Skip to main content

Full text of "Донаукові зацікавлення українським фольклором та етнографією"

See other formats


Розвідки 3 матеріали 


ДОНАУКОВІ ЗАЦІКАВЛЕННЯ 
УКРАЇНСЬКИМ ФОЛЬКЛОРОМ ТА ЕТНОГРАФІЄЮ* 


Роман КИРЧІВ 

3. Фольклорна традиція в культурному жит¬ 
ті України XVIII — початку XIX ст. 

Це широка й багатоаспектна проблема, 
яка вже має певне дослідницьке опрацюван¬ 
ня. Тут звернемо увагу на основні відомості, 
що засвідчують функціональну значущість 
фольклорної традиції в духовному житті на¬ 
шого народу та нарощення нових якісних еле¬ 
ментів у зацікавленні нею письменних людей. 

Після Переяславської угоди 1654 року і 
смерті Б. Хмельницького в 1657 році посту¬ 
пово зводяться нанівець завоювання великого 
повстання українського народу, посилюється 
влада над ним чужоземних поневолювачів — 
московських на українському Лівобережжі та 
польських — на Правобережжі. В Україні 
настала пора, яку історики назвали “Руїною ”. 
Спроби свідомішої патріотично налаштованої 
частини козацької старшини зарадити ескала¬ 
ції московської експансії в Україні, врятувати 
козацький устрій зазнають краху, особливо 
після полтавської катастрофи 1709 року, пер¬ 
манентного зневладнення гетьманської автоно¬ 
мії внаслідок центристської політики росій¬ 
ського самодержавства, врешті зруйнування 
Запорізької Січі в 1775 році й остаточного 
скасування Гетьманщини 1781 року та окре¬ 
мого козацького війська в 1783 році. 

Ці надто несприятливі для українства 
суспільно-політичні обставини ускладнювали¬ 
ся ще й інтенсивним процесом денаціоналіза¬ 
ції — змосковщення і полонізації — вищих 
верств українського суспільства, українського 
панства, яке намагалося пристосуватися до іс¬ 
нуючих умов і в такий спосіб зберегти свої 
маєтки й привілеї. Централізаторська і асимі¬ 
ляторська політика панівних режимів була 
відповідним чином спрямована і на українське 
церковне життя та освіту. 

У цих умовах традиційно-побутова культу¬ 
ра українського селянства і простого міщанства, 
народна мова, звичаї, обряди, усна словесність 
простого люду залишаються головними етно- 
визначальними й етноінтегруючими показника- 

* Закінчення. Початок див. у №1-2/2005 


ми й чинниками українства. І саме звідси, з ни¬ 
зів, продовжується оживляюча дія і вплив ук¬ 
раїнського духу на свідомість і почуття пред¬ 
ставників тієї частини української еліти і 
письменних людей, яка ще не втратила зв’язку 
зі своїм народом і почуття обов’язку перед ним. 

Стосовно вияву дії українського фольк¬ 
лорного чинника і зацікавлення ним, то в за¬ 
значений період маємо чимало відповідних 
фактів. Згрупуємо їх у кілька функціонально- 
тематичних циклів, у яких можемо вказати 
лише на найзначніше і найхарактерніше. 

Твори українського фольклору в рукопис¬ 
них і друкованих збірниках XVIII — початку 
XIX ст. Згадувана вище практика записуван¬ 
ня популярних пісень та інших видів народної 
словесності в рукописні збірники та пісенники 
перейшла й у XVIII ст. Більше того, на осно¬ 
ві відповідних численних фактів можна тверди¬ 
ти, що ця традиція тепер набула значного по¬ 
ширення і розвитку на всій етнографічній 
території України. Такі пам’ятки маємо не 
тільки з Наддніпрянщини, а й з Галичини, За¬ 
карпаття та Буковини. Вони виготовлялися 
письменними людьми, зокрема писарями, спу- 
деями навчальних закладів, дяками, священи¬ 
ками міщанами, — для власного вжитку, а ін¬ 
коли на замовлення й на продаж. Переважно 
такі збірники — анонімні, у деяких зафіксова¬ 
ні в кінці імена записувачів типу: “Вьіписал 
писец сотенньш золотоношской канцелярій 
Андрей Сербиненко ”, “Псалмьі и ггЬсньї вьі- 
писаніе капнистом Андреем Ищенком 
1782 года ”. Часом вносилися і жартівливі зас¬ 
тережні чи охоронні записи від можливих кра¬ 
діїв таких збірників: “Хто отсіи псалмьі может 

украсти, то будет он сто год свьіні ьіз усього 

”132 

світа из усим своїм нащадком пастьі . 

Поряд з народними піснями в збірники 
записувалися й новоскладені авторські пісні, 
що були відгуком на ті чи інші події суспіль¬ 
ного життя свого часу, а також виражали пе¬ 
реживання й настрої інтимного характеру. 
Вносилися і взоровані на народні пісні скла¬ 
дання як світського, так і духовно-релігійного 
характеру й самих записувачів. Увесь цей ма- 





Розшдіш І матеріали 


теріал цікавий з погляду характеристики ду¬ 
ховного життя українського суспільства дру¬ 
гої половини ХУІІ-ХУІІІ ст. У таких запи¬ 
сах до нас дійшли з того часу пісні й вірші 
про Хмельниччину (“Висипався Хміль із мі¬ 
ха”, “Дума козацька о Берестецькім звичен- 
стві”), про пиху пана Потоцького, здобуття 
Варни козацьким військом у 1605 році, Саву 
Чалого, козака Швачку та ін. До речі, один 
з варіантів пісні про Саву Чалого виявлений 
у пісеннику від 1797 р. в с. Флоринці на 
Лемківщині. Він відзначається повнотою тек¬ 
сту і лемківським говірковим забарвленням 133 . 

Ці збірники особливо цінні тим, що до¬ 
кументують побутування в той час багатьох 
українських пісень, подають їх тексти, непо¬ 
одинокі з яких у XIX—XX ст. були зафіксо¬ 
вані фольклористами в різних варіантах, а де¬ 
які живуть і досі. Приміром, у рукописному 
збірнику Д. Рудницького кінця XVII — по¬ 
чатку XVIII ст. записаний один з перших ва¬ 
ріантів і досі популярної пісні “Гей на горі та 
женці жнуть” (“Гой на горі женці жнуть” 134 ). 

Інший збірник того ж часу містить запис 
тексту відомої в пізніших варіантах пісні “Ой го¬ 
ре тій чайці, чаєчці небозі”, автором якої деякі 
дослідники вважають гетьмана Івана Мазепу (а 
також Богдана Хмельницького). Примітна варі¬ 
антна близькість цього тексту (“Ой біда, біда 
мні, чайці небозі” 133 ) з тим, що подав М. Мак¬ 
симович у своєму першому збірнику українських 
пісень (“Ой, біда, біда чайці небозі” 136 ). 

Чимало пісень є відгуком козацької доби: 
про прощання козака з дівчиною, що “вивела 
кониченька й осідлала”, побут козаків — “Ой 
на річі на Самарі сила пороми носит, Ой не 
один козаченько гетьманонька просит”; про бо¬ 
ротьбу з татарами, турками, поляками. Є пісні 
баладного характеру й поодинокі обрядові. 

Проте переважну більшість репертуару 
рукописних збірників і пісенників XVIII ст. 
становлять пісні побутового змісту, зокрема 
про кохання. їх кількість досить значна вже в 
збірниках XVII ст., тепер же — їх багато. 
Дослідник української пісенності Ф. Колесса 
констатує і велику розвинутість її формальних 
ознак: “Вже в записах із кінця XVII в. роз¬ 
гортається перед нами величезне багатство пі¬ 
сенних форм, у якому заступлені всі найваж- 
ніші фасони вірша і строфи, відомі з 

”137 

теперішніх українських народних пісень . 


- 


Немає можливості докладніше зупинити¬ 
ся на огляді цього матеріалу, тому обмежимо¬ 
ся лише стислою інформацією про нього на 
основі дослідницької літератури. 

У згадуваному збірнику бібліотеки Чар- 
ториських (у Кракові) з кінця XVII ст. з 68 
українських пісень — 60 любовних 138 . Є такі 
пісні поміж побожними псалмами і віршами в 
співанику з Тернопільщини, опублікованому 
М. Грушевським за рукописом початку 
XVIII ст. 139 Багато їх зразків подає у своїх 
дослідженнях і публікаціях рукописних збір¬ 
ників ХУІІ-ХУІІІ ст. Володимир Перетц, 
особливо в праці “Новьіе данньїе для истории 
старинной украинской лирики”, де описує два 
співаники — один кінця XVII — XVIII ст., 
другий — середини XVIII ст. 140 

На народні й напівнародні пісні в галиць¬ 
ких і закарпатських рукописних збірниках 
вказує Іван Франко у своїй праці “Карпато- 
руське письмеництво XVII—XVIII вв.” 
(1900) 141 Багато такого матеріалу в працях, 
присвячених дослідженню рукописних збірни¬ 
ків і пісенників, Володимира Гнатюка 142 , Ми¬ 
хайла Возняка 143 , Василя Щурата 144 . Юліан 
Яворський оприлюднив цінну інформацію про 
значну кількість рукописних збірників 
XVIII — початку XIX ст. з Галичини і За¬ 
карпаття та опублікував численні тексти вмі¬ 
щених у них українських пісень, у тому числі 

о 145 

и народних . 

У XVIII ст. українські пісні набувають 
поширення і в російських рукописних збірни¬ 
ках. Твори української усної народної поезії, 
як і літературної, проникали в Москву ще ра¬ 
ніше. Вони потрапляли сюди писемним шля¬ 
хом, а особливо — усним: їх приносили співа¬ 
ки і знавці українського співу, які, за 
свідченням джерел, уже з першої половини 
XVII ст., були присутні навіть при царсько¬ 
му дворі 146 . Входження української пісні в ро¬ 
сійське середовище зростало з посиленням 
українського впливу на освіту Росії у 
XVII ст. та зростанням кола любителів укра¬ 
їнського світського і церковного співу в Мос¬ 
кві 147 . Далі цей процес активізувався і збага¬ 
тився новими елементами в руслі 
Петровських реформ та здійснення російської 
анексії України в XVIII ст. Українська пісня 
здобувала собі дедалі більше прихильників се¬ 
ред великоросів: “Українські бандуристи ... 



I8§N 0130-6936 » НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ • 3/2005 


появлялися в кращих домах Петербурга і бу¬ 
ли дуже любленими” 148 . 

Отже, на хвилі цього зростаючого заці¬ 
кавлення українською піснею, вона проникає 
і на сторінки рукописних збірників та пісен¬ 
ників, які в XVIII ст. стають своєрідною мо¬ 
дою серед письменних людей Росії. Дослід¬ 
ник багатьох із цих збірників В. Перетц 
констатує, що в них фігурують українські на¬ 
родні пісні, записані часто попсованою укра¬ 
їнською мовою 149 . Факт широкої участі укра¬ 
їнського народнопісенного матеріалу в 
російських рукописних збірниках XVIII ст. 
підтверджує і російський фольклорист та лі¬ 
тературознавець Олександр Позднєєв у док¬ 
торській дисертації “Рукописньїе песенники 
ХУІІ-ХУІІІ ВВ.” (1956) 150 . 

Інтерес до народної пісні й популярність 
рукописних пісенників стали поштовхом до 
появи російських друкованих пісенників. З 
70-х років XVIII ст. і в перші десятиліття 
XIX ст. таких видань, за підрахунками укра¬ 
їнського фольклориста і літературознавця 
Павла Попова, було здійснено близько 50 Ь1 . 
І майже в кожному з них були вміщені укра¬ 
їнські пісні. Непоодинокі з останніх часто пе¬ 
реходили з одного видання в інше, передру¬ 
ковувалися дослівно або з певними змінами. 
Але й при цьому, за даними того ж ученого, 
у російських пісенниках того часу було над¬ 
руковано до 100 окремих українських пісень, 
а з варіантами — до 500 Ь2 . 

Першим у ряді цих видань був пісенник 
Михаїла Чулкова “Собрание разньїх песен”, 
що вийшов у Петербурзі чотирма частинами в 
1770—1774 роках (друге видання — там же, 
1776 р.). У 1780—1781 рр. пісенник М. Чул¬ 
кова перевидав у Москві російський літератор 
і культурний діяч Ніколай Новіков під назвою 
“Новое и полное собрание российских пе¬ 
сен...” з доповненням п’ятою і шостою части¬ 
нами. У четвертій частині цього видання пода¬ 
но 17 українських народних пісень, більшість 
яких — відомі з пізніших записів (“Ах, під 
вишнею, під черешнею стояв старий з моло¬ 
дою”, “Да орав мужик при дорозі”, “Да в ти¬ 
хого Дунаєчку, Да в крутого бережечку”, 
“Скажи мені, соловейку, правду” та ін.). 

До того часу належать і перші публікації 
в російських виданнях українських пісень з 
мелодіями. Це, зокрема, надруковані в мос¬ 


ковському журналі “ Музьїкальньїе увеселе- 
ния” за 1774 Р „ № 2 — тонкова пісня “Дер- 
гунець ”, а в № 4 — “Ой під вишнею, під че¬ 
решнею” 153 . Кілька українських пісень з 
мелодіями було надруковано в третій і четвер¬ 
тій частинах збірника “Собрание русских 
простих песен” (Санкт-Петербург, 1776, 
1778, 1779, 1779), укладеного і виданого в 

чотирьох книгах музикантом і співцем при 
царському дворі Василем Трутовським. Він 
був родом з України і подані в його збірнику 
українські пісні з нотами (“Ой гай, гай зеле¬ 
ненький”, “Ой кряче, кряче та чорненький 
ворон”, “На бережку у ставка” та ін.), напев¬ 
не, були записані ним самим. Останню назва¬ 
ну пісню він видав також окремо в обробці 
154 

для хору і оркестру . 

Українські пісні з мелодіями потрапили 
до одного з найзначніших російських збірни¬ 
ків пісень кінця XVIII — початку XIX ст. 
“Собрание народних русских песен с их го¬ 
лосами; музику для фортепиано поло жил 
Йван Прач” (Санкт-Петербург, 1790) 155 . У 
збиранні матеріалів, підготовці і виданні цьо¬ 
го збірника великою мірою прислужився відо¬ 
мий російський культурний діяч XVIII ст. 
Ніколай Аьвов, роль Івана Прача — чеха за 
походженням, композитора і вчителя музики, 
мабуть, як це мовиться в заголовку, зосеред¬ 
жувалося на записі й гармонізації мелодій. У 
першому виданні вміщено 6 українських пі¬ 
сень, у другому — 16. Як видно із частого 
друку цих пісень у різних збірниках, вони на¬ 
лежали до найпопулярніших у середовищі то¬ 
гочасної російської публіки. 

У цілому ряді інших російських друкованих 
пісенників кінця XVIII — початку XIX ст. по¬ 
даються українські пісні з мелодіями і без. У 
деяких виданнях вони представлені окремо. 
Наприклад, у пісеннику з інтригуючою назвою 
“Молодчик с молодкой на гулянье с песенни- 
ками, или собрание любовньїх, нежньїх, аллего- 
рических, пастушьих, ухарских, простих, дере- 
венских, старинньїх и нових песен” 
(Санкт-Петербург, 1790) на сторінках 
169-182 подано 15 українських пісень — пере¬ 
важно веселого, жартівливого змісту. 

Присутність українських пісень часто 
афішується вже в заголовках видань різних 
пісенників: “Песенник (новий российский) 
или собрание любовньїх, хороводних,., мало- 


§4 



Розшдіш І матеріали 


российских, козацких...” (СПб., 1791), “Пе- 
сенник (избранньїй, или собрание наилучших 
старинньїх и самих новейших, нежньїх,.. ма- 
лороссийских... и других песен” (СПб., 
1792), “Песенник (новейший всеобщий) или 
собрание лучших всякого рода песен, как то: 
любовних, ... малороссийских...” (Москва, 
1800), “Всеобщий новоизбранньш песен¬ 
ник... содержащий в себе песни, арии и хо¬ 
ри... малороссийские...” (Москва, 1805, 27 
укр. пісень). Окремо подані українські пісні в 
збірниках “Избранньїй песенник, или собра¬ 
ние наилучших старих... российских песен” 
(Москва, 1795, перевидання — 1798), “Са¬ 
мий повнейший отборнейший Московский и 
Санктпетербургский песенник...” (Москва, 

1799), “Новейший и полньш российский об- 
щенароднмй песенник...” (Москва, 1810, 23 
укр. пісні), “Новейший всеобщий песенник...” 
(Москва, 1810, 32 укр. пісні), “Новейший и 
отборнейший всеобщий песенник...” (СПб., 
1812, 19 укр. пісень). 

Подібного типу пісенники з більшими чи 
меншими добірками українських пісень вихо¬ 
дили в Петербурзі та Москві й у всі наступ¬ 
ні роки, у деякі навіть по кілька таких видань 
(напр., у 1817 — три) “Новейший, всеобщий 
и полньш песенник...” (СПб., 1819) подає 38 
українських пісень. 

Усе це були видання на задоволення по¬ 
питу, вони мали ширпотребівський, комерцій¬ 
ний характер. Проте вони яскраво показують, 
наскільки така потреба, в тому числі й щодо 
українських пісень, була значною серед того¬ 
часної російської читаючої громади. Зростан¬ 
ня кількості українських пісень у цих видан¬ 
нях засвідчує попит на них і їх популярність 
у загалі російської публіки. 

Взагалі український пісенний репертуар у 
рукописних пісенниках (без сумніву, збереже¬ 
них і виявлених досі лише частково) та в дру¬ 
кованих виданнях XVIII ст., переконує у ве¬ 
ликій розвинутості української народної пісні 
того часу, інтенсивності її побутування й попу¬ 
лярності не лише в середовищі суспільних ни¬ 
зів, а й виходу до письменних і вищих сфер та 
й поза власні етнічні межі. Цей репертуар 
складений головно з пісень побутового, любов¬ 
ного, жартівливо-гумористичного змісту. У 
ньому мало історичних українських пісень (у 
російських рукописних і друкованих пісенниках 


- §8 


трапляються лише поодинокі, в українських 
рукописних збірниках — їх більше) і невелика 
частка обрядових пісень. Хоч немає сумніву, 
що обрядові пісні всіх родових циклів і жанро¬ 
вих груп, які генетично сягають давнини і бу¬ 
ли зафіксовані в XIX - XX століттях, не мог¬ 
ли не зберегти свою тяглість у XVIII ст. Те 
саме стосується і багатого масиву історичних 
пісень та дум, пов’язаних своїм виникненням з 
козацькою добою й історичними подіями 
ХУІІ-ХУІІІ ст., який зібрався переважно на 
основі записів пізніших століть. 

Поширеність і популярність українських 
пісень засвідчують також згадки й описи їх 
побутування у писемних джерелах XVII — 
XVIII ст., записи їх текстів у різних архівних 
матеріалах. Так, український учений В. Щу- 
рат звернув увагу на записи чотирьох україн¬ 
ських пісень, датовані 1707 І ОДИН — 1740 
роками, внесені писарем у книги Львівських 
городських актів, призначені для записів по¬ 
важних офіційних справ Ь6 . 

Слід зазначити, що крім народних пісень 
джерела XVIII ст. містять відомості й про ін¬ 
ші жанри українського фольклору, а також за¬ 
писи їх текстів. У рукописних збірниках поши¬ 
рюються фольклорні й фольклоризовані 
апокрифи та легенди на біблійні теми Старого 
і Нового Заповіту. Нерідко поміж ними зу¬ 
стрічаються й світські прозові народні твори: 
казки, легенди, перекази, анекдоти. Про такі 
збірники, складені переважно народною мо¬ 
вою наприкінці XVII—XVIII ст., у яких се¬ 
ред різного матеріалу подаються казки та опо¬ 
відання, “зачуті з народних уст”, говорить 
І. Франко у праці “Карпаторуське письмен¬ 
ство ХУІІ-ХУІІІ вв.” 157 , вказує на сюжети 
народного характеру в огляді текстів цих збір¬ 
ників 158 . З одного такого збірника першої по¬ 
ловини XVIII ст. І. Франко використав запис 

159 

казки про царя, що ходив красти , для своєї 
історичної драми “Сон князя Святослава” 160 . 

Писемне джерело другої половини 
XVII ст. зберегло запис сюжету української 
версії казки про вужа і селянина, яку начеб¬ 
то розповів Б. Хмельницький польським пос¬ 
лам 1655 року, використовуючи її як алегорію 
для характеристики польсько-українських 
взаємин 161 . Ця казка увійшла і до виданої 
1712 року в Києві книжки повчального зміс¬ 
ту “Ифика ієрополитика”. Між прикладами, 



I8§N 0130-6936 » НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ • 3/2005 


якими ілюструються моральні повчання цієї 
книжки, наведена і казка про ведмедя та двох 
друзів у біді 162 . 

У записах народних звичаїв, обрядів і по¬ 
вір’їв, здійснених на Лемківщині в останній 
чверті XVIII ст., подаються традиційні фор¬ 
мули замовлянь та метеорологічних прикмет і 
прогнозувань 163 . 1809 роком датована руко¬ 
писна збірка прислів’їв і приказок, складена 
дяко-учителем з села Прикра в закарпатській 
Лемківщині Іваном Югасевичем 164 . 

Наведений далеко неповний обсяг відо¬ 
мостей про записи і друки українських фольк¬ 
лорних текстів у XVIII — на початку 
XIX ст. переконує, наскільки зросли в той 
час культурний резонанс й інтерес не тільки в 
своєму, а й чужоземному середовищах, до ук¬ 
раїнської усної народної словесності, особли¬ 
во пісенної. Цей процес знайшов своє вира¬ 
ження й у подальшому зближенні писемної 
літературної творчості з фольклором. 

Вплив усної народної творчості на україн¬ 
ську літературу XVIII — початку XIX ст. 
Дослідник української давньої літератури Ми¬ 
кола Петров відзначав, що в творчості україн¬ 
ських письменників XVIII ст. простежується 
“дивовижна амальгама писемних джерел усяко¬ 
го роду з творами усної народної словесно- 
сті . Це зауваження розвивається и конкре¬ 
тизується в багатьох дослідницьких працях, на 
сьогодні вже маємо і певні узагальнювальні ос¬ 
мислення наукової розробки цієї теми 166 . 

Спираючись на ці праці, можемо визначи¬ 
ти головні вияви, аспекти й результати взає¬ 
мин української літератури і фольклору. Хоч 
ці взаємини в зазначений час мали ще стихій¬ 
ний і здебільшого неусвідомлений, несанкціо¬ 
нований діючими літературними правилами ха¬ 
рактер (таке усвідомлення і цілеспрямованість 
прийдуть значно пізніше — в добу романтиз¬ 
му), проте навіть спонтанне звертання україн¬ 
ських письменників до народних творчих дже¬ 
рел мало дуже істотне значення. Нагадаємо, 
що то був час, коли на всьому просторі поне¬ 
воленої української землі йшов повним ходом 
процес денаціоналізації решток українськості 
вищих і освічених суспільних верств, омосков- 
лення Української православної церкви, осві¬ 
ти, книгодрукування, полонізації на західноук¬ 
раїнських землях, мадяризації на Закарпатті. 
У цій ситуації головним базисом українського 


національного життя, його духу і моральних 
сил залишається простий люд, його мова і 
тяглість творчої традиції. Тому звертання ук¬ 
раїнського літератури до народної мови, усної 
словесності було ефективним, хай і неусвідом- 
леним самозахисним чинником від втрати сво¬ 
єї національної тотожності. 

Передусім значущим був вплив народно¬ 
го слова на збереження власного характеру 
мови старого українського письменства. На¬ 
прикінці XVII — початку XVIII ст. староук¬ 
раїнська літературна мова, тобто церковно¬ 
слов’янська мова з виразно виявленими 
українськими фонетичними, граматичними і 
лексичними особливостями, поступово заміню¬ 
ється так званою слов’яно-руською мовою, 
тобто з посиленням її церковнослов’янського 
характеру і нівеляцією українізмів. Цей процес 
активізувався, коли найвищий орган правління 
православної церкви в Російській імперії — 
Священний Синод серією своїх указів у 20-х 
і наступних роках XVIII ст. наказав друкува¬ 
ти книжки в Києві й Чернігові “тільки такою 
мовою, яка нічим не відрізняється від МОСКОВ¬ 
СЬКОЇ” 167 , а також із заборонами вживання ста¬ 
роукраїнської мови в шкільництві. 

Такі офіційні акції та посилення схоластич¬ 
ного режиму в освіті помітно позначилися на 
мові української літератури XVIII ст. Однак 
вони не змогли цілковито відвернути її від мови 
простолюддя і його усної словесності. Більше 
того: в українській літературі того часу виразно 
простежується наростаюча тенденція руху “в тім 
напрямі, котрий, — за словами І. Франка, — 
був єдино спасаючим — до народу, до народної 
мови ” 168 . Особливо цей рух стосується таких 
видів письменницької творчості, які були розра¬ 
ховані на ширшу демократичну публіку. 

Поряд з написаними слов’яноруською мо¬ 
вою і в руслі офіційного “високого штилю” 
шкільними драмами “Владимир” Феофана 
Прокоповича, “Милость божія” невідомого ав¬ 
тора, “Воскресеніє мертвих” Георгія Конисько- 
го та ін., до них додаються і виставляються на 
сцені у XVIII ст. веселі інтермедії, наближені до 
народної розмовної мови. Основою їх сюжетів 
часто служили фольклорні анекдоти і типові по¬ 
бутові епізоди з життя простолюддя. У драмі 
“Олексій чоловік божий” вплетена сценка весіл¬ 
ля (“Играние свадьбьі ”) з використанням ха¬ 
рактерних обрядово-звичаєвих елементів народ- 



Розшдіш І матеріали 


ного весілля. Традиційний фольклор народної 
весільної обрядовості трансформується і в одній 
з інтермедій до драми Г. Кониського. 

Своєрідним демократичним і тісно 
зв’язаним з фольклорною традиційністю від¬ 
галуженням шкільного театру в Україні був 
вертеп — лялькова різдвяна гра, тексти якої 
укладалися живою розмовною мовою, були 
насичені народними піснями, прислів’ями, 
приказками. І знову ж особливо прикрашали 
і збагачували це дійство веселі побутові сцен¬ 
ки типу інтермедій. Передусім саме ця набли¬ 
женість феномена інтермедій до народного 
життя, мови, фольклору дала підставу 
І. Франкові ствердити, що значення їх “для 
дальшого розвою нашої літератури було дале¬ 
ко більше, ніж самих драм” 169 . 

Ще більший поступ щодо зближення з 
народною мовою й усною словесною творчіс¬ 
тю зробила українська літературна поезія 
XVIII ст. Навіть духовна лірика, пісні і вір¬ 
ші, що базувалися на церковно-релігійних 
ідейно-змістових засадах і були покликані бо¬ 
гослужебними та релігійно-виховними потре¬ 
бами, не обминули народного впливу. Розгля¬ 
даючи ці твори І. Франко зазначив, що їх 
автори, переважно особи з нижчого духовен¬ 
ства, “не могли охоронитися й від впливу то¬ 
го світогляду народного, з котрого і серед 
котрого виростали” 170 . В іншому місці наголо¬ 
сив, що в непоодиноких авторів набожних пі¬ 
сень “...правдива, тиха і глибока сила слова 
нашого... живим ключем била...” 171 . 

Тому й не дивно, що чимало таких пісень 
ставало своїми в народному середовищі, вони 
входили до репертуару кобзарів, лірників і ви¬ 
конувалися разом з історичними й побутовими 
піснями та думами. Деякі з них у процесі по¬ 
бутування зазнали народної обробки, варію¬ 
вання, тобто фольклоризувалися. Згодом зби¬ 
рачі фольклору XIX ст. зафіксували значну 
кількість духовних пісень і псальм у загально¬ 
му масиві побутуючої народної пісенності всіх 
частин України 172 . Особливо характерною з 
цього погляду є фольклоризація церковних ко- 
ляд, більшість яких виникла в XVIII ст. і по¬ 
трапила до збірника набожних пісень “Бого- 
гласник”, виданого в Почаєві 1790 р. (багато 
перевидань у наступні роки). 

Що ж до літературних пісень і віршів 
світського змісту, то вплив фольклору в них 


-в? 


проглядається як на ідейно-змістовому, так і 
на мовному, поетичному і формально-струк¬ 
турному рівнях. Звичайно, далеко не в усіх. 
Проте в значній частині писемних творів, що 
були відгуком на суспільно-політичні події ма- 
зепинської доби, часу Коліївщини 1768 Р „ 
зруйнування Запорізької Січі у 1775 р., пере¬ 
ходу частини запорожців за Дунай у турецькі 
володіння, депортація їх волею цариці з рідної 
землі на Кубань, закріпачення посполитого 
українського люду та ін., подібно як і раніше 
в книжних українських піснях, віршах про 
Хмельниччину, виразно відчувається суголос¬ 
ність історичної свідомості їх авторів з харак¬ 
тером народного сприйняття і осмислення по¬ 
дій і їх героїв — з фольклорним історизмом. 

Наприклад, у вірші з 1767 р. “Захотіла 
Смілянщина віру утвердити” — про жорстоке 
вбивство польськими шляхтичами у містечку 
Млієві на Черкащині церковного титаря 173 — 
автор дотримується народного погляду на цю 
подію. І своїм сюжетом цей твір збігається з 
відповідним усним переказом 174 . Вірш написа¬ 
ний народною мовою, з використанням на¬ 
роднопісенних виразів і віршової форми коло¬ 
мийкового розміру: 

Заплакали старі люди і малії діти: 

“Горе, горе нам на світі, що ніде прожити! ” {1 '\ 

Таких фактів переспіву фольклорних сю¬ 
жетів, використання їх мотивів і образів бага¬ 
то у піснях і віршах XVIII ст., особливо в тій, 
переважно анонімній, їх частині, де такі тво¬ 
ри звичайно озаглавлювалися “Піснь свіцька” 
або “Піснь світова” і поширювалася здебіль¬ 
шого в рукописних збірниках. Ці твори різ¬ 
ними своїми аспектами виявляють тісний 
зв’язок з фольклором і, що особливо важли¬ 
во, цей зв’язок виражався не стільки зовніш¬ 
німи, формальними ознаками, скільки ідейно- 
змістовою співзвучністю з думками і 
настроями народу та його творчості. Очевид¬ 
но, що властивий цим творам сильний кри¬ 
тичний, сатиричний струмінь, спрямований 
проти несправедливості суспільно-політичного 
устрою, феодально-кріпосницького ладу, ве¬ 
ликою мірою походив від фольклору. І без¬ 
сумнівним впливом останнього зумовлювалося 
дедалі більше відтіснення книжкової мови 
живою народною мовою 176 . 

Багатим поетичним досвідом народної пі¬ 
сенності збагачується писемна лірична поезія, 



I8§N 0130-6936 » НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ • 3/2005 


зокрема елегійного, інтимного характеру. У 
ній звучить скарга на гірку сирітську долю, 
злидні, соціальну несправедливість, вимушену 
розлуку з родиною, тяжке життя між чужи¬ 
ми людьми, нещасливе кохання і т. ін. Усе це 
в дусі аналогічних мотивів і часто з викорис¬ 
танням традиційних поетичних засобів народ¬ 
них пісень. Особливого впливу останніх за¬ 
знала книжна любовна лірика, яка, за 
спостереженнями Ф. Колесси, не тільки пе¬ 
реймала досвід народної поезії і ритміки, ко¬ 
ристувалася “не лише мотивами і стилем, але 

не раз цілими строфами й образами, перейня- 

”177 

тими з народних пісень . 

З народнопоетичного джерела живилися 
й гумористично-сатиричні, бурлескно-травес¬ 
тійні пісні та вірші української літератури 
XVIII ст., які особливо розквітли в творчості 
так званих мандрівних дяків — тій частині ав¬ 
торів, які рекрутувалися з незаможного сту¬ 
дентства, церковних служителів, низового ду¬ 
ховенства, дяків. Близькими до цієї творчості 
були діалоги і вірші автора другої половини 
XVIII ст. священика Івана Некрашевича. Йо¬ 
го “Ісповідь...”, “Ярмарок”, “Замисел на по¬ 
па” та інші збережені твори насичені народни¬ 
ми фразеологізмами, прислів’ями, приказками, 
їх зміст позначений впливом народної гумо¬ 
ристики. Сюжет сатирично-гумористичного 
твору невідомого автора “Вірша про Кирика”, 
в якому розповідається про зажерливого попа, 
взятий з народної казки на цю тему. У такий 
же спосіб створена і низка інших віршованих 
гумористичних оповідань (“Пословиця за му¬ 
жика Гаврила”, “Отець Негребецький ”, “Пе¬ 
кельний Марко”...). 

Особливий інтерес з погляду стосунку до 
народної словесності становить творчість най¬ 
більшого українського письменника і мислите¬ 
ля XVIII ст. Григорія Сковороди (1722— 
1794). Навряд чи можна однозначно погоди¬ 
тися з твердженням, що він “по суті, вперше 
на Україні принципово усвідомив і сміливо під¬ 
ніс значення народної творчості в житті й літе¬ 
ратурі”, “...цілком свідомо і цілком позитивно 
поставився до народної творчості” 178 . Тут не 
можна не враховувати тієї обставини, що, як 
філософ, який сповідував просвітительські ідеї 
свого часу, Г. Сковорода не був вільний від 
властивого цим ідеям певного дистанціонуван- 
ня від простонародної культури. У європей¬ 


ському просвітительстві XVIII ст. воно нерід¬ 
ко мало характер критичного і негативного 
ставлення до народних традицій як до царства 
темноти, марновір’я і безкультур’я. 

Щоправда, у Сковороди немає подібних 
крайнощів, хоч і він у своїх філософських 
трактатах вказував на потребу звільнення лю¬ 
дини від забобонів і марновірства 179 . Проте до 
усної народної словесності він ставився пози¬ 
тивно, часто звертався до неї і використову¬ 
вав її у своїй творчості, особливо поетичній. 
Зокрема, його вірші “Ах поля, поля зеленьї” 
і “Ой ти птичко жолтобоко” написані настіль¬ 
ки близько до народної пісенності, що вони 
перейшли в репертуар лірників і кобзарів, 
стали популярними серед народу. Високо ці¬ 
нив мудрість народних прислів’їв і припові¬ 
док, залюбки вплітав їх у свої філософські 
розмисли, у мову проповідей, діалогів і притч. 

Потужна стихія впливу народного слова і 
творчості на українську літературу XVIII сто¬ 
ліття, без сумніву, захопила і Сковороду. 
Водночас над ним ще немалою мірою тяжить 
книжна схоластична традиція, і мова його пи¬ 
сань залишається мішаною — “макароніч¬ 
ною”, складеною з елементів української, ро¬ 
сійської і старослов’янської мов 180 . Він не 
зробив тут якогось якісно нового кроку порів¬ 
няно з багатьма сучасними йому реаліями 
еволюціонування української літературної мо¬ 
ви, і ніде не висловився про потребу, доціль¬ 
ність такого кроку. Будучи глибоко народним 
у повсякденному житті, способі мислення і 
поведінки, Сковорода, однак, не піднявся до 
принципового усвідомлення значення народної 
творчості для літератури і поступу останньої 
до народності. Таке усвідомлення в україн¬ 
ській літературній думці прийде пізніше. 

У прозі, крім сказаного в попередньому 
підрозділі про відгомін фольклору в Козаць¬ 
ких літописах, які хронологічно перейшли і на 
початок XVIII ст., особливо визначною літе¬ 
ратурною пам’яткою є анонімний твір “Исто- 
рия русов или Малой Россіи”, що постав десь 
наприкінці XVIII чи на початку XIX ст. і 
тривалий час поширювався в списках. Цей 
твір цінний не стільки своєю історико-факто¬ 
логічною сутністю, скільки, головно, як літе¬ 
ратурне явище, тісно пов’язане з усною на¬ 
родною словесністю і позначене її впливом. 
“Вся історія “русів” (тобто українців. — 



Розшдіш І матеріали 


Р. К.), — стверджує дослідник, — подана в 
дусі народних історичних переказів, дум та іс¬ 
торичних пісень. Народною поезією пройняті 
як оповідання про Давню Русь, так і особли¬ 
во описи героїчної боротьби українського на¬ 
роду проти турецько-татарських нападників і 

.. •••”181 
польсько-шляхетської експансії . 

Таких сюжетів, запозичених з історичних 
пісень і дум, співзвучних з ними мотивів і об¬ 
разів, у тексті цього твору багато. Зрештою, 
і сам автор часто покликається на “народньїе 
предания”, “молву народную” і не раз віддає 
їм перевагу перед писемними версіями в трак¬ 
туванні тих чи інших подій та історичних осіб, 
відповідно зміщуючи та переакцентовуючи їх. 
У мові “Истории русов” щедро використане 
народне образне слово, прислів’я і приказки. 
Важливе значення цього твору і в тому, що 
він послужив основою для виникнення цілого 
ряду анонімних пісень, дум, віршів, оповідань, 
які свого часу навіть вважалися фольклорни¬ 
ми, а, власне, були витворами на межі літера¬ 
тури і фольклору. Зокрема, значна частина 
таких творів увійшла до відомого збірника з 
30-х років XIX ст. “Запорожская старина”. 

Істотна роль “Історії русів”, яка послужи¬ 
ла джерелом натхнення для письменників но¬ 
вої української літератури, особливо періоду 
романтизму. Під її помітним впливом написа¬ 
ні ранні драматичні твори Миколи Костома¬ 
рова, історичні повісті й поема “Богдан” Єв¬ 
гена Гребінки, деякі прозові твори і поема 
“Україна” Пантелеймона Куліша та низка по¬ 
ем і віршів Тараса Шевченка (“Гайдамаки”, 
“Тарасова ніч”, “Сон ”, “Іржавець ”). 

Загалом фольклоризм (творча пов’яза¬ 
ність з усною народною словесністю) україн¬ 
ської літератури XVIII — початку XIX ст. — 
це багате відповідними фактами динамічне 
явище з новими якісними ознаками. Останні 
стосуються головно посилення ідейно-змісто¬ 
вого зв’язку літературної творчості з усною 
народною словесністю та впливу на літерату¬ 
ру народного світогляду і фольклорного істо¬ 
ризму. Важливе значення мав також нароста¬ 
ючий процес проникнення в мову письменства 
народної розмовної мови, який великою мірою 
відбувався при посередництві фольклору. 
Особливо значного розвитку в цьому напрямі 
зазнала мова інтермедій, вертепної драми і 
поезії, здебільшого анонімної лірики, а також 


- І'І) 


і духовних пісень та віршів. Вплив народної 
пісенності позначився на збагаченні поетичної 
мови, образності літературної поезії, її віршо¬ 
вих форм, а також на посиленні тонізації 
книжного силабічного вірша, тобто його на¬ 
ближення до силаботонічного народнопісенно¬ 
го ладу. 

Унаслідок таких змін, багато творів літера¬ 
турного походження потрапило в народнопісен¬ 
ний репертуар, записувалося і переписувалося в 
рукописних пісенниках, друкувалося в різних 
виданнях останніх десятиліть XVIII і початку 
XIX ст. Велика їх кількість входить і в запи¬ 
си пізніших збирачів фольклору та стає пред¬ 
метом уваги фольклористичних досліджень. 

Зростання значення фольклору в есте¬ 
тичній культурі і культурному мисленні укра¬ 
їнської людини XVIII ст., фольклоризм того¬ 
часної української літератури — один з 
головних чинників її поєднання з новою укра¬ 
їнською літературою і природнього переходу 
до творення її літературної мови. 

Зацікавлення українським фольклором по¬ 
за Україною . Уже мовилося про популярність 
української пісні в Росії, її поширення в руко¬ 
писних пісенниках і російських друкованих ви¬ 
даннях XVIII _ початку XIX ст. У польській 
літературі та писемних пам’ятках аналогічні 
факти зацікавлення українським фольклором 
відомі з х^-хш століть. Панівний класи¬ 
цистичний напрям розвитку польської культу¬ 
ри XVIII — початку XIX ст., його естетика і 
просвітницька філософія своїми правилами і 
настановами фактично виключали народну тра¬ 
диційну культуру зі сфери професійних інтере¬ 
сів мистецтва, літератури, науки, принаймні, 
сильно обмежували прикладний характер таких 
інтересів. 

І все ж таки ці зацікавлення продовжува¬ 
лися та виявлялися в різних формах. Стосов¬ 
но українського фольклору вони виражені 
тяглістю традиції присутності української піс¬ 
ні в польських рукописних збірниках та різ¬ 
них друках XVIII ст., а також у звертанні то¬ 
гочасної польської літератури до української 
етнографії й усної народної словесності. 

У згадуваних вище працях О. Брікнера і 
М. Возняка про українські пісні в давніх ру¬ 
кописних пісенниках і збірниках 182 вказують¬ 
ся і відповідні факти з польських рукописів та 
друків XVIII ст. З погляду використання ук- 



I8§N 0130-6936 » НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ • 3/2005 


раїнського фольклору в польській літературі 
того часу особливо примітною є творчість 
Фрацішека Дионісія Князьніна (1750—1807). 
Цей письменник цікавився життям нижчих 
верств суспільства, їх традиційною культурою 
й усною словесністю. На відміну від сучасних 
йому літераторів, які уникали всього, що ма¬ 
ло якийсь зв’язок з народом, він сміливо 
звертався в своїх творах до реалій життя 
простолюддя, його типів, звичаїв, мови. 

Серед п’єс, написаних Ф. Князьніним 
для домашнього театру князів Чарториських 
у Пулавах, виділяється водевіль “Тгоізіе \се- 
зеїе” (“Потрійне весілля ”). Він був надруко¬ 
ваний 1788 р. у третьому томі тритомного ви¬ 
дання творів цього письменника. Дія п’єси 
відбувається в польській селянській хаті над 
Віслою, її сюжет зосереджений навколо побу¬ 
тової інтриги і особливо збагачений пісенним 
матеріалом — народним і літературно стилізо¬ 
ваним. Для нас цей твір цікавий, зокрема, 
текстовим матеріалом, пов’язаним з дійовою 
особою козака Захаренка. Він розмовляє ук¬ 
раїнською мовою, співає українських пісень і 
танцює, граючи на бандурі. На сцені з’явля¬ 
ється з піснею: 

От я козак Захаренко, 

З бандурою веселенько! 

Нігди в житті не заплачу: 

Гучу, кричу, граю й скачу..О 1 
Окремі куплети цієї пісні приспівує козак 
і в інших місцях п’єси. Мова його пересипа¬ 
на прислів’ями, пісенними фразами на зразок: 
“От так по-козацьки: нема хліба — їси пляц- 
ки ”. Залицяючись до дівчини, мовить: “Дай 
же рученьку, най бачать люде, що дівчинонь¬ 
ка моя вже буде ”, а на відмову: “Не буде в 
моїм серцю туга, не будеш ти, буде друга”. З 
пісенного фольклору походить його звертання 
до дівчини “чорноброва”, “дівчинонько”. 

З усього видно, що Захаренко — тип 
дворового козака, одного з тих, які служили 
при дворах магнатів і багатої шляхти. Він ве¬ 
селий, дотепний, але іноді крізь бравурну бе¬ 
сіду і зовнішню безтурботну поведінку коза¬ 
ка проривається невесела правда про його 
підневільне становище. Згадуючи про свою 
службу, з гірким гумором приспівує: 

Бодай наше Побереже! 

Х.оть нагайка плечі зріже, 

Козак з того не заплаче: 

Ликне, гучить, грає, скаче 184 . 


Подібних стилізацій під українську на¬ 
родну пісню в тексті п’єси чимало, особливо 
в другій її версії 18:1 . їх автором був, очевидно, 
сам Князьнін. Як секретар князя Адама Чар- 
ториського, він часто перебував у маєтках ос¬ 
таннього на Поділлі, Волині, Київщині. Укра¬ 
їнську мову, пісню мав нагоду почути і в 
дворах цього магната на етнічних польських 
землях, де було чимало слуг і дворових коза¬ 
ків з України. Автор п’єси явно симпатизує 
козакові, милується його дотепністю, гордою 
вдачею, і взагалі малює його образ у народ¬ 
ному дусі, компонує його мовну партію на ос¬ 
нові фольклорного матеріалу. 

Своєрідний слід залишив вплив україн¬ 
ського фольклору в творчості польського по¬ 
ета другої половини XVIII ст. Юзефа Ши- 
мановського (1748—1801). Крім поем та 
ідилій, написаних у холодній класицистичній 
манері, він створив кілька десятків віршів на 
зразок народних пісень. Серед них чи не най¬ 
більшої популярності набула пісня “2о$іи, 
2озіи, то)а ІиЬа ”, взірцем для якої послужи¬ 
ла українська пісня про Гандзю 186 . 

Популярна пісня “Гандзя” ' (“Чи Є В СВІ¬ 
ТІ молодиця”) була створена маловідомим піс¬ 
нярем початку XIX ст. Дионісієм Бонков- 
ським. Проте в її основу лягли жартівливі 
народні пісні про Гандзю, які були поширені 
вже в XVIII ст. Одна з них “А хто хоче Ган¬ 
дзю знати” потрапила вже до відомого пер¬ 
шого збірника українських і польських пісень 
у Галичині Вацлава з Олеська (Львів, 1833). 
Саме цією піснею (або якимось її варіантом) 
скористався Ю. Шимановський для написан¬ 
ня своєї “Зосі”. Крім її змістової суголосно¬ 
сті з українською піснею, їм також властиві 
однакові віршовий розмір і ритміка. 

Українська пісня відлунює в творчості 
польського поета другої половини XVIII — по¬ 
чатку XIX ст. Францішка Карпінського 
(1741—1825). Він народився, провів дитячі та 
юнацькі роки в с. Голоскові на Покутті (тепер 
Івано-Франківська обл.), знав, як вказує у сво¬ 
їх спогадах, українську мову, перекази про Дов- 
буша, пам’ятав пісні, почуті з уст покутян 187 . 

Глибоке враження справили українські 
пісні, особливо історичні, на визначного поль¬ 
ського поета Юліана Урсина Немцевича 
(1757—1841). Він чув їх під час перебування 
у 80-х роках в Україні і, пишучи вже на схи- 



Розвідки 


лі віку свої мемуари, згадує, що українці час¬ 
то співали балади про славного Хмельницько¬ 
го, про війни з ворогами, зазначає, що знав 
напам’ять поетичну пісню про Нечая. “Цей 
смак до співів, — констатує Немцевич, — і 
легкість складання пісень до всіх важливих 
подій, особливо політичних, триває там (в 
Україні) і досі. Коли в 1792 р. Щенский йо¬ 
то цький сформував Торговицьку конфедера¬ 
цію і попросив допомоги у Катерини, україн¬ 
ський народ склав на нього таку пісню: 

О ти, Потоцький, воєводський сину, 

Запродавя-сь Польщу і всю Україну. 

В таких-то піснях зберігаються серед 
простого люду пам’ятки про важливі події в 

о . ‘”188 

його ВІТЧИЗНІ . 

Знайомство Немцевича з українськими 
історичними піснями і думами, безсумнівно, 
мало певний зв’язок з генезисом збірки його 
історичних пісень, складеної на початку 
XIX ст. (“Зріе\>су Ьізіогусгпе” — Варшава, 
1816). Деякі з цих пісень він називає дума¬ 
ми. У передмові до збірки, говорячи про іс¬ 
торичний епос різних народів, згадує й укра¬ 
їнські думи — “Про Нечая Дорошенка та 
інших ” 189 . Тут наявне змішування українських 
історичних пісень із власне думами, що в той 
час і пізніше часто траплялося. 

Наведені факти — лише частина матеріа¬ 
лу, що стосується зв’язку польської літерату¬ 
ри доби Просвітництва з українським фольк¬ 
лором. Проте й вони переконують, що навіть 
у той період історії польської літератури, який 
дослідники вважають мало значущим і плід¬ 
ним на взаємини з фольклором, усна словес¬ 
ність українського народу не переставала ціка¬ 
вити і приваблювати польських письменників, 
які зверталися до неї і користувалися її над¬ 
баннями у своїй творчій практиці 190 . 

Зацікавлення українськими народними піс¬ 
нями серед російської письменної громадсько¬ 
сті, що знайшло свій вияв у рукописних і дру¬ 
кованих пісенниках XVIII — початку XIX ст., 
мало певний вплив і на російську літературу. 
До того часу відносяться перші російськомовні 

191 

переклади і переспіви українських пісень . 
Спостереження і зауваження про усну словес¬ 
ність, звичаї, обряди і побут українців займа¬ 
ють помітне місце в напівбелетристичних подо¬ 
рожніх описах України, з якими на початку 
XIX ст. виступає ряд російських авторів: “Пу- 


тешествие в полуденную Россию” В. Ізмайло- 
ва (1802), “Путешествие в Малороссию” 
(1803) і “Новое путешествие в Малороссию” 
(1804) К. Шалікова, “Досуги крьімского су- 
дьи” П. Сумарокова (1803), “Письма из Ук- 
раиньї” А. Левшина (1816) та ін. 192 

У XVIII ст. зростає зацікавлення україн¬ 
ським фольклором, особливо народною піс¬ 
нею, і в інших європейських країнах. Відомий 
дослідник поширення український пісень у 
світі Г ригорій Нудьга наводить тогочасні 
факти їх записів і друків, перекладів, літера¬ 
турних та музичних переробок і обробок у че¬ 
хів, словаків, південних слов’ян, угорців, нім¬ 
ців, французів, італійців та інших народів 193 . 
Характеристика України й українців у ні- 
мецькомовних публікаціях XVIII ст. зазвичай 
супроводилася захопленими відгуками про їх 
музично-пісенне багатство. Приміром, автор 
опису подорожі по Україні, здійсненої в 
1783 р., В. Гаммард стверджував, що своїм 
мистецтвом пісні й танцю українці “давно 
прославилися на цілий світ” 194 . Німецький по¬ 
ет Фрідріх Таґедорн (1708—1754), поклика- 
ючись на поширену в його час думку (“запев¬ 
няли мене”), характеризував українські думи 
як “своєрідне явище ” 195 . Німецький учений 
лікар і природознавець Иоган Міллер, який 
подорожував по Україні наприкінці XVIII ст., 
записав і переклав українську пісню про 
зруйнування Січі від очевидця цієї події 196 . 

Уже У XVIII ст. українські народнопісен¬ 
ні мелодії привертають до себе увагу визнач¬ 
них німецьких композиторів Иогана Себас- 
тьяна Баха (1685—1750) і Людвіга ван 
Бетховена (1770—1827) та австрійських — 
Вольфганга Амадея Моцарта (1756—1791) і 
Йозефа Гайдна (1732—1809). У їхніх творах 

дослідники відзначають використання мотивів 

197 

українських народних пісень . 

В атмосфері живого зацікавлення в Єв¬ 
ропі Україною і пісенною творчістю її народу 
та на основі безпосередніх власних спостере¬ 
жень із подорожі по Україні з’явилися відомі 
захоплені висловлювання про усну словесність 
українського народу і взагалі про Україну ві¬ 
домого німецького філософа і письменника 
Йогана Готфріда Гердера (1744—1803). Свої 
судження про Україну та її пісенність він ви¬ 
словив у кількох працях. Зокрема, в “Журна¬ 
лі моєї мандрівки в 1769 році” він зараховує 



I8§N 0130-6936 » НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ • 3/2005 


українців до тих народів Росії, в яких збері¬ 
гається здоровий творчий дух і які мають під¬ 
ставу розвинутися у високоцивілізовані нації. 
Зазначив при цьому: “Україна стане новою 
Грецією: прекрасне небо, під яким живе там¬ 
тешній народ, весела вдача цього народу, йо¬ 
го природні музичні здібності, його родючі 
ґрунти і т. д. разом виявлять свій благотвор¬ 
ний вплив...”. Українські народні думи (“Ко¬ 
зацькі думи”) Гердер вважав розвиненим на¬ 
ціональним епосом України 198 . 

Наведені відомості, хоч і не вичерпують 
усього відповідного матеріалу, все ж достат¬ 
ньо переконують, що в XVIII ст. зацікавлен¬ 
ня усною творчістю українців, особливо їх 
піснею, і поза Україною розширювалося та 
збагачувалося певними новими якісними еле¬ 
ментами. Це простежується, зокрема, на ма¬ 
теріалі звертання до українського фольклору 
найближчих сусідів — росіян, поляків. Добра 
слава і привабливість української пісні проби¬ 
вають їй дорогу і до культури інших народів. 

Основні аспекти культурного вияву 
українського фольклору, що вели до його 
донаукового вивчення 

Наявність елементів українського фольк¬ 
лору в писемних джерелах з давнього часу, 
проникнення його в літературу та зростання 
інтересу до нього у власному, українському, і 
чужому середовищі свідчать про посилення 
процесу входження народної творчості в за¬ 
гальну систему української національної куль¬ 
тури та в свідомість широкого загалу всупе¬ 
реч офіційним і церковним перепонам та 
діючим схоластичним регуляторам писемної 
традиції, які відверто відмежовували її від 
культури суспільних низів. 

Український культурний рух XVIII ст., 
особливо його останніх десятиліть і початку 
XIX ст., був настільки позначений впливом 
фольклору, живої народної мови, що цілком 
очевидною була неминучість його переходу до 
нової якості з визначальними ознаками пере¬ 
моги народності. І що є особливо прикмет¬ 
ним: на українському ґрунті цей рух не був 
зумовлений, інспірований якимись теоретич¬ 
ними постулатами, впливами ззовні. Не бачи¬ 
мо в ньому навіть якогось явного реагування 
на ті голоси поцінування фольклору, які в той 
час спорадично вже звучали зі сторінок дея¬ 


ких російських видань і раціоналістичних суд¬ 
жень про народну культуру в рамках просвіт¬ 
ницької думки. 

За всіма своїми основними ознаками того¬ 
часний фольклоризм українського культурного 
руху мав характер скоріше стихійного самоусві¬ 
домлення потреби захисту, збереження і вира¬ 
ження своєї історично-етнографічної ідентично¬ 
сті, самобутності. Реалії української дійсності 
були настільки складними й загрозливими, що 
не могли не стукати до свідомості й почуттів ті¬ 
єї частини освіченого українського громадян¬ 
ства, в якої ще жила пам’ять недавнього мину¬ 
лого, боліла історична недоля України і не 
порвалися духовні зв’язки з рідним народом. 

Тим більше, що цей народ не мовчав, не 
став на коліна перед поневолювачами. Гірким 
сумом відізвалися в його творчості зруйнуван¬ 
ня Січі й докір запорожцям за нерішучість і 
втрату лицарського духу: 

Ой не гаразд запорожці, 

Не гаразд вчинили: 

Степ широкий, край веселий 
Та й занапастили ! 199 

Народна свідомість недвозначно фіксува¬ 
ла, з якого поля прийшло лихо в Україну і хто 
головні вороги запорозьких вольностей, у ній 
бринить уповання на колишню славу. Цим 
настроєм проймається і писемна творчість то¬ 
гочасних авторів, які значною мірою спричи¬ 
нилися до виникнення нових історичних пісень 
і віршів. Останні вже максимально наближені 
до народної усної словесності не тільки за мо¬ 
вою, формою, а й за ідейним змістом: 

Ой летіла бомба з московського поля 
Та посеред Січі впала; 

Ой хоть пропали славні запорожці, 

Та не пропала слава 20 °. 

По-народному звучить грізне застережен¬ 
ня тим своїм панам-перевертням, які заради 
“лакомства лукавого” і власних егоїстичних ін¬ 
тересів пішли на службу до чужинецьких по¬ 
неволювачів, запопадливо допомагали їм за¬ 
прягати посполитий люд у кріпосницьке ярмо: 
Ви, прокляті, спогадайте, що ся з вами стане, 
Ми в роботі не погинем, а вас всіх не стане т . 

Отже, мовиться про найістотніший ас¬ 
пект вияву фольклоризму в еволюції україн¬ 
ського культурного руху — вплив на нього 
духу, ідейного змісту усної народної словес¬ 
ності. У цьому процесі все більшої ваги наби¬ 
рає чинник свідомого звертання до фолькло- 



Розшдіш І матеріали 


ру, його ідейного і художнього досвіду. Це 
вже зримі ознаки того характеру фольклориз¬ 
му, який задекларує і поставить у центрі ува¬ 
ги теорія і практика романтизму. 

Звертання до фольклору, взорування на 
його зразки відіграє важливу роль у розвит¬ 
ку художньої системи української літератури, 
збагаченні її виражальних засобів, у форму¬ 
ванні образного мислення письменників. Цей 
процес посилюється в другій половині 
XVIII ст. і особливо його якісний вплив по¬ 
мітний у творчості Григорія Сковороди та ав¬ 
торів багатьох анонімних пісень і віршів, які 
входили в репертуар народних співців та за¬ 
своювалися в середовищі широкого загалу. 

Наростаючий вплив фольклору був важ¬ 
ливим чинником входження народної мови в 
писемну літературу та поступового витіснення 
з останньої староукраїнської, слов’яноруської 
книжної мови. Врешті, поява в 1798 р. перших 
трьох частин “Енеїди” Івана Котляревського 
стала пуонтним актом цього процесу і ознаме¬ 
нувала незворотність формування української 
літературної мови на основі народнорозмовної. 

Зростаюче зацікавлення українською ус¬ 
ною народною словесністю й істотність явища 
фольклоризму в культурному русі фіксується 
помітним збільшенням записів фольклорних 
творів, їх присутністю в рукописних і друко¬ 
ваних пісенниках, різних збірниках. Причому 
не лише у власних українських, а й чужих, 
зокрема польських і російських. Особливо 
прикметним з цього погляду є широкий інте¬ 
рес до української народної пісні. 

Увагу письменних людей привертають і 
українські народні паремії. Крім згаданої ви¬ 
ще збірки прислів’їв і приказок Климентія Зі- 
новіїва з початку XVIII ст., ці жанри усної 
народної словесності записували й укладали 
свої збірки в тому ж столітті Іван Ушівський 
та Андрій Іщенко 202 . З кінця XVIII ст. чи 
початку XIX ст. походить перша відома збір¬ 
ка записів народних дум. Слід зазначити, що 
ці вияви інтересу до творів усної народної 
словесності як до певної культурної цінності 
синхронно простежуються в різних частинах 
української етнічної території. Так, дяк із за¬ 
карпатського села Невицьке поблизу Ужгоро¬ 
да Иоан Югасевич (1741 — 1814) записав 370 

• • 203 

народних прислів їв і приказок , в його ру¬ 
кописному пісеннику, датованому 1811 р., вмі¬ 


щено також десять зразків народних пі¬ 
сень 204 . Приблизно в той же час записував 
народні пісні, прислів’я, приказки галичанин, 
парох села Добряни (біля Стрия) Степан 
Петрушевич (1772—1859) 205 . 

Отже, маємо підставу констатувати, що 
той багатовіковий період еволюції зацікавлень 
українським фольклором, який тривав від ча¬ 
су Київської Русі й до кінця XVIII — почат¬ 
ку XIX ст., завершувався значним обсягом 
різноманітних виявів цих зацікавлень, серед 
яких бачимо і збірки текстів творів усної на¬ 
родної словесності, і численні факти викорис¬ 
тання народнопоетичного досвіду в літератур¬ 
ній творчості, тобто літературного 
фольклоризму. Вони, ці вияви, засвідчують 
помітний прорив народної уснопоетичної сти¬ 
хії в українську загальнокультурну сферу з 
успішним подоланням існуючих перепон офі¬ 
ційного культурного канону. 

Проте всі ці реалії фольклоризму все ж 
мають скоріше спонтанний, стихійний, ніж 
свідомий, цілеспрямований характер. Тому ми 
назвали ці зацікавлення українським фолькло¬ 
ром донауковими. Глибша, свідома увага до 
народу і його культури, зокрема словесної 
творчості, прийде з початком XIX ст. З цьо¬ 
го погляду ми в Україні помітно запізнилися. 
Скажімо, в російській науці вже у XVIII ст. 
є чимало фактів її зацікавленості фольклором. 
Як до об’єкта філологічного дослідження під¬ 
ходить до нього російський письменник і вче¬ 
ний Васілій Тредіаковський (1703— 1768) 206 . 
Відомий діяч російської культури Ніколай 
Аьвов (1751—1803) у своїй передмові до зга¬ 
дуваного збірника російських народних пісень 
І. Прача (1790) оцінив народну поезію як 
одну з найбагатших форм національної куль¬ 
тури і вказав на потребу її наукового дослід¬ 
ження 207 . Александр Радіщев (1749—1802) 
наголосив на високій етичній та естетичній 
досконалості фольклору 208 . 

Ці та інші факти дали підставу історико¬ 
ві російської фольклористики М. Азадовсько- 
му визначити XVIII століття як перший етап 
її становлення 209 . На дещо пізніший час при¬ 
падає початок вивчення фольклору в Польщі. 
Однак уже в перші роки XIX ст. у польській 
науці пролунали голоси про цінність усної сло¬ 
весності простолюддя і народної традиційної 
культури взагалі та про потребу їх збирання і 



I8§N 0130-6936 » НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ • 3/2005 


вивчення. З’являються різні народознавчі ма¬ 
теріали і публікації фольклорних текстів, вхо¬ 
дять у практику спеціальні польові досліджен¬ 
ня для збору відомостей про народні звичаї, 
обряди, вірування, побут, будівлі, одяг, госпо¬ 
дарські традиції, ремесла, мисливство, для за¬ 
пису творів усної словесності та фіксації інших 
реалій народної традиційної культури. У 
1818 Р . вийшов друком трактат поляка Зоріа- 
на Доленги-Ходаковського (Адама Чарноць- 
кого) (1784—1825) “Про слов’янство перед 
християнством”, який вважається маніфестом 
польського народознавства, в тому числі й 
фольклористики 210 . Ця праця виникла в ре¬ 
зультаті спеціальних дослідницьких мандрівок 
автора східнослов’янськими і польськими зем¬ 
лями, під час яких він вивчав пам’ятки старо¬ 
вини, різні форми традиційної народної куль¬ 
тури, записував твори фольклору. 

Останні десятиліття XVIII — початок 
XIX ст. _ приблизний час початку вивчення 
фольклору і в інших слов’янських та взагалі 
європейських країнах. Дослідники пов’язують 
цей процес активізації наукових зацікавлень 
фольклором з тим радикальним поворотом до 
народності та традиційної культури простона¬ 
родного загалу, який ознаменував новий на¬ 
прям у розвитку художньої культури і науко¬ 
вої думки _ романтизм. Це безсумнівно. Хоч 
є також підстави вважати, що й сам роман¬ 
тизм як новий тип естетичного мислення, сві¬ 
домості й ідеології був інспірований не тільки 
кризовою вичерпаністю класицизму і просві¬ 
тництва, а й тим рухом до нових джерел, зок¬ 
рема народних, який характерний для куль¬ 
турної еволюції попередніх епох і набув 
особливо яскравого вираження в другій поло¬ 
вині XVIII ст. Очевидно, слушною є думка, 
що “романтизм не сформувався б як напрям і 
як творчий метод без використання худож¬ 
нього досвіду фольклору” 211 . 

Простежені вище факти зростання інте¬ 
ресу до українського фольклору і все більшо¬ 
го його залучення до літератури переконують, 
що цей процес неминуче повинен був набути 
нової якості. Передусім — поглибленого ос¬ 
мислення культурно-історичної й естетичної 
сутності усної народної словесності, її ваги і 
значення для подальшого розвитку україн¬ 
ської національної свідомості й культури. Го¬ 
ловна історична заслуга романтизму полягає в 


тому, що він підтримав цю закономірність, 
санкціонував і кодифікував її своїми постула¬ 
тами, розкрив її ресурс і збагатив новими по¬ 
тенційними можливостями. 


132 Житецкий П. Знеида Котяяревского и древнейший 
список ее в связи с обзором маяорусской яитературьі 
XVIII века. - К., 1900. - С. 125. 

133 Яворский Ю. А Новьіе данньїе для истории старинной 
маяорусской песни и вирши. XIII—XIX. - Я., 1922. - С. 8-9. 

134 Пісні та романси українських поетів // Упоряд., 
вступ, стаття і примітки Г. А. Нудьги. - К., 1956. — Т. 1. — 
С. 88, 300. 

135 Там само. — С. 89—90. 

136 Максимович М. Малороссийские песни. - М., 
1827. - С. 12-13. 

137 Колесса Ф. Українська народна пісня на переломі 
XVII—XVIII вв. // Колеса Ф. Фольклористичні праці. - К., 
1970. - С. 67. 

138 Возняк М. Матеріали до історії української пісні і 
вірші. Тексти і замітки. — Т. 1 // Українсько-руський ар¬ 
хів. - Л„ 1913. - Т. 9. - С. 10-44. 

139 Грушевський М. Співанник з початку XVIII в. // За¬ 
писки НТШ. - Л„ 1897. - Т. 15. - С. 1-48; Л„ 1897. - Т. 17. - 
С. 49-98. 

140 Известия отделения русского язьїка и словесности 
Императорской Академии наук. — СПб., 1907. — Т. 12. 
Кн. 1. - С. 144-184. 

141 Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - К., 1981. - 
Т. 32. - С. 207-370. 

142 Гнатюк В. Угроруський співаник Ів. Гряделевича // 
Записки НТШ. - 1909. - Т. 88. - С. 151-157; Гнатюк В. Хо- 
ценський співаник Левицьких // Записки НТШ. — 1909. - 
Т. 91. - С. 95-125. 

143 Див. також: Возняк М. З культурного життя Украї¬ 
ни XVII—XVIII вв. // Записки НТШ. - 1912. - Т. 108. - 
С. 57—102; Т. 109. - С. 10—38; Возняк М. Два співанники 
половини і третьої четвертини XVIII в. // Записки НТШ. - 
1922. — Т. 133. — С. 115—172. Тут подається велика кількість 
народних пісень. 

144 Щурат В. З незнаної польської рукописі XVII в. // 
Записки НТШ. - 1906. - Т. 74. - С. 129-141; Щурат В. Дво- 
язичні тексти українських пісень XVIII ст. // Записки 
НТШ. - 1921. - Т. 131. - С. 249-254; Щурат В. Початки сла¬ 
ви української народної пісні в Галичині. - Л., 1927. - 16 с. 

145 Див. також: Яворский Ю. А. Два замечательньїх 
карпато-русских сборника ХУІІІ-го в., принадлежащих 
университету св. Владимира. Описание рукописей. - К., 
1909; Яворский Ю. А. Новьіе данньїе для истории старин¬ 
ной маяорусской песни и вирши. - Л., 1921. — Т. 12; Явор¬ 
ский Ю. А. Материальї для истории старинной песенной 
литературьі в Подкарпатской Руси. - Прага, 1934. В остан¬ 
ній дається огляд близько 20 рукописних пісенників 
XVIII — початку XIX ст. із Закарпаття, в публікації текстів 
виокремлено світські пісні (С. 287—301). 

146 Перетц В. К. Малорусские вирши и песни в запи- 
сях XVI—XVIII веков. - СПб., 1899. - С. 93-95. 

147 Там само. — С. 95—99. 

148 Там само. — С. 96. 

149 Там само. — С. 100—101. 

150 Позднеев А. В. Рукописньїе песенники XVII—XVIII ве¬ 
ков (Из истории песенной силлабической поззии) // Уче- 
ньіе записки Московского государственного заочного пе- 
дагогического института. - М., 1958. — Т. 1. - С. 5—112. 

151 Українська народна поетична творчість. — К., 
1958. - Т. І. Дожовтневий період. — С. 92. 

152 Там само. — С. 92. 

153 Там само. — С. 86. 

154 Малороссийская песня: На бережку у ставка, с пол- 
ньім хором и со всею вокальною и инструментальною 
музьїкою. - М., 1794. 



З В І д к ш 


155 Друге, значно доповнене, видання цього збірника 
вийшло в 1806 р., а третє - 1815 р. 

156 Щурат В. Українські народні пісні в городських ак¬ 
тах // Щурат В. Г. Вибрані праці з історії літератури. - К., 
1963. - С. 104-108. 

157 Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - К., 1981. - 
Т. 32. - С. 220. 

158 Там само. Додаток. — С. 230—370. 

159 Гнатюк В. і Франко І. Інтересний збірник з с. Хітара 
(пов. Стрийський). Тимчасові відомості // Записки НТШ. - 
1896. - Т. 10. - С. 7-14. 

160 Нечиталюк М. Ф. З народних ручаїв. - Я., 1970. - 
С. 111-117. 

161 Драгоманов М. Байка Богдана Хмельницького // 
Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну 
словесність і письменство. - Л., 1900. — Т. 2. — С. 1—24. 

162 Возняк М. Історія української літератури. - Л., 
1924. - Т. 3. - С. 100. 

163 Яворский Ю. А. К истории Карпаторусского фольк- 
лора XVIII века. - X., 1908. — С. 6—7. 

164 Панькевич І. Збірка закарпато-руських приповідок 
Івана Югосевича з р. 1809 // Панькевич І. Покрайні запи¬ 
си на закарпатсько-українських церковних книгах з до¬ 
датком 4 монастирських грамот. - Прага, 1947. - С. 1—69. 

165 Петров Н. И. Очерки из истории украинской лите- 
ратурьі XVIII века. - К., 1880. — С. 5. 

166 Зокрема монографічні праці: Грицай М. С. Україн¬ 
ська література XVI—XVIII ст. і фольклор. - К., 1969; Ми- 
шанич О. В. Українська література другої половини 
XVIII ст. і усна народна творчість. — К., 1980. 

167 Русанівський В. М. Староукраїнська літературна мо¬ 
ва // Українська мова. Енциклопедія. — К., 2000. — С. 595. 

168 Франко І. Наші коляди // Франко І. Зібрання тво¬ 
рів: У 50 т. - К., 1980. - Т. 28. - С. 14. 

169 Франко І. Русько-український театр (Історичні об¬ 
риси) // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. — К., 1981. - 
Т. 29. - С. 305. 

170 Матеріали до культурної і громадської історії Захід¬ 
ної України. - К., 1928. - Т. 1. Листування І. Франка і 
М. Драгоманова. — С. 303. 

171 Франко І. Наші коляди. — С. 16. 

172 Мишанич О. В. Українська література другої поло¬ 
вини XVIII ст. і усна народна творчість. - К., 1980. - 
С. 85-89. 

173 Лобода Ф. Вирша о сожжении млиевского ктитора 
Даниила Кушніра // Киевская старина, 1886. - Т. 15. 
Кн. 1. — С. 205 (Известия и заметки). 

174 Записки о Южной Руси / Издал П. Кулиш. - СПб., 
1956. - Т. 1. - С. 265. Зауважимо, що на основі усної на¬ 
родної традиції про цю подію розповів Т. Шевченко в роз¬ 
ділі "Титар" своєї поеми "Гайдамаки". 

175 Українська література XVIII ст. Поетичні твори. Дра¬ 
матичні твори. Прозові твори. — К., 1983. - С. 109. 

176 Мишанич О. В. Українська література XVIII ст. // 
Українська література XVIII ст. Поетичні твори. Драматич¬ 
ні твори. Прозові твори. - К., 1983. — С. 6. 

177 Колесса Ф. Про вагу наукових дослідів над усною 
словесністю // Колеса Ф. М. Фольклористичні праці. — К., 
1970. - С. 29. 

178 Попов П. М. Григорій Сковорода. Життя і творчість. 
Нарис. - К„ 1960. - С. 126. 

179 Там само. — С. 60. 

180 Там само. — С. 65-68. 


181 Мишанич О. В. Українська література другої поло¬ 
вини XVIII ст. і усна народна творчість. - С. 265—266. 

182 Вгискпег А Ріезпі роїзко-шзкіе // Ратіеіпік БІІегас- 
кі. — 1911. — 2 єб2. 2. - 5. 181—198; Возняк М. Матеріали до 
історії української пісні і вірші: Тексти і замітки // Україн¬ 
сько-руський архів. — Л., 1913,1914,1925. - Т. 9—11. - Ч. 1—3. 

183 Роегуе Егапсізгка Оуопкедо Кпіагпіпа. — \Л/ІІпо, 
1820. - Т. 3. - 5. 194-195. 

184 ІЬІсІ. - 5. 200. 

185 її назва: "Тггу добу, зіеіапка \л/ ріесіи акіасЬ" // Оті- 
еіа Р. Кпіагпіпа. - \Л/аг52а\л/а, 1828. — Т. 5. — 5. 69—150. 

186 На це звернув увагу польський дослідник Владислав 
Янковський: іал/сои/зк/ І N1 Ріепл/іазіек Іибооту \л/ роегуі 
Р. 0. Кпіагпіпа // І_иб (І_\л/о\л/). - 1902. — Т. 8. - 5. 134—135. 

187 Кагріпзкі Р. Ратіеіпікі. - Рогпап, 1844. 

188 Иіетсешсі 7. ІІ. Ратіеїпікі с 2 азо\л/ тоісЬ. — Рагуг, 
1848. - 5. 76-77. 

189 Л//етсе\А'/с 2 7. ІІ. 5ріе\л/у Гіізіюгусгпе. — \Л/аг52а\л/а, 
б. р. - 5. 8. 

190 Докладніше про це в статті: Кирчів Р. Ф. Українська 
пісня в творчості польських письменників доби Просві- 
щення // Міжслов'янські фольклористичні взаємини. — К., 
1963. - С. 196-207. 

191 Дей О. І., Зілинський О. І., Кирчів Р. Ф., Шумада Н. С. 
Український фольклор у слов'янських літературах. — К., 
1963. - С. 12. 

192 Бібліографію таких видань див. у кн.: Сиповський В. 
Україна в російському письменстві. - К., 1928. — Ч. 1 — 
С. 15-57. 

193 Нудьга Г. Українська дума і пісня в світі. - Л., 1997, 
1998. - Кн. 1-2. 

194 Там само. — Кн. 2. — С. 15. 

195 Там само. — С. 16. 

196 Там само. — С. 16—18. 

197 Нудьга Г. Українська дума і пісня в світі. - Кн. 2. - 
С. 18, 96—97; Дей О. І. Зілинський О. І., Кирчів Р. Ф., Шу¬ 
мада Н. С. Український фольклор у слов'янських літерату¬ 
рах. - С. 12. 

198 Нудьга Г. Українська дума і пісня в світі. - Кн. 2. - 
С. 19-21. 

199 Возняк М. Історія української літератури. Віки XVI - 
XVIII. Друга частина. - Л„ 1924. - Т. 3. - С. 514. 

200 Там само. — С. 515. 

201 Там само. — С. 516. 

202 Мишанич О. В. Українська література XVIII ст... - С. 7. 

203 Панькевич І. Збірник закарпато-руських припові¬ 
док Івана Югасевича з р. 1806... - С. 1—69. 

204 Яворский Ю. Материальї для истории старинной 
песенной литературьі... - С. 291-325. 

205 Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяль¬ 
ність "Руської трійці". — К., 1990. - С. 70—71. 

206 Азадовский М. К. История русской фольклористи¬ 
ки. - М„ 1958. - С. 53. 

207 Там само. — С. 75. 

208 Там само. — С. 101. 

209 Азадовский М. К. Фольклористика XVIII века // 
История русской фольклористики. — С. 42—111. 

210 Негпаз Сг. \Л/іек ргеГоІкІогузІукі роїзкіе] 1700— 
1800 // Ратіеіпік Бііегаскі. - 1963. - 2езг. 2. — 5. 279-312. 

211 Кравцов Н. И. Романтизм в спавянских литературах 
и фольклор // Кравцов Н. И. Проблемні славянского 
фольклора. - М., 1972. — С. 331. 


ТЬІ8 агіісіе із іЬе сопіітіаїїоп о( іЬе ргеуіоиз таїегіаі риЬІізЬесі іи ІЧитЬег 1-2, 2005. ТЬе аиіЬог о( 
іЬіз агіісіе 8г\гез апаїузез ої іЬе сіеуеіортепі ої іЬе осініте оі іЬе £о1к Ігасііііоп сіаііпз Іо іЬе 17іН - Ье£Іппіп£ 
о£ іЬе 19іЬ сепіигіез У'Ьеп арргохітаїеіу іЬе зіисіу оі Ьікіоге Ьедап аі їЬе зсЬоІагІу ієуєі. \Х^е Ьауе а сіеіаііесі 
сіевегірікт о£ іЬе Нізіогісаі сіоситепів ої аітозі іЬгее сепіигіез аз таїегіаіз іог апаїуип^ іоікіоге. ТНеп іЬе 
аиіЬог 8оез оп ^гііЬ іЬе сіезсгірііоп о! іЬе Іехіз (гот 17іЬ іНгои^Ь іЬе еагіу 19іЬ Сепіигу. Зресіаі аііепііоп 
'уаз раісі Іо іЬе ега о( Котапіісізт аз Іо іЬе Ііте \рЬеп іЬе епііге Ьізіоіу апсі езіЬегісаІ еззепсе о( іЬе (оік агі 
угаз гіееріу іЬои^Ьі оуєг апсі ііз уаіие (ог (шіЬег сіеуеіортепі о( іЬе паїіопаї сопзсіоизпезз угаз геаіігесі.