ІСаІупе'Ьз', Зу1^Vе8■Ьеґ
Ье^-епсЗу
Р6
3948
(31335 т
А15
1921а
Ггот иЬе СоІІесНіоп
о£ іЬе ІаНе
^онN ьисгкіи
^.
/
Ц є. (г є IV і) у
леґкнди
3 уст народа
зіппав
Єильбестер с/Салинець.
ЗБІРКА
ІВАІІА ЛУШ<ОИЛ
ЛЬВІВ 1921.
СЕЛЯНСЬКА БІБЛІОТЕКА „РУСАЛКИ".
ї ВПЦУСК IV.
0ідіІІ2ЄСІ Ьу ІІіе Іпіегпеї АгсИіує
іп 2009 VVІ^I^ їипсііпд їгот
^оI^п апсі Магу А. Уагетко Роипсіаііоп
ІіНр://\л/\л/ш.агсІіІУЄ.огд/сІеІаіІ5/ІіедепсІу2и8Іпаго00каІу
Всякі права застерігається.
ДРГКАРНЯ СТАВРОППҐПІСЬКОГО ШСТИТУТА
ПІД управою Ю. С«;оракв.
І
К О П О С Я.
Колись давно, не були люде такі бідні як
«ьогодня, бо перше то не так збіже родилося як
тепер, що жпто або пшенпця мав лпше таке ко-
лося, як на людську долсаю. Колесь мало збіже
колося вже від самої землі і стебла не було
й видно.
Було се дуже давно, »гк ще Ісуо Хрпстос
і Мати Божа по світі ходили. Ходять вони від
<:ела дб села, научають людеіі, що треба пнакшв
жати на світі, що не треба лпш про своє тіло
дбати, але і про душу, що треба любити оден
другого, бо всі люде рівні, нема богатпх і бід-
них, бо як хто мав много, то повинен дати то-
му, що нічого не має.
І так ходять вони ио селах і научають, а лю-
де слухають і дуже їм подобається наука Хрпста.
Але не всім людям припала до серця та на-
ука, не всі Сина Божого радо витають. Особливо
Рогачам не подобалися слова Христа, бо їм,
захланним, жаль було ділитися своїм добром
з бідними.
Раз іде Хрпстос зі своїми апостолами че-
рез село, втомились уже довгою дорогою та за-
хотіли їсти.
— Святий Петре. — каже Христос, іди між
людей та принеси дещо їсти.
Пішов Петро до одного богатого господаря
і просить хліба. Тоіі вилаяв ного, неробою на-
янав, та хліба не дав. Пішов Петро до другого,
другий те саме сказав, у третого також хліба
не дали п вернув ІІотро з нічим і каже до Христа:
— Нема хліба! В селі самі богачі, хліба ма-
ють досить, але ніхто не дав ні кришки, ще мене
ганьбили, волоцюгою прозивали, казали, щоб ма
□ішли на хліб працювати, так як вони працюють.
Прикро стало Ісусови, що люде такі не-
добрі іі захланні. Та він приїішов, щоб їм дорогу
до пічного щастя показувати, щоб їм гірку не-
долю облегчпта, а вони ііому куска хліба ша-
нують.
— Люде, ЛЮДО ! П]|о ви би могли зробити
без мене? Хто вам все те дає, що маєте? П],о
дінлось би в ваших серцях, як бп так ви голодні
просили о кусок хліба, а другі бп вас від себе
ІС прогнали !
Впашов Хрпстос за село, а там широкі поля,
вкриті золотим колосям, а те колося з тихим
^ шепотом хилиться ііому до ніг, а Христос гля-
дить розжалі'ииії кругом себе іі каже:
— Скілььп тут хліба родиться, а я ходжу
голодппіі ! Нехаіі від нині не виростав колося лише
солома. .
І узял Христос рукою за колося при самій
'^, землі іі тягне до гори, а зерна теребляться, сип-
■у - пються на землю...
Надііігала па те Мати Божа, бачить, що
Христос хоче знищити збіже, вхопила в долоню
і' вершок колоси іі канів :
* ' —Сиву, лиши хоч се, що в руці маю, — для
.V иеснка іі котика...
■ — Правду кажеш, моя Мати, — відповів
Хрпстос, — треба лишити трохи для пса й ко-
та, бо вони не внвні тому, що люде такі захланні.
та трудно, щоби віма звірина тераіла за людські
гріхи !
І лишив Хрпстос вершок колося, як раа
стільки, що тримала в руці ііого Мати — и від
того часу стало впрастатп колося лише таке ма-
леньке, як на людську долоню.
І уже на мають люде нпні стільки хліба,
що перше, а п то, що родиться, то лише з ласки
Божої для пса п кота...
Як би не пес і кіт, то іі ми бл нічого не
мали...
!
Осикове дерево. '|
г
ч
Утікала Божа Мати з малам Ісусом і Носи-
фом старенькпії до Єгипту. і
Утікалп, бо лютпп Ірод убзвав усі діти і
сподіючись, що убв іі малого Ісуса...
Але Ісуса вжене досягне руна Ірода, бо ось .;
перестеріг Марію іі Цоспі][)а — Апгел з неба —
і спішить Свята Родина в чужніі далокиіі край,
де вже не сягає власть Ірода.
Треба було не одну нічку в чистім полі но-
чувати, без хліба іі води обходитися, але якось
Бог Отедь поіїагав.
Змучена дорогою Св. Родина сіла під оси-
кове дерево спочивати.
Стрепенулась осика, жах обняв її, ануж лю-
тий Ірод догонпть утікаючих, та не лиш убе Св.
Родину, але ІІ то дерево, котре дало збігцям
притулок, прпкаже покарати її зітне сокирою.
И задрожала осика зі страху й листки її
ватрепеталпсь як у лихорадці...
Відпочила Св. Родина п пішла своєю доро-
гою, але осика дрожить далі, по нпнішяий день
ІРИ Н ■!■■ > .^^іщі ..^ци^^»^^^^ ■ ^^^ і [^
І
'
дрожить, і, кажуть, що по Божому првказу, бу-
де до кінця світа дрожати...
І справді, нераз бачимо, що листки осико-
вого дерева трясуться і дрожать...
Ннгел Хоронигель.
Одного разу відбувала Пречиста Діва Маріа
з маленьким Ісусом далеку подорож.
-Зііучена дорогою, задержалася Діва Марія
над берегом ріки, щобп відпочати. Накормила
наперед маленьку дптпну, відтак сама зїла
юматочок хліба, й коли маленькпіі Ісус зачав руч- і
вами тертп очка, поклала Пого спати під кріс- '•'.
лате фіґове дерево, ва зелену мураву. Заледви |
дитятко притулило свого головку до пахучої, шов- .|
кової, травпиі, так зараз сон склеїв поізікп іі ди-
тя твердо заснуло. Впдячп то Пречиста Діва,
також поклалася до супочпнку.
Спали так досить довго. За пару годин до-
перва якась мушка закралась на тіло дптпнкп,
й перервала солодкпіі сон маленького Ісуса. Про»
будилось Боже дитн, і стало проходжуватись по-
над річку.
Пречиста Діва Марія змучена далекою до-
рогою спала твердпм сном, і не бачила, що ди-
тина відііішла від неї. Маленькому Ісусови подо-
балася дуже плпвуча вода в річці. Іде стежеч-
кою Ісус, а за хвплпнку станув на середині ву-
зенької кладки, що була гереложена через .ту
річку. Оден крок востарчпв би, аби стратити рів-
новагу іі упасіи до бистрого потока, та знаііти
ж нім смерть на мі'зпи Мялпіі Ісус, яко недосвід-
чена дитина, не знав що Йому грозило, йде клад-
кою і задержався над наіібільшою глибиною, та
жрнглядався цікаво маленьким рибкам, що весело
гралися в чистій воді ріки.
Побачив то з неба Господь Бог — і сказав
до Архангела:
— Чи бачиш, що там дівться ?
І в одній хвплі з високого неба злетів Ан-
гел, який узяв дптнну за ручку й поволи при-
вів стежкою до мами, снячої спокійно на мураві.
Пробудилася Пречпста Діва Марія, та нічого
о тім не знала, бо Ангел Хоронитель уже зннк.
Пізніше, колп Ісус Хрпстос по своїм В^ізне-
сенню вступив до неба, так Ангели оповіли Йому
пілу ту пригоду, й на памятку того випадку
Спаситель світа постановив, щоби кожда дитина
н& світі мала свого Ангела Хоронителя, котрий
би день і ніч стеріг дитину від усякого ллха
й нещастя.
Одного разу станула перед престолом Божим
в небі одна заплакана ненька й почала жалува-
тись перед Господом Богом, кажучи:
— Боже! Чому то я сама померла, а там
жа землі мусілам' зіставити безрадну сироту, бо-
юся страшно, щоби там моїй дитині не сталось
яке нещастя...
Тоді Ісус Хрпстос показав їй з горн, як то
на землі при боці її дитини сторожить невід-
ступно Ангел Хоронитель зісланий з неба ди-
тпні-сироті.
Заспокоїлася тим бідна жінка, але по хвилі,
коли вже мала відходити, знов звернулася ще раз
до Ісуса і сказала:
За мого життя я берегла моєї дитини як
ока в голові і здається мені, що оно тепер згине
без мене. Господи мій, чп не могла би я про-
сити Тебе Боже, щоби мені було вільно й тепер
по смерти заступити місце Ангела Хоронителя,
М самій стеречп свою сирітку?
Згодився Ісус Хрпстос на то й розпорядив
так, що від того часу Ангелом Хоронителем кож-
дої сироти в власна іі поиерша невька, котрої
дух не опускав дитиан ні на хвилю, лише сте-
реже ВІД всього злого на кождіи кроці.
І;
і..
йезабудька.
По вогкпх лугах і пасовисках часто-густо
стрічаамо дрібні синенькі цвіткп ; називаються
вони дНезабудьки". Назва тої цвітки, як оповідав
народне передання, походить іще від перших
ДНІВ, як тільки Господь Бог сотворив світ.
Коли Бог привів Адама до раю іі віддав
йому в уживання тоіі прехорошпіі сад, став Адам
надавати імена звірятам, а відтак усім травам
і цвітам і наказав, ш,оби кожде памятало своє імя.
По якімось часі проходжується Адам з Евою
по раю її обоє приглядаються цвітам.
Ева стала зривати гарні цвіткп та прикра-
шала ними своє буііне золоте всГлося. Нараз чув,
що мала синенька цвітка промовляв до неї:
— Візьми іі мене!
— А як ти називаєшся, — спитав Адам.
Цвітка похилилася соромливо іі каже:
— Я забула!..
І розплакалася дрібними сльозами, а Еві
жалко стало гарної цвігки і сказала до Адама:
— Нехаіі та цвігка від нині „незабудькою"
аветься.
Тому то нппі „пезабудька", геііби стидлпвв
скромне дівчатко — гарно п любо цвпте, але
наче стпдавться чогось і хилить свою головку до
землі, та будьто все плаче п сльозами землю зро-
шує, бо де лише росте, там земля вогка.
=ЧЄ
"•'і
#
Руга.
Вели Христа на гору Голгофту.
Уаадав під тягарем хреста; сліди Його кро-
ваві не порушпли камяних сердець людей ; смі-
ялася люта тонна, не зважаючи на рани і кров
Христа.
Зате каміння на дорозі плакало, а де лиш
упала капля крони Христової, там сейчас виро-
стала рута, котра також вкривала свої листочки
сльозами.
Від того часу, на памятку, листочки рути
подібні до спадаючої сльози...
Суниця.
Була весна. Одного разу спціла Пречиста
Діва біля своєї хати ^і^і впшпвала для маленького
Ісуса сорочечку, св. ІІсх пф був занятпіі при своїй
теслярськії! роботі, а маленький Ісус бавився, то
коло св. ІІоспфа гпблівкамп, то коло своєї дорогої
Ненькп, а вкінці впбіг у близький гаіі, п;обд на-
збирати пахучих цвітів та принести для своєї
Мами.
Гаіі був чудово гарний, засіянпй ріжнпмпцві-
тами. Маленький Ісус бігав від цвітна до цвітка,
з радісним окликом зривав одну цвітку за другою
і вязав в китицю. Зриваючи одву цвітку, замітив
Ісус біля неї другу, дуже нпзопьку, 8 трома
листочками, яка за зближенням маленького Ісуса,
поклонилася аж до землі, та заговорила;
— Ох нещаслиіш і сумне мов життя! — Всі
діти бігають за моїми сестричками, яких Господь
Бог украсив прегарними барвами, а до того ще
й приємним запахом, а на мене ніхто й не гляне.
Але мимо того, що Бог не дав мені гарної вро-
ди, не нарікаю на се, бо знаю, що іе саме сонце,
»^;-:.-^^:і.^ "і.. ,:.:;^;; ' " ., "5:їч£;-і'-'
^
$] 10
яке огрівав другі гарніші від мене цвіти, огрі-
вав її мене, так само й та золота роса, яка вми-
вав мої сестрички, вмивав й мене, а любий Бог
4 моїм оаікуном.
^>- Почув Ісус тихенький шепот тужливої роо-
к : линви, змилувався над нею, і чим скорше схж-
^ _ пився, зірвав її цвіт і промовив:
|,ї; — Цвітко моя дорогенька! За те, що ти
?" ' вдоволена своєю долею, яку тобі дав Господь
Зог, нині тебе мій отець винагородить. Від вині
*: станеш для всіх улюбленою поживою, за котрою
', ■ всі люде будуть шукати.
По тих словах маленький Ісус поцілував бі-
ленький цвіт своїми румянпми устами, і цвіток
сейчас замінився в червоненький овоч. То були
" : перші родини гаввої суниці.
Губи.
Раз ішов Ісус з апостолом Петром у саме
наагорячіііше літо, по сісках, а спека була страш-
на, (/вятпй Петро каже до Ісуса:
— О Госаоди! Годі нам уже дальше йти,
я духа в собі не чую, спека страшна, пісок роз-
палений як грань, а тут нема де відпочати.
— На то відпоьідбв йому Ісус:
— Ще трохи підемо, а там дальше буде
ліс, то буде й холол !
І незадовго вийшли оба на невеликий гор-
бок, з якого побачили сооиовпй ліс. Святий Петро
душе втішився і йшов за Ісусом мовчки.
Коли прпблпжплпся до ліса, сказав святий
Петро: — Господи! сядьмо в холоді, і хвилинку
відпічяемо!
— А Ісус на те: . .^.^.^ їг
— Добре!— але дов;о не можомо спочивати,
^
•7
11
бо на віч мусимо дійти до місточка, там богато
недужих потребує нашої помочи.
Відпочалв троха в холоді, та каже знову св.
Петро до Ісуса:
— Господи ! я так хочу їсти, що аж гину,
ще від учора я вічого в устах не мав, а дальше
вже й полуднє!
Ісус відповідав: Ой ГГетре, Петре! кріпися
духом, недалеко в лісі в господа, то може діста-
неш якої страви або хоч хліба!
Повставали і ідуть дальше, ідуть, а тут пі-
сок по коліна, а сосни такі великі, такі грубі
від нервові ку, де-яеде показується мізерна береза
та кудлатий дубок.
; Св. Петро ледви тягне ногами за собою,
з голоду умлівав, але йде. Наконець дійшли до
господи, задержались, а Ісус каже:
— Маєш Петре гріш, іди до господи й проси
о шматок хліба !
Як раз господиня витягала з печі колачі
й папанпці. Купив Петро два колачі й одну па-
лааипю ; паланпцю сховав за пазуху, а колачі
несе в рупії дав оден Ісусови, а другий узяв собі,
посідали, зїлп, й напплпсь водиці, та йдуть знов
лісом дальше. Св. Петро в?е щось пристав з заду,
та йде боком поміж корчі. Добув зза пазухи па-
ланидю й починає їсти; що вкусить кусок папа-
виці, а в роті так запечп ного як огнем, тай він
викидав куски паланпді на землю між корчі;
дув на паланпцю, та вона вібп студена, а як
возьме в рот, то як грань пече, так знов викидав
на землю; і ціїу паланпцю викинув поміж корчі.
Тоді обепнувся Ісус і каже:
— Петре! а ти що робиш? Дар Божий ки-
даєш па землю, а то не годиться так робити.
Бачиш, я знаю твою хитрість і лакімство, і я так
зробив, що ти паланпцю, сховану передімною не
міг зїсти; але топ дар Божий, що ти його роз-
Було се дуже давно, як іще Ісус по світі ходив..
1«
винув по лісі, не піде марно, не пропаде, з него
вирооте рослина, котру люде назвуть губами, бо
з твовї губи і^оно вийшли, і будуть ними живитися.
І від того часу, перед празипком св. апостол»
Петра ростуть по лісах губи (гриби) на пожиток
всім людям
ІИ Є Д В І д ь.
в однім селі жив дуже заможний господар,
ЯКИ& мав велику пасіку. Називався він-ь Федь
Бурмило.
Одного разу, а було то літньою порою, впй- »
шов він собі в неділю до своєї иасіки, і випирав
мід. А було то в тих часах, як ще Ісус Христос
зі своїми ученикамп ход'пв по земли й голосив
свою святу науку.
Пасічник Бурмило побачив з далека Ісуса
Христа з Апоотоламп, а хотячи переконатися чи
справді Ісус Хрио.тос в Богом, так як говорили
люде, задумав Його перестрашити. Взяв на себе
довгий кожух, перевернув на верха вовною, і схо-
вався за корчі в своїіі паніці, чекаючи аж Іоус
надійде.
По якімсь часі зблпжплпся святці до пасіки,
а не знаючи нічого, ведуть між собою розм( ву.
Віім дав;я чути зза корча, з пасіки, зразу тихий,
а відтак голосний рев
Перелякались апостоли, що аж з того жаху
воги під ними дрожали й дальше ні кроку не
могли з місця зробити. Ісус Хпстоо однак пе ае-
рестрашився, бо яко Бог, знав наперед, що Йому |
в дорозі приключаться, отже звернувся до пасіч- І
нива Бурмпли й сказав :
— „Бурмиле! Ти в своїй зарозумілій голові
загадав людей перемудрувати. Добре, — ч:им ти
хотів на хвилю бути, тим зістаиеш на віки!
І нараз бачить Бурмило, що шкіра з ко-
•■ЛіМЬ.гЬі» І ;•><.;.
14
жуха приростав йому до тіла — і він став меД'
ведеи і поволікся до ліса, де вже зістав на'
всегда. •
На знак, що медвідь-Бурмпло походив з чо-
ловіка, зістали йому подібні до людських рук
передні лаби...
А що Бурмило був пасічником і все л па-
сіці просиджував, тому то нинішний медвідь-
рад.0 закрадається до пасік, щоби хоч трохи меду
покушати.
Крст.
Була колись два брати. Оден був великий?
богач, годував коні тілько чистим вівсом, збіжв-
й по кілька літ лежало в шппхлірі, а золоті гроші
то чверткою мірпв. Другий знова був дуже бід-
ний, цілим богатством його було патеро дітей, а
хліба не було ані шматочка.
Зави гала весела весна. Богач оре свої ниви
и засівав золотою пшеницею, а бідний приходить-
до нього й почав його просити:
— Брате! позич мені ковя з плугом на по-
ловину дня, нехай і я собі загонець впорю!
Але богач жалував коня дла свого брат»
X каже: В мене так богато роботи, що на же ден
спосіб я не можу тобі дати, хиба, як схочеш, то
Бозьмеш собі вже на Великдень!
І щож робити? Пійшов бідний на Велик-
день з плугом ниву орати, але орання це стра-
шне, бо здається йому, що земля стогне і кри-
чить:
— „Не край мене в так велике свято !"
А вийшов бідний орати дуже рано, щоби
■ри роботі його хто не бачив. Оре, оре, відпа-
дав скиба за скибою, а з очей лються йому гіркі
•льози, жах переіімае його, ноги трясуться, що
"Л-
о:
!^
А*
.^о з того буде, що вій в таке велике свято крав
землю. Не зорав іще й половини загопа, коли
лараз, озвався в церкві дзвін, скликаючи людей
.на воскресну утреню.
Кінь упав на коліна й ані рушиться, а
плуг також загряз в землю й ні суди Боже ру-
шити його з місця, а тут бачить орач, бороздою
прямо на нього йде старушок, як голуб сивий,
високий і з спвою аж по пояс бородою.
Бачить то бідний орач, ще більше налякав-
ся, волося на голові стало дротом, рукп й ноги
втрясуться, а він став наче вкопаний.
,, Старенький зближається до орача, став біля
лього, та каже:
Чоловіче ! опамятапся, що робиш. Чиж ти
Бога не бопшся, так велике свято не шанувати,
-а вийшов тп земленьку краяти?
Почувши ті слова від незнайомого старця, не
знав бідняга що мав на се відповісти, з асалзд
лиш сльози падуть з його очей як дощ. По хвилі
■саамятався, обтер рукавом свої очі й сказав:
— Знаю се, Божпп старче, що я зле вчп-
влв, що в таке велике свято взявся до тої праці,
-але щож було робити? Я бідний, своєї худібки
ле маю. Але у мене брат, богач, і я ходив до
нього і просив його не раз і не два, щоби він
мені дав на половину дня коня з плугом, щоб я
міг собі той загін впоратп, та він мені сказав: як
хочеш, то візьми собі на Великдень, бо на Ве-
ликдень я пе буду нічого конем робити. — Тан я
ііусів на Великдень взяти коня, бо інакше моя
нивка не була би зорана, і прпйшяось би з го-
лоду гинути.
Старець слухав з великого увагою, а коли
бідний скінчив своб сумне оповідання, очі старця
заясніли добротою й він сказав до бідака:
— Зістав тут свою роботу, коня і плуг, а
сам чим скорше спіши на воскресну утреню, бо
^
1в
вяні „Христос воскрес". А своєю нивкою не тур-
буїїся, вже я нею заопікуюсь! .^
^ Відиий, не гаючись, полишив усе як казав
старець, а сам чим скорше побії* просто до цер- '
Щч^ кви на утреню. А старець пішов тпмчасом до
їого брата, лукавого богача.
їг — Чоловіче! що ти вчпвпв? Ти жалував
дати свому бідному братовп на хвилину коня,
щоби собі загоаець виорав, та девке зерно кинув
в землю, з чого міг би мати шматок хліба для
' ! , дітей. Ти йому казав на Великдень орати? — ска-
зав дрожащпм голосом старець — коли тобі ще
мало золота і срібла, якого маєш подостаткои
Р: і хліба тілько, щч сам не знаєш йому рахунку,
то^ходпж оратп небоже, ходи землю рити и ко-
пати, ходи перевертати свої нпвп І
І в тій хвилині вивів старець богача на
поле п перемінив його в крета, кажучи до него:
— Від ьппі будеш до кінця світа під землею жи-
ти, та вічно рити й копати ту землю — за то,
що ти в таке СЕЯто — примусив свого рідного бра-
та до тяжкої .^раці.
Ось така історія кретн, котрий вічно землю
рив, а на світло сопдя но ьільно йому глянути.
Бо як лише впііде з під землі на світ, сейчас
гине.
Кінь,
В народі ходпть така леґенда про сотво-
ренне коия:
Д«вио це діялося, дуже давно, мабуть іще
то діялО'гь у тах часрх, як н:-'Ш праотець Адам
жив на світі. Отжр як Адам переступив заповідь
Божу й Господь Бог вигиав його з раю, так му-
еів ВІГІ тяжко і:а хліб працювати. А тяжко йому
було тому, що до управи рілі не мав жадного
УГ!?-.)--:
способу. Рискаля не мав і не знав, як собі його
зробити, а плуга також не мав. Отже щоби зоратн
кусок землі, вирвав крпву гиляку, так, щоби по-
рола землю, а сам зробив собі щось ваче шлия,
запрягся, і почав тягнути.
Чорт яки її ного звів до гріха, завсігди да-
вав за ним позір, і тут, коли А дам орав, чорт сів
собі з заду на гпляку, щоби було Адамовн тяж-
ко тягнути ; думав чортяка, що Адам буде про-
клоном грішити.
Зганяв Адам чорта з того плуга, та да-
ремно, як стане і йде чорта зганяти, так чорт і
втече, а коли Адам запряжеться, зяова чорт ви-
скочить на плуг.
Бідний Адам змучився й горячий піт об-
пяв його лице. Побачив муку Адама 1'осподь Бог
і жаль Йому стало бідного чоловіка, мимо того,
що чоловік переступив Божий закон. Ириашов
Бог до чорта й каже:
— Проклятпіі ти па землі! Ще и тепер не
даєш чоловіковії спокою? Отже за кару приказум
тобі запрягтися, як Адам і будеш во віки тягнутж
плуг чоловіковп!
І в тій хпплі з чорта зробився вінь, який
і до ниві по Божому прпказовп служить чолові-
ковп при всякій роботі.
Свиня
Було то в часах, як Господь наш Ісус Хрн-
стос жив на землі й проповідав слово Боже.
Фарисеї, які завсігди переслідували Ісуса
Христа, сміялися з ііого святої науки, давали
Йому ріжпі питання, та старалися на чім вибудь
зловити Христа, щоби було защо прискаржитж
Його перед властями.
І'
18
Раз так ішов Ісус Христос зі ^;воїми уче-
виками через брусалим. Побачили Його здалека
фарисеї, які як раз бавилися на весілю, тай за-
думали трохи посміятися над Ісусом Христом, ^
Як раз молодий і молода були приготоваві
йти до слюбу. Фарисеї посадили молодих біля
хати, куд:а переходив Ісус, та прикрили їх вели-
кою скринею, а оден з фарисеїв сів собі на верх
скрині й запитав Хрпста :
— Учителю ! я чув, що ти великий пророк
і Син Божпй, та знавш усе що було й що буде.
Згадаії, хто ту укритий під тією скринею, а всі
ми повіримо в тебе!
Ісус Христос заглянув у лукаве серце фа-
рисея, пізнав його кпини, а знаючи наперед що
а сього виїіде, сказав :
— Чому меве питаєте?
— Для того, що хотіли би мп пізнати, чн
справді ти Син Божий, — сказав, гладючи свою
бороду, батько молодої. '{
— Та молодий з молодою сидять під тою
скринею! — сказав лагідно Ісус Христос.
— Брешеш! крпкнув весільний староста, —
— то свині тут, а не молодий з молодою ! •
— Нехай вам будуть свині ! — сказав Ісус
Христос і відвернувся, щоби відійти.
Тоді жпдп відвернули скриню, і справді
8 молодого й молодої зробилися свині, які хрунь-
каючп, вийшли з під скриві.
І для того пиві жиди не їдять свинячого
маса.
Червоні іиаки.
Часом, коли вийдемо літом у поле, бачим»
в збіжжу чудові червові маки. Ціле поле, гейбж
^
г
\Ь'
червоним полуиям горить, гейби кровю було
скроплене.
тих червоних маЕах оповідають люди таке:
Одного разу захорів малпй Ісус і Боаа
Мати душе зажурилась, бо не знала, що дитпві:
порадити. Рада в раду післала за доктором.
Прийшов доктор, оглявув дитину, написав ре-
цепту З каже :
— Біжіть до міста по лікарство.
Накинула Пречиста Діва хустину на шіечи,
та біжить до міста. Ш,оби скоротити собі до^^огу,
не йде Пречиста Діва гостинцем, але біжить на
вправці полями, а що то було як раз по жнивах^
то стерня коле ноги затурбованої Божої Матерп,
аш кров тече з віг, але Діва Марія ничого не пи-
тав, а біжить, щоб чим скорше купити лікарство
для Ісуса.
Прийшла в місто, купила в аптиці лікарство,
та вертав тою самою дорогою назад.
1 бачить, що всюди, де вона, йдучи до мі-
ста стернями, лишала кроваві сліди, виросли чу-
дові червоні маки, котрі тепер хилять свої го-
ловки перед Дівою Марією...
І від того часу все в часі жнив цвитуть по
лолях червові маки.
Лва браги.
Жило собі раз два брати, Депис і Панас.
Були вони досить богаті, а ще більше захланні
н заздрісні. Що було оден має, так зараз і дру-
гий забагав те мати. Купив Денпс гарні коні,
так зараз Панас купив іще гарніаші Купив Де-
нис морг поля, так зараз і Панас товчеться за по-
дам. Одним словом вони заздростили собі, а за-
їданні були так, що навіть допускались крадіжи
•ден у другого ; танком нераз впізджав оден фі
^
і
>
«)
рою на поле другого в часі ас вав і забарав
сноал.
Мали вони велику сіножать, яку дістали
від батька яко спадщину, косили її оба разом, а
потім сіном ділилися.
Одпого разу, коли скосили сіножать, і покла-
ли копиці, то при діленню, зайшла між ними су-
перечка, а з тої приіішло до біакп. А було то і
вечером; місяць своїм блідим світлом освітив ніч і
наче день. У біііці ніпмилп оден другого за во- ^
лося, а в кінци Денис, спііімпв заліззі, острі ви- |
ли й дпко крикнув : |
— .Прогороджу тебе на смерть і викину і
на місяць!" і пхнув вила між ребра брата і під-
ніс його до гори.
Нараз явився світлий Ангел і сказав:
— „Лукавиіі чоловіче! що ти вчинив? Тя
мав милосердя свого брата життя позбавити й то
за марну дурницю, за земську суєту? — Будеш
проклятий на віки! — І держатимеш вседа на
вилах свого брата, в горі на місяці, щоби усі 'і
люде бачили Божий палець, як Бог строго і
карав таких братів, що вічно в незгоді жеруться і
між собою." {
І до нині можна пізнати па місяці плями, І
а як приглянутися їм добре, то видно, паче чо- '
ловік чоловіка на вплах держить. >
Ва яку паіиягку пишугь писанки на
Великдень-
Коли Господа нашого Ісуса Хрпста засу-
дили на смерть, то зробили великий і тяжкий
хрест та поклали Псму на рамя, щоби ніс на го-
ру Голгофту, де мав бути рознятий.
Несе Ісус Хрлсгос тяжі:пїї хрест, та під тя-
)■■
гаром паде раз ураз на землю, і сили Його діл-
ком опустили від побоїв і ран.
На дорозі, вже близько Голгофти, старпіина
жидівська стрінула чоловіка, котрий віс до дому
в кошику яйця, куплені в брусалнмі. Жиди при-
неволили того чоловіка, щоби поміг Ісусовп нести
хрест. Сеії чоловік, якпіі мав людяне серце, не
дався просити, лише з охотою положив кошик
з яйцями при дорозі, під одно дерево, а сам
взяв на своє рамя хрест і повіс на гору.
Коли повернув до свого кошика, побачив,
що яйця були дуже гарні, майже кожде іншої
барви, а іще до того й прегарні цвіти на них ма-
пьоваві.
Тому то на памятку сього пишуть дівчата
крашанки на Великдень.
Ластівка.
Чи бачили ви ластівку, що мав під горлом
червоний пушок-ЕІряїко?
Не всі породп ластівок мають таке червоне
під горлом, в лпш одна порода ластівок така, а
походить се з відсп:
Коли Ісус Хрпстос висів на хресті, та мо-
лився за своїх ворогів, ..піхто не милосердився
над Ним, а всі ругалп Ного і висмівали; діла
природа обурилась на людську злобу, земля за-
дрожала, сонце закрило з жалю своє лице, громи
аагреміли, і здавалось, що світ скінчиться.
А жпди далі сміялпсь з Хрнота, а Христос
терпів тяжкі муки й прощав своїм ворогам, що не
мали серця.
Тоді сіла як раз на хресті мала ластівка, і
стало жаль пташині, що Хрнстос так тяжко тер-
Колж Ісус Хрнстос висів яі хресті, ціла арпрода
•вуридась на людську злобу, земля задрожала, сов це
аакржао з жалю своа авце...
Чг
23
ПЕТь: стала дзьобиком витягати з голови Хрнст»
терня, яке з тераового вінка повбпвілось в тіло
Іоуса. Що витягне дзьобиком оден терен, то
8 ран виплине червона кров і ластівка покерва-
вить собі кровю Хрпста ціле сідгорля.
І від того часу — та порода ластівок по
ниаішнип день приходить на сніть з червоним
«оваїрпком.
Бу З ь ок.
Одного разу задумав Господь Бог вини-
щити плюгаві сотворіия, як: гадюки, жаби 8
ящірки. Огше зібрав усе те паскудство в мішок,
завязав шнурком і закликав одного чоловіка, та
жажв до нього:
— Бачиш он де великий став? Занеси сей
мішок до того ставу її кпнь ного в воду. Але
не смій заглядати, ш;о там в, лише занеси, ки-
дай у воду, та вертаіі здоров до дому.
Бере чоловік мішок на плечи іі несе, а тут
аж кортить його глянути, що там у мішку нахо-
диться. І не стерпів чоловік, станув над став-
ком, розвязав мішок і дивиться, що там у ньому.
А тут роєм вилазять з мішка ріжяі гадю-
ки и жаби і розлазяться по землі. Бігав чоловік
сюди туди, хоче ту паскуду назад в мішок за-
гнати, але дарма!
Тоді явився перед чоловіком Господь Бог
та каже:
— Щож ти доброго зробив? Чому ти не
слухав мого прнказу ? Годіж тобі тепер, як чо-
ловікови, ходити по баюрах і травах, та шу-
кати за гадюками й жабами, але я тебе зроблв»
1^ 24
бузьком, дістанеш довгі ноги й довгнй деюб і
будеш міг скорше собі дати раду.
І тут зараз чоловік перемінився в бузька
■ ловить по баїорах гадюки й жаби, ловить по
нинішнпй день.
А що йому жаль за хатою, в якій колись,
будучи чоловіком жив, тому бузьок стелить собі
гніздо на дахах хат, де часто цілими година-
мп вистоює зі спущеним дзюбом і гейби суму*
над свосю долею.
І
'т
.1
і
Сч
г
^Ш РЬЕАЗЕ 00 N01 ВЕМОУЕ
І САН08 ОР 81ІР8 РЯОМ ТНІ8 РОСКЕТ
иМІУЕН8ІТУ ОР ТОРОНТО ЬІВВАВУ
