Skip to main content

Full text of "Liegendy z ust naroda"

See other formats


ІСаІупе'Ьз', Зу1^Vе8■Ьеґ 
Ье^-епсЗу 



Р6 

3948 
(31335 т 
А15 
1921а 




Ггот иЬе СоІІесНіоп 
о£ іЬе ІаНе 



^онN ьисгкіи 



^. 



/ 


Ц є. (г є IV і) у 


леґкнди 


3 уст народа 

зіппав 


Єильбестер с/Салинець. 




ЗБІРКА 

ІВАІІА ЛУШ<ОИЛ 



ЛЬВІВ 1921. 



СЕЛЯНСЬКА БІБЛІОТЕКА „РУСАЛКИ". 

ї ВПЦУСК IV. 



0ідіІІ2ЄСІ Ьу ІІіе Іпіегпеї АгсИіує 

іп 2009 VVІ^I^ їипсііпд їгот 

^оI^п апсі Магу А. Уагетко Роипсіаііоп 



ІіНр://\л/\л/ш.агсІіІУЄ.огд/сІеІаіІ5/ІіедепсІу2и8Іпаго00каІу 



Всякі права застерігається. 




ДРГКАРНЯ СТАВРОППҐПІСЬКОГО ШСТИТУТА 
ПІД управою Ю. С«;оракв. 



І 




К О П О С Я. 

Колись давно, не були люде такі бідні як 
«ьогодня, бо перше то не так збіже родилося як 
тепер, що жпто або пшенпця мав лпше таке ко- 
лося, як на людську долсаю. Колесь мало збіже 
колося вже від самої землі і стебла не було 
й видно. 

Було се дуже давно, »гк ще Ісуо Хрпстос 
і Мати Божа по світі ходили. Ходять вони від 
<:ела дб села, научають людеіі, що треба пнакшв 
жати на світі, що не треба лпш про своє тіло 
дбати, але і про душу, що треба любити оден 
другого, бо всі люде рівні, нема богатпх і бід- 
них, бо як хто мав много, то повинен дати то- 
му, що нічого не має. 

І так ходять вони ио селах і научають, а лю- 
де слухають і дуже їм подобається наука Хрпста. 

Але не всім людям припала до серця та на- 
ука, не всі Сина Божого радо витають. Особливо 
Рогачам не подобалися слова Христа, бо їм, 
захланним, жаль було ділитися своїм добром 
з бідними. 

Раз іде Хрпстос зі своїми апостолами че- 
рез село, втомились уже довгою дорогою та за- 
хотіли їсти. 

— Святий Петре. — каже Христос, іди між 
людей та принеси дещо їсти. 



Пішов Петро до одного богатого господаря 
і просить хліба. Тоіі вилаяв ного, неробою на- 
янав, та хліба не дав. Пішов Петро до другого, 
другий те саме сказав, у третого також хліба 
не дали п вернув ІІотро з нічим і каже до Христа: 

— Нема хліба! В селі самі богачі, хліба ма- 
ють досить, але ніхто не дав ні кришки, ще мене 
ганьбили, волоцюгою прозивали, казали, щоб ма 
□ішли на хліб працювати, так як вони працюють. 

Прикро стало Ісусови, що люде такі не- 
добрі іі захланні. Та він приїішов, щоб їм дорогу 
до пічного щастя показувати, щоб їм гірку не- 
долю облегчпта, а вони ііому куска хліба ша- 
нують. 

— Люде, ЛЮДО ! П]|о ви би могли зробити 
без мене? Хто вам все те дає, що маєте? П],о 
дінлось би в ваших серцях, як бп так ви голодні 
просили о кусок хліба, а другі бп вас від себе 

ІС прогнали ! 

Впашов Хрпстос за село, а там широкі поля, 
вкриті золотим колосям, а те колося з тихим 

^ шепотом хилиться ііому до ніг, а Христос гля- 

дить розжалі'ииії кругом себе іі каже: 

— Скілььп тут хліба родиться, а я ходжу 
голодппіі ! Нехаіі від нині не виростав колося лише 
солома. . 

І узял Христос рукою за колося при самій 
'^, землі іі тягне до гори, а зерна теребляться, сип- 

■у - пються на землю... 

Надііігала па те Мати Божа, бачить, що 
Христос хоче знищити збіже, вхопила в долоню 
і' вершок колоси іі канів : 

* ' —Сиву, лиши хоч се, що в руці маю, — для 

.V иеснка іі котика... 

■ — Правду кажеш, моя Мати, — відповів 

Хрпстос, — треба лишити трохи для пса й ко- 
та, бо вони не внвні тому, що люде такі захланні. 



та трудно, щоби віма звірина тераіла за людські 
гріхи ! 

І лишив Хрпстос вершок колося, як раа 
стільки, що тримала в руці ііого Мати — и від 
того часу стало впрастатп колося лише таке ма- 
леньке, як на людську долоню. 

І уже на мають люде нпні стільки хліба, 
що перше, а п то, що родиться, то лише з ласки 
Божої для пса п кота... 

Як би не пес і кіт, то іі ми бл нічого не 
мали... 



! 



Осикове дерево. '| 



г 



ч 



Утікала Божа Мати з малам Ісусом і Носи- 
фом старенькпії до Єгипту. і 

Утікалп, бо лютпп Ірод убзвав усі діти і 

сподіючись, що убв іі малого Ісуса... 

Але Ісуса вжене досягне руна Ірода, бо ось .; 

перестеріг Марію іі Цоспі][)а — Апгел з неба — 
і спішить Свята Родина в чужніі далокиіі край, 
де вже не сягає власть Ірода. 

Треба було не одну нічку в чистім полі но- 
чувати, без хліба іі води обходитися, але якось 
Бог Отедь поіїагав. 

Змучена дорогою Св. Родина сіла під оси- 
кове дерево спочивати. 

Стрепенулась осика, жах обняв її, ануж лю- 
тий Ірод догонпть утікаючих, та не лиш убе Св. 
Родину, але ІІ то дерево, котре дало збігцям 
притулок, прпкаже покарати її зітне сокирою. 

И задрожала осика зі страху й листки її 
ватрепеталпсь як у лихорадці... 

Відпочила Св. Родина п пішла своєю доро- 
гою, але осика дрожить далі, по нпнішяий день 



ІРИ Н ■!■■ > .^^іщі ..^ци^^»^^^^ ■ ^^^ і [^ 



І 



' 



дрожить, і, кажуть, що по Божому првказу, бу- 
де до кінця світа дрожати... 

І справді, нераз бачимо, що листки осико- 
вого дерева трясуться і дрожать... 



Ннгел Хоронигель. 

Одного разу відбувала Пречиста Діва Маріа 
з маленьким Ісусом далеку подорож. 

-Зііучена дорогою, задержалася Діва Марія 
над берегом ріки, щобп відпочати. Накормила 
наперед маленьку дптпну, відтак сама зїла 
юматочок хліба, й коли маленькпіі Ісус зачав руч- і 

вами тертп очка, поклала Пого спати під кріс- '•'. 

лате фіґове дерево, ва зелену мураву. Заледви | 

дитятко притулило свого головку до пахучої, шов- .| 

кової, травпиі, так зараз сон склеїв поізікп іі ди- 
тя твердо заснуло. Впдячп то Пречиста Діва, 
також поклалася до супочпнку. 

Спали так досить довго. За пару годин до- 
перва якась мушка закралась на тіло дптпнкп, 
й перервала солодкпіі сон маленького Ісуса. Про» 
будилось Боже дитн, і стало проходжуватись по- 
над річку. 

Пречиста Діва Марія змучена далекою до- 
рогою спала твердпм сном, і не бачила, що ди- 
тина відііішла від неї. Маленькому Ісусови подо- 
балася дуже плпвуча вода в річці. Іде стежеч- 
кою Ісус, а за хвплпнку станув на середині ву- 
зенької кладки, що була гереложена через .ту 
річку. Оден крок востарчпв би, аби стратити рів- 
новагу іі упасіи до бистрого потока, та знаііти 
ж нім смерть на мі'зпи Мялпіі Ісус, яко недосвід- 
чена дитина, не знав що Йому грозило, йде клад- 
кою і задержався над наіібільшою глибиною, та 
жрнглядався цікаво маленьким рибкам, що весело 
гралися в чистій воді ріки. 



Побачив то з неба Господь Бог — і сказав 
до Архангела: 

— Чи бачиш, що там дівться ? 

І в одній хвплі з високого неба злетів Ан- 
гел, який узяв дптнну за ручку й поволи при- 
вів стежкою до мами, снячої спокійно на мураві. 

Пробудилася Пречпста Діва Марія, та нічого 
о тім не знала, бо Ангел Хоронитель уже зннк. 

Пізніше, колп Ісус Хрпстос по своїм В^ізне- 
сенню вступив до неба, так Ангели оповіли Йому 
пілу ту пригоду, й на памятку того випадку 
Спаситель світа постановив, щоби кожда дитина 
н& світі мала свого Ангела Хоронителя, котрий 
би день і ніч стеріг дитину від усякого ллха 
й нещастя. 

Одного разу станула перед престолом Божим 
в небі одна заплакана ненька й почала жалува- 
тись перед Господом Богом, кажучи: 

— Боже! Чому то я сама померла, а там 
жа землі мусілам' зіставити безрадну сироту, бо- 
юся страшно, щоби там моїй дитині не сталось 
яке нещастя... 

Тоді Ісус Хрпстос показав їй з горн, як то 
на землі при боці її дитини сторожить невід- 
ступно Ангел Хоронитель зісланий з неба ди- 
тпні-сироті. 

Заспокоїлася тим бідна жінка, але по хвилі, 
коли вже мала відходити, знов звернулася ще раз 
до Ісуса і сказала: 

За мого життя я берегла моєї дитини як 
ока в голові і здається мені, що оно тепер згине 
без мене. Господи мій, чп не могла би я про- 
сити Тебе Боже, щоби мені було вільно й тепер 
по смерти заступити місце Ангела Хоронителя, 
М самій стеречп свою сирітку? 

Згодився Ісус Хрпстос на то й розпорядив 
так, що від того часу Ангелом Хоронителем кож- 



дої сироти в власна іі поиерша невька, котрої 
дух не опускав дитиан ні на хвилю, лише сте- 
реже ВІД всього злого на кождіи кроці. 



І; 



і.. 



йезабудька. 

По вогкпх лугах і пасовисках часто-густо 
стрічаамо дрібні синенькі цвіткп ; називаються 
вони дНезабудьки". Назва тої цвітки, як оповідав 
народне передання, походить іще від перших 
ДНІВ, як тільки Господь Бог сотворив світ. 

Коли Бог привів Адама до раю іі віддав 
йому в уживання тоіі прехорошпіі сад, став Адам 
надавати імена звірятам, а відтак усім травам 
і цвітам і наказав, ш,оби кожде памятало своє імя. 

По якімось часі проходжується Адам з Евою 
по раю її обоє приглядаються цвітам. 

Ева стала зривати гарні цвіткп та прикра- 
шала ними своє буііне золоте всГлося. Нараз чув, 
що мала синенька цвітка промовляв до неї: 

— Візьми іі мене! 

— А як ти називаєшся, — спитав Адам. 
Цвітка похилилася соромливо іі каже: 

— Я забула!.. 

І розплакалася дрібними сльозами, а Еві 
жалко стало гарної цвігки і сказала до Адама: 

— Нехаіі та цвігка від нині „незабудькою" 
аветься. 

Тому то нппі „пезабудька", геііби стидлпвв 
скромне дівчатко — гарно п любо цвпте, але 
наче стпдавться чогось і хилить свою головку до 
землі, та будьто все плаче п сльозами землю зро- 
шує, бо де лише росте, там земля вогка. 



=ЧЄ 



"•'і 



# 



Руга. 

Вели Христа на гору Голгофту. 

Уаадав під тягарем хреста; сліди Його кро- 
ваві не порушпли камяних сердець людей ; смі- 
ялася люта тонна, не зважаючи на рани і кров 
Христа. 

Зате каміння на дорозі плакало, а де лиш 
упала капля крони Христової, там сейчас виро- 
стала рута, котра також вкривала свої листочки 
сльозами. 

Від того часу, на памятку, листочки рути 
подібні до спадаючої сльози... 



Суниця. 

Була весна. Одного разу спціла Пречиста 
Діва біля своєї хати ^і^і впшпвала для маленького 
Ісуса сорочечку, св. ІІсх пф був занятпіі при своїй 
теслярськії! роботі, а маленький Ісус бавився, то 
коло св. ІІоспфа гпблівкамп, то коло своєї дорогої 
Ненькп, а вкінці впбіг у близький гаіі, п;обд на- 
збирати пахучих цвітів та принести для своєї 
Мами. 

Гаіі був чудово гарний, засіянпй ріжнпмпцві- 
тами. Маленький Ісус бігав від цвітна до цвітка, 
з радісним окликом зривав одну цвітку за другою 
і вязав в китицю. Зриваючи одву цвітку, замітив 
Ісус біля неї другу, дуже нпзопьку, 8 трома 
листочками, яка за зближенням маленького Ісуса, 
поклонилася аж до землі, та заговорила; 

— Ох нещаслиіш і сумне мов життя! — Всі 
діти бігають за моїми сестричками, яких Господь 
Бог украсив прегарними барвами, а до того ще 
й приємним запахом, а на мене ніхто й не гляне. 
Але мимо того, що Бог не дав мені гарної вро- 
ди, не нарікаю на се, бо знаю, що іе саме сонце, 



»^;-:.-^^:і.^ "і.. ,:.:;^;; ' " ., "5:їч£;-і'-' 



^ 



$] 10 



яке огрівав другі гарніші від мене цвіти, огрі- 
вав її мене, так само й та золота роса, яка вми- 
вав мої сестрички, вмивав й мене, а любий Бог 
4 моїм оаікуном. 

^>- Почув Ісус тихенький шепот тужливої роо- 

к : линви, змилувався над нею, і чим скорше схж- 

^ _ пився, зірвав її цвіт і промовив: 

|,ї; — Цвітко моя дорогенька! За те, що ти 

?" ' вдоволена своєю долею, яку тобі дав Господь 

Зог, нині тебе мій отець винагородить. Від вині 

*: станеш для всіх улюбленою поживою, за котрою 

', ■ всі люде будуть шукати. 

По тих словах маленький Ісус поцілував бі- 
ленький цвіт своїми румянпми устами, і цвіток 
сейчас замінився в червоненький овоч. То були 

" : перші родини гаввої суниці. 



Губи. 

Раз ішов Ісус з апостолом Петром у саме 
наагорячіііше літо, по сісках, а спека була страш- 
на, (/вятпй Петро каже до Ісуса: 

— О Госаоди! Годі нам уже дальше йти, 
я духа в собі не чую, спека страшна, пісок роз- 
палений як грань, а тут нема де відпочати. 

— На то відпоьідбв йому Ісус: 

— Ще трохи підемо, а там дальше буде 
ліс, то буде й холол ! 

І незадовго вийшли оба на невеликий гор- 
бок, з якого побачили сооиовпй ліс. Святий Петро 
душе втішився і йшов за Ісусом мовчки. 

Коли прпблпжплпся до ліса, сказав святий 
Петро: — Господи! сядьмо в холоді, і хвилинку 
відпічяемо! 

— А Ісус на те: . .^.^.^ їг 

— Добре!— але дов;о не можомо спочивати, 



^ 



•7 



11 



бо на віч мусимо дійти до місточка, там богато 
недужих потребує нашої помочи. 

Відпочалв троха в холоді, та каже знову св. 
Петро до Ісуса: 

— Господи ! я так хочу їсти, що аж гину, 
ще від учора я вічого в устах не мав, а дальше 
вже й полуднє! 

Ісус відповідав: Ой ГГетре, Петре! кріпися 
духом, недалеко в лісі в господа, то може діста- 
неш якої страви або хоч хліба! 

Повставали і ідуть дальше, ідуть, а тут пі- 
сок по коліна, а сосни такі великі, такі грубі 
від нервові ку, де-яеде показується мізерна береза 
та кудлатий дубок. 

; Св. Петро ледви тягне ногами за собою, 
з голоду умлівав, але йде. Наконець дійшли до 
господи, задержались, а Ісус каже: 

— Маєш Петре гріш, іди до господи й проси 
о шматок хліба ! 

Як раз господиня витягала з печі колачі 
й папанпці. Купив Петро два колачі й одну па- 
лааипю ; паланпцю сховав за пазуху, а колачі 
несе в рупії дав оден Ісусови, а другий узяв собі, 
посідали, зїлп, й напплпсь водиці, та йдуть знов 
лісом дальше. Св. Петро в?е щось пристав з заду, 
та йде боком поміж корчі. Добув зза пазухи па- 
ланидю й починає їсти; що вкусить кусок папа- 
виці, а в роті так запечп ного як огнем, тай він 
викидав куски паланпді на землю між корчі; 
дув на паланпцю, та вона вібп студена, а як 
возьме в рот, то як грань пече, так знов викидав 
на землю; і ціїу паланпцю викинув поміж корчі. 
Тоді обепнувся Ісус і каже: 

— Петре! а ти що робиш? Дар Божий ки- 
даєш па землю, а то не годиться так робити. 
Бачиш, я знаю твою хитрість і лакімство, і я так 
зробив, що ти паланпцю, сховану передімною не 
міг зїсти; але топ дар Божий, що ти його роз- 










Було се дуже давно, як іще Ісус по світі ходив.. 



1« 

винув по лісі, не піде марно, не пропаде, з него 
вирооте рослина, котру люде назвуть губами, бо 
з твовї губи і^оно вийшли, і будуть ними живитися. 
І від того часу, перед празипком св. апостол» 
Петра ростуть по лісах губи (гриби) на пожиток 
всім людям 

ІИ Є Д В І д ь. 

в однім селі жив дуже заможний господар, 
ЯКИ& мав велику пасіку. Називався він-ь Федь 
Бурмило. 

Одного разу, а було то літньою порою, впй- » 
шов він собі в неділю до своєї иасіки, і випирав 
мід. А було то в тих часах, як ще Ісус Христос 
зі своїми ученикамп ход'пв по земли й голосив 
свою святу науку. 

Пасічник Бурмило побачив з далека Ісуса 
Христа з Апоотоламп, а хотячи переконатися чи 
справді Ісус Хрио.тос в Богом, так як говорили 
люде, задумав Його перестрашити. Взяв на себе 
довгий кожух, перевернув на верха вовною, і схо- 
вався за корчі в своїіі паніці, чекаючи аж Іоус 
надійде. 

По якімсь часі зблпжплпся святці до пасіки, 
а не знаючи нічого, ведуть між собою розм( ву. 
Віім дав;я чути зза корча, з пасіки, зразу тихий, 
а відтак голосний рев 

Перелякались апостоли, що аж з того жаху 
воги під ними дрожали й дальше ні кроку не 
могли з місця зробити. Ісус Хпстоо однак пе ае- 
рестрашився, бо яко Бог, знав наперед, що Йому | 

в дорозі приключаться, отже звернувся до пасіч- І 

нива Бурмпли й сказав : 

— „Бурмиле! Ти в своїй зарозумілій голові 
загадав людей перемудрувати. Добре, — ч:им ти 
хотів на хвилю бути, тим зістаиеш на віки! 

І нараз бачить Бурмило, що шкіра з ко- 



•■ЛіМЬ.гЬі» І ;•><.;. 



14 



жуха приростав йому до тіла — і він став меД' 
ведеи і поволікся до ліса, де вже зістав на' 
всегда. • 

На знак, що медвідь-Бурмпло походив з чо- 
ловіка, зістали йому подібні до людських рук 
передні лаби... 

А що Бурмило був пасічником і все л па- 
сіці просиджував, тому то нинішний медвідь- 
рад.0 закрадається до пасік, щоби хоч трохи меду 
покушати. 



Крст. 

Була колись два брати. Оден був великий? 
богач, годував коні тілько чистим вівсом, збіжв- 
й по кілька літ лежало в шппхлірі, а золоті гроші 
то чверткою мірпв. Другий знова був дуже бід- 
ний, цілим богатством його було патеро дітей, а 
хліба не було ані шматочка. 

Зави гала весела весна. Богач оре свої ниви 
и засівав золотою пшеницею, а бідний приходить- 
до нього й почав його просити: 

— Брате! позич мені ковя з плугом на по- 
ловину дня, нехай і я собі загонець впорю! 

Але богач жалував коня дла свого брат» 
X каже: В мене так богато роботи, що на же ден 
спосіб я не можу тобі дати, хиба, як схочеш, то 
Бозьмеш собі вже на Великдень! 

І щож робити? Пійшов бідний на Велик- 
день з плугом ниву орати, але орання це стра- 
шне, бо здається йому, що земля стогне і кри- 
чить: 

— „Не край мене в так велике свято !" 

А вийшов бідний орати дуже рано, щоби 
■ри роботі його хто не бачив. Оре, оре, відпа- 
дав скиба за скибою, а з очей лються йому гіркі 
•льози, жах переіімае його, ноги трясуться, що 



"Л- 



о: 



!^ 



А* 

.^о з того буде, що вій в таке велике свято крав 
землю. Не зорав іще й половини загопа, коли 
лараз, озвався в церкві дзвін, скликаючи людей 
.на воскресну утреню. 

Кінь упав на коліна й ані рушиться, а 
плуг також загряз в землю й ні суди Боже ру- 
шити його з місця, а тут бачить орач, бороздою 
прямо на нього йде старушок, як голуб сивий, 
високий і з спвою аж по пояс бородою. 

Бачить то бідний орач, ще більше налякав- 
ся, волося на голові стало дротом, рукп й ноги 
втрясуться, а він став наче вкопаний. 
,, Старенький зближається до орача, став біля 
лього, та каже: 

Чоловіче ! опамятапся, що робиш. Чиж ти 
Бога не бопшся, так велике свято не шанувати, 
-а вийшов тп земленьку краяти? 

Почувши ті слова від незнайомого старця, не 
знав бідняга що мав на се відповісти, з асалзд 
лиш сльози падуть з його очей як дощ. По хвилі 
■саамятався, обтер рукавом свої очі й сказав: 

— Знаю се, Божпп старче, що я зле вчп- 
влв, що в таке велике свято взявся до тої праці, 
-але щож було робити? Я бідний, своєї худібки 
ле маю. Але у мене брат, богач, і я ходив до 
нього і просив його не раз і не два, щоби він 
мені дав на половину дня коня з плугом, щоб я 
міг собі той загін впоратп, та він мені сказав: як 
хочеш, то візьми собі на Великдень, бо на Ве- 
ликдень я пе буду нічого конем робити. — Тан я 
ііусів на Великдень взяти коня, бо інакше моя 
нивка не була би зорана, і прпйшяось би з го- 
лоду гинути. 

Старець слухав з великого увагою, а коли 
бідний скінчив своб сумне оповідання, очі старця 
заясніли добротою й він сказав до бідака: 

— Зістав тут свою роботу, коня і плуг, а 
сам чим скорше спіши на воскресну утреню, бо 



^ 



1в 

вяні „Христос воскрес". А своєю нивкою не тур- 
буїїся, вже я нею заопікуюсь! .^ 

^ Відиий, не гаючись, полишив усе як казав 

старець, а сам чим скорше побії* просто до цер- ' 

Щч^ кви на утреню. А старець пішов тпмчасом до 

їого брата, лукавого богача. 
їг — Чоловіче! що ти вчпвпв? Ти жалував 

дати свому бідному братовп на хвилину коня, 
щоби собі загоаець виорав, та девке зерно кинув 
в землю, з чого міг би мати шматок хліба для 
' ! , дітей. Ти йому казав на Великдень орати? — ска- 

зав дрожащпм голосом старець — коли тобі ще 
мало золота і срібла, якого маєш подостаткои 
Р: і хліба тілько, щч сам не знаєш йому рахунку, 

то^ходпж оратп небоже, ходи землю рити и ко- 
пати, ходи перевертати свої нпвп І 

І в тій хвилині вивів старець богача на 
поле п перемінив його в крета, кажучи до него: 
— Від ьппі будеш до кінця світа під землею жи- 
ти, та вічно рити й копати ту землю — за то, 
що ти в таке СЕЯто — примусив свого рідного бра- 
та до тяжкої .^раці. 

Ось така історія кретн, котрий вічно землю 
рив, а на світло сопдя но ьільно йому глянути. 
Бо як лише впііде з під землі на світ, сейчас 
гине. 



Кінь, 

В народі ходпть така леґенда про сотво- 
ренне коия: 

Д«вио це діялося, дуже давно, мабуть іще 
то діялО'гь у тах часрх, як н:-'Ш праотець Адам 
жив на світі. Отжр як Адам переступив заповідь 
Божу й Господь Бог вигиав його з раю, так му- 
еів ВІГІ тяжко і:а хліб працювати. А тяжко йому 
було тому, що до управи рілі не мав жадного 



УГ!?-.)--: 




способу. Рискаля не мав і не знав, як собі його 
зробити, а плуга також не мав. Отже щоби зоратн 
кусок землі, вирвав крпву гиляку, так, щоби по- 
рола землю, а сам зробив собі щось ваче шлия, 
запрягся, і почав тягнути. 

Чорт яки її ного звів до гріха, завсігди да- 
вав за ним позір, і тут, коли А дам орав, чорт сів 
собі з заду на гпляку, щоби було Адамовн тяж- 
ко тягнути ; думав чортяка, що Адам буде про- 
клоном грішити. 

Зганяв Адам чорта з того плуга, та да- 
ремно, як стане і йде чорта зганяти, так чорт і 
втече, а коли Адам запряжеться, зяова чорт ви- 
скочить на плуг. 

Бідний Адам змучився й горячий піт об- 
пяв його лице. Побачив муку Адама 1'осподь Бог 
і жаль Йому стало бідного чоловіка, мимо того, 
що чоловік переступив Божий закон. Ириашов 
Бог до чорта й каже: 

— Проклятпіі ти па землі! Ще и тепер не 
даєш чоловіковії спокою? Отже за кару приказум 
тобі запрягтися, як Адам і будеш во віки тягнутж 
плуг чоловіковп! 

І в тій хпплі з чорта зробився вінь, який 
і до ниві по Божому прпказовп служить чолові- 
ковп при всякій роботі. 



Свиня 



Було то в часах, як Господь наш Ісус Хрн- 
стос жив на землі й проповідав слово Боже. 

Фарисеї, які завсігди переслідували Ісуса 
Христа, сміялися з ііого святої науки, давали 
Йому ріжпі питання, та старалися на чім вибудь 
зловити Христа, щоби було защо прискаржитж 
Його перед властями. 



І' 



18 

Раз так ішов Ісус Христос зі ^;воїми уче- 
виками через брусалим. Побачили Його здалека 
фарисеї, які як раз бавилися на весілю, тай за- 
думали трохи посміятися над Ісусом Христом, ^ 

Як раз молодий і молода були приготоваві 
йти до слюбу. Фарисеї посадили молодих біля 
хати, куд:а переходив Ісус, та прикрили їх вели- 
кою скринею, а оден з фарисеїв сів собі на верх 
скрині й запитав Хрпста : 

— Учителю ! я чув, що ти великий пророк 
і Син Божпй, та знавш усе що було й що буде. 
Згадаії, хто ту укритий під тією скринею, а всі 
ми повіримо в тебе! 

Ісус Христос заглянув у лукаве серце фа- 
рисея, пізнав його кпини, а знаючи наперед що 
а сього виїіде, сказав : 

— Чому меве питаєте? 

— Для того, що хотіли би мп пізнати, чн 
справді ти Син Божий, — сказав, гладючи свою 
бороду, батько молодої. '{ 

— Та молодий з молодою сидять під тою 
скринею! — сказав лагідно Ісус Христос. 

— Брешеш! крпкнув весільний староста, — 
— то свині тут, а не молодий з молодою ! • 

— Нехай вам будуть свині ! — сказав Ісус 
Христос і відвернувся, щоби відійти. 

Тоді жпдп відвернули скриню, і справді 
8 молодого й молодої зробилися свині, які хрунь- 
каючп, вийшли з під скриві. 

І для того пиві жиди не їдять свинячого 
маса. 



Червоні іиаки. 

Часом, коли вийдемо літом у поле, бачим» 
в збіжжу чудові червові маки. Ціле поле, гейбж 



^ 



г 






\Ь' 



червоним полуиям горить, гейби кровю було 
скроплене. 

тих червоних маЕах оповідають люди таке: 
Одного разу захорів малпй Ісус і Боаа 

Мати душе зажурилась, бо не знала, що дитпві: 
порадити. Рада в раду післала за доктором. 
Прийшов доктор, оглявув дитину, написав ре- 
цепту З каже : 

— Біжіть до міста по лікарство. 

Накинула Пречиста Діва хустину на шіечи, 
та біжить до міста. Ш,оби скоротити собі до^^огу, 
не йде Пречиста Діва гостинцем, але біжить на 
вправці полями, а що то було як раз по жнивах^ 
то стерня коле ноги затурбованої Божої Матерп, 
аш кров тече з віг, але Діва Марія ничого не пи- 
тав, а біжить, щоб чим скорше купити лікарство 
для Ісуса. 

Прийшла в місто, купила в аптиці лікарство, 
та вертав тою самою дорогою назад. 

1 бачить, що всюди, де вона, йдучи до мі- 
ста стернями, лишала кроваві сліди, виросли чу- 
дові червоні маки, котрі тепер хилять свої го- 
ловки перед Дівою Марією... 

І від того часу все в часі жнив цвитуть по 
лолях червові маки. 



Лва браги. 

Жило собі раз два брати, Депис і Панас. 
Були вони досить богаті, а ще більше захланні 
н заздрісні. Що було оден має, так зараз і дру- 
гий забагав те мати. Купив Денпс гарні коні, 
так зараз Панас купив іще гарніаші Купив Де- 
нис морг поля, так зараз і Панас товчеться за по- 
дам. Одним словом вони заздростили собі, а за- 
їданні були так, що навіть допускались крадіжи 
•ден у другого ; танком нераз впізджав оден фі 



^ 



і 



> 



«) 



рою на поле другого в часі ас вав і забарав 
сноал. 

Мали вони велику сіножать, яку дістали 
від батька яко спадщину, косили її оба разом, а 
потім сіном ділилися. 

Одпого разу, коли скосили сіножать, і покла- 
ли копиці, то при діленню, зайшла між ними су- 
перечка, а з тої приіішло до біакп. А було то і 
вечером; місяць своїм блідим світлом освітив ніч і 
наче день. У біііці ніпмилп оден другого за во- ^ 
лося, а в кінци Денис, спііімпв заліззі, острі ви- | 
ли й дпко крикнув : | 

— .Прогороджу тебе на смерть і викину і 
на місяць!" і пхнув вила між ребра брата і під- 
ніс його до гори. 

Нараз явився світлий Ангел і сказав: 

— „Лукавиіі чоловіче! що ти вчинив? Тя 
мав милосердя свого брата життя позбавити й то 
за марну дурницю, за земську суєту? — Будеш 
проклятий на віки! — І держатимеш вседа на 
вилах свого брата, в горі на місяці, щоби усі 'і 
люде бачили Божий палець, як Бог строго і 
карав таких братів, що вічно в незгоді жеруться і 
між собою." { 

І до нині можна пізнати па місяці плями, І 

а як приглянутися їм добре, то видно, паче чо- ' 

ловік чоловіка на вплах держить. > 



Ва яку паіиягку пишугь писанки на 
Великдень- 

Коли Господа нашого Ісуса Хрпста засу- 
дили на смерть, то зробили великий і тяжкий 
хрест та поклали Псму на рамя, щоби ніс на го- 
ру Голгофту, де мав бути рознятий. 

Несе Ісус Хрлсгос тяжі:пїї хрест, та під тя- 



)■■ 






гаром паде раз ураз на землю, і сили Його діл- 
ком опустили від побоїв і ран. 

На дорозі, вже близько Голгофти, старпіина 
жидівська стрінула чоловіка, котрий віс до дому 
в кошику яйця, куплені в брусалнмі. Жиди при- 
неволили того чоловіка, щоби поміг Ісусовп нести 
хрест. Сеії чоловік, якпіі мав людяне серце, не 
дався просити, лише з охотою положив кошик 
з яйцями при дорозі, під одно дерево, а сам 
взяв на своє рамя хрест і повіс на гору. 

Коли повернув до свого кошика, побачив, 
що яйця були дуже гарні, майже кожде іншої 
барви, а іще до того й прегарні цвіти на них ма- 
пьоваві. 

Тому то на памятку сього пишуть дівчата 
крашанки на Великдень. 




Ластівка. 

Чи бачили ви ластівку, що мав під горлом 
червоний пушок-ЕІряїко? 

Не всі породп ластівок мають таке червоне 
під горлом, в лпш одна порода ластівок така, а 
походить се з відсп: 

Коли Ісус Хрпстос висів на хресті, та мо- 
лився за своїх ворогів, ..піхто не милосердився 
над Ним, а всі ругалп Ного і висмівали; діла 
природа обурилась на людську злобу, земля за- 
дрожала, сонце закрило з жалю своє лице, громи 
аагреміли, і здавалось, що світ скінчиться. 

А жпди далі сміялпсь з Хрнота, а Христос 
терпів тяжкі муки й прощав своїм ворогам, що не 
мали серця. 

Тоді сіла як раз на хресті мала ластівка, і 
стало жаль пташині, що Хрнстос так тяжко тер- 







Колж Ісус Хрнстос висів яі хресті, ціла арпрода 

•вуридась на людську злобу, земля задрожала, сов це 

аакржао з жалю своа авце... 



Чг 



23 



ПЕТь: стала дзьобиком витягати з голови Хрнст» 
терня, яке з тераового вінка повбпвілось в тіло 
Іоуса. Що витягне дзьобиком оден терен, то 
8 ран виплине червона кров і ластівка покерва- 
вить собі кровю Хрпста ціле сідгорля. 

І від того часу — та порода ластівок по 
ниаішнип день приходить на сніть з червоним 
«оваїрпком. 



Бу З ь ок. 

Одного разу задумав Господь Бог вини- 
щити плюгаві сотворіия, як: гадюки, жаби 8 
ящірки. Огше зібрав усе те паскудство в мішок, 
завязав шнурком і закликав одного чоловіка, та 
жажв до нього: 

— Бачиш он де великий став? Занеси сей 
мішок до того ставу її кпнь ного в воду. Але 
не смій заглядати, ш;о там в, лише занеси, ки- 
дай у воду, та вертаіі здоров до дому. 

Бере чоловік мішок на плечи іі несе, а тут 
аж кортить його глянути, що там у мішку нахо- 
диться. І не стерпів чоловік, станув над став- 
ком, розвязав мішок і дивиться, що там у ньому. 

А тут роєм вилазять з мішка ріжяі гадю- 
ки и жаби і розлазяться по землі. Бігав чоловік 
сюди туди, хоче ту паскуду назад в мішок за- 
гнати, але дарма! 

Тоді явився перед чоловіком Господь Бог 
та каже: 

— Щож ти доброго зробив? Чому ти не 
слухав мого прнказу ? Годіж тобі тепер, як чо- 
ловікови, ходити по баюрах і травах, та шу- 
кати за гадюками й жабами, але я тебе зроблв» 



1^ 24 



бузьком, дістанеш довгі ноги й довгнй деюб і 
будеш міг скорше собі дати раду. 

І тут зараз чоловік перемінився в бузька 
■ ловить по баїорах гадюки й жаби, ловить по 
нинішнпй день. 

А що йому жаль за хатою, в якій колись, 
будучи чоловіком жив, тому бузьок стелить собі 
гніздо на дахах хат, де часто цілими година- 
мп вистоює зі спущеним дзюбом і гейби суму* 
над свосю долею. 



І 



'т 



.1 

і 



Сч 



г 

^Ш РЬЕАЗЕ 00 N01 ВЕМОУЕ 

І САН08 ОР 81ІР8 РЯОМ ТНІ8 РОСКЕТ 

иМІУЕН8ІТУ ОР ТОРОНТО ЬІВВАВУ