пололи дівки льон. (2) 


Ой як косили хлопці льон. (2) 


Ой як мочили дівки льон. (2) 


Ой як пом’яли дівки льон. (2) 


- 123 - 












НЕ СТІЙ, ДУБЕ, НЕ ГУДИ 
Б 


Повільно 



Не стій, дубе, не гуди, 

На дубові жолуді. 

Приспів: 

Чарочка, гончарочка, 
Чудо-чудо-чударочка. 

Де стояли кавалери, 

Там посіяли мачок! 

Посіяла дівка льон, (2) 

Та не вродив дівкам льон, (2) 

Та вродили буряки. (2) 


ДІВКА ЯВДОШКА СІЯЛА ПШЕНИЦЮ 


Помірно 


А. „ - ЧГ- 

г-1— — 



г ' 1 - 1 

М Ь 1 І\ ПІІ її #11 1 П 1У 1 1 # 1 




■■кшакаааата 






у.. • -=-І 




Дів. ка Яв-дош- ка сі- я_ ла пше. ни_ цю 


Всі 


і 


1-І 1 / і М і' ^ 

Джар, джар, джа _ роч. ка, 


і 


Ґ 


ва- ри _ ла, ду - ша ми - ла, чи 


ри - ла, джар? 


- 124 - 










Дівка Явдошка сіяла пшеницю. 

Приспів: 

Джар, джар, джарочка, 

Чи варила, душа мила, 

Чи варила, джар? 

Дівка Явдошка пшеницю полола, 
Дівка Явдошка пшениченьку жала, 
Дівка Явдошка пшеницю в’язала/ 
Дівка Явдошка пшеницю возила, 
Дівка Явдошка пшеницю молотила, 
Дівка Явдошка пшеницю молола. 


ВИОРЮ ТОЛОКУ 

Помірно 



Чор _ ня _ ва — я мо - я, чор — но - бро - в а - я мо- я, 


ф4 —Ч—к-г-К—К—^^ 

І у Г-ГІ - 1 ■ Г"1 к.-1-і ] -- 1.-.- і—1 

Ж Л . ! Пі 1 Л 9 і 

ГЧ N 

і г і ^ тп гг 

□ Т 2 

ТШ. - Г “- Г І ^ 

_ц_ 

1 ^ і т а * »' Л 


л>Т7- щ т -Р- щ я я я 

1 ж _>__г_р" а _т_ 

__а і 

гт7 -р у р р р у і р Г Г ІЇЦ- 

нор_но-бро- ва, чор _ но —гяа-за, роз- куд- ря - ва го- ло- ва^^~ 

— л * _і і к і _К і_ й і_і _і ,_ 

- х * н;^ п _п; ^\ 



зі і ;—п 

Ж ^ Л Л в' ' Л 9 IV 



—- -і— —-4- ж —ш 

ЇПГ - Г - Г --- г я 




V Р Р Р Р Р ГР . Т 

игг р 1 


роз-куд.. роз-куд.. роз-куд- ря - ва, роз- куд_ ря _ ва го - ло - ва. 


Виорю толоку — 
Насію гороху. 

Приспів: 

Чорнявая моя, 
Чорнобровая моя. 


- 125 - 



Чорноброва, чорноглаза, 
Розкудрява голова, 

Розкуд... розкуд... розкудрява, 
Розкудрява голова. 

А той же горошок — 

Самий лапаточок. 

А той лапаточок 
Зірвали гудочки, 

А той лапаточок 
Поплели дівочки. 

Поплели віночки, 

Пустили на воду. 


ОЙ НА ГОРІ КАЛИНА 

Жваво 




ка- пи- на — ма- ли- на, чу_ ба- ри_ки- чуб- чи_ ки, ма_ ли_ на. 


Ой на горі калина, 

Під горою малина, 
Калина-малина, 
Чубарики-чубчики, малина. 

Там дівчина ходила, (2) 
Ходила, ходила, 
Чубарики-чубчики, ходила, 

Цвіт-калину ламала, (2) 
Ламала, ламала, 
Чубарики-чубчики, ламала. 

У пучечки в’язала, (2) 
В’язала, в’язала, 
Чубарики-чубчики, в’язала. 


- 126 - 













На доріжку кидала, (2) 
Кидала, кидала, 
Чубарики-чубчики, кидала. 


2 


Та й на хлопців моргала, (2) 
Моргала, моргала, ) 2 

Чубарики-чубчики, моргала. \ 


СТОЯЛА НА КОЛОДЦІ 
А 


Рухливо 








тл—— д— 







Сто- я- ла на ко- лод- ці, мор-га_ ла на мо_ яод.ців. 



СИДІЛА НА КОЛОДЦІ 
Б 


Сиділа на колодці, 
Кивала на молодців: 

— Гаю, хлопці, гаю! 
Чорнії брови маю! 

— Кат тебе бери з ними! 
Ти давно маниш ними! 
Якби ж не манила, 

То була б моя мила, 
Милая, миленькая, 

Як голубка сивенькая. 

— Та прибав, боже, ночі 
На мої карі очі! 


Зменши, боже, денька, 

Що я молоденька! 

Та молода, як ягода, 

Та зелена, як яблуня. 

Ей злетів на загату 
Півень сокотати. 

— Та бодай же ти, півень, 
Півень, одубів ти! 

Як ти мене рано, 

Рано і збудив ти, 
Рано-ранесенько, 

Як голубку сивесеньку. 


- 127 



















ЧОРНА КУРОЧКА, ЧОРНА 
В 


Чорна курочка, чорна 
Ще й до того чупорна, 
Як взяла кукотати, 

Не дала вночі спати. 

Бодай сі когут знудив, 
Що мене рано збудив. 

— Причини, боже, ночі, 
На мої чорні очі. 

Причини, боже, днини, 
На мої чорні бриви, 


Причини і другую 
На мене молодую. 

Сиділа на колодці 
Моргала на молодців: 

— З гаю, молодці, з гаю, 
Чорні я очі маю. 

— Біс тебе бери з ними, 
Давно ж ти дуриш ними. 

— Ой якби-с не дурила, 
Давно би-с людьми била. 


ОЙ ТЕТЯНА, ТЕТЯНА, ЧОРНОБРИВА, КОХАНА 


Рухливо 



на кри_ леч - ку сто — я_ ла, брі-вонь-ка- ми мор- га_ ла. 


Ой Тетяна, Тетяна, чорнобрива, кохана, 

На крилечку стояла, брівоньками моргала. 

На крилечку стояла, брівоньками моргала: 

— Сюди, хлопці, до мене, чорні брови є в мене. 

— Пропадай вже ти з ними, давно маниш ти їми. 

— Ой щоб я та й не манила, то була би справедлива. 
Ой щоб я та й не манила, то би-м босенька ходила. 

А так шевчика маню, черевички я маю: 

Одна пара чорная, а друга червоная, 

А третяя — корковая, бо сама-м ще молодая. 


- 128 - 

















ДІВЧИНОНЬКО ЧОРНОБРОВАЯ 


— Дівчинонько чорнобровая! 
Чого в тебе брова кривая? 


— На козака дивилася 
Да й брівонька скривилася: 


І кивала, і моргала, 

Да й брівоньку ізламала! 


— Ой ти, дівчино, нелінивая, 
Доганяла козаченька коло Києва: 


І кивала, і моргала, 

Да й брівоньку ізламала! 


МОЛОДЕНЬКА, СОЛОДЕНЬКА, ХОДІМО МІД ПИТИ 

— Молоденька, солоденька, ходімо мід пити! 

— Ой не піду, легінику, бо ня мете бити. 


— Та й не будем, молоденька, не будем тя бити; 
Запряжемо до борони, підем волочити. 


Що ми будем, пане-брате, гадати, гадати: 
Як ми будем дівчатами на гречку орати? 


Молодиці-круглолиці будуть волочити, 
А старими та бабами додому возити. 


- 129 - 



♦да— ру_ вав, а вит_ ріш_ ки 


Як була я маленька, 
Колихала мене ненька. 
Ой дуб-дуба, дуба, 
Дівчино моя люба. 

А як стала підростати,' 
Стали хлопці колихати. 
Ой дуб-дуба, дуба, 
Дівчино моя люба. 

Ой дуб-дуба, дуба, дуба, 
Дівчино моя люба, 
Набрехала на мене, 

Що я ходив до тебе, 
Фиги-миги дарував, 

А витрішки продавав. 


- 130 - 

































Попід тином біжить мати 
Свою дочку переймати: 

— Вернись, каже, чи не чуєш? 
Куди ж це ти чимчикуєш? 

— На вулицю, моя мати, 

З парубками танцювати! 

Танцювала, дріботіла, 

Поки сама не схотіла, 
Прокинулась — та й по хаті 
Давай знову танцювати. 

По базару ходила, 

Черевички купила. 

— Сюди, хлопці, всі до мене, 
Чорні бровки у мене! 

— Нехай тобі лихо з ними, 
Нащо маниш ти нас ними? 

— Коли б вас я не любила, 

То до вас би не ходила! 


ГУЛЯЙ, ГУЛЯЙ ПО БОЇСКУ 


Швиденько 


-к:-к ■ а- ■■ ■ -т- I і к'.і~ ! , ------пт 

—О- Ж~. -П-п :гн 







і к : і- : г ту 



3_1 ' 





1 14 \ N І 1 £ 

^ 


Г -Г- 



$ Ь І* 


— Гу- ляй, гу- ляй по бо- іс — ку в об- тар_га-нім фар- ту _ шис - ку! 



— Гуляй, гуляй по боїску 
В обтарганім фартушиску! 

— На який-єм працовала, 
В такім буду танцувала. 

Гей же далі по підлозі, 

Не завадить ножка нозі, 
Ножка нозі не завадить, 
Як ї добре попровадить. 


5 * 


- 131 


ЯК ПІШОВ Я ЗА ГРИБАМИ, ЗА ГРИБАМИ 


Як пішов я за грибами, за грибами, 

Зустрів дівку між дубами, між дубами. 

Я на неї задивився, задивився, 

Через неї з шляху збився, з шляху збився. 
Го-го-го! Ха-ха-ха! 

Заблудився неспроста. 

Замість стежки до діброви, до діброви, 
Проклятущі чорні брови, чорні брови 
Заманили до ліщини, до ліщини, 

До хорошої дівчини, до дівчини. 

Го-го-го! Ха-ха-ха! 

Заманила козака. 

— Ліщинонько, гнися нижче, гнися нижче; 
Дівчинонько, сунься ближче, сунься ближче, 
А дівчина: «Ох, одначе, ох, одначе, 
Недотепа ти, козаче, ти, козаче!» 

Гі-гі-гі! Ха-ха-ха! 

Засміялась і втекла. 

Ех-ма-а! Ех-ма-а! 

Недотепа! Ох-хо-ха! 


ІШЛО ДІВЧА ЛУЧКАМИ 

Ішло дівча лучками, 

Лучками, лучками, лучками, 
Розмахавши ручками, 

Ручками, ручками, ручками. 

Стрітив його парубок, 
Парубок, парубок, парубок: 

— Покаж, дівча, заробок, 
Заробок, заробок, заробок. 

Дівча собов потрясло, 
Потрясло, потрясло, потрясло, 
Показало, що несло, 

Що несло, що несло, що несло. 

— Несу грушки і ябка, 

І ябка, і ябка, і ябка, 

Для парубків забавка, 

Забавка, забавка, забавка. 

- 132 - 



Кого люблю трошечку, 

Трошечку, трошечку, трошечку, 

Дам му одну грушечку, 

Грушечку, грушечку, грушечку. 

Кого люблю сердушком, 

Сердушком, сердушком, сердушком, 
Дам му з цілим фартушком, 
Фартушком, фартушком, фартушком. 

— Ой дівчино, чия ти, 

Чия ти, чия ти, чия ти? 

Ходи зі мнов гуляти, 

Гуляти, гуляти, гуляти. 

— Не питай ня, чия я, 

Чия я, чия я, чия я, 

Як візьмеш ня, іду я, 

Іду я, іду я, іду я. 


ШТО ТАМ МАШ, ДІВЧИНО, ПІД ЗАПАСОЧКОМ 

швиденько 

Р Р Р І Р р М' Р > 1 

— Што там маш, Дів- чи_ но, під' за _ па _ сом _ ком? 



Што там маш, дівчино, під запасочком? 

— Злапала-м заяця під сосеночков. 

— Як ти го ззімала, кед він уцєкав? 
Волала-м: трусь, трусь, трусь, та мі почекав. 

ОЙ ДІВЧАТА, ЧУЄТЕ 


Швиденько 



Ой дів— ча_ та, чу — є— те, де «а тра- ву 



де— те, гей, гей, де на тра_ ву і_ де-те? 


- )33 - 




















Ой дівчата, чуєте, 

Де на траву ідете, 

Гей, гей, де на траву ідете? 


і я піду за вами, 

Накошу вам отави, 

Гей, гей, накошу вам отави. 


Ой накошу, накошу, 

На купочку наношу, 

Гей, гей, на купочку наношу 


Не повіджте нікому, 

Будете мац готову, 

Гей, гей, будете мац готову. 


Я ВЕСЕЛА Й ЖАРТІВЛИВА 

Я весела й жартівлива, 

Дівка шустра, не спесива, 

Де не йду, то все співаю, 

Хто не йде — всіх зачіпаю. 
Ось бач, яка я — 

Та жартівливая! 


Де зберуться парубки 
Або зійдуться дівки — 
Там я зараз де й взялась, 
Зараз гульня піднялась. 
Ось бач, яка я — 

Та шкідливая! 


Парубки до мене липнуть, 
Срібло, злото мені сиплють, 
А я схочу — поцілую, 

А не схочу — подратую. 

Ось бач, яка я — 
Вередливая! 


- 134 - 



МЛИЙАРЮ, МЛИНАРЮ, ЗРОБЮ Я ТИ ШКОДУ 

Помірно 



Млинарю, млинарю, зробю я ти шкоду, 
Вийду на ярочок, загачу ти воду. 

Воду ти загачу, мірки ти одберу. 

Я тебе, млинарю, зо млина вижену. 


ОЙ СПАТЬ МЕНІ НЕ ХОЧЕТЬСЯ 

Швиденько 



Ой спать мені не хочеться, 
І сон мене не бере, 

Що нікому приголубить 
Молодої мене. 

Нехай мене той голубить, 


А хто мене вірно любить; 
Нехай мене той займає, 
Хто кохання в серці має. 
Ох, ох, ох, ох! 

Хто кохання в серці має. 


- 135 - 







































Ой з-під хмизу на піч лізу, 

А по хаті луна йде; 

Ой хто ж мене вірно любить, 
То й на печі знайде. 

Я на піч, він за мною, 
Укриюся з головою: 

— Одчепися, препоганий, 
Цілувати незугарний! 

Ох, ох, ох, ох! 

Цілувати незугарний. 

Шар, мати, капустицю, 

Шар, мати, буряків, 

Жаль мені покидати 
Чорноморських козаків. 
Пусти ж мене, моя мати, 

На вулицю погуляти, 


На вулицю погуляти, 
Коли хочеш зятя мати. 

Ох, ох, ох, ох! 

Коли хочеш зятя мати. 

Я ж в морі купалася, 

Ой я в воду попалася; 

А я море перебреду, 

Яка була, така й буду. 
Біс біду перебуде, 

Одна згине, десять буде; 
А я море перебреду, 

Яка була, така й буду. 

Ох, ох, ох, ох! 

Яка була, така й буду. 


ЧАС ДОДОМУ, ЧАС 
А 



Час додому, час, 

Час і пора! (2) 

Буде мене мати бити, 

Та нікому боронити. 

Час додому, час, час, час, час. 
Час додому, час! 


- 136 - 





















Додому іду, 

Як риба пливу, (2) 

А за мною молодою 
Сім кіп хлопців чередою. 

В цимбалоньки тнуть, тнуть, тнуть, тнуть, 
В цимбалоньки тнуть. 

Комарі гудуть, 

Спати не дають. (2) 

Ой уткну я головоньку 
У ячмінну соломоньку. 

Нехай ніжки тнуть, тнуть, тнуть, тнуть, 
Нехай ніжки тнуть. 

В соломі лежу, 

На хлопців гляжу, (2) 

І киваю, і моргаю, 

К собі хлопців прикликаю. 

Нехай знають усі хлопці, 

Що я лежу тут, тут, тут, тут, 

Що я лежу тут. 

ЧАС ДОДОМУ, ЧАС 
Б 


Час додому, час, 

Час додому, час! 

Буде мене мій муж бити, 
Нема кому боронити. 

Час додому, час! 

Час додому, час! 

Із корчми іду, 

Як бджола гуду! 

А за мною молодою 
Ідуть хлопці чередою, 

В цимбалочки б’ють, 

Б’ють, б’ють, б’ють, 

В цимбалочки б’ють. 

— Ой ти, мужу мій! 
Відчини свій двір; 

Іде твоя милесенька 
Із коршмоньки п’янесенька. 


Чи будеш їй рад, 

Рад, рад, рад, 

Чи будеш їй рад? 

— Чи я ті не рад, 

Ти мій виноград! 

Лягай з богом та проспи< 
А повставши поправите 
То все буде в лад, 

В лад, в лад, в лад, 

То все буде в лад. 

Комарі гудуть 
Спати не дають; 
Накриюся з головою 
Ячмінною соломою, 

Та най мене тнуть, 
Тнуть, тнуть, тнуть, 

Та най мене тнуть. 


137 



ЧАС ДОДОМУ, ЧАС 
В 


Не иоспішаючи 




Час додому, час! 

Забарили нас; 

Буде мене мати бити 
Та й нікому боронити. 

Час додому, час! 

Забарили нас. 

Іще не час, ні! 

Забарись три дні; 

Не стій, не стій на порозі, 
Лучче в хаті, як на возі. 

Іще не час, ні! 

Забарись три дні. 



ПРИНАДЖУВАННЯ 
І ПРИГОЩАННЯ ХЛОПЦІВ 


ОЙ ДА ЗА ГОРОДОМ КОЗИ ПАСЛА 


А 



Ой да за го- ро- дом ко_ зи пас- ла, гей! ха- 



ха! За го- ро - дом ко- зи пас _ ла, чу _ ки- ру- ки ром- бом-бом, 



на- зби- ра _ ла си_ ру- мас _ ла, гоп ті_ рі ром- бом- бом! 


Ой да за городом кози пасла, 
Гей! Юха-ха! 

За городом кози пасла, 
Чуки-руки ром-бом-бом, 
Назбирала сиру-масла, 

Гоп тірі ром-бом-бом! 

Ой да назбирала сиру-масла, 
Гей! Юха-ха! 

Назбирала сиру-масла, 
Чуки-руки ром-бом-бом, 
Вареників наварила, 

Гоп тірі ром-бом-бом! 


- 139 



Ой да вареників наварила, 
Гей! Юха-ха! 

Вареників наварила, 
Чуки-руки ром-бом-бом, 

В гості хлопців запросила, 
Гоп тірі ром-бом-бом! 

Ой да їжте, хлопці, вареники, 
Гей! Юха-ха! 
їжте, хлопці, вареники, 
Чуки-руки ром-бом-бом, 

У сметану й умочайте, 

Гоп тірі ром-бом-бом! 

Ой да у сметану й умочайте, 
Гей! Юха-ха! 

У сметану умочайте, 
Чуки-руки ром-бом-бом, 

За горілку вибачайте, 

Гоп тірі ром-бом-бом! 


ЗА ГОРОДОМ КОЗУ ПАСЛА 


Помірне 
Один 


А Один Двоє Всі І ^ 


За го _ ро - дом «о - зу 


пас.ла, гей, у- <а- ха 1 



■ $ - ■■■ 4 _ ч-- і ■■ ТІ 

ГР р р р р Г ЇЇ її ЇЇ 


За го_ро_дом ко_ з/ пас.ла, гоп- та- ті- та, тром, бом, бом, тром, бом, бом' 


За городом козу пасла, 

Гей, у-ха-ха! 

За городом козу пасла, 
Гоп-та-тіта, тром, бом, бом! 


Назбирала горщик масла, 
Гей, у-ха-ха! 

Назбирала горщик масла, 
Гоп-та-ті-та, тром, бом, бом! 


- 140 - 



Горщик масла, діжка сиру, 
Гей, у-ха-ха! 

Горщик масла, діжку сиру, 
Гоп-та-та-та, тром, бом, бом! 
Вареників наварила, 

Гей, у-ха-ха! 

Вареників наварила, 
Гоп-та-ті-та, тром, бом, бом! 
Славних хлопців наманила, 
Гей, у-ха-ха! 

Славних хлопців наманила, 
Гоп-та-ті-та, тром, бом, бом! 
їжте, хлопці, умочайте, 

Гей, у-ха-ха! 
їжте, хлопці, умочайте, 
Гоп-та-ті-та, тром, бом, бом! 
За горілку вибачайте, 

Гей, у-ха-ха! 

За горілку вибачайте, 
Гоп-та-ті-та, тром, бом, бом! 
В нас горілка дорогая, 

Гей, у-ха-ха! 

В нас горілка дорогая, 
Гоп-та-ті-та, тром, бом, бом! 

Ще й чарочка золотая, 

Гей, у-ха-ха! 

Ще й чарочка золотая, 
Гоп-та-ті-та, тром, бом, бом! 


ЗА ГОРОДОМ КОЗУ ПАСЛА 
В 



Со- яо- еей у са- ду тьох да тьох. Со _ ло _ ве_ 


- 141 










ррр 

єч_ ко, 

л 

і 

лич _ к 

I і І'ГТІ- 

о, чин_ да, чи_ ри_ ч 

.1 1 

г -* 1 

ин - да, ю 

№ 

пи _ чин_да, ри_ чин-да. 





—м—м— 










^ ррр р Р р V V пттгТТ 

Лич_ ко, чум_ ба, ЧИ _ ри _ чум _ ба, бра- ла во - ду в чим-ба- ря. 


За городом козу пасла, 
Назбирала горщик масла. 

Приспів: 

Соловей у саду тьох да тьох. 
Соловеєчко, 

Личко, чинда, чиричинда, 
Кличинда, ричинда, 

Личко, чумба, чиричумба, 
Брала воду в чимбаря. 
Наварила вареників, 
Поставила хлопцям. 


ЗА ГОРОДОМ ВІВЦІ ПАСЛА 

г 



За го-ро_дом вів_ ці пас_ яа, на-зби- ра_ яа гор-щик мас- яа; 



За городом вівці пасла, 
Назбирала горщик масла, 
Горщик масла, горщик сира 
Та й всіх хлопців запросила. 


- 142 - 










НА ВУЛИЦІ ДУДКА ГРАЄ 

д 


На вулиці дудка грає, 
Мене мама не пускає. 

Ой-йой-йой! 
Пусти мене, моя мати, 
На вулицю погуляти. 

Ой-йой-йой! 


На вулиці гуси пасла, 
Назбирала фаску масла. 
Ой-йой-йой! 

Фаску масла, фаску сира, 
І всіх хлопців запросила. 
Ой-йой-йой! 


У КОВАЛИХИ СОБАКИ ЛИХІ 
А 

У ковалихи собаки лихі, 

Нікому вийти оборонити. 

Нікому вийти, оборонити, 

Моє серденько розвеселити. 

Вийшла дівчина — оборонила, 
Моє серденько розвеселила. 

Тато у місті, мама у місті, 

Що будем, серце, варити їсти? 

Заріжу гуся — не забавлюся, 
Заріжу двоє, серденько моє. 

Ой рада в раду, ходім по саду, 
Нарвемо грушок повен фартушок! 


А В КОВАЛИХИ СОБАКИ ЛИХІ 
Б 

А в ковалихи собаки лихі, 

Нікому вийти, оборонити! (2) 

Вийшла Тетяна та й нацькувала, 

Вийшла Марина — оборонила. (2) 

— А вон, собаки, в солому спати, 

Ти ж, моє серденько, ходи до хати! (2) 

Пішли в садочок, в темний куточок, 
Натрусили грушок повен фартушок. (2) 


- 143 - 



ЧЕРЕЗ ПОЛЕ ВОДА ТЕЧЕ 
А 

Через поле вода тече, 

Десь моя дівчинонька пироги пече. 
Через поле вода шумить, 

Десь моя дівчинонька пироги мастить. 

А які? — Пшеничнії, 

Богу ей долі то смачнії. 

Через поле вода рине, 

Люби ж мене, сподарине. 

Бо мене твої пирожки 
Завернули з дорожки: 

Ні побрести, ні [по]плисти 
До моєї дівчиноньки пироги їсти. 

Полови[й] коник і залубенки, 

Поїхав би-м до голубочки. 

Коли б човник і весельце, 

Перевіз би-м[ся] до тебе, серце. 

Рубай, отче, [рубай] мене, 

А за старого не дай мене. х 

Бо в старого дітей много, 

А в молодого ні єдного, 

Старий лежить, як колода, 

А молодий, як погода. 

ЧЕРЕЗ ГРЕБЛЮ ВОДА ТЕЧЕ 

Б 

Через греблю вода тече, 

Там дівчина блинці пече, 

І масличком помазує, 

Козаченька принаджує. 

— Прийди, прийди, милодан! 

Гречаника тобі дам, 

Да не клади під плече, 

Бо рощина потече. 

Ой не я ж бо пекла — 


Моя матінка, 

Якби я напекла, 

Да б ще й юшка потекла. 
Запалю я куль соломи — 
Горить, не палає, 

Ходить мати по кімнаті, 
За жениха лає. 

А до того мені байдуже, 
Люблю хлопців да ще й і 


- 144 - 



ЧЕРЕЗ ГРЕБЛЮ ВОДА ТЕЧЕ 
В 


Через греблю вода тече, 
Дівчинонька блинці пече. 
Пече, пече, помазує, 
Козаченька приманює. 

Козак каже: «Дівчинонько, 
Моє серце, рибчинонько! 
Ой дай мені хоть блинчика, 
Куплю тобі гостинчика 
І завтра раненько прийду, 

І до церкви проведу». 

— Ти до мене не приходь 
І до церкви не проводь, 

І блинчиків не даю, 

І гостинців не беру. 


ЗЙ Я Ж, МОЛОДА, ОКУНЯ ЗЛОВИЛ/ 
А 

Ой я ж, молода, окуня зловила, 

Окуня, окуня, окуня зловила. 

Ой я ж, молода, на базар ходила, 

На базар, на базар, на базар ходила. 

Ой я ж, молода, я горшка купила, 

Я горшка, я горшка, я горшка купила. 

Ой я ж, молода, окуня зварила, 

Окуня, окуня, окуня зварила. 

Ой я ж, молода, в льоху холодила, 

У льоху, у льоху, в льоху холодила. 

Ой я ж, молода, солдата кормила, 
Солдата, солдата, солдата кормила. 


- 145 - 



ОЙ Я, МОЛОДА, НА БАЗАР ХОДИЛА 
Б 

Ой я, молода, на базар ходила *, 

На базар, на базар, на базар ходила. 

Ой я, молода, окуня купила, 

Окуня, окуня, окуня купила. 

Ой я, молода, юшки наварила, 

Юшки я, юшки я, юшки наварила. 

Ой я, молода, хлопця запросила, 

Хлопця я, хлопця я, хлопця запросила. 

Ой я, молода, його полюбила, 

Його я, його я, його полюбила. 

На полиці млинці — він до них моргає, 
Він до них, він до них, він до них моргає. 
Ой скажіть ви мені, що ж то за кохання: 
Без гарячих млинців нема женихання. 


ОХ, ТА НЕ ЛЮБИ ДВОХ 
А 

Помалу Швидко 





Щ І І 


ба. 


ПО— жеч _ кн 


не вмо _ чан, 


З РИБКОЮ БОРЩ 
Б 


Швиденько 



З риб - ко- ю борщ їж, ко-ли хоч, а не хоч, ви. ба. чай 


і* 1 1 |І || І I і Р Г і 1 Г І .І» О 

і ло_ жеч. ки не вмо- чай. ОхІ Охі Та не лю _ би двох. 


* Кожний рядок повторюється. 


— 146 



























ОХ, ТА НЕ ЛЮБИ ДВОХ 
В 


Помірно 





к ■- * щ- 


- я — 

т_а - і 

г^- Т — і - 1 -«- 

-\ —М-і- 


-1—Р—^ 


Ох, та не лю- би двох! З риб- ко- ю борщ, їж, ко_ ли 



Ти так чи- ни, як я чи-ню: лю - доч.ку 



ша- ну- ю, як со- ба- ку ру _ ду_ ю, під при_піч_ком го- ду_ ю, 

а-би чию, хоч по- по- ву, ХОЧ ДЯ-КО-Ву, хоч хо-ро_шу му-жи_ко_ву, 



ох 1 Ох, та не лю_ би двох! ^-під ка- ме - ня те_ че во - да, 

сх! Ох, на ка_ ли- ні мох! 


--- - , в а - --Г-Т - У . О .-Г-- 11 і 11 

а- в -■ щ 


р 

__ 

\ Я П Я л 


Г"7- Г. -П-І- І -1 

лі _ и _и_и_ 

1_ и. _А_] 

__ 

_□_и_іп_я_ 


^ V V 

1 Г Г у -р 



лю- би ме_ не— я мо- ло- да, сх! Ох, та не лю- би двох! 


Ох, та не люби двох! 

З рибкою борщ 
їж, коли хоч, 

А не хоч, вибачай, 

І ложечки не вмочай, ох! 

Ох, та не люби двох! 
Люби ж мене самую, 

Як я тебе шаную, 

Як собаку рудую, 

Під припічком годую, ох! 

Ох, та не люби двох! 
Люби мене, 


Шануй мене, 

Годуй мене, ох! 

Ох, та не люби двох! 

Люби ж мене самую, 

Хоч попову, хоч дякову, 

Хоч хорошу мужикову, ох! 

Ох, на камені мох! 

З-під каменя тече вода, 

Люби ж мене — я молода, ох! 

Ох, та не люби двох! 

З-під каменя тече вода, ох! 
Ох, та не люби двох! 


147 - 



ЯК НА СТАВУ, ТАК НА РІЧЦІ 


Як на ставу, так на річці 
Дайте покій тій Марійці! 
Видно, видно, що Марія, 
Та сміється каналія! 

Як на ставу, так на річці, 
Подобався козак дівці, 

А дівчина козакові, 


Бо в дівчини чорні брови. 
Лісом, лісом-дубиною, 
Ячмінь жала сокирою, 
Коцюбою громадила, 
Козаченька принадила. 
Іще буду громадити, 

Щоб другого принадити. 


ЗАГОРОДИ, МАТИ, КУЧУ 


Швидко 



/ / ! І'-Н .^рНИ 1 і' Щ 


, Р 

^ Ьу- дуть хлоп 


6у - дуть то _ мО . 


І' І' і 1 І І] І Ж '' Н 


І 


6у_ де мо _ я ^ать-све- кру_ ха к чор_ ту ле - 






3. 4 5 Я ска- за- ла: прий-ди, прий- ди, не ска- за- па. ну - ди 





М Р її и г ? 


Я ска_ за- па— під ко- мо- ру. не ска_ за- ла, під ко- то- ру. 


Загороди, мати, кучу 
Над дорогою, 
Заганяй ти мене, и 
Чорнобровую. | 


- т - 








Будуть хлопці іти, 

Будуть гомоніти, 

Буде моя мать-свекруха и 
К чорту летіти. ] 

Я сказала: прийди, прийди, 

Не сказала, куди, куди. 

Я сказала — під комору, ^ 

Не сказала, під котору. 1 

Я сказала — під комору, 

Не сказала, під котору, 

Я гадала — під новою, ^ 

Не сказала, під котрою. \ 

— Прийди, прийди, прехороший, 
Скинь чоботи, прийди босий, 
Щоб підківки не бряжчали, и 
Щоб собаки не гарчали. / 


І СЬОГОДНІ ГОРОХ, І УЧОРА ГОРОХ 
А 


Жваво 


-В . ч - *— . р ——- 1 

■■к. —-- - ... 




у Ц4Ч-- . 1 


І сьо- год - ні го_ рох, і у —. чо- ра го-рох, 



прий_ди, прий- ди, мо_ є сер_ де- МЯТ_ ко, по- го- во- ри-мо у-двох. 


І сьогодні горох, і учора горох, 
Прийди, прийди, моє серденятко, 
Поговоримо удвох. 

І сьогодні куліш, і учора куліш, 
Прийди, прийди, моє серденятко, 
Мою душу потіш. 

І сьогодні капуста, і учора капуста, 
Прийди, прийди, моє серденятко, 
Поцілую у вуста. 

І сьогодні галушки, і учора галушки, 
Прийди, прийди, моє серденятко, 

На білі подушки. 


- 149 - 















І УЧОРА ГОРОХ, І СЬОГОДНІ ГОРОХ 
Б 

І учора горох, і сьогодні горох, 

Прийди, прийди, Василечку, І 2 
Поговоримо вдвох! | 

І учора куліш, і сьогодні куліш, 
Прийди, серце Василечку, ( £ 

Мою душу потіш! / 

І учора паляниці, і сьогодні паляниці, 
Прийди, серце Василечку, 1 2 
Дай на тебе подивиться! \ 

І учора кисіль, і сьогодні кисіль, 

Ой як же я тепер рада — ) 2 

Коло мене Василь! / 


ОЙ УЧОРА КИСІЛЬ ТА Й СЬОГОДНІ КИСІЛЬ 

в 

Ой учора кисіль та й сьогодні кисіль, 

Прийди, прийди, мій миленький, моє серце розвесіль. 

Ой учора пироги та й сьогодні пироги, 

Прийди, прийди, мій миленький, та зо мною говори. 

Ой учора гарбуз та й сьогодні гарбуз, 

Скажи, скажи, мій миленький, чи здоровавсь, чи надув 

Ой учора косив та й сьогодні косив, 

А хто ж тобі, мій миленький, в поле їсти носив? 

Виносила мені дівчинонька моя, 

Чорнявая, русявая — то потіха моя. 

Ой учора орав та й сьогодні орав, 

Та хто ж тобі, мій миленький, в полі воли поганяв? 

Поганяла мені дівчинонька моя, 

Чорнявая, русявая — то потіха моя. 


- 150 - 



В СЛАВНІМ МІСТІ СОРОЦІ 


В славнім місті Сороці 
На зеленім толоці 
Кивнула дівчина, 

Моргнула рибчина 
На козаченька з півночі: 

— Прийди ж, козаченьку, прийди, 
Та не буде тобі кривди. 

— Прийду, дівчино, 

Прийду, рибчино. 

Де ти мене спать положиш? 

— Ой положу я тебе 
Під порогом у себе. 

— Не прийду, дівчино, 

Не прийду, рибчино, 

Коли мене там положиш. 

— Ой положу ж я тебе 
У сінечках у себе. 

— Не прийду, дівчино, 

Не прийду, рибчино, 

Коли мене там положиш. 

— Ой положу ж я тебе 
На ліжечку у себе. 

— Не прийду, дівчино, 

Не прийду, рибчино, 

Коли мене там положиш. 

— Ой положу ж я тебе 
Коло бока у себе. 

— Прийду, дівчино, 

Прийду, рибчино, 

Коли мене там положиш. 


ПРИЙДИ ТИ ДО НАС 


— Прийди ти до нас 
Хоть на малий час. 

Навариме ти пироги 
З сиром, з маслом о три роги, 
Прийди ти до нас! 


— Не пойду до вас 
Ні на малий час. 

Не хочу ваші пироги, 
Хоть би били о сто рс 
Не пойду до вас. 


151 



— Прийди ти до нас 
Хоть на малий час. 

Даме ти сира, жентиці, 
Ізбиєм ти яєшниці, 

Прийди ти до нас! 

— Не пойду до вас 
Ні на малий час. 

Не хочу вашу жентицю, 

Ні смарянкой яєшницю, 

Не хочу ні раз. 

— Прийди ти до нас 
Хоть на малий час. 

Раді будуть тобі наші, 
Наварять ти з медом каші, 
Буде добра барз. 

— Не пойду до вас 
Ні на малий час. 

Не хочу гостину вашу, 

Ані меду, ані кашу, 

Не пойду до вас. 

ОЙ ПЛАЧЕ 

Ой плаче Гриць, плаче, 

Під вікном стоячи. 

Дівка Гриця питався: 1 

— Чого, Грицю, плачеш? / ^ 
Цить, Грицю, цить! 

— Ой плачу я, плачу, 

Бо до хати хочу. 

Дівка Гриця полюбила | ~ 

Та у хату упустила: ) ^ 

— Цить, Гриць, не плач! 

Ой плаче Гриць, плаче, 

В порогах стоячи, 

Дівка Гриця питався, 1 ~ 

— Чо’ ти, Грицю, плачеш? ) 1 

— Ой плачу я, плачу, 

Бо сідати хочу. 

Дівка Гриця полюбила 1 
Та за столи посадила: / 1 

— Цить, Гриць, не плач! 


— Прийди ти до нас 
Хоть на малий час. 

Даме ти доброй паленки, 
Вина, пива і медовик, 
Погостимся враз. 

— Не пойду до вас 
Ні на малий час. 

Не уживам я паленки, 
Вина, пива, ні медовки 
Не хочу у вас. 

— Прийди ти до нас 
Хоть на малий час. 

Даме ти красну Оленьку 
Чорнобриву і біленьку, 
Прийди ти до нас. 

— Так лечу до вас 
І на вічний час. 

Про мою красну Оленьку 
Чорнобриву і біленьку 
Пойду і сто раз. 


ГРИЦЬ, ПЛАЧЕ 

Ой плаче Гриць, плаче, 

За столом сидячи, 

Дівка Гриця питався: 

— Чого, Грицю, плачеш? 

— Ой плачу я, плачу, 

Бо я спати хочу. 

Дівка Гриця полюбила, 
Білу постіль застелила: 

— Спи, Грицю, не плач! 

Ой плаче Гриць, плаче, 

В постелі лежачи, 

Дівка Гриця питався: 

— Чого, Грицю, плачеш? 

— Ой плачу я, плачу, 

З тобов спати хочу. 

Дівка Гриця полюбила 
Та й до себе притулила: 
— Цить, Грицю, не плач! 


- 152 - 



ПІВКОРЖА, ПІВКОРЖА, ПІВПАЛЯНИЦІ 

— Півкоржа, півкоржа, півпаляниці, 
Пусціте, дівчата, 

Несу вам, рибчата, 

На вечорниці. 

Пусціте, дівчата, бо вже ся трясу, 

Бо люде чигають, 

На мене желають, — 

Згину без часу. 

— Ми тебе пустимо, аби спокійне: 
Виспися в кімнаті, 

Ніхто не буде знати, 

Вцалє безпечне. 

Дев'ята година звечора била, 

Зачинила сіни, хату, 

Сама пішла у кімнату 
Дівчина мила. 

Вийшовши з кімнати, в підківки креше: 
— Вернися, серденько, 

На дворі темненько. 

Собака бреше. 



ПАРУБКИ — НІКЧЕМИ, БОЯГУЗИ, 
. НЕВДАХИ, ДУРНІ 


ЯК ДО ТЕБЕ ХОДИТИ 
А 


Мелодійно 



— Як до тебе ходити, 
Тебе вірно любити: 

В тебе батько лихий, (2) 
Серце моє! (2) 

— Батька дома немає, 
Батько в шинку гуляє, 

А ти, серце, ходи, 

Таки вірно люби, 

Серце моє! (2) 


— Як до тебе ходити, 
Тебе вірно любити: 

В тебе мати лиха, (2) 
Серце моє! (2) 

— Матер дома немає, 
На хрестинах гуляє, 
Таки, серце, ходи, 
Таки вірно люби. 

Серце моє! (2) 


154 



















— Як до тебе ходити, 
Тебе вірно любити, 

І собаки лихі, (2) 
Серце моє! (2) 

— Я собакам угожу, 

Я їм хліба положу, 
Таки, серце, ходи, 
Таки вірно люби, 

Серце моє! (2) 

— Як до тебе ходити, 
Тебе вірно любити: 

В тебе кішки лихі, (2) 
Серце моє! (2) 


— Я і кішкам угожу, 
Шматок сала положу, 
Таки, серце, ходи, 

Таки вірно люби, 

Серце моє! (2) 

— Як до тебе ходити, 
Тебе вірно любити: 

В тебе миші лихі, (2) 
Серце моє! (2) 

— Коли мишей боїшся 
На воротях повісся, 
Ізгинь, пропади, 

А до мене не ходи! 

Цур тобі, пек! (2) 


ДІВКА В СІНЯХ СТОЯЛА 
Б 


Швиденько 









——---Д—гг 

У *.> 

ц— V— ри 






Дів- ка в сі_ нях сто, я_ яа, на ко- за_ на 



Дівка в сінях стояла, 
На козака моргала: 

— Ти, козаче, ходи, 
Мене вірно люби, 
Серце моє! (2) 


— Як до тебе ходити, 
Тебе вірно любити? 

В тебе батько лихий, (2) 
Серце моє! (2) * 


* Далі — як у попередньому варіанті. 


- 155 - 



КОЗАЧЕНЬКУ МОЛОДЕНЬКИЙ 
В 


— Козаченьку молоденький, 

— Я сестриці угожу, 

Ти ж ходи до мене; 

Русу косу розчешу, 

Таки ж, серце, ходи, 

Таки, серце, ходи, 

Таки вірно люби, 

Таки, серце, люби, 

Серце моє! 

Серце моє! 

— Ой як мені ходити, 

— Як же мені ходити, 

Тебе, серце, любити: 

Тебе, серце, любити, 

В тебе батько лихи[й], (2) 

В тебе челядь лиха, (2) 

Серце моє! 

Серце моє! 

— Батька дома немає, 

— А я челядь полаю 

Весь день в корчмі гуляє, 

Да робить їй загадаю, 

Таки ж, серце, ходи, 

Таки ж, серце, ходи, 

Таки ж вірно люби, 

Таки ж, серце, люби, 

Серце моє! 

Серце моє! 

— Ой як мені ходити, 

— Як же мені ходити, 

Тебе, серце, любити, 

Тебе, серце, любити. 

В тебе мати лиха, (2) 

Що ворота рипкі, (2) 

Серце моє! 

Серце моє! 

— Матки дома немає, 

— Я воротам угожу, 

В корчмі батька шукає, 

В п’ятник шкурат підлог 

Таки ж, серце, ходи, 

А ти, серце, ходи, 

Таки ж вірно люби, 

Мене вірно люби, 

Серце моє! 

Серце моє! 

— Ой як мені ходити, 

— Як же мені ходити, 

Тебе, серце, любити: 

Тебе, серце, любити: 

В тебе братик лихи[й], (2) 

Що собаки лихі, (2) 

Серце моє! 

Серце моє! 

— Я братику угожу, 

— Я собаці угожу, 

Шириночку пошию, 

Лусту хліба положу, 

Таки ж, серце, ходи, 

Таки ж, серце, ходи, 

Таки ж, серце, люби, 

Таки ж, серце, люби, 

Серце моє! 

Серце моє! 

— Ой як мені ходити, 

— Як же мені ходити, 

Тебе, серце, любити, 

Тебе, серце, любити: 

В тебе сестра лиха, (2) 

В тебе миші лихі, (2) 

Серце моє! 

Серце моє! 


— Коли ж мишей боїшся, 
На воротях завішся, 
Ізгинь, пропади, 

А до мене не ходи! 


- 156 - 



ДІВКА В СІНЯХ СТОЯЛА 

г 


Дівка в сінях стояла, 
На козака моргала: 

— Ти, козаче, ходи, 
Мене вірно люби, 
Серце моє! (2) 

— Як до тебе ходити, 
Тебе вірно любити? 

В тебе батько лихий, 


В тебе матінка зла, 

Серце моє! (2) 

— А ти батьків не бійся, 
На мою вірність надійся, 
Коли батьки будуть спати, 
Лізь тихенько до хати, 
Серце моє! 


КОСЯТЬ ГРЕЧКУ СОКИРАМИ 



Ко.сять греч.ку со_ КИ_ ра_ ми _ Гей. ох. ох. охі А гро_ ма.дять 

Швиденько 










ТАМ ПІД ДУБОМ, ДУБИНОЮ 


Швиденько 



ОЙ ЗА ЛІСОМ, ЗА ДУБИНОЮ 


Ой за лісом, за дубиною 
Косив ячмінь сокирою, 
Ои-иои, ои-иои-иои, 
Косив ячмінь сокирою. 

Кочергою громадила, 
Ляшка д > собі принадила, 
Ой-йой, ой-йой-йой, 
Ляшка д > собі принадила. 

Ой ти, ляшку молодий, 
Хороший, чорнобривий, 
Чом до мене не ходиш 
Та чом мене не любиш? 
Ой-йой, ой-йой-йой, 

Чом мене не любиш? 


Як до тебе ходити 
Та як тебе любити — 

В тебе двері скрипливії 
Та й собаки брехливії, 
Ой-йой, ой-йой-йой, 

Та й собаки брехливії. 

А я дверям догоджу, 
Фаску масла підложу. 
Ой-йой, ой-йой-йой, 
Фаску масла підложу. 

Я собаки прилащу, 
Бохан хліба намощу, 
Ой-йой, ой-йой-йой, 
Бохан хліба намощу. 


ОЙ ІШЛО ДІВЧА ЛУЧКАМИ 




па_ ру_ бок, па_ ру_бок; ' —Сй по-каж, дів— «а 


бок. 


- 158 - 



Ой ішло дівча лучками 
І трепетало ручками, 

Ой стрітив його парубок, парубок: \ 2 

— Ой покаж, дівча, заробок. ] 

А дівча фартух піднесло 
І показало, що несло: 

Ой воно несло заяця, заяця \ ? 

Ой за півтора таляра. ,1 " 

— Ой я би до вас сходжу вав 
І вашу Гандзю любував, 

Так ваші двері скрипають, скрипають, 1 
Любитися нам не дають. | ^ 

— Ой куплю я сой олею 
Та й ваші двері полею, 

Тоді ваші двері будуть стаць, будуть стаць, 1 £ 
А ми ще будем любоваць. | 


ОЙ ЛІЗ ЇЖАК, ЛІЗ 


Ой ліз їжак, ліз 
Та й до воріт приліз. 

— Стережися, мій миленький, 
Бо їжак тебе з’їсть. 

— Ой ти, мила моя, 
Чорнобрива моя! 

Коло мого ти бока 
Та не бійся їжака. 

— Ой ліз їжак, ліз 

Та й в подвір’я приліз. 

— Стережися, мій миленький, 
Бо їжак тебе з’їсть. 


— Ой ти, мила моя, 
Чорнобрива моя! 

Коло мого ти бока 
Та не бійся їжака. 

Ой ліз їжак, ліз 
Та й до мене приліз. 

— Стережися, мій миленький, 
Бо їжак тебе з’їсть. 

— Ой ти, мила моя, 
Чорнобрива моя! 

Коло мого ти бока 
Та не бійся їжака. 


ОЙ ВРОДИЛА ВЕРБА ГРУШІ, ЗЕЛЕНЕЄ ПРУТТЯ 

Ой вродила верба груші, зеленеє пруття, 

Не вір, не вір тим, що кажуть: «Дівчино, возьму тя!» 
Ой як сяде коло тебе, нога в ногу креше, 

А як пійде до другої, то на тебе бреше. 

Попід мостом риба з хвостом, нікому ловити, 

А в городі усе дурні, нікого любити. 


- 159 - 



Ой не хвастай же так дуже, що червонії рейтузи, 
Бо й рейтузи погубиш, як був дурень, то й будеш. 
У городі бузина, нема на їй листу, 

Не цілуй, не милуй, коли нема хисту. 


ОЖЕНИЦ БИ-М СЯ БАРС БИ-М РАД 


Не поспішаючи 




стар. ший брат, а- ле мі не да_ є стар_ ший брат 


Ожениц би-м ся барс би-м рад *, 
Але мі не дає старший брат. 

Ожен ся, брате, воз си дві, 

Котра буде кражша, буде мі. 

Хибаль би я, брате, блазен бив, 
Котра буде кражша, тобі дав. 

Моя буде гарна, висока, 

Твоя буде слєпа, без ока. 

Каждому добри, лем мі злі, 
Каждий має жену, лем я ні. 

Каждий ся виспит в заглавку, 

А я, неборачок, под лавком. 

Каждий ся виспит в перині, 

А я, неборачок, на сіні. 


* Кожний рядок співається двічі. 


- 160 - 



ОЙ БУВ ЖЕ Я В ТИРАСПОЛІ 


Швиденько 



Ой був же я в Тирасполі 
Та купив я корець солі. 

Приспів: 

Калина ти моя, да 
Малина ти моя! 

Та продав я корець солі, 

Та купив я бараболі. 

А іцо мені по зарібку? 

Гроші маю, втеряв дівку. 

Ой їхав я через Сквиру, 

Здибав дівку Катерину. 

Я до неї привітався, 

Бо сім років не видався. 

БІДА МЕНІ, ЛЮДИ, ЩО Я НЕ ЖОНАТИЙ 

Біда мені, люди, що я не жонатий; 

Як же далі жити буду в нетопленій хаті? 

Чи де йду, чи їду — там сміху багато: 

Одні кличуть мене «діду», інші дражнять «тату». 

Випив раз чарчину, сміливий зробився: 
Подивився на Марину — відразу влюбився. 

А вона питати почала з охоти, 

Чи я вмію цілувати і дрова колоти? 

Як у нашім клубі музика заграла, 

Взяла мене танцювати — кохання пропало. 

Навчусь танцювати і колоти дрова, 

Оженюся, добрі люди, кляну£Б, чесне слово! 


- 161 - 













А МІЙ МИЛИЙ ТАКИЙ БУВ 



А мій милий такий був: 
Коня глядав, на нім був, 
Коня глядав сивого 
Аж до рана білого. 


А мій милий такий був: 
Дрова рубав, босий був, 
Дрова рубав в коморі, 
Тріски збирав надворі. 


ОЙ В коло, в коло, в коло 


Швиденько 



Ой в ко_ ло, в ко_ ло, в ко- ло, не- ма в саі_ ті, як Ми_ ко- ла! 



А в Ми- ко- ли ко- ло ха_ ти не_ ма сніп- ків, тіль-ки ла- ти. 



Сіид-но! Він бі_ га_ є, в'л- зоч- ка- ми по- кри- аг- є. 

Ло-крм —.ва— є, та со- ло- ми не хос- та- є. 


Сгнд- но! 


Ой в коло, в коло, в коло, 

Нема в світі, як Микола! 

А в Миколи коло хати 
Нема сніпків, тільки лати. 

Приспів: 

Стидно! Він бігає, в’язочками покриває. 
Стидно! Покриває, та соломи не хватає. 


- 162 - 

























Як зірвалася віхола, 

Знову стала хата гола, 

Знов в Миколи коло хати 
Не соломи, тільки лати. 

Приспів: 

Стидно! Він бігає, а соломи вже немає. 
Стидно! Хата гола... Отакий-то наш Микола! 

ОЙ ПІШОВ КОСЬМИНА, ПІШОВ ВОЛОСИНА 

А 


Помірно 

























































Ой пішов Косьмина, пішов Волосина 
Голий по дорозі, босий по морозі. 

Ой там чоловік горох молотить, 

Він йому каже: 

— Дай тобі боже три копи ізбити, 

В решето забрати! 

Ой там його били, били-волочили, 
Русії кудрі ще й закровавили. 

— Ото тобі, дурню, де ти побачиш, 
То скажеш, дурню: 

— Дай тобі боже не переносити, 

Не перевозити. 

Ой пішов Косьмина, пішов Волосина 
Голий по дорозі, босий по морозі. 

Ой там люди тіло несуть. 

Він їм каже: 

— Дай же вам боже не переносити, 
Не перевозити! 

Ой там його били, били-волочили, 
Русії кудрі ще й закровавили. 

— Ото тобі, дурню, де ти побачиш, 
То скажеш, дурню: 

— Дай тобі боже вічную пам’ять, 
Царствіє небесне! 

Ой пішов Косьмина, пішов Волосина 
Голий по дорозі, босий по морозі. 

Ой там люди до шлюбу йдуть, 

Він же їм каже: 

— Дай же вам боже вічную пам’ять, 
Царствіє небесне! 

Ой там його били, били-волочили, 
Русії кудрі ще й закровавили. 

— Ото тобі, дурню, де ти побачиш, 
То скажеш, дурню: 

— Дай тобі боже з нею шлюб узяти, 
Діточок дождати! 

Ой пішов Косьмина, пішов Волосина 
Голий по дорозі, босий по морозі. 

Ой там чоловік свиню смалить, 

Він йому каже: 

— Дай тобі боже з нею шлюб узяти, 
Діточок дождати! 

Ой там його били, били-волочили, 
Русії кудрі ще й закровавили. 


- 164 - 



ЯК ПІШОВ КОСЬМИНА ГОЛИЙ ПО ДОРОЗІ, 
БОСИЙ ПО МОРОЗІ 


Б 

Як пішов Косьмина голий по дорозі, босий по морозі, 

Ой там чоловік та горох молоте, а він йому й каже: 

— Ой дай тобі боже сто кіп змолотити, в решето забрати! 

Там Косьмина били, там Косьмина вчили, 

Чорнії кудрі та й покривавили. 

— Оце ж тобі, дурню, що ти нерозумний! 

Як тобі трапиться такую вість бачити, так ти тоді і кажи: 

— Ой дай тобі боже не перевозити, не переносити! 

Як пішов Косьмина голий по дорозі, босий по морозі, 

А там чоловік та яму копає, дитину ховає, а він йому й каже: 

— Ой дай тобі боже не перевозити, не переносити! 

Там Косьмина били, там Косьмина вчили, 

Чорнії кудрі та й покривавили. 

— Оце ж тобі, дурню, що ти нерозумний! 

Як тобі трапиться такую вість бачити, так ти тоді і кажи: 

— Царство небесне, вишній покой! 

Як пішов Косьмина голий по дорозі, босий по морозі, 

А там чоловік та їде вінчаться, а він йому й каже: 

— Царство небесне, вишній покой! 

Там Косьмина били, там Косьмина вчили, 

Чорнії кудрі та й покривавили. 

— Оце ж тобі, дурню, що ти нерозумний! 

Як тобі трапиться такую вість бачити, так ти йому й кажи: 

— Ой дай тобі боже гарну жінку взяти і вік скалатати! 

Як пішов Косьмина голий по дорозі, босий по морозі, 

А там чоловік та кабана емале, а він йому каже: 

— Ой дай тобі боже гарну жінку взяти і вік скалатати. 

Там Косьмина били, там Косьмина вчили, 

Чорнії кудрі та й покривавили. 

— Оце ж тобі, дурню, що ти нерозумний! 

Як тобі трапиться такую вість бачити, то ти тоді й кажи: 

— Ой дай тобі боже хорошенько сісти та з дітками з’їсти! 
Як пішов Косьмина голий по дорозі, босий по морозі, 

А там чоловік та сів собі., а він йому й каже: 

~~ Ой дай тобі боже хорошенько сісти, з дітками з’їсти! 

Там Косьмина били, там Косьмина вчили, 

Чорнії кудрі та й покривавили. 

~~ Оце ж тобі, дурню, що ти нерозумний! 


- 165 - 




ОТА-ОТА-ТАНА, СЛУЖИВ Я У ПАНА 

Ота-ота-тана, служив я у пана, 

Шай дурень, бай дурень, служив я у пана. (2) 

Ота-ота-тинку, заслужив я свинку, 

Шай дурень, бай дурень, заслужив я свинку. (2) 

Ота-ота-тасти, погнав її пасти, 

Шай дурень, бай дурень, погнав її пасти. (2) 

Ота-ота-тіса, погнав я до ліса, 

Шай дурень, бай дурень, погнав я до ліса. (2) 

Ота-ота-татки, ліг я собі спатки, 

Шай дурень, бай дурень, ліг я собі спатки. (2) 

Ота-ота-товки, з’їли свиню вовки, 

Шай дурень, бай дурень, з’їли свиню вовки. (2) 

Ота-ота-тинки, нема меї свинки, 

Шай дурень, бай дурень, нема меї свинки. (2) 

Ота-ота-тати, пішов я шукати, 

Шай дурень, бай дурень, пішов я шукати. (2) 

Ота-ота-тіса, пішов я до ліса, 

Шай дурень, бай дурень, пішов я до ліса. (2) 
Ота-ота-татка, в тому лісі хатка, 

Шай дурень, бай дурень, в тому лісі хатка. (2) 
Ота-ота-тічка, в тії хаті пічка, 

Шай дурень, бай дурень, в тії хаті пічка. (2) 
Ота-ота-торщик, в тії пічці горщик, 

Шай дурень, бай дурень, в тії пічці горщик. (2) 
Ота-ота-таша, в тому горшку каша, 

Шай дурень, бай дурень, в тому горшку каша. (2) 
Ота-ота-тошки, нема в мене ложки, 

Шай дурень, бай дурень, нема в мене ложки. (2) 
Ота-ота-шальцями, мусів їсти пальцями, 

Шай дурень, бай дурень, мусів їсти пальцями. (2) 
Ота-ота-тальці, попік собі пальці, 

Шай дурень, бай дурень, попік собі пальці. (2) 
Ота-ота-тічки, погнався до річки, 

Шай дурень, бай дурень, погнався до річки. (2) 
Ота-ота-тити, почав холодити, 

Шай дурень, бай дурень, почав холодити. (2) 
Ота-ота-татирі, а на пальцях пухирі, 

Шай дурень, бай дурень, а на пальцях пухирі. (2) 


- 166 - 



ЕЙ ГОРІ СЕЛОМ ІШОВ, 

ЕЙ ЧОМ ДО НАС НЕ ЗАЙШОВ 


Не поспішаючи 



Ей горі селом ішов, ей чом до нас не за[й]шов? 
Ей велька роса, блато, ей не за[й]шов-єм зато. 
Ей горі селом ішов, ей два грейцарі на[й]шов, 
Ей так ся ними втішив, ей аж на вербу ви[й]шов 















ІЗЕІ 

































Жито, мати, жито, мати, жито — не пшениця, 
Як дівчини не любити, коли чепуриться? 

Приспів: 

Гей! Сама я не знаю, 

Що діяти маю: 

Чи плисти, чи брести - ) £ 

Сама не вгадаю. / 

Жито, мати, жито, мати, жито — не полова, 

Як дівчини не любити, коли чорноброва? 

На тім боці, на толоці, на кам’янім мурі 
Питається козак дівки: «Чи ти йдеш за мене?» 

Чи ж це тая криниченька, що голубка пила? 
Чи ж це тая дівчинонька, що вірно любила? 

Чи ж це тая криниченька, що голуб купався? 
Чи ж це тая дівчинонька, що я женихався? 


ЖИТО, МАТИ, ЖИТО, МАТИ, ЖИТО - НЕ ПОЛОВІ 

Б 

Жито, мати, жито, мати, жито — не полова, 

Як дівчини не любити, коли чорноброва? 

Приспів: 

Що ж я маю бідна чинити, 

Коли не піду я за його, 

Буде мати бити. (2) 

Жито, мати, жито, мати, жито — не пшениця, 

Чом дівчини не любити, коли чепуриться? 

Ой у тебе, багатирю, воли та корови, 

А у мене, молодої, тільки чорні брови. 

Ой у тебе, багатирю, сукні-єдомашки, 

А у мене, молодої, нема і запаски. 


- 169 - 



Журилася дівчинонька, сидя на порозі, 
Всі козаки по квартирах, а мій у дорозі. 

Приспів: 

Що ж я маю, бідна, чинити, 

Коли не піду я за його, 

Буде мати бити. (2) 

Ох! Ох, ох! Охо-хо! Що ж мені робити — 
Як не піду за його, 

Буде мати бити! 


ЖИТО, МАТИ, ЖИТО, МАТИ, ЖИТО - НЕ ПШЕНИЦЯ 

В 

Жито, мати, жито, мати, жито — не пшениця, 

Чом дівчини не любити, коли чепуриться? 

Приспів: 

Ой сама я не знаю, що чинити маю: 

Чи йти, чи брести — сама не вгадаю! 

Жито, мати, жито, мати, жито — не полова, 

Чом дівчини не любити, коли чорноброва? 

По тім боці у толоці молодії хлопці, 

Мене мати не пускає, бо в чорній сорочці. 

По тім боці у толоці два камені меле, 

Питається козак дівки: «Чи підеш за мене?» 

— Не піду, не піду, з далекого краю, 

Будеш бити й знущаться — я роду не маю! 

Камень меле, камень меле, а колесо креше, 
Козаченько правду каже, дівчинонька бреше! 


- 170 - 



ЖИТО, МАМЦЮ, ЖИТО, МАМЦЮ, ЖИТО - НЕ ПОЛОВА 

Г 


Швиденько 



Жи. то мам- цю. жи- то мам-цю, жи- то—«є по- по- ва 



Жито, мамцю, жито, мамцю, жито — не полова. 
Як дівчину не любити, коли чорноброва? * 

Жито, мамцю, жито, мамцю, жито — не пшениця. 
Як дівчину не любити, коли чепуриться? 

Жито, мамцю, жито, мамцю, жито — колосочки. 
Як дівчину не любити, коли чорні очки? 

Жито, мамцю, жито, мамцю, жито — не полова. 
Як дівчину не любити, коли ж бо ланкова? 


АБО МЕНЕ, ГРИЦЮ, ЛЮБИ, АБО МЕНЕ ЗАЛИШИ 


І 


Хутенько 


т 


бо 


ме- не. Гри-цю пю- би 


а _ бо 



-*- £ -к -*—Нг~~ 

- .^ 





-У» ^ — 31 


а- бо мо- • чор-мі бро- ви на па- пе- рі за- пи_ ш« 


Або мене, Грицю, люби, або мене залиши, 

Або мої чорні брови на папері запиши. (2) 

Як не хочеш на папері —пиши на листочку, 

Як у тебе, так у мене брови на шнурочку. (2) 

Ти ж з мене реготіла, ти мене не хотіла, 

Ти ж з мене сміялася, ти ж мені попалася. (2) 

Кажуть мені кури пасти, кажуть мені хліб пекти, 
Кури яйця погубили, я му сіла утекти. (2) 

Утікала, утікала, так і було б утекла, 

Заплуталася в кропиву та й ніженьки попекла. (2) 


- 171 

















ПІШОВ ЖЕ Я НА ВУЛИЦЮ ТА Й ТЕПЕРА КАЮСЬ 


Швиденько 



Пі- шов же я на ву- ли_ цю, та й те- пе_ ра ка_ юсь; 

по- лю- бив я дів- чи- нонь- ку, аж у-смі- ха- юсь. 




^ і р- > Р 


Та_ ка гар- на, бі- ла, пов- на, крас - на, як ка _ ли- на. 

Та _ ка гар- на, бі- ла, пов- на, хто не гля- не— ах- не. 



Пішов же я на вулицю, та й тепера каюсь, 
Полюбив я дівчиноньку, аж усміхаюсь. 

Така гарна, біла, повна, красна, як калина, 
Як такої не любити, лихая година! 

Така гарна, біла, повна, хто не гляне — ахне, 
Пішов би я її сватать, так гарбузом пахне. 

Не втається коханнячко, як у мішку шило: 
Замічають люде збоку, що для кого мило. 

Усі хлопці і дівчата стали говорити, 

Чого став я на вулицю так часто ходити. 


ЯК БУВ АНДРІЙ ПАРУБОК, ОЛЕКСАНДРА ДІВКА 

Як був Андрій парубок, Олександра дівка, 

Так до нього припадає, як та перепілка. (2) 

Сама невеличка, рум’янії личка, 

Вродливая, жартливая, як перепеличка. (2) 

Сама воли запрягає, сама ними їде, 

Сама його полюбила та й за нього піде. (2) 


- 172 - 


















ТИ Ж МЕНЕ, ДІВКО, ЛЮБИШ 

— Ти ж мене, дівко, любиш, 

Я ж тебе сподобав, 

Сядь же ти біля мене 
І ніжечки підобгай. 

Коли б козак не люб, не мил, 

Не йшла дівка слідом за ним, 

І слідочку не брала, 

Животочку не клала... 

А то козак любий, милий, 

Іще к тому чорнобривий, 
Хорошенько співає, 

Жалю серцю завдає! 

МАРУСЕНЬКА ПО ГРИБИ ХОДИЛА 

Марусенька по гриби ходила, 
Марусенька козублю згубила. 

Приспів: 

Марусенько, люблю тебе, 
Марусенько, візьму тебе; 
Марусенько, дай мені! 

Козаченьку, жаль мені! 

Марусенько, заплачу! 

Козаченько, не хочу! 

В Марусеньки шиті рукава: 
Марусенька з чорта лукава. 

В Марусеньки довгії п’яти — 
Марусеньку добре займати! 

В Марусеньки довгая пелена: 
Марусенька чортова, не моя! 


ТИ, КОЗАЧЕ, ПСЯ ПАРО 


— Ти, козаче, пся паро! 
Ци тя лихо напало? 

Пся паро, пся паро, 

Ци тя лихо напало! 


А ти любиш Парашку, 
З мене чиниш іграшку, 
Парашку, Парашку, 

З мене чиниш іграшку. 


- 173 



— Присяйбогу, не люблю 
І любити не буду, 

Не люблю, не люблю 
І любити не буду. 

Тільки тебе єдную 
Над все життя милую, 
Єдную, єдную, 

Над все життя милую. 

Ти, дівчино білява, 

Будь на мене ласкава. 


Білява, білява, 

Будь на мене ласкава! 
Ти, дівчино хороша, 

Дай же бузи без гроша, 
Хороша, хороша, 

Дай же бузи без гроша. 
Ти, дівчино біленька, 
Будь для мене миленька, 
Біленька, біленька, 

Будь для мене миленька! 


ОЙ У САДУ-ВИНОГРАДУ ЗАЦВІЛА ЛІЛІЯ 

Ой у саду-винограду зацвіла лілія, 

Тим я тебе полюбила, що мати звеліла. 

Ой у саду-винограду зацвів чорнобривець, 
Тим я тебе полюбила, що в батька одинець. 

Ой у саду-винограду зацвіли гвоздички^ 

Тим я тебе полюбила, що ти невеличкий. 

Ой у саду-винограду зацвіли волошки, 

Тим я тебе полюбила, що чорнявий трошки. 

Ой у саду-винограду зацвіли нагідки. 
Полюбила козаченька, не спитала звідки. 


ТА НЕ ЛЮБЛЮ Я НІ СТЕЦЬКА, НІ ГРИЦЬКА 

А 


Швиденько 


т 






Та не люб- лю я ні Стець- ка, 

т 


Гриць- ка, 






І- ва- на ні Сте- па- на 


Яць _ ка Тіль-ки люб-і 



Ва- си- леч- ка. в Ва - си - леч- ка вся си_леч. ка. в ньо- го є 


- 174 - 




та ще й 6у — де, та ще кто_ му роз- до- бу- де, Ва_ си_ ле_ чек 



роз-до- бу- де, Ва— си— леч- на лю—бить бу— ду! 


Та не люблю я ні Отецька, ні Грицька, 
Ні Івана, ні Степана, ні Яцька. 

Приспів: 

Тільки люблю Василечка, 

В Василечка вся силечка, 

В нього є та ще й буде, 

Та ще к тому роздобуде, 
Василечек роздобуде, 

Василечка любить буду! 

Та не люблю я ні Мусія, ні Кіндрата, 
Ні Дороша-гречкосія, його брата. 

Та не люблю я ні Семена, ні Платона, 
Бо я дівка дуже гарна і моторна. 


ТА НЕ ЛЮБЛЮ Я НІ СТЕЦЬКА, НІ ГРИЦЬКА 

Б 


Помірно 


іНп? — і 



. .: 1 

щ — 



Г - Г 



Дк У 

§=■ 

=$=4= 

ЕЕ 



У 



[У 

3 


"-г - 


Те не люб- лю я НІ Стець - ке. НІ Гриць- 



- 175 - 












Та не люблю я ні Стецька, ні Грицька, 
Ні Степана, мосці пана, ні Яцька. 

Приспів: 

Тільки люблю Василечка, 

В Василечка вся силечка, 

В його є та ще й буде, 

Та ще й'к тому роздобуде, 
Василечко роздобуде, 

Василечка любить буду я. 

Та не люблю я ні Давида, ні Демида, 
Бо я дівка чорнявая, кругловида. 

Та не люблю я ні Івана, ні Дем’яна, 

Ні Федора, ні Микити, ні Лук’яна. 

Та не люблю я ні Якима, ні Ігната, 

Ні Корнія, ні Максима, його брата. 

Та не люблю я ні Мусія, ні Дмитра, 

Ні Дороша-гречкосія, ні Петра. 

Та не люблю я ні Федота, ні Кирила, 
Бо я дівка чорнявая, уродлива. 

Та не люблю я ні Абрама, ані Кості, 
Бо він сидить на покуті його мосці. 

Та не люблю я ні Миколи, ні Антона, 
Бо я дівка гарна і моторна. 

Та не люблю я ні Михайла, ні Наума, 
Бо я дівка чорнявая, свого ума. 


- 176 - 



ПІШЛА ГАНДЗЯ ПО БУРЯКИ 


Пішла Гандзя по буряки, 

А за нею два козаки. 

А попович попереду: 

— Чекай, Гандзю, куплю меду! 

— Вина-меду я не п’ю, 
Поповича не люблю; 

А я люблю Степана, 

Що похожий на пана. 

Ой кивну я карим оком, 

Степан ходить поза током. 
Підіть мені приведіть, 

Коло мене посадіть. 

І свиточка білесенька, 
Пригортає злегесенька! 

Там-то хлопець, там-то жвавий, 
Як виросте — буде бравий! 

Як виросте, ожениться 
І розуму набереться! 

— Там-то Гандзя, там-то гожа, 
Пристойная і пригожа. 


ОЙ НЕНЬКО, НЕНЬКО 
А 


*= 


Помалу 


тш 








— Ой 


нень.ко, нень- 


за- цві-ло сер. день. 



— Ой ненько, ненько, 

Зацвіло серденько... 

Ніхто ж мене так не любить, ) 2 

Як той коваленко. І 

Коваленко грає, 

Дівчина гуляє, 

Ніхто ж мої дівчиноньки | 

Нехай не займає. / ^ 













Бо хто її займе, 

Біду собі знайде: 

Руки, ноги переб’ю, бач, 
Додому не дойде. 

Поїхали ковалі 
Та з чужої сторони, 

Що старого коваля 
Посадили на вола. 

А старую ковалицю 
Посадили на телицю, 

А маленьких ковалят 
Посадили на телят. 

Кує коваль бричку, 
Заглядає в пічку, 

Чи є борщ, чи є каша, 

Чи є в борщі штука м’яса. 


А Я В СВЕЇ МАМУНЕНЬКИ 


Б 

А я в свеї мамуненьки 
Гуляла, гуляла: 
Червоною калиною 
В воротях стояла. 

Коли б усі калиноньці 
Гілля не ломили, 


Коли б меї дівчиноньки 
[Г]інші не любили. 

А хто її займе, 

Біду собі знайде: 

Києм ноги переб’ю, 
Додому не зайде. 


ІВАНЕ, ІВАНЕ, НЕ ХОДИ ГОРАМИ 


Швиденько 


























Іване, Іване, раз, не ходи горами, два, 

Не топчи зелінко, шум-три-а-ров, | - 

Білими ногами, юх-ха-ха! / ^ 

Бо того зелінко, раз, Маруся садила, два, 

Тими годинками, шум-три-а-ров, ) ^ 

Коли тя любила, юх-ха-ха! / ^ 

Йде Іван на войну, раз, мамці наказує, два, 
Най мою біляву, шум-три-а-ров, | ^ 

Ніхто не збиткує, юх-ха-ха! } * 

Хто буде збитковать, раз, я то буду знати, два, 
Не буду му нігде, шум-три-а-ров, 

Добрий день казати, юх-ха-ха! 


ОЙ ПІДУ Я ДО МЛИНА, ДО МЛИНА 
А 




Ой піду я до млина, до млина, 

Бо в нас млива вже нема, вже нема. 
Там-то, мамцю, мельник, 
Там-то, мамцю, добрий, 
Там-то, мамцю, хороший, 
Меле гречку без грошей! 
Меле, меле, на кіш насипає, 
Обернеться — мене пригортає. 


- 179 - 




















Там-то, мамцю, мельник, 

Там-то, мамцю, добрий, 

Там-то, мамцю, хороший, 

Меле гречку без грошей! 

Меле, меле, меле, решетує, 

Обернеться — мене поцілує. 

Там-то, мамцю, мельник, 

Там-то, мамцю, добрий, 

Там-то мамцю, хороший, 

Меле гречку без грошей! 

Вчора дощик іспадав, іспадав, 

Та й водиці напридбав, напридбав. 
Грають всі потоки, 

Повні вже лотоки, 

Камінь меле, аж гуде — 

Завтра вже мука буде! 

ОЙ ПІДУ Я ДО МЛИНА, ДО МЛИНА 
Б 

Ой піду я до млина, до млина, 

А у млині калина, калина. 

Там-то, мамцю, мельник, 

Там-то круподерник, 

Там-то меле і дере 
Ще й мірочки не бере, 

Там-то меле і петлює, 
Обернеться-поцілує! 

Там-то, мамцю, мельник, 

Там-то круподерник! 

ОЙ ПІДУ Я ДО МЛИНА, ДО МЛИНА 
В 

Ой піду я до млина, до млина, 

А у млині новина, новина. 

Приспів: 

Такий, мати, мельник, 

Такий, мати, добрий, 

Такий, мати, хороший, 

Меле гречку без грошей! 


- 180 - 



Меле, меле, решетує, 

Обернеться, поцілує. 

В його мірка справедлива, 

В його жінка чорнобрива. 

Він мірочки не бере, 

Як на крупці подере. 

Він і гречки підсипає, 

І на мене поглядає. 

ОЙ ПОСЛАЛА МЕНЕ МАТИ 
А 

Ой послала мене мати (3) 
Пшениченьку спетлювати. 

— Ой мельнику, мельниченьку, (3) 
Спетлюй мені пшениченьку. 

— Щоб пшеничку спетлювати, (3) 
Треба нічку зночувати. 

— Не стане з-за цього діло, (3) 

Аби мука була біла. 

Ще пшениченька в мішках, (3) 

А мельник у подушках. 

Ще пшеничка на ковші, (3) 

Мельник лізе до душі. 

ВБРАЛАСЬ ГАНДЗЯ У СПІДНИЦЮ 
Б 

Вбралась Гандзя у спідницю 
Да вступила у мельницю. 

— Мельник, мельник, мельниченьку, 
Змели мені пшениченьку. 

— Ой як на раз, 

То змелю зараз, 

Ой як петлювати — 

Будеш ночувати. 


- 181 - 



ОЙ ЛЬОН, ЛЬОН, ЛЬОН, КОНОПЕЛЬОЧКИ 

в 


Ой льон, льон, льон, конопельочки, 
Занадився мельник та до мельнички: 

— Ой мельничко-круподерничко, 
Позич мені ступки обдирать крупки. 

— Моя ступка непорожняя: 

Обдирає шляхта подорожняя. 


ОЙ У САДУ, У САДУ ГУЛЯЛИ кокошки 

Ой у саду, у саду гуляли кокошки: 

Чорнявая, білявая, дзюбатая трошки. (2) 

Щоб ти мене шанував, я б тебе любила, 

Ой я б тобі щосуботи кучерики змила... (2) 

Кучерики змила та ще й розчесала, 

Ой я б тебе, серце моє, та й поцілувала. (2) 


ЖАЛО ДІВЧА, ЖАЛО ТРАВУ 


Жало дівча, жало траву, цін да-ра-ра бум! 
Недалеко Темешвару, цін да-ра-ра бум! 

Як нажало, в’язало, на шугайка кричало: 
Цін да-ра-ра, цін да-ра-ра, цін да-ра-ра бум! 


2 


— Шугай, шугай з тамтой страни, цін да-ра-ра бум! 
Подь мі зняти зайду трави, цін да-ра-ра бум! 

— Няй ті знімать нянько, мати, не хцели тя за ня дати! 
Цін да-ра-ра, цін да-ра-ра, цін да-ра-ра бум! 

Іші тя лем колисали, цін да-ра-ра бум! 

Уж тя за ня шлюбовали, цін да-ра-ра бум! 

Іші лем єсь гуски пасла, уж єсь в моїм серці росла, І ? 
Цін да-ра-ра, цін да-ра-ра, цін да-ра-ра бум! ] ^ 


- 182 - 



ЛЮБУЙ ЖЕ МЯ, ХЛОПКУ, В СТОДОЛІ НА СНОПКУ 


Швидко 


ю - оуи же МЯ ПИЛЬ- НО, 


— Любуй же мя, хлопку, в стодолі на снопку, 
Любуй же мя пильно, бо мі в ножки зимно. 

Любуй же мя, любуй, лем мя не видавай, 

Як прийдеш до корчми, близько мя не ставай. 

Близько мя не ставай, палюнку не купуй, 

На танець мя не бер, бо з тобов не піду. 

— Палюнку пиц будеш, бо є качмарова, 

А на танець підеш, бо-с фраїрка моя. 

ТАМ ПОНИЖЕ СЕЛЕЧКА 

Там пониже селечка 
Густа вербиночка, 

А хто ж єй там насадил, 

Моя фраїречка. 

Она ей там садила, 

Я ей ямки копал, 

Ой бо я ей попередом 
Зо три рочки кохал. 


ГЛИБОКА КИРНИЦЯ, ГЛИБОКО КОПАНА 


Весело 



















Глибока кирниця, глибоко копана, 

Там стоїть Катруся, як намальована. 
Ла-ла-ла-ла-ла, ха-ха, (3) як намальована. 

При кирниці стала, водиці набрала, 

Про свого Йвасика милого думала. 
Ла-ла-ла-ла-ла, ха-ха, (3) милого думала. 

Якби тя, Йвасику, на дні зобачила, 

То зараз би-м туди в кирницю скочила. 
Ла-ла-ла-ла-ла, ха-ха, (3) в кирницю скочила. 

Найперш би вкинула цей гарний віночок, 

Що я його сплела з рожевих ружечок. 
Ла-ла-ла-ла-ла, ха-ха, (3) з рожевих ружечок. 

Ой ні, я не скочу — кирниця глибока, 
Кирниця глибока і зимна в ній вода. 
Ла-ла-ла-ла-ла, ха-ха, (3) і зимна в ній вода. 














ПОБАЧЕННЯ, ЗУСТРІЧІ, 
ПОЦІЛУНКИ 


ОЙ БОЛИТЬ НЯ ГОЛОВОНЬКА ТА Й МЕЖИ ПЛЕЧИМА 

А 



Ой болить ня головонька та й межи плечима! 
Треба мені дохторика з чорними очима. 

Ой не того дохторика, що він дохторує, 

Але того дохторика, що файно цілує. 

Ой болить ня головонька від самого чола, 

Не була я із миленьким ні нині, ні вчора. 

Не була я із миленьким ні вчора, ні нині, 

Ой як більше вже не буду, то буде по мині. 

- 185 - 



ТА ТИ ГАДАШ, МІЙ АНДРІЙКУ 
Б 



Та ти гадаш, мій Андрійку, 
Що я тебе люблю, гей, 

А я тебе, дурний хлопче, 
Словами голублю. 

Ой болить ня головонька 
Та й межи плечима, ой, 
Треба би ми дохторика 
З чорними очима. 


Та не того дохторика, 

Що усіх лікує, ні, 

А того дохторика, 

Що гарно цілує. 

Та ти мене, мій Андрійку, 
Любити не мусиш, ні, 
Мене Петрик поцілує, 

А ти лиш укусиш. 


МИЛА МОЯ, МИЛА, ЛЕМ ТІ ЄДНА ВИНА 
В 


Швиденько 


Ч) І Ц .- 1 1 1 -1--—і 

і к • "к- К К К - і 

гтг. -■ К-п 

і • к 1 і іа 

и і птт п_п_ т _і_ц_ц_ и _и_ и _ я і ю - - — п —п гг*» 

тт 9 п л ' л' і > ^ ^ т і 


т т V- р— і 

1 Я -—ПТ 

^ -у-г - 

-р 

- і л 


Ми. ла мо_ я, ми-ла, лем ті сд-на ви.на, близькр во _ ди биваш, 



нож.ки не у- ми-ваш, близь-ко во- ди би-ваш, нож-ки не у_ ми-ваш. 


— Мила моя, мила, лем ті єдна вина, 
Близько води биваш, ножки не умиваш. (2) 
Кеби ти бивала дале од ярочка, 

Та би ти ходила, як та циганочка. (2) 

— Кеби я виділа, кого я любила, 

Хоть би-м била хвора, та би-м оздравіла. (2) 
Болить ня голова та й меджи плечима, 

Треба мі дохтора з чорними очима. (2) 

Не того мі треба, што он дохторує, 

Лем мі того треба, што дівча любує. (2) 


- 186 - 



ОЙ ВИПИТИ - то то я 


г 


Жваво 


Ой ви- пи- ти— то то я, по- гу_ ля- ти — то то я, 



р? > > Л '-;і * ^ р г 

Бо- лить в ме_ не го- ло - ва ще й ме- жи пле_ чи_ ма, 



І ДОЩ ІДЕ, І ХМАРИТЬСЯ 

І дощ іде, і хмариться, 

В хуторі калюжа. 

Не бачила миленького — 
Хожу, як недужа. 

Як бачила у неділю, 

Сіючи шавлію, 

Як бачила в понеділок, 
Полючи барвінок, 

Як бачила у вівторок, 

Мов вже неділь з сорок, 
Як бачила у середу, 
Женучи у череду, 

Як бачила у четвер, 

Та вже і не тепер! 

Як бачила у п’ятницю, 

Та вже й не трапиться! 

Як бачила у суботу, 

Ідучи на роботу. 


- 187 - 



























А Я СВОМУ МИЛЕНЬКОМУ ВИПОЛЮ БАРВІНОК 

А я свому миленькому виполю барвінок, 

А він мене поцілуй рано в понеділок. 

А я свому миленькому зроблю робіт сорок, 

А він мене поцілує раненько в вівторок. 

А я свому миленькому ой пасу череду, 

А він мене поцілує раненько в середу. 

А тепер же, мій миленький, а тепер, а тепер 
Цілував-єс мні в середу, цілуй же і в четвер. 

А я свому миленькому виполю пшеницю, 
Цілував-єс мене в четвер, цілуй ще й- в п’ятницю. 

А я свому миленькому пороблю роботу, 

А він мене поцілує раненько в суботу. 

Тепер же я, мій миленький, маю привілію, 
Цілував-єс цілий тиждень, цілуй ще в неділю. 


ЗАСПІВАЙМО СОБІ 


Помірно 

За. спі_ вай-мо со- бі дво-ма го- ло- са- ми— о- дин пі- 



Заспіваймо собі 
Двома голосами — 

Один піде верхом, (2) | ? 

Другий — долинами. ; 

Цілувала би-м ся, 

Аж ня серце коле; 

Прийди до ня вечір, (2)) 2 
Мій милий соколе! ) 


~ 188 - 











Мій милий ганьбився, 

А я не чекала — 
Зажмурила-м очі, (2) 
Сама-м цілувала. / 

Закарпатські села 
На ямі, на ямі, 

Такі в них дівчата, (2) ) £ 
Як намальовані. \ 

Маляр їх мальовав, 

Токарі точили, 

Вби їх закарпатські (2) 1 £ 
Легіні любили. } 


НА ГОРОДІ ЖОВТА ЧІЧКА 

На городі жовта чічка — 
Нема ж мого огроднічка, 
Нема, нема і не буде, 

Він за мене не забуде. 

З-під явора вода тече 
Та на моє біле плече, 

Та на моє біле тіло 
З-під явора цяпотіло. 

За вороти сука бреше, 

Через гору любка чеше, 

Ой ци чеше, ци не чеше, 
Відай, сука дурно бреше. 


ЯК ХОЧЕШ, МИЛЕНЬКИЙ, ДО МЕНЕ ХОДИТИ 

Як хочеш, миленький, до мене ходити, 

А мушу ті, мушу значок положити. 

Як буде солома, буде тато вдома, 

Як буде сіно, можеш іти сміло. 


- 189 - 




Ой візьму я сардачок на плечі * 

Та й піду я до дівчини ввечір. 
Приїхав я під нові ворота — 
Зносить мене під хату охота. 
Приїхав я під біленькі стіни — 
Мало що ня собаки не з’їли. 

— Гуджя, гуджя ви в солому спати. 
А вас, милий, просимо до хати. 
Роздягайтеся, кудрявці, по лавці, 
Най сідають нові закоханці. 


ОЙ ЗДОРОВА, ДІВЧИНО 


Швиденько 



я б да_ л$, та ще то, бі мня- гень- ко¬ 


не спе _ кла? 


— Ой здорова, дівчино, 
Чи не спиш? 

Дай же мені паляницю 
Або книш! 


Кожний рядок повторюється. 


- 190 - 



















— Паляницю, козаченьку, 

Я б дала, 

Та ще тобі мнягенької 
Не спекла! 

— Ой відчини, дівчино, 

Відчини! 

Сама собі славоньки 
Не чини! 

— А я тії славоньки 

Не боюсь: 

На три замки від напасті 
Зачинюсь! 


МОЯ ФРАЇРЕЧКА 


Моя фраїречка 
Вельки циганечка, 
Казала мі прийти, 
Сама двері замкла, 


Мотузком підперла, 
Кийом зав’язала, 
Так ся моя мила 
Твердо замикала. 


ЧОРНОМОРЕЦЬ, МАТІНКО, ЧОРНОМОРЕЦЬ 

Широко 




Чор - но- мо - рець, ма - тін _ ко, чор - мо¬ 



ви- вів ме - не бо- су - ю на мо - ро - зець. 


Чорноморець, матінко, чорноморець, 
Вивів мене босую на морозець. (2) 

Вивів мене босую та й питає: 

— Чи є мороз, дівчино, чи немає? (2) 

— Ой нема морозоньку, тільки роса, 

А я, молодесенька, стою боса. (2) 

Простояла ніченьку, простояла другу, 

Бо я тебе, чорноморець, люблю дуже. (2) 


- 191 









А НА ГОРІ СНІГ ЛЕТИТЬ, СНІГ ЛЕТИТЬ 


^Рішуче ^ ^ | ^ ^ ^ ^ ^ 

А На го— рі сніг ле- тить, сніг ле- тить, не ла- пай ня 



боч- ки, по— ці- луй мі гам_ боч- ки, гам- боч^ ки. 


А на горі сніг летить, сніг летить, 
Не лапай ня за плечі, за плечі, 
Лем ня лапай за бочки, за бочки, 
Поцілуй мі гамбочки, гамбочки. 


ОЙ НАДОБРАНІЧ, АХ, ТА ЧИ ЧУЄШ 

— Ой надобраніч, ах, та чи чуєш, 

З ким же ти сесю нічку ночуєш? 

— З богом, з богом та й сама з собою, 

Як прибудеш, мій миленький, буду з тобою. 
Ах прийди, прийди та й не забуди! 

— А хто ж мені надгородить та за мої труди? 

— Сама ж бо я тобі труди надгороджу, 

Сорок і пять раз тя поцілую, 

Що любого і милого, то є ті дарую. 


ОЙ ВАЖУ Я, ВАЖУ 
А 



- 192 - 













ОЙ ВАЖУ Я, ВАЖУ 



Ои важу я, важу 
На ту дівчину вражу, 
Мене мати не пускає, - 
Я в віконечко лажу. 

Не ходи через лід, 

Бо увалишся, 

Ой люби, козаченьку, 
Коли важишся. 


Ои цілуй, моє серце, 
Поки сон тебе зможе. 


Ой люби, козаченьку, 
Поможи тобі, боже, 


Через греблю стежечка, 
Нема мого сердечка, 

Кличу, кличу — не чує, 
Нехай здоров ночує. 

Через греблю стежечка, 
Нема мого сердечка, 

Кличу, кличу — да й не йде, 
Нехай же він пропаде.' 


НА ТАРІЛЦІ ТРИ ЛИНИ 


Швидко жваво 


На тарілці три лини, 
Прийди, серце, прилини, 
Прийди, прилини, 

До серденька пригорни! 































Чумарочка рябесенька, 
Пригортайся злегесенька, 
Той мене пече, ріже, 

Що не люблю,— в вічі лізе. 
Той мене порива, 

Кого люблю, та й нема. 

Один оженився, 

Другий утопився, 

А третього чорти взяли, 1 2 
Щоб не волочився. І 

Ой не ходи по льоду, 

Бо завалишся, 

Чи ти ж мене вірно любиш, 
Чи ти чванишся? 

Як я тебе не люблю, 

Скарай мене, боже, 

Буду тебе цілувать, ) ^ 

Поки сон не зможе. )** 

І націлувався, 

І намилувався, 

Яку саду соловей | 2 
Та й нащебетався. / 

Соловейко щебетав, 

Зозуля кувала, 

Бодай же ти не дождав, | 2 
Щоб я цілувала. } 


ХОДИВ, ХОДИВ ПО ТОКУ 


Ходив, ходив по току 
Та і в ямку упав; 
Любив, любив багатую 
Та й убогую взяв. 
Багатая, губатая, 

Вона дуже пишна; 
Убогая красивая, 

Як у саду вишня. 

З багатою ночував 
Та й горя набрався. 


З убогою ночував 
Та й націлувався. 

Та й націлувався, 

Та й намилувався, 

Як у саду соловейко 
Та й нащебетався. 
Соловейко щебетав, 
Зозуля кувала. 

Бодай же ти не діждаї 
Щоб я цілувала. 


- 194 - 



ОЙ МАТИ МОЯ 


Ой мати моя, 

Люблю Гриця-коваля. 
Я до печі, він за плечі: 
Щебетушко моя! 

І люблю, і піду, 

І поможи, боже! 


Буду його цілувать, 
Поки сон ізможе. 

Вже ж націлувався, 
Вже ж намилувався, 
Яку саду соловей 
Та й нащебетався. 


ГЕЙ, ТАМ НА ГОРІ ТЕРНИНА 


Швиденько 


7Р £ " ШГ -- - » — Ч-— И- 

...... у 

=□ 

■;А'" V'"':© "Л. > 







лі. в 4- ! 

— 


Гей, там на го_ рі тер- ни_ на, спо - до-ба- па мі ся дів- чи_на, 



Гей, там на горі тернина, 
Сподобала мі ся дівчина, 
Сподобала мі ся сердечне, 
Мушу її взяти конечне. 

Гей, слухай, дівча, як ся маш, 
Гей, ци мі свої гамбці даш, 

Бо то твоя гамбця, яко м’юд, 
Аж ся за ній хлопці б’ют. 


ТЕЧЕ ВОДИЧКА З-ПІД ЯВОРІЧКА ЛЕДОВА 



Тече водичка з-під яворічка ледова, 

Солодка гамбічка в мого Андрієчка, медова. 

Не хочу маку ани пастернаку з олійом, 

Лем піду спатоньки до комороньки з Андрійом. 


- 195 - 



ЯКБИ ТІЇ НЕ ТИНИ ТА НЕ ПЕРЕТИНКИ 

Якби тії не тини та не перетинки, 

Ходив би я до дівчини щодня, щогодинки! 
Якби тії не тини та не перелази, 

Ходив би я до дівчини у день по три рази! 
Перелазив через тин, через огороди, 
Заплутався в гарбузику та й наробив шкоди. 
— Добривечір, старі люде! А що з того буде? 
Виплутайте з гарбузини, то й шкоди не буде. 


ОЙ СПАЛА Я НА СЄНЄ 
А 


Помірно 


Ой спа_ ла я 


на сє- не, на сє 


не, 



КЕД Я СПАЛА НА ШЄНЄ, НА ШЄНЄ 
Б 


Швиденько 

















Кед я спала на шєнє, на шєнє, 

Пришло гу мне шалене, шалене, 

Мало зуби та і хвіст, та і хвіст, 
Повідало, же мя з’їсть, же мя з’їсть. 

А оно мя не з’їло, не з’їло, 

Лем за личко вкусило, вкусило. 

А на личку не знати, не знати, 

Лем тот брушок чубатий, чубатий. 

КАЗАВ МІ БАТЕНЬКО ПІГНАТИ КОЗИ 

Казав мі батенько пігнати кози 
В зелену дуброву, в густії лози. 

Кричала, лаяла дідьчая мати, 

Збудила з світання, не дала спати. 
Заснув я так кріпко, спав три години, 

А все ж то, матінко, з дідьчой причини. 
Підведу голову, продру оченьки, 

Побачу, що нема ж моєї козоньки. 

Бігаю по лісі сюда — не туда, 

Назад ся вертаю, не знаю, куда; 
Оглянуся й бігну прудко до ліса, 

Чи їй не ззіли вовки до біса? 

Бігаю по лісі, собою нуджу, 

Щось лежить під садом, здалека виджу. 

Побачу і зблизька дівчину сплячу, 

Не смію збудити, тільки не плачу. 

І стисну дівчині білі рученьки, 
Оглянеться, отворить чорні оченьки. 

Кричала, лаяла, я не лякався, 

Най же оченька націлувався. 


ВІДПРАВИЛА МЕНЕ МАТИ 



Від- пра- ви- яа ме- не ма - ти в ліс го- ріш- ки рва - ти, 



гв *, гей, го- я, го- я, в ліс го - ріш- ки рва _ ти. 


- 197 - 



В ЛІС ЗЕЛЕНИЙ ПО ГОРІШКИ ВРАНЦІ Я ХОДИЛА 

Хутенько 



ко- ло мли- на, ко - ло бро- ду ко— за - 


ка зу — стрі « ла. 


В ліс зелений по горішки вранці я ходила, 

Коло млина, коло броду козака зустріла. 

А в тім лісі є горішки, де достать їх тільки, 

А він візьме та й підніме дівчину до гілки. 

Як нарву я ті горішки, жменю розсипаю, 

Щоб не впасти, козакові шию обіймаю. 

Вечір прийде, то додому треба вже вертатись, 
Як загляне мати в торбу, буде дивуватись. 

— Цілий день ти працювала, де твої горішки? 

А чи, може, не постигли, що в торбі їх трішки? 

ОЙ КРИКНУВ СТАРИЙ ТА Й НА МАЛОГО 


Помірно 





- 198 ~ 



















Ой крикнув старий та й на малого: 
— Осідлай коня та й вороного! 

Приспів: 

Ой дьор гуляла, 

На бадьор гуляла, 1 2 
І-ха, чорнява, | 

З козаком стояла. 

Та й поїдемо й у чисте поле, 

Ой там дівчина та й просо поле. 

Та й просо поле, а гречку в'яже, 

Ой вона мені та й правду скаже. 


КОСИВ ІВАН СПІЛУ ГРЕЧКУ 


Швидко 

й £ і —£= 

.і ^ 

у=±= 1 



ИНІ 


ГГ"- Р -" ■ 

1 _ ван^ 

І» й г ..-Н 

■ІНМІІНПНВ 
ШНШНІмпн 

ни 



І Л 


о 




і ї- і ^ 1 

^ * Ц 

&-■ Р Р І-М 

ко сив 1 . ван 

р р ~Р~ 

СПІ лу грвч. Ку, 

.Р =$■ ті 

а Ма. ру. ся 

~Р Р Г " 

льон бра. ла. 

У ЇЇ ц р- 


.р 

щ я О 

ір. -- -!-£ — £ — 

р р ~ р ' -Е- 




Косив Іван (3) спілу гречку, 

А Маруся (3) льон брала, 

А Маруся (3) льон брала, 

На Івана (3) моргала. 

— Кидай, Ваня, (3) кидай скоро, 
Кидай, серце, (3) косить гречку, 
Іди до мене (3) льону брать! 

Іди до мене (3) льону брать,— 
Люблю з тобою (3) жартувать. 
Набрав Іван (3) горсточку, 

Взяв Марусю (3) за ручку, 

Увів її (3) у долину, 

Під червоную (3) калину. 


- 199 - 





















ІДУ Я, СКАЧУ Я ПО ЛЕН, ПО ЛЕН 




та** дів- ча пше. нич. ку по- ле, по _ ле. 


Іду я, скачу я по лен, по лен, 

Там дівча пшеничку поле, поле. 

Полола пшеничку та й в бір, та й в бір, 
За нею хлопчина, як звір, як звір. 

Стулився, згорбився, як лис, як лис, 
Дівчину до меджи притис, притис. 

— Що ж тобі, дівчино, жалю, жалю, 
Што я тот ложечок зламлю, зламлю? 


Чересло в борозді скручу, скручу, 
Я тебе, дівчино, вяти мушу. 



ПОДАРУНКИ 


ОЙ БАЧИВ Я, БАЧИВ ТУ ДІВЧИНУ ЛАДНУ 



Ой бачив я, бачив ту дівчину ладну, 
Обіцяла мені дати хусточку єдвабну. 

Обіцяла дати, казала чекати, 

А я стояв цілий тиждень коло її хати. 

Не так коло хати, коло теї кучі, 
Витоптав я чобіточки, погубив я внучі. 


ОЙ ВАСИЛЮ, ВАСИЛИНО 


— Ой Василю, Василино, 
Наше поле не сіяне, 

А нас тільки двоїчко — 
Любімося, сердечко! 

Ой Василю, Василю, 

Купи мені намистечко 
На білую шию; 


А я тобі, Василю, 
Сорочечку пошию — 
Хоч пошию, не пошию, 
Люби, серце Василю. 

— Цур його матері, 

Яка дженджуриста: 
Купив за шаг стьожечку, 
Ще хоче й намиста! 


-201 - 



ЯК ПОЇХАВ МІЙ МИЛЕНЬКИЙ ДО РІДНІ 


Як поїхав мій миленький до рідні, 
Купив мені чобіточки — 

Ось вони на мені, 

Щоб я йому правду казала, 

Щоб я його серденьком звала. 

Чобіточки на мені, на мені 
І вся правда при мені, при мені. 

І не буду правди казати, 

І не буду серденьком звати. 

Як поїхав мій миленький до рідні, 
Купив мені хустиночку — 

Ось вона на мені, 

Щоб я йому правду казала, 

Щоб я його голубчиком звала. 

Хустиночка на мені, на мені, 

І вся правда при мені, при мені. 

І не буду правди казати, 

І не буду голубчиком звати. 

Як поїхав мій миленький до рідні, 
Купив мені коралики — 

Ось вони на мені, 

Щоб я йому правду казала, 

Щоб я його сколоньком звала. 

Коралики на мені, на мені 
І вся правда при мені, при мені, 

І не буду правди казати, 

І не буду соколоньком звати. 


ОЙ ЧОМУ ТИ, РИНДЮ 

— Ой чому ти, Риндю, 

На весілля не йдеш? 

— Не йду, козаченьку, не йду, 
Не йду, голубочку, не йду. 

— Ой відей ти, Риндю, 
Хустинки не маєш? 

— Нема, козаченьку, нема, 
Нема, голубочку, нема. 


- 202 - 



— А я Риндю люблю 
Та й хустинку куплю. 

— Купи, козаченьку, купи, 
Купи, голубочку, купи. 

— Ой чому ж ти, Риндю, 

На весілля не йдеш? 

— Не йду, козаченьку, не йду, 
Не йду, голубчику, не йду. 

— Ой відей ти, Риндю, 
Коралів не маєш? 

— Нема, козаченьку, нема, 
Нема, голубочку, нема. 

— А я Риндю люблю, 
Коралики куплю. 

— Купи, козаченьку, купи, 
Купи, голубочку, купи. 

— Ой чого ти, Риндю, 

На весілля не йдеш? 

— Не йду, козаченьку, не йду, 
Не йду, голубочку, не йду. 

— Ой відей ти, Риндю, 
Спідничку не маєш? 

— Нема, козаченьку, нема, 
Нема, голубочку, нема. 

— А я Риндю люблю 
Та й спідничку куплю. 

— Купи, козаченьку, купи, 
Купи, голубочку, купи. 

— Ой чого ти, Риндю, 

На весілля не йдеш? 

— Не йду, козаченьку, не йду, 
Не йду, голубочку, не йду. 

— Ой відей ти, Риндю, 
Черевик не маєш? 

— Нема, козаченьку, нема, 
Нема, голубочку, нема. 

— А я Риндю люблю. 
Черевички куплю. 

— Купи, козаченьку, купи, 
Купи, голубочку, купи. 


- 203 - 



ПІШОВ МІЙ МИЛЕНЬКИЙ НА ВОЛИ, НА ВОЛИ 



Пішов мій миленький на воли, на воли, 

Ей, што він мі принесе? Скореньки козлові. 

Пішов мій миленький на овці, на овці, 

Та што він мі принесе? Перстенек на руці. 

Пішов мій миленький горці дротувати, 

Ой та я за ним піду пінязі збирати. 

Пішов мій миленький горі чертежиком, 

Ой а я так мишліла, же то жид з кошиком. 


А ГНАЛИ ГУРАЛЕ ОВЦЕ, ОВЦЕ 



А гна- яи гу - ра- яе ов- це, ов-це, 



ку. гти- яи ко- жу- шок Дор-це, Дор-це. А на-ша До- ру- ся 



А гнали гурале овце, овце, 

Купили кожушок Дорце, Дорце, 

А наша Доруся шепче, шепче, 

Же она кожушок не хце, не хце. 

Ани ти, Дорусю, не шепч, не шепч, 

Бо ти тот кожушок роздреш, роздреш; 
Бо ти ся на осінь видаш, видаш, 

То ти ся кожушок придаст, придаст. 


- 204 - 









А ПОНИЖЕ АНДРІВКИ 
А 


Хутенько 



А по- ни- же Ан-дрів- ки, а по— ни - же Ан-дрів-ки 
На зе— ле — ні вер- бин- ки, на зє — ле— ні вер- бин- ки 



дів_ ки ся ку- па _ ють. дів- ки ся ку _ па - ють. 

фар- туш- ки ві - ша _ ють, фар - туш - ки ві - ша - ють. 


А пониже Андрівки * 
Дівки ся купають, 

На зелені вербинки 
Фартушки вішають. 
Ей, йа тоті фартушки 
З білими краями, 

Бо андрівські дівчата 
З чорними очами. 
Кеби тоті очечка 
В крамі продавали, 

То і я би купила 
Свому фраїрові. 

І ще би-м му купила 
Перстеник на палець. 


Жеби ся му миготав, 
Як піде на танець. 

І ще би-м му купила 
Піщалку кленову, 
Жеби собі запискал, 
Як піде додому. 

І ще би-м му купила 
Скірні з острожками, 
Жеби собі черкотав 
Горі Кошицями. 

І ще би-м му купила 
Гадвабну хустечку, 
Жеби собі пам’ятав, 
Же ма фраїречку. 


НА ЗЕЛЕНІЙ УБОЧІ 
Б 


Повільно 



Д'в- ча ле_ ник мо_ чить, дів- ча ле-ник мо- чить. 


* Кожний рядок повторюється. 


- 205 - 



На зеленій убочі * 

Дівча леник мочить. 
Шугай ся му припатряв, 
Ци ма чорні очі. 

Жеби такі очата 
В крамі продавали, 

То би собі дівчата 
Хлопцям купували. 

І я би ся купила 
Свому фраїрові, 

Жеби ся му чорніли, 

Яко гавранові. 

Іще би-м му купила 
Хусточку єдвабну, 


Жеби собі припомнув, 
Же ма милу ладну. 

Іще би-м му купила 
Перстеник на палець, 
Жеби ся мі миготав, 
Як піде на танець. 

Іще би-м му купила 
Скірні з острошками, 
Жеби собі забренькав 
Меджи паробками. 

Іще би-м му купила 
Перко за шапочку, 
Жеби собі пам'ятав, 
Же ма фраїрочку. 


ОЙ ПІШЛА Я ПО СУНИЧКИ У ЛІС 

Ой пішла я по сунички у ліс, 
Причепився до мене рябий біс. 

— А ти, дівко, не журись, не плошай, 
Та червонії сунички збирай. 

Він до мене близенько підсів 
І хотів мені дать відро слив. 

Дурна була, коли слив не брала, 
Гуляючи б смоктала, смоктала. 

Так і він, не взяв його кат, 

Замість слив мені в руку дукат. 

ну, дукат, я взяла, я взяла 
І рудого біса обняла, обняла. 


Кожний рядок повторюється. 



МАТЕРИНСЬКІ й БАТЬКІВСЬКІ 
ОСТОРОГИ ТА ВТРУЧАННЯ 


ТЕЧЕ ВОДА КАЛАМУТНА 



Те- че во_ да ка_ ла_ мут-на. - Ми. ла мо. я, чо- гось смут.на? 



— Я не смут-на, лем сер- ди _ та: че-рез те - 6е-м зно- мі би- та. 


Тече вода каламутна. 

— Мила моя, чого-сь смутна? 

— Я не смутна, лем сердита, 1 ~ 
Через тебе-м зночі бита. | ^ 

Била мене мамка зночі 
За Йванкові карі очі, 

Ще й казала — буде бити, 1 £ 
Щоб Йванка не любити. ) 

А я Йванка так любую, 

Де ся стріну, там цілую. 

Ой Іванку, серце моє, | 2 
Не є таких, як ми двоє? / 

Мамко моя, зроб ми даіцо, 

За Іванком дуже тяжко. 

Мені мати ворожила — 1 ~ 

Взяла,тичку та й набила. ) * 


207 - 



Мамко моя солоденька, 

І ти була молоденька, 

Ти ходила так за няньком, 1 ^ 
Як я тепер за Іванком. } ^ 


Тобі було добре, мати, 
Між своїми вибирати: 

Ти любила мого нянька, 
Я люблю чужого Йванка. 




2 


Ой якои ми в'єдно жили. 
Нам би люди завиділи, 
Бо ми такі паровані, 

Як горнятка мальовані. 


2 


Тече вода коло села, 

А дівчина вже весела: 
Любилися, кохалися — 1 . 
Через рочок побралися. / ^ 


МАТИ ДОЧКУ НАУЧАЛА 


Мати дочку научала, 

Щоб вона пізно не гуляла, 
Щоб пізненько не гуляла, 
Щоб гарненько не вдягалась 
І ні з ким щоб не кохалась. 

— Згадай, мамцю, сама собі, 
Як ти була в такій добі, 


Чи ти гарно не вбиралась, 

І ні з ким ти не кохалась? 
— Пригадую сама собі, 

Як я була в такій добі, 

То я гарно вбиралася, 

З трьома разом кохалася: 
То Кирило, то Гаврило, 

На кого глянь — душі миле 


ОЙ ДЕ Ж ТИ СІ ЗАБАВИЛА, ГАНУНЮ, ГАНУНЮ 

— Ой де ж ти сі забавила, Гануню, Гануню? 

— На Дунаю хусти прала, мамуню, мамуню. 

— Ой що ж ти там заробила, Гануню, Гануню? 

— Сороківця біленького, мамуню, мамуню. 

— Де ж ти єго та й поділа, Гануню, Гануню? 

— З парубками прогуляла, мамуню, мамуню. 

— Буду я те, доню, бити, Гануню, Гануню! 

— І ти таков, нене, була, мамуню, мамуню. 


- 208 - 



ТОТ МІЙ, ТОТ МІЙ 
А 


Швидко 



ТА Й ТОТО МІЙ, 

ЩО ВЕЗЕ ГНІЙ В ЧОРНІМ КАПЕЛЮСІ 
Б 

Та й тото мій, що везе гній в чорнім капелюсі. 
Сподобався моїй мамі та й мені, псяюсі. 

Та й тото мій, що везе гній в сивій сардачині: 
Сподобався моїй мамі та й мені, дівчині. 

Била мене моя мамка, а я то забула. 

— Не бий мене, моя мамко, бо й ти така була. 
Била мене моя мамка в плечі кулаками, 

Щоби я ся не любила з тими двораками. 

Бо дворак-неборак не хоче робити, 

Лиш від стайні до пекарні люльку запалити. 


КОЛО РІЧКИ, КОЛО БРОДУ СОВА ВОДУ ПИЛА 

Коло річки, коло броду сова воду пила; 

Юва, юва, йо хо-хо-хо, сова воду пила. 

Ой там мати свою дочку коромислом била; 

Юва, юва, йо хо-хо-хо, коромислом била. 

— Ой ти, доню, ти, Галино, хоть трохи покайся; 
Юва, юва, йо хо-хо-хо, хоть трохи покайся. 

То й у того Степанчика та й так не влюбляйся; 
Юва, юва, йо хо-хо-хо, та й так не влюбляйся! 


- 209 - 



ОЙ МАТИ, ЛЮБЛЮ ГРИЦЯ 
А 

Ой мати, люблю Гриця, 
Вечеряти не хочеться! 

Приспів: 

Ой нене, не бий мене, 
Люблю Гриця і він мене! 

І не буду обідати, 

Аби Гриця одвідати! 

Ой матінко, черешенько, 
Води мене хорошенько. 
Щодня в білій сорочці, 

Щоб любили мене хлопці! 
Ой устану я раненько 
Да змиюся я біленько, 

Ой завину папільоти — 
Прийде Гриць на зальоти! 
Муку сію, горох точу, 

Я за Гриця заміж хочу! 
Обійду я кругом хати, 

Нігде Гриця не видати; 
Обійду я кругом току, 

А на Гриця пасу оком! 

Із берегу качки гнала, 
Спотикнулась да й упала. 

За те мене мати била, 

Щоб я Гриця не любила! 

Ой мати, переплачу, 

Люблю Гриця, де й побачу! 


ОЙ МАМУНЮ, ЛЮБЛЮ ГРИЦЯ 
Б 

Ой мамуню, люблю Гриця, 
Гриць на мене не дивиться. 
Заверчу я папільоти, 

Чи не прийде на зальоти. 

Як не прийде — приведіть 
И коло мене посадіть. 



Ой НА ГОРІ ТРАНДАХІР, НА ДОЛИНІ ТИЧКА 


Ой на горі трандахір, на долині тичка; 

Любив мене попів син, хоть я й невеличка. 

Невеличка, невеличка, коли ж бо я люба, 
Витесала мене мамка з зеленого дуба. 

Витесала, витесала, але ж бо ня вдала, 

Личко біле, очі чорні, як намалювала. 

Ой на горі трандахір зацвів по-волоськи, 

Та й мій милий чорнобривий кучерявий трошки. 

Ой кучері, кучерики, кучері кручені, 

Не раз би я постояла з вами до вечері. 

Не раз би я постояла та й поговорила, 

Не раз мене за кучері моя мамка била. 


ТАМ ПІД ЛІСОМ ФЕСЯ ТЕЛЯТКА ПАСАЄ 


ІІІйипрнкі/п 



там під лі_ сом Фе_ ся те_ лят- ка па _ са _ с. 



Там під лісом Феся телятка пасає, (2) 

Телятка пасає, хорошо співає, 

Аж ся по долині голос розлягає. 

— Што там, Фесю, робиш, што під лісом ходиш? (2) 

— Телятка пасаю, што мі ся згубило, 

Червонов ниточков назначено било. 


- 211 - 



— А я тобі буду телятка пасати, (2) 

А ти мені будеш (2) 

Хорошо співати. (2) 

Сіли вони собі, стали говорити, (2) 

Як ми поберемся, (2) 

Як будемо жити. (2) 

А стара їх мати стала їх глядати, (2) 

Як вона їх нашла, (2) 

Стала їх лаяти. (2) 

— Ой мати, ти, мати, перестань лаяти, (2) 
Возьму я ти Фесю, (2) 

Не будеш єй мати. (2) 


БИЛА МЕНЕ МОЯ МАТИ, БИЛА МЕНЕ, БИЛА 

Била мене моя мати, била мене, била, 

Ой щоби я до сусіда огню не носила. 

Ой бий мене, моя мамцю, ой бий мене та забий* 
До сусіда вогню піду, бо там хлопець молодий. 
Била мене моя мати в плечі кулаками: 

— Не стій, доню, до розмови з тими дураками. 
Била мене моя мати калиновим прутом: 

— Не стій, доню, до розмови з таким баламутом. 


ПЕРЕХОДОМ В ЧИСТІМ ПОЛІ ЗАКВІТЛИ ВОЛОШКИ 

— Переходом в чистім полі заквітли волошки, 

А я ж тебе полюбив, що рум’яна трошки. 

— Ой перестань, перестань до мене ходити, 

Мене, молоденькую, з розуму зводити! 

— Я ж не перестану, покіль не достану 
Рум’яного личка, хорошого стану. 

Як я маю перестати, що я люблю тебе, 

А ти мене, серце моє, упусти до себе. 

— Як я маю упустити, мати ключі має 
І великим замком двері замикає. 

— Украдь ключі у матері, коли ляже спати, 

А свойого миленького упусти до хати. 

Украла ключі у матері, мати не почула, 

А свойого миленького до себе кликнула: 

— Ходи тепер, мій миленький, потіш мою душу* 

Я для тебе, що розкажеш, учинити мушу. 


- 212 - 



ТЕЧЕ ВОДА З ЯВОРА 
А 


Помірно 



Те_че во - да з я_ во- ра, те- че во- да з я- во _ ра 



Тече вода з явора * 

Моїй милій до двора. 

В ній ся хлопці купають, 

Ганцю на двор волають: 

— Ганцю, Ганцю, видь на двор, 
Бо тя вола фраїр твой. 

— Што ж би я там робила! 
Мама би ня забила. 

— Ти мацери так повідж, 

Же-с ходила на сповідь. 

А матка ся утішить, 

Же і дівка не грішить. 


А ТИ, ДІВЧА, ПОДЬ З НАМИ 
Б 

А ти, дівча, подь з нами 
На толочку з козами. 

Ііце-м з вами не била, 

Юж ми мамця побила. 

А ти, дівча, так повідж, 

Же-с ходила на сповідь, 

Од вечора до рана 
Чекала-єс плебана. 


Кожний рядок повторюється. 



ОЙ КАЗАЛА МЕНІ МАТИ РИБКУ ВАРИТИ 
ТА Й НЕ ШУМУВАТИ 


Швиденько 



Ой ка- за- ла ме - ні ма- ти риб- ку ва- ри - ти 



Ой казала мені мати рибку варити та й не шумувати, 
Щоб і хлопців любити та й не шанувати. 

Коли рибку варити, треба шумувати, 

Коли хлопців любити, треба шанувати. 


ОЙ КАЗАЛА МЕНІ МАТИ 

Ой казала мені мати 
Та й казав панотець: 

— Не пий, синку, горівочку, 
Будеш добрий молодець. 

А як будеш горівочку 
До дна випивати, 

То не будеш сірі воли 
В ярем запрягати. 

Як п’єш горівочку, 

Пий до половички, 

Тогді будеш запрягати 
Хоть маленькі бички. 

Ой казала паніматка 
Та й казав панотець: 

— Не женися, любий синку, 
Будеш мудрий хлопець. 

- 214 - 


ОЙ ЧИ ТИ, ЧИ НЕ ТИ НАД РІЧКОВ ХОДИЛА 



Ом чи ТИ ( чи не ГИ над річ_ков хо _ ди _ ла 



Ой чи ти, чи не ти над річков ходила, 

Ой чи ти, чи не ти фартух загубила? 

А я йшов та й найшов — мене мати била: 

— Верни, сину, фартушину, буду тя женила! 

Як зачала мати сина женити, женити, 

Та від стола до порога кочергов гонити. 

Ой женила мене мати, женила, женила, 

Та й на мені ясенові вила поломила. 


НЕ ЖЕНИСЯ, СИНУ, БО ЗЛЕ ТОБІ БУДЕ 

Жваво 



бу.деш ма. ти жін_ ку в ха_ ті, а хлі- ба не бу_ де. 6у_ де. 


Не женися, сину, бо зле тобі буде: 

Будеш мати жінку в хаті, а хліба не буде. (2) 

Не журися, мамо, бо я так міркую: 

Як я, мамо, зголоднію, жінку поцілую. (2) 

Як налюбувався та й націлувався — 

Під очима почорніло, а живіт запався. (2) 

Задзвонили дзвони у неділю зрання: 
Поховала мати сина через цілування. (2) 


- 215 
















Я ДАРОЧКУ ПОЛЮБИВ, В ДАРОЧКИ НАПИВСЯ 

А 


Я Дарочку полюбив, в Дарочки напився, 

А прийшов я додому, батько ми набився. 

Питався мене батько: «Де-сь ночував, сину?» 

Я му кажу: «На току», а він за чуприну. 

Як взяв мене батько бити, як взяв молотити: 

— Ой перестань, мій синоньку, Дарочку любити. 

А тепер же, хвала богу, канчук му ввірвався, 

А я схильці попід бильце — в кропиву сховався. 

Ішов батько коло мене та і спотикнувся, 

А я з лихом та з бідою собі осьміхнувся. 

Як взяв мене батько бити, як взяв волочити: 

— Ой перестань, мій синоньку, Дароньку любити. 

— Я Дарочку полюбив на святої Ганни, 

Бо Дарочка, татуненьку, ще краща від панни. 


ОЙ ПОКИНУ ЦІП НА ТОКУ, А ВИЛА НА СТОЗІ 

Б 

Ой покину ціп на току, а вила на стозі, 

А сам піду до Дарочки — мені по дорозі. 

В Одарочки був, в Дарочки напився, 

Ой прийшов я додомоньку, з батьком посварився. 

Мати лає, батько лає, дуже й розмахався, 

Ой дав бог якось хутко нагай увірвався. 

Ой дав бог якось хутко нагай увірвався, 

А я втік поза тини — в кропиву сховався. 

- 216 - 



ЕЙ, А НА НАШИХ ДВЕРИХ, ЕЙ, ПЕЧАТЬ УДАРИЛИ 



Ей, а на наших дверих, ей, печать ударили, 

Ей, жеби до нас в вечор, ей, хлопці не ходили. 

Ей, хоть би й ударили, ей, червену печатку, 

Ей, ходили і будуть, ей, д’шварному дівчатку. 

Ей, йа мій йа отець, ей, йа пліт загородив, 

Ей, жеби-м до дівчати, ей, звечора не ходив. 

Ей, хоть би загородив, ей, до самого неба, 

А я піду д’ дівчатку, ей, як мі буде треба. 











МУДРІ, ВИНАХІДЛИВІ 
ДІВЧАТА 


ОЙ НА ГОРІ, НА ГОРІ 



Ой на горі, на горі, 

На високій долині, 

Гей, гей, на високій долині. 

Пасло дівча два воли 
На зеленій отаві, 

Гей, гей, на зеленій отаві. 

Пришли к нему гайтове, 

Хотіли му волки взять, 

Гей, гей, хотіли му волки взять. 

Оно їм так повідать, 

Же їм волоньки не дасть, 

Гей, гей, же їм волоньки не дасть. 

Почекайте до часу, 

Най ся волки напасуть, 

Гей, гей, най ся волки напасуть. 

Почекайте годину, 

Най побігну додому 

Гей, гей, най побігну додому. 


- 218 - 









Як побігну додому, 

Винесу вам вимену, 

Гей, гей, винесу вам вимену. 

Винесу вам вимену 
За й отаву зелену, 

Гей, гей, за й отаву зелену. 


ПОСМОТР, ДЗЕВЧА, ПОСМОТР НА СУХУ ТОПОЛЮ 


Помірку 



Пос-мотр / дзев- ча, пос_ мотр на су- ху то - по- лю, 



ей, як бу_ де зе_ ле_ на, бу- деш мо- я же- на. 


Посмотр, дзевча, посмотр на суху тополю, 
Ей, як буде зелена, будеш моя жена. 

Порахуй мі, Янчік, зьвізд на небі, 

Ей, як мі порахуєш, то піду за тебе. 

А де ж ти, дівчатко, розуму набрало, 

Ей, же ти мі так дораз одповісти знало? 

Де ж би-м го набрала? Милий, мі пан біг дав, 
Ей, жеби ти си з мене сьмішки не вирабляв. 


ПІШЛА КАСЯ ПО ВОДУ 
А 

Пішла Кася по воду 
За зелену домброву, 

Прийшов пан та збив збан, ) . 
Ага, ага, та збив збан. ‘ } 4 

— Ціхо, Касю, не плачте, 

Я за збан ці заплаце, 

Я за збан дукач дам, | 

Ага, ага, дукач дам. } 2 


- 219 - 




Кася того не хотіла. 

Но за збаном шаліла: 

— Коли-сь пан, заплаць збан, 1 2 

Ага, ага, заплаць збан. } 

— Ціхо, Касю, не плачте, 

Я за збан ці заплаце, 

Я за збан ринські дам, ) 

Ага, ага, ринські дам. / ^ 

Кася того не хотіла, 

Но за збаном шаліла: 

— Коли-сь пан, заплаць збан, 1 2 

Дга, ага, заплаць збан *. 1 

— Ціхо, Касю, не плачте, 

Я за збан ці заплаце, 

Я за збан сам себе дам, ( ^ 

Ага, ага, сам себе дам. | 

Кася сі приснула, 

А в долоні тріснула: 

— Коли-сь пан дав сі сам, ) 0 

Ага, ага, дав сі сам. / ^ 


ОЙ ІШЛА ДІВЧИНА 


'Ой ішла дівчина 
До броду по воду, 

.А над’їхав пан, 

Розбив її збан. 

Дівчина стала, 

Над збаном плакала: 

— Коли ти пан, 
Заплати мені збан. 

— Цить, дівча, не плач, 
Я за збан тобі заплаць. 
А я за твій збан 

Сто червоних дам. 


Дівчина не хотіла, 
Червоних не брала, 

Над збаном плакала: 

— Збан же мій, збан, 
Розбив тебе пан. 

Цить, дівча, не плач, 

Я за збан тобі заплаць. 

А я за твій збан 
Коні з бричков дам. 

Дівчина не хотіла, 

Коні з бричков не брала, 
За збаном плакала: 


* Далі пан обіцяє дати за збан корали, срібла, корову, вівці, кури, гуси, 
збіжжя, муки, солі, сала, кави, начиння, кожух, свиту, боти, хустку, ножа, 
слугу, дівок, покій, ліжко, але Кася все плаче і не хоче того брати. 


- 220 - 



— Збан же мій, збан, 
Розбив тебе пан. 

— Цить, дівча, не плач, 
Я за збан тобі заплаць. 
А я за твій збан 

Хіба піду сам. 


Дівчина стала, 

В долоні сплескала: 

— Тра-ра-ра, тра-ра-ра, 
Тепер я виграла — 

За дірявий збан 
Дістав ми ся пан. 


ЩО ТО, СИНУ МАРИСУНЮ, ПОПІД ВІКНА ХОДИТЬ 

— Що то, сину Марисуню. попід вікна ходить? 

— Тото, ненько-попаденько, місяченько сходить. 

— Що то, сину Марисуню, попід вікна шепче? 

— Тото, кенько-попаденько, кіт молоко хлепче. 

— Що то, сину Марисуню, попід вікна цуп-цуп? 

— Тото, ненько-попаденько, теля сінце хруп-хруп. 



ВОЛОЦЮГИ, ДЖИГУНИ 


КАЗАВ МЕНІ БАТЬКО, ЩОБ Я ОЖЕНИВСЯ 

А 

Казав мені батько, щоб я оженився, 

Щоб по ночах не ходив та й не волочився. 

Коли б батько добрий та й взяв батіг довгий 
Та й став сина научать, щоб не ходив до дівча 

— Перестань, козаче, до мене ходити, 

Чи не стануть, перестануть вороги гудіти. 

— Ой не перестануть, доки не достану 
Білих ніг, чорних брів, хорошого стану. 


КАЗАВ МЕНІ ТАТО, ЩОБ Я ОЖЕНИВСЯ 

Б 

Казав мені тато, щоб я оженився, 

Щоб поночі не ходив та не волочився. 

А я добрий хлопець та не волоцюга, 

Де дівчину чую, там нічку ночую. 

Де дівчата ладні, там ночую два дні, 

А де кострубаті, втікаю з-під хати. 

- 222 - 



КАЗАВ МЕНІ БАТЬКО, ЩОБ Я ОЖЕНИВСЯ 

В 

Казав мені батько, щоб я оженився, 

Щоб по ночах не ходив да й не волочився. 

А я хлопець гарний да й не волочуся, 

Де дівчат почую, там переночую, 

А де вечорнички, по чотири нічки, 

По чотири да по п’ять — хочу дівчину узять. 


Я ЙСЕ-М ДРУТАР, ДОБРИЙ МАЙСТЕР 
В ТИЙ ШАРИШСКЕЙ СТОЛІЦИ 

Помірно 




Я йсе-м друтар, добрий майстер в тий шаришскей століци 
З нам друтоваць горшкі, дзбанкі, а й і дівчатам шерпічки. 

Лем же ми се притрафіло в тий маленькей дзедзіне: 
Подрутовал се-м гарчічек ей єдней пекней дзевчінє. 

Вчера се-м го подрутовал, днеска на ме волала: 

Навраць же се, пане майстер, шерпічка же зламала. 

Просила ме єдна пані, чи мам друту добрего, 

Як сом почал друтовати — аж до рана білего. 

Я од пані, пан до пані: што ту робіш, друтару? 

Друтовал сом дзбан на воду, най собі го пробую. 


- 223 - 








ОЙ ВІДКИ Ж Я УРОДИВСЯ 
А 

Ой відки ж я уродився, 

Таки ж бо я в трьох влюбився 
Любив Гандзю, Катерину 
Ще й Тетяну чорнобриву. 

Ой піду ж я по улиці — 
Стоять гарні молодиці: 

То чорняві, то біляві, 

На кого гляну, то всі браві. 
Як я вийшов до криниці — 

І там стоять молодиці: 

Одна стоїть, бере воду — 
Подивлюсь на єї вроду. 

Дала мені води пити, 

Не жаль гарной зачепити. 
Там-то гарна, там-то мила 
Ще й до того чорнобрива. 
Гарних хлопців в корчмі знає. 
Батько з корчми виглядає: 

— Утікай же, гарний хлопче. 
Іде батько, бити схоче, 

Не так мені ті дівчата, 

Ой як тії молодиці... 

Лають мене — я не дбаю. 
Котру бачу — ту кохаю! 


ВІДКОЛИ Я УРОДИВСЯ 
Б 

Відколи я уродився, 

Тільки в трьох я улюбився: 
Любив Ганусю, Катерину 
І Тетяну чорнобриву! 

Ой не так мені дівиці, 

Як ті вражі молодиці, 
Люблять мене і кохають 
Ще й до того серце мають. 
Ой піду ж я до криниці, 
Аж там стоять молодиці: 
Одна стоїть, бере воду, 


- 224 - 



Подивлюсь на її вроду! 

— Ой дай мені води пити! 

Не жаль гарну й зачепити. 
Там-то люба, там-то мила 
Ще й до того чорнобрива! 

Ой піду я на ярмарок, 

Аж там стоїть юрма дівок: 

То чорнява, то білява, 

На котору гляну, то все брава! 


ТА ГОСПОДИ МИЛОСЕРДНИЙ 


Та господи милосердний, 
Господи ласкавий, 

Який же то день веселий, 
Як ідуть з пасками! 

Та господи милосердний, 
Святий Николаю, 

Через чужі молодиці 
Не бути мні в раю. 

Ой прийду я бай до раю, 
Там сі обзираю, 

Мене святі макогоном: 

— Іди там, де грають! 


Та хотяй я невеликий 
Та й не буду більший, 
Але ніхто не придастьс 
До молодиць ліпший. 

Ой сарака молодичка, 
Сарака, сарака, 

Бодай на ті жура впала, 
Як на поле мрака. 

Та на поле мрака впала 
Та й сі підоймила, 

Не довго сі молодичка 
Журом пожурила. 


ОЙ КУМ ІЗ КУМОЮ В КОРЧМІ ЗАБАВИВСЯ 

Ой кум із кумою в корчмі забавився, 
Ой кум із кумою горівки напився. 

— Ей чорт парив красу твою, 

Кілько-м чекав на тя, не знаю, 

А ти мене зводиш, 

Сама не приходиш, 

Не раз же я і не два по окопах лазив, 
На чужії жінки своє життя важив; 

Не раз, не два псами гнали, 

«Гутю, гутю» викрикали, 

Коби були ймили, 

Тото ж були б били! 

А я молоденький на тоє не зважу, 
Скоро по вечері та ще ся відважу: 

Іду собі дорогою, 


- 225 - 



Несу бучок під пахою, 

Іду, потерпаю, 

Бо жінки не маю. 

Ой прийду я під віконце та стану думати, 

Та ци йти до хати, ци в вікно пукати? 

І як на різні трясуся, 

Бо чоловіка боюся, 

Щоб ся не вихопив, 

Та за лоб не вхопив! 

ОЙ ІЗ ГОРБА НА ДОЛИНУ ПОВОЛЕНЬКИ ЗІЙДУ 

Ой із горба на долину поволеньки зійду, 

Спечи, спечи, душко, книшик, ввечер до те прийду. 

Ой іспечи та же й спечи та й постав на комин, 
Може я си привезуси ізпізна голоден. 

Любка спекла, злагодила для мене по-люцки, 

А я скочив до другої на печені клюцки. 

А я скочив до третьої, там сама натина, 

Ой я си не спам’ятав — ци се ніч, ци днина. 

А я відти завернуси та й назад до неї, 

А ця вже си нагнівала та й замкнула двері. 

Ой прийшов я під віконце, у хатку си прошу, 

Так ми банно за книшиком, трішки не голошу. 

А я тобі настелила білі подушечки, 

А ти пішов до другої на голі дощечки. 

ОЙ ЯНЧІК, ЯНЧІК, ТИ СІ ПЕС 


Помірно 



лю. бу- еш, 


бо ти чу- ДЖу же- ну ПНІ- бу- ЄШ. 


- 226 - 





Ой Янчік, Янчік, ти сі пес *, 

Бо ти чуджу жену любуєш. 

Ой чуджи жени таки суть, 

Ой до ганьби тя принесуть. 

Ой а до ганьби до такой, 

Ой до постілки вислатой. 

Ой в тій постілце добре спаць, 
Кед ся є з ким добре любоваць. 
Ой на постілце легко спаць, 

Ой а з постілки цежко встаць. 
Ой а постілка дубова, 

Ой то є ганьба готова. 

Ой чуджи баби таки суть, 

Ой до ганьби тя принесуть. 


ТИ, ДІВЧИНО, ЛЮБА ТА МИЛ/ 

— Ти, дівчино, люба та мила, 
Що ти мені таке наробила, 

Чи ти мені любощів дала, 

Чи ти мене причарувала? 

— Дала, дала холодної м’яти, 
Щоб не ходив до другої спати. 
Дала, дала чемериці й лопух, 
Щоб до вечора сказився й опух. 


Кожний рядок повторюється. 


ПАРУБОЧІ ПРИГОДИ 


ОЙ ЩЕ ВЧОРА ІЗВЕЧОРА ЛЮЛЬОЧКА КУРИЛА 

А 



Ой 


ЩЄ 8чО - 


.^ - = - =--=- 

ра із- ве- чо- ра яю - яьоч- ка 


ш 



ОЙ ЗВЕЧОРА, ЗВЕЧОРА ЛЮЛЬКА СЯ КУРИЛА 

Б 

Ой звечора, звечора люлька ся курила, 

Як упала із полиці, на цебрик ся збила. 

Став я собі на припічку і зачав думати: 

— Люлько ж моя червоная, вже ж тебе не мати! 

Ой пішов я до Бурштина люльку купувати, 
Знайшов люльку червоную, не міг сторгувати. 

Ай єдная мармозеля пшоно продавала, 

І та мені червоную люльку сторгувала. 


- 228 - 





Ой пішов я до дівчини люльку покурити, 
Здерли з мене опаньченьку і ще хтіли бити. 

А я собі хлопець добрий, добре догадався,- 
Опаньчину відобрав і бити не дався. 


Ой втікав я через поле і не оглядався, 

А за мною мужик з ціпом, як скажений, гнався. 


ЛЮЛЬКА МОЯ ЧЕРВОНАЯ ЗВЕЧОРА КУРИЛАСЯ 

В 

Люлька моя червоная звечора курилася, 

Як положив на полицю — впала та й розбилася. 

Як узяв я ходити, як узяв я нудити: 

— Люлько моя червоная, де тебе купити? 

Як пішов я до Києва люльки купувати, 

Найшов люльку червоную — ні з ким торгувати! 

Ой і там дівчина пшоно продавала. 

Вона ж мені, молодому, люльку сторгувала. 

Як пішов я до дівчини люлечки курити, 

Зняли з мене хлопці свиту ще й хотіли бити. 

Як ішов я через тік та і оглянувся... 

Як ударив мужик ціпом, аж я усміхнувся. 

Ой я ж думав, що забив — не могу я встати, 

Коли б устать, зволоктися — піду позивати. 

Як ішов я до дівчини через три городи — 
Витоптав я гарбузи, наробив я шкоди! 

Не так тії гарбузи, як те гарбузиння! 

— Я ж думала — кавалір, аж то чортовиння! 


- 229 - 



ЛЮЛЬКА МОЯ ПЕНЬКОВАЯ ЗВЕЧОРА КУРИЛАСЬ 


Г 



Швидко 



яо_ ста- вив я иа по - ли_ цю—впа- ла та й роз- би- лась. -би- лась. 


Люлька моя пеньковая звечора курилась, 

Поставив я на полицю — впала та й розбилась. (2) 

Люлька моя пеньковая, як тебе нажити, 

Ой піду я по базару по люльці тужити! (2) 

На базарі дівка ловка пшоно продавала, 

Вона ж мені, молодому, люльку сторгувала. (2) 

За люлечку копієчку, за табачок грошик: 

— Кури ж, кури, мій миленький, кури ж, мій 

хороший! (2) 


ЄЩЕ ВЧОРА ІЗВЕЧОРА ЛЮЛЬКА СЯ КУРИЛА 

д 

Єще вчора ізвечора люлька ся курила, 

Та як впала із припічка — на землю ся збила. 

Та пішов я на торг, на торг люльку купувати, 
Люлька була дорогая, не міг сторгувати. 

А дівчина чорнобрива яйці продавала, 

А я єї просив, просив, щоби сторгувала. 


- 230 - 


















Закурив я файку-люльку, пішов на зальоти, 
Приходжу я до їдної — замкнені вороти. 

Приходжу я до другої, а друга ся дує, 

Я голову під шапчину: «Най ти мать мордує». 

Прийшов же я до третьої через перелази, 

Якийсь дурень мене свиснув щось зо штири рази. 

— А ти, дурню, чого бієш, чого не питаєш? 

А він мене єще раз: «Чому не втікаєш?» 

Та й зачав я утікати без чужі городи, 

Замотався в гарбузиння та й наробив шкоди. 

Зачали мя позивати, до суду писати, 

Та й я мусів штани драти, гарбузи латати. 

А я один залатаю, а другий зашию, 

А третій вже не змагаю, бо б’ють пани в шию. 

ТРУБКА Ж МОЯ, ЧЕРЕП’ЯНКА, ЗВЕЧОРА КУРИЛАСЬ 

Е 

Трубка ж моя, череп’янка, звечора курилась, 
Положив я на полицю, упала, розбилась. 

Приспів: 

Ридом, ридом, ридом, ридом, упала, розбилась *. 

Як піду я, як піду я по трубці тужити: 

— Уже ж мені такой трубки повік не нажити. 

Пропадає волів пара, пропадай другая, 

Боротися ж, моя трубка, трубка дорогая! 

Як продала, як продала дівчинонька юпку, 

Та купила, та купила козаченьку люльку. 

Як продала, як продала дівчинонька корсет, 

Та купила, та купила козаченьку кисет. 

Як продала, як продала дівчинонька сало, 

Та купила, та купила козаку кресало. 

Як продала, як продала дівчинонька гребінь, 

Та купила, та купила козакові кремінь. 


* Приспів повторюється з другою половиною кожного парного ряді 


- 231 - 



ЛЮЛЬКА МОЯ ЧЕРЕП’ЯНА ЗВЕЧОРА КУРИЛАСЬ 

Є 


Люлька моя череп’яна звечора курилась. 
Приспів: 

Гей, гей, охо-хо, звечора курилась *. 

Положив я на полицю — упала, розбилась. 

Як пішов я на базар люльку купувати, 

Там дівчата молодії пшоно продавали, 

Вони ж мені, молодому, люльку сторгували, 
Вони ж мене, молодого, на ніч підмовляли. 

Як пішов я на досвітки люлечки курити, 

Зняли з мене хлопці свиту ще й хвалились бити. 
Як пішов я утікати через огороди, 

Заплутався в гарбузи та й наробив шкоди. 

Як пішов я утікати під дядькові ясла, 

Як ударив дядько ціпом, а я й засміявся. 


МАВ Я ЛЮЛЬКУ-ЧЕРЕПУЛЬКУ, ДОБРЕ СЯ КУРИЛА 

Ж 

Мав я люльку-черепульку, добре ся курила. 

Впала з пеца на запяцок та й ми ся розбила. 

Приспів: 

Впала з пеца на запяцок, 

Та й ми ся розбила. 

Але! ** 


Ой став же я дуже рано люльку купувати, 
Люлька була така сама — трудно сторгувати. 
А дівчина під ратушом круги продавала, 

Она мені таку саму люльку сторгувала. 

Ой ішов я до дівчини люльку закурити, 

Там сиділо три козаки, хтіли мене бити. 


* Приспів повторюється з другою половиною кожного рядка. 

** Кожний парний рядок повторюється з кінцевим вигуком «Але 


- 232 - 



Єден каже: «Свату, свату», другий каже: «Куме», 
А третій вже поза плечі з нагайкою суне. 

Був то ціпок коротенький, капичка желізна, 

Як ми лусне поза плечі, аж шкіра ми трісла. 

Ой втікав я через плоти та й через городи, 
Замотався в гарбузиння та й наробив шкоди. 

Як почали старі баби з коцюбами гнати, 

Мусів же я штани дерти — гарбузи латати. 

Ви, дівчата й молодиці, на бога вважайте: 

Або мені штани вшийте, або полатайте. 

А дівчата й молодиці на бога вважали, 

Одну штанку нову вшили, другу полатали. 


ІШОВ ТЮТЮН ДОРОГОЮ, ЗДИБАЛА ГО ЛЮЛЬКА 

З 

Ішов тютюн дорогою, здибала го люлька: 

— Добрий вечір, тютюнчику, закурим си тутка! 

Йа учора та звечора люлечка курила, 

Як упала з поличеньки — на цебер ся збила. 

Ой ввійшов же я до хати люльку жалувати: 

— Люлечко моя червона, вже тебе не мати! 

Ой поїхав я до Львова люльку купувати: 

Знайшов люльку червоненьку — не міг сторгувати. 

Ой дівчина чорнобрива ябка продавала, 

Вона мені, чорнобрива, люльку сторгувала. 

Ой пішов я до корчмоньки люльку закурити, 

Та сидять там три пияки — хотіли мя бити. 

Оден каже: «Свате, свате!», другий — «Куме, куме 
А третій вже поза уха макогоном суне. 

Ой втікав я через сади та через городи, 

Заплутався в гарбузиння та наробив шкоди. 

Зачали мя баби бити та ще й позивати, 

Мусів же я штани дерти, гарбуза латати. 

Ой втікав я через плоти й через перелази, 

Вийшов якийсь мара з хати, вдарив скілька рази. 

Ціп терновий, ціп терновий, капиця залізна, 

Як мя вдарив скілька разів, аж ми шкіра злізла. 


- 233 - 



А В НЕДІЛЮ РАНО ЛЮЛЬКА СЯ КУРИЛА 

И 

А в неділю рано люлька ся курила, 

Впала мені на каменик та й ся люлька збила. 

Там молода дівчинонька горці продавала, 

Она мені, она мені люльку вторгувала. 

Я си люльку закурив, пішов на зальоти, 

А якийсь скурвий син підпер мі вороти. 

А я собі сюдру-сюдру помежи городи, 
Заплутався в гарбузиння та и наробив шкоди. 

В НЕДІЛЕНЬКУ РАНО ЛЮЛЬКА СЯ КУРИЛА 

І 



А В НЕДІЛЮ РАНО ЛЮЛЬКА СЯ КУРИЛА 

ї 


Швиденько 






























НАДІНУ Я ШАРОВАРИ, ШТАНИ МОЇ СИНІ 



Надіну я шаровари, штани мої сині, 

Щоб до мене дівки липли, як до браги свині. (2) 
Штани мої й шаровари сліди замітають, 

А в кишені три шеляги, та й ті заважають. (2) 

Один шеляг на тютюн, другий на табаку, 

Третій шеляг до корчомки — та й горілки кварту. (2) 
Пішов же я до дівчини люлечки палити, 

Зняли хлопці шаровари та й почали бити. (2) 


ЯК Я ЇХАВ З УКРАЇНИ 

Як я їхав з України, 

Згубив люльку у хвоїни, 
Оглянувся у долини — 

Лежить люлька у хвоїни. 

Як я люльку та й знайшов, 

Та до жінки не пішов, 

А пішов я з чумаками, 

З двома в торбі трояками. 

Як я йшов — не оглядався, 

Кинув жінку — сам остався. 

— Отже ж, жінко, хоч ти гинь: 
Вже не прийде гицлюв син! 

— Ой вийду ж я на гостинець,— 
Чи не йде мій піхотинець? 
Сякий-такий мужичище 
Смокче люльку, в цибук свище. 

— Ой чи смокче, ой чи свище, 
Але мене вже не зище! 

— Як одрікся ти од мене, 

То пристану ж до Семена! 


- 235 - 
















ОЙ ЗІЙШЛИСЯ ДВА ГУЦУЛИ БЛИЗЬКО ЯВОРОВА 

Ой зійшлися два гуцули близько Яворова 
Та сталася межи ними велика розмова: 

— Ой ходімо, товариші, сядьмо при горісі, 
Посербаймо гусляночки, розговоримисі. 

Посербали гусляночки, запалили люльки, 

Здало бй сі, панібрате, заграти «Гуцулки». 

Та «Гуцулки» я не вмію, ані «Подолівки», 

Здало би сі, товаришу, випити горівки. 

Як витягли фляші з торби та й зачали пити, 

Здало би сі, товаришу, кулешу зварити. 

Як кулешу поварили, файки закурили, 

Як вдарили в Острі вружи, кіньми покотили/ 

Чи тямите, товариші, Фотюка Семена, 

Яка в него, ой, люлечка, премудро зроблена? 

Яка в него, ой, люлечка, які в него ноші, 

За чересом тютюн-скрутюн — не боялисьмо сі. 

За чересом тютюн-скрутюн й часом шумівка 
Та й навколо пістолета та ще дубелтівка. 


ОЙ ЧИ МЕНІ ВДОВУ БРАТИ, ЧИ ВДОВИ ДІВЧИНУ 

— Ой чи мені вдову брати, чи вдови дівчину, 

Ой чи мені пуститися в пустую пустиню? 

Іде гультяй улицею, в сопілочку грає, 

Кажуть люди — то парубок, а він жінку має. 

Закликали молодиці нічку ночувати, 

Поставили стороженьку —■ од баб вартувати. 

Вартувала стороженька — всі добрії люди: 

— Тікай, тікай, гультяєнко, біда тобі буде! 

А молодий гультяєнко і сам догадався, — 

Зігнувсь, зігнувсь понад тином та й в зіллі сховався 

Пішли тії молодиці того зілля рвати, 

Стали того гультяєнка сліди пізнавати. 

Нема ж того гультяєнка, нема його тута, 
Повсходила по слідочкам шалфія та рута. 


- 236 - 



Ой вискочив гультяєнко та взявся у боки: 

— Подивіться, молодиці, який я високий! 

Подивіться, молодиці, у кого я вдався, 

Хіба дасте копу грошей, щоб поженихався! 

Перебреду бистру річку, на бережку стану — 
Одна несе вареники, а друга сметану! 

Перебреду бистру річку, стану на пісочку — 
Одна мила штани несе, а друга — сорочку. 

А котора штани несе, то та моя буде, 

А котора рубашечку — пущу поміж люде! 


КАЗАЛИ МИ МОЛОДИЦІ, ЩОБИ ПРИХОДИТИ 

Казали ми молодиці, щоби приходити, 

Та поклали сторожечку — хтіли мя чинити. 

Сторожечка добра була, дала мені знати: 

— Тікай, тікай, легінику, хотя[ть] тя споймати. 

Ой тікав я через сади та через городи, 
Розтолочив два гарбузи, зробив бабі шкоди. 

Хтіла мене стара баба до двора тягати, 

А я мусив штани дерти — гарбузи латати. 


Швидко і . • 


ОЙ ПРОДАЛА ДІВЧИНОНЬКА КУРКУ 
А 

А 


Гг=Г=Г 

та й ку_ пи _ ла 


Ой про—Дд — ла дів- чи- нонь- ка 




пи- ла, бо ко_ за _ ка вір_ но лю- би- ла. 


- 237 















Ой продала дівчинонька курку 
Та ій купила козакові люльку, 
Люльку за курку купила, 

Бо козака вірно любила. 

Ой продала дівчинонька гребінь 
Та купила козакові кремінь. 
Кремінь за гребінь купила, 

Бо козака вірно любила. 

Ой продала дівчинонька сало 
Та купила козаку кресало. 
Кресало за сало купила, 

Бо козака вірно любила. 

Ой продала дівчинонька юпку 
Та купила козакові губку. 

Губку за юпку купила, 

Бо козака вірно любила. 

Ой продала дівчинонька душу 
Та купила тютюну папушу. 
Папушу за душу купила, 

Бо козака вірно любила. 

Коли б мені тютюн та люлька, 
Коли б мені жінка Ганулька, 

То я б її цілував, милував 

Та й до печі куховарочку найняв. 

ОЙ ПРОДАЛА ДІВЧИНА КУРКУ 
Б 


Швиденько 


№ 

7^ ... . ... 

V * 4 

Оі 

№ й „ 

й про _ 

да - ла 

дів _ чи _ на кур_ 

ку 

я 

--1 

та к 

г -^Г-' 

у _ пи _ ла 

у V Р 

ко- за- 

-Лл - 

=ф 

КО - 

* 

ВІ 

\ф==±==М==$= 

ЛЮЛЬ - ку, люль _ ку 

- ,—Р=*- 

=ф 

за 

-і— 

кур- 

ку ку - 

Г я Л > «рж і і Я 

■V -*- 

пи _ 

ла 

ВО - 

- у - у. - у ---^- 

на йо - го вір - 

но 

Л ю - ( 

-4 -•-« 

5и _ ла 


- 238 - 



ОЙ ПРОДАЛА ЧУМАЧИХА КУРКУ 
В 

Ой продала чумачиха курку 
Та купила чумакові люльку. 
Люльку за курку купила, 

Бо чумака вірно любила. 

Ой продала чумачиха півника, 

А купила чумакові цибуха. 
Цибуха-цибуха купила, 

Бо чумака вірно любила. 


ЯК ІШОВ Я З ДЕБРЕЧИНА ДОДОМУ 
А 




Як ішов я з Дебречина додому, 

Зайшла мені чорна кура дорогу. 

Іди, іди, чорна кура, додому, 

Не заважай, не заважай по дорозі нікому. 


і 


2 


Як ішов я з Дебречина до Хусту, 
Знайшов лем я вишиваную хустку. 

Ой чи мила, чи не мила ю шила, 

Лем би она, лем би она вишиваною била. 


- 239 - 



КОЙ Я ІШОВ З ДЕБРЕЦИНА ДО ТАЛИ 
Б 



на ко- ми - ку лод- ко- веч- ки чер_ ка- ли. 



Кой я ішов з Дебрецина до Тали, 

На конику подковечки черкали. 

Ей йа лем ти ме, мой конику, добре нес, 
Дам я тобі подковечки прибиць гнес. 
Дам я тобі подковечки й клиньце, 
Жебис мене занюс гу мой фраїрце. 

Кой я ішов вчора вечер од Пазі, 

Застала ня чорна кура на дразі. 

Ей а ідь же ти, чорна куро, додому, 

Не заставай на дорозі нікому. 


В ОДАРОЧКИ НОЧУВАВ 


В Одарочки ночував, 
Одарочка ладна: 
Вишивані рукава, 
Мальовані рядна. 

В Одарочки ночував, 
Кровать увалився, 

Я з кроваті упав 
Да міцно забився... 

В Одарочки ночував, 
Горілки напився (2) 


З батьком посварився. 

Мене батько угібав — 
Помаленьку розпитав; (2) 

— Де ти, сину, ночував? 

А я кажу: — На току! (2) 

А він мене за чуприну — 
Нагайкою по боку! 

А приходить моя мати: 

— Бий його міцніше! 

Як бог дав, як бог дав, 


- 240 



Нагай уворвався, 

А я згинцем попід тинцем, 
В кропиві сховався. 

Ходить батько по горі 
Да мене шукає, 

А на мені чуприна 
Вгору підростає. 

Ото тобі добре 


З твоїми дівками, 

А на мене дівки 
Швиргають турками. 
Через річку, через річ 
Битая доріжка, 
Помирає із корости 
Одарка-небіжка. 



V V Г- у Р 7 

су _ шать де _ в'ять ді _ вок за гиж _ 

Пішов Іван в полонину косити, 

Пішло за ним дев’ять дівок сушити. 

Та й накосив дев’ять валів в один день 
Не посушать дев’ять дівок за тиждень. 


- 242 - 



























Не любила-м, лиш одного, е-я-гой: 
Кажуть люди, гріх за нього, о-я-гой! 

Я ся гріха побояла, е-я-гой, | 2 

Сімох зразу вчарувала, о-я-гой! / 

Женив би-м ся, а боюся, е-я-гой —- 
Аж натрафлю жону-біса, о-я-гой! 

Ще два рочки полегіню, е-я-гой, | ~ 
На найфайній ся оженю, о-я-гой! / 


Любила-сь ня цілий тиждень, е-я-гой, 
Забула-сь ня восьмий день, о-я-гой! 
Невелика серцю туга, е-я-гой, | , 
Не будеш ти, буде друга, о-я-гой! / 1 


ПІШОВ ІВАН В ПОЛОНИНУ косити 
Б 

Пішов Іван в полонину косити, 

Пішло за ним дев’ять дівок сушити. 

Та й накосив дев’ять валів в один день, 

Не посушить дев’ять дівок за тиждень. 


Ой на горі сніг біленький, е-я-гой, 
Прийди до ня, мій миленький, о-я-гой, 
Прийди, прийди на словечко, е-я-гой, 
Поцілуй ня в біле личко, о-я-гой! 


Любилась ня цілий тиждень, е-я-гой, 
Забулась ня на восьмий день, о-я-гой! 
Тепер собі подякуйме, е-я-гой, 

Любов нашу забудемо, о-я-гой! 


Женив би-м ся, та боюся, е-я-гой, 
Аж натраплю жінку-біса, о-я-гойї 
Ще два рочки полегіню, е-я-гой, 
На найкращій ся оженю, о-я-гой! 


- 243 - 













































ОЧЕРЕТОМ КАЧКИ ГНАЛА 


А 


Очеретом качки гнала, 
Спіткнулася та й упала. 

За те мене мати била. 

Щоб я хлопців не любила. 


Якби ж мати та не била, 

Я б Степаночка любила. 

Тільки Грицька та Степана,, 
Бо личенько, як у пана. 


Ой Степане, Степане, 
В тебе личко рум’яне! 


ОЧЕРЕТОМ КАЧКИ ГНАЛА 
Б 



О- че- ре- том кач- ки гна- ла, за-плу- та_ лась та й у_ па. ла. 

За те ме _ не ма_ ти би_ ла, щоб я хлоп- ців не лю - би- ла 


Очеретом качки гнала, 
Заплуталась та й упала. 

За те мене мати била, 

Щоб я хлопців не любила. 

А я хлопців не любила, 
Тільки Грицька та Кирила, 


І Микиту та Данила, 

А іншим лік загубила. 
Опанаса і Уласа, 

Бо танцюють у два баса. 

За Трохима під кінець 
Побив мене панотець. 


ОЙ НЕ СІДАЙ КОЛО МЕНЕ 

Ой не сідай коло мене, Не задавай серцю тугу, 

Скажуть люди — любиш мене, Не будеш ти, буде другий. 
А я з роду не такого, 

Не полюблю будь-якого. Як не другий, буде третій, 

Як не третій, то четвертий. 
Коли любиш, люби дуже, Не четвертий, буде п’ятий, 

А не любиш — не жартуй же Кращий тебе ще й багатий. 


- 245 - 






ОЙ ХОДИЛД КОЛО ПЛОТУ 


Ой ходила коло плоту, 

Нема в світі над Микиту, 

Як любила, любить буду, 

Повік його не забуду. 

Ой ходила коло млина; 

Нема в світі над Данила. 

Як любила, любить буду, 
Повік його не забуду. 

Пішла Галя по буряки, 

А за нею два козаки, 

А попович попереду: 

— Постой, Галю, куплю меду! 

— Галю, Галю, що ти робиш, 
За собою хлопців водиш. 

За собою, молодою, 

Водиш хлопців чередою. 


Якби я їх не водила, 
Черевичків не носила б. 

— Галю, Галю, милостива, 
Чим ти брови намастила? 

— Було трохи кукорвасу, 
Намастила к тому часу. 

— Ой ти, Галю, кучерява, 

З ким ти цю ніч ночувала? 

— Під явором зеленьким 

З козаченьком молоденьким 

— Дам я тобі прочухана, 
Щоб ти дома ночувала! 

— Ой ти, Галю, кучерява, 
Де ти сю ніч ночувала? 

— Під хатою, під латою 
З собакою кудлатою. 


ПОЛЮБИЛА ДІВЧИНА ДЕНИСА 

Полюбила дівчина Дениса, 

За Денисом сорочина одвисла. 
Оглянулась сюда-туда,— одвисла, 
А вже ж мені не потрібно Дениса. 

Полюбила дівчина Тихона, 

За Тихоном сорочина червона, 
Оглянулась сюда-туда, червона: 

А вже ж мені не потрібно Тихона. 

Полюбила дівка Андрія, 

За Андрієм сорочинар рябіє. 
Оглянулась сюда-туда,— рябіє, 

А вже ж мені не потрібно Андрія. 

Полюбила дівчина Омелька, 

За Омельком сорочина тоненька, 
Оглянулась сюди-туди,— тоненька, 
Оце ж бо я полюбила Омелька. 


- 246 - 



СПІВАЮ, СПІВАЮ ТА Й НЕ ЗНАЮ ДОКИ 


Швиденько 



Спі _ ва_ ю, спі _ в а _ ю 


га й не зна_ ю до- ки, 




по- ки ми о- 6і - б'є я_ кась 6і- да бо- ки. 


Співаю, співаю та й не знаю доки, 

Поки ми обіб’є якась біда боки. (2) 

— Шкода, рибко, шкода личка рум’яного, 
Же ся притуляє біда коло нього. (2) 

— Співаночки мої, де я вас подію? 

В неділю раненько по горах розсію. (2) 

— Співай, рибко, співай, любо тя слухати, 
Бо тобі не шкода трьох легінів мати. (2) 

Один ми під боком, другий за потоком, 
Третій серед села — за того-м весела. (2) 

Чорні очі маю, то я добре знаю, 

Що кому до того, що добре ся маю? (2) 

Один молоденький, другий рум’яненький, 
Обоє дурненькі — тому я раденька. (2) 

Третій лисий, старий, на бік налягає, 

Років дев’яносто неборака має. (2) 

— Співай, рибко, співай, можеш ти співати, 
Семого легіня тобі вже не мати. (2) 

— Співаю, співаю, бо й семого маю. 

Тут він коло мене, схожий він на тебе. (2) 


- 247 - 

















КОСИВ ВАНЬКА, КОСИВ ВАНЬКА 

Косив Ванька, косив Ванька, 
Косив Ванька д’спілу гречку, 

А Маруся д’льон брала. 

А Маруся, а Маруся, 

А Маруся д’льон брала, 

На Івана д’моргала: 

— Покинь Ванька, покинь Ванька 
Покинь Ванька д’косить гречку, 
Йди до мене д’льонку брати. 

Йди до мене, йди до мене, 

Йди до мене д’льонку брать, 
Люблю з тобою розмовлять. 

Кинув Ванька, кинув Ванька, 
Кинув Ванька д’косить гречку 
І прийшов він льонку брать. 

Узяв Ванька, узяв Ванька 
Узяв Ванька д’льонку жменьку, 
Взяв Марусю д’за рученьку. 

Взяв Марусю, взяв Марусю 
Взяв Марусю за рученьку 
Повів її у долину. 

Повів її, повів її, 

Повів її у долину, 

Посадив він під калину. 

Стій, калино, стій, калино, 

Стій, калино, не хились, 

Ти, Маруся, не журись. 

Вже й калина, вже й калина, 

Вже й калина похилилась, 

А Маруся д’зажурилась. 


— 248 - 















































І 


7 


о 


Щ-і ( і 

1 : |И 5 рЙ 

* і 



Гя 

■V" V V . V- ■ V 

Чо/ч ти ЧО- біт 

ку- пи со . 6і 

і і і і' 

БУТІ ГТ1 

V" у -р-у ■ 

не за . ро- биш ? 

Л £ Ь 

~у~ Т” р -у- 

че. ре- Вич- ки' 

_ , о _ 

: ■ 

- ? 

чОм ? 

О 


Пусти ж мене, пусти ж мене, 
Подолянко, на піч! 

Ой не пущу, ой не пущу — | 
Неподобная річ! / 

Ой чом боса ходиш? ) 

Чом ти чобіт не заробиш? ] 


2 

2 


Та не жалуй дрібнички, 
Купи собі черевички! 
Ой чом, чом, чом, чом? 


2 


ОЙ ВІВЧАРЕ, ВІВЧАРИКУ, ЗАЙМИ МОЇ ВІВЦІ 

Ой вівчаре, вівчарику, займи мої вівці, 

Я винесу заплатоньку в зеленій подівці. 

Ой вівчаре, вівчарику, займи мої кози, 

А що я ті обіцяла, то винесу в лози. 

А що я ті обіцяла, то то мушу дати, 

Чорненької кожушини кожух залатати... 


ІШОВ КОЗАК БЕЗ ЛІС, БЕЗ ЛІЩИНУ, 

БЕЗ ЛІС, БЕЗ ЛІЩИНУ 

Ішов козак без ліс, без ліщину, без ліс, без ліщину, 
Та й надибав молоду дівчину, молоду дівчину, 

Та й надибав молоду дівчину. 

— Ти дівчино, личка рум’яного, личка рум’яного, 
Переночуй мене, молодого, мене, молодого, 
Переночуй мене, молодого! 


- 250 - 



— Я би тебе переночувала, переночувала, 

Коли б зради я ся не бояла, я ся не бояла, 

Коли б зради я ся не бояла! 

— Ти, дівчино, не бійся нічого, не бійся нічого: 

Не зрадив я на світі нікого, на світі нікого, 

Не зрадив я на світі нікого! 

Запросила у хату тепленьку, у хату тепленьку, 
Перебув він ніченьку темненьку, ніченьку темненьку,. 
Перебув він ніченьку темненьку. 

А уранці крикнув до дівчини, крикнув до дівчини: 

— Ой спасибі за любу гостину, за любу гостину, 

Ой спасибі за любу гостину! 

Ой спасибі від козака того, від козака того, 

Що, крім тебе, не зрадив нікого, не зрадив нікого, 
Що, крім тебе, не зрадив нікого! 

ОЙ ПОСЛАЛА МЕНЕ МАТИ У ЛУГ ПО КАЛИНУ 

Ой послала мене мати у луг по калину, 

А я її принесла в пелені дитину. 

— Оце ж тобі, моя мати, такая наука: 

Колихала ти мене, колиши й онука. 


ЛЮБЛЮ ЛЯШКА! - ЛЮБИ, ДОНЮ 


Люблю ляшка! — Люби, доню, 
Люби, серце, не бороню; 
Постіль буде шовкова, 
Додержить ляшок слова. 

Люблю ляшка! — Люби, доню, 
Люби, серце, не бороню; 
Сімсот овець дам з кошари, 
Аби з ляшком була в парі. 

Люблю ляшка! — Люби, доню, 
Люби, серце, не бороню; 
Зостаєшся сама в хаті, 
Стережися розмовляти. 


Люблю ляшка! — Люби, доню г 
Люби, серце, не бороню; 

Тебе ляшок зведе з ума 
І наробить нам сорома. 

Люблю ляшка! — Люби, доню г 
Люби, серце, не бороню. 

— Не журися, стара ненько, 
Ходить ляшок чепурненько. 

Люблю ляшка! — Люби, доню,, 
Люби, серце, не бороню. 

— Утінкою називає, 

Шлюбу брати помовляє. 


Люблю ляшка! — Люби, доню, 
Люби, серце, не бороню. 


- 251 - 



ОЙ НА ГОРІ ЖОВТА ГЛИНА 



Ой на го - рі ж ов- та гли- на; фай-на дів- ка чор- но-бри- в а, 



го- я- я, фай- на дів- ка чор- но- бри- ва, ґо- я- я! 


Ой на горі жовта глина; 

Файна дівка чорнобрива, го-я-я! (2) 

Ой на горі жовта бляха; 

Полюбила дівка ляха, го-я-я! (2) 

А як ляха не любити, 

Коли з ляхом добре жити, го-я-я! (2) 

А у ляшка камизелька, 

Пристав ляшок до серденька, го-я-я! (2) 

А у ляшка штани білі, 

Прийди, ляшку, ще з неділі, го-я-я! (2) 

А на ляшку черевички, 

Пристав ляшок до мужички, го-я-я! (2) 

КОТИТЬСЯ КРИШТАЛЬ ПО СІНОЖАТІ 
А 

Котиться кришталь по сіножаті, 

Хочет ляшенько русоньку взяти. 

Ой ти, ляшенько, а ти, русонька, 
Припала до тебе моя душенька. 

Летіли гуси з білої Русі, 

Ой замутили воду Марусі. 

— Ой гиля, гиля, гусоньки, на став! 
Добраноч, дівчино, єще я не спав. 

— Ой коли не спав, не будеш спати, 

За годиноньку буде світати. 


- 252 - 



— Ой мати, мати, шершень у хаті, 
Як гудить, так будить, не дає спати 

— Бий його, доню, хоть коцюбою. 

— Боюся, мати, щоб ся не каяти. 


ОЙ МАТИ, МАТИ, ЄСТЬ ДЯК У ХАТІ 
Б 

— Ой мати, мати, єсть дяк у хаті, 
Співає, жартує, не дає спати. 

І єще, мати, грає зо мною! 

— Бий єго, доню, хоч кочергою! 

— Боюся, мати, щоб не вкаляти, 

Волю я дяченька поцілувати. 

Жупан новенький, дяк молоденький, — 
Боюся, мати, щоб не вкаляти. 

Ба єще, мати, буду прохати 
У постілоньку до себе спати. 

— Ой доню, доню, буде з бідою, 

Коли дяк ляже спати з тобою. 

— Ой мати, мати, буду тривати, 

Хоч мене буде дяк зачіпати. 

— Хоч дяк жартує, але не пустує, 
Нехай же, доненько, переночує. 

Поти ся грали, поки не спали, 

Заки-м ся з собою не обізнали. 
Обізнавшися, почне дяк спати, 

А дівчинонька почне плакати. 

Дівчина дрімле, а дяк співає, 

Погляда в віконце, чи вже світає. 

— Ой єще, дяче, барзо раненько, 
Присунься до мене, моє серденько! 
Проспавшися, дяк почне співати, 

А дівчинонька почне плакати: 

— Ой дяче, дяче білого лиця, 
Подобно з мене юж молодиця. 

Ой прийшла мати доні питати: 

— Чи гаразд було, доненько, спати? 

— Ой спала-м, спала-м, ледь-м устала, 
Тоже-м ся мати страху набрала! 

— Ой доню, доню, жарту не знаєш, 
Що ся так бардзо дяка лякаєш! 


- 253 - 



ОЙ МАТИ, МАТИ, ЄСТЬ ДЯК У ХАТІ 
В 


— Ой мати, мати, єсть дяк у хаті, 
Співає, жартує, не дає спати. 

— Ой доню, доню, бий коцюбою! 

— Жупан новенький, сам молоденький, 
Боюся, мати, щоб не вкаляти, 

Волю я, мати, дяка прохати 
У постілоньку до себе взяти. 

Дівчина плаче, а дяк співає, 

Погляне в віконце, чи не світає. 

— Ой дяче, дяче, єще раненько, 
Присунься до мене, моє серденько! 

— Присунься до неї, заколиш єї: 

Ой люлю, люлю, піднявши кошулю. 

— Ой дяче, дяче білого лиця, 

Юж з мене тепер є молодиця. 

Ой прийшла мати доню питати: 

— Чи добре було із дяком спати? 

— Ой спала, спала, ледве устала, 

Але же-м ся, мамо, страху набрала! 

— Ой доню, доню, страху не знаєш, 
Що так ся бардзо дяка лякаєш. 


ОЙ МАТИ, ОЙ МАТИ, ЛЯШЕНЬКО В ХАТІ 

Г 

— Ой мати, ой мати, ляшенько в хаті 
Шаліє, дуріє, не дає спати! 

— Ой доню, ой доню, бий коцюбою, 
Виженем ляшенька та й головньою. 

— Ой та як, ой та як, як го виганяти, 
Волю, волю ляшенька поцілувати, 

Бо лях любенький та хорошенький, 
Люблю ляшенька, бо молоденький. 

- 254 - 



ОЙ МАТИ, МАТИ, КОЗАК У ХАТІ 

Д 

— Ой мати, мати, козак у хаті, 
Жартує, пустує, не дає спати *. 

— Ой доню, доню, не будь дурною, 
Бий того козака хоть кочергою. 

— Боюся, мати, щоб не злякати, 
Боюся козака поцілувати. 


ОЙ МАТИ, МАТИ, МОСКАЛЬ У ХАТІ 
Е 

— Ой мати, мати, москаль у хаті, 
Пустує-жартує, не дає спати! 

— Ой доню, доню, не будь дурною, 
Бий того москаля хоч кочергою! 

— Ой мати, мати, нащо займати? 

Лучче з москаликом пожартувати! 

— Ой горе, горе, нежонатому, 

Як тому горщику щербатому. 

Горщик кипить, в щербину біжить, 

Як мені, серденько, без тебе прожить? 

Хоч буду жити, хоч буду горювати — 
Доведеться, серце, пріч мандрувати! 

Ой горе, горе, що я не вдався, 

Брів через річеньку да й не вмивався! 

Ой як завернуся да й умиюся... 

— І не вертайся, і не вмивайся, 

Ти ж мені, серденько, й так сподобався! 


' Друга частина парних рядків повторюється. 


- 255 - 



ТА ОРАВ МУЖИК КРАЙ ДОРОГИ 
А 


Швиденько 













































ДА ОРЕТ МУЖИК ПРИ ДОРОЗІ 
1 


Да орет мужик при дорозі, 
Гей, гей, при дорозі *. 

Да повісив торбу на березі; 
Ой там дівки воду брали, 
Они, суки, торбу вкрали. 

Ой на воді ноги мила, 

В шкоду, бідна, заблудила. 
Мати ж єї запитала: 

— З ким ти, доню, ночувала? 

— Ночувала з школярами 
Под чорними соболями. 

Всю ніч з дяком жартовала, 
Спати дяку не давала. 

— Іди ж собі, доню, з дому, 
Не чинь дяку й мні сорому. 


ТА ОРАВ МУЖИК КРАЙ ДОРОГИ 

д 

Та ор^з мужик край дороги, (2) 
Гей, гей, край дороги! (2) ** 

Та у йсГго воли круторогі, (2) 

Та погоничі чорноброві; (2) 

Та повісили торбу на березі; (2) 
Та не порожню — з пирогами; (2) 
Та ішли дівки за грибами; (2) 

Та вони в його торбу вкрали; (2) 
Та не порожню — з пирогами; (2) 
Та не з простими пирогами, (2) 

Та начинені горобцями. (2) 


* Приспів «Гей, гей» повторюється з другою частиною ко> 
** Приспів повторюється, як у попередньому варіанті. 


1845 


- 257 - 



ТА ОРАВ МУЖИК КРАЙ ДОРОГИ 
Е 

Та орав мужик край дороги, 
Гей, гей, край дороги * 

Та воли в його круторогі, 

А ярмбчка та кленові, 

А занози та тернові, 

Плугатарі клишоногі, 

Погоничі чорноброві. 

Доорався ж він до берези 
Та повісив торбу на березі. 

А там дівки гриби брали, 
Мабуть, вони торбу вкрали, 

Не порожню — з пирогами. 

А там дівка Катерина 
В Сулі білі ноги мила. 

— Ой ти, дівко Катерино, 

З ким ти сю ніч ночувала? . 

— З школярами, з школярами, 
Під синіми килимами. 


ОЙ У НАШОМУ СЕЛІ, У МАЛОРОСІ 

Ой у нашому селі, у Малоросі, 

Там ходить чоловік голий і босий. 

Приспів: 

Да ну, да ну, голий і босий **. 

За плечима каптан носить, 

У дівчини губки просить! 

— Ой дівчино, хіхінечки, 

Дай мені губки хоч трінечки! 

— Я б тобі, козаче, дала, 

Дала і не жалувала. 

Ой я вчора ізвечора льон мочила, 

Я ж свою губку та й замочила. 

— Ой хоч вона в тебе мокра да мокра, 
На запал саме добра та добра. 


* Приспів повторюється, як у попередньому варіанті. 

** Приспів повторюється з другою половиною кожного парног 


- 258 - 



КОБ Я ЗНАЛА, ВАСИЛЕНЬКУ, ЩО ТИ НАШ 


Коб я знала, Василеньку, іцо ти наш, 

Я би тобі проказала «Отче наш». 

Коби знала, Василеньку, що ти мій, 
Дала би-м ті виорати на ячмінь. 

Ой Василю, Василеньку, зле (в) ореш, 
Не вродиться пшениченька, но (в) овес. 

ТЕЧЕ ВОДА З ЯВОРА 


Швиденько 



— Мар-сю, Мер - сю, вийдь на деор, Мар-сю, Мар—сю. вийдь на двор, 



■ннн 




гштт 




на. шгй Мар. с» до део- ра. иа- шій Мар- с» до ,дво- ра 

машфра- ір- ц*в пов- ний деор, ' мвш фра- ір- ців лов- ний деор. 

Тече вода з явора * 

Нашій Марсі до двора. 

— Марсю, Марсю, вийдь на двор, 
Маш фраїрців повний двор. 

— А що ж кому з того, 

Мам їдного седмого. 

Й одного мам в коморі, 

Йа седем мам на дворе. 

Хто ж тя, Ганцю, споведав? 

Мамцю, мамцю, сам клебан. 

Хто тя, Ганцю, менував? 

Но-м ня певше любував. 

Боже, боже, зле з нами, 

Зламалася посцівка, 

Що лежала фраїрка. 

Зламалися й крайці, 

Що лежали шугайці. 

Мам я брата столяра, 

Пофіжую до рана, 

І братову — малярку, 

Помалюю посцівку. 


* Кожний рядок повторюється. 













САВАРИН, САВАРИН, САВАРИНОЧКУ 
А 

— Саварин, Саварин, Савариночку, 

Не пускай коня на долиночку! 

— А чому? 

— Козаки гречку жнуть, 

Дівчину бити імуть. 

— А за що? 

— А в ватерині проявилося. 

— О се таковоє? 

— Черево в дівчини із’явилося. 

— О се лихо, пек йому. 

Посвящав, посвящав попойко хату, 

Бо треба. 

Як став читати, взяла постіль тріщати, 
Бо так написано було. 

Ой стала пепка догори скакати, 

Бо дурна була, страху не знала. 


СЕВЕРИН, СЕВЕРИН, СЕВЕРИНОНЬКУ 
Б 

— Северин, Северин, Севериноньку! 

— А чого? 

— Посватай ти нашу дівчиноньку! 
—Або що? 

— Бо вона має каренькі очі. 

— Банькаті, як совині. 

— Пильно гуляє аж до півночі. 

— Бо соромлива дуже. 

— Северин, Северин, Севериноньку! 

— Та чого? 

— Посватай ти ж нашу дівчиноньку! 

— На врага? 

— Бо наша дівчинонька та й процвітає. 

— Як макуха під лавою. 

— Вона ж і богоміллячко знає! 

— Як жидки в салі. 

— Северин, Северин, Севериноньку, 
Посватай ти нашу дівчиноньку! 


- 260 - 



— Гей, гей! 

З досвіток ледве дре, як йде додому. 

Бо там напреться дуже! 

Як прийде ж до хати, то й бух додолу. 
Бо завше п’яна, як та куфа. 

СЕВЕРИН, СЕВЕРИН, СЕВЕРИНОЧКУ 
В 


Швидко 



— Се_ ве_ рин, Се_ ве-т рин, Се- ве-ри- ноч- цу. —ЧЬ-го? 


— Северин, Северин, Севериночку! 

— Чого? 

— Посватай та у нас ти дівчиночкуі 

— На врага? 

— А в дівчиноньки карі оченьки! 

— Як морква! 

— Гуляй вона до півноченьки. 

— Бо така чесна! 

— З досвіток йшла, утомилася. 

— Бо дуже спішила! 

— Додому прийшла та й звалилася. 

— Бо п’яна була! 

— Се ж та дівчина так процвітає. 

— Як макуха під лавкою! 

— Коли ж сеє, плюнь на дівчину. 

— Пху! пху! пху! 

— І побий її, як злу личину! 

— Нехай її біс поб’є! $ 


ОЙ КОЗАЧЕ, ЩО РОБИТЬ БУДЕМ 
А 


Швиденько 



— Ой ко _ за - че. шо ро-бить бу - дєм> Ой. ой. ой. ой. ой! 



Ой тре - ба 


«■а 


соч - ки, ой ти душ- ка мой» 


нам 


- 261 - 



















ко- ли- соч- на 6е- рес - то¬ 


ра, ром-бом 


бо» 


— Ой козаче, що робить будем? Ой, ой, ой, ой, ой! 
Ой треба ж нам та колисочки, ой ти душка мой! 

— Од Києва до Ростова, сюда-рита, й рита й том, 
Колисочка берестова, гоп-тіра, ром-бом-бом! * 

— Ой козаче, що робить будем? 

Ой треба ж нам та пелюшечок. 

— Є в Маруськи три фартушки, 

Ото ж будуть на пелюшки. 

— Ой козаче, що робить будем? 

Ой треба ж нам та й сповивача. 

— Єсть на волах налигачі — 

Тото ж наші сповивачі. 


— Ой козаче, що робить будем? 
Ой де ж ми охрестим дитину? 

— Од Києва до трактиру 
Та й охрестимо дитину. 

— Ой козаче, що робить будем? 
Ой кого ми у куми візьмем? 

— Есть у мене сестра й брат 
Та не будем чужих брать. 

— Ой козаче, що робить будем? 
А чи ти мене та й брать будеш? 

— Бодай же я не дождав, 

Щоб я тепер тебе брав!' 

— Ой козаче, що робить будем? 
Ой треба ж нам позиватися. 

— Бодай же ти не дождала, 

Щоб ти мене позивала! 


Далі приспіви чергуються в тій же послідовності. 


- 262 - 




ПАРЕНЬОЧКУ, ЖЕНИТИСЯ ТРЕБА 
Б 


Помірно 





— Пареньочку, женитися треба, 

Ой ну! 

— Ой який я дурень буду, 1 - 
Що я тебе сватать буду, ) ^ 

Дівчино моя. 

— Пареньочку, пелюшочок треба, 

Ой ну! ’ 

— Єсть у мене два фартушки, 1 ^ 
Один порву на пелюшки, | ^ ' 

Дівчино моя. 

— Пареньочку, сповивачів треба, 

Х)й ну! 

— Єсть у мене налигачі, 1 
Тобі будуть сповивачі, ) ^ 

Дівчино моя. 

— Пареньочку, колисочки треба, 

Ой ну! 

— Від Києва до Ростова, 

Гоп, колисочка готова. | 

Дівчино моя. ) 2 


- 263 - 



— Пареньочку, вервечки треба, 

Ой ну! 

— Єсть у мене уздечечки, 

Тобі будуть вервечечки, | 2 

Дівчино моя. / 

— Пареньочку, дитину присудять, 

Ой ну! 

— Новий суд, нове право, 

А що було, те пропало, | 2 

Дівчино моя. / 


ЙШЛА ДІВЧИНА ЛУЖКАМИ, 
ГОЙ, ЛУЖКАМИ, ЛУЖКАМИ 




хе. ю - чи руи _ ке. ми гей- я гой- я, гой! 


Йшла дівчина лужками, гой, лужками, лужками, 
Махаючи ручками, гейя-гоя-гой! 

Стрітив її парубок, гой, парубок, парубок: 

— Даруй, дівко, свій вінок, гейя-гоя-гой! 

— Не дарую свій вінець, гой, свій вінець, свій вінець, 
Бо ти з пекла огненець, гейя-гоя-гой! 

— По чому-сь ня познала, гой? — По тобі, по тобі, 

По чортовській особі, гейя-гоя-гой! 

Узяв її та й поніс, гой, та й поніс, та й поніс 
Понад гори, понад ліс, гейя-гоя-гой! 


- 264 - 













— Не неси ня понад ліс, гой, понад ліс, понад ліс, 
Бо у лісі сидить біс, гейя-гоя-гой! 

А неси ня над село, гой, над село, над село, 

Бо там гудуть весело, гейя-гоя-гой! 

Поніс її над пекло, гой, над пекло, над пекло, 

Ой боже мій, як тут тепло, гейя-гоя-гой! 

Поклав її на столець, гой, на столець, на столець 
Та налляв їй погарець, гейя-гоя-гой! 

Як вона той упила, гой, упила, упила — 

Долі ручки спустила, гейя-гоя-гой! 

А як другий упила, гой, упила й упила, 

Почорніла, як земля, гейя-гоя-гой! 

А як третій упила, гой, упила й упила, 

То всю правду вповіла, гейя-гоя-гой! 

Сімох дітей згубила, гой, згубила, згубила, 

Та все дівков ходила, гейя-гоя-гой! 

Звідать її мамочка, гой, мамочка, мамочка: 

— Де ти була, донечко? Гейя-гоя-гой! 

— Жито-м жала, мамочко, гой, мамочко, мамочко, 

— Що ти дали, донечко? Гейя-гоя-гой! 

— Три золоті, мамочко, гой, мамочко, мамочко. 

— Що-с купила, донечко? Гейя-гоя-гой! 

— Гуслі-м вела, мамочко, гой, мамочко, мамочко. 

— Як ти гули, донечко? Гейя-гоя-гой! 

— «Гопа-цупа», мамочко, гой, мамочко, мамочко. 

— Як іграли, донечко? Гейя-гоя-гой! 

— «Трика-річки», мамочко, гой, мамочко, мамочко, 
«Трика-річки», мамочко, гейя-гоя-гой! 


- 265 - 



ПОНИЖЕ ЗАЛУЖА 




Пониже Залужа 1 ~ 

Там зацвіла ружа; ] ^ 

Най і є дна не чекать (2) ) - 
Із фраїра мужа. / ^ 

Бо фраїр милує ) ^ 

Та в личко цілує, / ^ 

Варуй го ся, дівчино, (2) | 
Най тя не зчалу є. / ^ 

Я ся варовала, 1 - 
Як потя на гнізді, / ^ 

А моє варовання (2) ) ^ 
Лежить у колисці. } * 

Піду я до церкви, ] 

Стану на коліна, / ^ 
Поникаю раз на попа, (2) | - 
Сім раз на фраїра. / ^ 

Фраїру, фраїру, 1 
Увижу ти віру, / с 
Ци будеш ня так любити, (2) 
Як ся постарію. 
















НЕВДАЛЕ ЖЕНИХАННЯ 


ОЙ НЕ ХОДИ, САБАДАШУ, НА ЮАИЦЮ НАШУ 

А 



че. рез те- бе, Се - ба- да - шу, при- па- ли- ла ка- ту\.. > 


Ой не ходи, Сабадашу, на юлицю нашу: 

Через тебе, Сабадашу, припалила кашу!.. 

Каша пріла — не допріла, а хліб недопечен. 
Ой той мені не женишок, що на один вечір! 
Ой той мені хліб допечен, що високо сходить. 
Ой той мені женишенько, що три годи ходить. 


ОЙ НЕ ХОДИ, БАРАБАШУ, НА ВУЛИЦЮ НАШУ 

, Б 

Ой не ходи, Барабашу, на вулицю нашу: 

За тобою, Барабашу, припалила кашу. 

Каші наварила, хліб недопечен. 

То ж мені не жених, що на один вечір. 

А то ж мені женишина, що три годи ходить, 

Що три годи ходить, славоньки не зробить. 

А хоч буде слава, так з нас буде пара, 

А хоч буде поговір, таки буде вірний мій. 

- 267 - 










КОЛО МОГО Й ОГРУДЕЧКА 


Ие поспішаючи 



Коло мого й огрудечка * 
Виросла мі яблонечка. 

На червено проквитала, 
Білюсенькі ябка мала. 

А хто ж ми їх буде зривав, 

Кой ся милий мій погнівав? 
Погнівався, не знам, за што, 
Ходив до нас, не знам, по што. 
Ходив до нас цілу осінь, 
Пуіцалам го дзюром до сінь. 
Ходив до нас цілу зиму, 
Пуіцалам го под перину. 

Ходив до нас ціле лято, 
Дала-єм му гемби за то. 


ОЙ НЕ ХОДИ, НЕ ХОДИ ТА НЕ ТОПЧИ БОБУ 


Не поспішаючи 





шш шшяш яяшшг 


Ой не хо- ди, не хо- ди та не топ- чи бо- бу, 



ка_ зав бать- ко; не од- дам за та- ну хо- ро- бу. 


* Кожний рядок повторюється. 


- 268 - 































Ой не ходи, не ходи та не топчи бобу; 

Казав батько: не оддам за таку хоробу. (2) 

Ой не ходи, не ходи, не топчи цибулі; 

Казав батько: не оддам своєї красулі. (2) 

Ой не ходи, не ходи та й не носи булки; 

Казав батько: не оддам, нема в його й думки. (2) 

Ой не ходи, не ходи, не носи конфети; 

Казав батько: не оддам, бо ти недотепа. (2) 

Ой не ходи, не ходи та не задавайся; 

Казав батько: не оддам, і не сподівайся. (2) 

Ходив осінь ще й Петрівку, дав копійку на горілку. 
І горілка твоя гірка, не буду я твоя жінка. (2) 

Ходив осінь ще й м’ясниці, дав копійку на кислиці. 
І кислиці твої кислі, і ти, стерво, не при мислі. (2) 

І кислички поїла, і квасок попила, 

Стерва любить не схотіла ще й насмішку дала. (2) 


ОЙ НА ГОРІ ПЕНЬ-КОЛОДА 



Ой на горі пень-колода, 
Пень-колода. (2) 

А ти старий, я молода, 

Я молода. (2) 

Милии, милий що-сь розумний був, 
Що-сь розумний був. (2) 
Любив-ись ня, не взяв-ись ня, 

Фрас би тобі був! (2) 

Серед села яворина, 

Яворина. (2) 

Брешуть за ня — я невинна, 

Я невинна. (2) 

Та най брешуть — не гадаю, 

Не гадаю. (2) 

Про єдного десять маю, 

Десять маю. (2) 


- 269 - 






ОЙ САД-ВИНОГРАД, КУЧЕРЯВА ВИШНЯ 
А 





Ой сад-виноград, кучерява вишня, 

Стоїть хлопець під вікном, щоб дівчина вийшла. (2) 

Приспів: 

Ой рув, рува-я, ой рув, рува-я, 

Рува, рува, рува-я, люба милая моя. (2) 

А дівчина не виходить, хатину вбирає, 

Стоїть хлопець під вікном та з жалю вмліває. (2) 

— Ой не стій під вікном, не тупай ногою, 

Бо не вийду та не стану говорить з тобою. (2) 

Ой не стій під вікном, не махай рукавом, 

Бо не вийду говорити із таким чудаком. (2) 

Не ходи по саду, не топчи травиці, 

Як не люблять тебе дівки, то йди до вдовиці. (2) 


- 270 - 






















ОЙ САД-ВИНОГРАД, КУЧЕРЯВА ВИШНЯ 
Б 

Ой сад-виноград, кучерява вишня, 

Стоїть козак під вікном, щоб дівчина вийшла *. 

А дівчина не виходить, хатину вбирає. 

Стоїть козак під вікном, з жалю завмирає. 

— Ой не стій під вікном, не махай рукою, 

Бо не вийду, не стану говорить з тобою. 

Ой не стій під вікном, не топчи травиці, 

Як не люблять тебе дівки, люблять молодиці. 

Ой не ходи по городу та й не топчи (робу, 
Сказав батько: не віддам за таку хворобу. 

Ой не ходи коло хати, не дратуй цуценяти, 
Цуценя дзяволить, в мене серце болить. 


НАСТУПИВ, НАСТУПИВ ЧОРНИЙ ВІЛ НА НОП 

А 

Наступив, наступив чорний віл на ногу, 

Ей, бачу, далебі, не піду додому. 

І додому не піду, і тут не всиджу, 

Треба, братця, підкопаться до дівчини в хижу. 

— Бодай тебе копала лихая година, 

Через тебе, вражий сину, мене мати била. 

А хоть била, хоть не била, нахвалялась бити: 
Перестань же, вражий сину, до мене ходити! 

— Я й не перестану, поки не достану 
Чорних брів, вірних слів, хорошого стану. 

— Ти, козаче, ти, дураче, цуцику рябенький, 
Ходитиме, любитиме кращий, молоденький. . 

* Приспів, як і в попередньому варіанті. 


- 271 



НА ВУЛИЦЮ НЕ ПІДУ І ДОМА НЕ ВСИДЖУ 

Б 

— На вулицю не піду і дома не всиджу, 
Доведеться підкопатись до дівчини в хижу. 

— Бодай тебе копала лихая година! 

Що за тебе, сякий-такий, мене мати била. 

Била мене моя мати ключем від комори, 

Та за тебе, сякий-такий, що ти чорнобровий. 

Била ж мене моя мати ключем від світлиці, 
Бо за тебе, сякий-такий, що ти білолиций. 

Била мене моя мати та ще й научала, 

Щоб з козаком не стояла та й не розмовляла. 

Чом козака не любить, хіба не хороший? 

Очі сірі, як у жаби, сам на чорта схожий. 


НА ВУЛИЦЮ НЕ ПІДУ І ВДОМА НЕ ВСИДЖУ 

В 

— На вулицю не піду і вдома не всиджу, 
Треба, братця, підкопаться до дівчини в хижу! 

— Коли^6 тебе копала-ся лихая година, 

Через тебе, вражий сину, мене мати била! 

Ой била, била, била да й ще буде бити, 

Ой перестань, вражий сину, до мене ходити. 

— Ой не перестану, поки не достану 
Чорних брів, милих слів, хорошого стану! 

— Ой дівчино, люблю тебе, 

Не їж хліба, візьму тебе! 

— Нехай не їсть твоя мати, 

Коли хочеш мене взяти! 

— Ой дівчино, чи не сердишся? 

Чом до мене не обернешся? 

Тупну я чоботком, 

Повернися животком; 


- 272 - 



Тупну я обома, 
Повернися, серденя! 

Коли б не боявся, 

То б поженихався; 

А то лихо, що боюсь, 
Іздалека подивлюсь!.. 

— Ой Іване, Іваночку, 
Сватай мене щораночку! 

В мене вовна овечая, 
Сватай мене щовечора! 

Не займай мене, Йване, 
В мене плахти немає; 

Бо я дочка вдовичина, 

В мене плахта позичена. 


НА ПОРОЗІ СТОЯЛА 
А 


На порозі стояла *, 
Сухі дрова ламала. 

Сухі дрова, гіркий дим, 
Постояла, та не з тим. 
Постояла, та не з тим, 
Дала дулю через тин. 


Дала дулю, дала дві, 
Бо ти дурний, а я ні. 
Дала дулю, дала сім, 
Бо ти дурний і зовсім, 
На степочку сиділа, 
Рябу сучку доїла. 


Надоїла молока, 
Напоїла дурака. 


ОЙ ЯК БІГЛА, КОПОТІЛА 
Б 

Ой як бігла, копотіла, Ой як бігла, копотіла, 

Не стояла, з ким хотіла! З ким стояла, хихотіла. 


Ой стояла, да не з тим, 
Говорила через тин. 


Хихотіла, да не з тим, 
Дала дулю через тин. 


Ой стояла, да не так, Дала дулю, дала дві, 

Говорила чортзна-як! Бо ти дурень, а я ні. 

* Кожний рядок повторюється. 


- 273 - 



ОЙ ЧИЯ ТО ДІВКА БИЛА 
В 

Ой чия то дівка била, 

Що стояла да й побігла? 

Ой чий же то бісів син, 
Що дивився через тин? 

Дала дулю, дала дві, 

Ти поганий, а я ні! 


ОЙ ГУСТИЙ ОЧЕРЕТ ДА Й ЛЕПЕХОВАТИЙ 

А 

Ой густий очерет да й лепеховатий; 

Чи ти ж мене не пізнав, пришелеповатий? 

Ти думаєш, дурню, що я тебе люблю? 

А я тебе, дурню, словами голублю! 

Ти думаєш, дурню, що я женихаться? 

А я з тебе, дурню, аби посміяться! 

У городі бузина перерубленая: 

Одступися, препоганий, я полюбеная! 

У городі бузина, на їй листу нема: 

Не ходи і не люби, коли толку нема! 


ОЙ ГУСТИЙ ОЧЕРЕТ ТА Й ЛЕПЕХУВАТИЙ 

Б 

Ой густий очерет та й лепехуватий; 

Чи ж ти мене не пізнав, пришелепуватий? 

Ти думаєш, дурню, що я тебе люблю, 

А я тебе тільки словами голублю! 

Ти думаєш, дурню, що я женихаться? 

А я з тебе тільки аби посміяться! 


- 274 - 



Я таких дурнів зроду не любила, 

Я такими дурнями тини городила! 

Ой ти думав, хлопче, що вже я кохаю, 

Я такими хлопцями тини підпираю! 

Ой ти думав, дурню, що за тебе піду, 

Кину розкіш попід ноги, собі куплю біду? 

Ой ти, дурний, давав, давав, я, розумна, брала, 
Як ти вийшов за ворота, з тебе глузувала. 

У городі бузина перерубленая: 

Одступися ти, плюгавий, я полюбленая. 

У городі бузина, на ній листу нема: 

Не ходи і не люби, коли толку нема. 


НА ТАРІЛЦІ БІЛИЙ СИР 

В 


— На тарілці білий сир — 
Там-то гарний сукий син, 
Там-то косить, там-то жне, 
Там-то бреше, не бере! 

Коли б косив, коли б жав, 
Коли б любив, коли б взяв! 

— На улицю не піду 
І дома не всиджу, 

Коли б мені підкопаться 
До дівчини в хижу. 

— Бодай тебе копала 
Лихая година! 

Через тебе, бісів сину, 

Мене мати била, 

Мене мати била 

І ще буде бити, 

Хоть перестань, бісів сину, 
До мене ходити! 

Ти думаєш, дурню, 

Що я тебе люблю, 

- А я тебе, дурню, 

Словами голублю; 

Ти думаєш, дурню, 


Що я тебе кличу, 

А я тобі, дурню, 

Крізь тин дулі тичу. 

А я таких дурнів 
Зроду не любила, 

Я такими дурнями 
Тини городила. 

Я стояла на рові, 

Дала дулю, що в брилі, 
Дала дулю, дала дві, 

Що ти дурень, а я ні; 

Я стояла на бекеті, 

Дала дулю, що в жилеті, 
Дала дулю, дала дві. 

Що ти дурень, а я ні. 
Оступися ти в брилі, 
Нехай сяде в картузі, 
Там він мені сподобався, 
Що гудзями устьобався. 
Ой не линь, не карась — 
Я з хорошим постояла, 
Тобі зась, тобі зась! 


- 275 



ЩО ТИ КАЖЕШ, ДУРНЮ 
Г 


Що ти кажеш, дурню, 
Що я тебе люблю, 

А я тебе, дурню, 
Словами голублю. 

А ти казав, дурню, 
Що я ті любила, 

А я тобі, дурню, 

Лиш під лад ходила. 
Лиш під лад ходила. 


Бо-м твою горівку 
Тоді, дурню, пила, 
Як ти за ворота, 

Я сі з тебе кпила. 
А ти казав, дурню, 
Що я ті кохала, 

Я ж тя в своїй хаті 
За собаку мала. 


ТИ ДУМАЄШ, ДУРНЮ 

д 


Ти думаєш, дурню, 
Що я тебе люблю, 
А я тебе, дурню, 
Словами голублю. 

Ти думаєш, дурню, 
Що я тебе кличу, 


А я тобі, дурню, 
Ззаду дулі тичу. 

Ти думаєш, дурню, 
Що з тобою стою, 

А я з тебе, дурню, 
Тільки шутки строю. 


ТИ ДУМАЄШ, ДУРНЮ 


Е 

— Ти думаєш, дурню, 

Що я тебе люблю, 

А я тебе, дурню, 

Словами голублю. 

Ти думаєш, дурню, 

Що я тебе кличу, 

А я тобі, дурню, 

Крізь тин дулі тичу. 

— Чому не казала, 

Як гостинці брала? 


Чому мене, молодого, 

Тоді закликала? 

— Дурний давав, дурний 
давав. 

А розумна брала, 

Тепер тобі, дуракові, 

Сім дуль показала. 

Діжди, дурню, до осені, 

Як вродять кислиці, 
Куплю мірку за копійку — 
Оддам за гостинці. 


- 276 - 



НЕКОВАНИМ ВОЗОМ ПШЕНИЦЮ ВОЗИТИ 

А 



Некованим возом пшеницю возити, 
Не може той козак без дівчини жити. 

— Як день, так ніч пече душу, 

Я до тебе ходить мушу 
Пізно, нераненько, 1 
Дівчино-серденько. і ^ 

і 

Ходив я до тебе пізненької ночі, 
Носив я до тебе всілякії речі: 

Носив мак, 

Носив сир, 

Носив сало, 

Поки стало. 

Тепер погадаю, 

Що й собі не маю. 

Тепер погадати, 

Що за нього дати? 

Тепер погадаю, що й собі не маю, 
Тепер погадати, що за нього дати. 

Те сало не пропало, 

А той мак буде так, 

А сир подарую, І 
А сам помандрую- / ^ 


- 281 - 



ПОКЛАДУ Я ХИБКУ КЛАДКУ ЧЕРЕЗ БИСТРУ РІЧКУ 

А 


Швиденько 




по. май- дру- ю до дів. чи. ни на всю гем. ну ніч- ку 


Покладу я хибку кладку через бистру річку, 
Помандрую до дівчини на всю темну нічку. (2) 

Нехай буде темна нічка, нехай буде сльота, — 
Помандрую до дівчини, тримаючись плота. (2) ' 

— Ой ти ж моя дівчинонько, ой ти ж моя мила, 
Скільки ж мені сей осені кислиць переїла? (2) 

— Ой ти ж, дурний, купував, я, розумна, брала, 

Тепер зима, кислиць нема - яб тобі віддала. (2) 

Хіба пождеш до осені, як почнуть родити: 

Віддам тобі кислиць міру — перестань ходити. (2) 

БОДАЙ ЖЕ ТИ, ДІВЧИНОНЬКО, ЦІЛИЙ РІК БОЛІЛА 

Б 

Не дуже швидко 



— Бо- дай же ти, дів- чи-нонь-ко, ці - лий рік бо- яі - ла. 



ой скіль-ко ж ти мо- їй пра- ці квас-ниць пе- ре - »_ ла. 


— Бодай же ти, дівчинонько, цілий рік боліла, 
Ой скілько ж ти моїй праці квасниць переїла. 

— Ой ти, дурний, купував, я, розумна, брала, 
Тепер зима, квасниць нема — я б тобі віддала. 

Чекай, дурню, аж до літа, як будуть родити, 
Віддам тобі цілу мірку — перестану ходити. 

Віддам тобі цілу мірку ще й прикину жменю! 
Не вирипуй мені хату, відчепись від мене. 


- 282 - 


























КОТИЛИСЯ ВОЗИ З ГОРИ, А В ДОЛИНІ СТАЛИ 

А 

Котилися вози з гори, а в долині стали. 
Любилися-кохалися, тепер перестали. 

Приспів: 

Ой гоп, моя мила, 

Моя люба чорнобрива. 

Котилися вози з гори, поломили спиці. 
Кохалися-любилися гарні молодиці. 

Котилися вози з гори, поломили ярма. 
ЛюбилйСя-кохалися, все те пішло дарма. 


КОТИЛИСЯ ВОЗИ З ГОРИ, ПОЛАМАЛИСЬ ЯРМА 

Б 

Котилися вози з гори, поламались ярма, 

А вже ж мені не ходити, де дівчина гарна. 

Приспів: 

Сяк, так, моя мила, 

Коханая, чорнобрива, 

Я з тобою жить не буду, 

Я ж тебе не забуду, 

Милая моя, гей, мила! 

Котилися вози з гори, поламались осі, 

А вже ж мені не ходити до дівки Хведосі. 

Котилися вози з гори, поламались спиці, 

А вже ж мені не ходити та на вечорниці. 

Як вийду я за ворота та стану я, стану, 

Одна несе вареники, а друга — сметану. 



ДУМКИ ПРО ОДРУЖЕННЯ. 
БАЖАНА ПАРА 


НЕ ЧУДУЙТЕСЬ, ДОБРІ ЛЮДИ, ЩО ПЕРЕБИРАЮ 



Не му_ дуй. тесь. доб- рі лю- ди, що пе- ре- 6и_ ра_ ю, 





Не чудуйтесь, добрі люди, що перебираю, 

Бо такого мужа хочу, якого я знаю: 

Аби піпку не курив, табаку не нюхав, 

Чужих жінок не любив, все лиш мене слухав. 

Не чудуйтесь, добрі люди, що я не женюся, 

Бо таку я жінку хочу, яку сподіюся: 

Аби кривих ніг не мала, хату пильнувала, і „ 
Як додому п’яний прийду, би ня цілувала. \ ^ 


- 284 - 




























ОЙ НАПРЯЛА ПОЛОТНА 


Б 

Ой напряла полотна 
Од порога до вікна, 
Постелила на воді, 

Щоб білили лебеді. 

Ой ходила по городу, 
Поливала вишні, 

Коли б же мні чоловік 
До моєї мислі: 

Щоб він люльки не курив, 
Табака не нюхав, 

Чужих жінок не любив, 

Та все мене слухав. 


ПО САДОЧКУ ХОДЖУ ТА ЩИПАЮ ВИШНІ 

В 


Помірно 




По садочку ходжу та щипаю вишні, 

За доброго чоловіка такі маю мислі: 

Щоб горілки не пив, табаки не нюхав, 

Чужих жінок не любив, мене тільки слухав. . 

Через сад-виноград я листя носила, 

Чому ж мені не купив, чого я просила? 

Я ж просила у тебе, купи черевички, 

А ти ж мені одказав: «Нічки невеличкі!» 


- 285 - 







Я ж просила у тебе, купи мні запаску, 

А ти мені одказав: «Утеряла ласку». 

Закувала зозуленька, сидючи на свеклі, 

А хто любе чужих жінок, душа буде в пеклі. 

Муж горілку дуже п’є і табаку нюха, 

Чужих любе, мене б’є, ніколи не слуха! 


ПО ТОКУ, ПО ТОКУ КУРИ Ж МОЇ, КУРИ 

г 

По току, по току кури ж мої, кури! 

Якби мені чоловік до мої натури. 

Щоб горілки не пив, тютюну не нюхав, 
Чужих жінок не любив, тільки мене слухав. 

ОЙ ХОДИЛА ПО САДУ 



С У- А и » бо- же, чо- ло- ві- ка да під мо- ї мис- лі. 


НА ГОРБОЧКУ СИДЖУ ТА Й ДУМКУ ГАДАЮ 

Е 


Швидко 



На гор - боч*- ку си-джу там дум. ку га_ да. ю, 


У'ШпггтШ'і і і і 


па- ру- бон мо- тор. ний, та гро-шей не 


- 286 - 


















На горбочку сиджу та й думку гадаю, 

Що я парубок моторний, та грошей не маю. 
Якби в мене стільки грошей, як у того пана, 
Я купив би і пошив синього жупана. 

І надів би жупан новий та й підперезався, 
Пішов би я на вулицю та й у боки взявся. 
Поїв би я, що хотів,— сала і ковбаси, 

І чехоню, і тараню — панські викрутаси. 

Да горілку я би пив, яка є на світі, 

І вишнівку, і тернівку, настойку на житі. 

На горбочу сиджу та збираю вишні 
Пошли, боже, чоловіка та під мої мислі: 
Щоб горілки не пив, тютюну не нюхав, 
Чужих жінок не любив, а своєї слухав. 

ЯК Я БУЛА МОЛОДА 

Як я була молода, 

Була в мене урода, 

А тепер я вроду 
І в дзеркалі не знайду. 

Гей, гей, докучило бровоньками моргати, 

, Ах, ах, дай же, боже, того мужа діждати. 

Піду фарби накуплю, 

Лице собі побілю, 

Чи не знайду такого, 

Що полюбит мя много. 

Гей, гей, докучило бровоньками моргати, 
Ах, ах, дай же, боже, того мужа діждати. 

Припну фартух дороги, 

Золотії береги, 

А срібная середина, 

Чи не красна я дівчина. 

Гей, гей, докучило бровоньками моргати, 
Ах, ах, дай же, боже, того мужа діждати. 

Возьму шубу з оксамиту, 

Соболями підшиту, 

Золотії галони, 

А срібнії запони. 

Гей, гей, докучило бровоньками моргати, 
Ах, ах, дай же, боже, того мужа діждати. 


- 287 - 



Чобіточки з саф’яну 
За сім золотих дістану, 

І викрешу голубця, 

Чи не зваблю молодця. 

Гей, гей, докучило бровоньками моргати, 
Ах, ах, дай же, боже, того мужа діждати. 

ОЙ ГАЙ, ГАЙ, ГАЙ, ЗЕЛЕНЕНЬКИЙ 
А 


Рухливо 



Ой гей, гай, гай зе- ле- нень, кий, 



те- бе по- лю- би- ла, що ти мо- ло_ день, кий, 




ТТТТТТТТТТТ 


роз.са. ди 


на- ку_ пи. 


да го- род по- са- ди-* да. 


Ой гай, гай, гай зелененький, 

Тим я тебе полюбила, що ти молоденький. 


Я на ринку була, 

І горілку пила, 

І розсади накупила, 
Да город посадила. 


І розсада моя 
Прийнялася була, 

А дівчина з козаком 
Позналася була. 


Ой ти, мамо моя, 
А я донька твоя. 


- 288 - 



























Було мене бити-вчити, 

Як маленька була. 

А тепер я велика, 

Треба мені чоловіка, 

Ні старого, ні малого — 

Козаченька молодого. 

Щоб і в полі орав, 

І удома бував, 

І мене, молодую, 

До серденька пригортав. 

Ой гай, гай, гай зелененький, 

Тим я тебе полюбила, що ти молоденький. 


ОЙ ГАЙ, ГАЙ, ГАЙ, ГАЙ ЗЕЛЕНЕНЬКИЙ 

Б 

Ой гай, гай, гай, гай зелененький, 

Тим я тебе полюбила, що ти молоденький. 

Я на місті була і 'горілку пила, 

І розсади накупила, весь огород заладила. 

І розсада моя прийнялася була, 

Дівчина з козаком пізналася була. 

І капусточка, і качаннячко, 

Вірно є з козаком закоханнячко. 

Ой не бийте мене і не лайте мене, 

Коли я вам завинила, то віддайте мене, 

Віддайте мене за волошина, 

Бо я дівчина та хорошая. 

Ой ненько моя, а я дочка твоя, 

Втоді було бити, вчити, як маленька-м була; 

А тепер я велика, треба мені чоловіка, 

Ні старого, ні малого, середнього, молодого, 

Щоб і в полі орав, та й о домі дбав, 

Мене, молоденькую, хозяйкою звав. 


- 289 - 



Я В СЕРЕДУ РОДИЛАСЯ 
А 



Я в середу родилася, кажуть люди — горе. 
Не піду я за старого — бородою коле. (2) 

А піду я за такого, що не має й вуса, 

Він на мене кивне, моргне, а я засміюся. (2) 


Мела хату, мела сіни та й засміялася, 

Вийшла мати воду брати та й догадалася. (2) 


























— Чого ж, доню, чого ж, доню, чого ти смієшся? 
Полюбила козаченька та й не признаєшся. (2) 

— Ой ти, горо кам’яная, чом не лупаєшся, 

Ой дівчино молодая, чом не признаєшся? (2) 

— Хіба б же я з піску була, щоб розсипалася, 
Хіба б же я дурна була, щоб я призналася. (2) 


Я В СЕРЕДУ РОДИЛАСЯ, КАЖУТЬ ЛЮДИ - ГОРЕ 

В 



Я в се-ре- ду ро - ди- ла- ся, ка_ жуть лю- ди— го- ре, 



не йди, дів _ ко, за ста- ро - го, бо в бо- ро- ду ко- ле,- ле. 


Я в середу родилася, кажуть люди — горе, 

Не йди, дівко, за старого, бо в бороду коле. (2) 

Не дай мене, моя мати, що по ночах ходе, 

Він киває, він моргає, мене з ума зводе. (2) 

Віддай мене за такого, що не має вуса, 

Він на мене кивне, моргне, а я засміюся. (2) 

Рубай, сину, ясенину та роби ночовки, 

Та не сватай багатої, багата ні к чорту. (2) 

Рубай, сину, ясенину, добре клиння буде, 
Сватай, сину, сиротину, господиня буде. (2) 

У СЕРЕДУ РОДИЛАСЯ, ТЕПЕР МЕНІ ГОРЕ 

Г 

У-середу родилася, тепер мені горе, 

Ой не піду за старого, бо борода коле. 

Тільки піду за такого, що сіються вуса, 

Він на мене кивне, моргне, а я засміюся. 


10* 


- 291 



Він до мене кивне, моргне чорними бровами — 
Я до нього заговорю мислями, словами. 

Мела сіни, мела хату та й засміялася, 

Вийшла мати воду брати та й догадалася. 

Чого, доню, ти, Явдоню, так тяжко смієшся — 
Полюбила Петруся та й не признаєшся. 


МАТИ Ж МОЯ, МАТИ Ж МОЯ, МАТИ Ж МОЯ МИЛА 

д 

Мати ж моя, мати ж моя, мати ж моя мила, 

Не дай мене за рудого, бо я чорнобрива. 

А дай мене за такого, що не має вуса, 

Він до мене заморгає, а я засміюся. 

Мати ж мене не слухала, дала за рудого, 

Та ще мені наказала шанувати його. 



ще, ще, ще, 


ближ- Че, при. сунь- ся ще бяиж. че. 


Зелененький барвіночку, 
Стелися низенько, 

А ти, милий, чорно.., 


А ти, милий, чорнобривий, 
Присунься близенько. 































Приспів: 

Ще, ще, ще, ще, ще, ще 

ближче, 

Присунься ще ближче. 

Зелененький барвіночку, 
Стелися ще нижче, 

А ти, милий, чорно.., 

А ти, милий, чорнобривий, 
Присунься ще ближче. 


Ой ти, мамо, моя мамо, 
Мамо моя мила, 

Не дай мене за.., 

Не дай мене за старого, 
Бо я чорнобрива. 

Ой дай мене за такого, 
Що не має вуса, 

Він на мене за.., 

Він на мене заморгає, 

А я засміюся. 


СТЕЛИСЯ, БАРВІНКУ, НИЗЕНЬКО 

Пожвавлено 

І__І_І. -.-■-.-1 







































Стелися, барвінку, низенько; 

Присунься, козаче, близько, близенько. 

Ой мати, мати, мати, 

Час мене, час мене заміж дати. 

Віддай мене за такого, 

Що не має вуса, 

Він на мене за.., 

Він на мене заморгає, 

А я засміюся. 

Ще, ще, ще, ще, ще ближче, 1 2 
Присунься ще ближче. і 

Стелися, барвінку, ще нижче; 

Присунься, козаче, ще бли.., ще ближче. 

Ой мати, мати, мати, 

Час мене, час мене заміж дати. 

Ой ти, доню чорнобрива, 

Ой ти, доню уродлива, 

Моя доню, ой.., 

Доню, доню, жаль 
Мені за тобою. 

Ще, ще, ще, ще, ще ближче, 1 2 
Присунься ще ближче. ] 

ОЙ НАЩО Ж ТИ, МАТИ, ДА ГАРБУЗ ЛУПИШ 

Ой нащо ж ти, мати, да гарбуз лупиш? 

Чи ти мені, мати, жениха купиш? 

Мати й мати, мати! (2) 

Ой не лупи, мати, та зеленого, 

Та не купуй, мати, та мерзенного! 

Мати й мати, мати! (2) 

Ой облупи, мати, та спілесенького, 

Та вибирай, мати, молодесенького. 

Мати й мати, мати! (2) 

НА ГОРОДІ БАРВІНЕЦЬ, ІНШИЙ - ЗА ГОРОДОМ 

На городі барвінець, інший — за городом, 

— Ой не шукай, мамусенько, за багацьким родом 

Іно шукай, мамусенько, щоби не п’яниця, 

Щоби не пив, мене не бив, бо я єдиниця. 


- 294 - 



Щоб на п’єцу молотив, на запічку віяв, 
Щоб припічок виорав, пшеницю посіяв. 

Ой дай, боже, добрий час, щоби зароди* 
Ой щоб я, молоденька, в поле не ходила, 


Я НЕ ПІДУ ЗА МУЗИКУ 
А 

Я не піду за музику, 

Бо не люблю того крику: 

А в неділю весь день грає, 

В понеділок пропиває, 

А во второк тверезиться, 

А в середу з жінков б’ється, 

А в четвер ся положив, 

А що ліпше, то би з’їв, 

А в п’ятницю йде по струни, 
А в суботу скрипку струнить, 

А в неділю весь день грає, 

В понеділок — пропиває. 

ОЙ МАМЦЮ, ГАДАЙ, ГАДАЙ 
Б 


Ой мамцю, гадай, гадай, 

За музику не дай, не дай, 
Бо з музики і маляра 
Нема нігди господаря. 

А в неділю грати, грати, 

В понеділок ляже спати, 

А в вівторок пити, пити, 

А в середу жінку бити. 

А в четвер підхмілиться, 

А в п’ятницю поправиться, 
А в суботу купить струни 
Та й на друге село суне. 


- 295 - 



ОЙ НЕ ПІДУ ЗА МУЗИКУ 


В 

Ой не піду за музику, 

Бо не люблю того крику, 

Бо музика — ледащиця, 

Цілий тиждень волочиться. 

А в неділю іде грати, 

В понеділок іде спати. 


А в вівторок іде пити, 

А в середу жінку бити, 

А в четвер іде по струни, 
В п’ятйицю із міста суне, 
А в суботу розболівся, 

А в неділю встав, наївся. 


ОЙ БОЖЕ МІЙ, БОЖЕ МІЙ, ПЕРЕРОСЛА МІРУ 

г 

Ой боже мій, боже мій, переросла міру, 

Якби мене той узяв, що грає на ліру. (2) 

Ой боже мій, боже мій, переросла дуже, 

Якби мене той узяв, що ложечки струже. (2) 

Він ложечок настругав би, я в місто понесла б, 
Свою душу закропила б, ще й йому принесла б. (2) 

Ой якби я була знала та за лірника йшла, 

Він би грав, я б гуляла, часом ліру піднесла б. (2) 


НЕ ЛЮБЛЮ ШЕВЦЯ, ДУБОМ ВОНЯЄ 

д 

Не люблю шевця, дубом ВОНЯЄ, 

Не люблю кравця, рано вставає. 

Не люблю того, що кози ріже, 
Наїсться, нап’ється та й на піч лізе. 

А я люблю того, що писарює, 

Із волості прийде да й поцілує! 

Заріжу гуся, не обійдуся, 

Заріжу двоє, серденько моє. 

Заріжу голуба сизокрилого 
Для свого милого чорнобривого. 


- 296 - 



ДІВЧИНО, ДІВЧИНО, ТЕБЕ МАТИ КЛИЧЕ 

А 

Швиденько 

І * ^ [ Гртглт ші 

— Діз.чн. но, дів- ЧН- НО, те _ 6е ма- ги кли- че Че _ рез тин 

І* м р г ір-м-^-МН' і р ^ р р і іШ 

час-тни, гус-тим, че_ рез по - пинь, ко- пннь гус-тнй, че. рез ко- лі — щат- кої 

— Дівчино, дівчино, тебе мати кличе! 

Приспів: 

Через тин частий, густий, 

Через копинь, копинь густий, 

Через коліщатко! 

— Нехай вона кличе, а я знаю нащо: 

Хоче мене мати за свинаря дати. 

Свинар свині заганяє, свининою воняє. 

Дівчино, дівчино, тебе мати кличе! 

— Нехай вона кличе, а я знаю нащо! 

Хоче мене мати за чабана дати. 

Чабан вівці заганяє, він сіркою воняє. 

— Дівчино, дівчино, тебе мати кличе. 

— Нехай вона кличе, а я знаю нащо: 

Хоче мене мати за писаря дати. 

Писар пише, малює, обернеться — цілує. 


ОЙ НЕ ходи по льоду 



Ой не хо- ди по льо- ду, бо за- ва- лиш_ся. 



- 297 - 


































Ой не ходи по льоду, 
Бо завалишся. 


Приспів: 

Гей, ой тайлом, ой тагіта, ола, 
Тала-ла-ла-ла. Гей, ой тайлом. 

Чи ти мене вірно любиш, 

Чи ти чванишся? 

Хоче мене моя мати 
За чабана заміж дати. 

За чабана не піду, 

Бо я його не люблю. 

Чабан вівці ганяє, 

Він сіркою воняє. 

Хоче мене моя мати 
За табунщика дати. 

Я за його не піду, 

Бо я його не люблю. 

Бо він коні ганяє, 

Кінським потом воняє. 

Хоче мене моя мати 
За писаря заміж дати. 

Я за писаря піду, 

Бо я писаря люблю. 

Писар пише, малює, 
Обернеться — цілує. 


БОДАЙ МАТИ НЕ КОНАЛА 

Бодай мати не конала, 

Що за шевця мене дала, 

А не дала за мельника, 

За доброго чоловіка. 

За мельником добра згода, 
На мельника несе вода, 

А з шевчика тілько взиску, 
Що все шкуру тягне в писку. 

- 298 - 



ХТІЛА МЕНЕ МАТИ 


Хтіла мене мати 
За мельника дати. 

Я мельника не люблю, 
За мельника не піду: 
Мельник мірки вибирає, 
А мене все проклинає. 

Хтіла мене мати 
За шевчика дати. 

Я шевчика не люблю, 

За шевчика не піду: 

А швець ходить горою 
Та все смердить смолою. 

Хтіла мене мати 
За писаря дати. 


Я писаря не люблю, 
За писаря не піду: 
Писар буде писати, 
Мене дома лишати. 

Хтіла мене мати 
За панича дати. 

Я панича не люблю, 
За панича не піду: 
Панич буде панувати, 
А я буду бідувати. 

Хтіла мене мати 
За косаря дати. 

За косаря я піду: 
Косар буде косити, 
Мене щиро любити. 


СВАТАВ МЕНЕ, МАТІНКО, ПЕРВИЙ 
А 


Весело, не дуже поспішаючи 




Сва- тав ме_ і 


тін - ко, пер- вий, 


пер- вии, 


4 р р р 

що на ру- ці пер _ стен 


стень. Не дай ме - 



ой 






бу- де ме- ні го_ рень-ко 


в ньо - го? 


Сватав мене, матінко, первий, 

Ой то первий, що на руці перстень. 
Не дай мене, мати, за його, 

Ой буде мені горенько в нього! 


Сватав мене, матінко, другий, 

Ой то другий — поганий, моручий. 
Не дай мене, мати, за його, 

Ой буде мені горенько в нього! 


- 299 - 


Сватав мене, матінко, третій, 

Ой то третій, що плете плетінь. 

Не дай мене, мати, за його, 

Ой буде мені горенько в нього! 

Сватав мене, мати, четвертий, 

Ой то чотири, та й не чорнобриві. 
Не дай мене, мати, за його, 

Ой буде мені горенько в нього! 

Сватав мене, матінко, п’ятий, 

Ой то п’ятий — поганий, горбатий. 
Не дай мене, мати, за його, 

Ой буде мені горенько в нього! 

Сватав мене, матінко, шостий 
Ой то шостий та ширококостий. 

Не дай мене, матінко, за його, 

Ой буде мені горенько в нього! 

Сватав мене, матінко, сьомий, 

Ой то сьомий, що семеро коней. 

Не дай мене, мати, за його, 

Ой буде мені горенько в нього! 

Сватав мене, матінко, восьмий, 

Ой то вісім, а що живуть в лісі. 

Не дай мене, мати, за його, 

Ой буде мені горенько в нього! 

Сватав мене, матінко, дев’ятий, 

Хоч то дев’ятий, так то не багатий. 
Не дай мене, мати, за його, 

Ой буде мені горенько в нього! 

Сватав мене, мати, десятий, 

Ой то десятий — хороший, багатий. 
Ой дай мене, мати за його, 

Ой буде мені щастя у його! 


ХТІЛА МЕНЕ МАТИ ЗА ПЕРШОГО ДАТИ 

Б 

Хтіла мене мати за першого дати: 

А той перший та носить верети, 

Та не дай мене, мати. 


- 300 - 



Хтіла мене мати за другого дати: 

А той другий глухий, недочулий, 

Та не дай мене, мати! 

Хтіла мене мати за третього дати: 

А той третій, же робить верети, 

Та не дай мене, мати! 

Хтіла мене мати за четвертого дати: 
А той четвертий, як свиня упертий, 
Та не дай мене, мати! 

Хтіла мене мати за п’ятого дати: 

А той п’ятий без пальців, без п’ятей, 
Та не дай мене, мати! 

Хтіла мене мати за шестого дати: 

А той шестий та немає честі, 

Та не дай мене, мати! 

Хтіла мене мати за семого дати: 

А той семий смутний, невеселий, 

Та не дай мене, мати! 

Хтіла мене мати за восьмого дати: 

А той восьмий малий, недорослий, 

Та не дай мене, мати! 

Хтіла мене мати за дев’ятого дати: 

А той дев’ятий та немає хати, 

Та не дай мене, мати! 

Хтіла мене мати за десятого дати: 

А той десятий чорнявий, вусатий, 

Та вже дай мене, мати і 

ЗА ЦИГАНОМ ТА ДОБРЕ ЖИТИ 

За циганом та добре жити, 

За ним діла та не робити. 

Приспів: 

Трай-ра-ри-ра да трай-ра-ри-ра, 

Да за ним діла не робити *. 

Старий циган до коней ходить, 

А циганка та карти носить. 

* Приспів «Трай-ра-ри-ра да трай-ра-ри-ра» повторюється а 
м рядком. 


- ЗОЇ 



Старий циган да люльку курить, 
А циганка да людей дурить. 

Старий циган да огонь креше, 

А циганка да людям бреше. 


А ЗА НАШИМ ХАТОМ 
А 




Про_хо_ дить_ ся по ні дів- ча чер- во - не, дів- ча 


-У-»- 

— 

г—^ 

я— 

— 


-”-“-1-. |- ■ д 

-йк- У - т -Ч— 

— 


?= 

— 





П-л—ї ^і 

$ —р -у н 

чер- во- не, 

тре 

> - жь 

1 

р 

у - ж 

У -—м 

е- не, 

тро- XV 

2= 

1 р; 

— -р —і Я 

/ - же- не. 


А ЗА НАШОВ ХИЖОВ ЛУЧКА ШИРОЧКА 

Б 



луч- ка ШИ- роч-ка, тра- ва ви- соч-ка, тра_ ва ви-соч-ка. 


А за нашов хижов лучка широчка, 

Лучка широчка, трава височка, трава височка. 
Проходиться по ній дівча румене, 

Дівча румене, красне червене, красне червене: 

— Мамцю моя люба, кому мя ховані, 

Кому мя ховаш, за кого мя даш, за кого м’я даш? 

— Дівко моя люба, ховам младому, 

Ховам младому, дам тя старому, дам тя старому. 


- 302 - 





— Мамцю моя люба, не пой мой воле, 

Не пой мой воле, вшитко мя болить, аж і голова. 
—Мамцю моя люба, кому мя ховаш, 

Кому мя ховаш, за кого мя даш, за кого мя даш? 

— Ховам старому, дам тя младому, дам тя младому. 

— Мамцю моя люба, юж по мой воле, 

Юж по мой воле, нич мя не болить, я юж здорова. 


ТА Я В МАМКИ БІЛА ХОДЖУ - ЗА БІЛОГО ДАЙТЕ 

Та я в мамки біла ходжу — за білого дайте, 

Що хочете зо мнов робіть, білого шукайте! 

Та я зночі, я звечора масло колотила, 

Пішла мамка на ярмарок, білого купила. 

За три гроші сторгувала, за чотири дала, 

Таки ж мені, білявочці, парочку дібрала. 

Я ПАРОБОК З КАЛУШАН 

Я паробок з Калушан, 

Не мам жену, лем сом сам. 

Приспів: 

Ей на цо мі, на цо млада жена, 

Кед я мам зо себе дост страпеня. 

Жені треба то і то: 

Шіто, бардо, корито. 

Жені треба чіжмічки 
На ей біли ножечки. 

Жені треба фартушок 
На округли єй брушок. 

Жені треба хустечку 
На ей білу шиєчку. 


ОЙ ГРИЦЮ, ГРИЦЮ, ГРИЦЮ 


Ой Грицю, Грицю, Грицю, 
Не женися в косовицю, 

Бо велика зима буде — 
Твоя жінка дурна буде. 
Тоді тобі женитися, 

Як гарбузам стелитися. 


Тоді тобі жінку брати, 

Як капусту поливати. 

Ой Грицю, Грицю, Грицю, 
Не вдавайся у дурницю, 

Бо дурниця тебе зрадить. 
Що й матінка не порадить. 


303 - 



НАЩО МЕНІ ЖЕНИТИСЯ, НАЩО ЖІНКУ БРАТИ 

А 


Нащо мені женитися, нащо жінку брати? 
Тепер сіна неврожай, нічим годувати. 

Гречаної половині та не буде їсти, 

А ячмінна з овсюками — буде в зуби лізти. 

Нащо мені женитися, нащо мені жінка: 
Цвітуть цвіти в городі, всякая нагідка. 


НАЩО МЕНІ ЖЕНИТИСЯ, НАЩО ЖІНКУ БРАТИ 

Б 



Те- пер сі- но не вро- ди — ло, ні— чим го - ду— за- ти. 


Нащо мені женитися, нащо жінку брати? 
Тепер сіно не вродило, нічим годувати. 

А гречаної полови та й не буде їсти, 

А яшная з остюками — буде в зуби лізти. 

Сміються з мене дівчата, що я й не женюся, 
Нехай вони, дурні, знають, що я з них сміюся. 


ЯК ЗАДУМАЮ ЖЕНИТЬСЯ, МОЛОДУЮ ЖІНКУ БРАТЬ 

В 

Як задумаю жениться, молодую жінку брать, 

Зразу треба научиться, як їй бубна вибивать. 

Нащо мені жениться, молодую жінку брать? 

Сей год сіно не вродило, нічим жінки годувать. 

А овес уродив, дак не буде їсти, 

А ячмінь з остюками, буце в зуби лізти. 













СВАТАННЯ 


А ЧИ ТИ МЯ, ВАСИЛЕНЬКУ, НЕ ЗНАЄШ 
А 


Помірно 



А чи ти мя, Ва- си- лень-ку, не зна_ сш, же ти мо_ ю 



А чи ти мя, Василеньку, не знаєш, 
Же ти мою хатуленьку минаєш? 

А то моя хатуленька край води, 

З високого деревенька — з лободи. 

Будуй хату з лободи, з лободи, 

До чуждой ня не веди, не веди, 

Людська хата не своя, не своя, 
Людська хата лисоя, лисоя. 


- 305 - 



ЧИ ТИ МЕНЕ, ВАСИЛЮ, НЕ ЗНАЄШ 

Б 


— Чи ти мене, Василю, не знаєш, 

Що ти мою хатину минаєш? 

Моя хата край води, край води, 

З високого дерева — лободи. 

Чорні очі, як терен, як терен; 

Коли ж ми ся, Василю, поберем? 

— Маю в бозі надію, надію, 

Поберемся в неділю, в неділю. 

— Де ж ти мене поведеш, поведеш, 

Коли хати не маєш, не маєш? 

— Поведу ти в чужую, в чужую, 

Заким свою збудую, збудую. 

— Будуй, будуй з лободи, з лободи, 

До чужої не води, не води: 

Чужа хата — не своя, не своя, 

Як свекруха лихая, лихая. 

— Ой виросла сосонька на току; 

Чекай мене, дівчино, до року. 

— Хіба би я розуму не мала, 

Щоби-м тебе до року чекала? 

— День би-м косив, день би-м косив, день би-м 

жав, 

Щоби-м тебе, дівчино, тебе взяв. 

— Ані коси, ані жни, ані жни, 

Но наваживсь, то возьми, то возьми. 

А ти любив Парашку, Парашку, 

З мене чиниш іграшку, іграшку. 

— Присяй-богу не люблю, не люблю 
І любити не буду, не буду. 

Ой молодці, молодці, молодці, 

Скажіть моїй дівочці, дівочці, 

Най не любить іншого, іншого, 

І но мене єдного, єдного. 

— ОЙ ду, ду, ду, ду, ду, ду, ду, ду, 

Вродила-м ся на біду, на біду; 

Горшком воду носити, носити, 

Соломою палити, палити. 


- 306 - 



ОЙ ДІВЧИНО-НЕБОГО 
В 


Ой дівчино-небого, 
Люби мене голого, 

Бо я хати не маю, 
Женитися думаю. 

Ой гультяю, гультяю, 
, Да ж я тебе питаю, 
Нащо мене сватаєш, 
Коли хати не маєш? 


ЧОРНІ ОЧІ, 

г 

— Чорні очі, як терен, 

Коли ми ся поберем? 

— Маю в бозі надію, 
Поберемся в неділю. 

Прийде така неділя, 

Буде наше весілля. 

Поберемся навесні, 

Як зацвітуть черешні. 

— А де ж ти мя поведеш, 
Коли хати не маєш? 

— Поведу тя в чужую, 

Заким свою збудую. 


Збудуй хату з лободи, 

Да в чужую не веди, 

Чужа хата такая, 

Як свекруха лихая. 

Чужа хата такая, 

Як свекруха лихая. 

— Ходім, серце, в чужую, 
Поки свою збудую. 


ЯК ТЕРЕН 


— Будуй, будуй з лободи, 
До чужої не веди. 

Чужа хата — не своя, 

Як собака лихая. 

А що ж їсти мені дані, 

Коль ти хліба та й не маш? 

— Будеш їсти логазу, 
Заким хліба привезу. 

— А чим же ня накриєш, 
Коль перини не маєш? 

— Накрию тя рукою, 
Будеш спати зо мною. 


КУДИ Ж МЕНЕ ПОВЕДЕШ 

д 


Не поспішаючи 



— Ку_ ди ж ме - не по- ве - деш, та- ну мо- ло - день- ку? 



— У по- по _ ву сі- но_ жать, в тра _ ау за _ лв _ нень - ну. 


- 307 - 



— Куди ж мене поведеш 
Таку молоденьку? 

— У попову сіножать, 1 - 
В траву зелененьку. / 

— Куди ж ти мене ведеш, 
Коли хати не маєш? 

— Веду тебе в чужую, 1 
Доки свою збудую. 1 

— Збудуй мені з лободи, 
Та в чужую не веди, 

Бо чужая такая, 1 2 
Як свекруха лихая. / 


Я НЕ ВСИДЮ, Я НЕ ВЛЕЖУ 


Я не ВСИДЮ, я не влежу, 
Розкидаю всю одежу: 

Нехай вітер повіває, 
Коли милого немає. 

Нема його та й не буде, 
Хіба ввечері прибуде, 

Увечері ввечерочку, 
Уночі у холодочку. 

Ой ти, Грицю, козаче, 
Ой ти, стерво собаче, 


Та не сватай мене вночі — 
Повилазять тобі очі, 

А посватай мене вдень, 
Розпитавшися людей. 

А в нас люде — не татари, 
Вони б тобі розказали, 

Чи робоча, чи охоча, 

Чи сердита, чи плоха, 

Чи сердита, чи плоха, 

Чи бачила жениха. 

Якби його побачила, 

То б я йому оддячила. 


ОЙ ТИ, ГАРНИЙ СЕМЕНЕ 


— Ой ти, гарний Семене, 
Іди сядь коло мене, 

І хатина в мене є, 

Сватай мене, Семене! 

— Нащо мені та хатина, 
Коли дівка, як драбина, 

А я візьму в одній льолі, 
Аби мені до любові. 


— Ой ти, гарний Семене, 
Іди сядь коло мене, 

І корова в мене є, 

Сватай мене, Семене! 

— Нащо мені та корова, 
Коли дівка, як ворона, 

А я візьму в одній льолі, 
Аби мені до любові. 


308 - 



— Ой ти, гарний Семене, 
Іди сядь коло мене, 

І подушка в мене є, 

Сватай мене, Семене! 

— Нащо мені та подушка, 
Коли дівка не пампушка, 
А я візьму в одній льолі, 
Аби мені до любові. 

— Ой ти, гарний Семене, 
Іди сядь коло мене, 

І телиця в мене є, 

Сватай мене, Семене! 

— Нащо мені та телиця, 
Коли сама, як мазниця, 

А я візьму в одній льолі, 
Аби мені до любові. 

— Ой ти, гарний Семене, 
Іди сядь коло мене, 


І коняка в мене є, 

Сватай мене, Семене! 

— Нащо мені та коняка, 
Як ти сама роззявляка, 

А я візьму в одній льолі, 
Аби мені до любові. 

— Ой ти, гарний Семене, 
Іди сядь коло мене, 
Карбованці в мене є, 
Сватай мене, Семене! 

— Карбованці у казну, 
Тебе, Галя, я візьму. 

Моя люба, моя цяця! 

Хіба можна нам розстатьс 

— Відчепися від мене, 
Дурнуватий Семене, 

То я тобі так казала, 
Твою думку добре знала. 


ЇХАВ СЕРБИН ПО ГОРІВКУ 

їхав сербин по горівку, 

Здибав дівку на зарінку: 

— Возьми мене, сербиночку, 
Змию тобі голівочку! 

— Ой є в лісі болотище, 

Змию собі головище! 

— Возьми ж мене, сербиночку, 
Зчешу тобі голівочку! 

— Ой є в лісі драпачище, 
Зчешу собі головище! 

— Возьми ж мене, сербиночку, 
Вшию тобі рубашочку! 

— Ой є в лісі лопушище, 
Сшию собі рубашище! 


- 309 - 



СВАТАЙ МЕНЕ, ГРИЦЮ 
А 


Сватай мене, Грицю, 

Казав батько дасть телицю 
І корову круторогу 
За дівчину чорноброву. 

Іще козу, козу дам, 

Із маленьким козеням, 

А тепера не дає, 

Козеняти жалує. 


КАЗАВ БАТЬКО: КОЗУ ДАМ 
Б 


Швиденько 



Д - к—к- 

. і..—1 


-[-;--1 

ТЕПГХ-ЕЗ \ N г; 1 _-_Г_» ГЧ Г\ Гї П Н--Е - 




. ' 

1 V .-у- 


•■ л і => 


Ка _ зав бать.ко; ко_ зу дам із ма_ лень.ки ко_ зе _ ням, 



те _ пер ме _ не від _ да _ є, ко _ зе _ ня _ ти не да _ е. 



Гір_ка до _ ля о _ та _ ка: 


си _ ді _ ти без 


мо яз _ ка 1 


Казав батько: козу дам 
Із маленьким козеням, 
Тепер мене віддає, 
Козеняти не дає. 

Гірка доля отака: 
Сидіти без молока! 

Як же піду я, тату, 

До свекрухи у хату, 
Що не маю нічого 
Я з посагу живого? 

Ні кози, ні гусака, 
Гірка доленька така! 














Краще буду сидіти, 
Козу й батька глядіти, 
Нехай мене годує, 
Коли кози жалує! 

І кози, і гусака, 

Гірка доленька така! 


ЗАДУМАЛА ГАНДЗЯ ЖАТИ 

Задумала Гандзя жати 
Та й забула серпа взяти. 

Приспів: 

Жаль мені на козака, 

Жаль мені на його, 
Витоптала черевички, 

Все ходячи до його. 

Серпа взяла, хліб забула, 
Таки Гандзя вдома була. 
Казав батько: «Дам корову, 
Сватай мою чорноброву». 
Казав батько: «Дам телицю, 
Сватай мою розбійницю!» 
Казав батько: «Дам вола, 
Аби вдома не була!» 

Казав батько: «Дам коняку, 
Сватай мою роззявляку». 
Казав батько: «Дам кобилу, 
Бери собі свою милу!» 


ХМІЛЬ ПО ТИЧИНІ ПОВИВАЄТЬСЯ 

Хміль по тичині повивається, 
Василь дочкою набивається: 

— Іваночку, мій зятику, 

Сватай мою дочку Ориночку. 

Дам я тобі віна — 

Сім віз сіна, 

І кішечку кошелявеньку, 

І Орину шагерявеньку, 

І корову круторогу, 

І Орину чорноброву. 


- 311 



МАВ Я ВІТЦЯ БАГАТОГО 


Швиденько 



Мав я віт. ця ба- га_ то- то, мав я віт-ця ба - га - то- го, 








дав мі дяб- ла ро_ га_ то_ го, дав мі дяб- ла 


ро¬ 


га- то - го. 


Мав я вітця багатого, (2) 
Дав мі дябла рогатого. (2) 
Дав мі козу, што здихала, (2) 
Іще я ю виховала. (2) 


ОЙ З-ЗА ГОРИ СТАРОСТОНЬКИ 
А 

(давній варіант) 

Ой з-за гори старостоньки, 

З-за гори, з-за гори. 

Я думала, що до мене, 

Та й помила ноги. 

А як стали старости 
Ворота минати, 

Чапу-лапу по болоті, 

Та й пішла до хати. 

ОЙ З-ЗА ГОРИ СТАРОСТОНЬКІВ 
Б 

(сучасний варіант) 

Ой з-за гори старостоньків 
Не буду чекати, 

Буду собі молодого 
Сама вибирати. 

По стеленім подвір’ячку 
Стану танцювати, 

Коли буде машиною 
Милий під’їжджати. 


- 312 - 










ОЙ У ВИШНЕВОМУ САДОЧКУ 


Весело, не поспішаючи 




*• я, Ох- ох- ох, там со - ло - вей-но ще - бе - тав. 


Ой у вишневому садочку 
Там соловейко щебетав, 
Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох, 
А-я-я, ох-ох-ох, 

Там соловейко щебетав. 

Ой у зеленому садочку 
Козак дівчину увіщав, 
Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох, 
А-я-я, ох-ох-ох, 

Козак дівчину увіщав. 

— Ой ти, дівчино чорноброва, 
А чи підеш ти за мене? 
Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох, 
А-я-я, ох-ох-ох, 

А чи підеш ти за мене? 

— Моя матуся тебе знає, 

Чи той козак, що все гуляє, 
Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох, 
А-я-я, ох-ох-ох, 

Чи той козак, що все гуляє. 

А я матусі не злякаюсь, 

Якщо з тобою покохаюсь, 
Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох, 
А-я-я, ох-ох-ох, 

Якщо з тобою покохаюсь. 




- 313 - 















ГЕЙ, ЛЮДИ ЇДУТЬ ПО ЛІЩИНУ 


Помірно 

Один 


всі 




Лю-ди і. дуть по лі- щи- ну, а я і- ду по дів. чи - ну сам. 


Гей, люди їдуть по ліщину, гей-а-гей! 
Люди їдуть по ліщину, 

А я їду по дівчину 
Сам. 

Ей, люди їдуть з ліщиною, гей-а-гей! 
Люди їдуть з ліщиною, 

А я їду з дівчиною 
Вдвох. 

Ей, питається батько сина, гей-а-гей! 
Питається батько сина: 

— Скільки стоїть ця дівчина 
В нас? 

— Ой тобі, тату, не питати, гей-а-гей! 
Тобі, тату, не питати, 

Скільки стоїть, треба дати 
Нам. 

Ей, скільки стоїть, треба дати, гей-а-гей! 
Скільки стоїть, треба дати, 

Нехай варить вечеряти 
Нам! 

Ей, наварила каші з бобом, гей-а-гей! 
Наварила каші з бобом, 

Поставила перед лобом: 
їж! 

Ей, наварила каші з просом, гей-а-гей! 
Наварила каші з просом, 

Поставила перед носом: 
їж! 


- 314 - 






КУДИ ЇДЕШ, КОМИСАРУ 


Швиденько 



Ку- ди і_ деш, ко_ ми- се- ру? — На яр- ма-рок У Рос- са- ву, 








ЧГ — у — у —к—М-^—=—= 3 “ 


а- рок, мо - я ма- ти, дів- чи_ ни ку- пу - ва - ти. 


— Куди їдеш, комисару? 

— На ярмарок у Россаву, 
На ярмарок, моя мати, 
Дівчини купувати. 

Питається мати сина: 

— Чи дорога та дівчина? 

— Тобі, мати, не питати, 
Що заправлять, треба дати! 


ОЙ КУДИ ТИ, НЕЖОНАТИЙ 

— Ой куди ти, нежонатий? 

— На ярмарок, моя мати, 

На ярмарок, моя мати, 

Щебетухи купувати. 

Сяка-така щебетуха, 

Один свата, другий слуха, 

Третій сидить на комині 

Да й той каже: «Чи йти й мині?» 

Щебетуха щебетала, 

Мені спати не давала: 

То у саду, то у лісі 
Щебетала на орісі. 

Сяка-така щебетуха 
Сорочки не має, 

Ой як вийде на улицю, 

Губи надимає. 


- 315 - 






ЕЙ САМ НЕ ЗНАМ, ПО ШТО ІДУ 






М- гір Р 


т 


сла.ва бо- гу, 


бі- ду — влом.лю но- гу, 


Ей сам не знам, по што іду, ей-я, го-я-я! 
Ци по жену, ци по біду, ей-я, го-я-я! 

Як по жену — слава богу, ей-я, го-я-я! 
Як по біду — вломлю ногу, ей-я, го-я-я! 


ПРИШОВ БИ-М Я ДО ВАС 
А 


Не поспішаючи 


?53 и 

























Я БИ ДО ВАС ПРИШОВ, ЖЕБИ Я ЗНАВ 


Не поспішаючи 



ж&г- би- сце мі Дв- ли, же- би-сце мі да- ли, цію би я хц 

Я би до вас пришов, жеби я знав, (2) 

Жебисце мі дали, (2) што би я хцяв. 

Тото дівча шварне, што ма очі чарне, я би го взяв, 

Я би до вас пришов, (2) жеби я знав, 

Жебисце мі дали, што би я хцяв: (2) 

Не мисочку лену, а красну Олену, то би я взяв. 

Под вашема дверми велька мочар, (2) 

Подай, мила, ручку, прейду помалюську каждий вечер. 


НЕ БУДУ, НЕ БУДУ 


грай. ця. ри, ма — ю три грай- ця- рн, бу- ду ся же- ии- ги. 



Не буду, не буду 
По полю ходити, 

Маю три грайцяри, (2) 
Буду ся женити. 


Єден дам попові, 

А другий дякові, 
Третій чоловіку, (2) 
Що за ня дасть дівку. 


- 317 - 



























МАВ Я РАЗ ДІВЧИНОНЬКУ ЧЕПУРНЕНЬКУ 


Швиденько 



Мав я раз дів- чи_ нонь_ ну че_ пур_ нень- ку, 





ЦІ ш ■ | | -|- Г ^:рр Т Г : 

мо- ло- *' да, дів- чи- но- риб- 





мо — 


да. 


Мав я раз дівчиноньку чепурненьку, 
Любу щебетушечку рум’яненьку. 
Гей, гей, га, уха-ха, 

Дівчино-рибчино молода. (2) 

Посилав я старостів у неділю, 

Думав — погуляємо на весіллі. 

Гей, гей, га, уха-ха, 

Дівчино-рибчино молода. (2) 

Мали повернутися з рушниками, 

Але повернулися з гарбузами. 

Гей, гей, га, уха-ха, 

Дівчино-рибчино молода. (2) 

Всьому супротивився батько рідний, 
Бо вона багатая, а я бідний. 

Гей, гей, га, уха-ха, 

Дівчино-рибчино молода. (2) 

Думав я втопитися з тої злості, 

Та вода холодная — ломить кості. 
Гей, гей, га, уха-ха, 

Дівчино-рибчино молода. (2) 


- 318 - 






















ДА СВАТАВ МЕНЕ ПОПІВ СИН 

А 


Да сватав мене попів син, 
Да давав мені волів сім. 
Дурна була не брала, 
Шестьма була б орала, 

А сьомого продала, 
Погонича найняла: 

— Погоничу молодий, 
Гони воли до води, 


Не до води — до браги, 
Щоб не було зневаги; 
Не до браги — до пива, 
Щоб дівчина любила, 

Покіль воли напоїш, 

З дівчиною постоїш; 
Покіль воли напасеш, 
Дівчиноньку потрясеш. 


А ХТО БАЧИВ, А ХТО ЧУВ 
Б 


Помірно 



А хто бачив, а хто чув, 

А хто в мене сей ноч був? 

Приспів: 

Соловія, соловія, чудо-чуд, 
Канарі оченька, ох, ох, ох! 

Був у мене попів син, 
Давав мені волів сім. 

А я дурна не брала, 

Билам шестьма орала. 

А семого продала, 
Погонича найняла. 


- 319 - 













ХОДИТЬ ГАПКА ПО ХАТІ, ПО ХАТІ 
В 


Стримано 

__._._і__і_і_і_і_і. 



ха_ ті, гю ха- ті, по ха- ті, по ха- ті, разі 


Ходить Гапка по хаті, по хаті, (2) 

По хаті, (2) 

Раз! 

В червоному халаті, халаті, (2) 

Халаті, (2) 

Раз! 

Сватав Гапку попів син, попів син, (2) 
Попів син, (2) 

Раз! 

Давав Гапці волів сім, волів сім, (2) 
Волів сім, (2) 

Раз! 

Дурна Гапка не пішла, не пішла, (2) 
Не пішла, (2) 

Раз! 

Шестернею б орала, орала, (2) 

Орала, (2) 

Раз! 

А сьомого б продала, продала, (2) 
Продала, (2) 

Раз! 

Погонича найняла, найняла, (2) 
Найняла, (2) 

Раз! 















^"Тптпр 




МОЛОДЕ ПОДРУЖЖЯ 


ОЙ ЇХАЛА КАТЕРИНА 


Темп маршу 



пи_ та» с Ва- си_ ля: *Чи близь-ко до се- ла? се- ла?* 

Ой їхала Катерина 
Шістьма кіньми із Волиня, 

Питається Василя: 

— Чи далеко до села? 


— Недалечко, недалечко: 

За сім верстов те селечко, 

За сім верстов — одна миля — 
Катерина живе мила. 


- 323 - 






















Ніжка мала, ручка біла, 

Стан тоненький, мова мила. 

Як що-небудь заспіває, 

То серденько умліває. 

Ось прибув хлопець моторний, 
На нім гарний жупан чорний, 
Із сватами він з’явився 
Та матусі уклонився: 

— Надобридень вам, матусю! 
Я приїхав по Катрусю! 

Я приїхав Катрю взяти, 

Чи ти будеш моя мати? 

— Ой брешеш ти, ледачино, 
Не візьмеш моєй дитини! 

Моє дитя, як билина, 

Як червоная калина. 

— А я хлопець-молодець. 

Маю кошару овець: 

Штири воли, дві корови, 

Чисто в хаті і в коморі. 

Обійшлося без оглядин: 
Сподобався хлопець ладен. 
Тож весілля почали 
І Катрусю віддали. 

Скоро дівка шлюб узяла, 

На кошару побіжала. 

— Ой боже мій милостивий, 

А де ж тії воли сиві?! 

— Не сама ж бо ти ішла, 

І не сам тебе я брав, 

На весілля у сусіда 
Жупанину позичав. 

Як весілля одіграли, 
Жупанину одібрали, 
Жупанину одняли, 

Серцю жалю завдали 

Кивнув, моргнув на шинкарку, 
Випив одну-другу чарку, 

На закуску пиріг цілий: 

— Ой я у бога щасливий! 


- 324 - 



ВОЖЕНИВСЯ, ХВАЛА БОГУ 


Воженився, хвала богу, 
Взяв си жінку не убогу. 
Ти убогий, я багата, 

Твоя правда, моя хата. 

Нігди праця не докучить, 
Як чоловік ся ізмучить, 

В вечер жінка поцілує, 
Много сили заратує. 


ОЖЕНИЛШЯ НАШ ІВАН 

А 



взяа він дів- ку з по- до- яян, грай. рі_ ги рай, ром. 


Оженилшя наш Іван, 

Приспів: 
Трай-рі-ти рай, ром, 

Взяв він дівку з подолян, 
Як єй на віз саджали, 

Два колеса зламали, 

Як єй з воза зсаджали, 

Та і третє зламали, 
Пан-біг би ті біду дал, 
Нашто-с мене малу брал? 


- 325 














УЖЕНИВСЯ МЛАДИЙ ПАН 
Б 



Уженився младий пан, 

Приспів: 

Ради дай, дай, дай *, 

Узяв жону з Пархов’ян, 

Приспів: 

Гей, ради дай, ради дай, дай! ** 

Як єй на віз саджали, 

Колеса ся ламали. 

Як єй з воза зсаджали, 

Драбини ся ламали. 

Як єй до хати вели, 

Не ставала до двері 

І так вона плакала, 

Жеби вона поїла. 

Напекли юй пєц хліба, 

Вшиток она поїла. 

І так вона плакала, 

Жеби воду піяла. 

Дали вни єй кадь води, 

Не зустали лем еподи. 

Ой, йой, йой, йой, апсіпсан, 
Більша жона, як я сам. 


* Приспів після непарних рядків. 
** Приспів після парних рядків. 


- 326 - 












Ой жоно моя, жононько! 

Та люби мене, серденько! 

А як я поїду від міста до міста, 

Куплю своїй жоні спідниченьку з краму. 

Зачекай, жоно, нехай приміряю, 

Ой чи раз, чи гаразд, чи не коротенька. 
Люби ж мене, моя жоно 
Ще й моє серденько! 

Ой жоно моя, жононько! 

Та люби мене, серденько! 

А як я поїду від міста до міста, 

Куплю своїй жоні сорочку з краму. 

Зачекай, жоно, нехай приміряю, 

Ой чи раз, чи гаразд, чи не коротенька. 
Люби ж мене, моя жоно 
Ще й моє серденько! 


- 327 - 






























ОЙ ПІДУ Я У ЛІСОЧОК 


Ой піду я у лісочок, 

У лісок, у лісок, у лісочок. 

Зрубаю я яворочок, 

Яворок, яворок, яворочок. 

Зроблю милій холодочок, 

Холодок, холодок, холодочок. 

Щоби мила не згоріла, 

Щоби мила, щоби мила не згоріла. 

Щоб головка не боліла, 

Щоб головка, щоб головка не боліла. 

Щоб на личко не змарніла, 

Щоб на личко, щоб на личко не змарніла. 


3 БАНЮРА Я ВОДУ БЕРУ, НА КАМЕНІ СТОЮ 

Помірно 

І ь 1 ' і У -;Иг 


Я 'і'')' 1 


Т * 4=?: 

=#=^ 

Р р ■>' і’ М' 

р • 

3 ба- ню- ра 

Я 

во^ ду бе - ру,. на ка- ме- 

ні сто- ю, 

■ ~Г ш <П 


ш • -Ч--К - » і 

> 

.Ш - Ж-■■[ 

Іі..кмші.мішшганігші 

і У у Р ' Р 1 І У—к-4— і 


з ба- ню_ ра я во- ду бе- ру, на на- ме — ні сто- ю, 



та - ко- го я му- жа ма- ю, што ся го не б о- ю. 


З банюра я воду беру, на камені стою, (2) 
Такого я мужа маю, што ся го не бою. 

Такого я мужа маю, як ярчана паска, (2) 
Тоді я го поцілую, кед є моя ласка. 

Такого я мужа маю, што мат дуже жита, (2) 
Бо я рада, хліба печу з велького корита. 

Такого я мужа маю, мат дуже пшениці, (2) 
Я рада, галушки варю по великій мисці. 

Такого я мужа маю, што мат дуже вівса, (2) 
Бо я рада, кисель варю, бо кисель найліпша. 


- 328 - 





















ОЙ ТИ, МИЛИЙ, НЕ ЖУРИСЬ, НЕ СВАРИСЬ 

Ой ти, милий, не журись, не сварись, 

А на мене подивись, подивись! 

А я ж таки молода, молода, 

Коло мене втіхонька — не біда! 

Я милому догоджу, догоджу, 

Борщу й каші наварю, наварю! 

А в макітру пирогів, пирогів — 

Щоб мій милий тільки їв, тільки їв! 



п 

р 

І 



■НРЧІІІРКШНВІ 1 



ми 




Приспів: 

Тра-ля-ля-ля, тра-ля-ля-ля, 
Тра-ля-ля-ля, тра-ля-ля-ля, 
Тра-ля-ля! 

Коби сіна докосити, 

Щоби їсти не носити! 

Гей, волоше-волошине, 

Ходи їсти, борщ застигне! 

А волошин з щирим серцем 
Та й вивернув борщ із перцем. 


- 329 - 























СЕРЦЕ МОЄ ЛЮБЕЄ 


Серце моє любеє, 
Ходім жати обоє, 

Ох ти, ох я, 

Нажнем копу обоє. 

Серце ж моє любеє, 
Зносім снопи обоє, 

Ох ти, ох я, 

Зносим снопи обоє. 

Серце ж моє любеє, 
Ходім до коршми обоє, 
Ох ти, ох я, 

Підем до коршми обоє. 

Серце моє любеє, 
Візьмім кварту обоє. 


Ох ти, ох я, 

Візьмім кварту обоє. 

Серце ж моє любеє, 
Хто ж буде платити? 
Ох ти, ох я, 
Заплатим обоє. 

Серце ж моє любеє, 
Варім вечеряти обоє, 
Ох ти, ох і я — 
Повечеряєм обоє. 

Серце ж моє любеє, 
Повечеряєм обоє, 
Ляжем спати обоє. 


ПОЇХАВ БИ В ЛІС ПО ДРОВА 
А 

Поїхав би в ліс по дрова,— 

В мене жінка чорноброва. 

Приспів: 

Треба дома сидіть, 

Треба жінку глядіть, 

Щоб і хтось не прийшов, 

Щоб і щось не приніс: 

Або сала кусок, 

Або мила брусок, 

Або теї нещасної 
Чечевиці мішок. 

Поїхав би я волів пасти,— 
Хочуть хлопці жінку вкрасти. 

Поїхав би я до млина,— 

В мене жінка молода. 

Пішов би я погуляти,— 
Прийде жінка заганяти. 


- 330 - 



ТА БІДА НЕ ЖЕНИВШИСЬ 
Б 


Та біда не женившись, 

Та біда й оженившись. 

Приспів: 

Та біда, та біда й о-хо-хо, 

Та біда, своя воля! 

Узяв жінку-семилітку, 

Вона й хати не вимете. 

Погнав би я овець пасти, 
Хотять хлопці жінку вкрасти. 

Та поїхав би до млина, 

Так то ж жінка молода. 

Пішов би я по цибулю — 
Лучче жінку поцілую. 

Треба дома, бач, сидіти, 
Треба жінку глядіти. 

Треба ложки, треба миски 
Ще й на зиму дві колиски. 


ОЙ ВАСИЛЮ, ВАСИЛЮ 
В 


Ой Василю, Василю, 
Серденятко моє, 

Не ходи ж у дорогу, 
Нехай батько іде. 

Батько старий, батько 
старий, 

На світі нажився, 


А ти, моє серденятко, 
Недавно женився. 

Як погониш волів пасті 
Треба хлопцям жінку 
вкрасти, 

Треба дома сидіть, 
Треба жінку глядіть. 


331 



ОЙ ПИЙ, ДА НЕ ЛИЙ 
Г 

Ой пий, да не лий, Не пожену волів пасі 

Люби жінку, да не бий. Хотять хлопці жінку 

вкрасти. 

Буду пить, буду лить, Буду дома сидіть, 

Буду любить, буду й бить. Буду жінку глядіть! 



НЕДОЛАДНЕ ПОДРУЖЖЯ 


ЗА РІЧКОЮ ГАРАСИМ 


Швиденько 


9 « -ГП— 

“1—^-рН-к 


— 

Г-- - П 

Т-- 1 

Т-її 

•я. ж — - г 




--Г т згт-= гп і-п 

ті ” К і * 




II_ Г • я 1 Р _І 1 І 1 А 

а» — з |- 

■ и ..... 



^т 3 


За річ. ко_ ю Га_ ра- сим, в Га- ра- си_ ма гар-ний син, 



За річкою Гарасим, 

В Гарасима гарний син, 

Мати любить Гарасима, ї 
А я, дочка,— його сина. ) 2 

— Ой ти казав люблю, люблю 
І в осені візьму, візьму, 

А тепера довелося — \ 

Ти без чобіт, а я боса. } 2 

— Ходи ж, мила моя, боса, 

Бо тобі так довелося, 

Мені ж босим не годиться, ') 
Буде жито не родиться. | 2 

— Нехай краще й не родиться, 
Коли таке поводиться, 

Ми ж на теє не здаваймось 1 
Та ходімо обвінчаймось. / 2 


- 333 - 








— Та ще ж бо я не збісився, 
Щоб на тобі оженився, 
Поглянь ти на свою вроду, 
Краще з мосту кинусь в воду. 

Таки ж Гандзя доскочила, 
Петра таки зморочила, 

Як він на ній оженився, ) 
Мов за стіну заступився. / 

Через річку, через став, 
Любив, поки перестав. 

Та й вона ж його любила, 1 - 
Так, що й розум загубила. / 

Ой гоп-чук-чук, поберемся 
Та й будемо панувати, 

Ой ти будеш кози пасти, 1 „ 
А я вівці заганяти. / 

Оженився навісний 
Та взяв бісновату. 

Та не мали що робить, \ 
Запалили хату. \ 


ЧИ Я НЕ ХАЗЯЙКА, ЧИ НЕ ГОСПОДИНЯ 




















— Чи я не хазяйка, чи не господиня? 

Сім день хати не мела, печі не топила. (2) 

Сватай мене, дячку, премудрую швачку, 

Рушник на кілочку, сміттячко в куточку. (2) 

Приїхали купчики сміття купувати: 

— Ой що ж тобі, чепурушко, за нього давати? (2) 

— Сюди хіп, туди хіп, за сміттячко — вісім кіп, 

А дев’ята кіпка, щоб вимела тітка. (2) 

Мене батько заміж дав, солом’яні воли дав, 

А мій милий, чорнобривий, на припічку запрягав. (2) 

Ой гей, куций, до ярма, оглянувся — вже нема. 

Моя жінка топила, в печі воли спалила. (2) 


А В ЄДНІМ СЕЛІ НЕДАЛЕКО ДУБНА 
А 

А в однім селі недалеко Дубна 
Вандрувала пара з собов нешлюбна: 
Грицько з Марухою, 

А з свойою чернухою 
Шукати си місця. 

Та знайшла си місце у одного пана, 
Дарував їм той пан козу і барана; 

Грицько вгору іде, 

Шумить, бубнить, куда іде, 

Що в великім щастю. 

Дарував їм той пан іще і телицю; 

А Маруха каже: добре нам ту, Грицю! 
Грицько вгору іде, 

Шумить, бубнить, куда іде, 

Що в великім щастю. 

Ой зачав же Грицько о хаті мислити, 
Пішов він до пана о ню же просити. 
Грицько вгору іде, 

Шумить, бубнить, куда іде, 

Що в великім щастю. 


- 335 - 



Там же єго жінка та й не дармувала, 

Псам їсти варила, з двораками гуляла. 
Грицько вгору іде, 

Шумить, бубнить, куда іде. 

Що в великім щастю. 

І там ся до Грицька свині збігали, 
Грицькові з жінкою мешкати не дали. 
Грицько з села іде, 

Мислив, що зле буде, 

Мусів утікати. 

ОЙ У ЄДНІМ СЕЛІ НЕДАЛЕКО ДУБНА 

Б 

Ой у єднім селі недалеко Дубна 
Вандрувала пара з собою неслюдна: 

Гей, Грицько з Марухою, 

Із красною, чорнявою, 

Шукати си місця. 

Найшли собі місце та й під паном Диким, 
Хоть не в славнім селі, та в щастю великім. 
Ой у місті преославнім 
При свинячім стаді 
Урядником став. 

І Грицькова жінка также там зостала, 

Псам їсти варила, з двораками спала. 

Гей, Грицько вгору йде, 

Шумить, бубнить, куда йде, 

Що в великім щастю. 

Служили обоє два роки у пана, 

Заслужили собі козу і барана. 

Гей, Грицько вгору йде, 

Шумить, бубнить, куда йде, 

Що в великім щастю.| 

Грицько з козою іде та шукає, 

Жінка з бараном та й хлопців питає. 

Гей, Грицько вгору йде, 

Мислить собі: зле буде, 

Треба утікати. 


- 336 - 



Ой мій милий заболів, 
Киселечку захотів. 

Ой і рано-ранесенько, 
Киселечку захотів. 

А як я то, молода, 

Нелінивая була, 

Ой як пішла по селу 
Добувати киселю. 

Не добула киселю, 

Та купила овса. 

Приспів: 

— Цить, милий, не вмирай, 
Киселечку дожидай! 


Не вмирай, не вмирай, 
Ти надьожа моя! 
Дожидай, дожидай, 
Радость дорога моя! 

І забрала овес 
У запаску увесь *. 

Та принесла той овес 
Та додому увесь. 

Ой посипала овес 
На холодній печі. 

Ох і сох той овес 
Руський місяць увесь. 


* Перед приспівом весь час повторюється «Ой і рано-ранесенько» з по 
Пе Реднім рядком, наприклад: «Ой і рано-ранесенько, у запаску увесь». 


- 337 - 





















І забрала той овес 
У запаску увесь. 

Та пішла по селу 
Добувати жорнів. 

Не добула кам’яних. 
Та й добула луб’яних. 

Ізмолола той овес 
На мучицю увесь. 

Учинила кисіль 
На шістнадцять неділь. 

Учинила кисіль 
У безодній діжі. 

Уже кисіль кисне, 

З милого дух тисне. 

Ой як ішла по селу 
Добувати сита. 

Не добула сита, 

Та добула борони. 


Процідила вранці 
На чотири пальці. 

Приставила до печі, 
Уже милий без речі. 

Приспів. 

А вже кисіль клекотить, 
З милого дух виходить. 

Приспів. 

Поки кисіль ізкипів, 
Уже милий одубів. 

Якби дома була, 

То я б вмерти не дала. 

Я казала зранку: 

— Бери, милий, дранку. 

Тебе чорт же напер, 

Та й у добрі — умер. 

Якби була упала, 

То б я й тую зняла. 


ОЙ МІЙ МИЛИЙ ЗАБОЛІВ 
Б 




Ой мій милий заболів, 
Киселику захотів. 

Приспів: 

Ой і рано-ранесенько, 
Киселику захотів. 

А я, молоденька, 

Не лінивая була: 


Устала раненько, 
Умилась біленько, 

Приспів: 

Ох рано-ранесенько, 
Уми?Vась біленько. 

Набрала водиці, 
Помила й очиці 


- 338 



Да й побігла по селу 
Добувати киселю. 

Не добула киселю, 

Да добула овса, 

Да добула овса, 

Да три зерняти. 

Поплатила зернятко 
По три денежки. 

А за той же овес 
Десять денежок за ввесь. 

Да забрала той овес 
У запасочку увесь, 

Да принесла той овес 
Да додомоньку увесь. 

І зсипала той овес 
На холодную піч. 

Ох і сох той овес 
Руський місяць увесь. 

Приспів: 

— Стій, милий, не вмирай, 
Киселику дожидай! 

Да й побігла по селу 
Добувати ступи. 

Не добула ступи, 

Да добула жорен, 

Не добула кам’яних, 

Да добула луб’яних. 

Да й змолола той овес 
На мучицю увесь, 

Да забрала ту муку 
У запасочку усю. 

Приспів: 

На порозі учиняла, 

З помийниці воду брала, 

З помийниці воду брала 
Да кисіль учиняла. 

Учинила той кисіль 
У безодній діжі. 


Приспів. 

Ох і кис той кисіль 
Чотирнадцять неділь. 

Приспів. 

Що кисіль той кисне, 

З милого дух тисне. 

Приспів. 

Ще пошла до Тита 
Добувати сита. 

Не добула сита, 

Да добула борони, 

А в середу вранці 
Цідила крізь пальці. 

Приспів. 

Усипала той кисіль 
У безодній горшок. 
Поставила той кисіль 
На холодному жару, 

У бездонному горшку. 
Ох кипів той кисіль 
Вісімнадцять неділь. 

Приспів. 

Покіль кисіль іскипів, 
Дак і милий одубів. 

Що кисіль під лавку, 
Милого на лавку. 

Я казала зранку: 

— Надінь, старий, дра 
Його чорт як напер, 
Дак і в добрій умер. 
Бідна моя голова, 

Що я дома не була! 
Якби я дома була, 

Я б і дранку зняла, 

Я б і дранку зняла, 

Йому вмирать не дала. 
Покіль люди огледіли, 
Половину кішки з’їли. 


- 339 - 



ОЙ МІЙ МИЛИЙ ЗАБОЛІВ 


(Кисіль) 

В 


Ой мій милий заболів, 
Киселику захотів. 

А я, молода, не лінива 
була 

Та й побігла по селу 
Добувати киселю. 

Не добула киселю, 

А добула вівса. 

Забрала той овес 
У запаску увесь. 
Принесла той овес 
Додому увесь 
І зсипала той овес 
На холодній печі. 

Ой сох той овес 
Цілий місяць увесь. 

— Постій, милий, не 
вмирай, 

Киселику дожидай. 

Та й побігла по селу 
Добувати жорна. 

Не добула кам’яних, 

Та добула луб’яних. 
Зібрала той овес 
Із печі увесь; 

Помолола той овес 
На мукицю увесь. 
Учинила той кисіль 
На шістнадцять неділь. 
Учинила кисіль 
У безодній діжі, 

Ой рано-ранесенько, 

У безодній діжі. 

Уже кисіль кисне, 

А з милого й дух тисне. 
Ой кис той кисіль 
Цілих двадцять неділь. 
Через двадцять неділь 


Пора цідить кисіль. 
Побігла по селу 
Добувати сита, 

Не добула сита, 

А добула борони. 
Процідила той кисіль 
Крізь чотири пальці, 
Крізь чотири пальці 
На борону вранці. 

— Постій, милий, не 

вмирай, 

Киселику дожидай. 
Лежить милий на печі, 
Нема в нього й речі. 
Уже кисіль клекотить, 
А з милого й дух 
летить. 

Поки кисіль закипів, 

Та вже й милий одубів. 

— Чоловіче Марку, 
Чом ти не вмер зранку? 
Я б наділа тобі 
Сорочечку-дранку. 
Тепер тебе біс попер, 
Що ти в добрій помер. 
Якби була знала, 

Була б же я зняла. 

І вмер — не тужила, 

І на лаву положила. 

І не буду я тужити, 
Нехай старий лежить. 
Ножем зуби розняла 
І киселику дала: 

— їж, милий, наїдайсь 
Та й на той світ 

одправляйсь. 
На гарбуз продзвонила 
Та й до ями проводила. 


- 340 - 



Коло ями я стояла —■ — Яцьку мій, Яцьку, 

На чотирьох я моргала, Яцьку мій вірний, 

А од ями я йшла — Ой як любив ти кисіль 

Та ще й п’ятого знайшла. Тяжко без міри, 
Морков’ю просвітила, А кисілю не діждав — 

А стрюками прокадила, Богу душу віддав. 

Редькою поминала, Яцькові вічна пам’ять 

Бо таке я й життя мала. А на многії літа. 

ОЙ ЩОСЬ МИЛИЙ ЗАБОЛІВ 

(Кисіль) 

Г 


Швиденько 



-у -1- Г - Р -1- г --- У - 

(4.0 ~ю, ра_ но, ра_ нб, ра_ нень^ко, ра - но, ра_ но, ра_ нень-ко. 


- 341 




































А мій милий захворав, 
Киселиці забажав, 

Приспів: 

Рано, рано, раненько. (2) 

Кварту вівса пожичила, 

Над зимною ватрою всипала,. 

Сох той овес, о він сох, 

А за віснацеть неділь сох. 

Я тот овес забрала, 

На млинку го змолола. 

Пішла до села я 
Киселицю готовіць. 

Нім тот кисіль закипів, 

А мій милий задубів. 


Як мій милий задубів, 
Трохи мі го ся жаль зробив. 

На цминтар го везли, 

Жаль мі трохи одійшов. 

Як з цминтаря-м сой ішла, 

І дуката-м сой нашла. 

Як дуката-м сой нашла 
І до коршми-м сой зашла. 

І до коршми-м сой зашла 
І гудачків з’єднала. 

Тепер же ви мі грайте, 
Тепер буду гуляла. 

Юж мій милий заспав, 
Бодай він нігде не встав. 

Ачей би ся, ачей 
Мі милий інчий дістав. 


ЯК ПОЇХАВ МІЙ МИЛЕНЬКИЙ 


Як поїхав мій миленький 
Тау поле орати, 

Та забув плуга взяти. 

А я молода 
Не лінива була, 

А до того ще й догадливая. 

Як схоплю я той плужок 
Та за ним у лужок: 

— На ж тобі, на ж тобі, 
Мій миленький, плужок! 


Як поїхав мій миленький 
Тау поле орати, 

Та забув борону взяти. 

А я молода 
Не лінива була, 

А до того ще й догадливая. 

Як схоплю я борону 
Та за ним дремену: 

— На ж тобі, на ж тобі, 
Мій миленький, борону! 



життя 

ПАРУБКОМ І ЖОНАТИМ, 
ДІВЧИНОЮ І ЗАМУЖЕМ 


ОЙ ЗНАТИ, ЗНАТИ, ХТО КОГО ЛЮБИТЬ 

А 


Помірно 



Ой знати, знати, хто кого любить: 

Сяде близесенько ще й приголубить. (2) 


Ой знати, знати, в кого є дочки: 
Втоптані стежечки через садочки. (2) 


Ой знати, знати, хто не жонатий: 
Білеє личенько, як в паненяти. (2) 


Ой знати, знати, хто оженився: 

Скорчився, зморщився та й зажурився. (2) 


- 343 - 















ОЙ ЗНАТИ, ЗНАТИ, ХТО КОГО ЛЮБИТЬ 

Б 


Ой знати, знати, хто кого любить: 

Близько сідає і приголубить. 

Ой знати, знати, хто з кого кпиться: 

Здалека сідає, вскосом дивиться. 

Ой знати, знати, хто нежонатий: 

Личенько рівноє, сам як панято. 

Ой знати, знати, хто оженився: 

Личенько змарніло, сам зажурився. 

Ой горе тому, хто має жону: 

Втоптана стеженька до єго дому. 

Ой гірше тому, хто єй не має: 

Поночі ходить та й с’розщибає. 

Ой біда тому та й жонатому, 

Як тому горшкові та й щербатому, 

Зісподу кипить, зверху збігає, 

Куда ся оберне, щастя не має. 

ОЙ ЗНАТИ, ЗНАТИ, ХТО ЛЮБИТЬ ПОЛЬКУ 

Ой знати, знати, хто любить польку: 
Видоптав стежечку через фасольку. 

Ой знати, знати, хто любить руську: 
Видоптав стежечку через петрушку. 

Ой знати, знати, хто любить тлусту: 
Видоптав стежечку через капусту. 

Ой знати, знати, хто не жонатий; 

Білеє личенько, як паняти. 

Ой знати, знати, хто вже женився: 
Скурчився, зморщився ще й зажурився. 

Ой знати, знати, хто вже жонатий: 
Скурчився, зморщився, як пес кудлатий. 


- 344 - 



Ой НА ГОРІ МАЧОК, МАЧОК, НА ДОЛИНІ ПРОСО 


Ой на горі мачок, мачок, на долині просо, 
Оженився в чоботях, тепер хожу босий. 

Покив я сі ще не женив — шапка бараняча, 
Та як же я сі оженив, коби хоть свиняча. 

Покив я сі ще не женив — кожух вишиваний, 
Та як же я сі оженив, коби хоть латаний. 

Покив я сі ще не женив — сорочка більцева, 
Та як же я сі оженив, коби й валівцева. 

Покив я сі не оженив — ремінь із півбика, 

Та як же я сі, хло, оженив, вперезав сі в лико. 


ТА ЯК Я БУВ ПАРУБОЧОК 
А 


Та як я був парубочок, 

Я в підківки: дзор, дзор, 
А як я ся оженив, 
Постолами: швор, швор. 
Та як я був парубочок — 
Кучімка ячнячка; 

А як я ся оженив, 

Коби хоть свиняча! 


Доки я був у панотця 
Та й у паніматки, 

Були в мене на головці 
Кучерики гладкі. 

Як перейшли кучерики 
На милої ручки, 
Зачалися й а збивати 
В бобовії стручки. 


ПОКИ ЄМ СЯ НЕ ВЖЕНИВ 

Б 


Поки єм ся не вженив, 

Я в чобітки: цорк, цорк, 
А як єм ся оженив, 

Я в постолях: шльоп, 
шльоп! 

Приспів: 
Гой-я, шумандра, 

Моя мила та й мудра! 

Поки єм ся не вженив, 
Шапка в мя рогачка, 


А як єм ся оженив, 
Тепер помітачка. 

Поки єм ся не вженив, 
За клобушком квітка, 

А як єм ся оженив, 
Пропала до дідька. 

Поки єм ся не вженив, 

З сімма-м кіньми сватав,, 
А як єм ся оженив, 
Шапков гачі латав. 



ПОКЛЯ Я СЯ НЕ ОЖЕНИЛ 
В 


Швиденько 


клоп- клоп! 


^ ял * о- же. НИЛ, 

з ооч. но- ра_ ми: шльоп- шльоп! 

Покля я ся не оженил 

А ЯК я ся оженил, 

Таз чіжмами: клоп-клоп! 

Біди-м ся дочекал. 

А як я ся оженил, 

3 бочкорами: шльоп-шльоп! 

А як я ся оженил, 

Покля я ся не оженил, 

Минул рік в Петрівку, 
Возьму торбу на плечі, 

Штири волки прягал, 

Піду на вандрівку. 

КАЗАВ МЕНІ БАТЬКО 

Жартівливо 

А 


по до — світ- ках - не хо- див 


та и не во- ло _ чив — 


Казав мені батько, 
Щоб я оженився, 

По досвітках не ходив 
Та й не волочився. 

А я козак добрий 
Та й не волочуся, 


- 346 - 


















Де дівчину чую, 

Там нічку ночую, 

А де молодички, 

Там я і дві нічки. 

Покіль не женився, 

Потіль не журився, 

Ні ЛОЖКОЮ, НІ МИСКОЮ, 1 - 

Ні третьою колискою. } ^ 

А як оженився, 

Так і зажурився 
Ложкою і мискою | 

Ще й третьою колискою. / 


Як прийшов у хату, 

Одно каже: «Тату!» 

Одно каже: «Тату!» 

Друге каже: «Папи!» 
Жінка каже: «Бери шапку, 
Тікай к чорту з хати! 


Тікай к чорту з хати 
У поле орати, 

Я ж собі, молоденька, 
Піду погуляти». 


Гуляла, гуляла 
Та й нагулялася, 

Усипала борщу в глечик, 
В поле поплелася. 


} 


2 


Ходила, ходила, 
Світоньком нудила, 

Та не знайшла орача, 1 ? 
Додому прибігла. | ^ 


Як прийшла додому, 
Лягла серед долу, 

Лягла, лягла, лягла, лягла, 
Лягла серед долу. 


Лягла серед долу, 

Дригає ногою, 

Дрига, дрига, дрига, дрига, 1 2 
Дригає ногою. / ^ 


- 347 - 



БІДА ТОМУ ЧОЛОВІКУ 

Б 


Біда тому чоловіку, 

Що він оженився, 

ОЙ ЯК тому соловейку, 1 2 
Що в силечко ВПЛІВСЯ. і 

Купи колисочку 
І миску маленьку, 

Ще й дитині під головку | . 
Подушку м’якеньку. І 

Як батько й у хату — 

Воно каже: «Тату!» 

Друге каже: «Папи!» 

Третє каже: «Каші!» 

Батько, шапку насунувши, 
Да й пішов із хати. 

Пішов батько з хати 
Та став у затінку, 

Поки мати то тим, то сим | ^ 
Забавить дитинку. / 


ОЙ ПОСЛУХАЙ, МОЯ ЖІНКО, НЕ ЛАЙСЯ ЗО МНОЮ 

В 



Ой послухай, моя жінко, не лайся зо мною, 
Надо мною коверзуєш, а сама виною. 

Не потурай, щоб старшою була чоловіка, 

Бо за це тобі, їй-богу, укорочу віка. 

Шкуру з тебе усю здійму, общипаю парші, 
Ще й бебехів надсажу, а щоб був я старший. 


- 34Н - 














Як апостол при вінчанні нам про це толкує: 
— Жінка, шануючи мужа, зодягне, зобує. 

Та й приліпиться жена до свойого мужа, 

Як до того сироти липне всяка нужа. 

Поки й не женився, поки й не журився 
Ложкою, мискою, чашкою, колискою. 

Ой як оженився, то і зажурився, 

Оттоді вже як та пташка у кліточки бився. 

Треба й качалочки, треба й кочережки, 

Щоб та жінка не дала по плечам мережки. 


ОЖЕНИЦ БИ-М СЯ БАРС БИ-М РАД 

Ожениц би-м ся барс би-м рад *, 

Але мі не дає старший брат. 

— Оженися брате, воз си дві, 

Котра буде кражша, буде мі. 

— Хибаль би я, брате, блазень бив, 
Котра буде кражша, тобі дав. 

Моя буде гарна, висока, 

Твоя буде сьлєпа, без ока. 

Каждому добри, лем мі зьлі, 

Каждий має жену, лем я ні. 

Каждий ся виспит в заглавку, 

А я, неборачок, под лавком. 

Каждий ся виспит в перині, 

А я, неборачок, на сіні. 


ЗАКЛІ Я БИЛА 
А 

Заклі я била маленька, 
Колисала мя мамонька, 

Приспів: 

Гов-гов, гов-гов, гоя-гоя, 
Головонька бідна моя! 

* Кожний рядок повторюється. 


МАЛЕНЬКА 


Тепер же я уж велика, 
Треба би мі чоловіка. 

В загородці цвітки в’ютьс 
А за мною хлопці б’ютьо 
Не бийтеся, нема за що, 
Хоць я гарна, та ледащо. 


- 349 



Заклі я ся не видала, 
Жадной біди я не знала. 

А тепер я біду знаю, 
Позно лягам, скоро встаю. 

Хижу мести, сіни мести 
І за плугом їсти нести. 

В пєцу палю і квас місю, 
Дитя плаче, я колишу. 


Ніж дитину покормила, 
Кура миску загубила. 

А муж ходить, подудрює, 
Танець з кийом обіцює. 

Ніж я била молодиця, 
Ціловали хлопці в лиця, 

А тепер я стара баба, 

Не цілують, хоц би-м рада! 




Не хвалюся, не ганюся, 
Така-м била, як лялюся. 

Приспів: 

Ей, гоя, гоя, гоя-я, 
Головонька бідна моя. 


В пєцу палю, тісто мішу, 
Дитя плаче, я колишу. 

В пєцу палю, тісто варю, 
Дитя плаче, єго бавлю. 

Наварила-м киселиці, 
Впав до неї кіт з полиці. 


- 350 - 



ОЙ ЖЕБИ Я БІДУ ЗНАЛА 

В 


Ой жеби я біду знала, А тепер я біду знаю, 

Не шла-м заміж, лем гуляла. Пізно лігам, на час встаю. 

В пєцу палю, тісто мішу, 
Приспів: Дитя плаче та й колишу, 

Ой гоя, гоя, же мі гоя, Чим-єм тісто замісила, 

Головонька бідна моя! Пришла кура, миску збила. 


НА ГОРОДІ КВІТКИ В'ЮТЬСЯ 

г 

На городі квітки в’ються, Хату мести, сіни мести, 

А за мене хлопці б’ються. Ще й до плуга обід нести. 

Не бийтеся, нема за що, А мій милий хату замітає, 

Хоч я гарна, но ледащо. А я рада, що той помагає, 

Коли б же я була знала, А мій милий діжку місить, 

Не йшла б заміж та гуляла. А він мене і тим тішить. 

Тепер треба [мені] знати, А мій милий тісто дробить, 

Головоньку клопотати. А я рада, що й то робить. 


ЯК Я БУЛА МАЛЮСЯ 

Д 

Як я була малюся, А як двері уставила, 

Була в мами лялюся, Курка миску розбила. 

А як заміж віддалася — Лиш зігнулась я до миски, 

До коцюби придалася. Дитя випало з колиски. 

Ще з досвітку діжку мішу, А ще треба хату мести, 
Дитя плаче, я колишу. Потім в поле обід нести. 

Поки діжку замісила, Та як з поля вернулася, 

Свиня двері вивалила, Уся біда минулася. 


- 351 





















Свиня двері розносила, 
Жінку в діжі утопила. 

Прийшлось волів нанімати, 
Жінку з діжі рятувати. 


ОЖЕНИВСЬ Я В ПЕТРІВКУ 
Б 


Оженивсь я в Петрівку 
Та взяв дівку-семилітку. 

Та взяв жінку-семилітку, 
Не вимете хати влітку. 

Ані спекти, ні зварити, 
Ні до людей говорити; 


Ні до людей, ні до бога, 
Ні до мене молодого. 

Треба, братці, люльки, 
Треба, братці, й мамки 

І до печі куховарки; 
Треба, братці, ложки, 


Треба, братці, миски 
Ще й до года три колиски. 


А В П’ЯТНИЦЮ ШТАНИ ПРАЛА 
В 


А в п’ятницю штани прала, 
А в суботу маглювала, 

Ой цеє маглювала, 

Ой я ж, ой я ж маглювала. 

В пєцу палю, тісто мішу, 
Дитя плаче, я колишу. 


Хату мести, сіни мести, 
Косареві їсти нести. 

Заким дитя покормила, 
Свиня двері виломила. 
Така з тебе господиня, 
Що капусту їла свиня. 


2 1845 



ЧОЛОВІКИ — НЕВДАХИ, 
БЕЗПОРАДНІ, СКУПІ 
И НЕПРИВІТНІ 


ОТ ТАКИЙ-ТО Я, ЯРЕМА 
А 


Помірно 



От та_ кий то я, Я_ ре- ма, ох, ох, ох! Дур-ний як би) 


*ітшшяшяяш*т^т*шш*тшшяттьш 



ш 

|Н 

пі 


ІІ 

ІІ 






і не тре_ ба, ох, ох, ох! Став я під_ро_ста- ти, 



став бать-ка про _ си _ ти, щоб взяв ме_ не бать.ко за-раз о-же- низ. 


От такий-то я, Ярема, ох, ох, ох! 

Дурний як би і не треба, ох, ох, ох! 

Став я підростати, став батька просити, 
Щоб взяв мене батько зараз оженив. 

От такий-то я, Ярема, ох, ох, ох! 

Дурний як би і не треба, ох, ох, ох! 
Досталася жінка, як мед з калачем, 

В тиждень після свадьби втекла з паничем. 

От такий-то я, Ярема, ох, ох, ох! 

Дурний як би і не треба, ох, ох, ох! 


- 354 - 















В СЕРЕДУ РОДИВСЯ В ПІВНІЧ ПРИ ЛУНІ 


Б 

В середу родився в північ при луні, 
Славні були хлопці родичі мої. 

Приспів: 

Оце я Ярема, го, го, го! (4) 

Став я підростати, в школу вже ходив, 
І не раз учитель мені говорив: 

Приспів: 

Оце ти Ярема, го-го-го! (4) 

У тебе, Ярема, умна голова, 

Олія налита, розуму чортма! 

Приспів: 

Оце я Ярема, го-го-го! (4) 


Я В ПОЛІ РОДИВСЯ ВНОЧІ ПРИ ЛУНІ 

в 

, Я в полі родився вночі при луні, 

Добрі були люди родичі мої. 

Оце я, Ярема, ох і о-хо-хо! (2) 
Родичі зійшлися у загс понесли, 

І там мені ймення Ярема дали. 

Оце я, Ярема, ох і о-хо-хо! (2) 

Став я виростати до школи ходить, 

Було мені вчитель стане говорить: 

Оце ти, Ярема, ох і о-хо-хо! (2) 
Вже я незабаром парубійком став, 

Не раз мені батько такеє казав. 

Оце ти, Ярема, ох і о-хо-хо! (2) 

— Женися, Ярема, прибуде ума, 

Бо розуму в тебе чорт батька ма. 

Оце я, Ярема, ох і о-хо-хо! (2) 


- 355 - 



Знайшли мені жінку, кохає мене, 
Іноді по спині рогачем шмагне. 

Оце я, Ярема, ох і о-хо-хо! (2) 
А як оженився, господарем став: 
Козеня в господу я собі дістав. 

Оце я, Ярема, ох і о-хо-хо! (2) 
Всі люди в колгоспі, а я досі ні, 

Як же розлучатись з козою мені. 

Оце я, Ярема, ох і о-хо-хо! (2) 
Всі спішать до праці, а я не спішу, 

Бо я в собі думу велику ношу. 

Оце я, Ярема, ох і о-хо-хо! (2) 
І визріла дума мені на печі, 

Щоб падали з неба свіжі калачі. 

Оце я, Ярема, ох і о-хо-хо! (2) 

ХОМА ТА ЯРЕМА 
А 


Хома та Ярема — 

То ріднії браття, 

Що на Хомі й на Яремі 
Однакові плаття: 

Що на Хомі жупанок, 

А на Яремі каптанок, 

Що на Хомі кобеняк, 

На Яремі чортма й так, 

Що на Хомі безрукавий, 

А на Яремі так подраний, 
Що Хома обідрався, 

А Ярема обшарпався. 

Що Хома да Ярема 
День вони були у бога, 
Еони були у бога 
Да ласо вживали: 

Вжив Хома редьку, 

А Ярема часничок, 

Узяло Хому зверху, 

А Ярему за висок. 

— Яремушка, брат рідной, 
Тільки матки не одной! 

Не то, брате, наше діло 
Отак проживать! 


Нумо так проживать, 
Таким торгом торгувать: 
Нумо солі набирать 
Да бариша принімать. 
Набрав Хома солі віз, 

А Ярема бочку, 

Став Хома у ряду, 

А Ярема у куточку. 
Пустив Хома горшком, 

А Ярема ковшом. 

Аж у Хоми не купують, 
А у Яреми не торгують, 
Що у Хоми розікрали, 

А в Яреми так забрали. 
Ох, то ж то вони 
Та й посердилися 
І розпозернилися, 
Розплакалися, 
Розкузьомилися, 
Розкузьомилися, 

Оп’ять же вони 
Та й порадилися: 

— Яремушка, брат рідно 
Тільки матки не одной! 


- 356 - 



Не то, брате, наше діло 
Отак проживать, 

Таким торгом торгувать! 

А нумо отак проживать 
Да таким торгом торгувать: 
Нумо лапті плести 
Да на місто нести! 

Надрав Хома липини, 

А Ярема в’язини, 

Наплів Хома лаптів, 

А Ярема корзунів. 

Став Хома у краму, 

А Ярема у лавці. 

Аж у Хоми не купують, 

А у Яреми не торгують, 

У Хоми розікрали, 

А в Яреми так забрали. 

Ох, то ж то вони вийшли 
Та й посердилися, 

І зійшлися докупочки 
Та й розплакалися, 
Розплакалися, 
Розкузьомилися. 

І оп’ять же вони 
Та й порадилися: 

— Яремушка, брат рідной, 
Тільки матки не одной! 

Не то, брате, наше діло 
Отак проживать! 

А нумо отак проживать 
Да таким торгом торгувать: 
Нумо горщиків набирать 
Да бариша принімать. 
Набрав Хома горшків, 

А Ярема макітер, 

Став Хома нагорі, 

А Ярема нанизу. 

Аж у Хоми не купують, 

А у Яреми не торгують; 

У Хоми розікрали, 

А в Яреми так забрали. 
Хома з серця покотив 
Та й остані побив! 

Ох, то ж то вони вийшли 


Та й посердилися, 

І зійшлися докупи 
Та й розплакалися, 
(Розплакалися, 
Розкузьомилися. 

І оп’ять же вони 
Та й порадилися: 

— Яремушка, брат рідной, 
Тільки матки не одной! 

Не то, брате, наше діло 
Отак проживать! 

А нумо торгом торгувать! 
Нумо ще воли справлять 
Да на хлібушку пахать 
Да бариша принімать! 
Купив Хома п’ятака, 

А Ярема третяка, 

Дав Хома п’ять кіп, 

А Ярема дев’ять; 

Купив Хома глухого, 

А Ярема кривого. 

Запріг Хома у борозну, 

А Ярема у підруку. 

Аж Хома гейкнув, 

А Ярема собкнув — 

Коли ж Хомин не везе, 

А Яремин так не йде! 

Хома свого там убив, 

А Ярема облупив. 

— Яремушка, брат рідной, 
Тільки матки не одной! 

Не то, брате, наше діло 
Отак проживать! 

Д нумо отак проживать 
Да таким торгом торгувать: 
Нумо харти ісправлять 
Да заєньки ловить, 

Білі шубушки шить. 

Купив Хома шашку, 

А Ярема сучку; 

Аж Хома тюкнув, 

А Ярема люкнув,— 

Аж Хомина не бере, 

А Яремина не йде! 


- 357 - 



Хома свою розстріляв, 

А Ярема розцькував. 

Піймав Хома хорта, 

А Ярема чорта! 

Та й то ж вони 
Та й посердилися, 

І розпозернилися, 

І зійшлися докупочки 
Та й розплакалися, 
Розплакалися, 
Розкузьомилися, 

І оп’ять же вони 
Та й порадилися. 

— Яремушка, брат рідной, 
Тільки матки не одной! 

Не то, брате, наше діло 
Отак проживать! 

Нумо так проживать 
Да таким торгом торгувать: 
Нумо людей розбивать 
Да бариша приношать! 
Зрубав Хома дубину, 

А Ярема свидину. 

Сів Хома за кущем, 

А Ярема під кущем. 

Десь узявся на їх 
Боярський син 
Да й ударив Хому дубиною, 
А Ярему свидиною, 

Вдарив Хому кулаком, 

А Ярему вдовжки, 

Побіг Хома кричачи, 

А Ярема мовчки. 

— Не то, брате, наше діло 
Отак проживать! 

А нумо отак проживать 
Да таким торгом торгувать: 
Нумо до церкви ходить, 
Нумо богу молитися. 

Пішов Хома у вівтар, 

А Ярема у крилас, 

Узяв Хома книги, 

А Ярема ризи. 


Став Хома читати, 

А Ярема плясати. 

Десь узявся на їх 
Паламар — 

Вдарив Хому носаком, 

А Ярему сторчки, 

Побіг Хома кричачи, 

А Ярема мовчки, 

Побіг Хома у вікно, 

А Ярема в двері, 

Ох, то ж вони 
Та й посердилися 
І розпозернилися, 

I зійшлися докупи 
Та й розплакалися, 
Розплакалися, 
Розкузьомилися. 

II оп’ять же вони 
Та й порадилися: 

— Яремушка, брат рідной, 
Тільки матки не одной! 

Не то, брате, наше діло 
Отак проживать! 

А нумо отак проживать 
Да таким торгом торгувать: 
Нумо сіті плести, 

Нумо рибку ловить, 

Свою душку живить. 

Сів Хома в човен, 

А Ярема в лодку, 

Піймав Хома окуня, 

А Ярема плотку. 

Ох, то вони вже 
зраду вались! 

Ось оп’ять же вони 
Да й вивернулись: 

Пішов Хома аж на дно, 

А Яреми не видно! 

Тягнуть Хому, як сома, 

А Ярему, як бочку: 

Яким торгом торгували, 
Такою смертю пропадали. 


- 358 - 



А ЯРЕМА ІЗ ХОМОЮ 


Б 



Ой та ту_ ла, ту_ ла, ту _ ла, ро _ ди_ лись зи _ мо _ ю. 


А Ярема із Хомою 
Родились зимою. 

Приспів: 

Ой та тула, тула, тула, 

Родились зимою *. 

А що Хома, що Ярема, 

То все одно браття. 

Що на Хомі й на Яремі 
То все одно плаття. 

Сіли вони на пеньку, 

Розклали багаття. 

Ой ходімо, пане-брате, 

Та бога молить. 

Став Хома у притворі, 

А Ярема аж надворі. 

А піп Хому як упік, 

То Ярема ледве втік. 

Ой ходімо, пане-брате, 

Та рибочку ловить. 

Пішов Хома аж на дно, 

__ А Яреми й не видно. 

Р я Дк* ^Р Исп * в «Ой та тула, тула, тула» повторюється з кожним парним 


- 359 - 














НЕХАЙ ЖЕ НАС БОГ РЯТУЄ 
(Пісня про Купер’яна) 

А 


Помірно 



Швидко 



Пе-тра, Гри- ця »' Сте- па- на, Мак-си_ма, Се-ме- на ще й Те—реш-ка. 


Нехай же нас бог рятує, 

Що наш батько не статкує: 

Бере Йвана і Дем’яна, 

Петра, Гриця і Степана, 

Максима, Семена ще й Терешка. 
Зібралася кумпанія 
Невеличка, але чесна: 
їдні сіли по один бік, 

Другі сіли по другий бік, 

Купер’ян найстарший посередині. 

— Зібралися ми та всі тутечки, 

Не прості люди — все реміснички: 

То писарі, то малярі, 

То ковалі, то слюсарі, 

То музики, то дзвонарі, 

То шевчики, то крамарі, 

Виновари й пивовари, 

Купер’ян — цехмейстер над соломою. 
Ой дай же нам, господи, 

Що ми зібрались, 

Що ми собі трошечки 
Понапивались. 

Хто маючий, хто багатий, 

Хто покірний, хто завзятий, 

Хто вродливий, хто хороший, 

Кому течуть з річок гроші, 


- 360 




















А Купер’ян каже: «Я весь у злоті». 
Біжить Ганна ще й Тетяна, 
Страшать батька Купер’яна, 

Біжить Ганна ще й Данилко: 

— Тікай, татку, куди видко, 

Ось мамуня йде, всім біда буде! 
Одні кажуть: «Іскриймося!» 

Другі кажуть: «Признаймося», 
Один каже: «Сидім тихо», 

Другий каже: «Буде лихо», 

А Купер’ян каже: «Якось то буде!» 


ОЙ ЩО Ж МИ БУДЕМО 
(Пісня про Купер’яна) 

Б 

Ой що ж ми будемо, 

Браття, робити, 

Що пішов наш батюшка 
В корчму пити? 

Взяв собі Купріяна, 

Грицька, Трохима й Дем’яна, 
Максима й Паруню 
Іще й Терешка. 

А взяли вони собі півкварти, 

І більше не хоче 
Жид набор дати. 

Вража його бери мати, 

Що не хоче набор дати! 

Мені люди винуваті, 

Та далеко йти до хати,— 

Я йому разом заплатю! 

Та там збиралися 
Та все дворячки,— 

То ж не прості люде — 

Все реміснички: 

То гончарі, то снісарі, 

То винники, то мідники, то малярі 
Винокури, пивовари, то ковалі. 
Купріян — цехмістром 
Над соломою. 


- 361 - 



Біжить Ляна Стрипіяна, 
Страшить батька Купріяна, 

Бо мамуня іде. 

Один каже: «Буде лихо», 

Другий каже: «Сидім тихо», 
Третій каже: «Не біймося, 

На горищі іскриймося», 

А Купріян каже: 

«Якось там буде». 

ОЙ В коло, в коло, в коло 

Швиденько 



ВІЯННЯ* 

^55 


35 

НЯКйЯЯЇ 





£35 

ЬІЯЯШ 

ІМІ 

загад, 

ЗЕТ 

^ВіТТИТ 



■■ яшшшгшшшаш аяті 


А в Ми-ко- ли ко_ ло ха_ ти не- ма сніп., ків, тіль-ки ла - ти. 


^ г --, 

і К ^ ^.-Щ? 7-Й- 


О 



Ц--Р 


1. Стид- но! 

Він бі _ га _ є, в'я - зон _ ка - ми 
по — кри_ ва_ е, та со- ло- ми 

по _ кри _ ва _ є 

не хва_ та_ є. 

Стид _ но! 


Ой в коло, в коло, в ко\о... 

Нема в світі, як Микола! 

А в Миколи коло хати 
Нема сніпків, тільки лати. 

Приспів: 

Стидно! Він бігає, в’язочками покриває! 
Стидно! Покриває, та соломи не хватає! 

Як зірвалася віхола, 

Знову стала хата гола: 

Знов в Миколи коло хати 
Ні соломки, тільки лати. 

Приспів: 

Стидно! Він бігає, а соломи вже немає! 
Стидно! Хата гола. Отакий-то наш Микола! 
Стидно! 


- 362 - 











ЗАЦВІЛА КАЛИНОЧКА ТА Й ДЕРЕН 


Зацвіла калиночка та й дерен, 

Любив мене гарний хлопець та й Семен. 

Прийшло мені з Семеном до ладу, 
Розсипала коралочки на леду. 

Прийшло ж мені з Семеном на біду, 
Визбирала коралочки на леду. 

Я думала, що Семен чоловік, 

А Семен побліка на весь вік. 


ЯК У МЕНЕ ЧОЛОВІК РОБОТЯЖЕЧКА БУВ 

Як у мене чоловік роботяжечка був, 

Як поїхав він на поле та і плуга забув. 

Як вхвачу я плуг 
Та за ним у луг! 

Як у мене чоловік роботяжечка був, 

Як поїхав він на поле та і рала забув. 

Як вхвачу я рало 
Та за ним драла! 

Як у мене чоловік роботяжечка був, 

Як поїхав він на поле та і борону забув. 

Як вхвачу я борону 
Та за ним дерону! 

Як у мене чоловік роботяжечка був, 

Як поїхав він на поле та й мішечків забув. 
Як вхвачу я мішки 
Та за ним пішки! 

Як у мене чоловік роботяжечка був, 

Як поїхав він на поле та і торби забув. 

Як вхвачу я торбу — 

Чоловіка в морду! 


- 363 - 



ДА КУДИ ЇДЕШ, ЯВТУШЕ 
А 


Повільно 



— Да ку_ ди ї_ деш, Яв_ ту _ ше. 



— На ба- зар. 


Д і в ч и н а: Да куди їдеш, Явтуше, 

Да куди їдеш, мій друже? 

Я в тух: Не скажу! 

Дівчина: Да коли ж твоя та добрая ласка, 
то й скажеш. 

Я в тух: На базар. 

Дівчина: Підвези ж мене, Явтуше, 

Підвези ж мене, мій друже. 

Я в т у х: Не хочу! 

Дівчина: Да^коли ж твоя та добрая ласка, 
то й схочеш. 

Я в т у х: Сідай, та скраєчку. 

Дівчина: Ой що везеш, Явтуше, 

Ой що везеш, мій друже? 

Явтух: . Не скажу! 

Д і в ч ц н а: Да коли ж твоя та добрая ласка, 
то й скажеш. 

Явтух: Груші. 

Д і в ч и н а: Ой дай мені, Явтуше, 

Ой дай мені, мій друже! 

Явтух: Не дам! 

Дівчина: Да коли ж твоя та добрая ласка, 
то й даси. 

Явтух: Візьми, та гниленьку. 

Дівчина: Обніму ж тебе, Явтуше, 

Обніму ж тебе, мій друже. 

Явтух: Не хочу! 

- 364 - 






















Д і в ч и н а: Да коли ж твоя та добрая ласка, 
то й схочеш. 

' Явтух: Обніми, та не задуши! 

Дівчина: Поцілую тебе, Явтуше, 

Поцілую тебе, мій друже. 
Явтух: Не хочу! 

Дівчина: Да коли ж твоя та добрая ласка, 
то й схочеш. 

Явтух: Цілуй, та не вкуси! 


ЗЙ КУДА Ж ТИ ЇДЕШ, ТА МІЙ МИЛЕНЬКИЙ 

Б 

— Ой куда ж ти їдеш, та мій миленький, 

Та мій миленький, серце моє? 

— Не скажу! 

— Як на тебе найде добрая година, 

То ти мені скажеш, бо я твоя мила. 

— До міста. 

— Ой візьми ж ти мене, та мій миленький, 

Та мій миленький, серце моє! 

— Не візьму! 

— Як на тебе найде добрая година, 

То ти мене возьмеш, бо я твоя мила. 

— Сядь трошки, та не зломи дошки. 

— Підсунусь-но дальше, та мій миленький, 

Та мій миленький, серце моє! 

— Не можна! 

— Як на тебе найде добрая година, 

Ти мені позволиш, бо я твоя мила. 

— Сідай ззаду, не зломи насаду. 

— А що ж то ти везеш, та мій миленький, 

Та мій миленький, серце моє? 

— Не скажу. 

— Як на тебе найде та добрая година, 

То ти мені скажеш, бо я твоя мила. 

— Грушки. 

— Ой дай же мені, та мій миленький, 

Та мій миленький, серце моє! 

— Не дам! 

- 365 - 



— Як на тебе найде та добрая година, 
То ти мені даси, бо я твоя мила. 

— Візьми одну і то гнилу. 

— Чорт тебе побери з твоїми грушками, 
А я помандрую у світ за ляшками! 

— Ой вернися, мила, бери із мішком, 

Та не мандруй, мила, у світ за ляшком! 


ДЕ ТИ ЇДЕШ, МІЙ МИЛЕСЕЙКИЙ 

В 

— Де ти їдеш, мій милесейкий? 

— Не вповім ти! 

— Ой знаю я, добра воля твоя, 

А ти мені вповіси, бо я жінка твоя, 

Мій милесейкий! 

— Ді Львова! 

— Що ж ти повезеш, мій милесейкий? 

— Не вповім ти! 

— Ой знаю я, добра воля твоя, 

А ти мені вповіси, бо я жінка твоя, 

Мій милесейкий! 

— Грушки є! 

— Ой возьми мене, мій милесейкий! 

— Не возьму тя! 

— Ой знаю я, добра воля твоя, 

А ти мене возьмеш, бо я жінка твоя, 

Мій милесейкий! 

— Сідай ззаду, не зломи насаду! 

— Ой дай мені одну грушечку, мій милесейкий! 

— Не дам ти! 

— Ой знаю я, добра воля твоя, 

А ти мені даси, бо я жінка твоя, 

Мій милесейкий! 

— Возьми одну гнилу, оближи і назад положи! 

— А най тепер мамі твоїй з твоїми грушками, 

А я собі, молодойка, іду за хлопцями. 

— Вернися ти, чула? На всі, но не йди! 


- 366 - 




Жінка: А куди їдеш, моє серденяточко, Степане? 
Степан: Га? Що? Ага! Не скажу! 

Жінка: Ой горе, горе, що ж мені робити, 

Що не хоче чоловік правди говорити? 

А як буде твоя добра ласка, 

То й скажеш, 

Моє серденяточко, Степане, 

Моє зозуляточко кохане. 

Степан: Ну, на базар. 

Жінка: А чи візьмеш мене, моє серденяточко, 
Степане? 

Степан: Ні, не візьму. 

Жінка: Ой горе, горе, що ж мені тепер робити, 


- 367 - 




























Що не хоче чоловік на базар возити? 

А як буде твоя добра ласка, 

То й візьмеш, 

Моє серденяточко, Степане, 

Моє зозуляточко кохане, 
гепан: Сідай назад, та не поламай, гляди, насад, 
і н к а: А що ти там будеш купувать, моє серденяточко 
Степане? 

гепан: Не скажу, мовчи! 
і н к а: Ой горе, горе, що ж мені робити, 

Що не хоче чоловік правдоньки говорити? 

А як буде твоя добра ласка, 

То й скажеш, 

Моє серденяточко, Степане, 

Моє зозуляточко кохане, 
гепан: Ну, груші. 

і н к а: А чи даси мені, моє серденяточко, Степане? 
гепан: Ого! Чого Хівря хоче! Кісничків! Не дам! 
і н к а: Ой горе, горе, що ж мені робити, 

Що не хоче чоловік грушами дарити? 

А як буде твоя добра ласка, то й даси, 

Моє серденяточко, Степане, 

Моє зозуляточко кохане. 

Степан: Хоть дам, то й то гнилу. 

Жінка: За гнилу грушу поцілую й душу, 

Моє серденяточко, Степане, 

Моє зозуляточко кохане. 

Степан: Не канальська тобі жінка? Вміла угоджати — 
Треба їй всі груші віддати. 

На, геть бери з мішком, та одчепись од мене! 

ПОЇДЬ МЕНІ, МІЙ МИЛЕНЬКИЙ, НА НОВЕЄ МІСТО 

А 

— Поїдь мені, мій миленький, на новеє місто, 

Купи мені, мій миленький, мила-білила. 

— На що? 

— Щоб я своє біле личко давно сповніла. 

— Умийсь горілкою, утрись щіткою, 

Яка була, така й будеш. 

— Поїдь мені, мій миленький, на новеє місто, 

Купи мені, мій миленький, ще й подпоїски. 

— Піди в ліс, здери лико та й підпережися. 


- 368 - 



КУПИ МЕНІ, МІЙ МИЛЕНЬКИЙ, МИЛА-БІЛИЛ 

Б 


— Купи мені, мій миленький, мила-білила, 
Мила-білила, 

Щоб я своє біле личко та й побілила. 

- У, дурна! 

Піди до криниці, набери холодної водиці, 
Та й умийсь, 

Та будеш така біла, як і була! 

— Купи мені, мій миленький, рябу запаску, 
Та зносю я, козаченьку, за твою ласку! 

- У, дурна! 

Піди в лісок та вирви лопушок, 

Та будеш така гарна, які в платті. 



БЕЗГОСПОДАРНІ, НЕЗУГАРНІ, 
НЕОХАЙНІ ЖІНКИ 


ДАЛА МЕНІ МАМКА КОРОВУ 
А 



Й'ЛГп г — 

* ш ■■ ---І- 





У" Р -1 

яяшш 

.*... 

—1 




до- 'і- ти, до_ ї_ ти, а мє_ ні би з хлоп- ці хо_ ди- ти. 


Дала мені мамка корову 
Та на мою бідну голову: 

Корову би пасти, доїти, доїти, 

А мені би з хлопці ходити. 

Нагнала-м корову в дуброву, 
Сама-м ся вернула додому, 

Дома мене хлопці обсіли, обсіли, 
А корову вовци із’їли. 

Коби моя мамка здорова, 

Коби моя мамка здорова, 

Коби моя мамка здорова, здорова, 
Буде в мене друга корова. 


- 370 - 















ДАЛА МЕНІ МАМА КОРОВУ 
Б 

Дала мені мама корову 
Та й на мою бідну голову: 

До корови треба рано встати, 
А я люблю до полудня спати. 

Ціле літо хлопці доїли, 

А на зиму вовчики з’їли, 

Щоб но мені мама здорова — 
Буде мені друга корова. 


КУПИЛА МІ МАМА КОРОВУ 
В 

Купила мі мама корову 
Та на мою бідну голову, 
Корову треба пасти, доїти, 

А я рада хлопців любити. 

Ой бо хлопці мило любують, 
За стодовком в житі цілують, 
А корова стара, стиряна, 
Стоїть сама в стайні збабрана. 

Няньо кажуть січку різати, 
Корову греблицьом чесати, 
Мені болять руки, голова, 
Бодай здохла тота корова. 


ДАЛА МІ МАМЦЯ КОРОВУ 

г 



- 371 










Дала мі мамця (2) корову, 

Ой то на мою (2) голову: 
Корову треба (2) доїти, 

Хто буде хлопців (2) любити? 

Дала мі мамця (2) коралі, 
Вшитки ся братя (2) складали, 
Дала мі мамця (2) прядива, 
Жеби-м не нагла (2) ходила. 

Ой дав мі татцьо (2) волойки, 
Гейтозаштири (2) стівоньки. 
Дала мі мамця (2) пшениці, 
Посій сі, дівко, (2) на штуці. 

Ой йа на штуці (2) газдовій, 

Як ти ся вродить, (2) то добрі, 
Ой завезеш сой (2) до млина, 
Для свой родини (2) гостина. 

Гой як я піду (2) отталь преч, 
Ой займу бички (2) на торгець, 
Ой і корову (2) тарчасту, 

Ой на запаску (2) квітясту. 

Гой йа і свиню (2) паршиву 
Ой на коралі (2) під шию, 

Гей і коника (2) жеребця, 
ГейіНастушку (2) до чіпця. 


ДАЛА МЕНЕ МОЯ МАТИ ЗАМУЖ 

Д 

Дала мене моя мати замуж, 

Дала мені білу постіль зараз. 

Приспів: 

Серце, чумаче, голубче, 

Чому ж бо ти не робиш, як лучче? 

Дала мені горщок сорочок, 

Дала мені черепок наміток. 



Дала мені корову рябую, 
Дала мені дойницю новую. 

Дивуються мені люди збоку, 
Яка ж бо я хазяйка нівроку. 


Що в середу корову доїла, 

А в п’ятницю молоко цідила. 

Чужі люди конопельки сіють, 
А наші у мішечку пріють. 


Чужі люди конопельки мочать, 
А нашії свині волочать. 


Чужі люди конопельки труть, трут 
А нашії собаки мнуть, мнуть. 


ДАЛА МЕНЕ МОЯ МАТИ ЗАМУЖ 
Е 

Дала мене моя мати замуж, 

Дала мені роботоньку зараз, 
Дала мені скриню соснову, 

Дала мені в скриню основу. 

Дала мені горщок сорочок, 

Дала мені черепок наміток, 

Дала мені корову рябую, 

Дала мені дійницю новую. 


Як піду я корову доїти, 
Стане в мене голова боліти, 
А корова розкрутилася, 

А дійниця покотилася, 

А я молода похилилася. 


- 373 ~ 



ДАЛА МЕНІ МАТИ КОРОВУ 


Є 

Дала мені мати корову 
Та на мою бідну голову, 

До корови треба рано встати, ) ? 
А я люблю до полудня спати. / 

А в неділю корову доїла, 

В понеділок молоко цідила, 
Дивуються хлопці збоку: 1 2 

— Господиня з неї нівроку! ) 

Ой візьму я хворостину з тину 
Та й пожену корову в дубину: 

— Іди, іди, корово, до вовка, | 2 
Нехай буде вільна головка! } 


ПОЖЕНУ Я СИВІ ВОЛИ ДО води 





да ко _ ро _ вонь_ ку, сло- бо- ни мо _ ю го - ло-вонь- ку! 


- 374 - 











Пожену я сиві воли до води, 

Чи не стріне мене парень молодий. 
Ой доле, ти доле моя, 

Личко чинди, через чинди, 
Клеченьдо-реченьдо! 

Ти, вовчок-сірячок, 

Із’їж мою да коровоньку, 

Слобони мою головоньку! 


ЩО ЧУЖІЇ МУЖИКИ ВСЕ ДОБРІ 

Що чужії мужики все добрі, 
Покупили своїм жонам бобри, 

А у мене мужичок-дурачок, 

Та й поїхав він на ярмарочок, 

Та купив мені коровоньку, 

Засмутив мою головоньку: 

До корови рано треба уставать, 

А я млада — до обіда спочивать. (2) 
Як устану я ранесенько 
Та умиюся білесенько, (2) 
Знарядюся хорошесенько, 

Та у бую черевички на босу, 

Та й погоню коровоньку попасу, (2) 
Та й зостріну я ведмедя у лісу: 

— Ей, ведмедик, ти, мій батеньку, 
Задери мою коровоньку, 

Слобони мою головоньку! 

Полюбив мене купець-молодець, 
Подарив мені китаєчки конець. 

Ей, китайку носить хочеться, 

А любить купця не хочеться. 

Полюбив мене попок молодий, 
Подарив мені платок голубий. 

А платочок носить хочеться, 

А любить попа не хочеться. 

Полюбив мене солдат молодий, 

Він дав мені та сухаричок сухий, 

Ей, сухаря їсти не хочеться, 

А любити солдата та хочеться. 


- 375 - 



ЕЙ, ВИЙШЛА Я НА ГІРКУ, ПОВІДАМ КАЗАНЯ 



Ей, вийшла я на гірку, повідай казаня, 
Ей, жеби мі мамуся винесла сніданя. 

Ей, оженився Дуда, вчера до полудня, 
Ей, взяв собі Марину, діраву перину. 
Ей, цілу ніч не спали, перину латали, 
Ей, на водни плакали, же ся не виспали. 


А ТИ МІЙ ЧОЛОВІК, А Я ТВОЯ ЖІНКА 

А ти мій чоловік, а я твоя жінка, 

Намочила штани прати іце від понеділка. 
Намочила штани прати, за них занедбала — 

То весілля, то хрестини, я часу не мала. 

Прилетіли з лісу птахи та й стали кричати: 

— Чому не йдеш, господине, в річці штани прати? 
Як пішла я до баюри — нема штанів, тільки дзюри, 
Тільки дзюри з петельками, а він пішов за дівками. 

ДА СТОЇТЬ КОЗАК НАД ВОДОЮ 
А 

Да стоїть козак над водою, 

Да тримат кобзу под полою, 

Та на кобзойці витинає, 

Да свою долю проклинає: 

— Та доле ж моя нещасная, 

Та у мене жона некрасная, 

Та у людей жонки, як ласточки, 

А в мене женище, як помелище. 

Та дала їсти без обруса, 

А сама сіла, як покуса, 

Та я то думал, же то свиня, 

Ано то моя господиня. 


- 376 - 













ЛЮДСЬКІ ЖІНКИ, ЯК ЛАСТІВКИ 
Б 



В мене жена, як жидівка. 

Приспів: 

Ой, ея, гоя, 

Бідна доле моя! 

Наварила їсти, пити, 

Сама сіла вуші бити. 

Забила вуш на варишці, 
Замішала кашу в мисці. 

Люди гварять, же то свиня, 
А то моя господиня. 


КУМОЧКУ, КУМОЧКУ, ЕЙ, КРАСНУ ЖЕНУ МАТЕ 



Ку» моч—ку ку _ моч— ку, ей,, крос— ну же— ну ма- те. 


Кумочку, кумочку, ей, красну жену мате, 
Подте лем до мене, ей, яка біда в мене. 

Корову не здоїть, бо ся хвоста боїть, 
Хліба ми не спече, ей, бо ей з носа тече. 

- 377 - 
























У СУСІДА ХАТА БІЛА 



СИТЬ ЖОВ- тІ че - ре - 


У сусіда хата біла, 

У сусіда жінка мила: 
Ніжкі білі, невеличкі, 
Носить жовті черевички! 


Устає вона раненько, 
Прибереться чепурненько, 
На снідання пиріжки, 
Шулики та галушки! 


- 378 - 







































2 


На обід борщ з грибами, 

Да ще в мисці полив’яній, 

З часником пампушки, квашу, 1 
З вишкварками смачну кашу! І 


А як все те позбирає, 
Вона й трохи не згуляє, 
Сяде собі за кужілку, 
Пряде дуже тонку нитку! 


2 


А у мене хата чорна, 
Жінка бридка, немоторна, 
Усе спить та лежить ї - 
І не хоче робить! ) ^ 


Скажеш: «Гапко, встань раненько, 
Приберися чепурненько». 

Вона слухати не хоче, ) ^ 

А як відьма та сокоче! / ^ 


На снідання за лоб смиче, 
За обідом дулі тиче, 

А на вечеру кулаки ї ^ 
Підсовує під боки. І 


Прийдеш з поля змордувавшись, 
З’їсти добре сподівавшись, 

Вона ні з чим борщ поставить, 1 - 
А хліб глевкий в горлі давить! } ^ 


Сусідонька ж уродлива, 
Гарна, мила, чорнобрива, 
Ох, як взгляне тобі в очі, 
Серце вискочити хоче! 


В моїй вроди не спізнати, 
Бридко скибками узяти: 
Суха, чорна, рудоброва, 
Зморшки, мов кора дубова! 


Сусідонька потанцює, 
Моргне гарно, поцілує, 
Приголубившись до мужа, 
Звивається гірше вужа! 


} 


2 


- 379 - 



Моя ж тільки що клигає, 
Моргати зовсім не знає, 
Ізгорбиться, мов псяюха, | ^ 
Та й сидить, як в меді муха! / ^ 


Сусідонька на родинах, 
Сусідонька й на хрестинах, 
Де ж весілля заходить, 
Сусідонька верховодить! 


2 


Моя ж нікуди не годиться, 

Бо в бесіді всяк накпйться, 
Безглузда, мов та синиця, | ^ 
Нехай дідькові присниться! / 


Бодай же той не родився, 
Щоб отак, як я, женився, 

Бо проплаче цілий вік, ) ? 
Нещасний ти чоловік! | 


У СУСІДА ХАТА БІЛА 
В 

У сусіда хата біла, 

У сусіда жінка мила: 

Ніжкі білі, невеличкі, 

Ще й червоні черевички! 

Все встає вона раненько, 
Прибирає чепурненько, 

На снідання галушки, 

На закуску пиріжки! 

В обід борщ із сметаной, 

Та ще з миски полив’яной, 

З часником пампушки, кваша, 
Та ще з вишкварками каша! 

Вечір тільки як приходить, 
Жіночка його виходить, 

З поля його зустрічає 
Та й до хати проводжає! 


- 380 - 



Потихеньку в хату вводить, 
Тут же зараз за стіл содить, 
За чуприну в шутки взявши, 
Разів десять ціловавши! 


Гарячі блинці ставить, 

З вареників масло каплить, 
Не успів від миски встати, 
Біжить мерщій постіль слати! 

А у мене хата чорна, 

Жінка бридка, немоторна, 
Нічого вона не дбає, 

Що заробить, пропиває! 


Скажу: «Ганю, встань раненькс 
Прибери все чепурненько». 
Вона чує, та не хоче, 

І, як відьма та, сокоче! 


Раз сказав їй: «Іди спати»,— 
Вона дала тяги з хати, 

Я за нею був помався 
Та і в хабалик попався! 


Один за чуб, другий в спину, 
Третій: «А що, вражий сину!» 
Взяли мене, повалили, 
Скільки треба і вгатили! 


Кричу: «Жінко, чи ти чуєш, 
Чому ж мене не рятуєш?» 
Вона будто і боронить, 

Сама тут же за чуб водить! 


Все сопе, пресуча дочка, 
Прихилившись до куточка, 
Як грубого що їй скажеш, 
То і в хаті не побачиш! 


- 381 



ай БОЖЕ МІЙ МИЛОСТИВИЙ 

г 

Ой боже мій милостивий, 

Який же я нещасливий, 

Чи я такий в світі вдався, 

Чи в годину зав’язався! 
Прийшов празник, як годиться 
Із жінкою б поводиться. 

Взяти її — як страшило, 

Що всіх людей посмішило! 

А в сусіди хата біла, 

А в сусіди жінка мила, 

В неї ніжки невеличкі, 

Носить жовті черевички! 

До сусіди вечорниці 
Ходять гарні молодиці 
Ще й дівчата поглядають, 

Бо сусіду всі кохають, 

Бо сусіду добре знають... 

Сусід ходить, веселиться, 

Мені плакати хочеться, 

Сусід ходить і співає, 

Що хорошу жінку має, 

А я рад би заспівати, 

Мені ж хочеться плакати. 
Сусідова встає рано,. 

Встає рано, в печі палить, 
Сусідові їсти варить: 

На снідання галушки, 

І ще з сиром пиріжки, 

А на обід борщ і каша, 

Вареники і сметану 
Сипле в миску полив’яну, 

На полудень борщ і квашу 
І гречану з маслом кашу. 

Кашу з маслом ще й лемішку, 

Й коржі з маком впереміжку. 

На вечеру хліб тепленький, 
Куліш смачний ще й гарячий, 
Ніжки студжені телячі 
І ще й хляки баранячі... 

В мене нема ні долинки, 

Ані сіна стебелинки, 


- 382 - 



Ще й до того хата чорна, 
Жінка бридка, немоторна. 

А я скажу своїй жінці: 

— Уставай, жінко, раненько, 
Приберися чепурненько. 

Вона слухати не хоче, 

Як та гадина сокоче. 

Цілий тиждень прибирався, 

Ік празнику прибирався, 
їсти добре сподівався. 

А вона борщ ні з чим варить, 

А хліб глевкий, що аж давить, 
На снідання — за лоб смиче, 
На обіді — дулі тиче, 

На полудень — кулаки, 
Наштовхає під боки. 

А ввечері — за лопату, 

Виганяє аж на хату. 

Каже: «З хати не злізати, 

Буду кийом потягати!» 

А йдуть люди, питаються: 

— Чого, дурню, не спускаєшся 
Жінка каже: «Не злізати, 

Буду кийом потягати». 

Хоч би тут мав околіти, 

Буду на хаті сидіти. 

Ой сама ж така ледащо, 

Що не робить анізащо. 

В хаті сміття по коліна, 
Одколупана скрізь глина, 
Гребіня нема і заводу, 

Каже, що не прала зроду, 

Одно — спать та лежать 
Та до коршми гулять. 


У СУСІДА У ІВАНА 

Д 

У сусіда у Івана 
Хата біла, жінка гарна: 
Ніжки білі, невеличкі, 
Носить жовті черевички. 


- 383 - 



Завсігда встає раненько, 
Прибере все чепурненько, 

На снідання галушки, 

Шуліки та пампушки. 

А к обіду борщ з сметаной, 

Та ще з миски полив’яной, 

З часником пампушки, кваша 
Та ще з вишкварками каша. 

Курчат пара з підливаном, 
їдять собі вдвох з Іваном, 

І локшину з молоком, 

І ковбаску з часником. 

П’ють пиво і горілку, 

Мед, вишнівку і наливку, 

І цілуються любенько 
І жартують хорошенько. 

Ще не вспів з-за столу встати, 
Вона біжить постіль слати, 
Постіль білу і ряденце, 

Кличе: «Іди, моє серце, 

Ой іди сюди хутенько, 

Бо вже послала м’якенько!» 

А як ляже, приголубе, 

То вже звісно, що там буде. 

А у мене хата чорна, 

Жінка бридка, немоторна, 
Тільки спить да лежить, 

Та не хоче робить. 

Скажеш: «Галю, встань раненьк 
Прибери все чепурненько». 
Вона й слухати не хоче 
Та, як відьма та, сокоче. 

Сміття в хаті по коліна, 
Облуплена всюди стіна, 

Чортма гребня і взаводу: 

— Я не пряла,—каже,—зроду. 


- 384 - 



Просиш снідать — дулі тиче, 
На обід — за чуба смиче, 

На вечерю — кулаки, 
Наштовхає всі боки. 

Скажеш: «Галю, пора спати»,- 
Виганяє вона з хати, 

Як скажена, кричить, лає, 
Малахаєм поганяє. 

Як зачне мене ганяти, 

Та нажене на верх хати, 

Та накаже не злізати: 

— Буду м’ялом потягати! 

А сама біжить до шинку, 

З москалями п’є горілку, 

І танцює, і гасає, 

І чим хочеш наділяє. 

Так я вік свій коротаю, 
Недоїм, недосипаю, 

Та ще боюсь тії смерті, 

Щоб од жінки не умерти. 


У СУСІДА ХАТА БІЛА 
Е 

У сусіда хата біла, 

У сусіда жінка мила: 

Ніжки білі, невеличкі, 1 
Носить жовті черевички. 1 ^ 

Устає вона раненько, 
Прибереться чепурненько. 
На снідання пиріжки, 1 - 
Шуліки та галушки. } ^ 

А на обід борщ в сметані 
Та ще й в мисці полив’яній, 
Вареники, путря, кваша 1 ~ 
Та гречана з салом каша. ] * 

- 385 - 



На полудень хліб гарячий, 
Куліш з салом свинячим, 
Кльоцки з салом та лемішка ] 
І затірка впереміжку. \ 

На вечерю коржі з салом, 
Пара курей з підливайлом, 
Ніжки смажені свинячі, 1 ^ 
Куліш та хляки ягнячі. / ^ 

А як все те позбирає, 

Вона й трохи не гуляє: 

Сяде собі за кужілку, 1 - 
Пряде дуже тонку нитку. / 

А у мене хата чорна, 

Жінка бридка, не моторна, 
Усе спить та лежить, | - 
Та не хоче робить. ) 

У СУСІДА ХАТА БІЛА 
Є 

У сусіда хата біла, 

У сусіда жінка мила: 

Ніжки білі, невеличкі, 

Носить жовті черевички. 

Вранці устає раненько, 
Прибере все чепурненько, 
Обмете чистенько в хаті, 

На припічку ще й в кімнаті. 

На сніданок куліш зварить, 
Маслом добренько заправить, 
Хляки з салом ще й лемішку 
Ще й затірку впереміжку. 

А на обід борщ з сметаною 
Та ще й з миски полив’яної, 

З часником пампушки, кваша, 
Добра з вишкварками каша. 


- 386 - 



На полудень хліб гарячий, 
Студень добрий ще й телячий, 
Язик варений до хріну, 
Локшини на переміну. 

На вечерю кльоцки з салом, 
Баранина з підливалом, 
Мнишки, путря, шулики, 
Вергуни та пироги. 

А у мене хата чорна, 

Жінка бридка, немоторна, 
Тільки спить да лежить, 

Та не хоче робить. 

Прийшов з поля, змордувався, 
Добре їсти сподівався, 

Вона борщ пісний ізварить, 
Хліб глевкий, аж серце давить. 

На сніданки — дулі тиче, 

На полудень — за чуб смиче, 

На вечерю — кулаки 
Наштовхає під боки. 

Після того за лопату, 

Жене к чорту спать на хату, 
Приказує не злізать: 

— Буду мнялом потягать! 

Сказав: «Гапко, ходім спати!» - 
Вона зараз тіка з хати, 

Я за нею був погнався, 

Та між москалів попався. 

Сказав: «Гапко, чи ти чуєш, 

Чом ти мене не рятуєш?» 

Вона візьме за чуприну: 

— Не ганяйся, бісів сину! 

Так свій вік я скоротаю, 
Недосплю, недоїдаю, 

Тільки боюсь тії смерті, 

Щоб на хаті не умерти. 


- 387 - 



КУКАРІКУ, КУД-КУ-ДАК 


Кукаріку, куд-ку-дак, 
Пішла заміж, да й не так; 
Пішла раз — не гаразд, 
Не підманиш другий раз. 

Далися узнаки 
Чоловічі кулаки, 
Кулаками по боках, 
Долонями по щоках. 

Підманила, піддурила 
Свого мужа, дурака: 
Запалила й у печі 
Да й по воду пішла. 

Приходжу я до води, 
Сидять гуси-лебеді, 
Сидять гуси-лебеді, 
Трепещуться по воді. 


Стала я, постояла, 

Поки вода зчистилась; 
Піднялася високо 
Да й забралася глибоко, 

Зачерпнула, замахнула, 
Набрала да й пішла. 
Прихожу я до села, 
Стоїть кум і кума. 

Стоїть кум і кума, 
Насміхаються з міня. 

— Ой чия то хата скраю 
Витопляється сама: 

Скрутився борщ у печі, 

У куточку стоячи, 

А курочка по сінечках 
Кудкудакаючи. 


ЕЙ, ЗЕЛЕНІ КАФЛІ, БІЛА ПЕЦ 






■ ' л~" ” У' а 



.1 



гТ 


|г Н г +^ 


кур_ ку у_ пек- ла, » то та мі з пе_ ца У- тек - ла 


Ей, зелені кафлі, біла пец, 

Не знала мі жена хліба впец, 

Лем она мі єдну курку упекла, 

І то та мі з пеца утекла. 

Поїмал я єй на мості, 

Витрепал я єй по хвості: 

— Де ти втікаш, де ти, куро шалена, 
Тать ти вчера вечур печена. 


- 388 - 
























СУРЕ, СУРЕ, ВАРИ ПИРОГИ 
А 



ТЕТЯНО, ТЕТЯНО, ВАРИ ГАЛУШКИ 
Б 

— Тетяно, Тетяно, вари галушки! 

— Сидоре, Сидоре, не маєм муки 1 
Пішов Сидір до міста, 

Купив муки на тісто. 

— Тетяно, Тетяно, вари галушки! 

— Сидоре, Сидоре, не маєм ложки 1 
Пішов Сидір до міста, 

Купив ложки до тіста. 

— Тетяно, Тетяно, вари галушки! 

— Сидоре, Сидоре, не маєм горшка! 
Пішов Сидір у місто, 

Купив горщик на тісто. 

— Тетяно, Тетяно, вари галушки! 

— Сидоре, Сидоре, не маємо дров! 
Пішов Сидір у лісок, 

Набрав дров мотузок. 

— Тетяно, Тетяно, вари галушки! 

— Сидоре, Сидоре, не маємо солі! 
Як пішов Сидір до міста, 

То й дониньки нема. 


- 389 - 






















КАЖЕ НАЗАР: «КУЛИНО, ПЕЧИ ПИРОГИ!» 

В 


Каже Назар: «Кулино, печи пироги!» 
А Кулина каже: «Нема муки». 

Пішов Назар на базар, 

Купив муки та й назад. 

— Кулино, печи пироги! 

А Кулина каже: «Нема діжі». 

Пішов Назар на базар, 

Купив діжу та й назад. 

— Кулино, печи пироги! 

А Кулина каже: «Нема дров!» 

Пішов Назар на базар, 

Купив дрова та й назад: 

— Кулино, печи пироги! 

А Кулина каже: «Нема сірників». 
Пішов Назар на базар, 

Купив сірників та й назад: 

— Кулино, печи пироги! 

А Кулина каже: «Нема кочерги!» 
Пішов Назар на базар, 

Купив кочергу та й назад: 

— Кулино, печи пироги! 

А Кулина каже: «Нема помела». 
Пішов Назар на базар, 

Купив помело та й назад: 

— Кулино, печи пироги! 

А Кулина каже: «Нема лопати». 
Пішов Назар на базар, 

Купив лопату та й назад: 

— Кулино, печи пироги! 

— Хіба піднесеш чарку горілки. 
Пішов Назар на базар, 

Купив горілки та й назад. 

Підніс чарку горілки 

Та й каже Назар: «Печи пироги!» 

А Кулина: «Тепер уже спечу». 

Та й напекла пирогів. 


- 390 - 



КАЗАВ МЕНІ МИЛИЙ НАВАРИТИ КВАСУ 

Казав мені милий наварити квасу, 

А я йому не зварила, бо не мала часу. 

Приспів: 

Правда, люди, правда, я 
Господиня гарная? 

Казав мені милий пироги зварити, 

А я йому не зварила, не вміла зліпити. 

Казав мені милий наварити борщик, 

А я йому не зварила, бо немитий горщик. 

А як піде дощик, то обмиє горщик — 

От тоді я миленькому зварю смачний борщик. 

Хмара насуває, дощик накрапає, 

Через стіни вода ллється, сміття забирає. 


ЧИ ЦЕ Я НЕ ГАРНА, ЧИ НЕ ГОСПОДИНЯ 



Чи це я не гарна, чи не господиня; 

На городі лобода, а в хаті пустиня. (2) 

‘ Приспів: 

Правда, люди, правда, 

Господиня гарна, 

Правда, люди, правда, 

Господиня гарна я. (2) 

На городі лобода, аж ся похилила, 

А у хаті павуки вікна заслонили. (2) 


- 391 - 














Прийду до сусідки, порядочки бачу, 

А як прийду я додому, то й собі попрачу. (2) 


Прийшла я додому та й стала пратати, 

Зморив мене дуже сон, я лягаю спати. (2) 

Миски на полиці, ростуть печериці, 

Горшки під лавою ростуть муравою. (2) 

Повій, вітре буйний, звідки я тя прошу, 
Позамітай сіни, хату, хай сміття не ношу. (2) 

Дощик накрапає, миски поливає, 

Вітер повіває, хату замітає. (2) 

Через сіни вода йде, сміття забирає 
Мала дві подушки, що матінка дали, 

То сороки, то ворони на гнізда покрали. 

Йдуть люди з поля та й з мене сміються, 

Що на моїх подушках ворони несуться. (2) 

Не журіться, люди, якось воно буде, 

О скубаю воронята, ще й перина буде. (2) 


МАЩУ ХАТУ, ЩІТКИ ЗНАТИ 

Мащу хату, щітки знати, 

Приспів: 

Ая-я, ая-я! 

Не навчила мене мати, 

Як спечу хліб, та й лбпкий, 

А зварю борщ, та й квасний. 

То за борщик, то за каву 
Залетіла аж під лаву. 

А як вилізла з-під лави, 

Замість борщу влила кави. 
Припережу фартушину. 

Піду в поле та й спочину. 

- 392 - 



Як нажала півснопа я, 

Той казала, що копа є, 

Як нажала один сніп, 

То й казала, то п’ять кіп. 

Почав дощик росити, 

Вийшов милий косити: 

— Де ж ті снопи, що-с нажала? 
Чи під копами ти спала? 

— Добрі люди в межу жали, 
Всі мої снопи покрали. 

Пішов милий на лужок, 
Вибирає прутичок. 

Вибирає прутичок 

Та й до моїх литочок. 

— Ой хто ж тебе так навчив. 
Щоб ти мене так лічив? 

— Старший брат мене навчив, 
Щоб я тебе так лічив, 
Нарадили сусіди, 

Щоб навчити назавжди. 


ТО ЗА БОРЩ, ТО ЗА КАВУ 

То за борщ, то за каву 
Кинув мене аж під лаву, 

Ще до того кулаками: 

— Чого кава з буряками? 

— А ти, милий, не лютуйся, 

І так дуже не дивуйся, 

Я в голові трошки мала, 

Та до кави борщу вляла. 

Чекай, милий, не втручайся, 
Тільки людей запитайся. 

Вони скажуть правду їсту, 

Що я ж варю смачно їсти. 

В мене кава з буряками, 

А капуста з гарбузами, 

А капуста з гарбузами, 

А пироги з огірками. 

А мій милий, як наївся, 

Тільки вуса підкрутив си: 

— Щоб ти, мила, сто літ жила, 
Що-сь так смачно наварила. 


- 393 - 



А МІЙ МИЛИЙ У КОЛГОСПІ РОБИТЬ 



А мій милий у колгоспі робить, (3) 
Нагнівався, на обід не ходить. (2) 

А я його не буду просити, (3) 

І не буду близнюків носити. (2) 

Я зварила дуже добрий борщик, (3) 
А він каже, що не митий горщик. (2) 

Як зачали сусідки судити, (3) 
Присудили горщика обмити. (2) 

А я того горщика не мила, (3) 

Та ще й в ньому кашу ізварила. (2) 

А мій милий голодом намлівся (3) 

Та він тої каші наївся. (2) 


ХТІЛА БОРЩИКУ ЗВАРИТИ 

Хтіла борщику зварити, 

Нема покришки накрити, 

Всю родину обійшла, 

Поки покришку знайшла. 
Прихожу ж я додому, 

Та й вилажу на гору, 

Та й вилажу на гору,— 

Стоїть горщик у кутку. 

Стоїть горщик розколений, 
Павутинням заснований, 
Заміс глини замісила, 

Поки горщик обліпила. 


- 394 - 











СИВИЙ КІНЬ, А ЧОРНА БРИЧКА 


А 


Сивий кінь, а чорна бричка, 
Моя жінка химеричка. 

Як захоче химерити, 

Хоч не хоч, а треба бити. 
Душа в неї часникова, 

Кров гаряча, бурякова, 

Душа в неї, як жарило, 

Сама ж така, як барило. 
Цілий тиждень мастить, миє, 


А під полом свиня риє, 
Свиня риє, підкидає, 
Отак гарно прибирає. 
Кури в запічку несуться, 
А на печі півні б’ються, 
А на печі півні б’ються, 
На столі миші гризуться. 
Як музику де зачує, 

На музиках і ночує. 


ЧИЙ КІНЬ, МОЯ БРИЧКА 
Б 


Чий кінь, моя бричка, 
Моя жінка химеричка: 
Тут п’є, тут гуляє, 

Тут химери приставляє. 


А я таке зілля маю, 

Що химери відганяю: 
Кописткою, качалкою, 
А щоб була хазяйкою. 


МОЯ ЖІНКА НЕВЕЛИЧКА 


Моя жінка невеличка, 

Вона дуже химеричка, 

Та як почне химерити, 

Хоч — не хоч, а треба бити: 

— Цить, проклята сатано, 
Як тобі невгода, 

Підем завтра до сільради, 
Візьмемо розвода. 

А сільрада цьому рада, 
Голову клопоче: 

— Така собі молодичка, 
Ще й розвода хоче! 


В 

А вісім кіл дала круп, 

А десять кіл сала, 

Таким чином молодичка 
Розводу дістала. 

Взяла розвод у кишеню 
Та й прийшла додому, 
Сидить собі на печі — 
Не треба нікому. 

А я парень не журливий, 
Довго не журився, 
Найшов собі кращу неї, 
Зараз оженився. 


- 395 ~ 



ТАМ НА ГОРІ РОСТЕ ДУБ, ВЖЕ ЙОГО РУБАЮТЬ 

А 


Там на горі росте дуб, вже його рубають. 

Я щойно ся оженив, вже всі люди знають. 

Приспів: 

Тумба, тумба, тумбарія, 

Тумба, тумба, тумбара, 

Тумба, тумба, тумбарія, 

Дівчинонька молода. 

Взяв я собі жінку, звалася Марина. 
Повернувся сюди-туди — сміття по коліна. 

А як вишила сорочку, а я в нюю вбрався, 
Як-єм вийшов на вулицю, цілий світ сміявся. 

Ні сорочка, ні кафтан, ніяка рубаха. 

Так ми плечі зрайбувала, як та кострубаха. 

А я з теї гризоти напився парухи, 

Світ зробив ми ся, як банька, а люди, як мухи. 


ОЙ МАЮ Я ТАКУ ЖІНКУ - ШИЄ, ВИШИВАЄ 

Б 

Ой маю я таку жінку — шиє, вишиває 
Сюди-туди кривульками, бо краще не знає. 

Як пошила мні рубаху, є що показати, 

Такий рубчик делікатний, є що в руки взяти. 

У неділю ранесенько я в неї убрався, 

Як вийшов я на вулицю, сусіда злякався. 

Стали люди сходитися, стали розглядати, 

Чи то чуня, чи жупан — не можна пізнати. 

То не чуня, не жупан, то така рубаха; 
Змордувала мені плечі, болить костомаха. 


- 396 - 



ЧИ Я В МУЖА НЕ ЖОНА, ЧИ НЕ МАЙСТЕРИЦЯ 

Чи я в мужа не жона, чи не майстериця, 

Покроїла я штани, вийшла рукавиця. 

А муж мене не набив, а муж мене похвалив, 

А муж мене похвалив, що я майстериця. 


Я В МАТЕРІ ОДНА БИЛА 
А 


Повільно 

Один 



Я в матері одна била, (2) 
Два городи обробила. 


Приспів: 

Гуляю я, гуляю я! 

Два городи обробила, (2) 
Одна диня уродила. 

Повезла я продавати (2) 

Та й не знаю, що казати. 

Поки люди ціну склали, (2) 
То цигани диню вкрали. 

Ой цигани, добрі люди, (2) 
Ой що ж мені дома буде. 

Приїхала я до хати (2) 

Та й не знаю, що казати. 


- 397 - 












На городі свині риють, (2) 
Качки й гуси ложки миють. 

Кури хату замітають, (2) 
Хлопці в вікна заглядають. 

Поки діжу замісила, (2) 
Свиня двері прокусила. 

Поки двері залатала, (2) 
Свиня тісто розкидала. 

Поки тісто позбирала, (2) 
То дитина з печі впала. 

На городі качки в’ються, (2) 
А за мною хлопці б’ються. 

Не бийтеся, нема за що, (2) 
Хоч я гарна, та ледащо. 


МЕНЕ МАТИ ВІДДАВАЛА 
Б 


Мене мати віддавала 
Три городи наділяла. 

Три городи, одна диня — 
Сама собі господиня. 


— Сороківець і двадцятка 
Золотий і п’ядесятка. 

А я диню продала, 

Фартух грошей набрала. 


Ой послала мене мати Та купила полотна 

Тую диню продавати. Від припічка до вікна. 


Прийшли хлопці купувати, Та пошила сорочку 
Я не знаю, що казати: На Корнія коротку: 

— Ти, Корнію, посидь тут, 

А я піду здеру круп. 


Я ЗІГНУВСЯ, ЯК ДУГА, ВІД ЖУРБИ, ВІД ГОРЯ 

Я зігнувся, як дуга, від журби, від горя, 

Жив з Пріською двадцять літ, вмерла позавчора. 

Ото ж Пріська, ото ж Пріська, ото ж моя Пріська, 

По четверо поросят клала спати в ліжко. 

А там німець мавпу водить — точнісінька Пріська ходит 
Як на мавпу я зирну, зараз Пріську спом’яну. 



ЖІНКА —ЛЕДАЧА ПРЯХА 































як ти ме_ не по— ро_ ди — ла на не_ щас — ну ю до- лю, 



на ве_ ли- ку _ ю му_ ку, що й у- зяв че— пу— ру — ху» 



А вже чужі ЖОНКИ 
Конопельки беруть, 
Моя чепурушка 
Й не подумував. 


Пр и с п і в: 


Вона мнеться та треться, 

Вона дума, що минеться, 

Вона дума ще й гадає, 

Свою долю проклинає: 

— А щоб тебе, доле, 

Та бодай тебе, доле, 

Як ти мене породила 
На нещасную долю, 

На великую муку, 

Що й узяв чепуруху. 

Чепуруху взяв — навіки пропав! 
Навіки-віков зоставсь дураком. 


А вже чужі жонки 
Конопельки тягнуть, 
Моя чепуруха 
Й не подумував. 


А вже чужі жонки 
Конопельки тчуть, 
Моя чепуруха 
Й не подумував. 


- 400 - 






















, ЧУЖІЇ ЖІНКИ КОНОПЕЛЬКИ СІЮТЬ 


Б 

А чужії жінки конопельки сіють, 

А моя чепурушка ані думає. 

Приспів: 

Вона треться та мнеться, 

Вона думає: минеться, 

Вона думає, гадає, 

Свою долю проклинає. 

— Ой щоб тебе, доле, 

А бодай тебе, доле, 

Через тебе мені горе. 

На великую муку полюбив чепуруху, 
Чепуруху взяв, а конопельки сіяв сам. 

А чужії жінки конопельки вибирають, 

А моя чепурушка ані думає. 

На великую муку полюбив чепуруху, 
Чепуруху взяв, а конопельки вибрав сам. 

А чужії жінки конопельки мочать, 

А моя чепурушка ані думає. 

На великую муку полюбив чепуруху, 
Чепуруху взяв, а конопельки мочив сам. 

А чужії жінки конопельки тіпають, 

А моя чепурушка ані думає. 

На великую муку полюбив чепуруху, 
Чепуруху взяв, а конопельки тіпав сам. 

А чужії жінки конопельки чешуть, 

А моя чепурушка ані думає. 

На великую муку полюбив чепуруху, 
Чепуруху взяв, а конопельки чесав сам. 

А чужії жінки кужелі прядуть, 

А моя чепуруха ані думає. 


- 401 - 



На великую муку полюбив чепуруху, 

Чепуруху взяв, а сам прядиво на прядки роздав. 

А чужії жінки полотно виробляють, 

А моя чепуруха ані думає. 

На великую муку полюбив чепуруху, 

Чепуруху взяв, а полотно робив сам. 


ЧОЛОВІЧЕ, ЧОЛОВІЧЕ, ЯКУ МАЮ ГРИЖУ 



— Чоловіче, чоловіче, яку маю грижу: 

А ти відніс мотовило, а я дурно сиджу. (2) 

А ти відніс мотовило до третьої хати,— 

Кажу тобі, що не буду сорочок мотати. (2) 

— Аги, жінко, з мотовилом, що будеш мотати? — 
Штири роки, як не виджу горстки коло хати. (2) 

Другі жінки через зиму та вже і попряли, 

А у тебе штири горстки за дверми пропали. (2) 

— Чоловіче, чоловіче, буду тя просити: 

Поможи ми штири горстки на під поносити. (2) 

А як сяду під кожівку, аж ми ся дрімає, 

Та так ми ся прядво в нитку не складає. (2) 

Ой піду я поза хату: що ся в світі діє? 

Пішов милий на леваду та й коноплі сіє. (2) 

— Чоловіче, чоловіче, ти не розумієш: 

Я ще тоті не попряла, а ти другі сієш! (2) 

Чоловіче, чоловіче, роботи не маєш? — 

Я ще тоті не попряла, — ти ж це добре знаєш! (2) 


- 402 - 



ЧОЛОВІЧЕ, ЧОЛОВІЧЕ, ТИ ДАЙ МЕНІ РАДУ 

А 



Чоловіче, чоловіче, ти дай мені раду: 

Я з твоїми коноплями навіки пропаду. (2) 

В людей було по сім кіп, та вже всі потерті, 

А у мене одна горстка — ворота підперти. (2) 

В людей було ще й побільш, та й тії потруться, 

А у мене одна горстка,— горобці несуться. (2) 

Як узялась я на три дні та й горстку потерла, 
Бідна ж моя головонько, аж трохи не вмерла! (2) 

Не сама ж я пряла: кума помагала, 

А я кумі — миску муки і два куски сала. (2) 

Не сама й мотала: мала помічницю, 

Дала їй миску та ще й паляницю. (2) 

Не сама й звивала: наймила Данила, 

Дала йому два золоті та ще й завинила. (2) 

Наснувала полотна від порога до вікна... 

Що ж мені за біда, як дві лікті полотна! (2) 


НАЩО МЕНІ ЧОРНИЙ ВІЛ 

Б 


Нащо мені чорний віл, 
Коли в мене милий мій 
Він насіє, наоре, 

А для кого — для мене. 


Орав же він сорок день 
Та насіяв конопель,— 
Вродилася горстка 
Ні м’яка, ні шорстка. 


- 403 



Чи її мочити, Що ворона напряде, 

Чи людям вручити? Сорока насмиче, 

Чи її тіпати, А горобчик, жвавий 

Чи на людей роздати? хлопчик, 

- Чоловіче, Корнію, Полотенце сплеще. 

Дай же мені раду, Наробила полотна, 

Бо я з тими коноплями Від порога до вікна, 

В головочку зайду. Постелила на льоду 

Господиня до ладу! 

Єсть в людей по сім кіп постелила на воді - 

Та и усі потерті, Най го білять лебеді; 

В мене ідна горстка Краща в мене сорочка, 

Ворота підперти. Як в нашо ї попаді. 


— Жінко моя, любко моя, 
Дам я тобі радку: 

А я ціпом помолотю, 

Найму тобі прядку. 


[В]ОРАВ МИЛИЙ 
В 

[В]орав милий сорок день, 
Насіяв ми конопель, 
Вродиласі горстка — 

Ні м’яка, ні шорстка. 

Сама я не знаю, 

Що з неєм робити: 

Чи ї мочити, 

Чи ї людєм ручити, 

Чи ї тіпати, 

Чи на люди дати? 

Чоловіче, Корнію, 

Дай же мені раду, 

Бо я з тими коноплями 
Навіки пропаду. 

Є в людей по сім кіп, 

Та усі потерті; 

- 404 


Ой піду я до сусід, 
Позичу сорочки, 

А сусідам віддам, 

Як виростуть дочки. 


СОРОК ДЕНЬ 


А в мене їдна горстка — 
Ворота підперті. 

Не сама-м я терла, 

Терли помічниці — 

То за крупи, то за пшоно, 
То за паляниці. 

— Не сама-м я мотала, 
Кума помагала, 

Дала-м кумі миску пшона 
І три куски сала. 

Не сама-м робила, 
Просила-м Данила; 
Дала-м ему три золоті 
Ще й не доплатила. 

Наробила-м полотна 
Від порога до вікна, 



Як ся сорочку вшила, 

То й плечей не закрила. 

Постелила-м на воді, 

А вбілили лебеді; 

Краща в мене сорочка. 

Як в якої попаді. 

Шатнула-м сі попід столи, 
Нашла-м собі [а]постоли, 

В [а]постоли йа взуласі, 

У каглянку вдягнуласі. 


Каже милий: добре буде, 
Ходім, мила, меже люде. 

Через греблю йду, 

Як голубка гуду, 

Всі ми люди дивуютьсі, 
Що хороше вбрана йду. 

їден каже — попадя, 
Другий каже — пані, 
Третій каже, що мужичка 
Но в хорошім вбранні. 


ЧОЛОВІЧЕ МІЙ, МОЖЕ Б Я Й РОБИЛА 

Чоловіче мій, може б я й робила, 
Наробив веретін, дак немає мотовила. 

Мотовило в лісі 
Веретено в стрісі, 

Гребінь у куточку 
Пряде на сорочку: 

Як смик, дак смик, 

А починок — як бик! 


ОЙ КИНУ Я КУДЕЛИЦЮ 

Ой кину я куделицю 
На полицю, 

Сама піду до сусіда, 

До Мусія. 

Три неділі й у сусіда 
На бесіді, 

На весіллі погуляла 
Й у Мусія. 

На четвертую неділю — 

В понеділок 

Темнесенько, ранесенько 
Й уставала. 

Та до свеї господоньки 
Поспішала, 


- 405 - 



Та за свою куделицю 
Щиро бралась. 

По три ниточки в деньочок 
Виводила, 

Три мозолі, як цибулі, 

Надавила. 

Тепер тобі моя мила, чорнобрива, 
Гріх і стидно: 

Тонко пряла рідко ткала — 

Тіло видно. 


КИНУ МИЧКУ НА ПОЛИЧКУ 

Широко 

Один 

І 


























Вірна Касянка, 

Тітка Яв доха, 

Ригизина Ганна, 

Кибина Параска, 

Дубова коляска, 

Ти ж, Марусино, 
Чорноглаза, 

Чорноброва, 

Чом не ночуєш дома? 

Кину мичку між снопці, 
Сама піду між хлопці. 

Кину мичку аж на піч, 
Сама піду на всю ніч. 

Кину мичку між горшки, 
Сама піду між дівки. 


ІЗ КУЖЕЛЕМ, ІЗ ДІРКОЮ 

Із кужелем, із діркою, 

З веретеном, гребінкою, 

З гребінкою й куділкою 
На оденки я йду. 


Із кужелем, із діркою, 

З веретеном, гребінкою, 
З гребінкою й куділкою 
На оденки прийшла. 


Сіла собі між дівками, 
Затикалась пом’яками, 
Кужелину пряду. (2) 


А муж ходе та й питає, 
А він мене не пізнає, 

Бо я сиджу у ряду. (2) 


- 407 - 



КОЛИ Б ЖЕ Я ДОБРА ЖОНА 


Коли б же я добра жона, 

То сиділа б я дома; 

Під сюю метелицю 
Вертіла б я куделицю. 

Ой піду я хлопців збирати, 
Вовниці перебирати. 

Той тицю, той тицю 
Да в мою вовницю, 

Ліжника не зробила, 

І вовницю розгубила. 


Я ДВІ ЗИМИ НА ОСНОВУ ПРЯЛА 



на ос_ но- ау пря- ла, аж на тре_ тю зи- му ос - ну_ ва- ла. 


Я дві зими на основу пряла, (3) 

Аж на третю зиму оснувала. 

Тепер стала я собі думати, (3) 

Де ж того доброго ткача й узяти. 

Занесу я її до Миколи, (3) 

А він каже,, що не має коли. 

Понесу я її до Омелька, (3) 

Він не бачить: основа тоненька. 

Понесу я її до Данила, (3) 

А він каже: основа погнила. 

— Не кажіть ви, дядьку, нікому, (3) 
Та наллю вам чарочку повну. 

Як будете основу робити, (3) 

То я вам дам чарочку пити. 


- 408 








А Данило ту основу робить, (3) 
І щоранку всіх сусід приводить. 


А що стінка — то була кобила. (3) 
— Десь ти, жінко, зроду не робила. 

Не сама я основу снувала, (3) 
Харитина мені помагала. 

Харитина — жінка пожила, (3) 
Вона мені кобил наложила. 

Я з Данилом говорить не хтіла, (3) 
Мені Христя виробить до діла. 

Вона мені робить — не шліхтує, (3) 
Вона мені рядна помалює. 


А В СУСІДИ ВЕСІЛЕНЬКО 


А в сусіди весіленько, 
Лиш би погуляти, 
Сюда-туда до комори —■ 
Нема ся в що вбрати. 

А я пішла до сусіди 
Сорочки дістати, 

А вона мене виправляє, 
Ткачика шукати. 

А я вийшла на вулицю 
Та й ткачика вижу: 


— Ой ткачику, голубчик} 
Виткай мою пріжу. 

— Ой кумочко, голубочкс 
Я того не зроблю, 

Бо ти дуже потонила, 

Я прясті поломлю. 

— Ой ткачику-голубчику, 

Я не потонила — 

Сім повісем, дві куделі 
На ’ден моток спріла. 


- 409 - 



ЛІНИВА ЖІНКА-ЖНИЦЯ 


ТА ЇХАЛА КАТЕРИНА ШТИРМА КІНЬМИ ВОРОНИМИ 

А 

Та їхала Катерина штирма кіньми вороними, 

Питає Василя: «Чи близько до села?» (2) 

— Недалеко — лишень миля, Катеринко чорнобрива, 
Катеринко моя, чорнобривко моя. (2) 

Катеринко моя, чорнобривко моя, 

Ходімо-підемо ту пшеницю жати! (2) 

— А в пшениці головня — болить мене голова, 

Я таки не піду ту пшеницю жати. (2) 

— Катеринко моя, чорнобривко моя, 

Ходімо-підемо той ячмінь в’язати! (2) 

— А в ячменя довгі ости — болять мене мої кості, 

Я таки не піду той ячмінь в’язати. (2) 

— Катеринко моя, чорнобривко моя, 

Ходімо-підемо ті курудзи жати! (2) 

— А в курудзах довгі шульки — болять мене мої руки, 
Я таки не піду ті курудзи жати. (2) 

— Катеринко моя, чорнобривко моя, 

Ходімо-підемо ті колопні брати! (2) 


- 410 



Бо йдуть люди з міста, мене ся питають: 

А чиї то колопні в полі пропадають? (2) 

— А най пропадають — я до них не піду, 
Бо я не кобила, аби все робила. (2) 

— Катеринко моя, чорнобривко моя, 
Ходімо-підемо до корчми гуляти! (2) 

— А ти бери рубля, а я беру, милий, два — 
Ходімо-підемо до корчми гуляти! (2) 


КАЗАВ МЕНІ МИЛИЙ 
Б 

Казав мені милий, 

Та мій чорнобривий: 

— Катеринко моя, 
Чорнобривко моя, 

Ходи жито жати! 

— А в тім житі рижі — 
Болять мене крижі, 

Ой не піду жито жати. 

Казав мені милий, 

Та мій чорнобривий: 

— Катеринко моя, 
Чорнобривко моя, 

Ой ходи ячмінь в’язати! 

— А в ячменю остячки — 
Болять мені болячки, 

Ой не піду ячмінь в’язати. 
Казав мені милий 
Та мій чорнобривий: 

— Катеринко моя, 
Чорнобривко моя, 

Ой ходи зо мном горох рвати! 

— В тім горосі є стручки — 
Болять мене ручки, 

Ой не піду горох рвати. 

Казав мені милий, 

Та мій чорнобривий: 

— Катеринко моя, 
Чорнобривко моя, 


- 411 - 



Ходи зо мном гречку в’язати! 

— А в тій гречці полова — 

Болить мене голова, 

Ой не піду гречку в’язати. 

Казав мені милий, 

Та мій чорнобривий: 

— Катеринко моя, 

Чорнобривко моя, 

Та ходи зо мном до комори спати! 

— Я до того го-ча-ча, 

До комори охоча, 

Ой піду з тобом спати. 


В ПОНЕДІЛОК РАНЕНЬКО 
В 




В понеділок раненько: 

— Вставай, жінко, живенько, 
Підем жито жати! 

— Я до жита не піду, 

Бо там в житі колос, 

Я слабенька, немічненька, 
Змінив ми ся голос. 

У вівторок раненько: 

— Вставай, жінко, живенько, 
Підем пшеницю жати! 


— До пшениці не піду, 

Бо в пшениці куколець, 

Я слабенька, немічненька, 
Мене болить животець. 

А в середу раненько: 

— Вставай, жінко, живенько, 
Підем ячмінь в’язати! 

— До ячменю не піду, 

Бо в ячмені востя, 


- 412 - 
















Я слабенька, немічненька 
Мене болить костя. 

А в четвер раненько: 

— Вставай, жінко, живенько. 
Підем горох микати! 

— До гороху не піду, 

Бо в горосі стручки, 

Я слабенька, немічненька, 
Мене болять ручки. 

А в суботу раненько: 

— Вставай, жінко, живенько, 
Підем овес жати! 

— До вівса я не піду, 

Овес ломоватий, 


Я слабенька, немічненька, 

А ти свиноватий. 

А в неділю раненько: 

— Вставай, жінко, живенько, 
Підем погуляти! 

— Дай ти, боже, здоров’ячко, 
Всюди щастя мати. 

Що ти сам встав й мене 
збудив, 

Ходім погуляти. . 

Мене нічо не болить, 
Здорова-м, як цвічок, 

Коб музика йно заграв 
А на цілий смичок. 


Я В БОРУ ЖИТО ЖАЛА 


Швиденько 






































Я в бору жито жала, 

Ой жала, не лежала, 

Ой жала, не лежала, 

За день три снопи вжала, 
їдь мені снопів брати — 
Забудься рубля взяти, 
Нічого прив’язати. 


Мій милий не вважає, 
Три пари запрягає, 

Три пари запрягає, 

Три рублі накладає: 

— Як не буде по копі 2 
Будеш, милая, бита. 


БІДА ПОЛЬКУ СПОКУСИЛА 

Біда польку спокусила: 

Пішла полька за русина, 

Русин хоче рано встати, 

Полька любить довго спати. 

— Ой ти рудий, а я біла, 

Тим я тебе полюбила. 

— Вставай, полько, годі спати, 
Пора в полі жито жати! 

Пішла полька в поле жати, 
Забулася серпа взяти, 

Хліба узяла, серп забула, 

Тільки полька дома була. 

— Ой я жита да й не жала, 

В холодочку все лежала, 

А ворогів колька коле, 

Що не йшла я жати в поле. 

[Хай ворогів колька коле, 

Що не йшла я жати в поле.] 
Нажнуть мені добрі люде, 

На рік мені хліба буде! 

— Полько, полько, до роботи! 

На польці жовті чоботи 

І спідниця з галунами — 
Погуляла з уланами. 

— Полько, полько, що ти робиш, 
За собою хлопців водиш! 

За собою, молодою, 

Водиш хлопців чередою? 


- 414 - 



— За тією вдовицею 
Ходять хлопці копицею, 

А за мною, молодою, 

Ходять хлопці чередою! 

Через греблю вода рине, 
Сватай мене, гусарине! 

Коли любиш, люби дуже, 

А не любиш — не жартуй же! 

— Не велика серцю туга, 

Не будеш ти, буде друга, 

А не друга, буде третя, 

А не третя, то четверта, 

Не четверта, буде п’ята, 

Ще й хороша і багата! 


ПОСИЛАЄ СИДІР ГАПКУ В ПОЛЕ ЖИТА ЖАТИ 

Посилає Сидір Гапку в поле жита жати. 

Гапка каже: «Не здужаю головку підняти». 

— Вставай, моя Гапко, не лежи, кума в гості зове. 

— Піду я поспішненько, може хворь скорій пройде. 

Зараз убираюся і скоренько піду, 

А для тебе, Сидорка, дві роботи найду. 

А первая роботушка — вижень лебеді з двору, 

А другая роботушка — постав самовар для меня. 


ОЙ СУСІДУ КОЛЬКА КОЛЕ 


Ой сусіду колька коле, 

Що я не йду жати в поле. 
Нехай коле, ще й смертельна, 
Не йду в поле, бо мізерна. 

В мене спини — три аршини, 
Не обходять поясини. 

Милий женці розкладає, 

До милої промовляє: 

— Годі, мила, вже лежати, 

Вже поспіло жито жати. 


Ой жала я цілий день, 

Та нажала сніп їден, 

А як стала їх носити, 

Стала тяжко голосити. 

— Ой цить, мила, йди до/ 
Та не роби поговору. 

Ой прийшла я додомочку, 
Сіла собі на лавочку, 

Сіла собі та й гадаю, 

Що до коршми взяти маю: 


- 415 - 



Ой чи жита, чи пшениці, 
Чи гороху, чечевиці. 

Чи пшениці, чи жита, 
Щоб не була завтра бита? 
Ти, шйнкарко молода, 
Дай горілки ще й вина, 
Дай горілки ще й вина, 
Най нап’юся молода. 


Я за себе вип’ю п’ять, 

За милого вип’ю сім. 

За милого вип’ю сім: 
Старається мені всім. 
Старається на оборі, 
Старається і в коморі. 
Старається і до скрині 
Та й для мене, господин 



СВАВІЛЬНІ, ВЕРЕДЛИВІ, 
ХИТРІ Й ЗАПАНІЛІ ЖІНКИ. 
ПРИБОРКАННЯ ПРИМХЛИВИХ 
ТА НЕПОКІРНИХ 


ОЙ ТИ ЗНАВ, НАЩО БРАВ МІЩАНОЧКУ З МІСТА 


А 



£ не ї_ ла і не бу- ду гре- ча_ но- го ті- ста? 


ЯК ЗАХОТІВ МУЖИЧОК МІЩАНОЧКУ взяти 

Б 

Як захотів мз'жичок міщаночку взяти, 

Та зробив їй новий серп, та щоб пішла жати. (2) 

— А я зроду не жала і жати не буду, 

Напни мені халабуду, я лежати буду! (2) 

Ой ти знав, нащо брав міщаночку з міста, 

Я не їла і не буду гречаного кіста! (2) 

Як пішов мужичок у поле й орати, 

Його жінка чорнобривка — у шинок гуляти. (2) 

Оре, оре мужичок, на шлях поглядає. 

Чужі жінки обід несуть, а його немає! (2) 


14 1845 


- 417 - 







Іде з поля мужичок та постогнуючи, 

Його жінка з шинку йде та й вигукуючи! (2) 

Як прийшов мужичок, сів та й оддихає, 

Його жінка серед хати ногами махає. (2) 

— Ой здорова, моя мила, ой що ти робила? 

Чи ти мені вечеряти борщу наварила? (2) 

— Ой ти був у полі, а я була в місті, 

Яка ж тобі вража мати зготовила б їсти? (2) 

На полиці лежить сухар миша не доїла, 

А під лавкою капуста та вже й побіліла! 
Четвертая неділенька, як вона й кипіла! 

Ой мій милий, милесенький, ввольни ж мою волю 
Та поскачи гайдука та й передо мною! (2) 

Дурний мужичище узявсь у бочище: 

— Подивися, моя мила, який гайдучище! (2) 

— Дивітеся, добрі люди, й а що з того буде? 

Як я свого мужика та навчила гайдука. (2) 

Не пивши, не ївши скаче іздурівши! 

Била жінка мужика, пішла й позивати, 
Присудили мужика ще й жінку прохати. (2) 

Стоїть мужик у порога та й шапочку знявши, 

А перед ним його мила ще й у боки взявши. 

Отак воно усім бува, а хто жінок слуха! (2) 

ЯК ЗАДУМАВ СЕЛЯНИН МІЩАНОЧКУ ВЗЯТИ 

В 

Як задумав селянин міщаночку взяти, 

Вона йому й отказала: «Я ж не вмію жати!» 
Ізробив їй новий серп, щоб уміла жати, 

Одкинула новий серп далеко от себе: 

— Не жала я й у бахгюшки, не буду і в тебе! 

Ой ти знав, нащо брав міщаночку з міста,— 

Я не їла і не хочу гречаного тіста! 


- 418 - 



Ой ти знав, нащо брав малу-невеличку, 
Мене мати згодувала, як перепеличку! 

Ой ти знав, нащо брав,— я не вмію жати, 
Напни мені холодок, я буду лежати! 

Зроби хату і кімнату, буду шинкувати, 

Буде твоя пшениченька в степу зимувати. 
Ой я сяду на сонечку, а ти сядь у холодку, 
Зрисуй мене на бумазі, а я тебе на лубку. 

Як поїхав її муж у поле й орати, 

Його жінка чорнобрива — у корчму гуляти. 
Оре, оре її муж, на шлях поглядає; 

Чужі жінки обід несуть, а його — чортмає. 

— Чогось моя мила обід опізнила, 

Чи не знає, де й орю, в полі заблудила? 

Ой іде мужик з поля вже постогнуючи, 

Його жінка біжить з корчми вже й виспівую 
Як приїхав мужичок із поля додому, 

Лежить жінка на порозі та й дрига ногою. 

— Ой ти, жінко ж моя, коротушечко, 

Дай мені вечеряти, моя душечко. 

— Як ти ж був у полі, а я була в місті, 

Яка ж тобі вража мати зготовила їсти? 

Якби ж я дома була, зарізала б каплуна, 

А то була в місті, чорта будеш їсти. 

На полиці сухарець — миша не доїла, 

Під лавкою капусточка, під лавкою біла, 
Восьма неділя, як вона кипіла, 

А то їж, коли хоч, коли не зводніла. 

Хоч їж, хоч не їж, вчини мою волю: 

Ще й скачи гайдука і передо мною. 

А той мужичище узявся в бочище: 

— Ой дивися ж, моя пані, який гайдучище! 

— Дивітеся, люди, а що з того буде? — 

Що я свого мужика та навчила гайдука; 

Не пивши, не ївши, скаче одурівши. 
Розсердився мужичок, не схотів скакати; 
Взяла його за чуприну, викинула з хати. 
Била, била волочила, пішла позивати; 
Присудили мужику ще й жінки прохати. 
Сидить мила на покуті, ножки підібгавши, 
Стоїть милий у порога, і шапочку знявши: 

— Прости мене, мила, що ти вчора била, 
Куплю тобі цебер меду, коновочку пива. 

— Од пива болить спина, од меду голова, 


- 419 - 



Купуй мені горілки, щоб я весела була. 

Бо я пила горілочку, так буду і пити, 

Як учила мужика, так і буду вчити. 

Навчила мене мать, як мужа шанувать, 

А я буду годити, хорошенько водити: 

По морозу босяка, по кропиві голяка, 

Щоб не помочився, щоб не заросився. 

Отак жінки робили, чоловіків дурили. 

Як прийде косовиця, тоді жінка красавиця. 

Як прийдуть житні жнива, тоді ходе, як не жива, 
Як прийде Покрова, то вп’ять жінка здорова. 


ОБІЦЯВСЯ МУЖИЧОК МІЩАНОЧКУ ВЗЯТИ 

г 

Обіцявся мужичок міщаночку взяти. 

Вона йому каже, що не вміє жати. 

— Буде твоя пшениченька в полі зимувати. 

А в неділю пила, в понеділок спала, 

А в вівторок снопів сорок пшениці нажала. 

В середу возила, в четвер молотила, 

В п’ятницю міряла, а в суботу сіяла, 

А в неділю на базарі, на базарі продала, 

І грошики пропила, і п’яная не була. 


ЧИ Я ТОБІ НЕ КАЗАЛА, НЕ БЕРИ ТИ МЕНЕ 

д 

Чи я тобі не казала, не бери ти мене, 

Бо я роду сердитого, не научиш ти мене. 

Приспів: 

Бо я панського роду, 

Не робила діла зроду. 

Хоч ти вибий цілий ліс, таки з мене один біс, 
Хоч вирубай всю дубину, я норову не покину. 

Ой не жала я ніколи і жати не буду, 

Напни, серце, халабуду, я лежати буду. 

Не топила, не варила, нема дров, ні води, 

Ходи, серце, поцілую та й на панщину йди. 


- 420 - 



ОЙ ТИ ЗНАВ, НАЩО БРАВ МІЩАНОЧКУ З МІСТА 

Е 



Ой ти знав, нащо брав міщаночку з міста, 

Я не їла й не їстиму гречаного тіста! 

Ой ти знав, нащо брав мене невеличку, 
Мене мати годувала, як перепеличку! 

Ой ти знав, нащо брав, мене недорослу, 
Мене мати годувала, як свиню поросну! 

Ой ти знав, нащо брав,— я не вмію жати, 
Напни мені холодочок, я буду лежати! 

Ой ти знав, нащо брав,— не вмію й косити: 
Як не стане свого хліба, мусим попросити! 


ОЙ ТИ ЗНАВ, НАЩО БРАВ,-Я НЕ ВМІЮ ЖАТИ 

Є 

Ой ти знав, нащо брав, — я не вмію жати, 

Буде твоя пшениченька в полі зимувати. 

Ой ти знав, нащо брав,— я не вмію шити, 

Будеш ти, мій миленький, без штанів ходити. 

Ой ти знав, нащо брав,— я не вмію прати, 

Будеш ти, мій миленький, як свиня, кудлатий. 

Ой ти знав, нащо брав,— я не вмію шити, 

Будеш ти, мій миленький, на печі сидіти. 


- 421 










□Й ХОТІВ ЖЕ СЕЛЯНИН МІЩАНОЧКУ ВЗЯТИ 

Ж 

Ой хотів же селянин міщаночку взяти, 

Вона йому одказала, що не вміє жати. 

— Як ізробиш новий серп, то й буде лежати, 
Купи мені бочку пива, буду шинкувати. 
Шинкувала медом, вином, продавала ягідки: 

— Купи мені, селянине, червонії чобітки. 

Що в неділю пила, пила, в понеділок спала, 

А в вівторок снопів сорок пшениці нажала. 

В середу возила, а в четвер молотила, 

А в п’ятницю віяла, а в суботу міряла. 

А в неділю продала, з козаками пропила. 

Чи я в мужа не жона, чи не господиня, 

Три дні хати не мела, печі не топила. 


НА ГОРОДІ БУРЯЧОК, ЗЕЛЕНАЯ ГИЧКА 

З 

На городі бурячок, зеленая гичка, 

Сватав мене мужичок, бо я єдиничка. 

Сватав мене мужичок, думав мене брати, 
Купив мені новий серп, думав буду жати. 

А я в батька не жала і в тебе не буду. 

А я той новий серп закину на грубу. 

У ліс мене не бери, бо боюся вовка, 

Вдома мене не кидай, бо болить головка. 

В церкву мене не бери — молитись не вмію, 
Саму дома не кидай — за тобою млію. 

В поле мене не бери — не вмію робити, 

Вдома мене не кидай — дівер буде бити. 

Зроби мені холодок — я буду сидіти, 

Купи мені самовар — я чай буду пити! 


- 422 - 



ОИ У ПОЛІ БУРЯЧОК, ЗЕЛЕНАЯ ГИЧКА 

И 


Ой у полі бурячок, зеленая гичка, 

Сватай мене, мужичок, бо я одиничка. 

Зажурився мужичок, думав її брати, 
Купив неї новий серп, думав буде жати. 

А я серпа узяла, кинула на грубу: 

А я в батька не жала і в тебе не буду. 

У сад мене не веди, бо у саду душно, 
Вдома мене не кидай: за тобою скучно. 

В поле мене не веди, бо у полі жарко, 
Вдома мене не кидай: за тобою жалко. 

У ліс мене не веди, бо боюся вовка, 
Вдома мене не кидай, бо болить головка. 

А на те ми побрались — ніде не ходити 
І нічого не робити, друг дружка любити. 


ЧЕРВОНЕНЬКИЙ БУРЯЧОК, ЗЕЛЕНЕНЬКА ГИЧКА 

І 



- 423 - 



Червоненький бурячок, зелененька гичка; 
Сватав мене мужичок, хоч я невеличка. 


Приспів: 

Та й рам, та й рам, рам! 
Хоч я й невеличка. 


2 


Хоця й же я невеличка, я на стільчик стану, 
Таки свому миленькому до серця пристану. 


Сватав мене ковальчук, хотів мене взяти, 
Зробив мені кривий серп, казав мені жати. 

Я кинула кривий серп, кинула за себе, 

Я не жала в свого батька та й не буду в тебе. 


П’ЯН Я ІДУ, МОЯ ГОЛУБОНЬКО 
А 

— П’ян я іду, моя голубонько, 

ГГян я іду, моє серденько. 

Ой не тим же я п’ян, да що я упився, 

Ой тим же я п’ян, да що повалився. 

А отвбри воротечка, да я повалюся, 

Ой постели постілоньку, нехай я просплюся. 
Била жінка мужика, за чуприну взявши, 

А он її перепрохав, і шапочку знявши. 

Била жінка мужика, пошла позивати, 
Принудили мужика жінку ціловати. 

— Не гнівайся, моя мила, що ти мене била, 
Куплю тебі цебер меду і коновку пива. 

— А я пива не пила й не буду пити, 

Як я била мужика, так і буду бити! 

Не качай головой, не махай колпаку, 

Ой сам не утечеш і колпака не унесеш. 

Ой бог тому жал дохтуров понял, 

А моя голова біди себі нажила. 

Нема[ш] щастя, не маш долі, не маш і покою, 
Ай тепер я пропала навіки з тобою. 

Не за то ж я тебе била, да що ти упився, 

Ой за то ж я тебе била, да що повалився. 


- 424 - 



БИЛА ЖІНКА МУЖИКА, ПІШЛА ПОЗИВАТИ 


Б 


Швидко 



Била жінка мужика, пішла позивати; 

Присудили мужику жінку попрохати. 

Сидить жінка на припічку, ніжки підобгавши; 1 ^ 
Стоїть мужик у порога, шапочку ізнявши: } ^ 

— Прости мене, моя мила, що ти мене била: 
Куплю тобі гарнець меду, коновочку пива. 

— Ой од пива болить спина, од меду голова; 1 2 

Купи мені горілочки, щоб була здорова. ] 

Да ще мужичище вчини мою волю: 

Поскачи ти гайдука да передо мною! 

Кричить мужичище, взявшись за бочище: 1 2 

— Гойя, гойя, моя мила,— от і гайдучище! ) 

Не дивіться, панове, що жінка вчинила, 

Що свойого мужика гайдука навчила! 

Бо вже така пора прийшла, що ще й не бувало: 1 2 
Який дідько не поб’є, то й пиши пропало! / 


- 425 - 




















БИЛА ЖІНКА МУЖИКА 


В 






ОЙ У ЛУЗІ НА КАЛЮЖІ СОВА ВОДУ ПИЛА 

г 

Ой у лузі на калюжі сова воду пила; 

А що ж тото за публіка — жінка мужа била. 

Ой як били, так і били, пішли ся тягати, 

Старі люди осудили, щоби ю єднати. 

Але прийшли та від пана, стали говорити: 

— Ци маю тя та єднати, ци маю тя бити? 

Волію тя та єднати, ніж маю тя бити, 

Де ми скажеш, там ті піду горівки купити. 

— Не гнівайся, моя мила, що ти мене била: 
Куплю я ті гарнець меду, а два гарці пива! 

— Ой від пива болить серце, а від меду голова, 
Купи мені та горівки, то буду здорова! 


- 426 - 
























БИЛА ЖІНКА МУЖИКА, ЗА ЧУПРИНУ ВЗЯВШИ 

Д 


Швиденько 



Би- ла жін_ ка му- жи - ка, за чуп- ри— ну взяв— ши, 



що він їй не по_ кло _ нив_ ся, ще й ша- поч - ку зняв- ши, 



Била жінка мужика, за чуприну взявши, 

Що він їй не поклонився, ще й шапочку знявши, 
Ще й, ще й, ще й, ще й, ще й шапочку знявши. (2) 

Била жінка мужика, пішла позивати, 

Присудили мужику ще й жінку прохати, 

Ще й, ще й, ще й, ще й, ще й жінку прохати. (2) 

Сидить жінка на припічку, ноги підібгавши, 

Стоїть мужик у порога, ще й шапочку знявши, 

Ще й, ще й, ще й, ще й, ще й шапочку знявши. (2) 

— Прости ж мене, моя мила, що ти мене била, 
Куплю тобі корець меду, коновочку пива, 

Ще й, ще й, ще й, ще й, ще й коновочку пива. (2) 

— Ой від пива болить спина, а від меду голова; 
Купи мені горілочки, щоб весела я була, 

Щоб, щоб, щоб, щоб, щоб весела я була. (2) 


- 427 
















ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ 
А 



<1 гг т У: .^ ... 1 . I I и 1 

що за бо- ро— да — тим жи- ти ме - ні труд,— но!. 


Журилася попадя своєю бідою: 

— Бідна моя голова, що піп з бородою. 

Приспів: 

Ох мені трудно, ох мені нудно, 

Що за бородатим жити мені трудно! 

Хоця й ся він убере в хорошії шати, 

Що погляну на него, а він бородатий. 

Хоч я піду до церкви богу ся молити, 

Що погляну на бороду, то не можу жити! 

Піду ж бо я на хрестини — просять мене сісти, 
Що погляну на бороду, то не можу їсти. 

Піду ж бо я на весілля — просять мене пити, 
Як погляну на бороду, то не можу жити! 

Та, прийшовши додомоньку, зачала просити:* 

— Чи не можна б, добродію, бороду голити? 

— Ой не можу, попаде, того учинити, 
Дізнається владика, буде мени бити! 


- 428 - 



































— Доки буДу терпіти таковую біду? 

Впрягай, хлопче, коні в возок — до владики їду. 

Ой їду я до владики, буду го просити, 

Щоб позволив мому попу бороду голити! 

Та й забрала попадя гуси й індики, 

Убралася хорошенько, качай до владики! 

Приїхавши до владики, стала при порозі, 
Склонилася низенько, цілувала нозі. 

Вийшов владика із своєй палати: 

— Что желаєш, невіста, нехай буду знати? 

— Прошу тебе, святителю, змилуйся над нами! 
Най не ходять наші попи з тими бородами! 

Скажи, скажи, святителю, що маєм платити, 

Як позволиш нашим попам бороди голити? 

— Не могу я, попаде, того учинити, 

Бо так каждий довжен з нас бороду носити! 

— А видиш ти, попаде, хоцяй я владика, 

Яка в мене борода чесна і велика? 

Піди [сюда], попаде, до моєї кімнати, 

Подивися що там попів, а всі бородаті! 

— Шкода ж моєй уродоньки, шкода мого зросту 
Хіба піду утоплюся з високого мосту! 

Та пішов владика до своєй кімнати: 

— Треба твому попові карту написати. 

Писав карту владика дрібними словами, 
Заллялася попадя гіркими сльозами. 

— Як не схоче попадя попика любити, 

То треба єй в сім плетень воду освятити! 

Ой як зачне попонько попадю кропити, 

Аж упала і зачала попонька просити: 

— Тепер мені уже легше і любо, і мило, 

Бо попове кропило любити навчило. 

Упадала, приклякала, на пальцях ставала, 

Взяла попа за бороду і поцілувала! 


429 - 



ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ 
Б 


З журбою 




Ох! Ме _ ні тяж _ ко! Ох! Ме_ ні нуд — но! 



Журилася попадя своєю бідою, 

Же попадя молодая, а піп з бородою. 


Приспів: 

Ох! Мені тяжко! Ох! Мені нудно! 

Бо піп з бородою, жити в світі трудно! 

Запросили нас в гостину і казали сісти, 

Що я гляну на бороду, то не можу їсти. 

Нав’язала попадя курів і індиків, 

Поїхала попадя з просьбой до владики. 

Там журилась попадя, що зле з попом жити, 
І просила, же б попові бороду зголити. 

А владика запросив до свеї кімнати, 
Показав їй всіх попів — і всі бородаті. 


Як став піп попадю кропилом кропити, 

Та вклякнула, присягнула, що буде любити. 


- 430 - 





























ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ 


В 


Помірно 


—«г іу - -к "к— дг 

- —-1..-т—-г - Сі - 




^ . 

^Т—-Е-.і— е г 



Жу _ ри _ ла _ ся по _ па _ дя сао - є _ ю бі _ до _ ю: 



що за бо _ ро _ да _ тим жи _ ти ме_ні труд _ но! 


Журилася попадя своєю бідою: 

— Бідна моя голова, що піп з бородою. 

Приспів: 

Ох мені тошно, ох мені нудно, 

Що за бородатим жити мені трудно. 

Кличуть люди на хрестини, треба із ним сісти, 

А як глянеш на бороду, не захочеш їсти. 

Ой піду я до владики да стану просити, 

Чи не скаже він попові бороди голити. 

Ой забрала ж попадя кури та індики, 

Мандрувала ж попадя просто до владики. 

Прийшла ж вона до владики да й у ноги пала, 
Дуже гірко заридавши, йому промовляла: 

— Помилуй мене, владико, що мені робити? 
Позволь попові моєму бороду голити. 

Вислухав її владика, дуже похмурився,— 

Стало тісно у кімнаті, як він розходився. 

Де ся взялись келейники, стали її вчити, 

Що не можна попам, ченцям бороди голити. 

— Пустіть мене,— так попадя стала промовляти,— 
Сама буду я попові бороду чесати. 


- 431 - 


























ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ 

г 

Журилася попадя своєю бідою: 

— Бідна ж моя головонько, що піп з бородою! 

Приспів: 

Ох мені тяжко, ох мені нудно, 

Що піп з бородою — жити ж мені трудно! * 

Ох піду я до церковці богу ся молити, 

Як погляну на бороду, мушу аж умліти. 

Ой піду я на хрестини — просять мене сісти, 

Як погляну на бороду, та й не можу їсти. 

Хоць ти уберися в дорогії шати, 

Таки тебе не люблю, бо ти — бородатий. 

Ох піду я к протопопі та й стану просити, 

Щоб позволив протопопа бороду голити. 

— Ох не можна, добродзійко, того учинити: 

Як дознається владика, буде мене бити. 

— Чи не можна, протопопе, того учинити, 

Щоб зо мною без бороди, в люди ж — причепити. 

— Ой не можна, добродзійко, того не ведеться: 
Як він схоче уси втерти, вона обірветься. 

Ой піду я та просити самого владики, 

Щоб позволив добродзіям бороду голити. 

Ось приходить добродзійка та в його палати, 

Аж там сидить попів з сорок, та всі бородаті. 

Як зачали попадю кропилом кропити, 
Приклякнула, присягнула, що «буду любити». 

— Тепер мені любо, тепер мені мило, 

Попове кропило любити навчило! 

Вже ж і не тяжко, вже ж і не нудно, 

Хоць піп з бородою, жити з ним не трудно. 


* Приспів після кожного парного рядка, крім останньої 4-ряді 
юфи. 


- 432 - 



ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ 

Д 

Журилася попадя своєю бідою: 

— Горе мені тяжкоє, що піп з бородою! 

Приспів: 

Так мені тяжко, так мені нудно, 

Та за бородатим попом жити трудно. 

Та й як піду я до церкви богу молиться; 

Як гляну на бороду, не стану хреститься. 

Та пойду я з попом на бесєду, 

А на бесєді треба з попом сісти; 

Що гляну на бороду, не візьмуся їсти. 

Та як стала попадонька та попа просити: 

— Чи не можна, мій батюшко, бороди оббриті 

— Ой нельзя-бо, попадонько, сего учинити, 
Боюся уладики: то за се, мать, буде бити. 

Продавала попадонька кури, гуси, індики, 
Запрягала коні-брики — їхать до владики, 
Щоб позволив мойму попу бороду оббрити. 

— Доров-доров, уладика, щось маю спросити: 
Чи позволиш мойму попу бороду й оббрити? 
То сама буду платити. 

Та й як вийшов уладика з нової палати — 

Не попаде попадя, куди й утікати. 

Що як глянув уладика карими очима, 
Попоочиняла попадонька двері плечима. 

Та як став же владика закони читати, 

Та давай же він попа да благословляти. 

— Як не буде тебе, піп, попадя любити, 

То велю тобі віжки намочити, 

Та всім часом попадоньку гарно покропити. 


- 433 - 



Та’к почула попадя се благословенне: 

— Та спасибі ж уладиці за сеє кропило, 

Що за бородатим гарно жити научило. 

Приспів: 

Так мені гарно, так мені славно! 

З бородатим жити прекрасно! 

Та спасибі уладиці за святую воду: 

Люблю попа молодого і бороду його. 

— Та ’к піду я до церкви та богу молиться, 
Що як гляну на бороду, то гарно хреститься. 

Що’к позовуть нас з попом, з попом у бесєду, 
А що у бесєді треба з попом вмісти сісти; 

Що як гляну на бороду, аж солодко їсти. 


ЕЙ КАЗАЛИ ВРАЖІ ЛЮДИ 


Ей казали вражі люди, 

Що я плоха пряха, 

А мій милесенький 
Незамітний пахар. 

Як поїхав він пахати, 

А я сіла прясти, 

Наїхали торгаші 
Чорноброві, хороші. 

Як продала я кобилу, 

Та купила я білилу, 

Як продала я корову, 

Та купила чорні брови, 

Як продала стіжок житця, 
Та купила рум’яниця. 

Як приїхав милий з поля, 
А я млада сіла прясть. 

— Ей де, милая, кобила? 

— Води пити я водила, 

В ополонку й утопила. 

— Ей де, милая, корова? 


— Одігнала пастухові. 

— Ей де, мила, стіжок 

жита? 

— Молотничків я наймала, 
Молотничків я наймала, 
Змолотила та й прибрала. 

— Ей де, милая, солома? 

— Десь не взявся 

пожарок (2) 
Та іспалив ту солому. 

— Ей де ж, мила, попілок? 

— Ей десь взявся 

вітерок (2) 
Та й розвіяв попілок. 

— Чого, милая, білена? 

— Муку, милий, я сіяла. 

— Чого, милая, рум’яна? 

— Проти пожару я стояла. 

— Чого, мила, чорнобрива? 

— Трубу, милий, я трусила. 


- 434 - 



ДВОРЯНСЬКАЯ ЖОНА 
А 


Дворянськая жона, 

Вона з розуму зжила, 

Із розуму поступала, 
Медом-вином шинкувала, 
Кумпанію частувала, 

К милому промовляла: 

— Ох мій милий, 

милесенький, 
Голубоньку сивесенький! 
Продай воли чабаннії, 

Купи боти червонії 
І фарботи зеленії, 

Бо я панського роду, 

Не ходила боса зроду! 
Продай, милий, малі бички, 
Купи мені черевички, 

Бо я панського роду, 

Не ходила боса зроду! 
Продай, милий, дві телиці 
Купи мені дві спідниці, 

Бо я панського роду, • 

Не ходила в дерзі зроду! 
Продай, милий, дві корови, 
Купи мені чорні брови, 

Бо я буду панувати, 

Ти — на мене поглядати, 

Що хороша, купавая 
І прекрасна, чорнявая. 
Продай лоша і кобилу, 

Купи красило, білило, 

Щоб я по сонцю не ходила, 
Щоб я личка не спалила, 

Бо я панського роду, 

Не ходила в черні зроду! 
Сидить мила, околіла, 

Нема дров ні поліна, 

Нічим хати затопити, 

Нічим борщу й каші зварити. 
Загадала свому мужу 
Про великую нужу — 

З віжками в ліс по дрова. 


Милий думає, гадає, 

Взяв віжечки да й ступає, 
Сухих дров набирає 
І додому приношає. 

Мила з печі вставала, 

Вона хату затопила, 

Борщу й каші наварила, 
Миленького покормила. 
Став милий думати, гадати, 
Як до милой приступати, 
Щоб в віз запрягати 
І в ліс поїхати 
І дров нарубати. 

Мила богу благодарить, 
Взяв за коси да й 

тахтарить, 

І на двір виводжає, 

Хомут справляє, 

Дубовії кладі і дротяні 

віжжі 

В оглоблі поставляє 
І по пиці затинає. 

— Тут стій, не панися, 

В оглобельки становися, 

Бо ти панського роду, 

Не ходила в возі зроду! 
Милую в віз запрягає 

Й дубиною потягає, 

І до лісу приїжджає, 

І миленьку розпрягає, 

І до дуба припинає, 

І словами промовляє: 

— Ой стій, моя мила, 

Щоб ти дуба не зломила, 
Щоб ти сміху не зробила. 
Січе дрова та рубає 

І на сонце поглядає: 

— А вже ж, мила, не рано, 
А ще у нас і дров мало. 
Дрова на віз складає, 
Вірьовкою притягає, 


- 435 - 



Милую в віз запрягає, 
Дубиною потягає: 

— Ой ну ж, моя мила, 

Ще ж ти в возі не ходила, 

Ще ж ти й дров не возила, 

Бо ти панського роду, 

Не ходила в возі зроду. 

Уже сонце низенько, 

Нам додому не близенько, 
Щоб я звіра не спужався, 
Щоб я людей не остався! 

Із гори з’їжджає, 

Сам з воза вставає. 

Став на гору з’їжджати 
І колеса гальмувати — 

Сам на віз сідає, 

Дубиною потягає. 

— Ой стій, моя мила, 

Щоб ти воза не побила, 

Щоб ти сміху не зробила. 

До царини приїжджає 

І на діда покрикає: 

— Помаленьку, діду, ступай, 
Миленької не сполохай — 
Вона панського роду, 

Не ходила в возі зроду. 

І додому приїжджає, 
Миленькую розпрягає; 

І в хату ввіходжає, 

Сів на лавці, оддихає. 

Мила думає, гадає 


І к милому промовляє: 

— Ох мій милий, 

милесенький, 

Ти, голубе сивесенький, 
Продай боти червонії, 
Купи воли чабанії — 

Я не панськогр роду, 

Я ходила боса зроду. 
Продай, милий, черевички, 
Купи мені малі бички; 
Продай, милий, дві 

спідниці, 

Купи мені дві телиці, 

Щоб я рано вставала, 

До череди проганяла. 
Продай красило й білило, 
Купи лоша і кобилу, 

Щоб я в возі не ходила, 
Щоб я дров не возила,— 

Я не панського роду, 

Я ходила в черні зроду! 
Продай, милий, чорні 
брови, 

Купи мені дві корови, 

Щоб я рано вставала 
І корів подоїла, 

Тебе, милий, покормила, 
Щоб по хатах не ходила, 
Сироватки не просила. 

Вже ж тебе не забуду, 
Поки жива в світі буду. 


ОЙ ДВОРЯНСЬКАЯ ЖОНА 
Б 


Ой дворянськая жона, 

Вона з розумом жила, (2) 
Медом, вином шинковала, 
Кумпанію частувала, 

До милого промовляла: 

— Ой мій милий, 

милесенький, 

Голубчик мій сизесенький, 


Продай бички невеличкі, 

Купи мені черевички, 

Бо я панського роду, 

Я дворянського роду, 

Не ходила в лаптях зроду, 

І, єй-богу, не ходила, 

І, далебі, не ходила. 

— Продай, милий, дві телиці, 


436 - 



Купи мені дві спідниці, 

Бо я панського роду, 

Я дворянського роду, 

Не ходила в плахті зроду, 

1, єй-богу, не ходила, 

І, далебі, не ходила. 

— Ой мій милий, 

милесенький, 

Голубчик мій сизесенький! 
Продай коня і кобилу, 

Справ красило і білило; 

Щоб лице я набілила, 

Щоб од сонця не згоріла 
І од вітру не вчорніла. 

Буду ж бо я набілятись, 

Буду лице накрашати, 

Ти ж на мене поглядати, . 
Паней мене величати, 
Судариней називати. 

Милий милую слушає 
І все з двору збуває, 

На милую справляє... 

А вже ж мила запаніла, 

Нема дров ні поліна 
Нічим хати протопити, 
Борщу, каші ізварити, 
Миленького накормити. 
Загадала жена мужу 
Превеликую нужу — 

В ліс по дрова з вожжами. 
Милий думає, гадає, 

Він до лісу одходжає, 

Сухі дрові собирає 
І додому приходжає, 

Сухі дрові приношає, 

На колюшки упадає, 

До милої промовляє: 

— Устань, мила, прочухайся, 
Нумо хату протопляти, 
Борщу, каші наварити, 
Миленького накормити. 

— Пішов проч, отойдись, 
Расканалья, оступись! 

Рубай днище, гребенище, 


Вари кашу, борщище. 
Милий милую слушає, 
Дровці собі він рубає 
І у пічку накладає, 

Сам бо хату затопляє, 

Став же хату затопляти, 
Став він розум прибирати, 
Як до милої пристати, 
Вельможную в руки взяти. 
Став він богу благодорить 
Й за коси її тухторить... 

Як ухватить за космаки 
Та й ударить о бешм’яки, 
Ще й на двір виводжає 
І по морді налигає: 

— Пру, стой, не панися, 

В оглобельки становися: 

Бо ти панського роду, 

Ти дворянського роду, 

Не ходила в возі зроду, 

І, єй-богу, не ходила, 

І, далебі, не ходила. 

Милий думає, гадає, 

Милу в віз запрягає, 

Ще хомут надіває, 

Ще кленовії клещі. 

Він на милую сідає, 

Він до дуба припинає: 

— Пру, стой, не панися, 
Коло дуба становися, 

Щоб ти дуба не зламила, 
Сама собі не вредила, 

Мені восі не вломила! 

Він по лісу походжає, 

Сирі дрові собирає, 

На милую накладає, 

Мила плаче і ридає, 

На сонечко поглядає. 

А вже соненько низенько, 
А нам їхать не близенько. 
Ну миленький поспішаться, 
Щоб од людей не остаться, 
Сіра вовка не спужаться. 
Милий милу запрягає 


437 - 



І додому од’їжджає. 

Ой де у гори — помогає, 

І на гору підсідає, 

Дубиною потягає. 

— Ой ну, моя мила, 

Ой ну, чорнобрива! 

Щоб ти воза не побила, 
Миленького не струсила, 
Йому шкоди не зробила! 

Він додому приїжджає, 
Милу в хату не пущає, 

Милу к колу припинає. 

— Пру, стой, не панися, 
Коло кола становися, 

Щоб ти кола не вломила, 
Сама себе не вредила. 

Мила плачеть і ридаєть, 

К миленькому і взиваєть: 

— Мій милий, милесенький, 
Голубчик мій сизесенький! 
Продай, милий, черевички, 
Справ бички невеличкі. 
Продай білило і красило, 
Справ лоша і кобилу, 


Щоб я дров не возила, 
Добрих людей не смішила. 
Без красила буду красна, 

Без білила буду біла! 

* Годі ж мені панувати, 

Лучче буду горевати, 

Треба, милий, залецяти, 
Паном тебе взивати. 

Продай, милий, дві спідниці, 
Купи мені дві телиці, 

Щоб по дворам не ходила, 
Сироватки не просила, 
Добрих людей не смішила! 
Буду раненько вставати 
Да в череду скот ганяти: 
Мене ледве будуть знати, 
Хазяйкою прозивати! 

Ти ж, милий, милесенький, 
Будеш з шинку приходжати, 
Тебе буду сострічати, 

Паном буду взивати, 

Буду тебе роззувати, 
Благородним називати 
Хоч на многая літа! 


ГУСАРСЬКАЯ ЖОНА 
В 


Гусарськая жона, 

Вона з розуму зжила, 

Із розуму й поступала, 
Медом-вином шинкувала, 
Свого мужа покликала, 
Голубоньком називала: 

— Ой мій милий, 

милесенький, 
Голубоньку сивесенький, 
Продай воли чабаннії, 
Купи боти червонії, 
Охварботи зеленії! 
Продай, милий, бички 
невеличкі, 
Купи мені черевички, 


Щоб я боса не ходила, 

Щоб я ніжок не колола, 

Бо я панського роду, 

Не ходила боса зроду! 

Продай, милий, лоша і 
кобилу, 

Купи білило і красило, 

Щоб я од пилу не впилилася, 
Од сонечка [не] згоріла, 

А од вітру не вчорніла. 
Продай, милий, ііце і телиці 
Та купи мені дві спідниці, 
Продай, милий, іце й корову 
Та купи мені плахту шовков} 
То я буду й панувати, 


- 438 - 



Медом-вином шинкувати 
І горілочку держати, 
Кумпанію зазивати, 

Тобі порцію давати. 

Стала мила панувати, 
Медом-вином шинкувати 
І горілочку держати, 
Кумпанію зазивати, 

Стала і милого частувати — 
Під ніс дулями совати. 

— Ой милая, милесенька, 
Голубонька сивесенька! 
Помаленьку, мила, совай, 
Щоб ти носа не розбила, 
Мені сміху не зробила, 

Бо ти панського роду, 

Не ходила так ізроду! 
Сидить мила, запаніла, 
Чортма дров ні поліна, 
Нічим хати протопити, 
Борщу-каші ізварити, 

Свого мужа покормити. 
Загадує жона мужу 
Превеликую нужду — 

Із віжками в ліс по дрова. 
То се милий зачуває, 

Бере віжки да й ступає, 

Да й до лісу приходжає, 
Сухі дрова ізбирає 
Да й на віжки іскладає, 

Да й на плечі піднімає, 

Дай додому приношає. 

Сів на лавці й оддихає, 

Та й на милу поглядає, 

Що хороша походжає, 
Хорошая, хупавая, 
Чорнобрива, білявая. 

Ото мила думає-гадає 
Та вже хату затопляє, 

Борщ і кашу приставляє. 
Милий думає-гадає 
Та вже дугу загинає, 

Дубові кліщі ісправляє 
Да вже хомут ісправляє, 


Ремінні гужі ісплітає 
Да вже і віз ісправляє, 
Оглобельки приправляє, 
Оглобельки грабовії, 

А полудрабки в’язовії, 

А щабельки ясеновії. 

Ото мила виходжає, 

Обідати покликає. 

То він теє поховає, 

Щоб милої не спужати, 

Як до милої б пристати, 

Як би у віз запрягати, 

У ліс по дрова поїхати. 

Він у хату уходжає 
Да й обідати сідає, 

Й до милої промовляє: 

— Ой милая, милесенька, 
Голубонько сивесенька, 

Ось ну, скоріш, мила, не 

барися, 

Та підемо на бал, приберися! 
А се мила зачуває 
Да скоро богу благодарить, 
Черевички обуває 
І спідниці надіває, 

І білило, і красило накладає, 

І в дзеркало поглядає — 

«Чи хороша?» — походжає. 
Скоро милий богу благодарит 
Да взяв милую за коси, 

Да й на двір тахтарить, 

Да й по пиці затинає, 

Да вже хомут накладає, 

У голобельки запрягає: 

— Тпру, стій, мила, не 

панися 

Тав голобельки становися, 
Щоб ти мені воза не побила, 
Бо ти панського роду, 

Не ходила у возі зроду! 
Приїхав милий до ліса, 

Зробив милу гірше біса 
Да вже з воза випрягає, 

Да й до дуба припинає. 


439 - 



— Пасись, пасись, моя мила, 
Щоб ти дуба не зломила, 

Бо ти панського роду, 

Не стояла у дуба зроду! 

Ото милий січе і рубає, 

На милую поглядає, 

До милої промовляє: 

— Ой стій, мила, не гнися, 
Бо ще в лісі дров до біса, 

А вже, милая, і не рано, 

А у нас іще дров мало! 

Як вирубає дубину, 

Да на милої спину. 

І під гору під’їжджає, 

Скоро на віз і сідає, 

І дубиною потягає: 

— Ой ну, мила, поспішайся, 
Щоб я людей не остався, 

У полі звіра не злякався, 

Бо вже, мила, не раненько, 

І вже сонечко низенько, 

Нам додому не близенько! 

А із гори із’їжджає 
Та й по пиці затинає; 

До царини доїжджає 
Та до діда промовляє: 

— Помаленьку, діду, 

бохай, 

Щоб милої не сполохав: 
Вона в мене полохлива, 
Зроду в возі не ходила, 

Да щоб воза не побила, 

Мені шкоди не зробила. 
Додому приїжджає 
Да й милую випрягає. 
Приїхав милий додому, 
Скинув дрова додолу. 

Мила у хату уходжає, 

Сіла на лавці, оддихає, 

Да вже думає-гадає, 

Як милого називати, 

Як милого шанувати, 


Як би віку доживати. 

— Ой мій милий, 

чорнобривий, 
Продай боти червонії, 

Да купи воли чабаннії; 
Продай, милий, черевички, 
Купи бички невеличкі, 
Щоб я воза й не возила, 
Щоб я людей не смішила, 
Бо як буду віз возити, 

То не буду довго жити. 
Продай, милий, і білило, 
і красило, 

Да купи лоша і кобилу; 

Без білила біла буду, 

Без красила красна буду, 
Тебе, серце, довіку не 

забуду, 

Поки жива в світі буду, 

І, далебі, не забуду, 

І, їй-богу, не забуду. 
Продай, милий, і спідниці, 
Да купи мені дві телиці, 
Продай і плахту шовкову, 
Да купи мені вже корову; 
Буду рано уставати, 

До череди проганяти, 

Щоб по дворах не ходила, 
Сироватки не просила, 
Чужих людей не смішила. 
Годі, бачу, панувати, 
Медом-вином шинкувати, 
Буду рано уставати 
Та святий хліб зажинати, 
Тебе буду годувати, 

Тебе буду шанувати, 
Голубоньком називати; 
Білу постіль буду слати 
Дай близенько буду 

лягати, 

І хорошенько обіймати, 
Сім раз на ніч цілувати! 


440 - 



ОЙ ЗАШУМІЛИ, ОЙ ЗАШУМІЛИ УСІ ЧОТИРИ млини 

г 

Ой зашуміли, ой зашуміли усі чотири млини, 

Ой зашуміли, ой зашуміли в пишної Катерини. 

— Продай, Івасю, продай, Івасю, волоньки половії 
Та купи, Йвасю, та купи, Йвасю, клейноти дорогії. 

Продав Івасьо, продав Івасьо волоньки половії 
Та купив же він Катериночці клейноти дорогії. 

Як розказали, як розказали другий день по дубину: 

— Впрягай, Івасю, впрягай, Івасю, пишную Катерину. 

Іде догори, іде догори — бичиком підтинає, 

Іде із гори, іде із гори — ноженьки прищибає. 

— Ой з’їдь, Івасю, ой з’їдь, Івасю, із гори на долину, 

Та най я собі, та най я собі хоч трошечки спочину. 

Продай Івасю, продай, Івасю, клейноти дорогії 
Та купи, Йвасю, та купи назад волоньки половії. 

Ой волю ж бо я, ой волю ж бо я чорнесенько ходити, 
Аніж я маю, аніж я маю дубиночку возити. 

— Чому ж ти мені, Катериночко, се борше не вповіла, 
Доки ся тебе, Катериночко, бідонька не наїла? 


ПРОДАЙ, МИЛИЙ, ЧАБАНИ 

< д 

Продай, милий, чабани, 

Купи мені чоботи, 

Продай, милий, черевички, 
Купуй мені сірі бички. 
Продай, милий, кришталі, 
Купи мені каштани, 

Продай, милий, дорогії, 

Купи мені воронії. 

Хоч би які молоді, 

Притягли б хоть дві гіллі. 


- 441 



ПРОДАЙ, МИЛИЙ, СІРІ БИЧКИ 
Е 


Продай, милий, сірі бички, 
Купи мені черевички, 

За сім грошей політички — 
Шнуровані черевички. 

Продай, милий, ще й телицю, 
Набери ми на спідницю, 

На спідницю, на галани, 

Щоб ся люди дивували. 

Продай, милий, вівцю-ярку, 
Прибери мя, як фіялку, 

І для тебе краще буде, 

Як я вийду межи люди. 

Продав милий сірі бички, 
Купив милі[й] черевички, 

За сім грошей політички — 
Шнуровані черевички. 

Продав милий ще й телицю, 
Набрав милі[й] на спідницю, 
На спідницю, на галани, 

Аж ся люди дивували. 

Продав милий вівцю-ярку, 
Прибрав милу, як фіялку: 

— Тепер, мила, приберися 
І на себе подивися! 

Як ся мила мой прибрала, 

Сіла собі, задумала: 


— Чим би то розпалити, 
Сякий-такий борщ зварити? 

Запрягає милий милу, 
їде з нею у дубину: 

— Тягни, мила, як ті бички, 

Бо ти маєш черевички! 

Приїхали у лісок, 

Припняв милу за дубок: 

— Постій, мила, постій, гов! 
Най наберу фіру Дров! 

Як набрав він фіру Дров, 
Запрягає милу знов: 

— Тягни, мила, як ті бички, 

Бо ти маєш черевички! 

Приїхали на село,— 

Свиснув милу у чоло: 

— Тримай-тримай, моя мила, 
Щоб-сь дишла не зломила! 

Як приїхали додому, 

Дає милій ще й солому: 

— їж, мила, як ті бички, 

Бо ти маєш черевички! 

— Продай, милий, черевички, 
Купи сякі-такі бички, 

Щоб я з ліса не возила, 

Тобі стида не робила. 


ПРОДАЙ, МИЛИЙ, РЯБІ БИЧКИ 

Є 


— Продай, милий, рябі бики, 
Купи мені черевики, 

Бо я панського роду, 

Не ходила боса зроду! 

Продай, милий, рябу свиню, 


Купи мені бинду синю, 
Продай, милий, корову, 
Купи хустку здорову, 
Бо я, милий, твоя мила, 
Щоб я гарно ходила! 


- 442 - 



Продай, милий, телицю, 
Купи мені спідницю. 

Буду нею маяти, 

Буду хлопців вабити! 
Продай, милий, рябу гуску, 
Купи мені білу блюску, 
Щоб я гарно ходила, 

Тебе вірно любила! 

Милий милу убирає, 

Ще й хомут накладає 
В ліс по дрова поганяє: 

— Гайда, мила, чорноброва, 
Поїдемо в ліс по дрова. 

Як приїхали до ліса, 

Вона дивить, як на біса. 
Милий в лісі походжає, 
Сухих дровець натягає 
Ще й на віз накладає: 

— Гайда, мила, до криниці, 
Там нап’ємося водиці! 

— Нащо мені твоя вода, 

Як я сама є молода? 

Ти сидів — я тягнула, 

Чуть душею не ригнула. 


— Гайда, мила, додому, 

Будеш їсти солому! 

— Май же, милий, милування, 
Дай же мені шанування: 
Продай, милий, черевики, 

Купи мені рябі бики, 

Хоч не такі, які були, 

Аби дров притягнули. 

Продай, милий, бинду синю, 
Купи мені рябу свиню, 

Буду її годувати, 

Буду сало поїдати. 

Продай хустку здорову, 

Купи мені корову, 

Буду її доглядати, 

Буду масло поїдати. 

Продай, милий, спідницю, 
Купи мені телицю, 

Буду її доглядати 
І надії сподіваться. 

Продай, милий, білу блюску, 
Купи мені рябу гуску, 

Буду пір’ячко дерти, 

Щоб мала на чім вмерти. 


ПРОДАЙ, МИЛИЙ, СИВІ БИЧКИ 
Ж 



— Продай, милий, сиві бички, 
Купи мені черевички, 

Бо я панського роду, 

Не ходила боса зроду! 


- 443 — 





















Гей, гей, гей, гей! | - 

Не ходила боса зроду! ] 

Продай, милий, дві телиці, 
Купи мені дві спідниці, 

Бо я панського роду, 

Не ходила гола зроду! 

Гей, гей, гей, гей! | * 

Не ходила гола зроду! / * 

Продай, милий, кіп пшона, 
Купи горілки й вина, 

Бо я панського роду, 

П’ю горілку, як воду! 

Гей, гей, гей, гей! 1 2 
П’ю горілку, як воду! ) 


Як став милий продавати 
Та на милу купувати — 
Нічим в хаті запалити, 
Ніщо дітям ізварити! 

Гей, гей, гей, гей! 

Ніщо дітям ізварити! 


— Чи ти, милий, іздурів. 
Чи ти, милий, ізшалів? 
Нічим в хаті запалити, 
Ніщо дітям ізварити! 
Гей, гей, гей, гей! 

Ніщо дітям ізварити! 


Пішов милий на гору, 
Найшов хомут і дугу, 
Притягає додому, 
Затягає на милу! 

Гей, гей, гей, гей! 1 2 
Затягає на милу! / 


— Ой ти, мила-чорноброва, 
Поїдемо в ліс по дрова. 
Тпру, стій, моя люба, 
Прив’яжу тебе до дуба! 

Гей, гей, гей, гей! | 

Прив’яжу тебе до дуба! } 2 


Ой став милий дров рубати 
Та на сонце поглядати, 


- 444 ~ 



А сонечко вже не рано, 

А йому ще тих дров мало! 
Гей, гей, гей, гей! 

А йому ще тих дров мало! 


і 


2 


Милий в лісі походжає 
Та все дрова ті рубає, 
Сухесенькі відкидає, 

А сиренькі накладає! 
Гей, гей, гей, гей! 

А сиренькі накладає! 


2 


Іде милий під гору, 

Вдарив милу по чолу: 

— Гов, помалу, чорноброва, 
Перевернеш мені дрова! 

Гей, гей, гей, гей! | 2 

Перевернеш мені дрова! } 


Приїхав він до ворот, 

Дав їй їсти околот... 

— Ой та даєш мені їсти, 

А я б рада трохи сісти! 

Гей, гей, гей, гей! | 

А я б рада трохи сісти! } 

Продай, милий, черевички, 
Купи собі сиві бички, 

Бо я панського роду, 

Не ходила в возі зроду! 
Гей, гей, гей, гей! ) 

Не ходила в возі зроду! ) 


ОЖЕНИВСЯ КУЧЕРИНА А ВЗЯВ СОБІ ЛЮБКУ 

Оженився Кучерина а взяв собі любку. 
Приспів: 

Гей, гей, гей, гей, а взяв собі любку *. 

І цюлуєт, і милуєт, як голуб голубку. 

Ой пішов же Кучерина йа в поле орати, 

Єго жонка, єго любка, до коршми гуляти. 


* Приспів «Гей, гей, гей, гей» повторюється з другою ПОЛОВИНО] 
■о рядка. 


- 445 - 



Ой ідет же Кучерина з поля стогнаючи, 

Єго жонка, єго любка з коршми гуляючи. 

— Моя мила жоно, не чини ж ти того, 

Дай же мені їсти, єсли маєш чого. 

— Коли-м дома була, варила-м каплуна, 

А то-м була в місті, будеш трясцю їсти. 
Либой, тебе, Кучерина та капуста здула, 

А вже три дні, три ночі, як при пєцу була. 

От тепер же, Кучерино, чини ж мою волю, 

А озьми си под боки, скачи предо мною. 

А дивіться, люде, що я учинила, 

Що я свого Кучерину скакати навчила. 

От тепер же, Кучерино, на біду зостався, 
Спалила му жонка сани, що з пєца спускався, 
Сердачина по коліна, валом подпасався. 


ОЙ ПОЇХАВ САВРАЇН У ПОЛЕ ОРАТИ 


> 


А 





















ЯК ПОЇХАВ САВРАДИМ У ПОЛЕ ОРАТИ 

В 


Швидко 



Як по- ї- хав Сав - ра- дим у по- ле о - ра_ ти. 



йо_ го жін _ ка, Сав _ ра- дим- ка, у ши- нок гу — ля- ти. 


Як поїхав Саврадим у поле орати, 

Його жінка, Саврадимка, у шинок гуляти. 

Гуляла, гуляла, трохи проспалася, 

Наварила борщу, каші, в поле подалася. 

Ходила, блудила, милого шукала: 

— Подивись, Саврадим, яка біла стала! 

Як приїхав Саврадим із степу додому 

Та й поставив свою жінку на житню солому. 

Годував, годував, повів напувати, 

Запрягає жінку в плуг та й їде орати. 

Випрягає з плуга, запрягає в рало: 

— Гей, цоб, моя мила, ще додому рано! 

А коло порога дощова калюжа, 

Та й розсердилася та й жінка на мужа. 

Як розсердилася та жінка на мужа, 

Та й полізла на піч, мов би то недужа. 

— Ой уставай, мила, я приніс горілки. 

— Цур тобі, пек тобі, шукай собі жінки! 

— Ой уставай, мила, я приніс дубину, 

Не тонку, не товсту, та на твою спину! 

А мила устала, так як й не лежала, 

Ще й обняла Саврадима та й поцілувала. 


- 447 - 










ЩО ПОСЕРЕД ДВОРА ТА СТОЇТЬ КАЛЮЖА 

Г 



Ой роз _ сер _ ди _ ла _ ся а жо _ на на му_ жа. 


Що посеред двора та стоїть калюжа... 

Ой розсердилася а жона на мужа. 

Та й розсердилася а жона на мужа, 

Та й полізла на піч, та й лежить: нездужа! 

Ой приїхав милий та із поля додому, 
Питається жони: «Чим ти нездорова?» 

— Ой уставай, мила, привіз тобі пива! 

— Ох і цур тобі, пек, я тільки що жива! 

— Ой уставай, мила, привіз тобі горілки! 

— Ох і цур тобі, пек, шукай собі дівки! 

— Ой уставай, мила, я привіз дубину,— 
Привіз тобі дубину а на твою спину. 

— Пошли ж, боже, тобі а здоров’ячка з неба, 
Що ти догадався, а чого мені треба! 


НАДВОРІ ДОЩ, А В СІНЯХ КАЛЮЖА 

д 

Надворі дощ, а в сінях калюжа, 
Розсердилась мила на свого мужа. 

Розсердилась мила на свого мужа, 

Лягла на піч спати, та якби недужа. 

А милий, сидючи, на піч поглядає: 

— Чи ти лежиш в злості, чи вмирати маєш? 


- 448 










Ой устав милий, бере одягання. 
Піду я шукати милій поживання. 


— Ой уставай, мила, бо я приніс меду! 

— Ой, бігме, не встану, голівки не зведу. 

— Ой уставай, мила, бо я приніс пива. 

— Ой, бігме, не встану, болить в мене спина. 

— Ой уставай, мила, приніс я горілки! 

— Ой, бігме, не встану, шукай собі дівки! 

— Ой уставай, мила, приніс я дубинку, 
Приніс я дубинку та й на твою спинку! 

А мила устала, як би й не лежала: 

— Признаюсь по правді, я здуру лежала. 

Мні ніц не боліло, ні руки, ні кості, 

Тільки я лежала з великої злості. 


ОЙ ПОЇХАВ САВРАДИМ У ПОЛЕ ОРАТИ 

Е 



Ой поїхав Саврадим у поле орати, 

Його жінка, Саврадимка, до корчми гуляти. (2) 


Гуляла, гуляла, поки не спилася, 

Наварила борщу-каші, в поле потряслася. (2) 

Ходила, блукала, милого шукала. 

Подивися, Саврадиме яка мила стала: 

Ні здорова, ні слаба, із личенька спала. 


15 1845 


- 449 - 

















Ой не знає Саврадим, що його робити, 

Запрягає у борону та йде волочити. (2) 

Заволочив рано, запрягає в рало: 

— Соб-цобе, моя мила, ще додому рано! (2) 

Ой умер Саврадим та на лаві лежить, 

Його жінка, Саврадимка, по горілку біжить. (2) 

І горілку несе, і музики веде: 

— Отепера, Саврадиме, не боюся я тебе! (2) 

Як на лавці лежав, було мені трохи жаль, 

А з роботи йшла, то пожалкувала. (2) 

)ЖЕНИВСЯ ШУРАДЕЛЬ ТА ВЗЯВ ЖІНКУ ГЛАДК! 

А 

Оженився Шурадель та взяв жінку гладку, 

Вона його так любила, як собачу лапку. 

Ой поїхав Шурадель у поле орати, 

Його жінка, Шураделька, до корчми гуляти. 
Гуляла, гуляла та й перепилася, 

Наварила борщу-каші, в поле потряслася. 

А сів старий Шурадель обідати в полі, 

Випряг воли, запряг жінку та й оре по полю. 
Орала, орала, захотіла пити, 

Запряг її у борони та йде волочити. 

Випрягає з борони, запрягає в рало: 

— Ксоб, тпру, моя мила, ще й додому рано. 

А приїхав Шурадель із поля додому, 

А прив’язав свою милу на житню солому. 

Чи їла, не їла, захотіла пити, 

А взяв милий батога та й став милу бити. 

Я раненько, чуть на зорю, запряг у колясу: 

— Ксоб, тпру, моя мила, поїдем до лясу. 

Поїдем до лясу рубати дубини — 

Ні тонкої, ні гнучкої до білої спини. 

Рубати дубини аж у три колоді, 

А вже ж тобі, моя мила, за хлопцями годі. 

— Ти вкладеш мені три я й чотири довезу, 

Як побачу гарних хлопців, як кобила заіржу. 


- 450 - 



Милий її не склонив, своє серце надломив. 
Умер старий Шурадель та й на лавці лежить, 
Його жінка, Шураделька, по горілку біжить. 
І горілку несе, і музику веде: 

— А тепер я, Шураделю, не боюся тебе. 

Як до гробу ішла, то приплакувала, 

Як від гробу ішла, то підскакувала. 


МАВ ЧОЛОВІК ГАРНУ ЖІНКУ, 
НЕ ЗНАВ, ЩО РОБИТИ 

Б 



Мав чоловік гарну жінку, не знав, що робити, 
Запрягає у борони, їде волочити. 

Випрягає із борін, запрягає в рало, 

Гайда, гайда, мря мила, бо буде не рано. 


НЕ ЗНАЄШ ТИ, ЧОЛОВІЧЕ 

Не знаєш ти, чоловіче, 

Ой жінку любити, 

Та запряжи ю в борону, 
Стань ней волочити. 

Як випряжеш з борони, 

Та запряжи в ярмо, 

Та щоби вна та не їла 
Твій хлібець задармо. 


15 * 


- 451 















ОЙ СЛАБА Я, СЛАБА Я 
А 



Ой слаба я, слаба я — 
Болить мене голова, 
Тра-ля-ля, ля-ля-ля-ля, 


Болить мене голова 
Ще й коліно та й нога, 
Тра-ля-ля, ля-ля-ля-ля. 

Запрягайте коні в шори, 
Везіть мене до дохторів, 
Тра-ля-ля, ля-ля-ля-ля, 

Від дохторів — до Микити, 
Бо він знає, що робити, 
Тра-ля-ля, ля-ля-ля-ля. 

Від Микити до Олекси: 
Може стане мені легше, 
Тра-ля-ля, ля-ля-ля-ля, 

А якби ти чоловік, 

Найшов би ти мені лік, 
Тра-ля-ля, ля-ля-ля-ля. 

Ой піду я у лісок, 

Вирубаю гілочок, 

Тра-ля-ля, ля-ля-ля-ля, 

Вирубаю гілочок 
До жіночих литочок, 
Тра-ля-ля, ля-ля-ля-ля. 


- 452 - 



















А хто ж тебе так учив, 
Щоби ти мя так лічив, 
Тра-ля-ля, ля-ля-ля-ля. 


Учив мене старший брат, 
Бо він лічив свою так, 
Тра-ля-ля, ля-ля-ля-ля. 


Сирі дрова не горять, 
За нас люди говорять, 
- Тра-ля-ля, ля-ля-ля-ля. 

Сирі дрова куряться, 
За нас люди журяться, 
Тра-ля-ля, ля-ля-ля-ля. 


ОЙ СЛАБА Ж Я, СЛАБА 
Б 

Ой слаба ж я, слаба, 

Болить мене голова, 

Болить мене голова 
З потилиці до чола. 

Якби добрий чоловік, 

То знайшов би мені лік. 

Він пішов би у лісок 
Та вирубав паличок, 

Та вирубав паличок 
До жіночих литочок. 

— Оце ж тобі, жінко, лік: 
Двадцять штири в один бік. 
— А хто ж це тебе навчив, 
Щоб ти мене так лічив? 

— Навчив мене старший бра 
Бо він свою лічив так, 
Навчив мене сусіда — 

Лічив свою повсігда. 


- 453 - 



СЛАБА Я, МИЛИЙ, СЛАБА 

— Слаба я, милий, слаба, 
Болить мене голова, 

Болить мене ще й дуже, 

Либонь же, я умру вже. 

— Ой зажди, мила, не вмирай, 
Конопельки засівай, 

Як засієш — вибирай 
Та й тоді собі вмирай. 

— Слаба я, милий, слаба... * 

— Ой пожди, мила, не вмирай, 
Конопельки намочи, 

А як намочиш — потіпай, 

Тоді собі умирай. 

— Слаба я, милий, слаба... 

— Ой пожди, мила, не вмирай, 
Конопельки потіпай, 

Як потіпаєш, то й потри, 

А тоді собі умри. 

— Слаба я, милий, слаба... 

— Ой зажди, мила, не вмирай, 
Конопельки подергай, 
Подергаєш — почеши, 

А тоді собі умри. 

— Слаба я, милий, слаба... 

— Зажди, мила, не вмирай, 

Як почешеш, напряди, (2) 
Теді собі і умри. 

— Слаба я, милий, слаба... 

— Ой зажди, мила, не вмирай, 
Як напрядеш, то поткай, (2) 
Тоді собі умирай. 

— Слаба я, милий, слаба... 

— Ой зажди, мила, не вмирай, 
Як поткаєш, то вбіли (2) 

Та й тоді собі умри. 

— Слаба я, милий, слаба... 

— Ой зажди, мила, не вмирай, 
Як убілиш — розшивай, 

Та вже, мила, не вмирай, 

Другі конопельки засівай. 


! Далі всі слова милої за кожним разом. 


- 454 - 



АРТЕМ ІДЕ, АРТЕМ ІДЕ 


Артем іде, Артем іде, 
Артемиху бити буде. 

Приспів: 
Ну-да-й-да, ну-да-й-да, 
Артемиху бити буде! * 

Артемиха злякалася, 

Під штандари сховалася. 

Артем думав, що поліно, 
Схопив її за коліно. 

Ой Артеме, бійся бога, 
Болить мене дуже нога. 


Артем воли запрягає, 

До лікаря під’їжджає. 

— Ой добрий день, пане 
лікар, 

Бо я з жінкою приїхав. 

Подивіться їй у очі, 

Яких вона ліків хоче. 

Подивіться їй у зуби, 

Чи ще вона жити буде? 


ЗАСІЮ Я КВАРТУ ПРОСА 


Засію я кварту проса 
І квартирку пшона. (2) 

Мій муж мені повідає, 
Що свавільна жона. (2) 

Чи я тобі не казала — 

Не бери ж ти мене. (2) 


Бо я роду свавільного, 
Не навчиш ти мене. (2) 

Бо я роду свавільного 
І свавільна буду. (2) 

Я сваволі не забуду, 
Поки жити буду. (2) 


БУВ У МЕНЕ МУЖ 
А 



* Приспів «Ну-да-й-да, ну-да-й-да» 

ком. 


повторюється з кожним парним ряд- 


- 455 











СИДІВ СОВА НА ПЕЧІ 
Б 


Сидів сова на печі, 
Крилишками трепучи, 
Оченьками луп, луп, луп, 
Ноженьками туп, туп, туп! 
Бив мене муж 
Два рази вдруг, 

Нав’язав тоненьким 
дубчиком, 

Звеніти хлистиком чап, 
чап, чап! 

Бив мене муж 
Два рази вдруг, 

Нав’язав ниточку на 
соломинку, 


Бив мене муж 
Три рази юж — 

З віника дубчаком, 

З лободи патичком — 
Кість поламав. 

А я, грішна, спати лягла, 
Встала раненько, 


Ой паночку наш, 
Забери ж ти нас, 
Муж мене буде бити, 
А нікому боронити, 
А все через вас. 

Ой бив мене муж, 
Бив три рази дуж: 

І києм, і лозою, 

А нікого та за мною, 
А все через вас. 

А я з того зла 
Спатоньки лягла. 


Кость перебив. 

Я ж з того зла 
Спатоньки лягла, 
Встала раненько, 
Вмилася біленько, 
Поснідала 
І позавтракала: 
З’їла вола 
І два барана, 
Сімдесят поросят, 
Осьмеро гусенят, 
Чотири качечки — 
Єще голодна. 


МУЖ 

Вмила личенько, 
Поснідала: 

З’їла вола, барана, 
Гусочку і курочку, 
Сімдесят поросят, 
Індика, як бика,— 
Ще була голодна. 

НАШ 

А я встала раненько, 
Умилася біленько, 
Снідать почала. 

Із’їла вола, 

Іще й барана, 
Сімдесят поросят, 

І сім міхів горіхів, 

І чотири качечки, 

І горщечок кашечки, 
І бочку вина — 

Іще голодна. 


БИВ МЕНЕ 
В 


ОЙ ПАНОЧКУ 

г 


- 456 - 



СІМЕЙНІ НЕЗГОДИ, 
СУПЕРЕЧКИ, СВАРКИ 


Швиденько 


ОЙ ПІДУ Я ПОНАД ЛУГОМ 
А 





























ПОЗА ГАЄМ, ПОЗА ЛУГОМ 

В 


Поза гаєм, поза лугом (2) 

Там мій милий оре плугом. 

Оре милий та й гукає, (2) 

Сірі воли поганяє. 

Ой понесу йому їсти, (2) 

Чи не скаже мені сісти. 

І наївся, і напився, (2) 

Ще й по ріллі покотився. 

— Чого лежиш, чом не ореш, (2) 
Чом до мене не говориш? 

— А я лежу та й думаю, (2) 

Не до мислі жінку маю. 

— Який тобі дідько винен, (2) 
Що хороший, чорнобривий. 

А я руда родилася, (2) 
Чорнявому судилася. 

Не вилізли тобі очі, (2) 

Не сватати було б вночі. 

Було б сватать мене вдень, (2) 
Розпитать добрих людей. 

У нас люде — не татари, (2) 

Вони б тобі розказали, 

Чи питуха, чи їдуха, (2) 

Чи до людей говоруха. 

Я й питуха, я й їдуха, (2) 

І до людей говоруха. 

Я й до плуга, я й до рала, (2) 

Я й до шинку боса драла. 


- 458 - 



ЯК ПІДУ Я ПОЗА ЛУГОМ 


Як піду я поза лугом, 

Там мій милий оре плугом. 

А він оре, він гукає, 

Чужа мила поганяє. 

Чужий плужок, чужа нива, 
Чужа мила чорнобрива. 

Своя стоїть за лозами, 
Умивається сльозами. 

Як понесу йому пити, 

Чи не буде говорити. 

Він напився, він наївся 
Ще й на плужок похилився. 

— Чого ж лежиш, чом не 

ореш, 

Чом до мене не говориш? 

Який тобі дурень винний, 
Що хороший, чорнобривий? 


г 

А я руса вродилася, 
Чорнявому судилася. 

Ой я руса приберуся, 

На чорнявих подивлюся. 

Ой я руса, а ти білий, 
Поцілуймося до діла. 

Ой я в морі купалася, 

А я в горе попалася. 

А я море перепливу, 

Усе горе переживу. 

Було б тобі сватать 
удень, 

Поспитаться чужих людей. 

А в нас люди — не татари, 
Вони б тобі розказали. 

А ти сватав мене вночі., 

Не вилізли ж тобі очі. 


ОЙ ПІДУ Я ПОНАД БУГОМ 


Д 

Ой піду я понад Бугом, 

Де мій милий оре плугом. 
Занесу йому я їсти, 

Чи не скаже мені сісти. 

Занесу йому я пити, 

Чи не буде говорити. 

Він наївся і напився 
І на ріллі положився. 

— Чого лежиш, чом не ореш, 
Чом до мене не говориш? 

— А я лежу і думаю, 

Не до мислі жінку маю. 

Чужі жінки, як ластівки, 

Моя жінка, як жидівка. 


Чужі жінки коноплі мочать, 
Мої коноплі свині та й 

волочать 

— Не вилізли тобі очі, 

Не сватав ти мя уночі. 
Тільки сватав в день 

біленький, 

Бачив мене молоденьку. 

Не був-єсь ти сам з собою, 
Но приїхав з родиною. 

Но приїхав з старшим 
братом, 

З матінкою, з рідним 
татом. 


-459 



ОЙ ПІДУ Я ЛУГОМ, ЛУГОМ 
Е 


Пожвавлено 



Ой піду я лугом, лугом, нуда-я, нуда-я, 

Там мій милий оре плугом, куда-я, нуда-я! (2) 

Понесу я йому їсти, нуда-я, нуда-я, 

Чи не скаже мені сісти, нуда-я, нуда-я! (2) 

Він наївся і напився, нуда-я, нуда-я, 

Та й на ріллю похилився, нуда-я, нуда-я! (2) 

— Чого лежиш, чом не ореш? Нуда-я, нуда-я, 
Чом до мене не говориш? Нуда-я, нуда-я! (2) 

Який тобі дідько винен, нуда-я, нуда-я, 

Що ти гарний, чорнобривий, нуда-я, нуда-я! (2) 

А я руда вродилася, нуда-я, нуда-я, 

Чорнявому судилася, нуда-я, нуда-я! (2) 

Не сватав ти мене вночі, нуда-я, нуда-я, 

Не вилізли тобі очі, нуда-я, нуда-я! (2) 

А я брови в сажу вмажу, нуда-я, нуда-я, 
Чорнявого переважу, нуда-я,нуда-я! (2) 

А я брови підмалюю, нуда-я, нуда-я. 

Чорнявого поцілую, нуда-я, нуда-я! (2) 


- 460 - 












ОЙ ТОЙ МЕНЕ ПЕЧЕ, РІЖЕ 


— Ой той мене пече, ріже, 
Що не люблю, а він лізе! 
Ой той мене пориває, 

Що чорнії брови має. 

Ой той мені до душі, 

Що приходить в кожусі, 
Ой той мені сподобавсь, 
Що гудзями обсипавсь. 

— Ой збився з пантелику, 
Що посватав невелику! 

Ой жаль мені буде. 

Не пораяли люде! 


— Не сватати було вночі, 
Не вилізли тобі очі, 

Ой сватать було вдень, 
Розпитавшись у людей. 

Ой то ж люди — не татари, 
Вони б тобі розказали: 

Чи хороша, чи вродлива, 

Чи багата, чи щаслива? 

Ой жаль превеликий, 

Що губатий та сердитий, 
Ой жаль — не вернеться, 
Що губатий да й сердиться. 


ПОСАДИЛА Я САДОЧОК 

Посадила я садочок, нуда-йя, нуда-йя, 
Посадила виноград, ой-я-я! 

Росте, росте наш садочок, 

Росте, росте виноград. 

Полюбила я Ванюшу, нуда-йя, нуда-йя, 
Ваня в’їхав в Ленінград, ой-я-я! 

Наш садочок зацвітає, 

А Ванюші з Ленінграда не було й немає. 

Уже плоди збираєм, нуда-йя, нуда-йя, 

А Ванюшу я чекаю, ой-я-я! 

Ти за мене забуваєш, 

А з другою п’єш-гуляєш. 

Напиши мені листочок, нуда-йя, нуда-йя, 
Вишлю тобі ягідочок, ой-я-я! 

Уже яблуки зібрали, 

А листочка ще немає. 


- 461 - 



Чия руда родилася, нуда-йя, нуда-йя, 
Чи тобі не судилася, ой-я-я! 

А я брови в сажу вмажу, 

А з чорнявим спати ляжу. 

А я личко підмалюю, нуда-йя, нуда-йя, 
А з чорнявим потанцюю, ой-я-я! 

Який тобі дідько винен, 

Що ти гарний, чорнобривий. 

* 

А я руда родилася, нуда-йя, нуда-йя, 
Чорнявому судилася, ой-я-я! 


ЯК ПОСІЯВ МУЖИК ТА Й У ПОЛІ ЯЧМІНЬ 

А 


Не швидко 



шгмяшш 

я^тятшттт^тш^тт 

яягтяя^шшяш*шшят 






Як по— сі- яв му- жик Т.а й у по- лі яч_мінь 



— Не мов ме- ні ні сло- веч— ка, не— хай бу_ де греч_ ка. 



<Не_ хай, не— хай, не- хай, не- хай, не— хай бу - де греч _ каї 


Як посіяв мужик та й у полі ячмінь. 

Приспів: 

Мужик каже: ячмінь, 

Жінка каже: гречка, гречка, 

— Не мов мені ні словечка, 
Нехай буде гречка. 

Нехай, нехай, нехай, нехай, 
Нехай буде гречка! 


- 462 - 




















Та й вже ж той ячмінь та й у полі зійшов, 
Та й вже ж той ячмінь та й у полі поспів, 
Та й вже ж той ячмінь у полі пожали, 

Та й вже ж той ячмінь у копи зложили, 

Та й вже ж той ячмінь та й із поля звозять, 
Та й вже ж той ячмінь і помолотили, 

Та й вже ж той ячмінь в солод проростили, 
Та й вже ж з того солоду і пиво зварили. 


ЧОЛОВІК ПОСІЯВ ЯЧМІНЬ, ЖІНКА КАЖЕ: ГРЕЧКА 

Б 


Швиденько /-ч 

__»__і_ 


Я ^ р—А— 

ч К 4 


р=г=р 



3 







3 


Чо_ ло- вік по- сі- яв яч _ мінь, жін- ка ка_ же: 


Швидко 








ГІН 

в 

III 

1 

і 

к 


нвгчмшр'мншмамг ін| 

■гннінаї 


греч - 


Чо_ ло- вік ка- же: яч- мінь, жін- ка ка- же: 



Чоловік посіяв ячмінь, жінка каже: гречка. 

Приспів: 

Чоловік каже: ячмінь, 

Жінка ж каже: гречка. 

— Не мов мені ні словечка, 

Нехай буде гречка. 

Нехай, нехай, нехай, нехай, 1 ? 
Нехай буде гречка! } ^ 


Да й уже ж той ячмінь та й у полі поріс, 
Да уже ж той ячмінь люди покосили, 


- 463 - 

























Да й уже ж той ячмінь і в копи поклали, 
Дай уже ж той ячмінь і помолотили, 

Дай уже ж той ячмінь в млині й помололи, 
Да вже ж з того ячменю і пива наварили, 
Да й уже ж те пиво і люди попили. 


ОЙ ПОСІЯВ МУЖИК 

в 


Швиденько 












































Ой посіяв мужик та й у полі ячмінь. 

Приспів: 

Мужик каже: ячмінь, жінка каже: гречка. 

— Не мов мені ні словечка, нехай буде гречка *. 

Та й уже ж той ячмінь та й у полі зійшов. 

Та й уже ж той ячмінь та й у полі поспів, 

Та й уже ж той ячмінь на ниві пожали, 

Та й уже ж той ячміїнь в снопи пов’язали, 

Та й уже ж той ячмінь у копи поклали, 

Та й уже ж той ячмінь та й перевозили, 

Та й уже ж той ячмінь перемолотили, 

Та й уже ж той ячміїнь в солод поростили, 

Та й уже ж з того солоду пива наварили. 

Приспів: 

Мужик каже: пиво жінка каже: диво! 

Ой зазвав той мужик та й до себе гостей. 

Приспів: 

Мужик каже: гості, жінка каже: люди. 


СІЯВ МУЖИК ПРОСО 

д 



мак. —Ой так чи не так, не-хай бу_ де з про-са мак, з про- са мак! 


Сіяв мужик просо, 

Жінка каже: мак. (2) 

— Ой так чи не так, 1 
Нехай буде з проса мак. ] 2 

Зловив мужик соірку, 

Жінка каже: шпак! (2) 

* Приспів повторюється після кожного рядка аж до нового приспіву. 


- 465 - 



— Ой так чи не так, 1 

Нехай буде з сойки шпак. } 2 

Зловив мужик рибу, 

Жінка каже: рак! (2) 

— Ой так чи не так, 1 
Нехай буде з риби рак! } 2 

Купив мужик штани, 

Жінка каже: фрак! (2) 

— Ой так чи не так, ї 

Нехай буде з штанів фрак. ] 2 

Купив мужик чепець, 

Жінка каже: сак! (2) 

— Ой так чи не так, 1 
Нехай буде з чепця сак! | 2 

Ой мужу мій, мужу, 

Вчини мою волю: (2) 
Потанцюй-но гопака | 

Та й передо мною. } 2 

А мій мужичище 
Взявся за бочище: (2) 

— Гоп, гоп, жінко моя, | 

Нехай буде воля твоя! } 2 

— Подивіться, люди, що я учинила: 
Що я мого мужичка научила гопака! 

— Гоп, гоп, жінко моя, 1 
Нехай буде воля твоя! } 2 


ЧОЛОВІК СІЄ ЖИТО 

Е 


























ЧОЛОВІК СІЄ ЖИТО, ЖІНКА КАЖЕ: МАК, МАК 

Є 



Чо_ ло_ вік сі_ с жи - то, жін _ ка ка- же: мак, мак. 



Чоловік сіє жито, жінка каже: мак, мак, 

Нехай так, нехай так, нехай з жита буде мак. (2) 

Чоловік посіяв гречку, жінка каже: мак, мак. 

Нехай так, нехай так, нехай буде з гречки мак. (2) 

Чоловік уловив щуку, жінка каже: рак, рак. 

Нехай рак, нехай рак, нехай буде з щуки рак. (2) 

Чоловік їде з поля, воли поганяє, 

Його ж жінка іде з корчми, гоцки витинає. (2) 

— Гей, мужу ж мій, мужу, вчини ж волю мою, 

Гей, поскачи гайдука та передо мною. (2) 

Дурний мужичище узявся в бочище: 

— Гей-гоя, жінко моя! Оце й гайдучище! (2) 

— Подивуйтесь, молодиці, що я учинила, 

Що я свого мужика гайдука навчила. (2) 

Подивітесь, люди, мій мужик став паном: 
Жупанина під коліна, підв’язався валом. (2) 

Била жінка мужика, за чуприну взявши, 

А він їй ще й поклонився, шапочку ізнявши. (2) 

— Прости ж мене, мила, що ти мене била, 

Куплю тобі кварту меду і коновку пива. (2) 

— Ой од пива болить спина, а від меду голова, 

Купи ж мені горілочки, щоб я була здорова. (2) 


- 467 - 











^ МІЙ МИЛИЙ ДО ПРОСА І Я ДО ПРОСА 

А 


А мій милий до проса і я до проса, 

А він взутий, а я боса. 

А мій милий до жита і я до жита, 

Він тверезий, а я впита. 

А мій милий до гречки і я до гречки, 
Не будем мати суперечки. 

А мій милий до бані і я до бані, 

Він мужик, а я пані. 


А МІЙ МИЛИЙ ПОГНІВАВСЬ НА МЕНЕ 

Б 

А мій милий погнівавсь на мене — 

Не говорить до мене. 

А мій милий до проса, 

А він взутий, я боса. 

А мій милий до ячменю — 

Купи мені хоч раменю. 

А мій милий до пшенички — 

Купи мені черевички. 

А мій милий до жита — 

Він розсердивсь, я бита. 

Він до гречки, я до гречки — 

Нема у нас суперечки. 

Він в перину, я в перину, 

Я в перині не загину. 

- 468 - 



ТИ, СЕРЦЕ, ЙДЕШ ДО ЖИТА 
В 

Ти, серце, йдеш до жита, 

Й я, серце, йду до жита, 

Ти до жита й я до жита — 

Не буду я в тебе бита. 

Ти, серце, йдеш до гречки, 

Й я, серце, йду до гречки, 

Ти до гречки й я до гречки, 

Би не було суперечки. 

Я, серце, йду до хати, 

Та й ти, серце, йди до хати, 

Ти до хати й я до хати — 

Будем собі балакати. 


ЧОГОСЬ НА МЕНЕ МІЙ МУЖ ВОРЧИТЬ 

Чогось на мене мій муж ворчить, 

Що на мені фартух стирчить. 

Ти, мій мужу, ти, кришталю, 
Стирчить фартух від крохмалю. 

Я свому мужові на злість 
Накрохмалю фартушину, як кість. 

Нехай тобі мать мордує, 

Що сі мені фартух дує. 

Буде тобі мордувати, 

Було зо мнов не лягати. 


ДАЛА МЕНІ МОЯ МАТИ КОЗУ З КОЗЕНЯТКОМ 

А 

Дала мені моя мати козу з козенятком, 

Щоб я не ходила по селі з горнятком. 

Дала мені моя мати ще й мірочку сім’я, 

Щоб моя кізка була хороша на вим’я. 


- 469 - 



Дала мені моя мати ще й мірочку жита, 

Щоб я не була в свого мужа бита. 

Дала мені моя мати ще й мірочку гречки, 

Щоб не було між нас нігди суперечки. 

Піду я, піду я кізку свою продавати, 

Мою кізку люди знають — не хотять купувати. 


ДАЛА МЕНІ МОЯ МАМА КОЗУ З КОЗЕНЯТКОМ 

Б 

Дала мені моя мама козу з козенятком, 

Та щоб же я не ходила по селі з горнятком. (2) 

А я свою козоньку цяпала, цяпала, 

А я своїй лихій долі сметану збирала. (2) 

Поки моя лиха доля сметаноньку їла, 

Доти моя лиха доля на печі сиділа. (2) 

А як моїй лихій долі сметани не стало, 

Тоді мою лиху долю із печі стаскало. (2) 

Стала мене лиха доля по голові бити, 

Стала мною лиха доля землю волочити. (2) 


СКРИПКА БИ НЕ ГРАЛА, ЯКБИ НЕ ТОЙ СМИЧОК 



чо- ло_ вік би Жін_ ку не бив, як_ би не я _ зи _ мок 


Скрипка би не грала, якби не той смичок, 
Чоловік би жінку не бив, якби не язичок. (2) 

Чоловік би жінку не бив ні колом, ні буком, 
Якби вона говорила до нього не з «фуком». (2) 

Чоловік би жінку не бив ніколи, ніколи, 

Якби вона говорила до нього поволі. (2) 

Чоловік би жінку не бив ніколи даремно, 

Якби вона говорила до нього приємно. (2) 


- 470 - 



ОЙ ТАМ, НА ТОВЧКУ, НА БАЗАРІ 
А 



Ой там, на товчку, на базарі, 
Жінки чоловіків продавали. 

Як прийдеться до ладу, 

То я свого поведу та й продам. 

Із лик мотузок ізсукала, 

Взяла свого милого залигала 
Та й повела на базар, 

До терниці прив’язала. 

Як наїхало торгувальниць, 

Як наїхало купувальниць, 
Стали думать і гадать, 

Що за цього мужа дать. 

А за цього мужа треба дати, 

А за цьою мужа треба дати: 
Сорок коней вороних 
Ще й сто рублів золотих. 

Ой стала я, подумала: 

З кіньми треба возиться, 


- 471 


























А з грошима треба носиться, 
А мій милий, чорнобривий, 
До роботи не лінивий, 

Він для мене знадобиться. 

Він насіє, наоре, 

Ні для кого, для мене; 

Ти, мій милий, серденько, 1 ? 
Пожалію я тебе. і ^ 


ОЙ В КИЄВІ НА БАЗАРІ 
Б 

Ой в Києві на базарі (2) 
Жінки мужів продавали. 

Приспів: 

Ой так до ладу, 

Ой так буде ладно, 

А як буде до ладу, 

То й я свого поведу, 

Ой так до ладу, 

Ой так буде ладно! 

Взяла його налигала, (2) 

До терниці прив’язала. 

Сама стала, подумала: 

Чи мені його продати, 

Чи за коня проміняти? 

Мені з кіньми не водиться, 
Мені з грішми не носиться, 
Мені милий знадобиться. 

Він насіє, наоре, 

Він накосить, погребе, 

Він до роду поведе. 

А у мене рід багатий, (2) 
Будуть мене частувати. 


- 472 - 



Будуть повні наливати, (2) 

А я буду випивати. 

Як піду я під свекрову хату, (2) 
Подивлюся, що свекорко робе. 

А свекруха вечеряти варе, (2) 

А свекорко дубиноньку паре. 

Товсту, довгу, сукувату (2) 

Та на мою спину, на пинякувату. 

А мій милий дитину колише: 

— Ану, люлі, мале дитя, спати, 
Пішла мати до роду гуляти. 


НАВГОРОДІ ЛЕВАДА 
А 


Навгороді левада, 

Там зібралась громада, 
Там судили про жінок, 
Пішла жінка на торжок, 
Свого мужа продала 
За три копи без шага 
Та купила три воли, 

Та впорала три лани. 
Насіяла гречухи, 
Наробила бражухи 


Та зібрала жіночок. 
Вражі жінки напились, 
Вони биться завелись. 
Зробив батько помело - 
Три дні хати не мело, 
За чуб батька потягло, 
А матері не дало. 

Купив батько долото, 

А ще й к тому й го-то-т< 


ЗА ГОРОДОМ ЛЕВАДА 
Б 


За городом левада, 

Там збиралась громада: 
Жона мужа продала 
За три копи без шага. 

Та купила три воли, 

Та виорала три лани: 


На первому житечко, 
На другому овесьця. 

На третьому гречухи, 
Та наробила бражухи... 
Взяв дід бабу за крижі 
Та поводив по хижі. 


473 



ЩО У НАШОМУ СЕЛІ 
В 


Що у нашому селі 
Проявилась новина: 

Не велика, ні мала, 

Не велика, ні мала — 
Жона мужа продала, 
Небагато й узяла — 
Півтораста й два рубля. 
Та купила три коні, 


Та впорала три лани, 

Та посіяла жита, 

На другому гречухи, 

А на третьому конопель. 
Як унадиться журавель, 

А я ж тому журавлю 
Києм та ніжки переб’ю! 
Пішов журавель, скачучи 
Скачучи й плачучи. 


НАСТУПИВ КОМАР НА НОГУ, НА НОГУ 

г 

Наступив комар на ногу, на ногу, 

Та пішла жона на базар, на базар, 

Та купувати топора, топора, 

Та зарубати комара, комара. 

Покотилась голова, голова, 

Голова, голова, головушка, голова 
Та під новії ворота, ворота. 

Та там стояла громада, громада: 

Та жона мужа продала, продала, 

Та не дорого — за шага, за шага. 

Та було править три рубля, три рубля, 

Та було справить три плуга, три плуга, 

Та було справить три коня, три коня, 

Та було спахать три лана, три лана. 

Та й насічем табаку, табаку, 

Та й нажнемо три куля, три куля, 

Та зв’яжемо три снопа, три снопа. 

Та лежить сучка й на боку, й на боку, 

Та повнії вуха табаку, табаку. 


- 474 - 




В нашім селі новина, (2) 
Новина, новина, 

Новина, на-на-на-на, 
Новина, новина. 

Жона мужа продала, (2) 
Продала, продала, 
Продала, ла-ла-ла-ла, 
Продала, продала. 

Штири злотих узяла, (2) 
Узяла, узяла, 

Узяла, ла-ла-ла-ла, 

Узяла, узяла. 

Та купила ячменю, (2) 
Ячменю, ячменю, 
Ячменю, ню-ню-ню-ню, 
Ячменю, ячменю. 

Та зробила солоду, (2) 
Солоду, солоду, 

Солоду, ду-ду-ду-ду, 
Солоду, солоду. 

Та зібрала громаду, (2) 
Громаду, громаду, 


- 475 - 





















Громаду, ду-ду-ду-ду, 
Громаду, громаду. 

В тій громаді сім попів, (2) 
Сім попів, сім попів, 

Сім попів, пів-пів-пів-пів, 

Сім попів, сім попів. 

До тих попів сім дяків, (2) 
Сім дяків, сім дяків, 

Сім дяків, ків-ків-ків-ків, 

Сім дяків, сім дяків. 

До тих дяків сім дідів, (2) 
Сім дідів, СІМ ДІДІВ, 

Сім ДІДІВ, ДІВ-ДІВ-ДІВ-ДІВ, 

Сім ДІДІВ, СІМ ДІДІВ. 

До тих дідів сім бабів, (2) 
Сім бабів, сім бабів, 

Сім бабів, бів-бів-бів-бів, 

Сім бабів, сім бабів. 

До тих бабів сім дядьків, (2) 
Сім дядьків, сім дядьків, 

Сім дядьків, ків-ків-ків-ків, 
Сім дядьків, сім дядьків. 

До тих дядьків сім тіток, (2) 
Сім тіток, сім тіток, 

Сім тіток, ток-ток-ток-ток, 
Сім тіток, сім тіток. 

До тих тіток сім діток, (2) 
Сім діток, сім діток, 

Сім діток, ток-ток-ток-ток, 
Сім діток, сім діток. 

До тих діток сім квіток. (2) 
Сім квіток, сім квіток, 

Сім квіток, ток-ток-ток-ток, 
Сім квіток, сім квіток. 


- 476 - 



Я СИ ХЛОПЕЦЬ ГАЗДОВСКИЙ 



Я си хло- пець газ- довс - кий, мам я ка- лап. 



Чер - ве- на ру- жа, дроб- на фі- ял» ка, пря _ шов - ский. 


Я си хлопець газдовский, 

Мам я калап. 

Приспів: 

Червена ружа, дробна фіялка, (2) 
Пряшовский. 

За калап ом дві перка, 

Што мі дала. 

Приспів: 

Червена ружа, дробна фіялка, (2) 
Фраїрка. 

А я свою Тересю 
До Пряшова. 

Приспів: 

Червена ружа, дробна фіялка, (2) 
Одведу. 

А як буде дорого, 

Продам я тя. 

Приспів: 

Червена ружа, дробна фіялка, (2) 
Небого. 

А як буде затаньо, 

Ід'си домів. 

Приспів: 

Червена ружа, дробна фіялка, (2) 
Газдиньо! 


- 477 - 










МАЛИ ТАТО ДВІ КОЗИ 


Мали тато дві кози, 

Та обидві безрогі. 

Приспів: 

І сяк, і так, і так буде, 

Та й обидві безрогі *. 

Тато кози продали, 
Мамці гроші віддали. 

А мамка ся розпили, 

Усі гроіііі пропили. 

Тато ся розгнівали, 
Мамці плечі розмірили. 

Сіли татко коло груби, 
Мамка татка бух у груди. 

Сіли татко коло печі, 
Мамка татка бух у плечі. 


Сіли татко під мисником, 
Мамка татка копистником. 

Сіли татко під лавкою, 
Мамка татка булавкою. 

Сіли татко під столом, 
Мамка татка постолом. 

Пішли татко вішатися, 
Мамка пішла втішатися. 

Лізуть татко на грабочка, 
Мамка дають мотузочка. 

Пішли татко топитися, 
Мамка пішла дивитися. 

Лізуть татко в полонку, 
Мамка татка за головку: 

— Чекай-но ти, старий псе, 
Не будеш ти так усе. 


ДОБРИЙ ВЕЧІР ВАМ, ДІВКИ 


— Добрий вечір вам, дівки, 
Чунь-чай-ра, чу-ра-ра, 

Тепер я вже без жінки. 
Ку-ку! 

Дівки встали і сказали: 

— Чунь-чай-ра, чу-ра-ра, 
Здоров, серце Іване. . 
Ку-ку! 

— А я жінку поховав, 
Чунь-чай-ра, чу-ра-ра, 

А з другою шлюб узяв. 
Ку-ку! 

А з другою шлюб узяв, 
Чунь-чай-ра, чу-ра-ра, 

* Приспів «І сяк, і так, і так 
>ядком. 


Скоро в камеру попав. 
Ку-ку! 

Продай, мила, сапоги, 
Чунь-чай-ра, чу-ра-ра, 
Викупи мене з тюрми. 

Ку-ку! 

— А я сапог не продам, 
Чунь-чай-ра, чу-ра-ра, 

Як попався, сиди там. 

Ку-ку! 

А я сапог не продам, 
Чунь-чай-ра, чу-ра-ра, 

Як попався, кукай там. 
Ку-ку! 

буде» повторюється з кожним парн 



Поуіру>к.ня3/>фл 







СТАРИЙ І МОЛОДА, 
МОЛОДИЙ І СТАРА 


ОЙ ЩО Ж МЕНЕ ЗАСТАВИЛО 
А 


Помірно 

Один 























ді_ тей мно— го, а в мо-ло- до- го аж ні єд - но- го. 


Ой що ж мене заставило 
Вийти замуж за старого? 

Приспів: 

Ой мамцю, люблю Гриця, 
Він на конику вертиться, 
Біла шапка до лиця, 

Люблю Гриця-молодця. 


Гей, да, чула, чула, (2) 

Біла шапка до лиця, 

Люблю Гриця-молодця. 

А в старого дітей много, 

А в молодого аж ні єдного. 

А старенький спати ляже, 

А молоденький правду скаже 


БІДА МЕНЕ ТА ЗАСТАВИЛА 



























Біда мене та заставила 
Вийти заміж та за старого. 

Приспів: 

Ой дьор, я гуляла, 

На бадьор я гуляла, 

Із бадьором стояла, 

На бадьора моргала. 

На музики я вбиралася, 

У постоли узувалася. 

У постоли узувалася, 
Помиями умивалася. 

Помиями умивалася, 

А заткалом утиралася 


А заткалом утиралася. 

У заслонку виглядалася. 

А в заслонку виглядалася, 
А глиною пудрувалася. 

А глиною пудрувалася, 

А буряком ружувалася. 

У постоли узувалася, 

В сіру свиту одягалася. 

В сіру свиту одягалася, 
Перевеслом підв’язалася. 

Перевеслом підв’язалася, 

І так хлопцям подобалася. 


ОЙ ЩО Ж ТЕБЕ ЗАСТАВИЛО 
В 


Ой що ж тебе заставило 
Піти замуж за старого? 
Старий ходе: кахи-кахи, 

Я молода: ухи-ухи! 

Старий ходе, люльку куре, 


А молодий дівчат дуре. 
Я до нього заморгаю 
Чорними бровами, 

А він мене привітає 
Гарними словами. 


Я У МАМКИ ОДНА БИЛА 

Я у мамки одна била, (2) 

На роботу не ходила, 

Гуляю я, гей, гуляю я. 

Лиш файно ня убирала (2) 

Та на танок виправляла, 

Гуляю я, гей, гуляю я. 

Тепер на ня прийшла біда, (2) 
Мушу я іти за діда, 

Гуляю я, гей, гуляю я. 


16 * 


- 483 - 



На дідові я не втрачу, (2) 
Продам діда, куплю клячу, 
Гуляю я, гей, гуляю я. 

Я із клячі шкуру злуплю, (2) 
А за шкуру хлопця куплю, 
Гуляю я, гей, гуляю я. 


МОЛОДА Я МОЛОДИЦЯ, МОЛОДОГО ВІКА 

Молода я молодиця, молодого віка, 

Така гарна, молода, та без чоловіка. 

Ой піду я до попа та й буду просити, 

Віддав мене за біду, не маю з ким жити. 

— Ой ти, попе, ой ти, дяче, обидва-сьте пили, 
То ви мене, молоду, за біду пропили. 

— Молодая молодице не роби ти сварки, 

Бери біду на мотузок, веди на ярмарки. 

Ой прийшла я на ярмарок, не поспіла стати, 
Кричить біда, галасає: «А я хочу спати!» 

Ой прийшла я на ярмарок, не поспіла сісти, 
Кричить біда, галасає: «А я хочу їсти!» 

Я купила булку хліба і бутилку пива, 

Кричить біда: «Не покину, доки будеш жива!» 


НАЩО МЕНІ ТОЙ БАНЯК, ЩО ТЕЧЕ З ВОДОЮ 

Швидко 



На _ що ме _ ні той ба _ няк, що те _ че з во _ до . ю, 




на _ що ме _ не піп звін_ чав з та _ ко _ ю бі _ до _ ю. 


- 484 - 



Нащо мені той баняк, що тече з водою, 

Нащо мене піп звінчав з такою бідою? 

Ой піду я до попа, поговорю стиха, 

Нехай мене розвінчає од такого лиха. 

Ой пішла я до попа, впала йому в ноги: 

— Ой батюшко, батюшко, горе мені, горе! 

А він мене не рятує, а кропе водою: 

— Привикай, привикай з горем та бідою. 

ОЙ ГОЙ ЖЕ, ГОЙ ЖЕ, СТАРИЙ НЕБОЖЕ 

Ой гой же, гой же, старий небоже, 

Змій коло тебе лежати може. 

Я коло тебе, як ягодойка, 

Ти коло мене, як колодойка. 

Я коло тебе, коби калина, 

Ти коло мене, як ордів вина. 

Я В СЕРЕДУ РОДИЛАСЯ, ГОРЕ МЕНІ, ГОРЕ 

А 

Я в середу родилася, горе мені, горе, 

Не піду я за старого: бородою коле. 

А в старого борода, як сніпок у стрісі, 

Моє ж личко рум’яне, як калина в лісі. 

Бо в старого борода — комин затикати, 

Моє ж личко рум’янеє — хлопцям цілувати. 


У СЕРЕДУ ВРОДИЛАСЯ, ОХ, МЕНІ ГОРЕ 

Б 

У середу вродилася, ох, мені горе, 

Пішла б заміж за старого — бородою коле. 


- 485 - 



Ой піду я за такого, що не має уса, 

Він до мене кивне, моргне, а я засміюся. 

Полягаймо на постелю, а він зажартує, 
Пригорне мене до себе, смачно поцілує. 

От такого цілувати мені смачно буде. 
Бородою не коле та й усом не нудить. 


ОЙ ДІДУ, ДІДУ З БОРОДОЮ 

Ой діду, діду з бородою! 

Не подоба тобі вечеряти зо мною. 

В тебе борода припічок замітати, 

В мене личенько молодцям цілувати. 

ОЙ діду, діду з бородою! 

Не подоба тобі обідати зо мною. 

В тебе борода, як віхоть та рогожа, 

А я молода, як повненькая рожа. 


МАМУСЬ МОЯ, ХОВАЙ ЖЕ МЯ 


Рухливо 


• 9 —р-4 



7~*1 


і*_:_ - 








£ 



Ма_ мусь мо_ я, хо_ вай же мя, за ста- ре_ го, ма- меч_ ко, 



за ста_ ре - го, ма- меч- ко, не дай же мя, не дай же мя. 


Мамусь моя, ховай же мя, 
За старего, мамечко, (2) 
Не дай же мя. 

Й у старего сива брода, 

А я млада, мамечко, (2) 
Як ягода. 


Пораджу я сивей бродзе, 
Намочу, ей, мамечко, (2) 

В зимней водзе. 

Буде мокла до йосени, 

Аж се вшитко, мамечко, (2) 
Роззеленить. 


486 - 



ВІТЕР ВІЄ, СОНЦЕ ГРІЄ, ДОЩИК НАКРАПАЄ 

Вітер віє, сонце гріє, доїцик накрапає, 

А мій милий чорнобривий поліг обертає. 

А я поліг обертаю, поліг зелененький, 

Як молодий поцілує — як мед солоденький. 

А я поліг обертаю, поліг вітер сушить, 

А як старий поцілує — як гадина вкусить. 

А як мене поцілує хлопець молоденький, 

А так мені на серденьку, як мід солоденький. 

А як мене поцілує варгатий Микита, 

То так мені на серденьку, як півкорця жита. 


ОТКАЛЬ СОНЕНЬКО СХОДИЛО 


Повільно 



Іп " и р 

-Г-— ■ ■ 

І-Р—■ 


От_ каль со - 

І- і Я Р І-V - 

Г 

нень_ко СХО- ДИ - 

-ч- 

ло, 

~Р -ФЬІ—й- 

от _ каль со - 

9 р г ^ 

нень-ко СХО- д 

А -- 

І-ІЬ* 

и - ло, там дів- ча 

Р 

яб- ЛІНЬ 

са- ди - ло, 

—і-™ 

Д -і - Ц 

г- .-=411 -Я ■ М У 

«аг- V - у — — 

там дів— ча 

яб _ лінь са_ ди _ 

по. 


Откаль соненько сходило *, 
Там дівча яблінь садило. 
Посадило ой глубочко, 
Росній, яблінько, височко, 

В самім вершечку широчко. 
Врод мі яблочко лебо дві, 
Єдно милому, друге мі. 

Бо ми мі дари післати, 
Кому ся маю дістати. 
Дістала би-м ся старому, 
Немило серцю мойому. 


Дістала би-м ся младому, 
Юж мило серцю мойому. 
Як старий легне на ложе, 
Як згниле дровно положив. 
Як младий легне на ложе, 
Як з пави перко положив. 
Як старий дихне на личко, 
Так, як загнила губиско. 

Як младий дихне на личко, 
Яко пахняче зілечко. 


* Кожний рядок повторюється. 


- 487 


ОРЮ Я, ОРЮ Я ЙА В ГОРОДІ ТА КОНИКАМИ 



Орю я, орю я йа в городі та кониками, 

За городом та воликами орю я, орю я! 

Сію я, сію я йа в городі та петрушечку, 

За городом та чорнушечку сію я, сію я! 

Полю я, полю я йа в городі та рученьками, 
За городом та ноженьками полю я, полю я! 

Варю я, варю я йа милому качура в юшці, 

А старому качана в капусті варю я, варю я! 

Сиплю я, сиплю я йа милому та в тарілочку, 

А старому та в черепочку сиплю я, сиплю я! 

Кладу я, кладу я йа милому на кінець стола, 
А старому на кінець порога кладу я, кладу я! 

Стелю я, стелю я йа милому та периночку, 

А старому та рядниночку стелю я, стелю я! 

Ложу я, ложу я йа милого та попід боки, 

А старого стусанами ложу я, ложу я! 


А В КРИНИЦІ ВОДИЦЯ 


А в криниці водиця *, 
Водиця, водиця. 

Ой там орел воду пив, 

Воду пив, воду пив, 

Він не випив, сколотив, 
Сколотив, сколотив. 

Парень дівці говорив, 
Говорив, говорив: 

* Кожний рядок повторюється. 


— Не йди, дівко, за вдовця, 
За вдовця, за вдовця, 

Люби парня, молодця, 
Молодця, молодця. 

А вдовець буде бить, 

Буде бить, буде бить. 

— А я вдовцю угожу, 

У гожу, угожу, 


- 488 - 



Постіль білу постелю, 
Постелю, постелю: 
Під голови каменя, 
Каменя, каменя, 

А під боки раменя, 
Раменя, раменя, 

А під ноги крапива, 
Крапива, крапива. 

Під голову мулиться, 
Мулиться, мулиться, 


А під боки давиться, 
Давиться, давиться, 

А під ноги жалиться, 
Жалиться жалиться. 
Оце тобі, старичок, 
Старичок, старичок, 
Щоб не любив дівочок, 
Дівочок, дівочок, 

Носи шапку на бочок, 
На бочок, на бочок. 


СІЮ Ж Я НА ОГОРОДІ ТА ПЕТРУШЕЧКУ, 

ЗА ОГОРОДОМ ЧОРНУШЕЧКУ 

Сію ж я на огороді та петрушечку, за огородом чорнушечку; 
Полю ж я на огороді та петрушечку, за огородом та 

чорнушечку; 

І рву ж я на огороді та петрушечку, за огородом та 

чорнушечку: 

Ріжу ж я молодому та каплун тлустий, а старому та качан 

капустний; 

Варю ж я молодому та каплун тлустий, а старому та качан 

гризти; 

Даю ж я молодому на полумиску, а старому на тарелиську; 
Стелю ж я молодому та периночку, а старому та вереточку; 
Лягу ж я к молодому та оченьками, а к старому та плеченьками; 
І сплю ж я молодого обіймаючи, а старого одпихаючи; 

Буджу ж я молодого та цілуючи, а старого поштурхуючи. 


НАЩО БУЛО, НАЩО БУЛО СТАРОМУ ЖЕНИТЬСЯ 


Швидко Жартівливо 



На- що 6у - ло, на_ що бу _ ло ста— ро _ му же - 



- 489 



Нащо було, нащо було старому жениться, 

Нащо було, нащо було молодую жінку брать? (2) 

Нащо було, нащо було молодую жінку брать, 

Що не вміє, що не вміє білої постелі слать! (2) 

Я ж старому, я ж старому постіль білу постелю, 

У три ряди, у три ряди каміннячка наложу! (2) 

У три ряди, у три ряди каміннячка наложу, 

А в чотири, а в чотири та колючої шипшини! (2) 
Старий не спить, старий не спить та все богу молиться, 
Що шипшина, що шипшина в боки колеться! (2) 

Ой дай, боже, ой дай, боже, сю маненьку ніч, 

Пішов би я, пішов би я’д молодої жінки пріч! (2) 
































Задумав дідочок, задумав жениться. 

Ой сів, думав, думав, задумав жениться. (2) 

Старої не хочу, молода не піде; 

А хоч вона піде, то й не ляже спати; (2) 

А хоч ляже спати, то й не обернеться; 

А хоч й обернеться, то й не поцілує; (2) 

Ой хоч поцілує, одвернеться, сплюне: 

— Ой у тебе, діду, цапиная борода, (2) 

Цапиная борода, овечая похода, 

А совині очі, недобрі до ночі. (2) 

Поїхав дідочок вранці на торжочок, 

Та купив нагайку, добрую дротянку, (2) 

Та ударив милу він по правому плечу. 

— Ой у тебе, діду, шовковая борода, (2) 

Шовковая борода, а панськая похода, 
Соколині очі, добрий дід до ночі. (2) 


ЗЙ ЗАДУМАВ СТАРИЙ ДІД, ЗАДУМАВ ЖЕНИТЬСЯ 

В 

Ой задумав старий дід, задумав жениться, 

Ой задумав старий дід да молоду брати. 

— Ой як візьму стару бабу, не здужа робити, 

А як візьму молоду, не схоче любити. 

Чи ти бачиш, молода, яка в діда борода? 

— Ой у тебе, вражий діду, цапиная борода, 
Цапиная борода, а собача хода, 

А собача хода, а ведмежий стан, 

Ой ти мені, вражий діду, під мислоньки не підпав. 
Ой як пішов старий дід же на базарище, 

Ой як купив старий дід товсте нагаїще, 

Ой наступив старий дід да й на русу косу. 

— Чи ти бачиш, молода яка в діда борода? 

— Ой у тебе, мій дідусю, шовкова борода, 
Шовковая борода, молодецька хода, 

Молодецька хода, парубоцький стан, 

Ой ти ж мені, мій дідусю, під мислоньки да підпав! 


- 491 - 



ЯК ЗАДУМАВ СТАРИЙ ДІД ТА ТРИЧІ ЖЕНИТЬСЯ 

Г 

Як задумав старий дід та тричі жениться. 

Приспів: 

Ой сів, думав, думав 
Та тричі жениться *. 

Тричі жениться, третю жінку брати. 

Узяв би я стару бабу — не буде робити, 

Узяв би я молоду —• не буде любити. 

А хоч і полюбе — спати не постеле, 

А хоч і постеле, та не ляже спати, 

А хоч ляже спати, та не поцілує, 

А хоч поцілує, та на землю сплюне, 

Та на землю сплюне, на юлицю дуне. 

На юлицю дуне, з хлопцями жартує, 

З хлопцями жартує, все старого суде. 

— Який же ти, старий діду, та тричі прескверний: 
Що у тебе, старий діду, мочуляна борода, 
Мочуляна борода, а свиняча їда, 

А свиняча їда, а кошеча погляда, 

А кошеча погляда, а ведмежа похода, 

Совинячі очі, прескверні для ночі. 

Як поїхав же той дідище та й на базарище, 

Та й купив же той дідище товстий нагаїще, 
Застромив же той дідище та й за поясище, 

Та й узяв же молоду та й за косу руду. 

Як уздріла молода, яка склалась їй біда: 

— Який же ти, старий діду, та тричі хороший: 

Що у тебе, діду, шовковая борода, 

Шовковая борода та ще й панськая їда, 

Та ще й панськая їда, молодецька погляда, 
Молодецька погляда, а козацька похода. 

Що у тебе діду, соколинії очі, 

Соколинії очі, хороші для ночі. 


* Приспів «Ой сів, думав, думав» повторюється з другою половиною 
жного парного рядка. 


- 492 - 



ОЙ ТИ, СТАРИЙ ДІДУ, ЧОМУ СИ НЕ ЖЕНИШ 

Д 

Ой ти, старий діду, чому си не жениш, 
Приспів: 

Гай ду, рудайду, чому си не жениш? * 

Старої не хочу, молода не піде, 

Хоть молода піде, їсточки не зварить, 

Ой #к зварить їсти, та не схоче сісти, 

А хоть сяде їсти, та не подивиться, 

А хоть подивиться, постіль не постелить, 

А хоть і постелить, спатоньки не ляже, 

Хоть спатоньки ляже, то не обернеться, 

А хоть обернеться, то не поцілує, 

А хоть поцілує, то на землю плюне. 

ОЙ ТИ, СТАРИЙ ДІДУ, ЧОМУ СЯ НЕ ЖЕНИШ 

Е 

Ой ти, старий діду, чому ся не жениш? 
Приспів: 

Рум тай діда, дід айда, чому ся не жениш? ** 

Старої не хочу, молода не піде. 

Як молода піде, то їсти не зварить, 

А як їсти зварить, то в миску не вліє, 

А як в миску вліє, на стіль не положить, 

Як на стіл положить, то лижки не подасть, 

А як лижку подасть, то зо мнов не сяде, 

А як зо мнов сяде, то їсти не буде, 

А як буде їсти, то зо мнов не ляже, 

А як зо мнов ляже, то ся не оберне, 

А як ся оберне, то не поцілує, 

А як поцілує, то на землю сплюне: 

— А в тебе, дідище, голова-макітра, 

А в тебе, дідуню, очі, як цибулі, 

А в тебе, дідуню, борода цапача, 

* Приспів «Гай ду, рудайду» повторюється з другою половиною 
ного рядка. 

** Приспів «Рум тай діда, дідайда» повторюється з другою по/ 
ною кожного рядка. 


- 493 - 



А в тебе, дідуню, руки медведячі, 

А в тебе, дідуню, ноги — вовчі лапи, 
Ой пішов дідище та й на ярмарище, 

А купив дідище довгий нагаїще, 

Як зачав дідище й бабу оплітати, 

Як зачала баба по руках цілувати: 

— Йа в тебе, дідуню, головка-маківка, 
Йа в тебе, дідуню, борода золота, 

Йа в тебе, дідуню, рученьки маленькі, 
Ой а ти, дідуню, а сам господарський. 


ПОМІШАВСЯ КОМИШ ІЗ ТРАВОЮ 


Помішався комиш із травою, 

Повінчався старий з молодою. 

Як поїхав старий у поле орати, 

Його ж молоденька у корчму гуляти. 

Як приїхав старий із поля, з орання, 
Його ж молоденька із корчми, з гуляння 

— Що ж це ти, мила, сьогодні робила, 
Що ти мені їсти не зварила? 

— Була, милий, в зеленому лузі, 

Болить, милий, головонька дуже. 

Що ти, милий, думаєш-гадаєш, 

Що ти мені ліків не шукаєш! 

Пішов милий од хати до хати 
Своїй милій ліків добувати. 

Добув милий дубового сала, 

Як помазав, що й шкура одстала. 

Не вспів милий коня осідлати, 

Мила вспіла снідати зготувати. 

Не вспів милий на коника сісти, 

Його мила кличе в хату їсти. 

— Де ж ти, мила, нічку ночувала, 

Десь ти, мила, всю нічку не спала, 

Десь ти, мила, всю нічку не спала 
Що ти мені снідать зготувала? 

— Уже ж, милий, од речі до речі, 
Болять, милий, мої білі плечі. 

Боюсь, милий, твоєї натури: 

Не притулю сорочки до шкури. 


- 494 - 



ДА ПІД ВИШНЕЮ, ПІД ЧЕРЕШНЕЮ 
А 

Да під вишнею, під черешнею 
Стоїть старий з молодою, як з ягодою. 

Да просилася, да молилася: 

— Пусти ж мене, мій старенький, як до батоньки. 

— Не пущу ж я тебе, бо зрадиш мене: 

Хочеш мене, старенького, да покинути. 

— Ой умри, умри ти, старі кості, 

[3]жалься, боже, [з]жалься, боже, моєй молодості. 

А не вмираєт, не пропадаєт, 

Тілько мене, молоденьку, да не забавляєт. 


ОЙ ПІД ВИШНЕЮ, ПІД ЧЕРЕШНЕЮ 



Ой під вишнею, під черешнею, 

Стояв старий з молодою, як би з ягодою. 

Она просилась, она молилась: 

— Пусти ж мене, старий діду, на улицю пщу. 

— І сам не піду, тебе не пущу, 

Бо ти єще молоденька, гуляти раденька. 

— Хоч наважишся, хоч ти напрешся, 

Як я схочу, то і піду, і гуляти буду. 

— Ой не йди, любко, не йди, голубко, 

За то тобі куплю хатку, при ней сіножатку. 

І также ставок і близько млинок, 

Понад краєм горбок і вишневий садок. 


495 - 











— Не хочу хатки, ні сіножатки, 

Ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка. 

Чи не був би гріх і людей всіх сміх. 

Так тратити вік з тобою, бувши молодою? 

Ти старий труп, труп, сиди ж тут, тут, 
Наварила-м тобі каші і два горшки кваші. 

Ти старий дідуга, згнув-єсь ся, як дуга, 
Тобі бабу було брати, не мені вік в'язати. 

Згиньте, пропадьте, старії кості, 

Не сушіте, не крушіте моєй молодості. 

ОЙ ПІД ВИШНЕЮ, ПІД ЧЕРЕШНЕЮ 
В 



сто— яв ста- рий з мо- ло- до- ю, як із я- гід- ко - ю. 


Ой під вишнею, під черешнею 

Стояв старий з молодою, як із ягідкою. (2) 

І просилася, і молилася: 

— Пусти мене, старий діду, на вулицю погулять! (2) 

— Ой і сам не піду, і тебе не пущу, 

Хочеш мене, старенького, та покинуть на біду. (2) 

Куплю тобі хатку і ще сіножатку, 

І ставок, і млинок, і вишневенький садок. (2) 

— Ой не хочу хатки, ані сіножатки, 

Ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка! (2) 

Ти, старий дідуга, ізігнувся, як дуга, 

А я, молоденька, гуляти раденька. (2) 

Ой ізгиньте пропадіте, всі старії кості, 

Не сушіте, не крушіте мої молодості! (2) 

Ти в запічку «ка-хи, ка-хи», я з молодим «хі-хі, хі-хі», 
Ой ти все спиш, а я плачу, тільки літа марно трачу! (2) 


- 496 - 














ОЖЕНИВСЯ ДУРЕНЬ 
Г 


Оженився дурень 
Та взяв глуповату, 

Та не знали, що робити, 
Запалили хату. 

Гори, хата, швидко, 

Щоб далеко видко. (2) 

- Ой ти, дід, дідуга, 
Ізігнувся, як дуга. 

А я, молоденька, 

Гуляти раденька! 

— Я й сам, і сам не піду, 
І тебе не пущу, 

Хочеш мене, старого, 


Покинути самого. 

У мене є ставок, 

У мене є й млинок (2) 

Ще й вишневенький садок. 

В ставочку купаться, 

В млиночку сушиться, 

А в вишневому саду 
Погуляти до ладу. 

— А ставок твій та 

збіжить, 

А млинок твій ізгорить, 

А вишневенький садок 
Та не вроде ягідок. 


ОЙ МІЙ МИЛИЙ ВОШОПРУДЕ 
А 

Жвавенько 



во- шо- пру- де, пу _ сти ме. не ме- жі яю_ де. 



— Ой КО - яи я во- шо-пруд, не йди в яю- ди, си- ди тут. 


ОЙ ДІДУ-НУЖДУБАРЮ 


— Ой діду-нуждубарю, 
Пусти мене, най гуляю. 

— Коли-м дідо нуждубарь, 
Сиди дома, не гуляй! 

— Ой діду-верхоблюде, 
Пусти мене межи люде. 

— Коли-м дідо верхоблюд, 
Сиди дома, блохи пудь! 


Б 

— Ой діду, каже, бику, 
Пусти мене на музику. 

— Коли-м дідо, каже, бик, 
Сиди дома без музик! 

— Ой діду-воробець, 
Пусти мене на танець. 

— Коли-м дідо воробець, 
На ти гроші на танець! 


- 497 - 













МОЛОДІЇ, ГЕЙ, МОЛОДИЦІ 
А 


Помірно 


Мо _ ло - ді 


гей, 


мо - ло — ди - ці! 



Молодії, гей, молодиці! 

Чи такі в вас чоловіки, як і в мене? 

Бо у мене старичище, 

Не пускає на улицю на ігрище. 

А я свого старенького одурила, 

В полив’янім горшку борщу наварила. 

Наварила, поставила, 

Сама пішла на вулицю та й гуляла. 

А з гуляння та додому, 

Зустрічаю старенького на порогу. 

— Де ж ти, мила, ночувала, 

Що ти вчора звечора не бувала? 

— На оборі, мій миленький, ночувала, 
Я твоєї худобоньки доглядала. 

Чорна вівця окотилась 
І рябая корівонька отелилась. 

Чорна вівця та ягничку, 

А рябая корівочка та теличку. 

— Ой дзінькую тобі, мила, 

Що ти меї худобоньки догляділа! 


- 498 



МОЛОДИЦІ МОЛОДІЇ 
Б 


Молодиці молодії! 

Чи добрі в вас чоловіки, чи лихії? (2) 

Ой у мене мужичище, 

Не пускає на вулицю, на гульбище. (2) 

Аж я йому догодила: 

На кроваті білу постіль постелила. (2) 

Постелила ще й приспала, 

Сама пішла на вулицю, погуляла. (2) 

Ой гуляла, не барилась, 

Аж вечірня зіронька закотилась. (2) 

Аж вечірня зіронька закотилась, 

А другая, світовая, нагодилась. (2) 

— Де ж ти, мила, так барилась, 

Що світовая зіронька засвітилась? (2) 

— На оборі ночувала: 

Я ж твою худобоньку доглядала. (2) 

Чорна ярка окотилась, 

А сірая телушечка отелилась. (2) 

Пішов милий провіряти: 

Ні теляти, ні ягняти не видати. (2) 

— Чи ти, милий, оглашонний, 

Чи ти вчора звечора приведьонний? (2) 

Ряба сучка полювала — 

І телята і ягнята похватала. (2) 

ЧИ ТИ КІМИШ, СТАРИЙ ДІДУ, ЯКА БУЛА ВИМОВІ 

А 

Чи ти кімиш, старий діду, яка була вимова, 

Щоб я ішла на гуляння, а ти сидів дома. 

Щоби я шла на гуляння, пити та гуляти, 

А ти, старий, сидів дома дитя колисати. 


- 499 - 



Та прийду я із гуляння та гляну в колиску: 
Моє дитя розповите — я діда по пкску. 


Та не бери, старий діду, дівчину з квітками, 
Бо будеш ти вечеряти в запічку з кицьками. 

Бо будеш ти вечеряти капустяний розсіл, 

Та гірко меш згадувати за свій давній дозір. 
































А ЩО ТОТО ЗА ЧОЛОВІК, ЩО СЯ ЖОНИ БОЇТЬ 

Б 



так тя 6у- ду рай- ту_ ва _ ти, як гу- сар ко- нич- ка. 

А що тото за чоловік, що ся жони боїть? 

Жона в корчмі сидить, пиво п’є, гуляє, 1 ? 

А чоловік дома сидить, діти вповиває. } 2 
Прийшла жона із корчмоньки, глипне у колиску: 
Дитина ся розповила — швак мужа по писку! 
Жойо моя, жоно, за що-сь ня набила? 1 

Дитина ся файно бавить, лем ся розповила. І 2 
Жоно моя, жоно, курта, невеличка, 1 - 

Так тя буду райтувати, як гусар коничка. / 2 


— 501 





































ОЙ ТИ ГРИБ, Я ЯГОДА 
А 


Ой ти гриб, я ягода, 

Ой ти старий, я молода. 
Научила-м ся пити, 

Не хочу робити, 

Взявши мужа за чуприну, 
І схотіла бити: 


— Лежи, мужу, тута, 
Закіль знайду прута. 
Закіль знайшла прута, 
Пересердилася, 

А на свого миленького 
Змилосердилася. 


ОЙ ПІДУ Я ДО МЛИНА 


Б 

Ой піду я до млина, 

А ти, милий, будь дома, 
Паси кури на тоці, 

Най сі каня не дрочить. 
Сказила сі каня, 

Прилетіла зраня, 

І як впала на кура, 

Та й злапала каплуна. 

Як прийшла я од млина, 
«Тю-тю-тю» — та й нема. 

Я милого з гури: 


— Як ти пасеш кури? 
На милого-м сварила: 

•— Як ти пасеш каплуна 
Я милого за чуприну 
Та й кинула у перину: 

— Лежи, милий, тутка, 
Зак я знайду прутка. 

Зак я прутка знайшла, 
Пересердилася, 

А як влягла під перину, 
Перепросилася. 


ЯК ІШЛА Я ДО МЛИНА 


В 

Як ішла я до млина, 

То милому казала, 

Щоб він курам їсти дав 
Та ще й яйця позбирав. 

Як прийшла я із млина, 
«Тю-тю-тю» — курей нема, 
Я милого за чуприну 


Та й кинула під перину, 
Сама пішла на подвір'я 
По велику лозину. 

Як лозину знайшла, 
Пересердилася, 

Сама лягла під перину - 
Вмилосердилася. 


- 502 



А ТАМ ЗА ГОРОНЬКОМ КАНЯ ВОДУ ПИЄ 

г 



А там за гороньком каня воду пиє, 

А яка то пекна річ — жена мужа биє. 

Жена пішла до млина, а муж остав дома, 
Оганяй же какше, най їх каня не плаще. 

Жена пришла додому, не гварит нич никому, 
Лем го взяла за власи: «Яко ганяш какаше?!» 

А я з велькой біди пішов до сусіди: 

— Ой сусідо, сусідонько, злу я жену маю. 

Сто златих мі пропила, кийом ся мя набила, 
Плакати мі не дала, скакати мі казала. 


ДІДУ МІЙ, СВІТЕ МІЙ 

А 


Діду мій, світе мій, 

Шовковая борода, золотії уста! 

Цілувала, милувала, не знала, де діти, 

Да запрягла в борону, стала волочити. 

Ой випрягла з борони да вкинула в ярмо: 

— Соб, соб, старий діду, не їж хліба дармо! 
Муки мені намели, пшона мені натовчи, 
Дров мені нарубай, горілочки розідбай, 

Сядь собі на покуті да й ніженьки підібгай. 
А я ж буду частувать да по повній випивать, 
А ти, старий дідуга, хіба тільки куштувать! 


- 503 - 



Я Ж НА ТЕБЕ, МІЙ МИЛЕНЬКИЙ 
Б 


Я ж на тебе, мій миленький, 
Гомоніла й гомоню, 

Та я ж тобі, мій миленький, 
Та й робити не велю: 

Діжу мені заміси, 

Води мені принеси, 

Дров мені нарубай, 

Сядь та й ніженьки зібгай. 

А я буду гостей звати 
Буду частувати, 

А тебе ж, мій миленький, 
Все буду минати, 

Щоб нас люди не судили, 
П'яницями не робили. 


ЧОЛОВІЧЕНЬКУ-ХЛІБОРОБОНЬКУ 

В 

Чоловіченьку-хліборобоньку, 

Я тебе поцілую в бородоньку. 

Ти ж му кички намели 

І крупець надери, 

Й кабанчика заколи, 

І дрівець нарубай, 

Й горілочки розідбадай, 

Сядь собі на припічку 
І ніженьки підібгай. 

А я буду пити, з кумами гуляти, 
А я тебе буду чаркою минати, 

А щоб ти не впився, 

З припічка не вбився. 

- 504 - 



ТА БУЛА В МЕНЕ ЖІНКА, ТА БУЛА В МЕНЕ ЛЮБКА 



Та була в мене жінка, та була в мене любка, 

Та й послала вона мене у ліс по дрова. 

Та дала ж мені сокиру, та дала ж мені тупую, 

Щоб я утомився, в лісі забарився. 

Мене рік погодив, чорт сокиру ухопив, 

І я не втомився, в лісі не барився. 

Ой була ж в мене жінка, ой була ж в мене любка, 
Та послала вона мене та в поле орати. 

Ой дала ж мені шкапу, ой дала ж мені погану, 
Щоб я утомився, в полі забарився. 

Мене рік погодив, злодій шкапу ухопив, 

І я не втомився, в полі не барився. 

Та була ж в мене жінка, та була ж в мене любка, 
Та й послала вона мене та у млин молоти. 

Та дала ж мені хліба, та дала ж мені черствого, 
Щоб я утомився, хлібом подавився. 

Мене рік погодив, цуцик хліб ухопив, 

А я не подавився і не забарився! 


ОЙ МАВ ЖЕ Я ЖІНОЧКУ 


Ой мав же я жіночку, 
Ой мав же я любочку, 
Та послала мене в ліс, 
Щоби я їй дров приніс, 


Та дала мені сокиру, 
Та дала мені тупую, 
Щоби я втомився, 

В лісі залишився. 


505 








Мені господь погодив: 
Я сокиру загубив, 

Та й я не втомився, 

В лісі не лишився. 

Ой мав же я жіночку, 
Ой мав же я любочку, 
Та послала мене в ліс, 
Щоби я їй дров приніс, 

Та дала мні коника, 

Та дала мні сліпого, 
Щоби-м зачепився, 

В лісі залишився. 

Мені господь погодив: 
Вовчик коня ухопив, 


Я не зачепився, 

В лісі не лишився. 

Ой мав же я жіночку, 
Ой мав же я любочку, 
Та послала мене в ліс, 
Щоби я їй дров приніс, 

Та дала мні хлібця, 

Та дала мні черствого, 
Щоби-м удавився, 

В лісі залишився. 

Мені господь погодив; 
Дощик хлібець розмочи 
Я не удавився, 

В лісі не лишився. 


ОЙ БУЛА В МЕНЕ ЖІНКА 
В 


Ой була в мене жінка, 
Да була в мене любка, 
Та й послала вона мене 
У ліс по дрова. 

Та дала мені сокиру, 

Та дала мені тупую, 
Щоб я утомився, 

В лісі забарився. 

Бог мене погодив: 

Я сокиру поломив, 

Я не утомився, 

В лісі не барився. 

Та дала мені кобилу, 

Та дала мені сліпую, 
Щоб я заблудився, 

В лісі забарився. 


Я не заблудився, 

В лісі не барився. 

Та дала мені хліба, 

Та дала мені сухого, 
Щоб я подавився, 

В лісі забарився. 

Бог мене погодив: 

Хліб собака ухопив, 

Я не подавився, 

В лісі не барився. 

— Ой ти, жінко моя, 

Ой ти, любко моя, 

Дай же мені вечеряти, 
Коли ласка твоя. 

— Стоїть миска під лавс 
Із доброю поправою: 

Що собаці-брехачу, 

То і тобі, орачу. 


Бог мене погодив: 
Вовк кобилу задавив, 


- 506 - 



ТА БУЛА В МЕНЕ ЖІНКА 


Г 

Та була в мене жінка, 

Та була в мене любка, 

Та послала мене в ліс, 1 0 

Щоб я їй дров приніс. / ^ 

Та дала мені сокиру, 

Та дала мені тупую, 

Щоб я забарився, І л 
В лісі заблудився. / ^ 

Але я не горював, 

Бо сокиру поламав, 

Таки не барився, ) ^ 
Додому прибився. ) 

Та добрий вечір, жінко, 

Та добрий вечір, любко, 
Таки буду вечеряти ) ^ 

З тобою, голубко. | ^ 

Та була в мене жінка, 

Та була в мене любка 
Та й послала мене в ліс,) ^ 
Щоб я їй дров приніс. ] 

Та дала мені кобилу, 

Та дала мені сліпую, 

Щоб я забарився, ) ? 

В лісі заблудився. / 

Але я не горював, 

Бо кобилу вовк украв, 

Таки не барився, ) 
Додому прибився. } 

Та добрий вечір, жінко, 

Та добрий вечір, любко, 
Таки буду вечеряти) ^ 

З тобою, голубко. } * 
їй-їй! 


- 507 ~ 



ТА БУЛА В МЕНЕ ЖІНКА 


д 


Та була в мене жінка, 

Та була в мене любка, 

Та послала мене 
В ліс по дрова. 

Та дала мені сокиру, 

Та дала мені тупую, 

Щоб я затомився, 

В лісі забарився. 

А я дрова рубать став 
Та й сокиру поламав, 

Я й не затомився, 

Я й не забарився! 

Та була в мене жінка, 

Та була в мене любка, 

Та послала в поле жати 
Сивая голубка: 

— Іди, іди в поле жати, 
Бо ти бач, що я хорую. 

То мушу лежати. 

Та дала мені хліба, 

Та дала мені черствого, 
Щоб я задавився, 

В полі забарився. 

А я жати як начав, 

А собака хліб украв, 

Я & не задавився, 

Я й не забарився. 

Як додому я прийшов, 

Сів на призьбі під вікном, 
Щось у хаті гомонить: 
Жінка з кумом говорить. 
Взяв я в руки мотузки, 

Що ходив в ліс по в'язки, 


Як у хату ввійшов, 

Жінку за столом знайшов. 
Вона на стіл схилилася, 

Голова болить — журилася. 

Я її легенько взяв, 

До стовпчика прив’язав, 

До стовпчика прив’язав, 

Сам шукати їсти став. 

Найшов курку в ринці, 

В макітерці блинці, 

Під покуттям пляшка стоїть. 

Я за пляшкою нагнувся, 

А під столом кум зігнувся. 

— Чого, куме, тут сидиш, 

Чого на жнива не йдеш? 

А кум каже: «Не погуби», 

А кум каже: «Що хоч роби, 
Щоб сусіди не дізнали 

Й до жінки не доказали». 

— А я ж тебе, куме, 

проведу, 

Не дам тебе, куме, у 

біду. 

А я кума проводжав, 
Макогонів із п’ять дав. 

Надворі узяв притику, 

Набив жінці спину й пику. 
Так я її похорував, 

[Так я її полікував], 

Що вже вранці встала 
Й більш не слабувала, 

Й більш не слабувала, 

В поле мандрувала. 


- 508 - 



ОЙ БІДА, БІДА ШЕВЦЯ ПОБИЛА 
А 


Ой біда, біда шевця побила, 
Жінка його не злюбила. 

Казала вона му черевики шити 
З комарової шкірки. 

А він ї казав дратовці прясти 
З тоненької павутинки. 

Вона му казала рибку ловити 
Без човна, без весельця. 

А він ї казав рибку варити, 
Щоб жива була. 

А вна му казала ту рибку їсти, 
Що жива була. 

А він ї казав ліжко стелити 
На тихім Дунаю. 

А вона му каже спатоньки іти 
По єдвабнім шнурочку. 
Шнурок ся урвав, 

Чорт шевця пірвав. 


ПОБИЛА ШЕВЦЯ ЛИХА ГОДИНА 
Б 

Побила шевця лиха година, 
Шевчиха не злюбила. 

Заставляє шевця черевички шить 
Із комарової шкури 
Шевчисі для натури. 

Заставляє швець дратовку прясти 
З тонкої павутини 
До білої щетини. 

Дратовка рветься, швець сміється, 

А шевчиха сердиться. 

Заставляє шевчиха рибоньку ловить 
Без човна, без невода. 

Заставляє швець рибоньку варить 
Без огню, без полум’я. 

- 509 - 



Та щоб варила і говорила, 
Щоб риба жива була! 
Заставляє шевця білу постіль с 
На тихім Дунаєчку, 

На кленовім листочку. 
Листочок пурнув, 

А швець утонув, 

Шевчиха зосталася — 

Горенька набралася. 


МЕНІ МАТИ НАКАЗАЛА 
А 

Мені мати наказала, 

Щоби-м мужа шанувала. 

А я єго шанувала, 

До отави припинала: 

— Ой їж, мужу, траву тую, 
Заким борщу не зготую. 

Заким борщу зготувала, 

Сім раз ляшка цілувала. 

Як я сіно громадила, 

Ляшка-м собі принадила. 

І ще буду громадити, 

Щоб другого принадити. 

І в копиці поскладаю, 

На третього поморгаю. 

Ляшок любий, ляшок милий, 
Піду з ляшком до могили. 

— Бувай, мужу, здоровенький 
І для другої миленький! 


- 510 - 



ДАЛА МЕНЕ МОЯ МАМКА ЗА ДІДА СТАРОГО 


Б 

Дала мене моя мамка за діда старого 
Та й казала шанувати так, як молодого. 

Вже я єго, моя мамко, шанувати мушу, 

Ой господи милосердний, озьми з нього душу. 

Ой знаю я, молоденька, що йому варити, 
Трохи терби в черепочку та й не посолити. 

Ой знаю я, молоденька, що дідові треба: 

Один камінь під голову, а другий під ребра. 

Ой знаю я, молоденька, йому догоджати, 
Запалити добре в печі та й каглу заткати. 


ВИДАВАЛА МЕНЕ МАТИ ЗА ДІДА СТАРОГО 

В 

Видавала мене мати за діда старого 
Та казала шанувати так, як молодого. 

Та я єго, моя мамко, шаную, шаную, 

До лавиці присилила, кропивов годую. 

До лавиці присилила, щоб він не урвався, 

А під ноги грані кладу, аби зогрівався. 

А під ноги грані кладу, щоби він зогрівся, 

А у личко витинаю, щоби червонівся. 

Та не знаю, моя мамко, що му постелити, 

Два камені узголови, третім навалити. 

Та не знаю, моя мамко, як з ним лічи спати, 
Бербенишу прикотити, сама йти гуляти. 

Та не знаю, моя мамко, що му ізварити 
Капусточки з червочками, попелом підбити. 

Та, господи милосердний, озьми з діда душу, 
Та понеси у гаєчок, та завіш на грушу. 

Буде вітер повівати, душев телепати, 

Буде старий пам’ятати, як молоду брати. 


- 511 



ГОЙ ПІШЛА Я В ЛІС ТА Й ПО ПЕЧЕРИЦІ 

Г 

Гой пішла я в ліс та й по печериці. 

Приспів: 

Вайльо, вайльо, та й по печериці *. 

Печериці не знайшла, трайсту загубила, 

Буде мамка бити, дуже добре знаю. 

Дала мене, моя мамко, за діда старого 
Та й казала шанувати так, як молодого. 

А я діда шанувала, шанувати мушу, 

Господи мій милосердний, возьми з діда душу 
Та й понеси, потелепай на колючу грушу. 

Буде вітер повівати, грушов колихати, 

Буде старий пам’ятати, як молоду брати. 

Коби-с знала, моя мамко, що дідові треба,— 

Два камені через плечі, а третій під ребра. 


ОЙ ЗІЙДУ Я, ЗІЙДУ НА ГОРУ КРУТУЮ 

д 

Ой зійду я, зійду на гору крутую: 

Чи не їде, чи не йде, чи не перечую. 

Ось їде, ось їде, ступає дрібненько, 

Чом не парень чорнобривий, дивітеся, ненько. 

Ненька віри не йняла, за нелюба віддала, 

Та ще мені приказала, щоб нелюба шанувала. 

А я його шаную, як собаку рудую: 

До прикорня припинала, сім день їсти не давала. 

Од прикорня до стола, а він зуби вискаля. 

— Скаль, скаль, сучий сину, поки знайду хворостину. 

Хворостину знайшла та й одсердилася, 

Та на свого дурака змилосердилася. 


Іриспів «Вайльо, вайльо» повторюється з другою половиною кожного 


- 512 - 



НА ПОТОЧКУ-М ПРАЛА 
Е 


Помірно», весело 



На поточку-м прала, 

На вербочку-м клала, 
Поможи ми, пане боже, 
Що-м собі думала. (2) 

Я собі думала 
Хлопця молодого, 

А мене віддали 
За діда старого. (2) 

Як ня віддавали, 

Та так ми казали: 


— Аби-сь, моя доню, 

Діда честовала. (2) 

Я діда честую, 

Честовати мушу. 

— Поможи ми, пане боже, 
Візьми з діда душу. (2) 

Візьми з діда душу 
Та й повісь на грушу, 

Аби старим знати, 

Як молоду брати. (2) 


ОДДАВАЛИ МОЛОДУ 

Оддавали молоду А сєдая борода 

За сєдую бороду. Не пускає нікуда. 

Як пойду я за водой, 

Приспів: Возьму старого з собой. 

Ой калина, ой малина, Возьму старого з собой, 

За сєдую бороду! * Кину в кручу головой: 

Оставайся, чорт сєдой, 

За мной гониться другой. 

Приспів: 

Ой калина, ой малина, 

Літ сімнадцять молодой! 

* Приспів «Ой калина, ой малина» повторюється з кожним парним 
рядком аж до наступного приспіву. 


17 1845 


- 513 - 














НАРВУ ХМЕЛЮ В’ЯЛОГО 


Нарву хмелю в’ялого, 
Напою мужа старого, 
Положу спать на погребі, 
Накрию соломкою, 
Соломкою гречаною. 
Запалю вогнем-полум’ям, 
Сама піду по двору 


Та й крикну я голосно: 
— Ой боже мій, боже 
мій, 

Мого мужа гром побив, 
Мене бог помилував: 
Йа долівку звалилася, 
Соломкою накрилася. 


ОЙ ДЕСЬ ДА Й НЕМА, ДА ПОЇХАВ ДО МЛИНА 

А 

Ой десь да й нема, да поїхав до млина, 

Моя бідна головонька — сама спати лягла. 

Ой десь да й нема, да поїхав за Десну, 

Коли б чорт ухопив, погуляла б весну. 

Ой десь да й нема, да поїхав до млина, 

Коли б його удушило, молебень би найняла. 

Ой десь да й нема, да поїхав за річку, 

Коли б чорт ухопив, поставила б свічку. 


ОЙ БУВ ТА Й НЕМА, ПОЇХАВ НА РІЧКУ 

Б 

Ой був та й нема, поїхав на річку, 

Коли б його чорти взяли, поставила б свічку. 

Ой він знав, нащо брав, я ж йому не рівня, 

Бо він швець, вражий мнець, а я бондарівна. 

Який біс чоловік, така ж його жінка, 

Намочила штани в річці та ще з понеділка. 

Коли б не пив, мене не бив, то може б кохала, 
Тогді б йому щонеділі в головоньці ськала. 


- 514 



ВИДНО ХАТУ, ВИДНО ХАТУ, ВИДНО Й ГРУШУ 

в 

Видно хату, видно хату, видно й грушу, 

Десь мого жениха чорти взяли душу. 

Видно хату, видно хату, видно й сіни, 

Десь мого жениха чорти насіли. 

Ой був да нема, да поїхав до млина, 

Бідна моя головонька — сама спати лягла. 

Ой був да нема, да поїхав на річку, 

Коли б його чорти взяли, одмірила б свічку. 

Ой був да нема, да поїхав у ліс, 

А я дома прошу бога, щоб узяв його біс. 

КОЛИХАЛА МЕНЕ МАТИ ТА Й КАЗАЛА: ЛЮ-ЛЮ 



Колихала мене мати та й казала: лю-лю, 

Як виростеш, моя доню, давай хлопцям дулю. 

Не ти ж мене колихав, не ти ж мене нянчив, 
Бодай же ти не діждав, щоб ти мене навчив. 

А мій милий умер, умер, а в комору дуду запер, 
А я пішла муку брати та й начала в дуду грати. 

Як пішла я муку брати та й начала в дуду грати, 
Пішла же я по коморі і вприсядки, і в долоні. 

Ой дуда моя, дуда, пішла заміж не туда: 

Пішла і я по коморі і вприсядки, і в долоні. 


- 515 - 














ОЙ БУВ, ТА НЕМА 
Б 

Ой був, та нема 
Миленького сокола, 

Та полинув за ліс. 

— Боже, його пришли! 

Ой як жив був, — не любила, 

Як умер — не тужила; 

Хіба тоді затужу, 

Як на лаві положу. 

Як на лавці лежав, 

Тоді було трошки жаль, 

Як із лавки зняли, 

Більше жалю завдали. 

До дзвонаря несуть — то плачу, 

А від дзвонаря несуть — то скачу. 

— Оту лежи в ямі, ЛЦо вірненько любила. 

За що лаяв моїй мамі! Через тую яму 

Гарбузом споминала, На другого гляну: 

Що хороше життя мала; І кивну, і моргну, 
Редькою накадила, До серденька пригорну. 


516 - 





























БОДАЙ БИЛА-М НЕ РОСЛА, ЗА КОГО Я ПІШЛА 

В 

Бодай била-м не росла, за кого я пішла, 

Ні сякий, ні такий, до роботи не швидкий. 

Такий гіркий, як полин, що не можна жити з ним! 

Поки жив — не любила, як умер — не тужила. 

І не буду тужити, бо не било з ким жити! 

Як на лаві лежав, іще било трохи жаль. 

Як узяли тіло з хати, можна било погуляти, 

Поховали під дзвіницев, приложили маглівницев. 

Лежи тепер, трупе, в ямі, не раз ти кляв моїй мамі. 
Лежи, лежи, бодай не встав, чей би ми-сь ліпше дістав 


ЖИВ БУВ - НЕ ЛЮБИЛА 
Г 

Жив був — не любила, 

І вмер — не тужила, 

І на лавці лежить — | 

І не буду тужить. / ^ 

Як у яму опустила, 

І слізоньки не вронила, 
Засипала, закопала 
Ще й ногами притоптала, 
Ще й ногами притоптала, 
Отакечки приказала: 

— По могилі туп-туп, 

Лежи, старий, тут-тут, 

А я, молоденька, 

Гуляти раденька! 

Цибулею подзвонила, 

А тютюном покадила, 

А часником поминала, 

Бо гіркую долю мала, 

Ще й музику найняла, 

І бесіду провела: 

— Отак тобі, стерво, спати, 
Коли не вмів шанувати! 


- 517 - 



ЩО ТОЙ БАТЬКО ЗРОБИВ 

Д 


Що той батько зробив, 
Що він мене оженив? 

За такого мене дав, 
Щастя мені не вгадав. 

Що за мати була, 

Що за такого дала? 

Лучче ж мені не зрости, 
Як за такого йти. 

І високий, і худий, 

Ні з ким вийти до людий, 
І стидкий, і бридкий, 

До роботи не швидкий. 
Як жив — не любила, 

Як вмер — не тужила 


І не буду тужити, 

Бо не було з ким жити. 
Як на лавці лежав, 

То ще жалю завдав, 

Як із лавки взяли, 

То всі жалі забрали. 

Як до гробу йшла, 

То поплакувала, 

Як від гробу йшла, 

То підскакувала. 
Надибала я музики: 

— Ой заграйте мені,— 
Поховала чоловіка, 
Тепер ліпше мені. 


ОЙ НЕНЬКО МОЯ 
Е 


Ой ненько моя, 
Чоловік умира, 

Я рада та рада, 

Та радесенька, 

Та й скоки, 

Та й убоки, 

Та й навприсядки, 
Та за гребінь, 


Та за днище, 

Та й на досвітки! 

І вмер — не 

тужила 

І на лаві лежить — 
Я не буду тужить, 

І до ями несуть — 
Мене танці беруть. 


ГЕЙ, ЖИВ - НЕ ЛЮБИЛА 


Є 


Гей, жив — не любила, 
Як умер — не тужила, 

Та чого мала тужити, 

Як не було з ким житй. 
Як на лаві лежав, 

Десь ми трохи було жаль, 


Як узяли у яму, 

Я за іншими гляну. 

Слава тобі, христе-царю, 

Що мій муж вже на цвинтарі 
І на службу божу дала, 

І ногами притоптала. 


- 518 - 



ЧОЛОВІЧЕ МИКОЛАЮ 


Чоловіче Миколаю! 

Де ж я тебе поховаю? 
Поховаю край долини, 
Щоб по тобі вовки вили, 
Поховаю край Дунаю, 
Сама ж піду погуляю! 
Жив був — не любила, 

І умер — не тужила, 

Хіба ж тоді затужу, 


Ж 

Як на лаві положу, 
Хіба ж тоді заплачу, 
Як у ямі побачу! 
Тютюном поминала, 
Бо гіркеє життя мала, 
Горілкою запивала 
І од горя танцювала, 
Бо печаль була така, 
Що тряхнула гопака! 


І ЖИВ - НЕ ЛЮБИЛА 
З 

Швидко 



бу- яо ме- ні 
гір- ше жа- яю 


тро- хи жаль, 
зав. да- ли. 


І жив — не любила, 

І умер — не тужила, 
Як на лавці лежав, 
Було мені трохи жаль, 
Як із лавки взяли, 
Гірше жалю завдали! 
Як до гробу йшла, 

То й пританцьову¬ 
вала, 

Як од гробу йшла, 

То й вискакувала: 

І милого поховала, 

І ногою потоптала. 


І ніжкою туп-туп — 
Сиди мені тут-тут! 

Сиди мені в ямі, 

Нехай моїй мамі! 

Тепер же я рада, 

Що зійшлася громада. 
Ще й музики найму, 
Щоб заграли по йому! 
Редькою покадила, 

А морквою подзвонила, 
Гарбузою поминала, 

Я ж з ним таке життя 
мала! 


- 519 - 












ЖИВ - НЕ ЛЮБИЛА 


И 


Жив — не любила, Як до гробу волокли, 

Вмер — не тужила Тоді сльози потекли. 

І не буду тужити, Як Давидка поховала, 

Бо не було з ким жити. Ще й ніжкою притоптала: 

Умер Давидко, — Там сиди, нелюб, в ямці 

Поховали, поки видко, Та не клени моїй мамці, 

Як на лаві лежав, Моя мамка господиня, 

Тоді було трохи жаль. За тобою не ходила. 


ОЙ УМЕР МІЙ ДАНИЛКО 


І 



Ой умер мій Данилко, — Ну, лежи, стерво, в ямі, 

Поховала — ніжки видко: Та не лай моїй мамі. 


ОЙ УМЕР САВРАДИМ 
ї 


Ой умер Саврадим 
Та на лавці лежить, 

Його жінка сказилася — 
По горілку біжить. 
Ходила, блукала, 

Мазниці шукала. 

— Ой устань, Саврадиме, 
Кобила й устала. 


Остається хатка 
Ще й цибулі грядка, 

І ставок, і млинок, 

І вишневий садок. 

Що в ставочку покупатися, 
А в млиночку поігратися, 

А в вишневім садку 
Полежати в холодку. 


- 520 














ОЙ УМЕР САВРАДИМ 
Й 




Ой умер Саврадим 
Та й на лавці лежить, 

Його жінка, Саврадимка, 1 
По горілку біжить. } ^ 

І горілку несе, 

І музиків веде: 

— Тепер же я, Саврадиме, 1 
Не боюся тебе! І ^ 


ВЖЕ ТРИ ДНІ Й ТРИ НЕДІЛІ 

Вже три дні й три неділі, 

Як мого мужа комарі з’їли. 

А ще кажуть люди, що я не журюся, 
Ой а я журюся, піду утоплюся. 
Утоплюся нині, нині 
В червонім вині, вині. 

Ах, горе, горе, зажурила-м ся, 
Скрипками, дудками надсадила-м ся. 
Та й ще кажуть люди, що я не журюся, 

- 521 - 
















Ой а я журюся, піду удушуся, 

Удушуся нині, нині 
В пуховій перині. 

Ах, горе, горе, зажурила-м ся, 
Скрипками, дудками надсадила-м ся. 

Та й ще кажуть люди, що я не журилася, 
Ой а я журюся, піду заріжуся, 

Заріжу я нині, нині 
Каплуна по шиї. 

Ах, горе, горе, зажурила-м ся, 
Скрипками, дудками надсадила-м ся. 

Та й ще кажуть люди, що я не журюся, 
Ой а я журюся, піду завішуся, 

Завішуся нині, нині 
Ой хлопцям на шиї. 


КАЖУТЬ МЕНІ ЖЕНИТИСЯ, СВІТЕ МІЙ БІДНЕНЬКИЙ 

Кажуть мені женитися, світе мій бідненький! 

Як ляжу з нею спати, такий молоденький? 

Кажуть мені женитися, стару бабу брати, 

Волю взяти гвер на плечі та й машерувати. 

Машерую, машерую, стану, відпочину, 

А як стану на кватиру — там маю дівчину. 


А Я ЛЮБЛЮ ТУЮ БАБУ, ЩО МАЄ ДОЛЯРИ 

А я люблю тую бабу, що має доляри, 

Я доляри в шаровари, а бабу на мари! 

А я люблю тую бабу, що має ще й гроші, 

А я гроші до кишені, а бабу на ноші! 

А я люблю тую бабу, що має пінєндзи, 

Я пінєндзи перебендзе, а бабу напендзе! 

А я люблю тую бабу, що має маєтки, 

Я маєтки до калитки, а бабов до плитки* 


- 522 - 



КАЧКИ ГРЕЧКУ СШОЛОПАЛИ 


А 

Качки гречку сшолопали... 

— Що ж я, бідний, буду мав? 
А всім хлопцям по дівчині, 
Мені дядько бабу впхав. 

Я на бабі не утрачу, 

Продам бабу, куплю клячу; 
Кляча здохне, шкуру злуплю, 
А за шкуру панну куплю. 


ЧОЛОВІЧЕ-ВАРІАТЕ 

Б 

Чоловіче-варіате! 

Приспів: 

Ну да я, ну да я! 

Нащо жінку продавати? 

— Видить господь-бог із неба — 
На податок грошей треба. 

Що ся лише від податку, 

Куплю собі стару бабку, 

А на бабці ніц не втрачу, 
Продам бабку, куплю клячу, 
Кляча здохне — шкіра буде, 

А за шкіру — панна буде, 

Панна буде коло мене, 

Як та сучка на ремені. 


КУДИ ЇДЕШ, МУЖИЧАНЕ 


В 


Куди їдеш, мужичане? 

На ярмарок до міщанів. 
А що везеш торгувати? 
Везу жінку продавати. 


Я на бабі ніц не втрачу — 
Продам бабу — куплю клячу. 
Кляча здохне, шкуру злуплю, 
А за шкуру дівку куплю. 


523 - 



ОИ ЯК МАВ Я ДВАДЦЯТЬ ЛІТ 

Ой як мав я двадцять літ, 
Зав’язали мені світ. 

Взяв я собі вдовицю — 

Стару бабу Марисю. 

Стара баба Марися 

Ніц не робить — свариться: 

— Неси води, неси дров, 

Бо я хора, ти — здоров! 

Ой коби ми до тепла, 

Бо вже стара допекла, 

Всучу я їй мотузок 
Та й поведу на торжок. 

— Купіть, купіть — дуже красне 
Нема зубів, одні ясна! 

Купці ходять оглядають, 

Бо вже бабу добре знають. 

Баба каже: «Хочу пити!» 

Купив я їй оковити. 

Як ся баба напила, 

То й ногами протягла. 

— Слава ж тобі, Йсусе Христе, 
Не буде ня баба гризти, 

Слава ж тобі, святий царю, 

Що вже баба на цвинтарю. 

А я бабу поховав, 

Ще й ногами притоптав: 

— Лежи, лежи, бабусю, 

Я вже маю Гану сю! 


























ОЙ КИВАЛА МОЛОДИЧКА ПАЛЬЧИКОМ ДО МЕНЕ 

В 


РуХЛИВО 


-А Й—я—^—к-К-1 К • ••• К—-т 

- ^ . - N , 

- Г-Р- - т І І П . ^ . . 1 " 1 Г __ Г . - Л , .-Л... . '■■■ 

ГА~ У ~Т- В - в • в \ я ШГ ~ ш І 

ц_ 

__и_|_ сі_ ж. _ 

^ ^- і - 1 

-1- 

■■ 1 ¥■ .V у - 1 


Ои ни _ ва _ ла мо _ по - дич- паль - чи _ ком на ме не: 



ЧОРНЯВАЯ МОЛОДИЦЯ КИВАЛА НА МЕНЕ 

Г 


„—ІГ-- >-■- 

—к———к - 


—-і-, 


А ’ г ~ ) 



ТЛ, / 1 1 ! І г. 


. А _ іА _1.....,^ ... 

ш _1 

— \1 — \і — \і —^- 

- У р ■'. 1 

-М —к—-к--^ 



Чор _ ня _ ва _ я мо _ ло _ ди _ ця ки . ва _ ла на ме _ не: 


■А Й ч--і-та—г- 

-*-К-К-& 1 ■-К—Г-1-ГТ-п 

чгт:іі--гуг ^-~ " і і п тт~" і/ і і г~\~ -^ г —г— 1 г—ігг" і-н 

ст і 

• -І ' ІГ Г’ я ^ 1 

І ' Ж Я ^ 1 

т г Гі в Г 


•її 




-+—■ р ~іП 

* Я ~т т ^+-Ш1 



4 — « 



Прий_ди ( прий _ ди, мо_ с сер_це ве _ че _ рять до алЄ _ не ме _ не. 


Чорнявая молодиця кивала на мене: 

— Прийди, прийди, моє серце, вечерять до мене. 

Чи ж я тобі не казала, чи не говорила: 

— Прийди, серце, вечеряти, я рибку варила. 

А як рибку ту варила, сім раз куштувала, 

Та все тебе, серце моє, вечеряти ждала. 

Ти не прийшов увечері, а прийшов уранці, 

Ото ж тобі, вражий сину, кісточки на лавці. 

Коли хочеш — гризи кістку, а рибки не буде; 

Я ж хотіла так зробити, щоб не знали люде. 


- 526 - 



МОЛОДИЦЕ МОЛОДАЯ, МАЄШ ЧОЛОВІКА 

Д 

— Молодице молодая, маєш чоловіка, 

Кажеш мені приходити, збавиш мені віка. 

— Ой не бійся, гультяєнку, мого чоловіка, 

Доки в саду барвіночку, доти в нього віка. 

Ой кивала молодиця пальчиком до мене: 

— Покинь, покинь ціп на току та ходи до мене. 

Покинь, покинь ціп на току, а шапку на стозі, 

Та поверни ти до мене, коли по дорозі. 


ПРИЙДИ, ПРИЙДИ УВЕЧЕРІ, Я РИБКУ ВАРИЛ/ 

Е 

— Прийди, прийди увечері, я рибку варила. 

Не прийшов же увечері, а прийшов уранці. 

— Підбирай же, скурвий сину, кісточки на лавці. 
А вже ж мені докучило миленького ждучи... 

Ой з-за гори та з-за кручі риплять вози йдучи, 
Риплять вози та бряжчать ярма, воли ремигають, 
Попереду козаченько в сопілочку грає. 

А сопілочка з барвіночка, горіхове денце — 
Прийди, прийди, козаченько, потіш моє серце! 

ВІН ДО ПЕЧІ Й Я ДО ПЕЧІ 

Він до печі й я до печі, 

А він мене хап за плечі. 

Приспів: 

Говорила, говорила я. 

Я до хати, він до хати, 

А він мене хап за п’яти. 

Я до лавки, він до лавки, 

А він мене хап за халявки. 

Він до сіна й я до сіна, 

Він насмикав, а я й сіла. 


- 527 - 



ПОМАЧАВ НЯ, ПОМАЧАВ 



По _ ма _ мав ня, по _ лла чав, дроб-ний дойд - жик 



при тій аівар.ній дів _ чи _ ні, при тій швар- ній дів _ чи-ні. 


Помачав ня, помачав, 

Дробний дойджик помачав, 
Помачав ня в сашині. 

При тій шварній дівчині. (2) 

— Пуст ня, мила, пуст ня вну, 

Най не стою на дойджу, 

На дойджику не я сам, 

На конику мій сашов. (2) 

— Де-с ся змачав, там ся суш, 

Ти мій фраїр, другий муж, 

Ти мій фраїр звечора, 

А другий муж до рана. (2) 

Чом-єс перше не прийшов, 

Ніж місячик не зайшов? 

— А не міг я, мой мила, 

Мати ми тя бранила. (2) 

БУВ У МЕНЕ ЛИХИЙ МУЖ 

Був у мене лихий муж, 

Був у мене, був у мене лихий муж: 
У комору зачиняв, 

У комору, у комору зачиняв 
Та гуляти не пускав, 

Та гуляти, та гуляти не пускав. 

А я замки ламала, 

А я замки, а я замки ламала, 


— 528 — 



На вулицю тікала, 

На вулицю, на вулицю тікала, 

Поміж челядь гуляла, 

Поміж челядь, поміж челядь гуляла. 
Піють півні, милий йде, 

Піють півні, піють півні, милий йде 
І нагаєчку несе. 

І нагаєчку, й нагаєчку несе: 

— Іди, мила, додому, 

Іди, мила, іди, мила, додому! 

Розломила комору, 

Розломила, розломила комору. 

Та взяв мене за руку, 

Та взяв мене, та взяв мене за руку. 
Повів мене в світлоньку, 

Повів мене, повів мене в світлоньку. 
Та став мене карати, 

Та став мене, та став мене карати, 

Тіло біле краяти, 

Тіло біле, тіло біле краяти: 

— Оце тобі за теє, 

Оце тобі, оце тобі за теє! 

Більше замків не ламай, 

Більше замків, більше замків не ламай, 
На вулицю не тікай. 

На вулицю, на вулицю не тікай. 

По вулиці не ходи, 

По вулиці, по вулиці не ходи, 

Дівкам танців не води, 

Дівкам танців, дівкам танців не води, 
Інших, других не люби, 

Інших, других, інших, других не люби! 

— Будеш мене ховати, 

Будеш мене, будеш мене ховати — 
Буду замки ламати, 

Буду замки, буду замки ламати, 

На вулицю тікати, 

На вулицю, на вулицю тікати. 

Таки буду ходити, 

Таки буду, таки буду ходити, 

Дівкам танці водити, 

Дівкам танці, дівкам танці водити, 
Інших, других любити, 

Інших, других, інших, других любити. 


- 529 - 



ГАЄМ, ХЛОПЦІ, ГАЄМ, ХЛОПЦІ 

— Гаєм, хлопці, гаєм, хлопці, 
Бо чорт мужа несе, 

Як побачить мене з вами, 

Його трясця затрясе. 

Нехай трясе, нехай трясе, 

Як вітер лозами, 

Хлопці мої молодії, 

Погуляю з вами. 


НІХТО НЕ ВИНЕН, САМА Я, САМА Я, САМА Я 



що по_ пю _ би _ па гуль _ тя _ я, гуль _ тя _ я, гуль_тя_ я. 


Ніхто не винен, сама я, сама я, сама я, 

Що полюбила гультяя, гультяя, гультяя. 

А гультяй в корчмі усе п’є, усе п’є, усе п’є, 

Прийде додому — мене б’є, мене б’є, мене б’є. 

А я на теє не дбаю, не дбаю, не дбаю, 

Пійду до сусіди — гуляю, гуляю, гуляю. 

А у сусіди славний син, славний син, славний син, 
Сподобався мені, вражий син, вражий син, вражий син. 

Що то оченьки, як тернок, як тернок, як тернок, 

Що то брівоньки, як шнурок, як шнурок, як шнурок. 

Що то личенько, хоч малюй, хоч малюй, хоч малюй, 

Що то устонька, хоч цілуй, хоч цілуй, хоч цілуй. 

Що то станочок, хоч пиши, хоч пиши, хоч пиши, 

Кого вірно любиш — залиши, залиши, залиши. 


- 530 



НІХТО Ж НЕ ВИНЕН, ТІЛЬКИ Я, ТІЛЬКИ Я, ТІЛЬКИ я 


Б 



Ніхто ж не винен, тільки? я, тільки я, тільки я, 

Що полюбила гультяя, гультяя, гультяя. 

Гультяй не робить, тільки п’є, тільки п’є, тільки п’є, 
Прийде додому — жінку б’є, жінку б’є, жінку б’є. 

Єсть у сусіда гарний син, гарний син, гарний син, 

Там-то хороший, вражий син, вражий син, вражий син. 

Личко біленьке, хоч малюй, хоч малюй, хоч малюй, 

Губки рум’яні, хоч цілуй, хоч цілуй, хоч цілуй. 

Очі чорненькі, хоч дивись, хоч дивись, хоч дивись, 
Хлопець до серця, хоч тулись, хоч тулись, хоч тулись! 


БУВ У МЕНЕ МУЖ, БУВ І ЧОЛОВІК 



Був у ЛАЄ - не муж. був і 40 _ по - ВІК, 



при -В я — зав нит_кс— ю. бив со- ло— мин-ко— ю та ще й не нав-чив. 


Був у мене муж, був і чоловік, 
Прив’язав ниткою, бив соломинкою 
Та ще й не навчив. 

А я стала зла та й спати лягла: 
Устала раненько, вмилася біленько 
Та й поснідала. 


- 531 



Із’їла вола та ще й барана, 

Чотири качечки, два горшки кашечки, 
Три бочки вина — голодна була. 


Три мірки горілки — не п’яна була, 
По воду ішла, задивилася, 

На тонкім леду завалилася. 


І водою йшла, коника вела, 

Поводи порвала, на хлопців моргала... 
Мамусю моя, мамусю моя! 


— Мамусю моя, люблюся бо я! 

— Любися, донечко, як маєш волечку, 
Як бувало я! 


А ХТО ХОЧЕ ГАНДЗЮ ЗНАТИ 
А 


А хто хоче Гандзю знати, 
Прошу мене запитати, 

Я вам скажу правду щиру, 
Тільки прошу, дайте віру. 

Така красна, яко рожа, 

Як тополя, така гожа, 

А в рум’янці така сила, 

Що всі цвіти погасила. 

Зуби, яко перла чисті, 

Циці тверді і паристі, 

А все тіло, як день, біле, 
Куди глянеш — всюди миле. 

Там-то Гандзя, там-то зух, 
Там-то письо, як пампух, 


Там-то брови, там-то очі, 
Цілуй, цілуй, ще ся хоче. 

Як я Гандзю не зобачу, 

То ся тужу, то ся плачу, 
Скоро Гандзя на мня гляне,. 
То вся туга перестане. 

Як я з Гандзею зійдуся, 

Тоді ж то я утішуся; 

Там-то брови, там-то очі, 
Цілуй, цілуй, ще ся хоче! 

Ой най ся багач не хвалить. 
Що мене Гандзя позбавить; 
Не возьме ми жадна сила, 
Бо ми Гандзя, бігме, мила! 


532 - 



А ХТО ХОЧЕ ГАНДЗЮ ЗНАТИ 
Б 


А хто хоче Гандзю знати, 
Прошу мене запитати; 
Прошу тебе — дай мі віру, 
Скажу тобі правду щиру. 
Моя Гандзя, коби рожа, 

Як тополя, така гожа, 

А в рум’янцю така сила, 

Що всі цвіти закрасила! 
Нехай багач ся не хвалить, 
Що мі, Гандзю, тя позбавить, 
Не видре ї жадна сила, 


Мені Гандзя люба, мила. 

Як я Гандзю не зобачу, 
Завжди тужу, завжди плачу, 
Як я, Гандзю, при тобі — 
Моє щастя при мені. 

Як я, Гандзю, од тебе — 

Моє щастя од мене, 

Як я Гандзю зобачу, 

[Я радію і скачу]. 

І чи в сльоту, чи в погоду 
Іду весел на роботу! 


ЧИ Є В СВІТІ молодиця 




Гамд _ зя мо _ я, Гамд_зя люб— ка, Ганд_зя ми _ па - я го_пуб_ к*. 



Чи Є В СВІТІ МОЛОДИЦЯ, 

Як та Гандзя білолиця? 

— Ой скажіте, добрі люди, 
Що зо мною тепер буде? 

П р и с п і в: 

Гандзя моя, Гандзя любка, 
Гандзя милая голубка, 

Гандзя рибка, Гандзя птичка, 
Гандзя цяця-молодичка. 


Гандзю моя, Гандзю мила, 
Чим ти мене напоїла? 

Чи любистком, чи чарами, 
Чи солодкими словами? 


Важка ж моя гірка доля, 
Знать, такая божа воля, 
Щоб ніченьки я не спав. 
За тобою пропадав. 


- 533 - 























Чи я мало сходив світа, 

Чи мало я бачив квіта? 

Чом калина найкрасніша, 
Чого ж Гандзя наймиліша? 

Як на мене щиро гляне, 
Серце моє, як цвіт, в’яне, 

А як стане щебетати, 

Сам не знаю, що діяти. 

Де ж ти, Гандзю, вродилася, 
Де ж ти чарів навчилася, 

Що як глянеш ти очима, 

Я заплачу, як дитина. 


ГАНДЗЮ, ГАНДЗЮ КУЧЕРЯВА 



Гандзю, серце-молодичко, 
Яке в тебе гарне личко, 

І губоньки, і оченьки, 

І ноженьки, і рученьки. 

Гандзю, котко, не цурайся 
Та на волю божу здайся, 
Пригорнись до серця мого 
Та не вважай ні на кого. 

Коли ж твоя така воля, 

Щоб ти мене не любила, 
Лучче ж мені така доля, 
Щоб злюбила мя могила. 





Гандзю, Гандзю кучерява! 

Під решетом ночувала, 

Як решето подереться, 1 ? 
Гандзя лиха набереться! / 1 
Гандзю, Гандзю! Трясця в маму! 
Через тебе впав я в яму, 

Через твої чорні очі 1 
Не спав же я сеї ночі! ] ^ 


- 534 - 



А ТАМ ДОЛОВ, А ТАМ ДОЛОВ 


Швидко 


-0 л ■ -.. 1 

Уиі 








3=1 



Ьй= 

П. 



Б- 


&£=-=—і 

иа. — у - и: — -1 

Ч^— 

V- -1- 1 


Е_| 

у. -1 


А там до _ лов. а там до - лов там да _ ле, там де _ пе. 





А там долов, а там долов, 
Там дале, там дале, (3) 
Танцювала млинаречка 
З млинарем, з млинарем. (3) 

А то за што, а то про што? 
Же добре єй меле, (3) 

Іде мірка за міречком 
На штири каменє. (3) 


Посіяла, посіяла 
На долинці лену, (3) 
Дала би-м ся полюбити, 
Кед би-м мала кему. (3) 

Бо старого не є дома, 

А молодий в месце, (3) 
А учнятко-небожатко 
Не імує єще. (3) 


ТАКА У НЯ ЖОНА КРАСНА 

Така у ня жона красна, 

Як на небі звізда ясна, 

Така вона над жонами, 

Як зірничка над зірками. 

Біда мені з краснов жонов, 
Хлопці ламлють коли за мнов, 
Хлопці ламлють, я горожу, 
Хлопці люблять, я не можу. 


- 535 - 



ГЕЙ, ХОРОША МОЛОДИЧКА МОРГАЛА НА МЕНЕ 

А 

Гей, хороша молодичка моргала на мене: 

— Покинь, покинь молотити та ходи до мене. 

— Ой не піду, бо ся бою, маєш чоловіка, 

Як мя зловить, буде бити, збавить мені віка. 

— Прийди, прийди, гожий хлопче, хотя на годину, 
Я старого бородача пішлю по калину. 

— Піди, старий бородачу, мені по калину, 

Бо я такий кашель маю, що трохи не згину. 

Пішов старий, бородатий, калину ламати, 

Ой привела молодого із сіней до хати. 

Сів він собі в кінці стола, курку обирає, 

Хорошую молодичку д’ собі пригортає. 

— Вийди, доню, на улицю тата визирати, 

А як буде вже близенько, давай мені знати. 

Вийшла доня на вулицю, в білі руки плеще: 

— Гуляй, гуляй, моя мати, не йде тато єще! 

Погляну я в кватирочку — вже старого видко. 

— Увивайся, жвавий хлопче, коло курки швидко? 

Погляну я в кватирочку, старий вже близенько: 

— Ох, де ж я тебе подію, ти моє серденько? 

Сховаю тя, мій миленький, під м’яку перину, 

Сама ляжу на постелі та й скажу, що гину. 

Прийшов старий, бородатий з калинов до хати, 

Як стояла, так упала, почала стогнати. 

— Ой йди, старий, бородатий, купи мені меду, 

Бо щось мені тяжко, нудно, головки не зведу. 

Пішов старий, бородатий меду купувати, 

Гей, вивела молодого до сіней із хати. 


- 536 - 



А я хлопець зуховатий, в свого батька вдався, 
Низом, низом попід плотом, в коноплі сховався. 

Йшли дівчата молодії конопельки брати, 

Не дали мні, молодому, і там погибати. 

Прийшов старий, бородатий та й руками трепле: 

— Який дідько тута був,— іще місце тепле? 

— А ти, старий, бородатий, не вчися брехати, 
Коли який дідько був, то було ж піймати. 


ГАРНИЙ ХЛОПЕЦЬ, ГАРНИЙ ХЛОПЕЦЬ 
МОРГАЄ НА МЕНЕ 
Б 


Швидко 


-Кк . . ■ ■■,-^ І 

_--,-* 



N 



V ■ 

■У--¥~Ч - 1 


Гвр-ний хлолець, гар_ний хлолець мор- га - € на ме — не: 



Ь ГЗ-К-. 




-$ Р V і ■■ |: 

' 41 V «Р-- 



4 ' 1 - ■ - 1 


Прий-ди, прий.ди, сер - це мо _ є, в не - ді - лю до ме _ не. 


Гарний хлопець, гарний хлопець моргає на мене: 

— Прийди, прийди, серце моє, в неділю до мене. 

— Ой не прийду я до тебе, боюсь чоловіка, 

Як попадя, буде бити, вкоротає віка! 

— Прийди, прийди, серце моє, в полудню годину, 
А я свого старенького пошлю по калину. 

Пішов старий, пішов бридкий калини ламати, 

А я свого миленького впустила до хати. 

— Біжи, доню, біжи, доню, тата виглядати, 

Як ітиме з калиною, давай скорій знати! 

Біжить доня, біжить доня та в долоні плеще: 

— Гуляй, гуляй, матусенько, нема тата єп£е! 

Відсунула кватирочку — він уже близенько: 

— Де ж я тебе заховаю, ти ж моє серденько? 


- 537 - 













А я тебе заховаю у себе в кімнаті, 

Сама ляжу на кроваті та буду стогнати. 

— Біжи, старий, біжи, старий, та вколупни меду, 
Ой щось мені трудно-нудно, голови не зведу! 

Пішов старий, пішов бридкий меду колупати, 

А я свого миленького випустила з хати. 

— Біжи, серце, біжи, милий, ярами, горами, 

А як тебе запитають — ходив за волами. 

Біжить старий, біжить бридкий та в долоні клепле: 

— Ой був же тут превражий син, єще місто тепле! 

Гарний хлопець, гарний хлопець, у батька удався, 
Понад яром в конопель сховався. 


ТА ЧОГО ЖУРИТИСЯ, ЯКОЇ НЕВОЛІ 
В 

Та чого журитися, якої неволі? 

Що я добра не зазнаю, а горя доволі? 

— Оддай мене, моя мати, заміж за старого, 

Буду його шанувати лучче молодого. 

Качалочки в головочки, а праничок в боки, 
Терниною вистилала, глодиною вкрила, 

Ой боже мій милостивий, чим я не вгодила? 

— Іди, старий, іди, сідий, у луг по калину; 

Як не підеш по калину, далебі, покину. 

Пішов старий, пішов сідий калини ламати, 

А я парня за рученьку та й ввела у хату: 

— Сідай, парню, хорош-бравий, та й за стіл гуляти. 


-538 - 



МОЛОДАЯ МОЛОДИЦЯ МОРГАЛА НА МЕНЕ 

Г 

Молодая молодиця моргала на мене: 

— Кидай, москаль, ружьє чистить та іди до мене. 

— Ой рад би я і сам прийти,— боюсь чоловіка, 

Як побачить та узнає, вмалить мені віка. 

— Прийди, прийди, москалику, в обідню годину, 
Я свого старого чорта пошлю по калину. 

— Іди, старий, по калину, іди по калину, 

Як не підеш по калину, далебі, покину. 

Пішов старий, бородатий калини ламати, 

А я свого москалика упустила в хату. 

Сидить москаль за столом, вареники ловить, 
Молодая молодиця білі руки ломить. 

Сидить москаль за столом, кудрі завиває, 
Молодую молодицю к серцю прижимає. 

Як послала вона дочку батька виглядати: 

— Гуляй, гуляй, моя мати, його не видати. 

Як глянула за віконце — калина красніє: 

— Де ж я тепер, мій миленький, тебе заподію? 

— Сховай мене, моя мила, в каменні палати, 

Сама ляжеш на кроваті та й будеш стогнати. 

— Іди, старий, бородатий, меду купувати. 

Пішов старий, бородатий меду купувати. 

Пішов старий, бородатий меду купувати, 

А я свого москалика випустила з хати. 

— Іди, іди, москалику, крутими горами, 

Як спита хто, де ти був, скажеш: «За волами». 


- 539 - 



ОЙ СТОЯЛА НА КАМЕНІ, МОРГАЛА НА МЕНЕ 

Д 


І 


Рухливо 


*) р ‘ р р- р р • ■ ^ 


Ой сто. я. ла на на. ме — мі # мор. гв . 




Ой стояла на камені, моргала на мене: 

Прийди, прийди, жвавий хлопче, звечора до мене. 

Прийди, прийди, жвавий хлопче, звечора, не пізно 
Та й посидиш біля мене, заки не завізно. 

Прийди, прийди, жвавий хлопче, я за тобов гину, 

А я свого старенького пішлю по калину. 

Пішов старий, бородатий калину рубати, 

Я хлопчину за ручину та й ввела до хати. 

Поглянула я в віконце, а калину видко: 

—- Тікай, тікай, жвавий хлопче, на дорогу швидко. 

Ой глянула я в віконце — старий на подвір’ю. 

— Головонько моя бідна, де я тя подію? 

Сховаю тя, жвавий хлопче, під білу перину, 

Сама ляжу поверх тебе та скажу, що гину. 

Ввійшов старий, бородатий з калинов до хати, 

Як стояла, та й так впала, почала стогнати. 

— Ой йди, старий, бородатий, питай мені меду, 

Бо я така дуже хора — голови не зведу. 

Пішов старий, бородатий, за медом шукати, 

Я хлопчину за ручину та й вивела з хати. 

А я, хлопець молоденький, в свого батька вдався. 
Низом-низом попід лози, в коноплі сховався. 


- 540 - 










ЧОРНЯВАЯ МОЛОДИЧКА КИВАЛА НА МЕНЕ 

Е 

Чорнявая молодичка кивала на мене: 

— Ходи, парень, ходи, бравий, гуляти до мене. 

— Ой рад би я, молодице, до тебе ходити, 

Та боюся чоловіка, щоб не вмалив віка. 

— Ходи, парень, ходи, бравий, в обідню годину, 
А я свого чоловіка пошлю по калину. 

— Іди, старий, іди, сивий, у луг по калину; 

Як не підеш по калину, я тебе покину. 

— Треба іти. 

Пішов старий, пішов сивий калини ламати, 

А я нишком, попід стрішком та мерщій до хати. 

— Проворний був. 

Та й засіли з красним парнем рибоньки кушати, 
Та й послали мале дитя батька зустрічати. 

— Як дозорця. 

Іде дитя, іде мале та в долоні плеще: 

— Гуляй, гуляй, моя мамо, чортма батька єще. 

— Дитя було! 

А я ж тому та дитяті віроньки не ймала, 

Відчиняла віконечко й сама виглядала. 

Несе старий, несе сивий калинові віти: 

— Ой де ж тепер, красний парень, мені тебе діти 
— Ускочила! 

Взяла парня за рученьку, повела в кімнату, 

Сама ж лягла на порозі, почала стогнати. 

— Захворіла. 

— Піди, старий, піди, сивий, та вколупни меду, 
Ой щось мені тяжко-важко, й голови не зведу. 

— Якби взяв ломаку! 

Пішов старий, пішов сивий меду колупати, 

Взяла парня за рученьку та й вивела з хати. 

— Викрутилась! 

— Іди, хлопче, іди, бравий, степом та ярами. 

Як хто спита, куди ходив, скажеш: «За волами». 

— Ще й навчила. 


- 541 



МОЛОДИЦЯ КАТЕРИНА 
Є 



Мо _ ло _ ди _ ця Ка _ те _ ри _ на мор _ га _ 


-4т-^- 

-V— 


_Ч с 1 

. 

у=н 

к — мп 

В, Гг ^ 

4 — 



п ^ 1 


р_ 



_с на ме _ не, мор _ га _ € на ме _ не — Прий.ди прий_ди. 


-Е-;—:— ■ Г---Т , - II 7— . і к - 11 .г . 1 і» 











-* 




гар_ ний хлоп- че, зве _ чо _ ра до ме _ не 1 уу -ра до ме _ не' 


Молодиця Катерина 
Моргає на мене: (2) 

— Прийди, прийди, гарний хлопче, 
Звечора до мене! 

— Ой не прийду, бо ся бою: 

Маєш чоловіка, (2) 

Як застане — буде бити, 1 
Збавить мені віка. І ^ 


— Прийди, прийди, гарний хлопче, 
В полудню годину, (2) 

А я свого старенького | 

Пішлю по калину. } ^ 

Пішов старий, бородатий 
Калину ламати, (2) 

Як вискочить гарний хлопець 1 
З конопель до хати! ] ^ 

— Ідіть, діти, на могилу, 

Ідіть, діти, швидко! (2) 

Ідіть, діти, подивіться, | 

Чи тата не видко! } ^ 

Ідуть діти із могили 
Та в долоні плеіцуть: (2) 

— Пийте, мамко, і гуляйте, 1 

Бо татко не йде ще! } ^ 


- 542 - 



Аж поглянула в віконце: 
Старий на подвір’ю. (2) 

— Де ж я тебе, гарний хлопче, 
Де ж я тя подію? 




2 


Сховаю тя, гарний хлопче, 

Під білу перину, (2) 

Сама ляжу на перину, | 

Скажу, що я гину. / ^ 

Ввійшов старий, бородатий 
З калинов до хати: (2) 

— Щось я видів, щось я бачив 
Та й не зміг пізнати. 


— Ой ти, старий, бородатий, 
Не вчися брехати: (2) 

Як-ись видів, як-ись б